Ситуація на вітчизняному ринку праці в умовах пандеміїС. Кулицький, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Український ринок праці під впливом пандемії COVID-19: стан та оцінка перспектив розвитку

 

Сегментами і світової, і української економіки, що не найбільше постраждали від пандемії коронавірусу COVID-19, є ринки праці у світі та Україні. Причому український ринок праці зазнав негативного впливу пандемії COVID-19 одразу за кількома напрямами. По-перше, на розвиток ситуації на українському ринку праці впливають зміни в тому сегменті національної економіки, функціонування якого зорієнтовано на внутрішній ринок України. По-друге, у тому сегменті національної економіки, функціонування якого зорієнтовано на зовнішній (світовий) ринок. По-третє, на розвиток ситуації на українському ринку праці впливають зміни в стані, що склався нині з безпосередньою міграцією робочої сили з України закордон. Адже Україна є доволі великим нетто-експортером робочої сили та послуг праці на світовому ринку. Такий підхід до аналізу українського ринку праці за напрямами впливу ендогенних (зовнішніх) чинників на його розвиток в умовах пандемії COVID-19 надає можливість будувати більш обґрунтовані сценарії трансформації цього ринку залежно від подальшого перебігу пандемії COVID-19 у світі.

Хоча поділ впливу пандемії COVID-19 на український ринок праці за першим і другим напрямами місцями є дещо умовним. Наприклад, нинішнє скорочення обсягів виробництва електроенергії в Україні було пов’язано зі зменшенням її споживання в галузях вітчизняної економіки, що постачали свою продукцію як на внутрішній ринок України, так і на експорт. Відповідно, зменшення потреби в робочій силі, професійна діяльність якої (наприклад, працівників вугільних шахт) безпосередньо або опосередковано пов’язана з виробництвом електроенергії, було обумовлено зміною кон’юнктури як українського, так і світового ринків.

Загалом, вплив пандемії COVID-19 на розвиток ситуації на українському ринку праці по всіх згаданих вище напрямах призводив до безпосереднього та опосередкованого зменшення залучення робочої сили до економічної діяльності. Такий безпосередній вплив на український ринок праці проявлявся через пряму тимчасову заборону або ж обмеження певних видів економічної діяльності в Україні та припинення / обмеження трудової міграції з України закордон. Опосередкований вплив пандемії COVID-19 на розвиток ситуації на українському ринку праці, у свою чергу, проявлявся через зміну (переважно зменшення) попиту на різні товари й послуги вітчизняних підприємств в Україні та закордоном, що відповідним чином змінювало (переважно зменшувало) потребу в живій праці (послугах робочої сили).

Утім, як зазначив наприкінці червня тодішній голова Національного банку України Я. Смолій, витоки більшості проблем українського ринку праці пов’язані не з COVID-19. Він виділив ряд проблем, які стали притаманними цьому ринку ще до початку пандемії COVID-19 у світі. На його думку, такими проблемами є такі. «По-перше, роками однією із системних проблем української економіки була невідповідність навичок претендентів тим вимогам, які встановлюють роботодавці. По-друге, низька продуктивність праці. По-третє, скорочення та старіння населення. По-четверте, трудова міграція. По-п’яте, низький рівень участі жінок у робочій силі» (URL: https://zn.ua/ukr/ECONOMICS/nbu-prognozuye-pik-bezrobittya-v-drugomu-kvartali-349230_.html).

Хоча, звичайно, існування зазначених проблем українського ринку праці ще в допандемічний період зовсім не означає, що пандемія COVID-19 не мала впливу на розвиток ситуації на цьому ринку. Ця пандемія радше внесла певні корективи в прояви означених проблем вітчизняного ринку праці та ймовірні шляхи їх розв’язання. Зокрема, Я. Смолій повідомив журналістів щодо ряду проявів поточного впливу коронакризи на розвиток ситуації на ринку праці, на яких ми зупинимося далі в процесі аналізу теми цієї праці.

Загалом вплив пандемії COVID-19 на світову та українську економіки протягом березня – липня 2020 р. призвів до ряду таких змін на вітчизняному ринку праці:

– фактичного скорочення зайнятості в Україні;

– зростання кількості безробітних в Україні;

– зменшення кількості українців, що працюють закордоном (трудових мігрантів);

– зменшення доходів населення України від продажу своєї робочої сили та самозайнятості через зменшення зарплати, втрати роботи та доходів фізичних осіб-підприємців.

Причому для формування адекватного уявлення про розвиток ситуації на українському ринку праці треба враховувати перебіг подій не лише щодо офіційної трудової та підприємницької діяльності, а й тіньової зайнятості населення. Хоча, звичайно, в останньому випадку достовірність і точність отриманої інформації буде значно нижчою від офіційних даних.

Водночас масштаби впливу пандемії COVID-19 на розвиток ситуації на українському ринку праці визначається не лише переліченими вище чинниками, а значною мірою залежить і від трудомісткості різних галузей та секторів економіки, їх придатності до дистанційних форм організації своєї діяльності. Саме тому найбільш постраждали від епідемії COVID-19 в Україні працівники сфери послуг. Адже процес функціонування цього сегмента вітчизняної економіки є вельми трудомістким, оскільки технологічні процеси у сфері послуг менше, ніж у багатьох інших сферах економічної діяльності піддаються механізації та автоматизації, унаслідок чого вони потребують значних питомих витрат саме живої людської праці для свого здійснення.

Добре відомо, що із запровадженням у березні в Україні карантину через пандемію COVID-19 у світі діяльність доволі значного сегмента сфери послуг вітчизняної економіки було тимчасово зупинено саме згідно з рішеннями органів державної влади, а не внаслідок зміни кон’юнктури ринку, тобто під впливом ухвали адміністративних рішень, а не дії економічних чинників. Причому попри нагальну необхідність запровадження карантинних обмежень у деяких сферах життєдіяльності українського суспільства вже безпосередньо адміністративний характер впровадження відповідних заходів створив передумови для формування певних соціально-психологічних процесів, у тому числі й протестного характеру, які в подальшому стали доволі потужно впливати на вітчизняний ринок праці.

Так, згідно з даними Державної служби статистики України, сукупно в таких сферах економічної діяльності, як оптова та роздрібна торгівля, ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів, тимчасове розміщування й організація харчування, фінансова та страхова діяльність, операції з нерухомим майном, мистецтво, спорт, розваги та відпочинок, працювало
28 % усього зайнятого населення в економіці України. І саме економічна діяльність цих сфер вітчизняного господарства зазнала найбільших втрат через запровадження карантину в нашій державі.

Звичайно, економічну діяльність не всіх суб’єктів господарювання в зазначених галузях було повністю зупинено в період запровадження жорсткого режиму карантину в Україні. Наприклад, у сфері торгівлі працювали продовольчі магазини. Банківські установи – тимчасово припинили роботу лише частини їхніх відділень. З іншого боку, навіть у сфері охорони здоров’я деякі медичні установи під час карантину частково обмежили свою діяльність. Наприклад, у відпустку за власний рахунок було відправлено частину працівників поліклінічних відділень та наукових медичних установ.

Частково згорнули свою діяльність і підприємства інших галузей української економіки, включаючи промисловість та будівництво. У результаті значно збільшилася чисельність персоналу підприємств цих галузей, який хоча й не було звільнено, але фактично не працював. Водночас така невизначеність щодо подальших перспектив їхньої трудової діяльності обмежувала активність зазначеної категорії працівників щодо пошуку нового місця роботи. Тим більше що негативного впливу від запровадження карантину через пандемію коронавірусу COVID-19 певним чином зазнала практично вся українська економіка.

Як зазначається в підготовленому НБУ «Макроекономічному та монетарному огляді. Червень 2020 року», «через падіння сукупного попиту потреба в робочій силі у травні – червні 2020 р. залишалася нижчою, ніж до карантину. Натомість пропозиція робочої сили повністю відновилася на тлі відновлення роботи транспорту й пом’якшення карантину». Зазначені зміни потреби в робочій силі знайшли своє відображення в динаміці оплати праці. «Сповільнення спаду у базових галузях у травні сприяло зростанню зарплати [на 3,0 % рік до року (р/р) у номінальному та 1,4 % р/р у реальному вимірі]. Також підтримку зарплатам надавали надбавки медичним працівникам, що працюють з хворими на COVID-19. У травні зниження кількості штатних працівників сповільнилося, а фонд оплати праці повернувся до зростання».

Причому наведені в зазначеному документі НБУ дані свідчать, що, попри загальне поліпшення ситуації із зарплатами найманих працівників в українській економіці в цілому, у ряді галузей ситуація із зарплатами була доволі складною. Насамперед це стосується готельно-ресторанного бізнесу, де заробітна плата працівників у березні нинішнього року була меншою, ніж в аналогічному періоді минулого року, приблизно на 18 %, а у квітні й травні 2020 р. – більше ніж на 40 % меншою, ніж в аналогічні місяці 2019 р. У квітні – травні мало місце скорочення зарплат «на транспорті», у торгівлі й будівництві, а в промисловості – лише у квітні. Причому, якщо в торгівлі й «на транспорті» це було пов’язано з прямим адміністративним обмеженням чи навіть забороною на здійснення підприємницької діяльності в цих галузях, то в будівництві й промисловості – з падінням ринкового попиту на продукцію цих галузей. Крім того, у будівництві через запровадження карантинних обмежень на роботу транспорту виникли проблеми з доставкою працівників на об’єкти будівництва.

У червні, на тлі послаблення карантинних обмежень, ділова активність в Україні потроху зростала, що позитивно позначилося на функціонуванні ринку праці. Однак збереження доволі високого рівня захворюваності на COVID-19 у нашій державі створює певні загрози для відновлення деяких карантинних обмежень у сфері підприємницької діяльності, що, у свою чергу, знову може справити негативний вплив на функціонування вітчизняного ринку праці.

Разом з тим, як наголошує оглядач інтернет-видання «Деловая столица» О. Кущ, «нинішня карантинна модель призвела в стан криз і тіньову економіку, причому навіть сильніше, ніж офіційну. Водночас інструменти державної підтримки тут доволі обмежені: практично неможливо дотувати роботодавців у “тіні” за рахунок бюджету з метою збереження їм робочих місць». До того ж він наголошує, що під час попередніх економічних потрясінь в Україні «сектор тіньової зайнятості зазвичай самостійно переживав кризу, більше того, був своєрідним буфером для скидання надлишкового фіскального та регулятивного тиску в економіці, підхоплюючи хвилі звільнених в офіційному секторі» (URL: https://www.dsnews.ua/vlast_deneg/ubitaya-ten-chem-pridetsya-zanimat-bezrabotnyh-posle-karantina-18052020123800).

Однак нинішня економічна криза в нашій державі, на відміну від попередніх, пов’язана із запровадженням в Україні та в багатьох державах світу, насамперед у європейських, прямих обмежень для здійснення ряду видів економічної діяльності, особливо трудомістких видів економічної діяльності у сфері послуг. Саме це призвело не лише до стрімкого скорочення ділової активності в багатьох галузях, пов’язаних з безпосереднім наданням товарів і послуг населенню, а також мало мультиплікативний ефект щодо доходів бізнесу й найманих працівників у інших галузях більшості національних економік світу.

Попри відносно невеликі масштаби епідемії COVID-19 в Україні порівняно, наприклад, з державами Європи, Америки та сусідньої Росії, незвичний характер перебігу, викликаний нею, економічної кризи позначився на розвитку ситуації на вітчизняному ринку праці. Зокрема, характерною ознакою ринку праці в Україні стали великі масштаби прихованого безробіття за одночасно відносно невеликих масштабів зростання офіційно зареєстрованого безробіття.

Наприклад, згідно з розрахунками інвестиційної компанії «Dragon Capital», «кількість безробітних в Україні, за підсумками квітня 2020 р., зросла з приблизно 9 до 20 %. Це означає, що із 17 млн робочих місць, що включають і тіньову економіку, 3,4 млн підуть у нікуди», – зазначено в статті журналу «Новое время» (URL: https://nv.ua/ukr/biz/economics/bezrobittya-v-ukrajini-skilki-ukrajinciv-vtratili-robotu-cherez-karantin-novini-ukrajini-50085855.html). У свою чергу, згідно з оцінкою глави Кабінету Міністрів України Д. Шмигаля, публічно представленою у Верховній Раді, у 2020 р. треба очікувати зростання безробіття в Україні до 9,4 %, при тому що в
2019 р. цей показник становив 8,2 % (URL: https://nv.ua/ukr/biz/economics/bezrobittya-v-ukrajini-shmigal-rozpoviv-naskilki-zrosla-kilkist-bezrobitnih-novini-ukrajini-50093649.html).

Достеменно зауважимо, що, за даними Держстату України, у період з І кварталу 2016 р. до І кварталу 2020 р. включно рівень безробіття населення України віком 15–70 років коливався в межах 7,3–10,1 %. У І кварталі 2020 р., наприкінці якого й було запроваджено карантин в Україні, рівень безробіття населення віком 15–70 років становив 8,6 %. Однак у І кварталі 2019 р. рівень безробіття населення України віком 15–70 років становив 9,2 %, тоді як за підсумками 2019 р. він, як зазначено вище, становив 8,2 %.

Щорічно у ІІ–ІІІ кварталах (квітень – вересень) рівень безробіття в Україні традиційно істотно знижується, що пов’язано з активізацією ділової активності в аграрному секторі, харчовій промисловості, «на транспорті», а також у сфері послуг, особливо в таких її сегментах, як торгівля, громадське харчування, туризм і відпочинок. Однак у ІІ кварталі 2020 р. саме ці сегменти вітчизняної економіки, крім сільського господарства й харчової промисловості, зазнали найбільших обмежень щодо своєї діяльності через запровадження карантину. І хоча, як повідомив 11 червня Прем’єр-міністр Д. Шмигаль під час пресконференції «100 днів уряду», Кабінет Міністрів України очікує відновлення зростання вітчизняної економіки, починаючи з третього кварталу 2020 р., це зовсім не означає, що очікуваного зростання буде достатньо, щоб компенсувати наслідки спаду української економіки у ІІ кварталі цього року. Так, динаміка української економіки, поза сумнівом, позначиться на розвитку вітчизняного ринку праці. Тому цього року й рівень безробіття в Україні навіть у ІІ–ІІІ кварталах, найкращих для зайнятості населення, буде вищим, ніж у попередні роки.

Однак Кабінет Міністрів, як видно з наведених вище статистичних даних, включаючи урядові оцінки, очікує, що запровадження карантину справить не надто сильний негативний вплив на зростання безробіття в Україні. Тому, судячи з усього наведеного вище, урядові експерти припускають, що рівень безробіття в Україні в ІІ–ІV кварталах цього року коливатиметься в межах 10–12 %. Зі свого боку, фахівці Національного банку України вважають, що рівень безробіття в Україні досягне свого максимуму в ІІ кварталі 2020 р. на тлі пандемії коронавірусу й становитиме близько 11,5 проти 8,2 % у 2019 р. Я. Смолій підкреслив, що за рахунок ослаблення карантину та поступового відновлення вітчизняної економіки безробіття серед українців почне скорочуватися, хоча й залишиться на вищому рівні, ніж у минулому році.

Щоправда, судячи з прогнозованих вище показників рівня безробіття в Україні у 2020 р., фахівці Кабінету Міністрів і Національного банку виходять з того, що в осінньо-зимовий період 2020–2021 рр. чергової хвилі пандемії COVID-19 у світі не станеться. Адже, у разі якщо зазначені припущення не справляться, то нова хвиля пандемії перекреслить не лише прогнозовану динаміку безробіття в Україні, а й істотно змінить інші параметри українського ринку праці.

Утім, самі по собі статистичні дані щодо загального рівня безробіття в Україні ще не повною мірою ілюструють складний характер цього аспекту функціонування ринку праці на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки. Фахівці добре знають, що в короткотерміновому плані гнучкість ринку праці є вельми слабкою. Тобто втрата місця постійної роботи дуже часто не призводить до миттєвого працевлаштування звільнених працівників навіть за наявності відповідних вакансій. Це пов’язано з дією ряду економічних і соціально-психологічних чинників.

Зокрема, власне поняття наявності вакансій для звільнених працівників далеко не завжди однозначне. Адже нове місце потенційного працевлаштування за характером своєї роботи, рівнем оплати праці та рядом інших ознак не завжди ідентичне втраченому працівником місцю роботи. І тому людина, що втратила роботу, не завжди й не одразу може погоджуватися на запропоновані їй нові місця роботи. Тобто за суто формальної наявності вакансій для працевлаштування безробітних їхня чисельність певний час може й не зменшуватися.

До того ж треба враховувати й територіальний аспект обліку кількості безробітних і вакансій для працевлаштування. Для того щоб безробітний заповнив певну вакансію, відповідний роботодавець, як правило, повинен перебувати або в тому ж населеному пункті, або в межах належної транспортної доступності, тобто відносно недалеко. Саме тому на рівні України в цілому чи навіть окремих областей у межах певного виду економічної діяльності наявні вакансії можуть співіснувати з певною кількістю безробітних фахівців цього ж виду економічної діяльності.

Ще більш неоднозначна реакція працівників на тимчасову втрату роботи, як, наприклад, перебування доволі тривалий період часу в неоплачуваній відпустці, що може розглядатися як одна з форм прихованого безробіття. У цьому випадку працівники далеко не завжди звільняються з такого місця роботи, якщо не впевнені в тому, що знайдуть відповідне місце нової роботи. Це пов’язано зі складною соціально-психологічною проблемою вибору, з якою стикаються працівники, що перебувають доволі тривалий період часу в неоплачуваній відпустці, особливо в малих населених пунктах, де пропозиція робочих місць доволі часто є обмеженою.

У цьому плані показовою й симптоматичною є ситуація із заборгованістю з виплати заробітної плати. За даними Державної служби статистики України, станом «на 1 червня 2020 р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати становила 3 142,8 млн грн, або 104,9 % порівняно з 1 травня 2020 р. Заборгованість працівникам економічно активних підприємств на 1 червня 2020 р. становила 1 958,3 млн грн (107,5 % порівняно з 1 травня 2020 р.)».

Причому в лютому 2020 р. заборгованість працівникам економічно активних підприємств зменшилася на 12 млн грн, у березні – зменшилася вже на 74 млн грн. У квітні тренд повернув на протилежну сторону: заборгованість працівникам таких підприємств зросла на 6 млн грн, а в травні заборгованість зросла вже на 136 млн грн. Також варто звернути увагу на те, що на заборгованість працівникам економічно активних підприємств станом на 1 червня 2020 р. припадало 62,3 % від сукупної суми заборгованості з виплати заробітної плати в Україні, тоді як на цю ж дату 2019 р. аналогічний показник становив 56,7 %. На заборгованість працівникам економічно неактивних підприємств станом на 1 червня 2020 р. припадало 4,0 % від сукупної суми заборгованості з виплати заробітної плати в Україні, тоді як на цю ж дату 2019р. аналогічний показник становив 15,0 %. Таке значне збільшення питомої ваги заборгованості з виплати заробітної плати економічно активних підприємств станом на 1 червня 2020 р. свідчить про велике зростання прихованого безробіття в Україні під впливом пандемії COVID-19 у світі. Тобто згадувані вище затримки з виплатою зарплати, разом з масовим перебуванням працівників у неоплачуваній відпустці, є однією з форм прихованого безробіття.

І хоча проведений вище аналіз свідчить про доволі значне зростання безробіття в Україні під впливом пандемії COVID-19 у світі, кількість офіційно зареєстрованих безробітних набагато менша від тієї, яку можна було б очікувати на підставі наведених вище оцінок. Адже при тому що безробітне населення віком 15–70 років у І кварталі 2020 р. становило 1 548,6 тис. осіб, а станом на 1 червня 2020 р. в Україні 511,4 тис. осіб мали статус безробітного. Тобто чисельність безробітного населення віком 15–70 років більше ніж на 1млн осіб перевищувала чисельність офіційно зареєстрованих безробітних. Ця розбіжність, мабуть, пов’язана також із сумнівами населення щодо ефективності роботи Державної служби зайнятості України, особливо з функціонуванням масштабної тіньової зайнятості населення в нашій державі.

Утім, динаміка кількості осіб, що офіційно мали статус безробітного, загалом доволі точно відображає зміни зайнятості в галузях, що різною мірою постраждали від пандемії COVID-19 у світі та запровадження карантину в Україні. Зокрема, станом на 1 червня 2020 р. кількість осіб, що мали статус безробітного у сфері організації харчування, зросла, порівняно з аналогічною датою 2019 р., у 3,6 раза; у сфері операцій з нерухомістю – у
2,1 раза; у переробній промисловості – у 2 рази. Загалом же кількість осіб, що мали статус безробітного в Україні, за рік зросла в 1,7 раза. Причому тільки в період з 12 березня по 15 червня поточного року кількість зареєстрованих безробітних в Україні зросла на 154,97 тис. осіб. Хоча наприкінці червня в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України повідомили, «що 156 тис. осіб вдалося працевлаштувати лише через фонди зайнятості за період з початку коронавірусу. Ще майже 216 тис. працівників (з них понад 71 тис. – ФОП) отримують фінансову допомогу через свої підприємства за програмою щодо часткового безробіття».

Згідно з повідомленням сайту «Новое время» від 7 липня, міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства І. Петрашко повідомив, що «баланс по безробіттю контрольований – не відбулося істотного стрибка кількості безробітних на 1−2 млн, чого ми боялися. Зараз кількість безробітних не росте вже третій тиждень поспіль, залишається в межах 517 тис. людей. Нові безробітні реєструються, але й зростає кількість тих, хто знайшов роботу». Він додав, що з початку карантину працевлаштувалося 174 тис. безробітних, а робочі місця створює, зокрема, програма «Велике будівництво». При цьому міністр І. Петрашко зазначив: «У нас інша проблема з’являється – падає сплата єдиного соціального внеску (ЄСВ), тобто кадри частково переміщуються в тінь» (URL: https://nv.ua/ukr/biz/economics/tinova-zaynyatist-zrostaye-ministr-ekonomiki-novini-ukrajini-50098479.html).

Водночас треба наголосити, що зменшення сплати ЄСВ, який сплачується роботодавцями залежно від сумарної величини фонду заробітної плати всіх працівників підприємства, установи чи організації, може бути пов’язано не лише зі зростанням різних форм тіньової зайнятості, а й з такою формою прихованого безробіття, як вимушена відпустка працівників без збереження заробітної плати або ж з неповною зайнятістю в підприємствах, установах чи організаціях. До того ж негативний вплив пандемії COVID-19 у світі на українську економіку різко загострив застарілі проблеми вітчизняного ринку праці, включаючи поширення прихованого безробіття та неповну зайнятість. Масштабним проявом цього соціально-економічного явища стали події у вітчизняній вугільній промисловості. Скорочення світової та української економіки під впливом пандемії COVID-19 призвело до скорочення попиту на електроенергію та вугілля, яке використовується для її виробництва на теплових електростанціях в Україні. Ринковою реакцією вітчизняної вугільної промисловості на це стало тимчасове припинення видобутку вугілля та виведення працівників шахт у простій. Наприклад, працівників шахт «ДТЕК Добропіллявугілля» вивели в простій з 1 квітня, а найбільшого вугільного підприємства України «ДТЕК Павлоградвугілля» – з 20 квітня.

Як повідомив під час квітневого онлайн-брифінгу генеральний директор «ДТЕК» М. Тимченко, таке рішення дасть змогу акумулювати кошти на виплату зарплат працівникам компанії. Він зазначив, що компанія в період вимушеного простою зможе оплачувати працівникам тільки мінімальні гарантії згідно з Колективним договором. Наприклад, зарплата гірничого робітника очисного вибою «впаде» з 19 до 10 тис. грн. За словами ж генерального директора «ДТЕК Енерго» Д. Сахарука, унаслідок простоювання вугільних підприємств не працювало 26 тис. осіб.

Раніше роботу «ДТЕК Павлоградвугілля» планували відновити з 15 травня, а «ДТЕК Добропіллявугілля» – з 1 червня у випадку скорочення виробництва електроенергії на АЕС згідно із затвердженим раніше Міненерго енергетичним балансом. Утім цього не сталося. Як зазначалося на офіційному сайті «ДТЕК Енерго», «залишається невирішеним питання низьких цін на електроенергію від ТЕС. Через бездумні ініціативи державного регулятора НКРЕКП і маніпуляції трейдерів-спекулянтів ціни на електроенергію ТЕС штучно занижуються і тримаються на рівні в середньому 1250 грн/МВт-год. Це значно нижче рівня беззбитковості. А це впливає і на “вугільну складову” тарифу. Через це за енергетичне вугілля неможливо отримати достатньо грошей, щоб компенсувати витрати на його видобуток, на виплату зарплати шахтарям. Протягом усього червня жодної тонни вугілля з аварійних складів “ДТЕК Добропіллявугілля” не було відвантажено на адресу теплової генерації, на складах майже 150 тис. тонн незатребуваного вугілля.

Тому “ДТЕК Енерго” змушений продовжити простій шахт “ДТЕК Добропіллявугілля” і ЦЗФ “Жовтнева” з до 1 серпня 2020 р. Компанія продовжує робити все необхідне, щоб зберегти виробництво, підтримати його життєдіяльність. Простій триватиме для 6,5 тис. співробітників шахт і збагачувальної фабрики, які продовжать отримувати заробітну плату в розмірі окладу (тарифної ставки). Решта 1,2 тис. співробітників будуть задіяні в підтримці виробництва – провітрюванні гірничих виробок, відкачуванні води, контролі стану обладнання». Зазначається також, що керівництво компанії «ДТЕК Енерго» робить усе можливе, щоб виправити ситуацію і вивести підприємства з кризи, та перераховано вжиті заходи (URL: https://energo.dtek.com/media-center/press/shakhty-dtek-dobropoleugol-ne-mogut-vozobnovit-rabotu-iz-za-prodolzhayuschegosya-krizisa-v-energetike-strany).

Треба також наголосити, що з подібними проблемами стикнулися й державні шахти. Так, заборгованість генеруючої компанії «Центренерго» перед державними вугільними шахтами на кінець червня становила 350,7 млн грн. Зокрема, у пресслужбі цієї держкомпанії повідомили, що державним вугільним шахтам згідно з планом погашення заборгованості перед шахтарями 53 млн грн із вказаної суми були перераховані в останні два тижні червня, 49 млн грн – 1 липня. Загальна сума, запланована до оплати державним вугільним шахтам в липні, становитиме 120 млн грн (URL: https://zn.ua/ukr/ECONOMICS/tsentrenerho-planovo-pohasilo-borh-pered-derzhshakhtami-na-102-mln-hrn.html).

Нагадаємо, що Кабінет Міністрів на засіданні 17 червня визначив пріоритетним використання вугілля вітчизняного виробництва при виробництві електричної енергії на українських теплоелектростанціях. Утім, як зазначив наприкінці червня в інтерв’ю «НВ Бізнес» голова Фонду державного майна України (ФДМУ) Д. Сенниченко, «на сьогодні, з урахуванням низької ціни газу і високої ціни вугілля державних шахт, компанії (“Центренерго” – Прим. авт.) вигідно працювати на комбінованій моделі. І компанія може забирати весь обсяг вугілля всіх державних шахт. Однак за багаторічне відтягування реформи вугільної галузі та підвищення ефективності шахт платять усі громадяни України. Безпосередньо з бюджету щороку дотується шахти на мільярди гривень». І далі він зазначив, що «одна компанія не може бути дійною коровою з порятунку 29 державних шахт» (URL: https://nv.ua/ukr/biz/markets/centrenergo-ne-mozhe-buti-diynoyu-korovoyu-z-poryatunku-29-derzhshaht-sennichenko-novini-ukrajini-50095513.html). Зі свого боку, на початку липня в .о. міністра енергетики
О. Буславець заявила, що, «незважаючи на рішення Кабінету Міністрів щодо пріоритетного використання вітчизняного вугілля на теплових електростанціях, на сьогодні “Центренерго” продовжує використовувати природний газ для виробництва електричної енергії».

Тобто в енергетичному сегменті української економіки склалася вельми суперечлива ситуація. З одного боку, суто з позицій ефективності (прибутковості) виробництва електроенергії в Україні за умов скорочення попиту на неї, виробляти електроенергію з вітчизняного вугілля доволі часто економічно не вигідно. Цей підхід фактично озвучений вище головою ФДМУ Д. Сенниченком. З іншого боку, у більш широкому контексті, тобто не лише в суто економічному, а й соціальному плані, використання вітчизняного вугілля для виробництва електроенергії дає змогу в короткотерміновому періоді за нинішніх умов розв’язати деякі проблеми ринку праці та підтримати зайнятість населення України.

І уряд, судячи з повідомлень ЗМІ, схилився до другого підходу розв’язання згаданої проблеми. Згідно із заявою гендиректора «ДТЕК Енерго» Д. Сахарука, 13 липня вуглевидобувні підприємства компанії «ДТЕК Добропіллявугілля», які входять до енергетичного холдингу «ДТЕК», починають працювати після чотиримісячного вимушеного простою через незатребуваність українського вугілля теплоелектростанціями. Це стало можливим після укладання контракту на поставку вугілля цих шахт з державною компанією «Центренерго». Ця компанія купуватиме вугілля за ціною імпортного паритету (формула Роттердам+). Повідомлено, що контракт було укладено «в результаті довгих та важких перемовин, за посередництва Офісу Президента та Міністерства енергетики». Причому в «ДТЕК Енерго» стверджують, що вугілля «ніде в Україні купити на більш вигідних умовах “Центренерго” не зможе, тому що це на 20 % дешевше, ніж вугілля державних шахт, та на 10 %, ніж ціна на газ» (URL: https://nv.ua/ukr/biz/markets/groshi-ahmetova-dtek-prodavatime-vugillya-derzhavnomu-centrenergo-po-formuli-cini-rotterdam-novini-ukrajini-50099617.html?utm_source=site&utm_medium=widget&utm_campaign=editors_choice_
business).

Однак урешті-решт порядок узгодження двох згаданих вище підходів визначається фінансовими можливостями державного та місцевих бюджетів. На жаль, в Україні ці можливості значно менші, ніж, наприклад, у країнах – членах Європейського Союзу, причому не лише найбільш розвинутих, а й менш економічно потужних. Тому для ефективного розв’язання проблеми державної підтримки вітчизняної вугільної промисловості з метою забезпечення зайнятості її працівників треба спеціально проаналізувати стан та ймовірну динаміку державних фінансів України принаймні до кінця 2020 р. Однак розв’язання цієї проблеми може відбуватися лише в рамках загальної стратегії соціально-економічного розвитку нашої держави.

До того ж з проблемою прихованого безробіття стикаються й інші великі галузі та підприємства української економіки. Так, у червні ЗМІ повідомили, що «АТ Укрзалізниця з 1 липня переводить на чотириденний робочий тиждень співробітників апаратів управлінь центрального офісу компанії, регіональних філій і філій та інженерно-технічних працівників». Хоча запровадження неповного робочого тижня не стосуватиметься «робочих, що займаються: капітальними роботами (реконструкцією і ремонтом колій, стрілочних переводів, штучних споруд); ремонтом, обслуговуванням і налагодженням основного технологічного обладнання; безпосередніми перевезеннями вантажів і пасажирів і їх обслуговуванням». Зазначається також, що «в кінці серпня компанія повернеться до перегляду цього рішення». Причому в. о. голови правління Укрзалізниці І. Юрик «наголосив, що повернення до повного робочого тижня залежатиме від відновлення економіки України та обсягів вантажних залізничних перевезень».

Водночас особливу тривогу викликає стрімке зростання безробіття під впливом коронакризи у високотехнологічних галузях економіки. Наприклад, наприкінці червня з’явилося повідомлення, що «Міжнародний аеропорт “Київ” розпочинає поетапне скорочення своїх співробітників на тлі глибокої кризи, у якій опинилася авіаційна галузь через пандемію коронавірусу. Загалом в аеропорту (ТОВ “Мастер-Авіа”) працює близько 2 тис. осіб. У суміжних підприємствах, які співпрацюють з аеропортом, ще 8 тис. співробітників. Аеропорт “Київ” – другий за пасажиропотоком аеропорт України, …другий за кількістю відрахувань до бюджету Києва, платник податків серед комунальних підприємств міста. На жаль, нам доведеться скоротити 50 % персоналу, у тому числі висококваліфікованих фахівців галузі», – зазначено в повідомленні пресслужби Міжнародного аеропорту «Київ» (URL: https://iev.aero/press-centre/news/389).

Однак у випадку зі скороченням працівників Міжнародного аеропорту «Київ» проблема полягає не просто в кількості людей, що втрачають роботу (тим більше ринок праці в Києві достатньо потужний та гнучкий, щоб запропонувати роботу не лише 1 тис. осіб, а й 4 тис. осіб). Суть проблеми – втрата роботи висококваліфікованими працівниками саме авіаційної галузі. Для України, що має власну авіаційну промисловість і прагне (принаймні згідно із заявами різних посадовців, що лунають протягом багатьох років) зробити її одним із провідних секторів національної економіки, наявність достатньої кількості фахівців авіаційної галузі є критично важливою. Тобто проблема втрати роботи висококваліфікованими працівниками авіаційної галузі виходить за межі суто ринку праці та набуває стратегічного значення для української економіки загалом.

Водночас характерною ознакою функціонування української економіки є експорт робочої сили у формі трудової міграції наших співвітчизників. І ця сфера економічної діяльності теж зазнала потужного впливу пандемії COVID-19. Так, наприкінці червня тодішній голова НБУ Я. Смолій заявив, що «частина українців, які працюють за кордоном, навіть не поверталися додому під час введення карантину, оскільки їх, зокрема, лякала перспектива пошуку роботи в Україні. А ті, хто повернувся, тепер змушені конкурувати з місцевими звільненими за робочі місця з не завжди порівнянними зарплатами. Через це вони знову почали виїжджати на заробітки закордон, як тільки стартувало пом’якшення карантинних обмежень, адже в тій же Польщі потреба в українських працівниках нікуди не зникла» (URL: https://zn.ua/ukr/ECONOMICS/nbu-prognozuye-pik-bezrobittya-v-drugomu-kvartali-349230_.html).

Утім, попит на українську робочу силу закордоном не зник. Так, ЗМІ, з посиланням на посла Польщі в Україні Б. Ціхоцького, зазначають, що в Польщі безкоштовно тестують на коронавірус працівників з України там, де вони працюватимуть. Щоправда, при цьому протягом перших восьми днів для приїжджих обмежено пересування по країні. Фінляндія цього року планує привезти майже 9 тис. українських робітників для збору врожаю, повідомив представник Міграційної служби Фінляндії Т. Хухтілайнен. Зі свого боку, за інформацією італійських ЗМІ, уряд цієї держави, на тлі пандемії COVID-19, вирішив тимчасово легалізувати мігрантів, які працюють у сільськогосподарському секторі або в домашньому господарстві, не маючи дозволу на проживання. Щоб скористатися новою схемою, заявникам потрібно буде довести, що вони мають досвід роботи в секторі домашніх послуг або сільському господарстві. Нові правила дадуть змогу іноземним громадянам отримати вид на проживання терміном дії на півроку, якщо вони є сільськогосподарськими або домашніми працівниками і в’їхали до Італії до 8 березня 2020 р. Тобто й у 2020 р. трудова міграція громадян України закордон продовжить функціонувати. Але вже цілком очевидно, що цього року масштаби цієї міграції будуть помітно менші, ніж минулого й позаминулого років.

Водночас зменшення кількості українських трудових мігрантів під тиском пандемії коронавірусу COVID-19 позначилося й на сумах приватних переказів іноземної валюти в Україну з-за кордону. Так, за інформацією сайту «Фінансовий клуб», з посиланням на дані НБУ, «обсяг грошових переказів трудових мігрантів в Україну з-за кордону в травні 2020 р. становив 805 млн дол., що на 2,5 %, або 21 млн дол. менше, ніж у квітні».Він також на 20,7 % менше аналогічного показника за травень минулого року, який становив 1 015 млн дол. «За січень – травень 2020 р. обсяг приватних грошових переказів в Україну з-за кордону впав на 2,1 % – до 4,54 млрд дол. проти аналогічного періоду торік (4,64 млрд дол.)» (URL: https://finclub.net/ua/news/hroshovi-perekazy-v-ukrainu-v-travni-vpaly-na-2-5protsent.html).

Враховуючи цьогорічне скорочення кількості трудових мігрантів з України, треба очікувати й на зменшення сум коштів, які вони направлятимуть в Україну до кінця нинішнього року. Зменшення ж сум приватних переказів в Україну з-за кордону в 2020 р. відображає фактичний процес зменшення доходів населення нашої держави загалом. Так, згідно з оцінкою фахівців НБУ, представленою у «Звіті про фінансову стабільність. Червень 2020 року», «у 2020 р. трирічна тенденція зростання доходів припиниться. Побоювання другої хвилі пандемії коронавірусу стримуватиме відновлення робочих місць. Зростання зарплат після зняття карантинних обмежень малоймовірне. Ще до початку кризи стрімке зростання витрат на оплату праці стримувало ріст рентабельності підприємств. Скоротиться й дохід фізичних осіб-підприємців, що наразі формує майже чверть наявного доходу населення – цей сегмент карантинні обмеження зачепили чи не найбільше». Так, «за даними Info Sapiens, у квітні респонденти здебільшого повідомили про погіршення свого добробуту. Цей показник опустився до рівня 2016 р., коли економіка тільки почала відновлюватися після попередньої кризи. У травні через послаблення карантинних обмежень оцінка власного матеріального становища населенням дещо покращилася, але залишається нижче рівня початку цього року».

Проведений аналіз свідчить, що під впливом пандемії коронавірусу COVID-19 український ринок праці зазнав істотних змін. Останнім часом він поступово відновлюється від шоку, викликаного цією коронакризою. Однак при цьому деякі зміни у функціонуванні вітчизняного ринку праці можуть мати подальший розвиток. Тому доцільно прислухатися до чисельних порад соціологів щодо нагальної необхідності проведення перепису населення України.

Генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології В. Паніотто зазначає, що «з будь-якої позиції, яка потребує планування, потрібні дані щодо кількості та якості населення, яке проживає на тій чи іншій території. Якщо планувати наосліп, то і люди, і держава неминуче щось втрачатимуть» (URL: https://www.bbc.com/russian/features-53052403). У кризових ситуаціях, з якими неодмінно Україна стикатиметься й надалі в недалекому майбутньому, такі втрати будуть надто значними. Особливо для вітчизняного ринку праці та соціальної сфери нашої держави. Тим більше що останній перепис населення в Україні проводився у 2001 р.

Але на думку міністра Кабінету Міністрів України О. Немчінова, провести перепис населення до кінця цього року неможливо. По-перше, через епідемію коронавірусу, яка цілком може перетворити переписувачів у суперпоширювачів інфекції. По-друге, тому що 3,4 млрд грн, що закладені в бюджеті 2020 р. на його проведення, уже направили до Фонду боротьби з коронавірусом (URL: https://www.bbc.com/russian/features-53052403).

Однак друге заперечення видається необґрунтованим на тлі спрямування значно більших сум коштів з цього фонду на будівництво автодоріг. Тоді як проблема належного захисту від інфекції потребує ретельного дослідження. Адже для ефективного управління національною економікою треба знати не лише чисельність населення та робочої сили в масштабах держави, а також мотивацію його соціальної поведінки, у тому числі й на рівні низових адміністративно-територіальних одиниць (При підготовці праці було використано інформацію з таких джерел: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (http://me.gov.ua); Державна служба статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua); Державна служба зайнятості (https://www.dcz.gov.ua); Національний банк України. Офіційне інтернет-представництво (http://www.bank.gov.ua); Деловая столица (http://www.dsnews.ua). – 2020. – 15.06; Дзеркало тижня (http://dt.ua). – 2020. – 22, 28.05; 11, 25.06; 3.07; ДТЕК Енерго (https://energo.dtek.com); Міжнародний аеропорт «Київ» (https://iev.aero/press-centre/news/389); Минпром (http://minprom.ua). – 2020. – 15.06; Новое время (Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. 2020. – 14.04; 3, 8.05; 11, 22, 30.06; 1, 6, 7, 12, 13.07; Остров (http://www.ostro.org). 2020. – 28.03; 2, 3, 5.06; ВВС Україна (http://www.bbc.com). – 2020. – 16.06; Deutsche Welle (http://m.dw.com). – 2020. – 15.06).

 

Кулицький С. Український ринок праці під впливом пандемії COVID-19: стан та оцінка перспектив розвитку [Електронний ресурс] / С. Кулицький // Україна: події, факти, коментарі. – 2020. – № 12. – С. 43–57. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2020/ukr12.pdf. – Назва з екрану.