Вітчизняна ГТС: стан та перспективи в сучасних умовахС. Кулицький, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

 

 

Оцінка перспектив функціонування української газотранспортної системи в контексті новітніх тенденцій розвитку європейського
газового ринку (станом на осінь 2020 р.)

 

З наближенням зими традиційно зростає увага суспільства до питань розвитку газової промисловості та газового ринку і в Україні, і у Європі. Раніше, як правило, обговорювалися вірогідні обсяги споживання газу та його поставок, очікувана динаміка цін на газ, ряд інших суміжних питань. Наприклад, ще на початку грудня минулого року увагу ЗМІ привернуло зростання ціни газу на європейських хабах (газосховищах), які протягом попереднього тижня збільшилися на 4,3 %, Як зазначали тоді аналітики Української енергетичної біржі, це був рекордний показник за останні сім місяців, повідомляв портал «Ліга.net».

Зростання цін на газ на європейському ринку, звідки Україна імпортує газ, було обумовлено прогнозами похолодання на початку грудня, а також перебоями в поставках на європейський ринок газу з Норвегії через позапланові відключення його видобутку на деяких родовищах, у тому числі на найбільшому родовищі цієї країни Troll. Крім того, аналітики тоді зазначали, що однією з головних причин подорожчання газу є те, що Європа збільшила його споживання на 20 % порівняно з 2018 р. Споживання газу збільшилася, особливо у виробництві електроенергії, оскільки виробництво електроенергії на газовому паливі стало більш конкурентоспроможним (URL: https://biz.liga.net/ekonomika/tek/novosti/evropeyskie-haby-vzvintili-tseny-na-gaz-chto-proishodit). Загалом, як зазначає кореспондент «Deutsche Welle», вирішальними фактором для попиту на газ є погодні умови. Ось чому цьогорічна тепла зима в Німеччині та інших країнах ЄС вельми посприяла значному падінню споживання та цін на продукцію російського «Газпрому».

Разом з тим останнім часом, судячи з повідомлень ЗМІ, почали формуватися деякі нові тенденції розвитку європейського газового ринку, які певним чином позначатимуться на роботі української газотранспортної системи (ГТС) не лише в найближчій, а, цілком вірогідно, і в більш віддаленій перспективі. Специфіка цьогорічного розвитку європейського енергетичного ринку пов’язана насамперед з пандемією COVID-19, у результаті якої значно скоротився сукупний попит на енергоносії у світі, особливо у Європі. Щоправда, зазначене скорочення попиту більшою мірою стосувалося вугілля, особливо, нафти. Адже небувало гостра криза у світовому туристичному бізнесі й карантинні заходи різного ступеня жорсткості, до яких вдалася державна та місцева влада багатьох країн, насамперед європейських, обвалили глобальний попит на нафтопродукти, що й спровокувало міжнародну нафтову кризу надвиробництва цього товару (Детальніше див. матеріал СІАЗ в «Україна: події, факти, коментарі». 2020. № 10, 11). Водночас, як зазначається в німецьких ЗМІ, зростання частки відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) у сукупних обсягах виробництва електроенергії в Німеччині частково може бути пов’язано із загальним зниженням електроспоживання в цій країні через пандемію коронавірусу. У першій половині цього року на ВДЕ припадало більше половини обсягів електроенергії, виробленої у Німеччині. До того ж нарощують частку ВДЕ у виробництві електроенергії й інші європейські держави.

При цьому пандемія COVID-19 вплинула й на динаміку попиту на європейському газовому ринку, хоча й значно меншою мірою, ніж на ринку нафтопродуктів. Це було пов’язано зі скороченням попиту на використання газу на транспорті, у громадському харчуванні, побуті, деяких інших сферах життєдіяльності суспільства. Зокрема, на німецькому ринку на сьогодні природний газ головним чином використовується для опалення, лише невелика його частина використовується хімічною промисловістю як сировина, тоді як від використання газу як газомоторного палива у Німеччині фактично відмовилися. Тому «частка природного газу в німецькій електроенергетиці залишилася в І кварталі 2020 р. приблизно на рівні перших трьох місяців минулого року і становила 12,7 %. Таким чином, «блакитне паливо», головним постачальником якого також є Росія, лише зберігає, але не збільшує свою відносно скромну частку в генерації електроенергії», наголошує кореспондент «Deutsche Welle» (URL: https://www.dw.com).

До цього треба додати, що, наприклад, у тій же Німеччині, яка в останні роки є найбільшим споживачем газу у Європі, взято курс на декарбонізацію енергетики та розвиток водневої енергетики, тобто на заміщення вугілля, нафти й газу воднем, що виробляється з води. Наприклад, до широкомасштабної державної програми розвитку водневої економіки, яку найближчим часом має намір представити уряд Німеччини, увійде і проєкт переходу до 2030 р. частини дуже розвинутої німецької газопровідної системи на транспортування H2. Відповідні роботи в цьому ж напрямі проводяться і у Великій Британії, Нідерландах, Бельгії.

Щоправда, достеменно визначити масштаби заміщення природного газу (метану) у виробленні електроенергії та опалюванні житла протягом найближчого десятиріччя, навіть у тій же Німеччині, не говорячи вже про інші європейські держави, поки неможливо. Однак, у цілому, є доволі вагомі підстави припускати, що споживання трубопровідного природного та скрапленого природного газу (СПГ) у найближчі роки істотно не зростатиме. Якщо роботи із заміщення природного газу воднем у європейській енергетиці виявляться успішними, то не виключено подальшої стабілізації чи навіть скорочення споживання газу в економіці європейських країн.

Водночас Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) в останньому своєму огляді (World Energy Outlook 2020) прогнозує за підсумками нинішнього року рекордне падіння попиту на газ у світі на 3 %. Це буде найбільшим щорічним падінням попиту на газ з того часу, як газ став одним з основних видів палива в 1930-х роках, вказують у МЕА. Однак далі аналітики цієї організації очікують на активне відновлення обсягів обороту газового ринку – драйвером зростання будуть азіатські країни, тоді як у Європі газ з енергетичного ринку активно витіснятимуть поновні джерела енергії. Причому у Європі МЕА прогнозує зниження споживання газу. На думку фахівців Міжнародного енергетичного агентства, попит на газ на європейському ринку загалом ніколи не повернеться до рівня 2019 р. Уже до 2030 р. скорочення попит на газ на європейському ринку становитиме 8 %. Така динаміка попиту на цей енергоресурс у Європі пояснюється тим, що газ почнуть витісняти з ринку поновні джерела енергії.

Треба наголосити, що зазначені вище тенденції розвитку європейського енергетичного ринку та останній прогноз МЕА, по суті, перекреслюють прогнози, які свого часу було оприлюднено російським «Газпромом» і передбачали значне зростання споживання газу у Європі. Адже в Росії саме на таких прогнозах базувалося обґрунтування необхідності будівництва газопроводу «Північний потік» й інших магістральних газопроводів в обхід території України. Причому нинішня економічна криза у Європі, що викликана пандемією COVID-19, призводить до обмеження споживання газу у ЄС уже нині, а не в 10-річній перспективі, коли зможе набути більш-менш широкого розповсюдження воднева енергетика. Враховуючи оцінки щодо перспектив перебігу пандемії COVID-19, припущення, що сукупні обсяги споживання газу у Європі не повернуться до показників 2018–2019 рр., видається доволі обґрунтованим.

До того ж на європейському газовому ринку останнім часом спостерігається загострення конкуренції між постачальниками газу та прагненням споживачів газу до подальшої диверсифікації джерел поставки цього товару. Більша частина імпортованого європейськими країнами газу надходить до споживачів через розвинуту мережу трубопроводів. Основними експортерами трубопровідного газу на європейський ринок є Росія, Норвегія й Алжир. Наприкінці 2019 р. до газотранспортної системи Європи офіційно підключили Трансанатолійський газоровід (TANAP). «TANAP проходить територією Азербайджану, Грузії і Туреччини, де з’єднується з Трансадріатичним трубопроводом (ТАР), який ще будується. По ньому газ постачатиметься в Грецію, Албанію, Італію. Потужність TANAP – 16 млрд куб. м азербайджанського газу на рік. Шість мільярдів призначено для турецького ринку, решта піде у Європу. За додаткових інвестицій потужність газопроводу можна буде збільшити до 31 млрд куб. м» (URL: https://ukr.lb.ua/world/2019/11/30/443615_gazoprovid_tanap_
pidklyuchili.html). Серед європейських країн значні обсяги газу видобуваються у Великій Британії, Нідерландах та Україні.

Водночас зростають поставки скрапленого газу на європейський ринок. Причому поряд із традиційними постачальниками СПГ до європейських країн з Катару, Нігерії та Норвегії останнім часом дедалі більше прагнуть приєднатися Єгипет і, особливо, США. При цьому треба наголосити, що США проводять експансіоністську політику у сфері експорту свого СПГ. При цьому деякі американські експерти вважають, що «Європа може стати великим споживачем американського СПГ». До 2030 р. Європа може збільшити закупівлі зрідженого природного газу в США до 200 млн проти 40 млн т у 2017 р., заявив директор комерційного структурування американського постачальника СПГ Cheniere Energy С. Уайт. На думку Уайта, країни Атлантики отримуватимуть приблизно половину всього експортованого американського газу до цього часу. Але його колеги менш оптимістичні в цьому питанні. Зокрема, глава Texas LNG В. Чандра заявив, що американському СПГ буде складно конкурувати з російським трубопровідним газом через більш низьку вартість останнього.

Також багато залежатиме від європейського попиту на газ. Зниження споживання цього виду палива у ЄС у найближчі 10–15 років стане серйозною проблемою для США, яким доведеться конкурувати за ринок, що скорочується, не тільки з РФ, а й з Катаром та Алжиром, а також з Єгиптом, який прагне стати експортером СПГ. Старший науковий співробітник Оксфордського інституту енергетичних досліджень М. Фулвуд зазначив, що Азія, як і раніше, є більш перспективним ринком збуту для американського СПГ. Попит на газ активно зростає в Індії – і країна підписує нові контракти на закупівлю палива в США» (URL: https://biz.nv.ua/ukr/economics/jevropa-mozhe-v-pjat-raziv-zbilshiti-zakupivli-zridzhenoho-prirodnoho-hazu-v-ssha-2504891.html).

Які б з наведених оцінок у майбутньому не виявилися правильними, нині однозначно можна стверджувати, що поставки американського скрапленого газу стають ще одним вагомим засобом диверсифікації джерел поставок природного газу до Європи та важливим чинником демонополізації європейського газового ринку.

Водночас, як це не парадоксально, російська зовнішня політика, коли експорт природного газу розглядався не лише як економічна діяльність, а і як «політична зброя», зіграв з експортом російського газу злий жарт. Адже багаторічна практика встановлення індивідуальних цін на російський газ не лише з економічних, а й з політичних міркувань у контрактах «Газпрому» для різних країн Європи, які Україна у 2009 р. відчула на собі та які врешті- решт завершилися перемогою НАК «Нафтогаз України» в Стокгольмському арбітражі, послужили потужним стимулом для європейських держав до диверсифікації джерел поставок газу на свої національні ринки та впровадження програм з підвищення енергоефективності своїх економік. Уже й деякі російські ЗМІ наголошують, що «постачальники скрапленого газу з Катару та США витісняють «Газпром» з Європи». Деякі російські експерти зазначають, що основною причиною структурних змін на європейському ринку газу став саме СПГ. Причому ще кілька років тому європейські країни планували до 2025 р. подвоїти свої потужності з регазифікації, після чого вони тільки за рахунок СПГ могли б покривати близько 80 % своєї потреби в газі. Тому, відповідно до цих планів, роль ринку газу з вільним ціноутворенням у Європі зростатиме (URL: https://www.gazeta.ru/business/2016/05/31/8273639.shtml). У поєднанні з технологічним й економічним прогресом у сферах видобутку, скраплення / регазифікації та транспортування природного газу це привело не лише до об’єднання макрорегіональних ринків газу (європейського, далекосхідного тощо) у єдиний світовий газовий ринок, а і вплинуло на зміну механізмів функціонування макрорегіональних ринків газу. При цьому принаймні у Європі газовий ринок дедалі більше з «ринку продавців» почав перетворюватися на «ринок покупця» (тобто такий, де насамперед поведінка покупця дедалі більше впливає на ціну газу в контрактах).

За таких обставин європейські держави, заради гарантій своєї безпеки, для диверсифікації джерел газопостачання погоджуються навіть на певні економічні витрати. Насамперед це стосується Польщі та Литви. Так, на початку липні цього року, згідно з повідомленням Польського радіо, до LNG-термінала імені президента Л. Качинського в Сьвіноусті прибула сота партія скрапленого газу. Під час урочистості із цієї нагоди президент Польської нафтогазової компанії (PGNiG) Є. Квєцінський заявив, що постачання такої сировини до газопорту забезпечує енергетичну незалежність Польщі. Зауважимо, що «перша партія скрапленого газу прибула до Польщі з Катару наприкінці 2015 р., натомість 17 червня 2016 р. LNG-термінал прийняв уже першу комерційну партію. Дотепер цим шляхом до Польщі надійшло 11 млрд куб. м блакитного палива (після регазифікації)». Нині «скраплений газ становить 23 % усього газу, який Польська нафтогазова компанія імпортує до Польщі. У 2016 р., коли термінал лише розпочав свою працю, це були лише 8,5 %. Термінал у Сьвіноусті є одним з найбільш завантажених у Європі». При цьому, повідомляє Польське радіо, у 2022 р. завершиться багаторічний контракт на закупівлю газу в Росії і його вже не буде продовжено (URL: https://www.polskieradio.pl/398/7856/Artykul/2544437).

Побудований раніше «в Клайпеді (Литва) LNG-термінал став першою реальною можливістю для країн Балтії отримувати газ з альтернативних джерел, крім Росії. Раніше країни регіону цілком залежали від поставок російського “Газпрому”. Перше судно з СПГ зайшло в порт Клайпеди в жовтні 2014 р.». Восени 2015 р. у Литві було завершено будівництво магістрального газопроводу Клайпеда – Куршенай, за яким газ із термінала скрапленого природного газу в Клайпеді може поставлятися в Латвію та далі до Естонії. Цей газопровід дає змогу забезпечувати до 80 % потреб країн Балтії в газі. Також варто додати, що на 1 січня 2021 р. заплановано запуск СПГ-термінала на о. Крк у Хорватії. Пропускна спроможність цього термінала становить 2,6 млрд куб. м на рік. Причому його потужності на поточний момент уже повністю заброньовано на найближчі кілька років. Як бачимо, поблизу кордонів України останнім часом створюється ряд СПГ-терміналів, що відкриває нові можливості для підвищення рівня конкуренції між імпортерами природного газу в нашу державу та певним чином діятиме в напрямі зниження цін на нього.

Загалом новітні тенденції розвитку європейського газового ринку тісно переплітаються зі змінами в логістиці поставок газу на європейський ринок. Це стосується як скрапленого природного газу, так і трубопровідного природного газу. І такі зміни неодмінно й, мабуть, дуже сильно позначатимуться на функціонуванні української газотранспортної системи в майбутньому.

Після Помаранчевої революції Росія проводить цілеспрямовану політику будівництва магістральних трубопроводів для постачання свого газу на європейський ринок в обхід території України. Завершальним акордом цієї політики стало будівництво «Турецького потоку» та «Північного потоку-2». Зі свого боку, ЄС і Туреччина зацікавлені в диверсифікації не лише джерел постачання природного газу на свої ринки, а й маршрутів його доставки. І реалізація цього інтересу є одним з базових елементів їхньої енергетичної політики. Хоча затримка із введенням в експлуатацію «Північного потоку-2» через запровадження санкцій з боку США проти його будівництва, вносить певні корективи в нарощування трубопровідних потужностей для постачання російського газу до європейських країн, що спостерігається в нинішньому сторіччі. Загалом згадані процеси привели до суттєвих змін у конфігурації газотранспортних систем Європи й Туреччини.

Якщо на початку 2000-х років основні міждержавні газові потоки в Європі рухалися зі сходу на захід, то нині тут ситуація радикально змінилась. І справа не лише в зростаючих поставках скрапленого природного газу, яка була розглянута вище. Цілеспрямована політика ЄС у газовій сфері сприяла будівництву нових трубопроводів на континенті, які забезпечили можливості транспортування значних обсягів газу у Європі із заходу на схід й в обох напрямках по лінії північ – південь. Це, зі свого боку, створило додаткові технічні можливості для подальшої демонополізації європейського газового ринку.

Така політика ЄС у газовій сфері продовжується і нині. Наприклад, на початку 2019 р. «країни Європейського Союзу ухвалили пропозицію Європейської комісії про призначення майже 800 млн євро на проєкти в сфері енергетичної інфраструктури. У цьому списку є три газові проєкти, на які виділено понад 280 млн євро. Серед них – газопровід Baltic Pipe, котрий отримає найбільше – 215 млн євро. Європейська комісія повідомила, що нове морське газове сполучення між Польщею і Данією буде ключовим для безпеки постачання та інтеграції ринку в цьому регіоні. Маршрутом Baltic Pipe буде можливість транспортувати газ в обох напрямках» (URL: http://www.polradio.pl/5/38/Artykul/402973). Також на початку 2020 р. було запущено в експлуатацію двосторонній фінсько-естонський газопровід під назвою Balticconnector, який прокладено дном Фінської затоки. Його функціонування знизить залежність Фінляндії від монопольних поставок газу «Газпромом». Вартість будівництва цього газопроводу склала 300 млн євро, з яких близько 200 млн євро надав ЄС. Подібне будівництво об’єктів газотранспортної інфраструктури здійснюється в різних державах-членах ЄС.

Загалом, у результаті зазначених вище процесів протягом 2000-х років, українська ГТС втратила реальний статус монопольного транзитера газу з території Росії до країн Європи й Туреччини. До того ж останніми роками постало питання щодо корінної зміни обсягів, напрямків, а ймовірно й річного режиму транспортування газу українською ГТС. Зрозуміло, що надійна робота української ГТС та контроль за нею з боку держави є запорукою енергетичної безпеки і незалежності України. Це було завжди. Однак разом з тим до введення в експлуатацію газопроводу «Північний потік» (який перебрав на себе вагому частину обсягів транзиту російського газу через українську ГТС) валютні надходження за транспортування газу з Росії до європейських країн через українську ГТС відігравали значно більшу роль у формуванні прибуткової частини зовнішньоторговельного та платіжного балансів України, ніж нині.

Водночас гібридна війна Росії проти нашої держави змусила Україну вдатися до рішучих заходів, спрямованих на зниження залежності вітчизняної економіки від поставок газу «Газпромом», Це викликало суттєві зміни в роботі вітчизняної ГТС. Насамперед це стосується імпорту газу в Україну з європейських країн, а не з Росії. На сьогодні вітчизняна ГТС фізично здатна приймати газ на західному кордоні України з території держав-сусідів: Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії.

До речі, саме на румунському напрямку питання організації поставок газу в Україну з європейських країн було вирішено останнім. «Україна і Румунія підписали міжоператорську технічну угоду (interconnection agreement) про взаємодію з 1 січня 2020 р. Переговори тривали понад три роки за посередництва Європейської комісії та за участю операторів Болгарії, Греції та Молдови. Угода дозволяє вільно транспортувати газ в Україну та Молдову з Південної Європи і Туреччини. З 1 січня потужність у точці «Ісакча1 – Орловка1» у напрямку Румунії становитиме 17,8 млн куб. м на добу, у напрямку України – 15,8 млн куб. м на добу. Попередній договір між операторами ГТС України (раніше це був «Укртрансгаз») і Румунії не дозволяв транспортувати газ у реверсному напрямку і не забезпечував європейські правила взаємодії через наявність контракту з «Газпромом» (URL: https://ukr.lb.ua/economics/2019/12/18/445188_ukraina_rozblokuvala_
revers_gazu_z.html).

Загалом ситуація нині склалася так, що Росія, попри збільшення потужностей з транспортування її газу до Європи в обхід території України, вже не може як ще з десяток років тому, по суті, диктувати Україні свої умови транзиту свого газу до Європи. Хоча фактичне зменшення обсягів транзиту російського газу українською територією, звичайно, змушує Україну вишукувати оптимальні шляхи вітчизняної ГТС. Ця ситуація так чи інакше знайшла своє відображення у новому 5-річному контракті «Нафтогазу України» з «Газпромом». За умовами цього контракту «Газпром» зобов’язався транспортувати через ГТС України не менше 40 млрд куб. м. газу в 2021–2024 рр. і не менше 65 млрд куб. м – у 2020 р. При цьому діє принцип «качай або плати», тобто «Газпром», згідно з міжнародною практикою, повинен оплачувати заброньовані потужності незалежно від фактичних обсягів прокачування його газу через українську ГТС.

Проте фактичне завантаження української ГТС транзитним російським газом у нинішньому році менше від визначеного в українсько-російському контракті. Зокрема, станом на початок жовтня нинішнього року обсяг транзиту російського газу через газотранспортну систему України сягнув 40 млрд куб. м. Утім, на думку очільника Оператора ГТС України С. Макогона, російський «Газпром» у нинішньому році не зможе в повному обсязі використовувати транзитні газотранспортні контрактні потужності України, оскільки для цього йому не вистачить часу. Однак при цьому, за умовами контракту, буде змушений їх оплатити. За його оцінками, наразі потужності ГТС України завантажені на 40 %. «Якщо говорити про поточний рік, то не думаю, що транзит перевищить 55 млрд кубів», – зауважив він. Водночас ПАТ «Газпром» замовило додаткові потужності для транспортування природного газу через українську ГТС до Європи в жовтні цього року (URL: https://oilpoint.com.ua/gazprom-v-czomu-roczi-zaplatyt-bilshe-nizh-protranzytuye-makogon/?lang=uk).

Причому зазначене замовлення оплачується додатково. Це сталося завдяки ефективній роботі української делегації при укладанні згаданого вище контракту «Нафтогазу України» з «Газпромом» на транспортування російського газу через ГТС України в 2021–2024 рр. Достеменно зауважимо, що, попри технічну можливість відстоювання українською стороною аналогічних умов у попередніх російсько-українських контрактах на транзит російського газу через українську ГТС, які свого часу укладалися під керівництвом нинішніх народних депутатів України Ю. Бойка та
Ю. Тимошенко, тоді цього не було зроблено. А основною причиною низького завантаження потужностей для транспортування природного газу через українську ГТС до Європи цього року, який менше від обсягів визначених українсько-російським контрактом, більшість експертів вважає скорочення європейської економіки, обумовлене пандемією коронавірусу COVID-19.

Водночас агентство Bloomberg зазначає, що після двох теплих зим і пандемії коронавірусу попит на газ падає на всьому європейському континенті, і пропозиція значно перевищує попит. Тому, зазначає Bloomberg, у Німеччини та Росії зараз немає причин поспішати з добудовою «Північного потоку-2». Проте, враховуючи нинішній перебіг пандемії COVID-19 у Європі, не варто очікувати значного зростання попиту на газ у Європі й у 2021 р.

Зі свого боку журналіст Deutsche Welle звертає увагу на те, що нині в замороженому стані перебуває кілька великих російських газотранспортних проєктів, які фактично конкурують за послуги з транспортування газу на європейський ринок з українською ГТС. Насамперед йдеться про «Північний потік-2», який, за твердженням російських посадовців, готовий на 94 %. Проте кореспондент Deutsche Welle вважає, «що про прокладання до кінця 2020 р. двох паралельних ниток, на що залишилися 160 км, вже не може бути й мови. Завершення робіт у І кварталі 2021 р. теоретично ще можливе, хоча більш реалістичним видається все ж ІІ квартал. Якщо ж врахувати, що для магістральних газопроводів чисто технологічно потрібно зазвичай пару місяців, щоб вийти на проєктну потужність, то російський газ повномасштабно потече до Європу по «Північному потоку-2» не раніше наступного літа. Це в кращому разі.

При цьому німецькі фахівці визнають, що робота «Північного потоку- 2» можлива лише у функціональній зв’язці з його продовженням на суходолі – газопроводом Eugal, що перетинає Східну Німеччину з півночі на південь до кордону з Чехією, і нині добудовується. Причому його потужності на тривалу перспективу повністю заброньовані «Газпромом».

Водночас зазначене вище німецьке видання звертає увагу на повідомлення Reuters про те, що німецька енергетична компанія Uniper може ухвалити остаточне рішення щодо продажу своєї частки в газопроводі OPAL після президентських виборів у США. Цей газопровід забезпечує подальше транспортування російського газу, що надходить по «Північному потоку» і проходить територією ФРН паралельно згаданому вище газопроводу Eugal. В опублікованому 11 серпня цього року піврічному фінансовому звіті Uniper говориться про те, що через санкції США проти «Північному потоку-2» «зросла ймовірність того, що будівництво газопроводу затягнеться або взагалі не буде завершено». При цьому компанія Uniper може ухвалити остаточне рішення щодо продажу своєї частки в газопроводі OPAL, який вже функціонує.

З наведеного можна зробити наступні висновки. На півночі Німеччини, в місцях куди вже надходить російський газ по «Північному потоку» і має ще надходити газ по «Північному потоку-2» вже існує надлишок потужностей з постачання газу. Участь німецьких компаній у подальшому транспортуванні російського газу, що надходить через Балтійське море у ФРН, видається цим компаніям усе менш вигідною, а можливо й недостатньо перспективною в контексті вірогідного розвитку так званої водневої енергетики, що розглядалася вище. І тому залишається відкритим питання принаймні щодо термінів початку роботи «Північному потоку-2».

Що ж стосується «Турецького потоку», зазначає журналіст Deutsche Welle, то до експлуатації стала лише одна нитка – та, що йде до західної (європейської) частини Туреччини. Та й вона використовується вкрай мало, оскільки турецькі компанії цьогоріч радикально скоротили закупівлі в «Газпрому», переключившись на азербайджанський трубопровідний газ і СПГ. Друга нитка, що має продовжуватися територією Болгарії, поки що так і не розпочала виконання свого завдання – забезпечувати російським газом країни ЄС. «Газпром» у своєму зверненні до інвесторів офіційно визнав що будівництво магістралі на болгарській території, яке повинно було завершитися ще в першій половині 2020 р., затримується більш ніж на півроку. Болгарська сторона обіцяє завершити будівництво до кінця 2020 р. і відразу ж почати поставки в Сербію. Поставки до Угорщини заплановано тепер на другу половину 2021 р., а вихід другої нитки «Турецького потоку» на проєктну потужність – на другу половину 2022 р. Утім, враховуючи наростання пандемії COVID-19 у Європі та надлишок пропозиції газу на європейському ринку, не можна виключати й порушення цих запланованих термінів початку роботи другої нитки «Турецького потоку». Затримується, за інформацією Deutsche Welle, і реалізація проєкту створення заводу зі зрідження природного газу під Санкт-Петербургом для подальших поставок газу не лише до Калінінградської області Росії, а й до європейських країн.

Водночас, як повідомляється в ЗМІ з посиланням на очільника Оператора ГТС України С. Макогона, «Газпром» почав демонтаж труб на території РФ, які використовувалися в поставках газу в Україну. Щоправда, треба наголосити, що потужності для поставок російського газу у Європу на вході на територію України вже дуже давно не використовувалися на повну потужність, і певна частина їх реально є надлишковими. До того ж масштаби цього демонтажа на російській території поки достеменно невідомі.

Отже, проведений вище аналіз дає підстави для наступних висновків. За нових умов функціонування європейського газового ринку, що складаються нині, зростатиме роль української ГТС саме в гарантуванні енергетичної безпеки і незалежності України. Реальний річний обсяг транзиту російського газу через українську ГТС у 2021–2024 рр. навряд чи буде менше від 30 млрд куб. м., навіть за умови функціонування другої нитки «Турецького потоку» і «Північного потоку-2». Адже українська ГТС, на відміну від зазначених російських газопроводів, має у своєму складі потужні підземні сховища газу (ПСГ), які дають змогу маневрувати режимом поставок газу споживачам залежно від їхнього попиту на газ протягом року. Особливо велике значення це має під час опалювального сезону.

У випадку ж подолання пандемії COVID-19 у Європі до кінця 2021 р., а також низької завантаженості другої нитки «Турецького потоку» і «Північного потоку-2» або ж навіть недобудови останнього, цілком вірогідно, що реальний річний обсяг транзиту російського газу через українську ГТС у 2021–2024 рр. перевищить 40 млрд куб. м. У разі ж збігу дуже сприятливих для України обставин такий транзит у якийсь рік може сягнути й 60 млрд куб. м. газу, але це дуже малоймовірно.

Водночас цілком вірогідно, що у 2021–2024 рр. українська ГТС усе більше налагоджуватиме нові форми ділових відносин з вітчизняними та європейськими партнерами. Зокрема, за даними компанії «Укртрансгаз», з наявних на початок жовтня 2020 р. в українських підземних сховищах (ПСГ) 27,9 млрд куб. м газу, іноземні трейдери зберігали в режимі «митний склад» 9,7 млрд куб. м, а компанії-резиденти – 1,3 млрд куб. м газу. Причому обсяги зберігання газу іноземними трейдерами в українських сховищах зросли порівняно з аналогічним періодом минулого року в 4,2 раза. Причому, на думку аналітиків енергетичного агентства S&P Global Platts, висловлену ними в середині цього року, європейським газотрейдерам все ще вигідно зберігати газ в Україні через низьку вартість його зберігання в наших ПСГ.

 Так само в інтерв’ю OilPoint голова компанії «Оператор ГТС України» (ОГТСУ) С. Макогон зазначив, що компанія не відмовлятиметься від «малого транзиту» – використання системи адресної закупівлі європейцями, через вірогідність радикального скорочення обсягів транзиту російського газу після 2024 р. На його думку, якщо ж контракт з «Газпромом» не буде продовжено, то ОГТСУ зосередиться на постачанні газу для своїх споживачів. Він вважає, що виконуватимуться невеликі обсяги транзиту – 20–30 млрд куб. м. «Скоротимось, ужмемось і працюватимемо для внутрішніх поставок, імпорту, ПСГ і видобуток», – прокоментував він своє бачення цієї ситуації.

Утім, враховуючи величезну увагу ЄС до підтримки власної енергетичної безпеки, можна припустити, що ЄС все-таки прагнутиме зберегти певні обсяги транзиту газу з Росії на свій ринок через українську ГТС. І це позитивно позначиться на обсягах послуг, що надаватимуться українською ГТС у майбутньому.

Стосовно ж імовірного впливу згадуваної вище «водневої енергетики» на розвиток української ГТС, то на сучасному етапі достеменно його оцінити неможливо через недостатність відповідної емпіричної бази для такої оцінки. Хоча, з урахуванням проведеного вище аналізу цієї проблематики, можна висловити деякі припущення. Зокрема, розвиток «водневої енергетики» в найбільш розвинених країнах Європи, з одного боку, обмежуватиме їхній попит на природний газ, а з іншого – вимагатиме перепрофілювання частини європейських газопроводів на транспортування водню. Останнє може дати певний імпульс для розвитку газотранспортної системи України через вилучення з ринку послуг із транспортування природного газу певного обсягу потужностей магістральних газопроводів у Європі (При підготовці цієї роботи було використано такі джерела інформації: ТОВ «Оператор ГТС України» (https://tsoua.com/news); Газета.Ru (https://www.gazeta.ru). – 2016. – 31.05; 2020. – 13.10; Дзеркало тижня (http:// zn.ua). – 2015. – 5.10; 2018. 12.06; 2019. – 30.12; 2020. – 15.06; 12.10; Корреспондент.net (http://ua.korrespondent.net) – 2020. – 7.07; Левый берег (http://lb.ua). – 2019. – 30.11; 18.12; Ліга.net (https://liga.net). – 2019. – 3.12; 2020. – 30.04; Новое время (http://nv.ua). – 2018. – 4, 13.11; 2020. – 31.01; 18.06; 3, 22.09; 5, 12.10; Польське радіо. – (http://www.polradio.pl). – 2018. – 30.04; 2019. – 23.01; 2020. – 3, 7, 22.09; 5, 20.10; Цензор.НЕТ (http://censor.net.ua). – 2020. – 9.01; BBC Україна (http://www.bbc.com). – 2020. – 9.01; Deutsche Welle (http://dw.com) – 2020. – 27, 29.05; 30.07; 4, 30.09; 13.10; ІА OilPoint (https://oilpoint.com.ua/gazprom-v-czomu-roczi-zaplatyt-bilshe-nizh-protranzytuye-makogon/?lang=uk); World Energy Outlook 2020 (https://www.iea.org/reports/world-energy-outlook-2020).

 

Кулицький С. Оцінка перспектив функціонування української газотранспортної системи в контексті новітніх тенденцій розвитку європейського газового ринку (станом на осінь 2020 р.) [Електронний ресурс] / С. Кулицький // Україна: події, факти, коментарі. – 2020. – № 13. – С. 37–48. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2020/ukr13.pdf. – Назва з екрану.