Як відреагує світова та українська економіка на нафтову кризу?С. Кулицький, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Криза на світовому нафтовому ринку та її вірогідні наслідки для глобальної та української економіки

     (Початок. Закінчення у № 11)

 

  1. Оцінки розвитку глобальної нафтової кризи

Навесні нинішнього року світовий та український інформаційний простори почали все більше наповнюватися повідомленнями про стрімке зниження цін на нафту на міжнародних торгових майданчиках. При цьому особливо резонансними стали повідомлення про, так звану, від’ємну ціну нафти на біржах. Повідомлялося, наприклад, що 20 квітня на Нью-Йоркській товарній біржі (NYMEX) «ціна на нафту WTI впала до 37 дол. за бар.», а ціна за барель російської нафти Urals станом на 22:00 20 квітня опустилася до «мінус» 2 дол. Така, парадоксальна на перший погляд, ситуація стимулювала активне обговорення в Інтернеті, хоча й не завжди з адекватними її оцінками.

Водночас фахівці наголошують на некоректності ототожнення цін на біржові фінансові інструменти й фізичну нафту. Так, директор Науково-технічного центру «Психея», член громадської ради при Міністерстві енергетики та вугільної промисловості України С. Сапєгін у середині квітня зазначав: «Та те, що відбувається на ринку, насправді не реальна ціна нафти, а спекуляції похідними цінними паперами (деривативами). Адже подешевшав тільки найближчий ф’ючерс (домовленість про поставку). При цьому на ринку спостерігається ситуація контанго (тобто ф’ючерс, що передбачає поставку товару через певний час, коштує дорожче, ніж ціна поточного активу), що сигналізує про надлишок пропозиції в короткостроковій перспективі. Отже, падіння ціни травневих ф’ючерсів на WTI не означає, що фізичну нафту насправді віддаватимуть за доплату. Проте обвал цін на травневі ф’ючерси показує настрої інвесторів щодо цінових перспектив нафти» (URL:https://dt.ua/energy_market/nafta-za-bezcin-345342_.html).

Утім, схоже, що зазначений обвал цін на травневі ф’ючерси ознаменував значні зрушення, що очікують світовий нафтовий ринок у найближчому майбутньому. Адже й ціна фізичної нафти на світовому ринку, як свідчать чисельні повідомлення ЗМІ, останнім часом знаходиться на рекордно низькому рівні. Так,16 березня цього року ціна нафти північноморської марки Brent уперше з лютого 2016 р. впала нижче, ніж 30 дол./бар., а 30 березня ціна одного бареля російської нафти Urals становила 16,2 дол. на умовах поставки CIF (порт Роттердам). «Це найнижчий рівень із червня 1999 року, так дешево російська нафта в цьому столітті ще не коштувала», – зазначають оглядачі ЗМІ (URL: https://ukr.lb.ua/economics/2020/04/21/455803_tsina_nafti_brent_
vpershe_z_lyutogo_2002.html).І це при тому, що ще наприкінці лютого цього року ціна нафти на світовому ринку перевищувала 50 дол./бар.

Загалом фахівці виокремлюють ряд чинників, що призвели до нинішнього карколомного падіння світових цін на нафту. Найочевидніший з них – пандемія коронавірусу COVID-19, яка охопила планету і призвела до стрімкого скорочення споживання вуглеводневого палива у світі. Хоча насправді ця пандемія радше виявилась своєрідним «спусковим гачком», який запустив «розкручування маховика» глобального скорочення попиту на нафту. Є й інші потужні чинники, причому деякі з них менш очевидні, що вплинули на формування нинішньої динаміки цін на світовому нафтовому ринку.

До таких чинників часто відносять міжнародну конкуренцію великих виробників нафти і, зокрема, нездатність таких гравців світового нафтового ринку як Саудівська Аравія та Росія своєчасно узгодити скоординовану політику обмеження обсягів видобутку і, відповідно, продажу нафти на світовому ринку. Як зазначив ще в середині березня в інтерв’ю телеканалу РБК співвласник і віце-президент найбільшої російської приватної нафтової компанії «ЛУКОЙЛ» Л. Федун, «основна причина такого обвалу нафтових котирувань – розвал угоди про скорочення видобутку нафти ОПЕК+ через те, що Росія і Саудівська Аравія 6 березня не змогли домовитися про умови її продовження, а потім саудівці заявили про намір збільшити поставки сировини на ринок на більш ніж 25 %» (URL: https://www.rbc.ru/business/19/03/2020/5e726cd49a79475a72b455dc). У результаті «1 квітня сплив термін дії угоди зі скорочення видобутку нафти, яку країни ОПЕК, Росія і ще декілька нафтодобувних держав уклали наприкінці 2016-го року. Вона діяла з 1 січня 2017 р. і понад три роки давала змогу утримувати ціни на рівні приблизно 50 дол. за барель». Країни, що брали участь в угоді ОПЕК+, не змогли домовитися про її продовження, оскільки Росія не хотіла погоджуватися на додаткове скорочення видобутку. Після розвалу угоди котирування почали стрімко знижуватися (URL: https://nv.ua/ukr/biz/economics/rinok-nafti-bilshe-ne-bude-kolishnim-ugoda-opek-pripinila-diyati-shcho-roblyat-saudivska-araviya-ta-rosiya-50079419.html).

За інформацією порталу «Минпром», на початок квітня цього року аналітики компанії Fitch Solutions оцінювали потенційний надлишок нафти на світовому ринку в більш ніж 20 млн. бар./добу. «Вивести такі обсяги з ринку в короткі терміни неможливо. Навіть якщо на це є добра воля всіх зацікавлених сторін». Причому, «мова йде про 20 % від глобального споживання в нормальній ситуації» (URL: https://www.minprom.ua/articles/260324.html). Пандемія коронавірусу COVID-19, як відомо, створила на світовому ринку ситуацію екстраординарного скорочення попиту на нафту.

Щоправда, вже 12 квітня з’явилося повідомлення ЗМІ про те, що «країни ОПЕК+ (організація країн-експортерів нафти та її партнери) погодили умови найбільшого у своїй історії договору про скорочення видобутку нафти. Отримане в результаті зменшення видобутку складе 9,7 млн. бар./добу, що трохи менше, ніж передбачалося спочатку. Нова домовленість також передбачає особливі умови для Мексики, яка в підсумку знизить видобуток на 100 тис. бар./добу замість передбачуваних 400 тис. бар./добу. Основні учасники ОПЕК+ – Росія і Саудівська Аравія – погодили скорочення видобутку ще 9 квітня. Наступного дня, завдяки посередництву президента США Д. Трампа, Мексика оголосила, що приєднається до договору на своїх умовах. Скорочення видобутку намічено на травень і червень. Відмова Росії на початку березня піти на подальше скорочення нафтовидобутку через пандемію коронавірусу призвела до обвалу світових цін на нафту. Через обмеження, спрямовані на стримування пандемії SARS-CoV-2, світовий попит на нафту за кілька тижнів скоротився на третину або майже на 30 млн барелів на добу», – зазначав оглядач Deutsche Welle.

Хоча, скажімо, цілий ряд німецьких періодичних видань сумнівається в тому, що, по-перше, досягнутий учасниками ОПЕК+ компроміс щодо скорочення обсягів видобутку нафти довго протримається. По-друге, що навіть це узгоджене скорочення обсягів видобутку нафти достатнє, щоб вплинути на ціни на нафту в бік суттєвого їх зростання, коли економіки країн-споживачів нафти фактично перебувають у стані кризи. І, судячи з оприлюднених у цілому ряді держав планах щодо послаблення карантину через пандемію коронавірусу COVID-19, найближчими місяцями не варто розраховувати на значне зростання попиту на нафту й нафтопродукти у Європі та США.

Проте, на думку деяких експертів, є й інші чинники, причому вельми суттєві, які перешкоджатимуть поновленню «допандемічного» рівня цін на нафту у світі в майбутньому. Як зазначали в середині квітня оглядачі російського ділового видання «Коммерсантъ», «така вбивча комбінація пояснюється поєднанням двох основних факторів. По-перше, останні п’ять років ринок знаходиться під тиском надлишкової пропозиції нафти з боку, перш за все, сланцевих виробників у США. Угода країн ОПЕК і Росії щодо скорочення видобутку, укладена в 2016 році, як показав час, тільки замаскувала цю проблему, але не вирішила її. Другим фактором став вплив пандемії коронавірусу: запроваджені в більшості країн карантинні заходи, масштаб яких ще два місяці тому було неможливо уявити, призвели до небаченого в історії падіння попиту на нафту – на 15–30 % за різними оцінками» (URL: https://www.kommersant.ru/doc/4320694?from=other_trend).

І якщо вплив пандемії коронавірусу та запровадження в більшості країн-споживачів нафти карантинних заходів на динаміку кон’юнктури світового ринку нафти вже розглядався вище, то про вплив фактора сланцевої нафти варто поговорити окремо.

Зазначимо, що найбільшим виробником сланцевої нафти у світі є США, які нарощували її видобуток у 2017–2019 рр., коли Саудівська Аравія та Росія в рамках угоди ОПЕК+ обмежували обсяги власного видобутку. Для США видобуток великих обсягів нафти є не лише засобом забезпечення енергетичної незалежності, а й інструментом міжнародного політичного впливу, як, до речі і в Росії. Саме тому США не зв’язують себе угодою ОПЕК+, принаймні поки що. Це й слугувало на початку березня нинішнього року причиною для відмови Росії від пропозиції Саудівської Аравії щодо узгодження скоординованої політики обмеження обсягів видобутку і продажу нафти на світовому ринку.

Оглядачі деяких російських ЗМІ звертають увагу на те, що коли наприкінці лютого попит на нафту почав слабшати через пандемію коронавірусу, Росія відмовилася підтримати ідею Саудівської Аравії про додаткове скорочення її видобутку. За інформацією російського телеканалу РБК, «першою на підтримку виходу Росії з угоди про стримування видобутку з Саудівською Аравією та іншими країнами ОПЕК виступила державна “Роснефть”». «З точки зору інтересів Росії ця угода просто позбавлена сенсу. Ми, поступаючись власними ринками прибираємо з них дешеву арабську і російську нафту, щоб розчистити місце для дорогої сланцевої американської. І забезпечити ефективність її видобутку», – сказав тоді РБК прес-секретар «Роснефти» М. Леонтьєв (URL: https://www.rbc.ru/business/19/03/2020/5e726cd49a79475a72b455dc).

Логіка російської сторони полягала в тому, що немає сенсу підтримувати попередній рівень світових цін на нафту, тоді як країни, що не входять в ОПЕК+, не збираються скорочувати її видобуток. Тому нехай краще ринкові сили нададуть рівноваги попиту і пропозиції на світовому нафтовому ринку. Російська сторона вочевидь вважала, що для Саудівської Аравії це буде означати поєднання тривалого періоду низьких цін на нафту та проблем з її державним бюджетом, що балансується завдяки нафтовій торгівлі. Російські ЗМІ зазначають, що очільник міністерства фінансів РФ
А. Силуанов публічно наголошував, що в Росії є достатні резерви, щоб пережити чотири роки низьких світових цін на нафту. Однак Саудівська Аравія у відповідь на відмову Росії продовжити угоду ОПЕК+ вирішила розпочати цінову війну, різко збільшивши видобуток нафти і одночасно знизивши ціну її продажу. У результаті, як зазначалось вище, це в поєднанні з іншими чинниками призвело до карколомного падіння світових цін на нафту.

Таким чином, Росія, зазнавши великих втрат від стрімкого падіння цін на нафту, все-таки була змушена укласти угоду щодо скорочення обсягів видобутку нафти, але США при цьому, по суті, так і залишилися поза останньою угодою ОПЕК+. Адже згадане вище скорочення американського нафтовидобутку на 300 тис. барелів на добу є майже символічним, тим часом як внесок найбільших виробників нафти в ОПЕК+, Росії і Саудівської Аравії в травні – червні 2020 р. повинен становити по 2,5 млн бар./добу із загального запланованого країнами-учасницями скорочення видобутку на
9,7 млн бар./добу. При цьому варто згадати, що ще в середині квітня зменшення споживання нафти у світі на тлі пандемії Covid-19 оцінювалося експертами на рівні 20–30 млн бар./добу порівняно з аналогічним періодом минулого року. Так, оглядач відділу міжнародної політики «Дзеркала тижня»
В. Кравченко наголошував «поки що немає остаточного розуміння масштабів скорочення світового попиту, які можуть бути значно більшими, ніж це зараз озвучується. І якщо ОПЕК оцінює надлишок нафти на ринку в 14,7 млн барелів на добу, то Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) – у 25 млн, розрахунки торговельної компанії Trafigura показують 25–30 млн» (URL: https://dt.ua/energy_market/zaliti-naftoyu-344334_.html).

Крім того, поза останньою угодою ОПЕК+ залишаються й такі великі виробники нафти, як Канада, Бразилія та Норвегія, які жодних зобов’язань щодо скорочення обсягів видобутку нафти на себе не взяли і можуть діяти на світовому нафтовому ринку самостійно. Це означає, що й надалі зберігається доволі потужний потенційний чинник впливу на кон’юнктуру світового нафтового ринку, непідконтрольний учасникам останньої угоди ОПЕК+, включаючи Росію, з усіма вірогідними наслідками для майбутньої динаміки цін на нафту.

Також до категорії доволі сильних і тривалих факторів, що впливатимуть на майбутню динаміку обсягів споживання нафти у світі, треба віднести й останні тенденції змін у глобальному енергетичному балансі. Йдеться, насамперед, про збільшення частки відновлювальних джерел енергії в її сукупному споживанні, в тому числі й з рахунок нафтопродуктів. Причому цей чинник діятиме і після подолання негативних наслідків для світової економіки пандемії коронавірусу COVID-19. І він проявлятиметься якщо не в скороченні споживання нафти, то, принаймні, в обмеженні темпів зростання її видобутку в довготривалій перспективі.

Разом з тим є вагомі підстави вважати, що в короткостроковій перспективі, навіть після укладання в квітні угоди ОПЕК+, світовий ринок нафти лихоманитиме й надалі. Це проявлятиметься в загостренні конкуренції постачальників нафти за ринки збуту та динаміці цін на нафту, адже, згідно з останньою угодою ОПЕК+, її учасники повинні дотримуватися квот на видобуток нафти, а ринки збуту та ціни на нафту не узгоджувалися. Наприклад, Саудівська Аравія прагне збільшити обсяги продаж своєї нафти у Європі, яка традиційно є зоною Російської нафтової експансії. ЗМІ повідомляють, що на найбільший нафтовий хаб Північно-Західної Європи – Роттердам – у квітні надійшло 1,42 млн т саудівської нафти – вдвічі більше, ніж у березні. У цей же період потік російської Urals у цей порт скоротився на 42 %. Така конкуренція експортерів нафти на тлі світової нафтової кризи сприяла зниженню ціни російської нафтової суміші Urals на європейському ринку.

Якщо, наприклад, 20 лютого ціни російської нафтової суміші Urals у європейських нафтових портах знаходилася на рівні близько 60 дол./бар., то станом на 1 квітня вона впала до мінімального значення, починаючи з березня 1999 р. і становила в Північно-Західній Європі 10,54 дол./бар. (Cif Роттердам, коли в остаточну ціну включено витрати на фрахт до порту призначення та страхування вантажу, які бере на себе продавець) та 11,74 дол./бар. у Середземномор’ї (Cif Аугуста). Після укладання останньої угоди ОПЕК+ ціна російської нафтової суміші Urals загалом почала зростати, але процес цей був досить нерівномірний. Так, якщо 20 квітня нафта Urals у Північно-Західній Європі коштувала 17,51 дол./бар. (Cif Роттердам) та
17,26 дол./бар. у Середземномор’ї (Cif Аугуста), то вже 21 квітня – 11,59 дол./бар. і 12,09 дол./бар. відповідно.

Однак із набранням чинності з 1 травня нової угоди ОПЕК+ щодо скорочення обсягів нафтовидобутку, кон’юнктура світового нафтового ринку для виробників цього товару поступово почала поліпшуватися. Так, 5 травня нафта Urals у Північно-Західній Європі коштувала 24,68 дол./бар. (Cif Роттердам) та 25,33 дол./бар. у Середземномор'ї (Cif Аугуста). Уже 15 травня нафта Urals у Північно-Західній Європі коштувала 30,44 дол./бар. (Cif Роттердам), а у Середземномор’ї (Cif Аугуста) – 31,84 дол./бар. Ціна на північноморську нафту Brent традиційно дещо вища, ніж на російську нафту Urals. Слідом за цінами на фізичну нафту на міжнародних біржах почали зростати й котирування ф’ючерсів на нафту, що є свідченням позитивних очікувань щодо перспектив розвитку світового нафтового ринку.

Наведені вище коливання цін на нафту технічно й економічно пов’язані з таким вельми специфічним проявом нинішньої кризи світового нафтового ринку, як проблема зберігання видобутої нафти, адже технологія нафтовидобутку дуже інерційна, особливо традиційна. Тому тимчасова його зупинка й консервація свердловин пов’язані з додатковим витратами. Оскільки ж пандемія COVID-19, яка призвела до карколомного скорочення споживання нафти у світі, розвивалась несподівано та надзвичайно стрімко, то, як зазначалося вище, нафтоекспортери не встигли своєчасно узгодити свої плани нафтовидобутку. У результаті вільні обсяги нафтосховищ у світі почали стрімко скорочуватись.

Як повідомлялося, наприклад, на сайті групи Agrus Media, через падіння попиту на нафту збільшився інтерес торговельних компаній до можливості зберігати нафтопродукти на терміналах Естонії, Латвії і Литви. У результаті, за 21 день квітня, загальний середньодобовий обсяг поставок нафтопродуктів на термінали в цих країнах залишився на рівні березневого значення – 28,8 тис. т/добу, тоді як відвантаження нафтопродуктів із цих терміналів скоротилися в цей період квітня до 30,5 тис. т/добу з
42,9 тис. т/добу (URL: https://www.argusmedia.com/ru/news).

За інформацією ізраїльського інформаційного агентства Сursorinfo, через брак потужностей для зберігання нафти американські компанії почали складувати цю сировину в Національному стратегічному нафтовому резерві. Більша частина нафти надійде до сховищ у травні й червні. При цьому компанії можуть планувати повернення своєї нафти до березня 2021 р. за вирахуванням невеликої її частини для покриття витрат на зберігання. Водночас у світі стрімко зросла вартість фрахту танкерів, які використовують для зберігання нафти. Це пов’язано з тим, що більшість наземних сховищ для нафти і нафтопродуктів у світі вже заповнені або здані в оренду. Тому бізнес почав використовувати танкери як плавучі нафтосховища (URL: https://cursorinfo.co.il/all-news/v-mire-nablyudaetsya-nehvatka-krupnyh-neftyanyh-tankerov).

Причому у Європі проблема збуту та зберігання нафти, на думку деяких оглядачів ЗМІ, має певні особливості через забруднення російської експортної нафти хлорорганікою в магістральному нафтопроводі «Дружба», яке сталося в квітні минулого року. Офіційно тоді йшлося про 1,3 млн т забрудненої нафти, але, за оцінками експертів, у нафтопровід «Дружба» могло потрапити від 3 до 5 млн т зіпсованого хлорорганікою енергоносія, тобто від 22 до 36 млн бар. (в 1 т приблизно 7,3 бареля). Зокрема, економічний оглядач Deutsche Welle А. Гурков, який проводив журналістське розслідування наслідків цього інциденту, звертає увагу на непрозорість результатів розслідування цих подій російською владою та дефіцит відповідної інформації з боку «Транснефти».

Тому, на його думку, «після 19 квітня 2019 р. будь-якому серйозному покупцеві російської нафти доводиться враховувати можливість того, що він отримає товар, зіпсований хлорорганікою. У періоди високої потреби в енергоносіях про такий ризик можна й забути. Але в умовах, коли ринок прямо-таки залитий нафтою з усіляких країн, цілком можуть спливти спогади: про те, як Росія відправила за кордон мільйони тонн неякісного товару, як непрозора російська влада так і не назвала причину та винуватця масштабного забруднення (навіть терміново знайдені рік тому «стрілочники» до цих пір не постали перед судом), як у Москві затягували переговори про компенсації.

Все це знижуватиме конкурентоспроможність російського товару під назвою Urals. Тим більше, що Саудівська Аравія, наполегливо прагне серйозно потіснити Росію на європейському ринку, продовжує й після укладення нової угоди ОПЕК+ пропонувати вже дуже привабливі знижки» (URL: https://www.dw.com/ru).

Щоправда, із травня державна нафтова компанія Саудівської Аравії Saudi Aramcо почала підвищувати ціни продажу своєї нафти на всіх ринках її збуту, включаючи європейські. Повідомляється, що червневі поставки саудівських сортів нафти, як і раніше коштуватимуть нижче докризових рівнів, однак розмір знижок для окремих клієнтів скоротиться в 2–3 рази.

Зазначені вище зміни кон’юнктури світового нафтового ринку навряд чи суттєво зменшать у найближчі місяці гостроту проблеми зберігання нафти, проте вони можуть відображати не лише корекцію очікувань учасників світового нафтового ринку, а й початок формування тенденцій щодо змін власне кон’юнктури цього ринку. Зокрема, останнім часом ЗМІ вже повідомляють про наміри виробників нафти в різних країнах скоротити обсяги видобутку. Так, найбільший у Західній Європі видобувач нафти – Норвегія – має намір значно знизити виробничі потужності в період з червня до грудня 2020 р. Про це заявила норвезький міністр нафти і енергетики
Т. Бру. За її словами, в червні видобуток нафти скоротиться на 250 тис. бар./добу, а в другій половині року – ще на 134 тис. бар./добу.
«Крім того, введення в експлуатацію багатьох родовищ буде відкладено до 2021 р.», – зазначила вона (URL: http://oilreview.kiev.ua/2020/04/30/norvegiya-planiruet-sokratit-neftedobychu). Найбільший американський незалежний виробник нафти компанія ConocoPhillips першою в цій країні ще в середині квітня оголосила про скорочення видобутку цієї сировини. Зазначена компанія вирішила знизити видобуток нафти в Північній Америці (в Канаді і США) більш ніж на чверть – приблизно на 200 тис. бар./добу. Причому, як бачимо, до таких дій вдаються країни, які фактично знаходяться поза угодою ОПЕК+.

Утім, мабуть, чи не найбільш резонансним стало повідомлення саудівського державного інформаційного агентство SPA від 11 травня, з посиланням на міністра енергетики Саудівської Аравії Абделя Азіза бен Сальмана Аль Сауда про те, що в червні ця країна знизить видобуток нафти на 1 млн бар./добу. Це рішення було ухвалене на додаток до зобов’язань, взятих Саудівською Аравією в квітні цього року в рамках угоди ОПЕК+.
Мета додаткового скорочення – підтримати стабільність на світовому ринку нафти, відзначається в повідомленні Deutsche Welle.

Вже з червня саудівська компанія Saudi Aramco знизить рівень видобутку нафти в цілому до 7,492 млн бар./добу. Такий рівень нафтовидобутку стане для Саудівської Аравії найнижчим, починаючи з середини 2002 р. Представник міністерства енергетики Саудівської Аравії підкреслив, що мета таких заходів – за допомогою додаткових скорочень обсягів власного нафтовидобутку стимулювати інші країни-виробники нафти виконувати свої зобов’язання й забезпечити додаткові скорочення обсягів нафтовидобутку для стабілізації світового нафтового ринку. Також ЗМІ повідомили, що Об’єднані арабські емірати (ОАЕ) та Кувейт у червні теж зменшать обсяги нафтовидобутку відповідно на 100 і 80 тис. бар./до
бу додатково до своїх зобов’язань у рамках угоди ОПЕК+. Про це оголосили міністри нафти обох країн С. Мазруі і Х. Фадил.

Водночас деякі російські ЗМІ, з посиланням на агентство Reuters (дані з відвантаження нафти на експорт і джерела інформації в цій галузі), в середині травня написали, що Ірак, другий за обсягами нафтовидобутку член ОПЕК, а також Нігерія й Ангола замість зменшення поставок або тримають їх на колишньому рівні, або нарощують. Так, влада Іраку вимагала від національної нафтової компанії Basra Oil Company скоротити видобуток у рамках квоти, яка вимагає від країни прибрати з ринку 1 млн бар./добу. Проте домовитися з іноземними нафтовиками, включно з американською Exxon, британською BP і російським «ЛУКОЙЛом», чиновники не змогли. Уряд Іраку наполягає, що перемовини продовжуються. Проте, згідно з інсайдерською інформацією, компанії, що працюють у рамках угод про розподіл продукції, відмовилися різати виробництво. Як видно, скорочення видобутку нафти в рамках угоди ОПЕК+ відбувається не без проблем.

Загалом же, головна мета скорочення обсягів нафтовидобутку в рамках угоди ОПЕК+ – поліпшення кон’юнктури світового ринку для експортерів нафти й зростання міжнародних цін на цей товар. Так, згідно з квітневим прогнозом ОПЕК, світове споживання нафти в II кварталі 2020 р. зменшиться на 11,9 млн бар./добу, тобто на 12 %, порівняно з аналогічним періодом 2019 р. Водночас очікується, що в другій половині цього року ситуація зі споживанням нафти у світі поліпшиться. У результаті глобальний попит на нафту в III кварталі 2020 р. буде вже на 6 млн бар./добу, а в IV кварталі – на 3,5 млн бар./добу меншим проти аналогічного періоду 2019 р. Загалом світове споживання нафти у 2020 р., згідно із квітневим прогнозом ОПЕК, скоротиться до 92,8 млн. бар./добу.

Згідно із квітневим прогнозом Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), світове споживання нафти в II кварталі цього року буде меншим на 23,1 млн бар./добу. проти аналогічного періоду 2019 р. «Відновлення попиту на нафту в II півріччі буде плавним, у грудні він все ще буде на 2,7 млн барелів на добу нижчим проти рівня роком раніше», – зазначається в доповіді МЕА. У цілому ж за підсумками 2020 р. світовий попит на нафту буде на 9,3 млн бар./добу меншим, ніж за 2019 р. загалом. Щоправда, уже у своєму травневому прогнозі МЕА «заявило, що падіння попиту на нафту в цьому році, хоча і є найбільшим падінням за всю історію, не буде таким серйозним, як спочатку передбачалося, але попередило, що відновлення спалахів коронавірусу становило ризик для “поступового, але крихкого” відновлення. Споживання нафти знизиться на 8,6 млн барелів на добу, що нижче прогнозу минулого місяця в 9,3 млн барелів на добу. Це приведе до збільшення загального попиту в 2020 році до 91,2 млн. барелів на добу порівняно з приблизно 100 млн барелів на добу в минулому році», – повідомляє «Дзеркало тижня» (https://dt.ua/WORLD/propoziciya-po-nafti-dosyagne-9-richnogo-minimumu-pislya-padinnya-popitu-financial-times-347693_.html).Загалом, враховуючи високий ступінь невизначеності з розвитком пандемії COVID-19 та значну волатильність міжнародних цін на нафту, варто очікувати, що прогнози зазначених організацій у подальшому ще коригуватимуться залежно від розвитку ситуації на світовому нафтовому ринку.

Метою скорочення обсягів нафтовидобутку в рамках угоди ОПЕК+ є підвищення світових цін на нафту. Як зазначив оглядач російського ділового видання «Коммерсантъ», ціни на нафту на світовому ринку, відповідно до більшості прогнозів, у середньому до кінця року навряд чи істотно перевищать 30 дол./бар. Останній раз такі низькі ціни спостерігалися в 2003–2004 рр. (29–38 дол./бар. марки Brent відповідно) (URL: https://www.kommersant.ru/doc/4320694?from=other_trend).

Генеральний директор «Газпром нефти» О. Дюков у середині квітня в інтерв’ю цьому ж виданню зазначив, що фахівці цієї компанії завжди прораховують кілька сценаріїв. «У тому числі є сценарій і з ціною 15 доларів за барель Brent до кінця року. Але базовий сценарій трохи більш позитивний – близько 30 доларів за барель у середньому за рік». При цьому він додав, що в «Газпром нефти» очікують, що «зняття карантинів і відновлення ділової активності почнеться влітку, і восени попит на нафту зможе вийти на рівень, близький до докризового. При такому, так би мовити, оптимістичному сценарії до кінця року ціна може скласти 40–45 доларів за барель – з подальшим зростанням у 2021 р.», – зазначив О. Дюков (URL: https://www.kommersant.ru/doc/4321445?from=other_face).

Треба підкреслити, що варіантні прогнози цін, згідно з різними сценаріями розвитку ситуації на ринку, – звичайна практика бізнесу. Інша справа, що публікуються часто або найбільш вірогідні, на думку авторів прогнозів, показники, або ж, через оприлюднення прогнозних показників, відповідні суб’єкти прагнуть так чи так вплинути на поведінку інших учасників певного ринку.

Загалом, у ЗМІ наводяться прогнози світових цін на нафту, які розроблялись різними організаціями. Зокрема, ОПЕК прогнозує, що ціна нафти в другій половині 2020 р. коливатиметься навколо 40 дол./бар. Про це у своєму виступі на телебаченні заявив міністр енергетики Алжиру (країна головує в картелі) М. Аркаба. Проте така оцінка дещо схожа на спробу інформаційно-психологічного впливу на ринок, оскільки більшість прогнозів світових нафтових цін, принаймні на нинішній рік, оприлюднених іншими організаціями, дещо песимістичніші.

Наприклад, у доповіді рейтингового агентства Moody’s зазначається, що середня спотова ціна нафти марки Brent в нинішньому році складе 35 дол./бар., а нафти марки WTI – 30 дол./бар. Водночас експерти Moody’s очікують підвищення цін на нафту в 2021 р. завдяки збільшенню попиту, обумовленого зростанням світової економіки.

У квітневому огляді Міжнародного валютного фонду (МВФ) World Economic Outlook, April 2020: The Great Lockdown зазначається, що середня ціна 1 (одного) бареля нафти марки Brent у 2020 р. складатиме 34,80 дол., а в 2021 р. – 36,40 дол. Такий прогноз базується на аналізі ф’ючерсних контрактів на нафту від 27 березня цього року. На цій же основі фахівці МВФ прогнозують, що ціна нафти марки Brent зросте приблизно до 45 дол./бар. протягом наступних п’яти років. Оскільки на світовому ринку торгуються різні сорти нафти, то фахівці МВФ прогнозують, що заснована на ф’ючерсних контрактах середня ціна нафти сортів UK Brent, Dubai Fateh і West Texas Intermediate становитиме 35,61 дол./бар. у 2020 р. і 37,87 дол./бар. – у 2021 р., при цьому наголошується, що розрахована за такою ж методикою середня ціна нафти в 2019 р. становила 61,39 дол. США за 1 барель. Як бачимо, поки МВФ не очікує на повернення світових цін на нафту до докризового рівня навіть у 5-річній перспективі.

Оскільки ж економіка України сильно залежить від імпорту енергоносіїв, то вірогідну перспективу динаміки цін на нафту досліджують і вітчизняні фахівці. Так, заступник голови Національного банку України (НБУ) Д. Сологуб на брифінгу повідомив, що НБУ в своєму макроекономічному прогнозі заклав середню ціну на нафту на 2020 р. на рівні 35 дол./бар. Причому в підготовленому НБУ «Інфляційному звіті. Квітень 2020 року» прогнозується зростання ціни нафти еталонної марки Brent до 40–45 дол./бар. у другій половині 2021 р. і до понад 50 дол./бар. наприкінці 2022 р.

Водночас треба брати до уваги, що процес, так би мовити, «примусового» скорочення обсягів нафтовидобутку, який відбувається згідно з зобов’язаннями в рамках угоди ОПЕК+, вельми витратний для нафтових компаній. Додаткові витрати необхідні як для консервації нафтових свердловин, так і для відновлення їх роботи. Як зазначається, наприклад, у матеріалах Агентства нафтогазової інформації (Росія), в рамках угоди ОПЕК+ по скороченню обсягів нафтовидобутку, нафтові компанії в РФ почнуть заморожувати найменш рентабельні родовища. Так, «ЛУКОЙЛ» планує закрити декілька родовищ в Комі. При цьому, як зазначив провідний експерт російського Фонду національної енергетичної безпеки І. Юшков, частина запасів може бути втрачена. Перш за все, можуть постраждати ділянки в Поволжжі та Західному Сибіру. У деяких випадках, заявив представник однієї з нафтових компаній, нафту буде вигідніше добувати і спалювати, ніж консервувати нафтові свердловини. Російська «Татнефть» намагатиметься зберегти в експлуатаційному фонді ті свердловини, де видобувається високов’язка нафта, оскільки їх зупинка може призвести до незворотних втрат частини запасів і зниження інвестиційної привабливості родовища в цілому.

Водночас існують певні техніко-економічні відмінності як у консервації видобутку традиційної та нетрадиційної/сланцевої нафти, так і у наступному його поновленні. Технологія видобутку сланцевої нафти гнучкіша за традиційну. Як зазначив, наприклад, експерт німецького фонду «Наука і політика» Я. Клуге, причина цього в дуже короткому інвестиційному циклі видобутку сланцевої нафти. Буквально за кілька місяців, на відміну від традиційного нафтовидобутку, видобуток на сланцевих родовищах можна буде відновити – як тільки ціни на нафту досягнуть прийнятного для її виробників рівня. Сланцеві фірми реагують швидко: запаси нафти й технології збережуться, так що виробництво відновиться за наявності відповідних умов (URL: https://www.dw.com/ru).

Експерти вважають, що половина сланцевих промислів у США можуть бути прибутковими при ціні нафти 25–28 дол./бар. Частина невеликих компаній збанкрутує, але їхні активи скуплять великі нафтові компанії (URL: https://dt.ua/energy_market/zaliti-naftoyu-344334_.html). Хоча поряд з цим існують і більш високі оцінки мінімальної межі прибутковості сланцевих промислів у США. Проте наведені вище аргументи експертів дають підстави припускати, що виробники сланцевої нафти можуть отримати певні конкурентні переваги в боротьбі за клієнтів, принаймні перед деякими виробниками традиційної нафти тоді, коли світовий попит на нафту знову почне зростати. Тим більше, що скорочення обсягів глобального видобутку нафти, яке вже почалося, позначиться як на цінах світового нафтового ринку, так і на рентабельності нафтового бізнесу.

Водночас зміна рентабельності нафтового бізнесу може стати вагомим чинником, що сприятиме посиленню конкурентної боротьби за перерозподіл світового нафтового ринку. Повідомлення в ЗМІ та інших джерелах відкритої інформації дають підстави припускати, що певною мірою цей процес вже започатковано. Вище вже згадувалося про прагнення Саудівської Аравії збільшити обсяги продаж своєї нафти у Європі, яка традиційно є зоною російської нафтової експансії. У середині травня ЗМІ повідомили, що «Мінськ та Вашингтон домовилися про постачання нафти зі США в Білорусь». Про це на своїй сторінці в Facebook повідомила прес-служба МЗС Білорусі з посиланням на міністра В. Макея (URL: https://dt.ua/WORLD/ssha-pochali-postachati-naftu-bilorusi-347834_.html). Водночас деякі російські джерела повідомляють, що Китай нині не поспішає закуповувати американську нафту попри досягнуті раніше домовленості. Нині ж найбільшим постачальником нафти до Китаю є Саудівська Аравія, а Росія посідає друге місце за обсягом поставок нафти до цієї країни.

Загалом же, попри позитивні зміни в динаміці світових цін на нафту після досягнення квітневої угоди щодо скорочення обсягів видобутку нафти в рамках ОПЕК+ та появи загалом позитивних прогнозів динаміки світових нафтових цін, подальші перспективи розвитку світового нафтового ринку видаються доволі невизначеними. Епідеміологи в різних країнах припускають, що восени цього року може початися друга хвиля пандемії COVID-19, до того ж у поєднанні з традиційним сезонним грипом осінньо-зимового періоду. Це знову стимулюватиме розвиток глобальної економічної кризи і пов’язане з цим менші, ніж прогнозуються нині, обсяги споживання нафти у світі.

Звичайно, в осінньо-зимовий період потреба в мазуті для обігріву житлових і нежитлових приміщень стимулюватиме зростання попиту на нафту. Однак друга хвиля пандемії COVID-19 у поєднанні з традиційним сезонним грипом, якщо таке станеться, знову вельми негативно позначиться на обсягах внутрішньодержавних і міжнародних пасажирських перевезень. Причому через спад ділової активності в цьому випадку дещо можуть постраждати й вантажні перевезення. Як зазначають деякі менеджери нафтової промисловості, у світі на автомобільні й авіаційні перевезення разом припадає близько 60 % світового споживання нафтопродуктів. Тому не виключено, що в разі другої хвилі пандемії COVID-19 обсяги світового споживання нафти в останні місяці 2020 р. можуть скоротитися приблизно на 1/3 проти аналогічного періоду 2019 р. з усіма вже відомими наслідками для глобального нафтового ринку, що з цього випливають, як то гостра конкуренція постачальників нафти й невисокі ціни на неї. До того ж варто враховувати, що поширення енергозберігаючих технологій та політика охорони довкілля, яку проводить усе більше держав, насамперед розвинені, теж сприяє скороченню світового попиту на нафту, хоча й більш плавного, ніж у кризовий період. Як наслідок, компанії можуть переорієнтувати частину коштів у виробництво більш чистих джерел енергії, вважають у Міжнародному енергетичному агентстві.

Отже, як показав проведений вище аналіз, світовий нафтовий ринок поступово виходить зі стану кризи, обумовленої пандемією COVID-19. І хоча подальші перспективи його розвитку видаються доволі невизначеними, однак, у будь-якому випадку, світове споживання нафти наприкінці цього року буде меншим, а ціни на неї нижчими, ніж наприкінці минулого року. У зв’язку з цим виникає нагальна потреба у визначенні напрямів та ключових характеристик розвитку світової та української економік залежно від вірогідного перебігу подій, які їх обумовлюватимуть.

 

Кулицький С. Криза на світовому нафтовому ринку та її вірогідні наслідки для глобальної та української економіки (Початок. Закінчення у № 11) [Електронний ресурс] / С. Кулицький // Україна події, факти, коментарі. – 2020. – № 10. – С. 58–70. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2020/ukr10.pdf. – Назва з екрану.