Аналіз вірогідних наслідків кризи на світовому нафтовому ринку для глобальної та української економікиС. Кулицький, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Криза на світовому нафтовому ринку та її вірогідні наслідки для глобальної та української економіки

(Закінчення. Початок у № 10)

 

2. Аналіз вірогідних наслідків кризи на світовому нафтовому ринку для глобальної та української економіки

 

Виокремити в, так би мовити, чистому вигляді вплив кризи світового нафтового ринку на розвиток глобальної та української економік практично неможливо через поєднання цієї кризи з глобальною економічною кризою, обумовленою пандемією COVID-19. Тим більше що саме перспективи розвитку пандемії COVID-19, які на сьогодні вельми невизначені, обумовлюватимуть основний тренд розвитку світової економіки в 2020–2021 рр., а отже, і перспективи розвитку світового нафтового ринку. Останній, зі свого боку, так чи так впливатиме на розвиток глобальної та української економік. Тобто багато в чому складається ситуація, коли в соціально-економічній системі причини та наслідки, так би мовити, періодично міняються місцями. Загалом, у сучасних умовах динаміка цін та обсяги пропозиції нафти на світовому ринку можуть посилювати або послаблювати ті чи ті наслідки впливу глобальної економічної кризи, обумовленої пандемією COVID-19. Тобто динаміка кон’юнктури світового нафтового ринку має «підпорядкований» характер щодо  економіко-пандемічної кризи.

За таких обставин варто розглядати різні (принаймні два) варіанти перебігу подій: а) якщо пандемія COVID-19 повториться в осінньо-зимовий період 2020/2021 рр.; б) якщо вона не повториться в цей же період. У підприємницькій практиці варіантний підхід до прогнозування та побудови ймовірних сценаріїв перебігу подій на ринках та в регіоні чи країні ведення бізнесу є звичною практикою. Вище згадувалося, що такий підхід до прогнозу цін на нафту застосовується, наприклад, у російській компанії «Газпром нефть» (за словами її генерального директора О. Дюкова). Утім, у нашому випадку проблемним моментом у реалізації варіантного підходу до прогнозування вірогідних наслідків криза на світовому нафтовому ринку для глобальної та української економік є пошук відповідних варіантів прогнозів у відкритих джерелах інформації.

Ідеться про те, що, наприклад, іноді ЗМІ, прагнучи сенсаційності, не завжди коректно, а тим більше, у повному обсязі подають інформацію про певні об’єкти та події. Вище ми вже зупинялися на питанні недостатньо коректної подачі інформації в ЗМІ на прикладі різної природи цін на ф’ючерсні контракти на продаж нафти та цін у контрактах на продаж фізичної (реальної) нафти. Підміна одних цін іншими при аналізі ситуації на конкретних ринках нерідко може призвести до некоректного прогнозу її подальшого розвитку. Що ж стосується повноти подачі інформації, то в ЗМІ, на жаль, не завжди відображено варіативний характер тієї чи тієї економічної ситуації та економічні прогнози не завжди подаються на підставі критерію їх об’єктивності, а іноді ті чи ті прогнози представлені в ЗМІ через їхні, так би мовити, яскравість чи неординарність. Ці недоліки наявної джерельної бази ми спробуємо подолати в процесі аналітико-синтетичної обробки інформаційних матеріалів з проблеми, яка досліджується. Зауважимо також, що криза на світовому нафтовому ринку справлятиме на глобальну та українську економіки як прямий, так і опосередкований вплив. Причому наслідки першого значно легше визначити, ніж наслідки другого.

Є вагомі підстави вважати, що основними каналами трансмісії впливу кризи на світовому нафтовому ринку на глобальну та українську економіки будуть механізми цін та попиту. Причому для української економіки вплив кризи на світовому нафтовому ринку ще буде опосередкований впливом змін кон’юнктури в різних сегментах світового ринку, крім нафтового. Також варто враховувати й систему прямих і зворотних зв’язків між змінами кон’юнктури світового нафтового ринку та інших сегментів цього ж ринку.

Отже, проведений вище аналіз дає доволі вагомі підстави припускати, що у 2020–2021 рр. світовий нафтовий ринок буде так званим ринком покупця. Тобто за умов, коли потенційні можливості пропозиції нафти значно перевищуватимуть наявний попит, то ціну нафти, по суті, визначатиме саме поведінка її покупців.

До того ж багато продавців за першої ліпшої нагоди прагнутимуть наростити виробництво за рахунок введення в експлуатацію законсервованих раніше свердловин. Адже зупинка роботи нафтових свердловин при використанні традиційних технологій видобутку нафти, наприклад у Росії, зауважує аналітик Goldman Sachs М. Каррі, «загрожує їх незворотною втратою: відновити видобуток після довгого припинення на виснажених і полярних родовищах може бути або технічно неможливо, або дуже дорого. Насамперед під загрозою – старі радянські родовища. Запустити їх знову буде вже неможливо». Причому колишній віцепрезидент «Славнефти» Д. Пєрєвалов сумнівається, що Росія в повному обсязі виконає свої зобов’язання в рамках останньої угоди ОПЕК+ щодо скорочення обсягів власного нафтовидобутку. Свій погляд він обґрунтовує російською практикою виконання попередньої угоди ОПЕК+ (URL: https://www.finanz.ru/novosti/birzhevyye-tovary/proverit-nas-nikto-ne-smozhet-rossiyu-zapodozrili-v-blefe-na-peregovorakh-opek+-1029082957).

Заради об’єктивності зазначимо, що до опортуністичної поведінки в рамках останньої угоди ОПЕК+ схильний цілий ряд учасників зазначеної міждержавної угоди країн-експортерів нафти. Подібна опортуністична поведінка тих чи інших учасників останньої угоди ОПЕК+ у разі її реалізації сприятиме посиленню ефекту «ринку покупця» на світовому нафтовому ринку, обмежуючи таким чином зростання міжнародних цін на нафту.

Щоправда, на початку червня у ЗМІ з’явилося повідомлення, що «ОПЕК, Росія та інші великі нафтовидобувні країни домовилися продовжити рекордне скорочення видобутку нафти до кінця липня. У травні-червні постачання нафти було знижено на 9,7 млн бар. на день, у липні цей показник зменшиться, але тільки на 100 тис. бар. – до 9,6 млн за рахунок Мексики. Раніше передбачалося, що з липня скорочення видобутку повинно було зменшитися до 7,7 млн бар. на день». Водночас «ОПЕК+ також зажадав від таких країн, як Нігерія та Ірак, які перевищили квоти в травні й червні, компенсувати це великим зниженням видобутку в період з липня по вересень. Проєкт декларації ОПЕК+ також передбачає, що об’єднаний моніторинговий комітет тепер зустрічатиметься щомісяця до грудня, щоб розглядати ситуацію на ринку і рекомендувати рівні зниження видобутку» (URL: https://nv.ua/ukr/biz/economics/opek-prodovzhili-rekordne-skorochennya-vidobutku-nafti-do-kincya-lipnya-ostanni-novini-50092739.html).

Проте є підстави для збереження певних сумнівів щодо повного дотримання цієї угоди всіма її учасниками. Наприклад, у тому ж Іраку не погодилися скоротити видобуток нафти іноземні компанії, що експлуатують нафтові родовища на підставі угоди про розподіл продукції. І однією з них є російська нафтова компанія «Лукойл». До того ж сама Росія, за інформацією російських ЗМІ, у травні видобувала нафти приблизно на 100 тис. бар./добу більше, ніж це узгоджено в рамках виконання квот на видобуток нафти згідно з останньою угодою ОПЕК+.

Загалом, найочевиднішим результатом нинішньої кризи світового нафтового ринку є здешевлення нафти та нафтопродуктів у глобальних масштабах. Тому цілком закономірно постає питання: «Хто буде кінцевими вигодонабувачами в такій ситуації?». Оглядачі деяких ЗМІ вважають, що «насамперед від дешевої нафти може виграти сектор нафтопереробки» (URL: https://ukr.lb.ua/world/2020/04/22/455933_nizhche_nul_shcho_
oznachaie_svitu_i.html). І хоча нафтопереробна промисловість тепер дійсно отримує дешевшу сировину, ніж раніше, однак це твердження видається недостатньо коректним, адже нафтопереробна промисловість є лише проміжною ланкою техніко-економічного ланцюжка, що тягнеться від нафтової свердловини до кінцевого споживача тих чи тих нафтопродуктів. І прибутки нафтопереробної галузі залежать не лише від ціни на нафту, а й від обсягів споживання вироблених нею нафтопродуктів. До того ж нафтопереробна промисловість вирізняється високою фондоємністю – лише підтримання в робочому стані її засобів виробництва (підприємств) потребує доволі значних витрат. Тобто тільки для забезпечення беззбиткового функціонування нафтопереробних підприємств необхідні певні обсяги збуту нафтопродуктів. І тільки після цього зі збільшенням обсягів збуту нафтопродуктів нафтопереробне підприємство стає прибутковим.

Однак основну вигоду від здешевлення нафти отримають кінцеві споживачі нафтопродуктів. Насамперед ідеться про транспортні підприємства й домогосподарства (населення), що використовують автомобільний та авіаційний транспорт, власників / користувачів житлової та нежитлової нерухомості, які використовують топковий мазут для обігріву зазначених приміщень в осінньо-зимовий період. Загалом від зниження цін на нафту, а отже, і нафтопродуктів, так чи так виграють усі підприємства, у собівартості товарів і послуг яких прямо чи опосередковано закладено транспортні й комунальні витрати, пов’язані з використанням якихось нафтопродуктів. І величина цієї вигоди буде прямо пропорційна частці вартості нафтопродуктів або їхніх похідних як, наприклад, тепло або електроенергія (звичайно, якщо вони подешевшають).

Отже, чисельність вигодонабувачів від здешевлення нафти та нафтопродуктів у масштабах як глобальної, так й української економіки, як і їх економічний потенціал, надзвичайно велика. Тому вірогідні наслідки кризи на світовому нафтовому ринку треба оцінювати стосовно їх впливу як на перспективи розвитку глобальної та української економік загалом, так і їхніх окремих сегментів. При цьому наслідки нинішньої кризи на світовому нафтовому ринку для світової та української економік ми аналізуватимемо, як зазначалось вище, у контексті вірогідних варіантів розвитку пандемії COVID-19.

Причому вплив пандемії COVID-19 на розвиток світової економіки враховано в підготовленому Міжнародним валютним фондом (МВФ) огляді «Світовий економічний прогноз, квітень 2020 р.: Великий спад» (World Economic Outlook, April 2020: The Great Lockdown). У цьому документі прогнозується, що нинішнього року світова економіка зменшиться на 3 %. При цьому МВФ прогнозує, що сукупний валовий внутрішній продукт європейських країн зменшиться в 2020 р. на 6,6 %. Зокрема, спад ВВП Італії очікується на  рівні 9,1 %, Іспанії ­– 8 %, Франції – 7,2 %, Німеччини – 7 %, Великої Британії – 6,5 %, США – 5,9 %, Японії – 5,2 %, Росії – 5,5 %, Польщі – 4,6 %, Білорусі – 6 %. Хоча, за оцінкою МВФ, ВВП Китаю цього року зросте на 1,2 %, а Індії – на 1,9 %. Щодо нашої держави, то в цьому ж  документі МВФ прогнозує спад ВВП України в поточному році на 7,7 % і зростання в наступному році на 3,6 %. Причому, згідно із зазначеним оглядом МВФ, уже в 2021 р. прогнозується зростання світової економіки на 5,8 %. Відповідно, МВФ очікував на зростання економіки як розвинутих країн, так і країн, що розвиваються.

Однак перебіг пандемії COVID-19, очевидно, змусив експертів МВФ поставити під сумнів свої ж попередні прогнози – останнім часом епіцентром пандемії стали Північна та Південна Америка. Тому, як заявила в середині травня під час онлайн-дискусії, організованої виданням Politico, директор-розпорядник МВФ К. Георгієва, світова економіка вийде на докризовий рівень у 2023 р. Часткове ж відновлення світової економіки МВФ прогнозує вже в 2021 р., хоча К. Георгієва припускає, що реальна ситуація може виявитись гіршою, ніж та, що визначена в згаданому вище квітневому прогнозі МВФ, оскільки пандемію COVID-19 ще не подолано.

Тому цілком закономірно, що нинішні оцінки її європейських колег видаються доволі песимістичними. Приміром, як заявила голова Європейського центрального банку (ЄЦБ) К. Лагард під час онлайн-виступу на заході для молоді, організованому Європейським парламентом, економіка єврозони може скоротитися в поточному році на 8–12 % на тлі негативного впливу пандемії коронавірусної інфекції COVID-19. За її словами, нинішня «раптова зупинка економічної активності» спровокує рецесію, яка буде вдвічі глибшою, ніж після фінансової кризи 2008 р. Причому раніше ЄЦБ розглядав три сценарії прогнозу розвитку економіки єврозони в 2020 р.: «м’який», згідно з яким скорочення ВВП єврозони становитиме 5 %; «середній», що передбачав на 8–12 % спад ВВП на 8 %;  «жорсткий», у разі реалізації якого ВВП єврозони знизиться на 12 %. Проте К. Лагард зауважила, що «м’який» сценарій, на її думку, вже застарів. Тому економіка єврозони, скоріше, завершить цей рік «десь між “середнім” і “жорстким” сценаріями» (URL: https://dt.ua/ECONOMICS/lagard-sprognozuvala-padinnya-vvp-yevrozoni-v-2020-roci-do-12-349058_.html).

 Світовий банк (СБ) у доповіді «Перспективи світової економіки. Червень 2020» зазначає, що цього року на світову економіку під впливом пандемії Covid-19 очікує спад на рівні 5,2 %. При цьому фахівці СБ зазначають, що країни-імпортери нафти можуть отримати певну вигоду від зниження світових цін на неї. Водночас вони наголошують, що падіння доходів країн-експортерів нафти цьогоріч робитиме помітний внесок у скорочення обсягів світової торгівлі. Що ж стосується галузевого аспекту, то, як зазначено в доповіді Світового банку, поки нижчі ціни на нафту, як очікується, знизять інвестиції в нафтову промисловість. І це буде стимулом до збільшення споживання та енергоносіїв у секторах транспорту, сільське господарство та інших сферах економіки, які споживають нафтопродукти.

Про перспективи цьогорічного економічного спаду в США свідчать також оцінки Бюджетного управління Конгресу США (CBO). «Прогноз для економіки США на 2020–2030 рр., оприлюднений CBO в травні 2020 р., передбачає, що обсяг ВВП у реальному вираженні за цей період буде на 3 %, або 7,9 трлн дол. нижче, ніж очікувалося в січні поточного року. У номінальному вираженні ВВП буде нижче на 5,3 %, або 15,7 трлн дол.», – зазначають у CBO. Причому «згідно з доповіддю, обсяг ВВП США не досягне рівнів, що прогнозувалися CBO в січні, раніше четвертого кварталу 2029 р.» (URL: https://nv.ua/ukr/biz/markets/svitova-ekonomichna-kriza-ekonomika-ssha-vidnovitsya-tilki-cherez-10-rokiv-ostanni-novini-50091808.html).

Загалом наведені вище оцінки МВФ, ЄЦБ, СБ і CBO означають, що попит на нафту і нафтопродукти у світі, й особливо у Європі, протягом найближчого періоду найвірогідніше не повернеться до рівня, що був до початку економічної кризи внаслідок пандемії COVID-19 та кризи надвиробництва на світовому нафтовому ринку.

Щоправда, в осінньо-зимовий період 2020/2021 рр. зросте попит на нафтопродукти для обігріву об’єктів житлової та нежитлової нерухомості. Але це – суто сезонний чинник збільшення попиту на нафтопродукти (отже, і нафту), який згодом зникне так само як і з’явився. До того ж останнім часом у розвинутих країнах, особливо європейських, усе більша частка електроенергії виробляється з поновних джерел енергії. Наприклад, у Німеччині в І кварталі 2020 р. на поновні джерела енергії припадало 51,2 % від сукупного обсягу електроенергії, виробленої в цій країні (URL: https://www.dw.com/uk). Подібні структурні зрушення відбуваються в електроенергетиці й інших європейських країнах. Такі структурні зміни в електроенергетиці зменшують потребу у використанні нафтопродуктів (зокрема, мазуту) для виробництва електроенергії та тепла для обігріву приміщень. Це так само обмежує зростання попиту на сиру нафту й підвищення цін на неї.

Проте останнім часом у ЗМІ почали з’являтися повідомлення про дуже обережне відновлення міжнародного туризму у Європі, на Близькому Сході та  деяких інших регіонах світу. Як відомо, саме функціонування туристичної галузі формує дуже великі обсяги попиту на нафтопродукти, насамперед завдяки значним за обсягом пасажирським перевезенням авіаційним, автомобільним і морським транспортом. Приміром, Туреччина обіцяє створити необхідні умови для безпечного відпочинку українців улітку. Про це в інтерв’ю Радіо НВ розповів директор Центру розвитку туризму України В. Царук. Відновлювати пасажирське авіасполучення з іншими країнами Туреччина почне з 10 червня, запустивши рейси до Бахрейну, Болгарії, Катару та Греції. В останню чергу Туреччина відновить авіасполучення зі Сполученими Штатами – з 1 вересня. При цьому турецькі готельєри заявляють, що вони дотримуватимуться правил безпеки, гігієни тощо, і заселятимуть туристів не  заповнюючи готелі на 100 %. Цього літа європейські туристи навряд чи потраплять до Туреччини раніше, ніж 5 липня. Тому, вважає В. Царук, Туреччина не буде переповнена європейськими туристами.

За інформацією ЗМІ, «у середині червня внутрішні кордони у Європі нарешті зможуть відкритися після послаблення карантинних обмежень. Однак відбудеться це не скрізь і не для всіх». Очікується, що насамперед буде знято обмеження на пересування громадян у межах Шенгенської зони для її країн-учасниць. Але поки що плани європейських країн щодо відкриття кордонів та заходів з гігієни є різними. Урядовці деяких з країн Шенгенської зони рекомендують своїм співгромадянам відпочивати на батьківщині, як наприклад у Франції. Австрія та Швейцарія не поспішають відкривати кордон з Італією. Для громадян країн, що не є учасниками Шенгенської зони, країни Шенгенської зони взагалі поки залишаються закритими для туристичних подорожей.

Причому навіть за поступового відновлення туристичної галузі у світі під впливом пандемії COVID-19 посилилася тенденція до зниження мобільності туристів, яким часто пропонують відпочивати на обмежених територіях. Міністр транспорту ФРН А. Шойєр визнав, що пандемія сильно вдарила по підприємствах автобусного туризму і запевнив, що федеральна влада готова «терміново» виділити підприємствам цієї сфери в цілому 170 млн євро. Крім того, цьогоріч не варто очікувати на масштабну діяльність такого потужного споживача нафтопродуктів, як круїзний туризм. Нещодавній досвід показав, що великі круїзні лайнери швидко перетворювались на потужні осередки коронавірусної епідемії, якщо починав хворіти хтось із туристів або ж персоналу.

Таким чином, функціонування туристичної галузі в умовах пандемії COVID-19 у світі пов’язано зі зменшенням кількості туристів і зниженням їхньої транспортної мобільності під час туристичних подорожей. При цьому також треба враховувати мультиплікаційний ефект зниження ділової активності у сферах світової економіки, які прямо чи опосередковано пов’язані із функціонуванням туристичного бізнесу. Відповідно зменшується й попит на нафтопродукти, необхідні для функціонування туристичної галузі й пов’язаних з нею секторів економіки у світі в 2020 р.

Також зазначимо, що під впливом пандемії COVID-19 частина традиційних ділових і політичних зустрічей із режиму безпосереднього фізичного спілкування перейшла в режим дистанційного спілкування через відеоконференції та інші онлайн-засоби. Є доволі вагомі підстави вважати, що навіть із закінченням пандемії COVID-19 масштаби ділового й політичного дистанційного спілкування в режимі онлайн у світі будуть більшими, ніж у допандемічний період. Це також негативно впливатиме на попит на транспортні послуги, отже, і на попит на нафту у світі.

Загалом, згідно з експертними оцінками, попит на нафту у світі нинішнього року буде меншим не лише порівняно з попередніми прогнозами на 2020 р., а й меншим проти  минулого року. Тому, згідно з квітневою оцінкою Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), світове споживання нафти за підсумками 2020 р. буде на 9,3 млн бар./добу меншим, ніж за
2019 р. загалом. Причому в червні 2020 р. цей попит буде меншим на 15 млн бар./добу, у липні – на 7 млн бар./добу, у серпні – на 5 млн бар./добу, а в грудні – уже на 2,7 млн бар./добу, ніж в аналогічні періоди 2019 р. Щоправда, уже у своєму травневому прогнозі МЕА дещо відкоригувало свої квітневі оцінки, але не істотно – світове споживання нафти за підсумками 2020 р. тепер очікується на 8,6 млн бар./добу меншим, ніж за 2019 р. загалом.

Зазначена динаміка світового попиту на нафту стримує зростання цін на неї. Ці ціни хоча й зростають, однак, згідно з прогнозами більшості експертів, їх повернення до минулорічних рівнів близько 60 дол./бар. у найближчому майбутньому не очікується. Так, фахівці МВФ вважають, що в наступні роки ціна на нафту зростатиме до 45 дол./бар., проте залишатиметься нижчою середнього рівня 2019 р. Аналогічні тенденції динаміки світових цін на нафту проглядаються і в прогнозах інших експертів.

Загалом відносно нижчі ціни на нафту є доволі потужним чинником пом’якшення негативного впливу пандемії COVID-19 на розвиток світової економіки через зменшення витрат приватних і державних підприємств та організацій і домогосподарств на нафтопродукти. Насамперед це стосується економіки європейських країн, які є нетто-імпортерами нафти та нафтопродуктів. Хоча, звичайно, таке зменшення витрат на нафтопродукти аж ніяк не компенсує всіх збитків, яких зазнає світова економіка внаслідок пандемії COVID-19. Разом з тим, економіки країн, які є великими нетто-експортерами нафти та нафтопродуктів, унаслідок нинішньої кризи на світовому нафтовому ринку зазнають збитків, а це лише посилить негативний вплив пандемії COVID-19 на їх розвиток.

Водночас варто пригадати, що, згідно з прогнозами різних організацій та експертів Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, BofA Global Research, МВФ) цього року реальний валовий внутрішній продукт (ВВП) України під впливом світової економічної кризи, обумовленої пандемією COVID-19, скоротиться на 3,5–8,2 % проти попереднього року. Причому на початку червня МВФ дещо погіршив прогноз динаміки ВВП України в 2020 р.: –8,2 %, замість –7,7 %, які прогнозувались у згадуваному вище огляді «Світовий економічний прогноз, квітень 2020 р.: Великий спад».

У цій ситуації зниження світових цін на нафту радше буде на користь Україні. Оскільки Україна є нетто-імпортером нафти та нафтопродуктів, то в нашої держави найвірогідніше є шанс отримати більше вигоди від здешевлення нафти на світовому ринку, ніж зазнати збитків від цього. Звичайно, зазначене твердження стосується української економіки загалом, тоді як деякі суб’єкти господарювання в Україні можуть зазнати збитків від зниження цін на нафту й нафтопродукти. Зокрема директор Науково-технічного центру «Псіхєя», член Громадської ради при Міністерстві енергетики та вугільної промисловості України, кандидат технічних наук
С. Сапєгін вважає: «хоча від падіння цін на нафту завжди виграють країни-споживачі, проте в умовах наближення світової економічної кризи дестабілізація ринку нафти тільки посилює негативні тенденції в національних економіках. Тому, з одного боку, в України є можливість знизити ціни на нафтопродукти для кінцевого споживача, оскільки більша їхня частка імпортується. З іншого – українська нафтовидобувна галузь стоїть перед серйозними викликами рентабельності роботи в зв’язку з низькими світовими цінами на нафту та відносно високою собівартістю видобутку вуглеводнів в Україні» (URL: https://dt.ua/energy_market/nafta-za-bezcin-345342_.html).

На думку члена ради Національного банку України В. Шапрана, «поки ціни на нафту тримаються на низькому рівні – а це наш основний сировинний енергетичний імпорт – ситуація розвивається на користь України. Але так буде не завжди» (URL: https://apostrophe.ua/ua/article/economy/currency/2020-05-25/padeniya-ne-izbejat-chto-budet-s-dollarom-do-kontsa-leta/32961). Водночас, як зазначив в останню декаду квітня заступник голови НБУ Д. Сологуб, ціни на паливо в Україні за рік вже знизилися більш ніж на 10 %. Це було викликано як падінням ціни на нафту, так і впливом курсу гривні до долара. При цьому НБУ прогнозує, що падіння цін на бензин цього року продовжиться і зниження цін буде доволі значними (URL: http://oilreview.kiev.ua/2020/04/23/nbu-dal-prognoz-mirovyx-cen-neft-i-cen-na-benzin-v-ukraine).

Проте вже згадуваний вище С. Сапєгін підкреслює, що на ціну нафти припадає лише певна частка витрат при продажу нафтопродуктів. Більша частина ціни нафтопродуктів – це акцизний податок, податок на додану вартість та витрати на логістику й накладні витрати автозаправних станцій (АЗС). «Водночас за падаючого попиту дедалі критичнішим стає питання оптимізації паливної інфраструктури в масштабах країни. Точніше кажучи, зайвих АЗС. За оцінками Центру “Псіхєя”, в Україні кількість АЗС у п’ять разів перевищує потреби ринку. Витрати на їхнє утримання закладаються в ціну палива й лягають на плечі кінцевого споживача.Ситуацію, коли АЗС стоять на мінімальній відстані одна від одної, а часом і зі спільним парканом, важко назвати нормальною.

З одного боку, завдання уряду України – забезпечити ринок якісним паливом, що відповідає вимогам технічного регламенту. З іншого – ціна має враховувати реальну купівельну спроможність споживача, а не тільки витрати АЗС. Як інфраструктурний товар, дешеві нафтопродукти можуть стати найважливішою умовою підйому національної економіки. І обов’язок уряду – забезпечити такі умови» (URL: https://dt.ua/energy_market/nafta-za-bezcin-345342_.html).

Так само нинішня криза на світовому нафтовому ринку, завдяки зниженню цін на нафту та загостренню конкуренції між її виробниками, створює нові можливості для розвитку нафтотранспортної та нафтопереробної галузей України. Наприклад, на початку червня компанія АТ «Укртранснафта» повідомила, що вона вперше розпочала прийом до нафтотранспортної системи «легкої техаської» нафти – West Texas Intermediate (WTI) для подальшого її транспортування на потужності Кременчуцького нафтопереробного заводу (НПЗ). WTI завантажено в нафтопровід «Одеса – Кременчук». «Крім перекачування нафти з українських родовищ, “Укртранснафта” має досвід транспортування вже п’яти сортів імпортної нафти: Urals, Azeri Light, Bakken, El Sharara та WTI», – зазначили в компанії (URL: https://nv.ua/ukr/biz/markets/ukrtransnafta-v-ukrajini-vpershe-perekachali-amerikansku-naftu-sortu-wti-novini-ukrajini-50092998.html).

При цьому варто зазначити, що нинішня світова нафтова криза справляє дещо суперечливий вплив на функціонування вітчизняної нафтотранспортної системи. Так, транзит нафти через територію України трубопровідним транспортом у травні 2020 р. зріс проти аналогічного періоду минулого року на 115 % – до 952 тис. т. Зокрема, понад 859 тис. т нафти «Укртранснафта» транспортувала для потреб НПЗ Чехії, Словаччини та Угорщини й понад 91 тис. т – для потреб Мозирського НПЗ (Білорусь). Раніше повідомлялося, що в березні – квітні цього року Білоруська нафтова компанія ввезла через термінал у Південному понад 350 тис. т азербайджанської та російської нафти, яка по нафтопроводах «Одеса – Броди» і «Броди – Мозир» була спрямована на Мозирський НПЗ.

Як бачимо, транзит нафти територією України нині є вельми диверсифікованим за напрямками, чого не було до будівництва нафтопроводу «Одеса – Броди». Однак, як повідомила «Укртранснафта», «рівень транспортування нафти для потреб європейських НПЗ залишається на доволі низькому рівні порівняно з очікуваними показниками та показниками І кварталу 2020 р. (транзит нафти для європейських НПЗ територією України в січні 2020 р. становив 1,1 млн т, у лютому – 995 тис. т, у березні – 1,1 млн т, у квітні – 751 тис. т». При цьому сукупний обсяг нафти, що транспортується за результатами січня – травня 2020 р. становив 6,2 млн т (на 12 % більше проти аналогічного періоду 2019 р.). Обсяг транспортування нафти для НПЗ України становить 1,1 млн т (на 23 % більше, ніж у січні – травні 2019 р.), а транзит – 5,1 млн т (збільшення на 10 % проти аналогічного періоду 2019 р.) (URL: https://www.minprom.ua/news/261678.html).

Наведені дані показують, що при загостренні світової нафтової кризи транзит нафти територією України скоротився. З досягненням угоди в рамках ОПЕК+ та початку стабілізації ситуації на світовому нафтовому ринку в травні потроху починає потроху зростати й транзит нафти територією України. Водночас відносно вищі темпи зростання транспортування нафти на українські НПЗ порівняно з темпами зростання транзиту відображають активізацію роботи вітчизняної нафтопереробної галузі, яка, вочевидь, прагне скористатися нинішньою сприятливою для неї кон’юнктурою світового нафтового ринку.

Одним з наслідків такої ситуації є диверсифікація продуктової структури виробництва на вітчизняних НПЗ. Наприклад, Кременчуцький НПЗ у кінці травня перейшов на виробництво авіаційного палива марки Jet А-1, про що повідомили в «Укртатнафті», яка є оператором цього підприємства. Раніше завод випускав авіагас марки РТ. Основним споживачем цієї продукції є аеропорт  «Бориспіль».

Водночас експерти звертають увагу на те, що попит на дизпаливо та скраплений газ в Україні протягом останніх років щороку збільшується. Це робить український ринок надзвичайно привабливим для іноземних постачальників. До того ж, як зазначає С. Поважнюк, заступник директора ДП «Укрпромзовнішекспертиза», «аналіз українського ринку нафтопродуктів свідчить …про наявність нездорових тенденцій, які несуть загрози як окремим групам споживачів, так і економіці України в цілому». Зокрема, в структурі покриття попиту на дизельне паливо в Україні домінує імпорт із часткою 88–89 %. І в структурі покриття попиту на скраплений газ (СГ) також домінує імпорт, частка якого зросла з 64,3 % у 2015 р. до 78,4 % – у 2019 р.». При цьому він наголошує, що найбільшим постачальником дизпалива і СГ в Україну є Росія.

«Росія протягом 2015–2018 рр. удвічі наростила поставки дизпалива в Україну, збільшивши свою частку на ринку за цей час із 24,5 до 41,2 %. У 2019 р. обсяг поставок з РФ дещо скоротився, але її частка на ринку все одно залишається значною – 35,8 %. Згідно з Енергетичною стратегією України, це перевищує допустиме значення – 30 % поставок енергоресурсів з одного джерела… За результатами 2019 р., частка Росії на ринку СГ (33,8 %) також перевищує критичний показник у 3 %». До того ж через заміщення скрапленого газу обсяги споживання бензину в Україні знизилися з 2,2 млн т у 2015 р. до 1,8 млн т у 2019 р.

При цьому заступник директора ДП «Укрпромзовнішекспертиза» зазначає, що «російські виробники за нагоди використовують здобуту ринкову владу для отримання надприбутків. Так, після збільшення частки Росії на ринку СГ 2016 р. до 56,5 % уряд РФ у травні – червні 2017 р. різко обмежив його експорт в Україну. Це викликало поточний дефіцит на ринку і, відповідно, значне зростання ціни, що дало змогу російським нафтовим компаніям одержати надприбутки» (URL: https://dt.ua/energy_market/deformaciya-348532_.html). І хоча нинішнього року поставки скрапленого газу в Україну, крім Росії, здійснювалися з Алжиру, Білорусі, Казахстану, Польщі, Хорватії та деяких інших країн, питання зменшення частки поставок з Росії не втратило своєї актуальності.

За словами С. Поважнюка, «в Україні дизпаливо згідно із стандартом ЄВРО-5 виробляють “Укртатнафта” і “Укргазвидобування”, але через високу конкуренцію з боку імпорту їхні потужності сумарно завантажені на 35–40 %. Скраплений газ (СГ) виробляє більша кількість компаній (основний виробник –  “Укргазвидобування” з часткою близько 70 % у виробництві), однак і в цьому сегменті сумарні потужності також завантажені десь на 50 %. Низький рівень завантаженості потужностей збільшує обсяг постійних витрат на одиницю виробленої продукції, що негативно впливає на економіку національних виробників і не дає змогу їм надалі розвиватися.

При виробництві 1 т нафтопродуктів підприємства-виробники сплачують приблизно 100 дол. податків і зборів. Тобто, імпортувавши в 2019 р. 7,8 млн т дизпалива і СГ, українські споживачі заплатили до бюджетів країн-постачальників 780 млн дол. податків. Якби ці нафтопродукти були вироблені в Україні, ці податки отримав би український бюджет. Домінування імпорту на українському ринку нафтопродуктів значною мірою зумовлене відсутністю ввізного мита, на відміну від інших країн. Наприклад, у країнах ЄС ввізне мито на нафту становить 0 %, тоді як на нафтопродукти – 3,5–4,7 %. Україна щороку витрачає на імпорт нафтопродуктів 5–6 млрд дол., а це одна з найбільших статей у платіжному балансі країни. За показником частки імпорту в покритті попиту на нафтопродукти Україна не має аналогів у Європі. Так, інші країни основну потребу покривають за рахунок внутрішнього виробництва, імпортуючи нафту замість нафтопродуктів» (URL: https://dt.ua/energy_market/deformaciya-348532_.html).

Водночас, на думку згадуваного вище директора Науково-технічного центру «Псіхєя», члена Громадської ради при Міністерстві енергетики та вугільної промисловості України С. Сапєгіна, «кон’юнктура цін на нафту й нафтопродукти наших основних постачальників вуглеводнів створює сприятливі передумови для створення державного запасу нафти та нафтопродуктів. Однак для цього треба вирішити ряд проблем, починаючи з прийняття Верховною Радою закону про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів і закінчуючи пошуком коштів для закупівлі й зберігання таких запасів» (URL: https://dt.ua/energy_market/nafta-za-bezcin-345342_.html).Така пропозиція є вельми актуальною й слушною для нашої держави, що перебуває в стані гібридної війни з Росією, яка, як було показано вище, є потужним постачальником нафтопродуктів в Україну.

Проте нинішня світова нафтова криза створює певні проблеми не лише для вітчизняної нафтовидобувної промисловості. Як пише, наприклад, у своїй колонці для «Дзеркала тижня» А. Ярмак, експерт Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, «дешева нафта є негативним фактором для українського агробізнесу, хоча пально-мастильні матеріали – це суттєва витратна частина для аграрія. Зниження ціни на нафту призводить до різкого зменшення імпорту країнами, які буквально купалися в нафтодоларах. А такі країни є серед ключових імпортерів українських продуктів харчування. І навіть якщо ми офіційно до РФ нічого не постачаємо, то неофіційно українські продукти туди продовжують потрапляти через реекспорт...». Він також уважає, що «більшість людей і компаній у світі стануть біднішими, і не лише в нафтових країнах. Тому попит на дорогі й необов’язкові продукти, які легко замінити в споживанні, може різко впасти, тоді як попит на більш базові, незамінні продовольчі товари може навіть зрости. Дешева нафта та коронакриза вдарять по галузях сільського господарства, які безпосередньо пов’язані з цінами на енергоносії: по виробництву біоетанолу, де головними джерелами сировини є цукрова тростина і кукурудза, а також біодизелю, де використовується переважно ріпак» (URL: https://dt.ua/ariculture/nagoduvati-vsih-i-samim-z-golodu-ne-vmerti-345547_.html).

Однак А. Ярмак, вибудовуючи свою аргументацію на основі формально-логічних схем, не підтверджує її жодними посиланнями на відповідні статистичні дані щодо міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією та продовольством і конкретними розрахунками. При цьому він сам визнає можливість альтернативного використання частини української сільськогосподарської продукції. Так, кукурудза може використовуватись як для виробництва біоетанолу, так і на корм свійським тваринам.

Тому без використання відповідних статистичних показників проводити порівняння вигоди і збитків у конкретних економічних ситуаціях некоректно. Проте, враховуючи доволі високий динамізм нинішньої світової нафтової кризи надвиробництва, оцінювати в грошовому еквіваленті баланс збитків і вигоди конкретної національної економіки як такої, без відповідного економіко-математичного моделювання, по суті, неможливо. Без подібного моделювання можна, хіба що оцінювати відносну ймовірність тих чи тих сценаріїв перебігу подій у конкретних національних економіках. Тим більше, що, як зазначалося вище, у «чистому вигляді» вплив на українську економіку світової нафтової кризи відокремити від аналогічного впливу світової економічної кризи, обумовленої пандемією COVID-19, практично неможливо. Загалом же оцінка вигоди економіки України від зниження світових цін на нафту в грошовому еквіваленті, як і оцінка відповідних втрат, у масштабах усієї української економіки вельми складна й потребує спеціальних досліджень.

Поки ж можна висловити припущення, що сукупна вигода, яку отримає економіка України загалом від зниження світових цін на нафту й суміжні з нею енергоносії (газовий конденсат, природний газ) більша, ніж пов’язані з цим збитки.

Водночас фахівці з багатьох країн вважають, що в осінньо-зимовий період 2020/2021 рр. треба очікувати на другу хвилю пандемії COVID-19 у світі. Це знову спричинить значне зниження рівня ділової активності з відповідним зменшенням попиту на нафту проти  осінньо-зимових періодів у ті роки, коли пандемії COVID-19 не було. Якщо ж у період поки що гіпотетичної другої хвилі пандемії COVID-19 пропозиція нафти та попит на неї у світі загалом вже будуть збалансовані, то й міжнародні ціни на нафту в цей період найвірогідніше будуть сталими. Причому, судячи з проведеного раніше аналізу експертних оцінок перспективної кон’юнктури світового нафтового ринку, міжнародні ціни на нафту в осінньо-зимовий період 2020/2021 рр. будуть нижчими, ніж в осінньо-зимовий період 2019/2020 рр. Однак якщо пропозиція нафти знову перевищить  світовий попит на неї, то й ціни на нафту знижуватимуться. Вірогідність реалізації такого сценарію відкидати не можна.

Однак існування монобільшості у Верховній Раді, у разі наявності відповідної політичної волі, може значно полегшити економіко-правові умови досягнення згаданих вище цілей зміцнення енергетичної безпеки України за нинішньої світової нафтової кризи. Єдина партійна належність законодавчої та виконавчої влади в Україні також дає змогу оперативно реагувати на виклики для української економіки загалом, які формує розвиток ситуації на світовому нафтовому ринку (При підготовці роботи було використано такі джерела інформації: Національний банк України. Офіційне інтернет-представництво (http://www.bank.gov.ua); Агентство нефтегазовой информации (http://www.angi.ru). – 2020. – 24.04; 13.05; Апостроф (http://apostrophe.com.ua). – 2020. – 5, 25.05; Ведомости (http://www.vedomosti.ru) – 2020. – 30.04; Голос Америки (https://ukrainian.voanews.com/a/Economichny-vplyv-covid/5422588.html?fbclid=IwAR0FqF7hz8Nzx02lh1CIVzMPYX7I0PRIo1VahnaMvPb
bmhwJcnMHJzB
_64I
); Деловая столица (http://www.dsnews.ua). – 2020. – 9.05; Дзеркало тижня (http://dt.ua). – 2020. – 26.03; 10, 14, 21–23, 27.04; 15, 22, 25, 27.05; 6.06; Информационное агентство Cursorinfo.co.il (https://cursorinfo.co.il). – 2020. – 28, 29.04; Коммерсантъ (http://www.kommersant.ru). – 2020. – 9.03;13, 14.04; Корреспондент.net (http://ua.korrespondent.net) – 2020. – 14, 15, 17.04; 7, 11.05; Левый берег (http://lb.ua). – 2020. – 18.03; 14, 22.04; 13, 20.05; Ліга.net (https://liga.net). – 2020. – 21, 28, 30.04; Минпром (http://minprom.ua). – 2020. – 10.04; 29.05; Новое время (http://nv.ua). – 2020. – 2, 26, 30.04; 6, 16, 30.05; 1, 5, 9.06; Польське радіо. – (http://www.polradio.pl). – 2020. – 24.04; РБК (https://www.rbc.ru). – 2020. – 19.03; РБК Украина (https://rbc.ua). – 2020. – 14.04; Терминал (http://oilreview.kiev.ua). – 2020. – 23, 30.04;                       Цензор.НЕТ (http://censor.net.ua). – 2020. – 5.05; ArgusMedia (https://www.argusmedia.com). – 2020. – 18.03; 16, 18, 21–25, 27–30.04; 6.05; 1–4, 6, 9, 11.06; DeutscheWelle (http://dw.com). – 2020. – 1, 11,                               12, 14, 18, 21, 22.04; 11, 29, 30.05; 3.06; Finanz.ru (https://www.finanz.ru). – 2020. – 10.04; 7, 12.05; GlobalEconomicProspects (https://openknowledge.worldbank.org/handle/10986/33748). – 2020. – June; GlobalEnergyReview 2020 (https://www.iea.org/reports/global-energy-review-2020/oil#abstract); Reuters (http://ru.reuters.com) – 2020. – 20.05; WorldEconomicOutlook, April 2020: TheGreatLockdown (https://www.imf.org/en/Publications/WEO/Issues/2020/04/14/weo-april-2020).

 

Кулицький С. Криза на світовому нафтовому ринку та її вірогідні наслідки для глобальної та української економіки (Закінчення. Початок у № 10) [Електронний ресурс] / С. Кулицький // Україна: події, факти, коментарі. – 2020. – № 11. – С. 33–38. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2020/ukr11.pdf. – Назва з екрану.