Горовий, д-р іст. наук, проф.В. Горовий, д-р іст. наук, проф.

Правові перспективи національного розвитку

Бурхливий розвиток науково-технічного прогресу у ХХІ ст. обумовлює постійно зростаюче ускладнення внутрішньосуспільних інформаційних обмінів. Особливо суперечливо це ускладнення виявляється на рівні загальнодержавному. Останнє є важливим, зважаючи на особливе значення держави в сучасному глобалізованому світі. Адже лише держава на сьогодні має реальні інструменти для протистояння негативним проявам глобалізації, пов’язаним з насадженням в усіх регіонах світу тотальної уніфікації. Вона має або ж відстояти право нації на самобутній розвиток і таким чином забезпечити багатоваріантність реагування нашої цивілізації на виклики сучасності, зміцнюючи таким чином її стійкість і життєздатність, або ж зникнути, гарантувавши цим самим зростаючу вразливість національного розвитку.

Така альтернатива жодною мірою не є якоюсь абстрактною, умоглядною логічною побудовою. Адже з проникненням сучасної науки в глибини пізнання, ми отримуємо підстави для ліквідації останніх залишків геліоцентричного самозаспокоєння, для формування дедалі складніших уявлень про ті процеси, що відбуваються в ньому, про глибину їх впливу на наше життя, наш розвиток. Що дуже важливо, ми фіксуємо також постійні зміни в навколишньому світі, вплив яких на земну цивілізацію навіть із зростаючим проникненням людської свідомості в глибини Всесвіту не може бути повністю прогнозованим. Як справедливо зазначає з цього приводу
І. Валлерстайн, «ньютонівська визначеність має місце лише в дуже обмежених і простих системах… Всесвіт демонструє еволюційне наростання складності, і переважна більшість ситуацій не може бути пояснена, виходячи із тез про лінійну рівновагу і оборотність часу» [1].

У разі оптимістичного розвитку процесу самоорганізації сучасної цивілізації, збереження в її внутрішній структурі інституту держави, як гаранта національного розвитку, здатність до адекватного реагування на виклики сучасності для людства збільшується. Таким чином, саме трансформація державності в умовах розвитку сучасних інформаційних процесів має привертати особливу увагу дослідників. Постановка цього питання є тим більш актуальною, що процес інформатизації під час його реалізації приводить до наслідків не лише запрограмованих, але й несподіваних і неоднозначних. Він відображає сучасну еволюцію суспільства, а до цієї еволюції в середовищі дослідників ставлення якщо й не скептичне, то досить насторожене.

Так, М. Ходорковський стверджує, що «в розвинутих суспільствах спостерігається виникнення якісно нової нерівності – між здатними і нездатними до творчої праці людьми… починає створюватись біологічний бар’єр, подолання якого, на відміну від соціального, майже неможливе» [2]. Він спостерігає наявні «… все сильніші ознаки наближення принаймні практичної громадської думки до расистського, по суті справи, сприйняття представників різних цивілізацій як таких, що не можуть претендувати на загальний, єдиний для всіх обсяг прав» [3]. Як стверджує згадуваний уже вище І. Валлерстайн, «… прогрес, всупереч усім настановам віку просвітництва, зовсім не неминучий… Але я не вважаю, що, виходячи із цієї причини, він неможливий. За кілька тисячоліть світ не став більш моральним, але він міг стати таким. Ми здатні рухатися в напрямі того, що Макс Вебер називав “сутнісною раціональністю”, тобто до раціональних цінностей і раціональних цілей, що досягаються з допомогою колективних і розумних дій» [4].

Можна погодитись, що явище, визначене як «сутнісна раціональність», тобто опосередкований загальний вектор трансформаційних процесів, на сьогодні все таки є ще позитивним. Свідченням цьому є вже хоча б те, що до цього часу внутрішньосуспільні інформаційні процеси не призвели до розвалу інституту державності, хоча й ослабили значною мірою її суверенні можливості, насамперед щодо контролю інформаційних потоків. Однак, створюючи сукупність, ці процеси виявляють у суспільному розвитку як позитивну, так і негативну роль, відображаючи реальний стан суспільної свідомості й рівня розвитку. Про це, зокрема, свідчать і найбільш рельєфно виражені особливості структури загальноцивілізаційних інформаційних ресурсів [5].

Відповідно, держава як гарант відображення інтересів суспільного розвитку, що в перспективному вимірі не може бути відокремлений від розвитку національного, в інтересах суспільства має виконувати в контексті розвитку загальноцивілізаційних інформаційних процесів ряд внутрішніх і зовнішніх функцій. Серед зовнішніх функцій на сьогодні найбільш важливими є :

 – організація використання в інтересах національного розвитку інформаційних ресурсів загальноцивілізаційного значення та здійснення національного внеску в розвиток цих ресурсів;

 – включення як на загальнодержавному рівні, так і на рівні організації підтримки суб’єктів національного інформаційного виробництва в активну діяльність на міжнародних ринках інформації;

 – організація протистояння зовнішнім загрозам для національних інформаційних ресурсів, у тому числі інформаційним агресіям, інформаційним війнам проти держави.

Серед функцій внутрішніх особливого значення набувають на нинішньому етапі розвитку інформатизації:

– функція забезпечення доступу до інформації всім категоріям громадян, усім соціальним структурам у системі суспільної організації;

– налагодження ефективного інформаційного обміну для забезпечення суспільного розвитку, еволюції правової держави й громадянського суспільства;

– сприяння національному інформаційному виробництву, підвищенню ефективності використання інформаційних ресурсів, зростанню, таким чином, інформаційного потенціалу суспільства;

– організація безпеки національних інформаційних ресурсів, зростання інформаційної бази національного розвитку.

Глобалізаційні процеси при закономірному дотриманні спадкоємності в усіх аспектах суспільної діяльності обумовлюють суттєве зміщення акцентів у реалізації функцій сучасної держави в інформаційній сфері. Значною мірою в процесі розвитку інформаційного суспільства це стосується організації використання в інтересах національного розвитку інформаційних ресурсів загальноцивілізаційного значення.

Ця ­ба­­за ство­рює можливості для творчого вибору закономірних спосо­бів змін у всіх сферах життя, у тому числі й у виробничій сфері, у прог­ностичному передбаченні напрямів розвитку, у глибшому проникненні в навколишню дійсність. Вона зумовлює появу механізмів самоврівноважування різних форм соціального життя. При цьому «зростання єдності, цілісності людства, утвердження колективності, як його органічної властивості, є однією з основних тенденцій загальноцивілізаційного процесу» [6].

Держава має сприяти використанню цього джерела готової до впровадження в суспільну практику інформації, відповідної викликам сучасності. Така інформація має допомогти прискоренню національного інформаційного виробництва (але не заміні) в напрямах, що розробляються вітчизняною наукою, і заповнити лакуни в системі цього виробництва, що утворюються внаслідок об’єктивної неможливості охоплення в національних масштабах усіх напрямів сучасного інформаційного розвитку. При цьому треба зазначити необхідність дотримання міждисциплінарної відповідності, тобто, досягнення такого рівня адаптації зарубіжної інформації, коли вона, відображаючи загальноцивілізаційну тенденцію, не буде суперечити прогресу в суспільному розвитку, національним здобуткам у розвитку інфосфери. Слід при цьому також зауважити, що доведення адаптаційних підходів до крайності, до самоізоляції від загальноцивілізаційного інтелектуального потенціалу, у процесі прискорення суспільного розвитку стає згубним для інтересу національного.

Оптимізація процесу введення в систему національних інформаційних ресурсів інформації глобального інформаційного простору необхідна, виходячи з того, що «по-перше, історичну перспективу матимуть ті національні спільності, які зможуть здійснювати суспільно значущий внесок у розвиток і ефективне використання загальноцивілізаційної інформаційної бази, зуміють ефективно організувати найважливіше для нашого часу виробництво – виробництво інформації.

По-друге, будь-яка з існуючих націй сьогодні має перспективу для свого збереження й розвитку за умови опори на власну інформаційну базу як повноправну складову глобального інформаційного простору» [7]. При цьому під повноправною складовою розуміється база, поповнювана постійно важливою, суспільно значущою інформацією. Звичайно ж, генеруючи інформацію для своєї інформаційної бази, для реалізації тих чи інших міжнародних проектів, вона має співвідносити нову інформацію з уже наявною в глобальному інформаційному просторі, має використовувати існуючі вже масиви інформації в нерозроблюваних нею напрямах.

З розвитком глобальних інформаційних процесів актуалізується завдання держави, пов’язане як зі створенням механізмів впровадження в суспільну практику нової зарубіжної інформації, так і введення в загальносуспільний обіг продукованої на території такої держави інформації, представлення власних інформаційних продуктів на міжнародних ринках інформації. При цьому державне сприяння має бути продуктивним не лише при просуванні на зовнішніх ринках продукції виробництва державних інформаційних центрів, а й для продукції громадських організацій та приватного виробництва.

Оскільки ці ресурси разом з тими, що використовуються насамперед в інтересах національного розвитку, як, скажімо, суверенні інформаційні ресурси, у сукупності належать до категорії суспільно значущих, організація їх виробництва також має бути стимульована державою.

Розвиток глобальних процесів на основі всеосяжної інформатизації створює широку різноманітність інформаційних загроз [8] від витіснення на внутрішньому інформаційному ринку вітчизняних продуктів більш конкурентоспроможними в силу опори на передову матеріально-технічну й технологічну базу зарубіжними інформаційними продуктами аж до ведення цілеспрямованих, з відчутнішою вражаючою силою в боротьбі за розум громадян, інформаційних воєн.

У зв’язку з цим держава зобов’язана для захисту свого інформаційного простору використовувати всі традиційні правові, правоохоронні важелі, свій вплив на вертикальні інформаційні комунікації, засоби комплектації вітчизняними й зарубіжними ресурсами національних інформаційних баз, а також державну систему інформаційного виробництва. В інформаційних протистояннях на нинішньому етапі суспільного розвитку остання набуває дедалі більшого значення, оскільки здатна генерувати контрпропагандистські інформаційно-аналітичні продукти, з їх допомогою діяти на упередження під час організації ефективної прогнозно-аналітичної роботи [9].

Внутрішні функції держави у сфері інформаційної діяльності також пов’язані з перспективами національного розвитку і залежать також від оптимальної організації використання основного ресурсу розвитку – інформаційного. У зв’язку з цим як і на рівні міжнародному, на внутрішньодержавному також потребує постійної уваги проблема оптимізації та розвитку системи сучасних інформаційних комунікацій, інформаційно-аналітичних центрів, центрів збереження і організації використання суспільно значущих інформаційних ресурсів. При ефективній організації системи вертикальних соціальних комунікацій [10] держава на даному етапі розвитку суспільства є основним інструментом консолідації в суспільстві, «організуючим началом і координатором буття» [11] інформаційної системи, що охоплює національний інформаційний простір, сприяє його розвитку, забезпечуючи в процесі своєї трансформації прогрес у сфері демократичних перетворень. Таким чином, соціальні інформаційні комунікації використовуються як важливий інструмент соціальної координації проявів самовираження людини як члена суспільства та члена тих чи інших соціальних структур. При цьому, як зауважував Г. Кардозо, «…ми бачимо присутність нового поняття простору, де фізичне і віртуальне впливає одне на одне, закладаючи підґрунтя для виникнення нових форм соціалізації, нових форм життя і нових форм соціальної організації» [12]. Активний розвиток соціальних мереж як механізму горизонтальних інформаційних обмінів протягом останнього часу набув таких масштабів, що його можна кваліфікувати як новий етап у формуванні внутрішньосуспільної системи соціальної організації [13].

Сьогодні життя кожної людини вплетене в густу мережу найрізноманітніших соціальних зв’язків і дій. Кожен суспільний індивід стає учасником й одночасно їх творцем. І в цій постійно ускладнюваній суспільній організації, що розвивається на постійно збагачуваній інформаційній основі, кожен дієздатний її член бере участь у наповненні такої кількості інформаційних баз – основи будь-якої діяльності, яка відповідає кількості виконуваних ним соціальних функцій [14]. З розвитком процесу, коли громадяни за власною ініціативою стають творцями нової, розгалуженої системи соціальних комунікацій, наповнення її актуальним суспільно значущим змістом, створюються нові умови для самовияву творчої ініціативи учасників спілкування, підвищення якості реалізації творчого потенціалу суспільства. Рівень формування та використання цього потенціалу буде визначальним для місця й ролі нації, держави в новій соціальній ієрархії сучасності. І держава має створити всі необхідні умови, дієві суспільні механізми для забезпечення розвитку суспільно значущої творчої ініціативи, ефективного функціонування необхідних соціальних ліфтів, які мають забезпечити реалізацію творчих можливостей членів суспільства в його інтересах.

Розвиток соцмереж не лише відкрив нові можливості для спілкування однодумців, самоорганізації членів людських спільностей за інтересами, що сприяє в цілому піднесенню творчого потенціалу суспільства. Він виявляє також нові проблеми в справі його внутрішньої самоорганізації з урахуванням постійного прогресу техніко-технологічної бази інформаційних процесів, що також стають викликами сучасній державі.

Можливості технологій соціальних мереж вносять нові корективи і в уявлення про інформаційу безпеку. Особисті дані користувачів, що містяться в загальному доступі, можуть бути використані без дозволу в рекламних цілях, з вини мережі може бути здійснено витік платіжних даних. Серйозні неприємності для користувача можуть бути пов’язані із зломом акаунта і використанням усієї інформації для шкоди йому, у тому числі з метою політичного чи економічного шпигунства, дискредитації та інших дій з метою помсти. Дуже небезпечним є так званий фішинг, вірус, що непомітно для користувача краде його логін і пароль, а потім використовує їх для автоматичної розсилки спаму від імені користувача по всьому списку його контактів [15].

Серед великого різноманіття способів інформаційних впливів, які реалізуються в інформаційно-телекомунікаційних системах або через них, можна виділити такі: поширення спеціально підібраної інформації (дезінформації). Цей спосіб впливів здійснюється у формі: розсилки e-mail (електронних листів); організації новинних груп; створення сайтів з елементами інтерактивної взаємодії їх відвідувачів (чати, онлайн-голосування); розміщення інформації на приватних за змістом веб-ресурсах: у блогах, соціальних мережах [16].

Варто зауважити, що діяльність сучасних кіберзлочинців стала також дуже серйозним бізнесом: вони залучають зовнішніх співробітників (аутсорсерів) – талановитих програмістів, створюють програмні продукти і пропонують платні послуги, отримують прибутки. Соціальні мережі, на думку фахівців, – у числі найбільш уразливих для атак злочинців поряд з інтернет-платежами, інтернет-банкінгом; віддаленими сховищами даних і програмних застосувань; онлайновими іграми; онлайновими біржовими агенціями; сайтами за технологіями Web 2.0 [17].

І, нарешті, соціальні мережі, незважаючи на те що в практику спілкування ввійшли лише протягом останніх 5–7 років, стали вже важливим інструментом активізації горизонтального спілкування як основи для організації соціальних протестів, як таких, що сприяють удосконаленню суспільної організації, так і тих, що через емоційний вплив і некритичне ставлення до реального життя за межами комп’ютерних спільнот проявляються у вигляді деструктивних виступів, використовуються внутрішніми й зарубіжними маніпуляторами інформацією для вирішення цілей, не пов’язаних з національним прогресом.

За даними спеціалістів і офіційних учасників подій, якраз Twitter і Facebook відіграли головну роль у соціальних збуреннях, названих іще «революціями» в більшості країн арабського світу [18], а по-іншому – технологіями керованого, як про це надіються автори «революцій», а насправді некерованого хаосу з непрогнозованими навіть для своїх авторів результатами.

Згідно з доповіддю Національної ради по розвідці США «Глобальні тенденції до 2015 року» інформаційні війни будуть домінантним фактором у нинішньому столітті. Вони будуть вестися на всіх рівнях соціальної структури сучасного людства, до міждержавного рівня, між блоками держав включно [19]. Американські дослідники, як працівники інформаційної сфери країни, що є на сьогодні найактивнішим у світі глобалізатором на базі інформатизації, виробником найбільшого обсягу нової інформаційної продукції, першими звернули увагу на можливості, що розкриваються під час застосування нових інформаційних технологій для досягнення поставлених цілей. Аж до отримання перемоги в боротьбі за людський розум, за психіку основної маси людей у країнах – об’єктах впливу. Така перемога не лише забезпечує досягнення запланованого результату, але й гарантує тривале його збереження. З урахуванням таких підходів безпекова інформаційна функція держави для захисту національних інтересів у всіх регіонах світу набуває особливої важливості.

Найбільш актуальні засоби реалізації цих функцій в умовах сучасного розвитку інформаційного суспільства мають розвиватися в таких напрямах:

– удосконалення організаційної структури національної інформаційної сфери відповідно до закономірностей розвитку інформаційного суспільства, необхідності протистояння негативним інформаційним впливам;

– забезпечення ефективного правотворення та відповідна нинішнім умовам правоохоронна діяльність,

У контексті посилення зарубіжних негативних впливів, що набувають ознак інформаційної війни, абсолютно необхідним кроком має стати упорядкування інформаційної діяльності в загальнодержавному вимірі, удосконалення її координаціїї аж до формування національного інформаційного комплексу. В умовах інформаційної війни лише така координація дає можливість оперативно реагувати на інформаційні диверсії, передбачати майбутні інформаційні загрози для національного інформаційного простору, знаходити шляхи їх нейтралізації, забезпечувати достовірною інформацією громадян власної країни, у тому числі й тих, хто сьогодні перебуває під чужими інформаційними впливами, а також інформувати про ситуацію в країні міжнародну спільноту, громадську думку за кордоном. Така координація має одержати відповідну законотворчу підтримку.

У межах національного інформаційного простору серйозна увага має бути приділена організації діяльності ЗМІ. В умовах інформаційної війни до них мають жорстко застосовуватися правові акти, що стосуються інформаційної безпеки. Усі видання в умовах інформаційного протиборства, незалежно від права власності, мають надавати свою платформу для розміщення офіційної державної інформації, контрпропагандистським матеріалам.

Зростаюча структурна складність суспільства обумовлює необхідність відповідного вдосконалення організації керування соціальним організмом як єдиним цілим і оптимізації діяльності складових відповідно до сфери їх функціонування. Здійснення управлінських функцій на всіх рівнях реалізації обумовлює сприяння постійному вдосконаленню системи соціальних зв’язків. Лише вмотивовано складна соціальна організація суспільства може успішно долати проблеми зростаючої складності, що виникають перед людством сьогодні. Видова різноманітність і якість цих комунікацій, наповнення їх якісною соціально значущою інформацією є одним з найважливіших показників рівня розвитку інформаційного суспільства й динаміки цього розвитку в зіставленні з процесами змін навколишньої дійсності.

Оскільки в сучасній суспільній практиці наявне фактичне запізнення в реагуванні на зовнішні й внутрішні інформаційні виклики національному розвитку, які зростають і множаться під впливом інформатизації та інтенсифікації глобалізаційних проявів, підходи до здійснення правовотворчої та правоохоронної діяльності в державі потребують принципового оновлення. У правотворчій роботі при цьому насамперед необхідно відмовитися від практики підготовки правових актів «по факту» змін, що відбуваються в житті суспільства. Прискорення темпів суспільного життя робить таку правову реакцію на зміни запізнілою і неефективною.

Прогнозний підхід до організації правотворення має насамперед передбачати створення необхідних умов для еволюції сучасної соціальної структури суспільства, особливо зважаючи на розвиток її специфічних особливостей. При цьому доцільно мати на увазі те, що інформаційна насиченість сучасного життя, що активно стимулює розширення громадських і міжособистісних контактів, визначає також развиток гуманістичної сфери в суспільстві, сприяє зародженню нових соціальних ініціатив, розвитку культурних процесів у соціумі та ін. [20] .

З розвитком інформаційних технологій, можливостей для спілкування комп’ютеризованої частини суспільства, розвитком інтернет-економіки й політики має розвиватися і відповідне інтернет-законодавство, і структури, що забезпечують його дотримання, структури правоохоронні. Сприяючи розвитку демократії, свободи слова в Інтернеті, ці структури мають забезпечити розумні рамки цього процесу, за якими повинно лишитися все, що заважає розвитку суспільства. Зміцненню соціального організму в умовах інформатизації має сприяти розвиток правової бази вдосконалення інформаційного спілкування влади з громадянами, розвиток електронного врядування. Зміцненню економічної бази системи інформаційної діяльності має служити правова база, спрямована на стимулювання економічних і політичних важелів розвитку інформаційного потенціалу нації та держави.

Таким чином, на появу нових інформаційних викликів сучасна держава, навіть не входячи до числа провідних глобалізаторів, може відповісти системою організаційно-правових заходів на новому рівні самоорганізації, відповісти структурною трансформацією, розвитком системи сучасних інформаційних комунікацій, що надаватиме цьому суспільному інституту нової життєздатності.



[1] Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология ХХI века / пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева. – Москва: Логос, 2003. – С. 8.

[2] Постчеловечество / науч. ред. М. Б. Ходорковский. – Москва: Алгоритм, 2006. – С. 7.

[3] Там само. – С. 6–7.

[4] Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология ХХ1 века. – С. 6–7.

[5] Тенденції впливу глобального інформаційного середовища на соціокультурну сферу України / [О. С. Онищенко, В. М. Горовий, В. І. Попик та ін.]; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2013. – С. 31–32.

[6] Кремень В. Г., Бінько І. Ф., Голо­ващенко С. І. Політична безпека України: концептуальні засоби та сис­тема забезпечення. – Київ: МАУП, 1998. – 92 с.

[7] Горовий В. М .Особливості розвитку соціальних інформаційних баз сучасного українського суспільства: монографія. – Київ: НБУВ, 2005. – С. 103–104.

[8] На­ці­о­на­ль­ний ін­фо­р­ма­цій­ний су­ве­ре­ні­тет у кон­текс­ті роз­ви­т­ку но­ві­т­ніх ін­фо­р­ма­цій­них тех­но­ло­гій /
[О. С. Они­ще­н­ко, В. М. Го­ро­вий, В. І. По­пик та ін.]; НАН Укра­ї­ни, Нац. б-ка Укра­ї­ни ім. В. І. Ве­р­над­сь­ко­го. – Київ: НБУВ, 2011. – С. 143–153.

[9] Національний інформаційний комплекс і його роль у глобальному інформаційному просторі / [О. С. Они­ще­н­ко, В. М. Го­ро­вий, В. І. По­пик та ін.]; НАН Укра­ї­ни, Нац. б-ка Укра­ї­ни ім. В. І. Ве­р­над­сь­ко­го. – Київ, 2014. – С. 17– 18.

[10] Див про це: Національний інформаційний комплекс і його роль у глобальному інформаційному просторі. –
С. 7–23; Соціальні мережі як інструмент взаємовпливу влади та громадянського суспільства / [О. С. Они­ще­н­ко,
В. М. Го­ро­вий, В. І. По­пик та ін.]; НАН Укра­ї­ни, Нац. б-ка Укра­ї­ни ім. В. І. Ве­р­над­сь­ко­го. – Київ, 2014. – С. 9–23 .

[11] Маца К. А. Земная планетарная система ( Опыт исследования системной организации Земли): монография. – Киев: Издательство географической литературы «Обрії», 2012. – С. 17.

[12] Cardoso Custavo, 1998. Para una sociologia do ciberspaco: comunidades virtuais em portuques. Oeiras, Portugal: Celta Edito.ra.

[13] Особливості прояву соціальних мереж у системі інформаційних обмінів українського суспільства // Соціальні мережі як інструмент взаємовпливу влади та громадянського суспільства / [О. С. Они­ще­н­ко,
В. М. Го­ро­вий, В. І. По­пик та ін.]; НАН Укра­ї­ни, Нац. б-ка Укра­ї­ни ім. В. І. Ве­р­над­сь­ко­го. – Київ, 2014. –
С. 9–41.

[14] Див. про це: Інформаційна складова соціокультурної трансформації українського суспільства: монографія. – Київ, 2013. – С. 20–22.

[15] Социальные сети побеждают поисковиков.2011. – 26 апр. – Режим доступа: http://chip.com.ua/854408.html.

[16] Шестаков В. I., Чернишук С. В. Визначення характеристик інформаційного впливу на складові інформаційно-телекомунікаційних систем в умовах інформаційного протиборства // Проблеми створення, випробування, застосування та експлуатації складних інформаційних систем. – Вип. 4. – Житомир: ЖВІ НАУ, 2011. – С. 162.

[17] Економічна інформатика / М. В. Макарова, С. В. Гаркуша, Т. М. Білоусько, О. В. Гаркуша. – Суми: Університетська книга, 2011. – С. 192 .

[18] Сапожник А. И. Использование социальных сетей для организации революций // Людство на початку XXI століття: виклики і шляхи рішення. – Севастополь: СевНТУ, 2011. – С. 16.

[19] Чилачава Т., Кереселидзе Н. Модели информационной войны. – Режим доступа: http://www.apsny.ge/analytics/1268790856.php. – 2010. – 16.03.

[20] Лодатко Е. Методологические основы моделирования социокультурных процессов. – Режим доступа: relga.ru›Environ/WebObjects/tguwww.woa/wa/Main. – 2007. – № 15. – 25.10.