Перспективи співпраці Україна-ОАЕО. Аулін, ст. наук. співроб. НЮБ НБУВ

ОАЕ – «старий» «новий» гравець на Близькому Сході

 

Унаслідок істотного погіршення українсько-російських відносин, яке спричинила агресія Кремля, вітчизняна економіка опинилася в досить складній ситуації, коли десятиліттями напрацьовані зв’язки практично в одну мить опинилися розірваними. Китайські та центральноазіатські партнери ще не можуть замінити втрачені ринки. Надії на допомогу Заходу поки що виправдалися не в повному обсязі. Більшість африканських країн потребує насамперед закордонних інвестицій.

Досить ємний російський ринок закрився для українських виробників. Російський бізнес узяв курс на товарозаміщення української продукції. І навпаки, українські виробники, наприклад військової продукції або товарів подвійного призначення, самі вимушені припиняти двостороннє співробітництво. Москва намагається через своє потужне лобі в центральноазіатських республіках блокувати просунення товарів з України. Квоти, що надаються з боку Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки не повністю відповідають обсягам українського виробництва. Експортні операції найчастіше виключають сегмент наукоємної продукції. Співробітництво з китайськими партнерами ускладнюється негативною позицією Білого дому. За африканські ринки точиться боротьба між колишніми метрополіями, РФ як правонаступницею колишнього СРСР, Туреччиною як неофіційною спадкоємицею Оттоманської імперії і тим же Китаєм. До того ж африканські країни з їхніми великими запасами корисних копалин потребують, так само як і Україна, іноземних інвестицій для розвитку й оптимізації ситуації у видобувної галузі.

Тобто потенційний інтерес для українських експортерів становлять країни, що проводять незалежну зовнішню політику, мають досить велику кількість населення та значні фінансові ресурси для інвестування і водночас проблеми з виробництвом сільськогосподарської продукції та, в ідеалі, відкриті для експорту товарів металургійної, хімічної та машинобудівної промисловості. Якщо взяти до уваги, що ідеальні ситуації зустрічаються вкрай рідко, то за іншими параметрами досить перспективними партнерами для України можуть стати країни Перської затоки, зокрема Об’єднані Арабські Емірати.

Основні причини такого розвитку подій коріняться в історико-політичній специфіці розвитку регіону. Після Першої світової війни Версальський мирний договір фактично не врахував арабський вклад у повалення одного з противників Антанти – Османської імперії. Хоча багато в чому саме завдяки діям арабських повстанців на чолі з синами правителя Хіджаза Х. бін Алі британським силам вдалося встановити контроль за стратегічно важливим Синайським півостровом, Іраком і Великою Сирією, яка включала землі сучасних Сирійської Арабської Республіки, Лівану, Йорданії, Ізраїлю, Палестинської автономії, частин південної Туреччини, Ірану та Іраку. Попередні домовленості були порушені й більша частина Великої Сирії, згідно з договором Сайкса-Піко, опинилася під мандатом Франції. Самого шарифа Хіджаза внаслідок британської позиції невтручання через декілька років було усунено від влади майбутнім королем Ібн Саудом. У міжвоєнний період колоніальними військами було жорстко придушено декілька арабських повстань. Після закінчення Другої світової війни більша частина близькосхідних країн отримала незалежність і водночас, через великі поклади нафти й газу, опинилася у сфері життєво важливих інтересів США.

Американці, як і раніше британці, робили головну ставку на правлячу еліту Саудівської Аравії. Поряд із цим Вашингтон розвивав військово-політичне та економічне співробітництво з іншими монархіями, які в 1981 р. заснували Раду співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ). Об’єднання виникло як «консервативний» центр сили, покликаний стабілізувати регіональну ситуацію, протидіючи релігійному й світському радикалізму. Така політика принесла свої плоди. Якщо Сирія, Ірак, Єгипет, Лівія та Південний Ємен у часи «холодної війни» здебільшого опинялися під впливом СРСР, то РСАДПЗ практично завжди притримувався проамериканського курсу, навіть у питаннях, що торкаються палестино-ізраїльських відносин. Водночас економічна політика країн Перської затоки не відчувала жорсткого контролю з боку Сполучених Штатів Америки. Завдяки вмілому розпорядженню вуглеводневою сировиною більшості членам РСАДПЗ вдалося не тільки побудувати передову економічну і фінансово-банківські системи, але й підняти на високий рівень соціальні стандарти.

Якщо звернутися до економічної сфери, то треба зазначити, що ситуацію з експортом озброєнь і бойової техніки на територію регіону намагаються контролювати Сполучені Штати та їхні західні союзники. Аналізуючи динаміку змін зовнішньої торгівлі країн Ради арабських держав Затоки в першому десятиріччі ХХІ ст., можна зазначити, що ОАЕ, Кувейт, Оман і Катар зменшили свою залежність від вуглеводнів при формуванні офіційних доходів. Отже, відбулися зміни товарної структури експорту, хоча індекс його диверсифікації в країнах РСАДПЗ продовжує залишатися на низькому рівні, що свідчить про те, що лінійка експортованих та імпортованих товарів одноманітна.

Питома вага високотехнологічної продукції в усіх країнах регіону має тенденцію до зростання і перевищує 50 %. Як правило, йдеться про нове сучасне і високотехнологічне обладнання для різних галузей національної економіки – як видобувної промисловості, так і нафтохімії, інфраструктури та ін. Удосконалюється митне регулювання експорту інноваційної продукції. Відбувається орієнтація на швидко зростаючі (Китай, Індія) і розвинені (США, Японія) економіки на тлі зниження внутрішньо-регіональної торгівлі. Так, частка Японії в товарному експорті коливається по країнах Затоки від 2,0 % в Бахрейні до 30,3 % в Катарі. Що стосується структури імпорту, серед основних зовнішньоторговельних партнерів США, Японія і Німеччина, які належать до групи лідерів інновацій (URL: http://www.giab-online.ru/files/Data/2013/12/232-240_SHkvarya_-_9_str.pdf).

Провідною державою РСАДПЗ звичайно вважають Королівство Саудівська Аравія (КСА). Причини такого ставлення – тривала (на тлі інших членів Ради співробітництва) традиція суверенної державності, намагання грати особливу роль у мусульманському світі (зокрема, унаслідок контролю за святими містами ісламу – Меккою та Мединою), значна географічна протяжність і великий (порівняно з іншими країнами-членами) людський, господарський та військовий потенціали. Однак періодично з’являлися й інші претенденти на першість. Так, до 1990 р. Кувейт вважав себе другим «центром сили» РСАДПЗ, який намагався організувати навколо себе «малі держави». Іракська окупація поклала край цим претензіям. З кінця 1990-х років ідентичну роль намагався грати Катар з його розгалуженою регіональною, панарабською та близькосхідною політикою. За таких умов Оман традиційно мав статус маргінала об’єднання, Бахрейн і ОАЕ – периферійних членів (URL: https://cyberleninka.ru/article/n/sovet-sotrudnichestva-arabskih-gosudarstv-zaliva-kak-regionalnaya-voenno-politicheskaya-organizatsiya).

Однак для сучасних українських геоекономічних і геополітичних реалій важливими є дещо інші показники. Якщо торкатися економічних, то вони представлені в таблиці.

Таблиця

Економічні показники, які є важливими для сучасних українських геоекономічних і геополітичних реалій

(станом на 31.12.2018 р.)

 

 

ВВП на душу населення, паритет купівельної спроможності

 

 

Капіталізація ринку акцій (млрд)

 

Сільське господарство в складі ВВП

 

Населення

в млн

 
 

КСА

55,335 дол.

2,406,82 дол.

2,22 %

33,699

 

ОАЕ

75,075 дол.

235,45 дол.

0,74 %

9,630

 

Катар

126,898 дол.

163,05 дол.

0,18 %

2,781

 

Кувейт

72,897 дол.

97,09 дол.

0,44 %

4,137

 

Бахрейн

47,303 дол.

21,86 дол.

0,29 %

1,569

 

Оман

29,289 дол.

17,12 дол.

2,21 %

4,829

 

 

Джерело: ttps://www.economicdata.ru/union.php?menu=economicunions&un_id=56&un_
ticker=GCC&union_show=country

 

Як можна побачити з наведеної вище таблиці, КСА дійсно має найбільшу капіталізацію ринку акцій і кількість населення на тлі невеликої частки сільського господарства в складі ВВП. Проте за часткою ВВП на душу населення Саудівська Аравія посідає лише четверте місце із шести країн регіону. Причинами такого стану речей є релігійно-політичні амбіції Ер-Ріяду. Теперішній фактичний правитель КСА – наслідний принц М. ібн Салман дотримується традицій саудитів і продовжує їхнє намагання очолити сунітів всього світу. Унаслідок цього КСА вимушене витрачати значні кошті на військову сферу. Крім утримання значної кількості військовослужбовців, Королівство на чолі коаліції арабських держав уже декілька років веде бойові дії на території Ємену. Тривалий дипломатичний конфлікт із Катаром також негативно позначився на саудівських фінансах. Жорстке стратегічне партнерство зі США, не тільки створює для КСА релігійно-політичні проблеми в зв’язку з перебуванням американського військового контингенту «на Святій землі», розв’язанням палестинської проблеми, але й змаганнями з РФ у нафтової галузі, що, наприклад, призвело до обвалу цін на нафту в березні поточного року (URL: https://112.ua/mnenie/kak-saudovskaya-araviya-i-rossiya-obrushili-ceny-na-neft-528519.html). Разом з тим саме перебування ібн Салмана при владі та його жорсткий курс на придушення опозиції викликає протидію в середині країни з боку місцевих еліт. Фінансовому благополуччю королівства не сприяє і його постійна боротьба з Туреччиною та Іраном за першість у мусульманському світі. Ще одного потужного удару по КСА наніс коронавірус. Крім тих саудитів, що захворіли, уряд бентежить і ситуація навколо Мекки та Медини – в зв’язку з забороною хаджу казна держави несе багатомільйонні збитки.

Катар лідирує в показниках ВВП на душу населення й сільського господарства в складі ВВП (у цьому випадку використовується зворотний індекс – чим менша доля с/г, тим привабливішою є країна для потенційного співробітництва з Україною). Із запропонованих чотирьох позицій Катар має кращі показники в двох. Проте за кількістю населення країна займає передостанню позицію, що вказує на невелику ємність ринку і значною мірою нівелює її привабливість для подальшого співробітництва. Поруч із цим, у політичному вимірі треба враховувати, що з 2017 р. Катар перебуває в стані конфлікту з Саудівською Аравією, ОАЕ, Бахрейном, Єгиптом, Єменом, Мавританією через звинувачення в підтримці катарськими націоналістами аль-Каїди та Ісламської держави. З іншого боку, Туреччина, яка останніми роками веде політику розповсюдження власного впливу на території колишньої Османської імперії, ввійшла в жорстке протистояння з антикатарською коаліцією. Тому партнерство з Катаром може принести офіційному Києву зовнішньополітичні проблеми.

Кувейт займає треті-четверті позиції в таблиці, що загалом відповідає його теперішньому фінансово-економічному і навіть політичному стану. Країна значно зменшила фінансову підтримку, яка скеровувалася для ісламістських об’єднань за кордоном. У результаті має добрі відносини з усіма державами РСАДПЗ. Водночас особливої ініціативи до розбудови політико-економічного партнерства з Україною не виявляє.

 Бахрейн та Оман стабільно займають останні або передостанні позиції щодо фінансово-економічної привабливості. Торкаючись ситуації в Бахрейні, варто звернути увагу на велику кількість шиїтів у країні, які періодично виступають проти центрального уряду. Іноді Саудівській Аравії для стабілізації ситуації доводиться вводити власні війська, тому влада Бахрейну перебуває під великим впливом з боку Ер-Ріяду.

ОАЕ за показниками, наведеними в таблиці, займає в складі ВВП другі місця за винятком частини сільського господарства. Проте останній показник не є принциповим у контексті відбору. Цей показник лише показує, що загалом для всіх країн РСАДПЗ є критичним імпорт сільгосппродукції. Таким чином, у фінансово-економічній сфері ОАЕ є найбільш привабливою державою для інтенсифікації двостороннього співробітництва. Про це, зокрема, свідчать другий за Катаром ВВП на душу населення, більша ніж утричі кількість населення проти катарського та друга за Саудівською Аравією капіталізація ринку акцій. Якщо за фінансово-економічними показниками ОАЕ можна вважати пріоритетною країною для розвитку економічної співпраці, то політичні здобутки Абу-Дабі менш відомі.

Тривалий час ОАЕ розглядалася як другорядна держава, яка діє під егідою Саудівською Аравії, і є молодшим партнером королівства. Від такої ролі Емірати відходили поступово і в результаті останніми роками наростили свій вплив у Сирії на противагу Туреччині й на тлі ослаблення Ірану. ОАЕ вирішили спрямувати значні фінансові ресурси на підтримку сирійського уряду Б. Асада для стабілізації економіки й стримування турецького впливу. Стратегічна мета Еміратів в регіоні – не допустити подальшого просування Туреччини в північній Сирії, розбавити вплив Ірану, знесиленого через санкції й коронавірус, завершити конфлікт мирно, роблячи ставку на центральний уряд та інтеграцію в нього «поміркованих» опозиціонерів з Каїрської та Московської платформ, які не вимагають відставки Б. Асада й займають куди м’якшу позицію, ніж їхні протурецькі й просаудівські колеги. Таким чином, у Сирії з’являється потенційно сильний гравець в особі ОАЕ, які намагатимуться реінтегрувати Сирію в арабську «сім’ю» на противагу Ірану й Туреччині, а також у тісній зв’язці з Росією, приймаючи її роль як нового регіонального поліцейського в цій частині Близького Сходу. Емірати також грають важливу роль у лівійському конфлікті. У 2016 р. ОАЕ захватили йєменський острів Сокотра. Завдяки цьому Абу-Дабі отримав стратегічно важливий контроль за регіоном, через який здійснюється транспортування значних обсягів нафтогазової сировини з Близького Сходу (URL: https://www.liga.net/world/articles/zahvat-sokotry-zachem-emiraty-okkupirovali-yemenskiy-ostrov).

На відміну від Кувейту, ОАЕ демонструють стійкий інтерес до розвитку двосторонніх відносин з Україною. Зі слів українського посла Ю. Полуреза, крім традиційної зацікавленості країн регіону до вітчизняної сільськогосподарської продукції, в Еміратах великим попитом користується продукція українських металургів. У 2017 р. експорт склав 130 млн дол. Планувалося співробітництво у сфері морських контейнерних перевозок. В ОАЕ активно використовуються розроблені в Україні методики у сфері відновлювальної медицини. У 2018 р. загальний обсяг торгівлі товарами та послугами між Україною та ОАЕ склав близько 960 млн дол. США. Основні експортні позиції: чорні метали, жири та олії, насіння й плоди олійних рослин. Головними статтями імпорту в Україну є пластмаса та полімерні матеріали. Позитивне сальдо для України становить 406,9 млн дол. США (URL: http://www.ukrstat.gov.ua).

За сприяння посольства ОАЕ в Інституті міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка було відкрито Центр арабських досліджень. Крім того, за участю А. Гаргаша, Державного міністра закордонних справ ОАЕ, відбулася урочиста церемонія відкриття такого ж центру в Дипломатичній академії України ім. Геннадія Удовенка при МЗС і підписання Меморандуму про взаєморозуміння щодо співпраці між Дипломатичною академією України та Еміратською дипломатичною академією (URL: http://arab.com.ua/ru/v-kieve-otprazdnovali-47-uju-godovschinu-nacionalnogo-dnja-oae).

На такій оптимістичній ноті хотілося б і завершити статтю. Проте треба звернути увагу, що більшість подій і контактів, про які йшлося, відбулися під час каденції попереднього Президента України. Теперішній Президент В. Зеленський також дуже активно запрошував до України закордонний бізнес, тому сподіватимемося, що прямі контакти з керівниками ОАЕ та нові спільні проєкти вже чекають нас у недалекому майбутньому.

 

Аулін О. ОАЕ – «старий» «новий» гравець на Близькому Сході [Електронний ресурс] / О. Аулін // Україна: події, факти, коментарі. – 2020. – № 12. – С. 37–43. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2020/ukr12.pdf. – Назва з екрану.