Нові ініціативи української сторони в ТКГН. Тарасенко, мол. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

 

 

Чергові пропозиції України щодо встановлення миру на Донбасі: оцінки експертів і перспективи впровадження

 

Україна не полишає спроб врегулювання конфлікту на сході політико-дипломатичним шляхом, зокрема активізуючи зусилля в Тристоронній контактній групі. Протягом 2020 р. представники української сторони в ТКГ серед іншого неодноразово говорили про план дій, чи то «дорожню карту», яку вони готували й мали представити. Особливо активно цю тему почали обговорювати після засідання контактної групи 14 жовтня, а ще більше – після того, як 28 жовтня представник Росії у ТКГ Б. Гризлов заявив, що українська сторона гарантувала представити план дій протягом тижня.

Водночас у виданні «Страна.UA» було опубліковано «дорожню карту», начебто представлену Росією. За ймовірним документом, опублікованим виданням, Росія пропонує свій порядок дій:

– жодних вимог до Росії;

– затвердження українського Плану Верховною Радою;

– після цього йде узгодження списків на обмін і безпосередньо обмін (протягом 15 діб);

– паралельно починається розведення сил і засобів у чотирьох нових точках: Слов’яносербськ, Петрівка, Нижньотепле, Григорівка (узгодження цих ділянок уже підтверджено українською стороною);

– паралельно Президентом вноситься проєкт змін до Конституції України щодо створення у складі України окремих районів, термін дії – до 2050 р.;

– разом з Конституцією ухвалюється новий закон про особливий статус: він передбачає розміщення ЗСУ на території ОРДЛО лише за рішенням їхніх районних рад, заборону жителям інших регіонів збиратися в ОРДЛО на акції чисельністю понад 100 осіб, а також додаткові повноваження районних рад ОРДЛО порівняно з тими, що має решта адміністративних одиниць за законодавством України.

Голова української делегації в ТКГ Л. Кравчук 5 жовтня заявив, що Україна підготувала План спільних кроків і готова запропонувати його для розгляду на найближчому засіданні ТКГ. Ключові тези Плану було опубліковано на фейсбук-сторінці контактної групи. Вони передбачають ряд спільних дій, послідовність яких збігається з черговістю їх викладу в документі. За Планом:

– спочатку відбувається повна демілітаризація окупованих українських територій: виведення іноземних військ, незаконних збройних формувань та найманців з території України на початку 2021 р.;

– взяття державного кордону під контроль;

– до середини листопада – повний і безумовний доступ міжнародних організацій, включно з Міжнародним комітетом Червоного Хреста, до всіх утримуваних осіб, а до 15 грудня – остаточне взаємне звільнення утримуваних осіб за принципом «усіх на всіх»;

– скасування владою Росії ряду рішень і документів, які є прямим втручанням у життя ОРДЛО, наприклад про спрощений порядок надання жителям цих територій російського громадянства;

– збільшення чисельності місії СММ ОБСЄ в чотири рази (на 1 тис. 500 осіб);

– після всього – підготовка та проведення виборів (крайній термін 31 березня 2021 р.) на території ОРДЛО за окремим законом і за допомогою ОБСЄ;

– запровадження вільної економічної зони на повернених територіях, яка повинна діяти орієнтовно до 2050 р. (URL: https://www.radiosvoboda.org/a/30944289.html).

Українська сторона активно просувала свої тези в ЗМІ, роз’яснювала кожен пункт Плану. Позицію України й тези Л. Кравчука цитували навіть російські ЗМІ, зокрема в оприлюдненому інтерв’ю Л. Кравчука російському інформагентству ТАСС.

Крім того, було узгоджено вже згадані точки розведення сторін, продовжено так зване всеосяжне перемир’я на лінії розмежування, Україна встигла до 10 листопада підготувати нові КПВВ у Щасті й Золотому, активізувалися переговори щодо звільнення утримуваних осіб. Президент В. Зеленський провів телефонні розмови з Е. Макроном та А. Меркель (з останньою, коли вже був хворим на COVID-19), лідери Франції й Німеччини привітали продовження перемир’я та погодилися з необхідністю якнайшвидшого проведення зустрічі в нормандському форматі.

Разом з тим Росія всіляко демонструвала, що не має намірів прислухатися до українського Плану спільних кроків. Провокативні обстріли на лінії розмежування так і не припинилися. Президент Росії В. Путін видав указ, згідно з яким органи влади Росії мають визнавати незаконні паспортні псевдодокументи та реєстраційні знаки транспортних засобів, які видають угруповання «ДНР» і «ЛНР», у більш спрощеному порядку, ніж досі. Водночас саме скасування спрощення видачі російських документів на території ОРДЛО було однією з озвучених умов в українській «дорожній карті».

Відкриття КПВВ (як нових, так і тих, що були раніше) українською стороною теж спіткала невдача. Угруповання «Л/ДНР», зі свого боку, прохід і проїзд ними не відкрили. Як і зазвичай, вони оголосили жителям ОРДЛО, що винна Україна (не відкрила автомобільний проїзд на КПВВ «Щастя»).

В угрупованні «ДНР» заявили, що не відновлюватимуть роботу всіх КПВВ, а пропуск триватиме лише через підконтрольний їм КПВВ «Оленівка» (з української сторони «Новотроїцьке») у режимі «гуманітарного коридору». Із трьох КПВВ на Луганщині в обидва напрями працює лише контрольний пункт у Станиці Луганській.

План спільних кроків учасників ТКГ з виконання Мінських домовленостей, запропонований главою української делегації Л. Кравчуком, став предметом обговорення під час чергового засідання Тристоронньої контактної групи щодо врегулювання конфлікту на Донбасі на рівні глав делегацій, яке відбулося 11 листопада в режимі відеоконференції. Російські представники одразу ж заявили, що український План їх не влаштовує, тож виконувати його не мають намірів. Глава російського представництва ТКГ Б. Гризлов заявив, що поданий Україною План суперечить Мінським домовленостям. «Представлені Україною пропозиції повністю суперечать Мінським домовленостям і нормандським обіцянкам України. Це не проєкт спільних дій, це проєкт, спрямований на ревізію Мінських домовленостей», – вважає Б. Гризлов.

Він переконаний, що це – «чергова імітація переговорного процесу», зроблена тільки для того, щоб скликати черговий саміт нормандського формату. Також Б. Гризлова не влаштовує те, що нібито Україна «категорично відмовилася передбачати будь-які гарантії зі свого боку щодо виконання Плану дій, відмовившись від зобов’язання затвердити узгоджений варіант цього документа постановою Верховної Ради» (URL: https://glavcom.ua/country/politics/superechit-minsku-u-putina-vidreaguvali-na-mirniy-plan-ukrajini-shchodo-donbasu-717577.html).

У цьому зв’язку на фейсбук-сторінці української делегації в ТКГ зазначається, що твердження російської сторони, що нібито делегація України обіцяла затвердження Плану дій парламентом викликало «певне здивування». «Проте після нагадування російським представникам, що в Україні діє демократія та парламентський суверенітет і делегація може лише надавати рекомендації, а не гарантувати ті чи інші законодавчі ініціативи, бесіда швидко повернулася в конструктивне русло. Ще зарано казати про результати, але принаймні можна сказати, що український План узято за основу», – ідеться в повідомленні.

Під час засідання ТКГ 11 листопада обговорювалися також інші напрями її діяльності. Найбільших успіхів, за інформацією української сторони, було досягнуто у вирішенні гуманітарних питань. Зокрема, сторонам вдалося досягнути певного просування в обговоренні умов розблокування російською стороною роботи КПВВ, які Україна зі своєї сторони відкрила 10 листопада. Ці умови суто технічні. Представники ОБСЄ закликали російську сторону відкрити зі своєї сторони КПВВ для руху транспорту та людей найближчим часом. Також українська сторона внесла свої пропозиції щодо порядку вирішення технічних питань і сподівається на швидку реакцію російської делегації.

У рамках безпекового напряму глава спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні, модератор робочої підгрупи з питань безпеки ТКГ, посол Я. Чевік підтримав наміри сторін дотримуватися режиму припинення вогню. Він зазначив, що режим припинення вогню в цілому зберігається вже 108 діб і спостерігається зменшення кількості обстрілів та використання важкого озброєння (мінометів).

Також українська делегація продовжує наполягати на початку гуманітарного розмінування – пропозиції, яку вніс Президент України В. Зеленський під час Паризького саміту 9 грудня 2019 р. Ідеться про заміновані 19 ділянок – кладовища, електромережі, об’єкти водопостачання, що розташовані на лінії розмежування. За словами Л. Кравчука, «украй важливо почати розмінування до різкого погіршення погодних умов, яке унеможливить це фізично».

Крім того, глава української делегації закликав повернути додому до Різдва та Нового року всіх взаємно утримуваних осіб, що стало б «прикладом високої моралі та відповідальності учасників, ознакою їхнього прагнення домовитися й щодо решти позицій».

Представники ОБСЄ підтримали пропозицію української делегації створити на КПВВ «зелені коридори» для малорухомих громадян, які зможуть без перешкод пересуватися поза загальною чергою та безперешкодно отримувати пенсії, соцвиплати, адміністративні та фінансові послуги. Сторони почали опрацьовувати технічну сторону пропозиції.

«У цілому можна зазначити певне просування по всіх чотирьох напрямах. Є позитивні ознаки того, що найближчим часом вдасться забезпечити роботу КПВВ в обох напрямках. Українська делегація вважає дуже важливим провести до кінця поточного року нову зустріч на вищому рівні у нормандському форматі, яка б стала потужним імпульсом для підбиття підсумків проведеної за рік роботи та окреслення політико-дипломатичних шляхів щодо подальшого їхнього виконання», – ідеться в повідомленні на сторінці української делегації в ТКГ у фейсбуці (URL: https://suspilne.media/79058-rozminuvanna-j-obmin-pro-so-govorili-na-cergovomu-zasidanni-tkg).

Тим часом на підтримку Плану спільних кроків виступив глава Офісу Президента України В. Зеленського А. Єрмак. Під час відеоконференції політичних радників лідерів держав нормандської четвірки 13 листопада він відзначив необхідність активізації роботи Тристоронньої контактної групи. Тому він виступив за ухвалення документа, який надав би поштовх мінському переговорному формату. Таким документом, на думку А. Єрмака, може стати План спільних кроків учасників Тристоронньої контактної групи з виконання Мінських домовленостей, який підготувала українська сторона.

«Ми розглядаємо цей документ як такий, що стосується імплементації Мінських домовленостей у роботі ТКГ. Цей документ є результатом усіх важливих напрацювань як у нормандському форматі, так і в роботі ТКГ. Я вважаю, що в разі знаходження порозуміння цей План спільних кроків може дійсно стати основою великої “дорожньої карти”, яку ми можемо прийняти на рівні нормандського формату», – зазначив голова ОП.

Радники домовилися продовжити консультації щодо напрацювання «дорожньої карти» на основі цього документа. У свою чергу, Німеччина запропонувала організувати роботу експертних груп радників лідерів країн – учасниць нормандського формату для прискорення цього процесу, що підтримала українська сторона (URL: https://www.president.gov.ua/news/aktivizaciya-normandskogo-formatu-predstavniki-nimechchini-t-65089).

Варто зауважити, що попри просування представниками влади та ТКГ Плану спільних кроків як нової платформи для завершення конфлікту на Сході України експертне й журналістське середовище критично поставилося до цієї ініціативи, оцінивши її як таку, що не має шансів на втілення. Найбільшу кількість негативних відгуків викликала дата ймовірних виборів на окупованих нині територіях – 31 березня 2021 р., визначена Планом. За більшістю оцінок, такі часові межі є занадто короткими, щоб організувати на цих територіях повноцінний виборчий процес відповідно до вимог українського законодавства й міжнародного права.

Голова Української фундації безпекових студій Ю. Каздобіна вважає той факт, що в України фактично не лишилося часу та спроможності відновити діяльність органів державної влади для організації виборів в ОРДЛО до 31 березня, головною вадою «плану Кравчука».

«Для того щоб провести вибори на Донбасі, потрібна якась інституційна спроможність держави на цій території. Ця територія перебуває поза контролем Української держави впродовж доволі тривалого часу. Мені дуже важко уявити, знаючи як повільно працюють державні механізми, що до березня Україні вдається хоча би мінімально відновити свою присутність на тій території. Якщо йдеться про вибори в березні, то Україна до цього просто не може бути готовою. Ми там отримаємо людей зі зміненою свідомістю, адже коли йдеться про пропаганду, то в них вже сформована думка про Україну як про ворожу державу, а тут вони мають брати участь у виборах до органів такої ворожої держави. Без попереднього намагання якоїсь комунікації з тими людьми ці вибори матимуть дуже негативний наслідок для України і для її єдності», – констатує Ю. Каздобіна (URL: https://www.polskieradio.pl/398/7857/Artykul/2619325,«План-дій»-Леоніда-Кравчука-коментарі-експертів).

На думку директора Інституту світової політики Є. Магди, озвучені Л. Кравчуком пропозиції виглядають популістськими та цілком нереалістичними. «Я взагалі не розумію, як можна говорити про вибори раніше, ніж мине термін, співмірний з терміном окупації цих районів, коли людям упродовж років промивали мізки на промисловому рівні. Для мене загроза є в тому, що представники Росії і “республік” використовуватимуть дату 31 березня як інформаційний таран. Вони говоритимуть: ви ж самі цю дату назвали, от тепер давайте ідіть нам на поступки», – застерігає Є. Магда.

Голова правління Громадянської мережі «ОПОРА» О. Айвазовська висловила свою думку щодо конституційності проведення виборів в окремих районах Донецької та Луганської областей у 2021 р. та проаналізувала різні аспекти цього виклику. За її словами, пункти, озвучені Л. Кравчуком, з одного боку, не викликають особливого занепокоєння, тому що там немає нічого нового. Єдине, що сенситивно було сприйняте суспільством, це озвучення конкретних дат, які не відповідні до завдань, що стоять перед сторонами. «Коли українська сторона говорить про те, що необхідно організовувати вибори відповідно до українського законодавства та європейських стандартів, озвучує дату 31 березня, ми розуміємо, що це безперспективно і за своєю суттю є оксюмороном», – зауважує О. Айвазовська (URL: http://nrcu.gov.ua/news.html?newsID=94507).

Експертка зауважила, що загалом існує ряд застережень щодо того, чи можуть та за яких умов можуть відбуватися вибори на українських окупованих і неокупованих територіях. Вона зазначила, що Україна не має законодавства, яке регулює вибори на непідконтрольних територіях, тому що таких виборів у юрисдикції України організовано бути не може, як і за фінансування української сторони, тому що виборчий процес фінансується або з державного бюджету, або з місцевих бюджетів через відповідні субвенції. При цьому Конституція нам говорить, що виборчий процес, як і референдуми, регулюється виключно законами. Але спеціального закону, або окремої глави, або окремого розділу щодо організації виборів на території ОРДЛО у Виборчому кодексі станом на сьогодні немає.

«Утім я завжди звертаю увагу на ст. 37 Конституції, яка забороняє створення та діяльність організацій, програмні цілі або дії яких спрямовано на ліквідацію незалежності, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету, територіальної цілісності тощо. Тому, коли ми говоримо про будь-який виборчий процес, йому має передувати не просто етап демілітаризації, про яку також ідеться в загальному плані з боку України, і це абсолютно логічно, без цього етапу жоден політичний трек не може бути реалізований, а й про недіяльність у контексті політичного інституту виборів будь-яких організацій або тим паче політичних партій, які вже вдавалися до насильницьких дій проти суверенітету та територіальної цілісності. Якщо ми говоримо про незаконні збройні формування, про представництво РФ там, про кадровий резерв, то на основі політично-мілітарних груп, які там присутні, не можуть бути створені ані політичні партії, ані якісь групи, які хочуть організовано брати участь у політичному процесі», – зазначає О. Айвазовська.

«Якщо ж говорити про міжнародні стандарти, то згадуваний Копенгагенський документ ОБСЄ дає нам перелік тих стандартів, які мають бути забезпечені державами під час виборчого процесу та щодо інших політичних важливих етапів. Саме в цьому документі, у п. 6, держави-учасниці, члени ОБСЄ беруть на себе зобов’язання відмежовувати інститут виборів від будь-яких збройних організацій, терористичних організацій, які використовують насильство, і це насильство використовується або в інтересах цих груп, або інтересах третіх сторін. Тобто п. 6 Копенгагенського документа майже описує чинну ситуацію, хоча він був прийнятий 28 років тому», – констатує експертка.

У цьому контексті вона висловлює впевненість у тому, що Л. Кравчуку не варто було виносити в новинне середовище України можливу дату проведення виборів на окупованих територіях, адже суспільство звернуло увагу саме на це, а не на те, що Україна висунула інші вимоги до іншої сторони, а саме: розведення, відведення, виведення незаконних збройних формувань з території, повернення кордону під контроль принаймні СММ ОБСЄ, назвали навіть конкретні кількості спостерігачів, які мають бути озброєні, – уже до 1 тис. 500 осіб, повернення незаконно утримуваних осіб, тобто обмін заручниками (хоча заручники не можуть бути з української сторони, а лише з іншого боку) і, по суті, демілітаризація.

О. Айвазовська також наголошує, що демілітаризація – це дуже складний процес. Якщо посилатися на інші практики, міжнародні конфлікти, внутрішні збройні конфлікти, то демілітаризація займає місяці, а то й роки часу, коли дається спочатку n-на кількість днів або місяців на здачу зброї всіма, у кого вона є. Потім якщо відбувається моніторинг, контроль і виявляється зброя хоча б у когось, то ця особа одразу засуджується до тюрми на декілька десятків років. «Ця практика така, тому що треба людей спонукати позбавлятися зброї, якщо ми говоримо про легке озброєння».

У цілому план, який озвучено українською стороною, не містить нічого нового, зазначає голова правління Громадянської мережі «ОПОРА». Він у тій чи іншій формі відтворює Мінські протоколи, крім одного пункту – повернення кордону. Також українська сторона пропонує створити п’яту робочу групу у ТКГ, якої на сьогодні немає – щодо кордону та переговорів на цю тематику. Але російська сторона вже публічно заявила про невідповідність цього Плану Мінським домовленостям і, на думку О. Айвазовської, блокуватиме будь-які пункти, у тому числі безпекові, без яких жоден політичний трек реалізовано бути не може.

Разом з тим експертка зазначає, що в ті терміни, які озвучено Л. Кравчуком, реалізувати жоден пункт цього Плану фактично неможливо, «тому що починається з того, що російська сторона не визнає себе стороною конфлікту, відповідно, зобов’язань на себе жодних не братиме, а зобов’язання ключові для України і були, і залишаються на сьогодні –  питання безпеки й кордону. Друге, це те, що ця комунікація має бути постійною та не прив’язаною до якихось конкретних дат. Принаймні не вони першочергово повинні надаватися суспільству для резонансу, для несприйняття», – переконана О. Айвазовська (URL: http://nrcu.gov.ua/news.html?newsID=94507).

«План Кравчука» передбачає деокупацію Донбасу вже до Нового року. Але зробити це навіть за підтримки цього Плану офіційною Москвою неможливо, наголошує співголова громадської ініціативи «Права справа» Д. Снєгирьов: «Чисельність першого та другого армійських корпусів – це приблизно 38 тис. особового складу, плюс 500 од. важкої бронетехніки. Це регулярні війська. Відповідно, провести вибори на цей момент за умов роззброєння й моніторингу місією ОБСЄ в тій кількості, якою вона там представлена, не виглядає можливим».

Водночас на підтримку українського Плану спільних кроків Росією годі сподіватися, адже погляди України та РФ на «дорожню карту» реалізації Мінських домовленостей не мають точок дотику. Керівник проєктів у Центрі досліджень проблем громадянського суспільства аналітик М. Кучеренко констатує, що основним каменем спотикання, як і було заявлено главами двох держав раніше, є питання передання державного кордону під український контроль. «У плані, представленому Росією через “Страна.UA”, збереглася черговість, на якій наполягав Путін: спочатку вибори, потім передача контролю над державним кордоном. План, представлений українською стороною, містить не тільки іншу послідовність кроків, пов’язаних з виборами і кордоном, а й акценти на інших складових, для яких виставлено відверто нереалістичні дедлайни – набір величезної кількості нового персоналу в ОБСЄ до середини грудня, виведення іноземних військ до кінця року, вибори вже в березні наступного року».

М. Кучеренко акцентує, що для проведення всіх цих заходів необхідний базовий елемент – закон про амністію. Ним передбачатиметься формування органа, що дає змогу встановити правду про дії тієї чи іншої особи, підозрюваної в колаборації. «На сьогодні ми навіть не підійшли до серйозного обговорення амністії і допустимих границь на цьому напрямі, – говорить експерт. – Прийняти та роз’яснити суспільству цей закон у терміни, зазначені керівництвом української делегації в ТКГ, не реально. Не кажучи вже про те, щоб створити працюючий механізм розслідування колаборації. Однак глава української делегації в ТКГ Л. Кравчук в інтерв’ю ТАСС заявив, що закон про амністію буде прийнято тільки після виборів в ОРДЛО. А в комісії, що займаються розслідуваннями, зможуть увійти представники місцевої влади».

Такі заяви, на думку М. Кучеренко, демонструють відірваність усіх цих планів не тільки від реалій війни, а і від цілей, які ми повинні ставити перед собою для безпечної реінтеграції. «Адже якщо проводити вибори до того, як ми здійснимо перевірки і детальне розслідування колаборації, ми легалізуємо злочинців у якості “місцевої влади” та “звичайних громадян”. Це дасть конфлікту піти вглиб суспільства і впливатиме на всю нашу зовнішню і внутрішню політику ще довгі десятиліття, – попереджає аналітик. – Усе це ще раз доводить, що в української делегації і керівництві країни відсутня скільки-небудь виразна стратегія. А без неї ніякі переговори в Мінську не мають сенсу, навіть у тому випадку, якщо процес якимось чином буде розблоковано (що представляється малоймовірним)».

«“План Кравчука” українська сторона висуває не для того, щоб його реалізувати, – вважає керівник аналітичного відділу Центру контент-аналізу С. Стуканов. – У пропонованому Україною Плані чітко визначено, що вибори можуть відбутися після виведення російських військ і незаконних збройних формувань з ОРДЛО, а також після передачі Україні контролю над українсько-російським кордоном. Росія натомість хоче спочатку політичні рішення – закріплення в Конституції України особливого статусу Донбасу, проведення виборів (які легітимізують нинішніх ватажків бойовиків) та ін. Підстав вважати, що Росія змінить свою позицію, немає. Але... У мене є відчуття, що “план Кравчука” українська сторона висуває не для того, щоб його реалізувати». На його думку, у керівництві ТКГ давно розуміють, що Росія на поступки не піде, і шукають інші шляхи.

«Думаю, що Україна хоче внесення певних змін у послідовність пунктів Мінських домовленостей, які нам не вигідні (зокрема, ті, які фіксують передачу контролю за кордоном після проведення виборів). Можливо, Україна хоче не тільки адаптації Мінських домовленостей, а й переформатування майданчика (залучення Великої Британії і США). Не дарма під час так званого опитування від Президента людей питали про Будапештський меморандум, – підкреслює С. Стуканов. – Отже, “план Кравчука” відіграє тут іншу роль: його пропонують для того, щоб востаннє чітко підтвердити деструктивну позицію Росії. Мовляв, ось є план – давайте виконувати. Не хочете виконувати? Окей, тоді ми виходимо з Мінських домовленостей, які не працюють».

Аналітик вважає, що останнє інтерв’ю Л. Кравчука російському агентству ТАСС свідчить саме про такий підхід. «Він прямо сказав: якщо нас будуть водити за ніс, то треба закривати Мінський процес. Тому я прогнозую такий розвиток подій: Україна пропонує план, Росія відмовляється його виконувати, Україна незабаром переходить до плану Б і намагається тим або іншим способом змінити Мінські домовленості. Інше питання: чи буде це можливо», – підсумовує експерт (URL: https://politics.comments.ua/ua/news/foreign-policy/plan-diy-schodo-donbasu-chi-mozhut-propozicii-ukraini-i-rosii-nabliziti-reintegraciyu-664245.html).

«Київ дає зрозуміти, що відмовиться від мінських перемовин, якщо Москва не почне поводитися конструктивно, – зазначає політолог О. Саакян. – Коли зможемо донести світу, що перемовини із РФ зайшли у глухий кут з їхньої вини – покращимо позиції. Матимемо шанс створити антипутінську коаліцію. У ній шукатимемо важелі тиску на Кремль, а не компроміс». О. Саакян нагадує, що до «Мінська» прив’язані гуманітарні питання, що й тримає його на плаву. «Перед виходом з переговорів треба з’ясувати, як вирішуватимемо питання обміну полоненими, газопостачання, комунікацій», – вважає він (URL: https://gazeta.ua/articles/politics–newspaper/_kravchuk-predstaviv-mirnij-plan-po-donbasu/996233).

Співголова ГІ «Права справа» Д. Снєгирьов, аналізуючи заяви Л. Кравчука щодо перспектив врегулювання ситуації на Донбасі, зазначив, що з огляду на різне бачення українською та російською стороною порядку виконання Мінських домовленостей і неможливості, виходячи з цього, дійти спільного рішення в питанні проведення виборів, їх треба провести під егідою ОБСЄ. «Це і є дипломатична пастка для Російської Федерації», – наполягає Д. Снєгирьов.

Аналітик зауважив, що місія виступає не лише стороною, яка спостерігає за проведенням виборів, а насамперед є гарантом їхньої демократичності й прозорості. Фактично СММ озвучує свої висновки щодо визнання легітимними виборів та їхніх результатів – вони мають відповідати 15 принципам ОБСЄ, так званому Копенгагенському документу від 29 червня 1990 р. Якщо хоча б один із цих принципів буде порушено, вибори будуть визнані нелегітимними.

І другий момент. ОБСЄ – це колективна відповідальність, до її складу входить понад 60 країн, а рішення ухвалюються колегіально. Якщо хоча б дві країни заявлять про те, що вибори недійсні, вони будуть визнані такими, що не відбулися. Це фактично поставить хрест на Мінських домовленостях.

Тому Д. Снєгирьов виступає за підвищення ролі ОБСЄ в Мінському процесі. Київ, на його думку, має вимагати від СММ ОБСЄ надати висновки, чи можливо в принципі провести вибори в ОРДЛО. У такому разі Організація несе персональну юридичну й фізичну відповідальність за безпековий компонент проведення виборів і вирішує, чи можна визнати їх результати.

Якщо ОБСЄ заявить про неможливість проведення виборів, тоді Україні не варто навіть наполягати на зміні покроковості виконання Мінських домовленостей. У такому разі політичну відповідальність за неможливість провести вибори буде перекладено з української сторони безпосередньо «на плечі» наших західних партнерів. Саме це й мало би стати головним акцентом роботи українських дипломатів і ТКГ, вважає експерт (URL: https://zl-ua.news/dmytro-sniehyrov-rozpoviv-iak-ukraini-obiyty-minski-uhody).

Оглядач «Ділової столиці» Д. Сарбей припускає, що «новостворювана ілюзія просування до миру потрібна владі швидше для вирішення економічних, а не політичних питань». Ідеться про бажання Банкової провести через парламент закон про вільну економічну зону (ВЕЗ) на Донбасі під виглядом реалізації мирної стратегії реінтеграції та відновлення регіону. Цю ідею нині публічно пропагує керівник Офісу Президента А. Єрмак, який подає її як «можливість об’єднання країни», адже другу ВЕЗ влада планує створити на заході країни. Мовляв, заробити вийде у всіх і ніхто не піде скривдженим. Та й «Зе»-опитування в день виборів починалося, як стверджувало багато спостерігачів, саме заради просування ініціативи ВЕЗ (і неформально фінансувалося бенефіціарами цієї схеми) (URL: https://www.dsnews.ua/ukr/politics/ocherednaya-panaceya-kakova-zhiznesposobnost-plana-kravchuka-i-zachem-on-vlasti-09112020-405568).

Ці наміри влади депутатка від фракції «Європейська солідарність» С. Федина назвала загрозою Україні і її європейським партнерам. На її думку, це може стати територією величезних потоків контрабанди, яка, по суті, «кришуватиметься» бойовиками та призведе до нарощування озброєнь, незаконних операцій, формування нових незаконних угрупувань, які здійснюватимуть свої дії не тільки в Україні, а і в інших державах Європи (URL: https://www.radiosvoboda.org/a/30944289.html).

«Ідеї Кравчука виглядають як перекручена російська стратегія, – зазначає політолог К. Батозський. – Москва багато років намагається нав’язати закінчення війни на своїх умовах. Щоб Донбасу дали автономію, а місцевим органам – суперповноваження з можливістю впливати на зовнішню і внутрішню політику держави. Українська сторона робить недолугу спробу переробити російську ідею, загорнути її у свою упаковку. Мовляв, замість особливого статусу, вільна економічна зона. Означає, що не можемо виробити власної стратегії повернення окупованих територій. Вибори навесні нереальні, бо туди спершу треба повернути державні органи, що ведуть реєстр виборців» (URL: https://gazeta.ua/articles/politics-newspaper/_kravchuk-predstaviv-mirnij-plan-po-donbasu/996233).

Політолог О. Радчук з приводу ідеї запровадження ВЕЗ на Донбасі зазначає, що жодної програми дій, обґрунтування цієї пропозиції, розрахунків чи законодавчих актів представники влади досі не запропонували. На думку експерта, ця пропозиція суперечить ідеї децентралізації, бо створює нерівні умови й можливості для розвитку громад. Реалізувати її можливо лише після проведення системних реформ, утвердження верховенства права та припинення воєнних дій. Інвестор має бути впевнений, що він захищений законом або може відстояти свою позицію в чесному суді, що всі учасники ринку грають за однаковими правилами, його інвестиції не розчиняться в чорній дірі економічного та законодавчого свавілля, переконаний політолог (URL: https://www.slovoidilo.ua/2020/11/13/kolonka/aleksandr-radchuk/ekonomika/ideya-vilnyx-ekonomichnyx-zon-navishho-vony-ukrayini).

Крім того, процес створення ВЕЗ як на Сході України, так і на Західній Україні може бути пов’язаний з безліччю підводних каменів. У західних областях України, найімовірніше, ВЕЗ можуть створити на Закарпатті. На думку експертів, на цій темі в регіоні можуть зіграти окремі деструктивні сили, зокрема росіяни. Вони намагатимуться використати це питання задля порушення там теми сепаратизму, що не варто ігнорувати, як і те, що свого часу саме Закарпаття продемонструвало позитивний досвід успішної співпраці із зовнішніми інвесторами.

Пільговими умовами ВЕЗ на Донбасі можуть скористатися фінансово промислові групи, які там ще залишаються, та невизнані республіки. Не виключається й ризик вимивання грошей з економіки, а також «законного» тотального ухиляння від сплати податків і зборів. Головна проблема – корупція, адже йдеться про фактично узаконені «лазівки» для тіньової торгівлі. Пільгові податкові умови можуть призвести до того, що бізнес лише реєструватиметься на Донбасі, але грошей туди не вкладатиме, робочі місця там не створюватиме, залишаючи виробництво в інших регіонах, де безпечніше та ближче до споживача.

Противники ідеї створення ВЕЗ припускають, що вона не сприятиме інтеграції Донбасу. Навпаки, територія, де не діють закони України, не входитиме у єдиний господарський комплекс країни й житиме власним життям (URL: https://www.slovoidilo.ua/2020/11/13/kolonka/aleksandr-radchuk/ekonomika/ideya-vilnyx-ekonomichnyx-zon-navishho-vony-ukrayini).

Отже, судячи з коментарів експертів, український План спільних кроків, представлений на розгляд ТКГ як платформа для пошуку компромісу на Донбасі, не знайшов розуміння не лише в російської сторони, а і в українському експертному середовищі. Щоправда, аргументи щодо його несприйняття в цих сторін різні: РФ незгодна зі зміною послідовності виконання Мінських домовленостей, експерти вказують на неможливість підготувати правове поле та безпекову складову в дуже короткий період, визначений Планом для підготовки до виборів на окупованих нині територіях, неправомірність визначення будь-яких дат для проведення таких виборів та неможливість реалізувати Мінські домовленості в існуючому на тепер вигляді. Тож є велика ймовірність, що на цьому етапі Мінські домовленості можуть укотре «забуксувати».

Наразі складно передбачити наступні кроки української сторони щодо врегулювання ситуації на Сході України, хіба що точно можна виключити варіант повернення окупованих територій військовим шляхом. Принаймні до таких висновків спонукає Україну досвід вирішення Карабаського конфлікту між Азербайджаном і Вірменією. Нагірний Карабах – міжнародно визнана територія Азербайджану, яка понад три десятиліття контролювалася вірменськими силами, та в ніч на 10 листопада була повернута Азербайджану в результаті військових дій. Чи може Україна, яка також втратила контроль над частиною території Донбасу та Криму, повторити такий сценарій? Поки що переважна більшість відповідей «ні».

Голова Мюнхенської конференції з безпеки В. Ішингер у своєму інтерв’ю журналістам застеріг Україну від спроби повернути Донбас воєнним шляхом, як це робив Азербайджан щодо Нагірного Карабаху. «Навіть не думайте про це! Тому що відмінності шалені! Там ідеться про конфлікт двох маленьких держав на Кавказі, жодна з яких не має стратегічного значення ні для Росії, ні для США, ні для іншої світової сили», – заявив В. Ішингер.

На думку політика, якщо Україна спробує повернути Донбас воєнним шляхом, то в протистоянні з РФ, яка підтримує маріонеткові «республіки» «ДНР» і «ЛНР», нашу країну чекають дуже великі неприємності (URL: https://www.slovoidilo.ua/2020/11/13/kolonka/denys-popovych/bezpeka/vijna-nahirnomu-karabasi-try-vazhlyvyx-uroky-ukrayiny).

Детальніше ситуацію щодо Нагірного Карабаху пояснює журналіст Д. Попович. За його словами, недавній конфлікт у Нагірному Карабасі не є просто війною «двох маленьких держав». Це був новий раунд історичного протистояння між двома потужними регіональними гравцями – Росією та Туреччиною – за контроль над Кавказьким регіоном. На новому етапі історії Туреччина вирішила діяти руками азербайджанських військових, забезпечивши їх зброєю, ресурсами й політичним прикриттям. У результаті Росія на війну не з’явилася, через що в листопаді 2020 р. сталася неможливе: уперше за останні 100 років на Кавказі з’явилися турецькі військові.

Повернення Туреччини на Кавказ і є головним результатом цієї війни, у якій Анкара змагалася з Москвою, діючи за допомогою своїх азербайджанських «проксі». У цьому контексті, зазначає Д. Попович, В. Ішингер правий у тому, що Україні дійсно зарано думати про військове звільнення Донбасу. Принаймні поки за спиною в «ДНР» і «ЛНР» стоїть Росія та немає впевненості в тому, що вона не підтримає своїх маріонеток, як це вже сталося у 2014 р. Іншими словами, для військового розв’язання проблеми потрібно спочатку вимкнути Кремль з гри, чого Україна на сьогодні зробити поки не в змозі. Значить, якщо повторювати досвід Азербайджану, то повторювати його в усьому. Нам потрібен серйозний союзник – умовна Туреччина, яка могла б дати нам зброю, фахівців й одночасно мати достатньо можливостей для того, щоб утримати РФ від вступу у війну.

Необхідність мати за спиною сильних союзників – це перший урок, який ми можемо витягти з недавньої війни в Нагірному Карабасі. Другий урок – допомога союзника не буде безкоштовною. Нам потрібно буде його чимось зацікавити. У будь-якому разі це буде якийсь актив, з яким в іншій ситуації ми не захотіли б розлучитися. У гіршому випадку «допомога друга» може загрожувати нам втратою частини суверенітету, в обмін на повернення територій.

Утім умовна Туреччина, яка могла б надати нам реальну військову допомогу, на горизонті поки що не проглядається. Але третім, найголовнішим, уроком ми цілком можемо скористатися самотужки. Бойові дії в Нагірному Карабасі були війною майбутнього, яка велася за допомогою безпілотних засобів, літальних роботів, наданих Туреччиною Азербайджану. Ці ж засоби, наприклад безпілотники Bayraktar, є вже й у нашому розпорядженні. Туреччина ж з Азербайджаном – наші партнери. Об’єднавши наші можливості й досвід, ми вже можемо почати готувати Збройні сили України до сучасних методів ведення війни. У сильної ж держави й союзники з’являються швидше, переконаний Д. Попович (URL: https://www.slovoidilo.ua/2020/11/13/kolonka/denys–popovych/bezpeka/vijna-nahirnomu-karabasi-try-vazhlyvyx-uroky-ukrayiny).

Аналогічної думки дотримується керівник Південнокавказької філії українського Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння В. Копчак. Він вважає, що варто розвивати сектор оборони й безпеки України в комплексі. «По-перше, розвиток високоточних систем озброєння, комплекси “Нептун”, наприклад закупівля тих же турецьких “Bayraktar”, спільне виробництво з Туреччиною безпілотних літальних апаратів повинно йти у загальній канві оборонної політики держави з конкретними цілями та завданнями щодо деокупації території.

По-друге, потрібно тверезо оцінювати своїх союзників: реальних, віртуальних, глибоко занепокоєних і т. д. Що б не говорили про допомогу Туреччини Азербайджану – це найбільш яскравий і наочний приклад того, що допомагають тільки тим, хто готовий сам собі допомогти», – вважає В. Копчак (URL: https://www.radiosvoboda.org/a/30948936.html).

Таким чином, попри нові ініціативи української сторони в ТКГ істотних зрушень у процесі мирного врегулювання ситуації на Сході України поки немає. Залишаються сподівання на вироблення найближчим часом компромісного варіанта «дорожньої карти» примирення та повернення українських територій за участі нинішніх союзників України з нормандського формату чи нових його учасників, імовірно долучених у майбутньому. Єдине, що не викликає нині сумніву серед більшості експертів – неможливість розв’язання конфлікту військовим шляхом на цьому етапі. Політико-дипломатичний варіант залишається пріоритетним.

 

Тарасенко Н. Чергові пропозиції України щодо встановлення   миру на Донбасі: оцінки експертів і перспективи впровадження [Електронний ресурс] / Н. Тарасенко // Україна: події, факти, коментарі. – 2020. – № 15. – С. 22–35. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2020/ukr15.pdf. – Назва з екрану.