Т. Миськевич, спец. кор. НЮБ НБУВ

Українські переселенці в Росії

 

Серед безлічі політичних та економічних проблем українського сьогодення, що значно загострились із поглибленням військового конфлікту на сході країни, особливе місце посідають проблеми людей, змушених під загрозою для власної безпеки залишати свої домівки, свій звичний устрій життя в пошуках допомоги та прихистку.

Втеча місцевого населення Донбасу, спричинена посиленням бойових дій на цій території, стала настільки масовим явищем, що набуває дедалі виразніших ознак гуманітарної катастрофи. В силу цілого ряду причин, більш-менш точне число вимушених переселенців досить важко визначити, та в будь-якому разі серйозність масштабів проблеми не викликає сумнівів.За інформацією, наданою міжвідомчим координаційним штабом при Державній службі України з надзвичайних ситуацій, загальна кількість тільки внутрішньо переміщених осіб становить 419 тис. 630 людей. Частина переселенців знаходить тимчасову домівку за межами України, переважно – на території РФ [1]. За статистикою ООН, на початок серпня з України в Росію через бойові дії в зоні АТО мігрувало близько 730 тисяч осіб.

Водночас сайт Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (The United Nations High Commissioner for Refugees (UNHCR)) станом на кінець жовтня представляє таку статистику (йдеться очевидно про осіб, що офіційно отримали статус у зв’язку із переміщенням):

Українські переселенці в Росії

Джерело: http://unhcr.org.ua/en/2011-08-26-06-58-56/news-archive/1244-internal-displacement-map

 

Наразі російська сторона озвучує вищі цифри. Так, постійний представник РФ в ООН Євген Загайнов заявив про наявність в Росії близько 830 тисяч біженців з України (http://112.ua/politika/moskva-zayavlyaet-chto-v-rf-nahoditsya-830-tys-ukrainskih-bezhencev-137282.html ).

Складнощі з підрахунками реальної кількості вимушених переселенців на території Росії пов’язані в основному з об’єктивними проблемами контролю за перетином українсько-російського кордону, адже багато українців прибувають до Росії, не звертаючись при цьому по допомогу в спеціальні центри та організації; дехто проживає у родичів чи друзів, також не переймаючись питанням легалізації свого перебування; є й ті, хто їздить до РФ на заробітки або поїхав туди незалежно від останніх подій. Водночас не додають ясності і повідомлення, що фігурують у російських ЗМІ, щодо кількості біженців, яка сягає 2 – 2,7 млн осіб.[2]. Їх, очевидно, варто розглядати в контексті інформаційної війни, як і повідомлення навесні 2014 р. про «масову втечу» українців до РФ, що ілюструвалися фото польської митниці (http://censor.net.ua/photo_news/273683/ocherednaya_provokatsiya_rossiyiskogo_tv_ukraintsy_massovo_begut_v_rossiyu_cherez_granitsu_s_polsheyi), чи вивезення в РФ українських сиріт із відповідним інформаційнимсупроводом після заборони самопроголошеною республікою ДНР евакуювати дітей з дитячих будинків Донбасу в інші області України(http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3384241-dnr-zaboronyla-evakuatsiui-ditei-z-dytiachykh-budynkiv-donetskoi-oblasti). Аналізуючи такі повідомлення, оглядачі відзначають, що для досягнення заявленої російськими ЗМІ кількості біженців – 2,5 – 2,7 млн. осіб, їх повинно було додаватися по 4-5 тисяч щодня, при тому, що підтверджень таких потоків протягом літа-початку осені не було. Очевидно, що маніпулювання із наведеними даними досягається за рахунок віднесення у повідомленнях всіх українців, що перетнули кордон у 2014 р., до біженців.

Водночас, варто визнати, що потік біженців у російському напрямі був постійним і достатньо потужним, що привело до концентрації на території РФ понад 700 тис. українців, змушених шукати притулку. Ця цифра майже вдвічі перевищує кількість осіб, що знайшли прихисток у різних регіонах України. Подібна диспропорція зумовлена низкою причин. По-перше, слід визнати, що вдавались взнаки тісні політичні та економічні відносини, ментальна близькість з Росією жителів південного сходу країни. Посилення проросійських настроїв частини населення спричинила антитерористична операція, яка апріорі не могла бути сприйнята однозначно мирними жителями східних областей і тільки посилила відчуження між заходом і сходом України. Далася взнаки і інформаційна війна: з лютого цілеспрямовано запускались істеричні чутки про «автобуси Правого сектора», спрямовані на Донбас, «біснуватих нацистів на Майдані», що підготували ґрунт для залякування «київською хунтою» і «карателями», шукати порятунку у яких – небезпечно. Як наслідок, можливість притулку в інших регіонах країни розглядали в основному ті біженці, які займали проукраїнську позицію, або мали там рідних.

Окрім того, деградація органів місцевої влади та правоохоронних органів, стосовно яких неодноразово висловлювались підозри у зв’язках із місцевим криміналітетом, фактично перетворили Донбас на своєрідний анклав, територію беззаконня, перетнути яку, щоб потрапити у «Велику Україну», мали сміливість далеко не всі. При цьому в напрямку російського кордону створювались спеціальні «коридори» і курсували безкоштовні автобуси[3]. Очевидно, людям із суто прагматичних міркувань було зручніше і безпечніше виїхати наданими російською стороною автобусами до РФ, ніж, доки існував залізничний зв’язок, «штурмувати» переповнені потяги у напрямі Києва чи Харкова З їх скасуванням можливостей переїхати в мирну Україну майже не залишилось і чисельність українських мігрантів до Росії продовжувала збільшуватись.

Незважаючи на те, що аналіз інформаційної кампанії російських ЗМІ, спрямованої на висвітлення проблеми біженців, дозволяє зробити висновок щодо зацікавленості РФ у педалюванні масштабів потоків потерпілих з України, як мінімум, у іміджевому контексті, необхідність прийому і надання допомоги значній кількості сімей викликала труднощі. Першими потоки біженців прийняли на себе прикордонні регіони Росії, що межують із зонами, де конфлікт приймав найтяжчі форми. З кінця серпня уряд РФ був змушений оголосити «нульову квоту» і взятись за «розвантаження» перенаселених біженцями прикордонних та столичного регіонів. Для подальших розселень біженцям були запропоновані віддалені території РФ, проте розосередити таку масу людей виявилось справою набагато важчою, аніж здавалося, зокрема і через небажання українських переселенців обживати Далекий Схід і Північ Росії. Дотепер тисячі біженців, як і раніше, залишаються в пунктах тимчасового перебування, що не дає розмістити там новоприбулих переселенців. У цьому контексті показовою видається висловлювана у ЗМІ думка про те, що Росія з самого початку була зацікавлена у розпалюванні військових дій на сході України, оскільки, окрім усього іншого, заздалегідь планувала вирішити свої демографічні проблеми шляхом заселення українськими мігрантами віддалених та вимираючих територій РФ[4].

Справедливість подібних припущень залишається під питанням, проте, важливо, що лише за цих умов біженці можуть претендувати на допомогу «Державної програми підтримки українських біженців» – забезпечення житлом, працевлаштування, соціальний захист, забезпечення медичною допомогою та соціально-психологічною реабілітацією, на фінансування якої урядом РФ в екстреному порядку було виділено близько 6.5 млрд рублів. Отже, задля отримання передбаченої даною програмою допомоги переселенцям належить звернутися до найближчої міграційної служби регіону та легалізувати своє перебування на території РФ в однин з запропонованих способів:

– статус тимчасового притулку [5] – надається на один рік з можливістю пролонгації тим українцям, які планують просто перечекати складну ситуацію, що дозволяє здійснювати трудову діяльність, отримувати безкоштовну медичну допомогу та незначну матеріальну підтримку, влаштовувати дітей до російських садочків та шкіл;

– статус біженця – оформлюється протягом трьох місяців, після чого стає можливим отримання дозволу на тимчасове проживання, а в подальшому – і можливість претендувати на російське громадянство (лише після перебування на території РФ протягом 1 року); юридичний статус біженця передбачає не тільки фінансову, медичну та матеріальну допомогу його носію, а й накладає на нього деякі обмеження в пересуванні по території держави, яка надає такий статус;

– участь у програмі переселення співвітчизників [6], яку, до речі, розглядають, як спрощену схему отримання російського громадянства; програма надає чимало переваг, серед яких так звані «підйомні», соціальні гарантії, включаючи медичне обслуговування; можливість працювати на рівних умовах із громадянами РФ, включаючи податок на доходи в розмірі 13% (а не 30%, як іноземним громадянам), право отримати громадянство РФ за прискореною процедурою.

Наразі, за даними ООН близько 387 тис українців у РФ звернулись із клопотаннями про тимчасовий притулок, отримання статусу біженця чи інших дозволів на перебування. Разом з тим, значна кількість українських біженців так і не здобула правового статусу в Росії. До міграційних служб не звертаються з різних причин, серед яких і необхідністьздавати українські паспорти при отриманні свідоцтва про надання тимчасового притулку (чинним російським законодавством передбачене зберігання в територіальних органах ФМС національних документів, що засвідчують особу заявителя; при поверненні українського паспорту, втрачається правовий статус). Також біженців відверто лякає перспектива бути невиїзними протягом 1 року з моменту отримання тимчасового притулку. Непоодинокими були випадки, коли люди просто не витримували виснажливих черг та тяганини при оформленні, оскільки чи не найбільші труднощі, з якими стикаються переселенці, пов’язані з непристосованістю російського міграційного законодавствадо виниклих проблем.

Не виключено, що біженці не поспішають натуралізуватись і з огляду на те, що російські обставини далеко не завжди відповідають їхнім уявленням про своє в ній проживання. Останнім часом російські чиновники і ЗМІ неодноразово висловлювали здивування вкрай негативною реакцією українських переселенців, особливо тих, хто попередньо отримав притулок у прикордонних чи центральних областях, на перспективи від’їзду на північ і схід Росії.

Залишається гострою проблема працевлаштування українських біженців у Росії: з одного боку, роботодавцям дозволено приймати легалізованих українських мігрантів без оформлення дозволу на залучення іноземних працівників, з іншого – в умовах і без того складної економічної ситуації (наразі в Росії стагнація) така кількість потенційної трудової армії є надлишковою, в основному, вакантними є ті місця, на які з різних причин не погоджуються самі росіяни. При цьому українські біженці не можуть конкурувати з невибагливими трудовими мігрантами з Середньої Азії. Власне, самі російські роботодавці зізнаються, що українці – це принципово інший соціальний рівень заробітчан, вимогливих до рівня оплати та умов праці. Більш того, нинішня ситуація є такою, що російським підприємцям простіше сплачувати незначні штрафи, не відмовляючись при цьому від нелегальних іноземних робітників. Тож статистика продовжує свідчити про досить низький рівень легального працевлаштування українських мігрантів у Росії, а численні біженці з України, в очікуванні гідних робочих місць, продовжують своє перебування в спеціалізованих центрах.

Подібна ситуація створює чимало конфліктних ситуацій: російські ЗМІ рясніють повідомленнями про публічне невдоволення українських переселенців умовами проживання і ставленням російського населення, росіяни, у відповідь заявляють про неприйнятність претензій біженців; у соціальних мережах створюються групи, учасники яких закликають «остановить текущий поток грязи со стороны Украины!» (http://vk.com/ukraina_go_out ).

Вочевидь, що в ситуації наявного політичного протистояння та інформаційної війни, для українських переселенців є достатньо високою ймовірність стати об’єктами маніпуляцій та насамперед – жертвами власних безпідставно завищених очікувань щодо проживання в Росії.

Зі звісткою про укладення хисткого перемир’я почався процес реверсного переміщення. Залишати Росію людей змушує банальна невлаштованість та перспектива стати нелегалами. Чимало українців стають заручниками обставин в ситуації, коли для них стає проблематичним елементарно придбати доволі недешеві квитки у зворотньому напрямку. Проте загалом значна частина переселенців налаштовані на повернення в Україну, хоч, як мінімум, елементарне відновлення порядку на Донбасі, не кажучи вже про інфраструктуру в цілому – справа не близького часу. Тому як складеться їх доля, значним чином залежить від РФ, чиї кроки, спрямовані на вирішення проблем українських біженців, видаються доволі непослідовними та кон’юнктурними: Росія намагається вирішити проблеми, до виникнення яких, в дійсності, має найбезпосередніше відношення, тож розраховувати на захист нею інтересів українських біженців не випадає. Ця проблема повинна залишатись в центрі уваги української держави. (Матеріал підготовлено на основі http://www.un.org/russian/news/story.asp?NewsID=22552#.VE46eFe0tkg;

http://mignews.com.ua/sobitiya/inukraine/4016868.html; http://itar-tass.com/obschestvo/1526919, http://lb.ua/news/2014/10/23/283534_fms_rf_226_tis_grazhdan_ukraini.html;

http://www.fms.gov.ru/government_services/asylum/; http://www.migrant.ru/index.php/news/lenta-novostej/417-ivanov-ukrainskie-bezhentsy-nachinayut-vozvrashchatsya-iz-rossii-domoj.html; http://government.ru/media/files/EgJp1mlsSvQ.pdf; http://pomoshch-bezhentsam.ru/news; http://gazeta.zn.ua/internal/gosudarstvo-i-pereselency-bezrazlichie-i-lyudi-_.html; http://www.aif.ru/dontknows/eternal/1358260; http://www.kommersant.ru/doc/2552141; http://www.ombudsman.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=4062:2014-10-06-13-50-13&catid=14:2010-12-07-14-44-26&Itemid=75)

 


[1] Довідково: за повідомленням Управління Верховного комісара ООН із справ біженців (УВКБ) 6600 людей попросили притулку в країнах Європейського Союзу та 581 – в Білорусі.

[2]Наприклад, в електронному періодичному виданні «ТВ Центр-Москва»: «ФМС: в России находится 2 миллиона украинских беженцев» (http://www.tvc.ru/news/show/id/45754); «ТВ-Новости»: «ФМС заявляет о 2,7 млн украинских беженцев в России» (http://russian.rt.com/article/42410#ixzz3HcadWJDn).

[3] Російські благодійні фонди та добровольчі громадські організації забезпечували вивезення людей із зони проведення АТО, їх розміщення у пунктах тимчасового розміщення, забезпечення харчами, надання медичної, психологічної та юридичної допомоги. Так, благодійний фонд «Радуга-Веда» у співпраці з проектом «Помощь-Беженцам.РФ» запускали в дію програму допомоги «Дорожня карта». Суть програми полягала в оплаті вимушеним переселенцям проїзду до місця перебування в Росії. Окрім того, учасники програми разом із квитками отримували 200 рублів на номери своїх мобільних телефонів. Робота програми тривала до 15 вересня поточного року.

[4] Наприклад, інформація з інтернет-видання «Обозреватель»: «Как беженцы из Украины становятся в России крепостными» (http://obozrevatel.com/society/21746-kak-bezhentsyi-iz-ukrainyi-stanovyatsya-v-rossii-krepostnyimi.htm).

[5] У зв’язку із напливом біженців було введено в дію практику скороченої процедури надання статусу тимчасового притулку – дозвіл можна отримати за 3 дні, замість 3 місяців.

[6] У зв’язку із напливом біженців скорочено строки розгляду заяв (до 10 днів) та оформлення свідоцтв по програмі переселення співвітчизників (15 днів, замість 60), скорочено список затребуваних документів.