Проблеми та перспективи вітчизняної туристичної галузіС. Кулицький, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Туристично-рекреаційна галузь в Україні:
стан, проблеми, оцінка перспектив

        (Початок, закінчення у наступному номері)

 

Сучасний стан туристично-рекреаційно галузі в Україні

 

Щорічно влітку питання туризму та відповідно проблеми розвитку туристично-рекреаційної галузі традиційно стають об’єктом підвищеної уваги ЗМІ. До речі, така підвищена увага ЗМІ надає додаткову інформацію щодо проблем розвитку туристично-рекреаційної галузі в Україні, тим більш, що наша країна і на цьому нерідко люблять наголошувати вітчизняні політики, має значний туристично-рекреаційний потенціал. Утім, щоб адекватно окреслити перспективи його використання, спочатку спробуємо проаналізувати поточний стан і проблеми розвитку туристично-рекреаційної галузі в нашій державі.

Так, за даними Державної статистичної служби (Держстату) України, кількість туристів, обслугованих туристичними операторами (туроператорами) та туристичними агентами (турагентами) в Україні у 2018 р. сягнуло 4557,4 тис. чол., з яких на в’їзних (іноземних) туристів припадало 1,67 % від загальної кількості туристів, обслугованих туроператорами і турагентами, на внутрішніх вітчизняних туристів припадало 10,02 %, а на вітчизняних виїзних туристів – аж 88,31 % від загального числа туристів, що обслуговувались туроператорами і турагентами у цей період в Україні. Причому останніми роками, після подолання початкового економічного і соціального шоку, викликаного російською збройною агресією та окупацією частини території України, кількість туристів, що обслуговувались зазначеними вітчизняними суб’єктами підприємництва в нашій державі зростала. Так, у 2018 р. вона стала рекордною, перевищивши на 31,9 % рівень 2013 р., який до того був найвищим в Україні з початку нинішнього століття.

До того ж, протягом 2000-х років у підприємницькій політиці вітчизняного туристичного бізнесу відбувались вельми значні структурні зрушення. Зокрема, як свідчать дані Держстату України, на початку нинішнього століття український туристичний бізнес був зорієнтований насамперед на обслуговування потреб населення нашої держави у внутрішньому туризмі. Так, у 2000 р. на внутрішніх вітчизняних туристів припадало 67,1 % від загального числа туристів, що обслуговувались туроператорами і турагентами в Україні, тоді як на іноземних туристів і на вітчизняних виїзних туристів, відповідно – 18,8 % і 14,2 %.

Утім, під впливом різних факторів ці пропорції, як і чисельність туристів в Україні по зазначених категоріях, змінювались. Зокрема, скоротились абсолютна чисельність іноземних (в’їзних) туристів, що обслуговувались, зазначеними категоріями суб’єктів підприємництва в Україні, як і їх частка у загальній чисельності туристів. У 2018 р. їх чисельність становила 75,9 тис. осіб і була у 7,8 рази меншою, ніж у 2003 р., коли число іноземних туристів, що в’їхали в Україну, було найбільшим в цьому столітті. Протягом 2000-х років скорочення чисельності іноземних туристів, що відвідували Україну обумовлювалось впливом переважно політичних чинників. У 2004–2005 рр. це було пов’язано з громадсько-політичним напруженням і протестами, що виникло через фальсифікацію результатів президентських виборів. У 2013 р. скорочення чисельності іноземних туристів, що відвідували Україну, відбулось у зв’язку з громадсько-політичною напругою під час Революції Гідності, а у 2014– 2015 рр. – через військову агресію Росії проти України з анексією такого великого українського туристично-рекреаційного регіону як Крим. Відповідно змінилась і структура іноземних туристів в Україні за країнами їх походження. Зокрема, в Україні, за виключенням окупованих Росією територій, різко зменшилась абсолютна й відносна чисельність туристів з Росії. Натомість питома вага туристів з інших країн світу збільшилась.

Поряд з цим, протягом 2000-х років відбулись радикальні зміни в туристичних уподобаннях населення України. Так, якщо у 2000 р. на 10 виїзних українських туристів, що обслуговувалися туроператорами і турагентами в Україні припадало 47 вітчизняних внутрішніх туристів, у 2001 р. відповідно – 55 внутрішніх туристів, то нині ситуація змінилась на протилежну. У 2017 р. кількість виїзних українських туристів, що обслуговувалися українськими туроператорами і турагентами у 4,8 перевищувала кількість обслуговуваних цими суб’єктами підприємництва вітчизняних внутрішніх туристів в Україні, а у 2018 р. цей показник зріс до 8,8 рази відповідно.

Загалом, як зазначалось вище, число українських туристів, що протягом 2000–2018 рр. подорожували за кордон завдяки послугам суб’єктів підприємництва туристичного профілю поступово зростала, а число аналогічних внутрішніх туристів скорочувалось. Хоча процес цей в часі протікав вельми нерівномірно. А остаточні кардинальні зміни в пропорціях числа означених категорій туристів відбулись у 2010 р., коли кількість українських туристів, що подорожували за кордон, користуючись послугами вітчизняних туроператорів і турагентів удвічі перевищила кількість аналогічних внутрішніх туристів у межах України.

Аналіз динаміки потоків внутрішнього та виїзного туризму в Україні протягом 2000–2018 рр. дає підстави для певних висновків як щодо причин, згаданих вище змін, так і стосовно нинішнього стану та деяких проблем розвитку туристичного бізнесу в Україні. Насамперед, як наголошувалось вище, стало очевидним, що останнім часом громадяни України віддають перевагу закордонним подорожам порівняно з внутрішнім туризмом. Принаймні, це стосується купівлі послуг спеціалізованих туристичних суб’єктів підприємництва. Ця зміна вподобань українців формувалась протягом значного періоду часу під впливом ряду факторів, особливо соціально-психологічного та економічного характеру. Адже свого часу пересічному громадянину СРСР було вельми складно поїхати в туристичну подорож за кордон.

І тому, коли організаційні умови для подорожей українців за кордон значно спростились, то масштаби розвитку виїзного (закордонного) туризму в Україні усе більше почали залежати від рівня доходів населення. Саме тому, наприклад, число виїзних українських туристів, що обслуговувались вітчизняними туроператорами і турагентами, у 2009 р. було на 28,7 % менше, ніж у 2008 р., а у 2014 р. – на 17,2 % менше, ніж у 2013 р., і у 2015 р. – на 21 % менше, ніж у 2014 р. Хоча, треба наголосити, що навіть зазначені спади масштабів виїзного туризму не змінили загальної динаміки його зростання, що сформувалась протягом 2000 р.

Більше того! Схоже, що у 2018 р. у виїзному туризмі українців відбулись суттєві якісні зміни. А саме: за кордон значно більше, ніж раніше, почало подорожувати населення регіонів, а не лише столиці та великих міст України. До таких припущень підштовхує аналіз відповідних даних вітчизняної державної статистики. Зокрема, у 2018 р. чисельність виїзних українських туристів, що обслуговувалися туроператорами і турагентами в Україні зросла порівняно з 2017 р. на 75,8 %! Такого стрімкого зростання чисельності виїзних туристів, що обслуговувалися туроператорами і турагентами в Україні, не було протягом всіх 2000-х років, хоча в суто економічному плані 2018 р. був для українців далеко не найкращим за останні 18 років.

Утім, знаючи механізми формування звітності суб’єктів підприємництва у сфері туризму, можна цілком обґрунтовано стверджувати, що реально кількість українських туристів, яка виїжджала за кордон, зросла менше, ніж це видається на перший погляд зі знайомства із зазначеними даними державної статистики. Тим більш, що, згідно з даними Адміністрації Державної прикордонної служби (Держприкордонслужби) України, загальна чисельність громадян України, які виїжджали за кордон протягом 2000-х років таких значних коливань, як чисельність українських туристів, обслугованих вітчизняними туроператорами і турагентами, не зазнавала. Помітне скорочення кількості громадян, що виїжджали за кордон України, спостерігалось лише у періоди економічної кризи в нашій державі – у 2008 р. та у 2014 р. і зовсім невелике скорочення у 2009 р.

Водночас пояснення стрімкого зростання чисельності виїзних туристів у 2018 р., зафіксоване Держстатом України, стає зрозумілим, якщо знаєш механізми функціонування українського туристичного ринку і порядок звітності суб’єктів підприємництва, що діють на ньому. Адже путівку на подорож за кордон її кінцевому споживачу, тобто українському туристу, продають не лише виробники цього продукту – відповідні туристичні оператори, а й посередники, які виробництво такого продукту не здійснюють, а лише займаються його продажами, тобто туристичні агенти. Туроператорам доволі часто вигідно співпрацювати з турагентами для залучення більшої кількості туристів завдяки продажу їм путівок на відповідні маршрути підготовлені цими туроператорами. У результаті, якщо турист придбав путівку на якийсь маршрут не безпосередньо у туроператора, який власне й організує надання послуг за цим маршрутом, а у посередника-турагента, то й облік обслуговування цього туриста буде проведено і по документах туроператора, і по документах турагента.

Таким чином, є всі підстави вважати, що у 2018 р. суттєвою мірою значне збільшення числа виїзних українських туристів, що обслуговувались туроператорами і турагентами, було пов’язано із зазначеним вище механізмом подвійного обліку одних і тих самих туристів. Правда, виходячи з наявної інформації, точно визначити обсяги такого подвійного обліку точно неможливо. Для цього довелось би піднімати первинну звітність відповідних суб’єктів підприємництва у сфері туризму по всій Україні, що з практичної точки зору – нереально. Водночас на користь тези про значне збільшення виїзду туристів за кордон у 2018 р. саме з регіонів України, середніх і малих населених пунктів свідчить інформація про одержання громадянами України біометричних паспортів громадянами України після запровадження безвізового режиму з Європейським Союзом і практика діяльності вітчизняних туроператорів. А за умов подальшого зростання доходів населення України можна очікувати й на подальше зростання числа вітчизняних туристів, що подорожують за кордон. Причому не лише завдяки послугам українських туроператорів, а й самостійно, користуючись перевагами безвізового режиму з ЄС.

Проте певною мірою зворотною стороною розвитку виїзного туризму в Україні можна вважати якщо не стагнацію, то, принаймні, вельми млявий розвиток внутрішнього туризму, що й відображено наведеними вище статистичними даними про скорочення числа внутрішніх туристів, обслуговуваних в Україні туроператорами і турагентами протягом 2000-х років. І справа тут не лише у відсутності в Україні певних видів туристичних об’єктів, а й у організації у нашій державі внутрішнього туризму загалом. Адже у багатьох європейських країнах з туристично-рекреаційним потенціалом не більшим, ніж в Україні, внутрішній туризм набув значно більшого розвитку, ніж у нашій державі. По суті ж, зростання у нас виїзного туризму свідчить про те, що на внутрішньому туристичному ринку України відсутня пропозиція конкурентоспроможних туристичних продуктів, які могли б зацікавити не лише громадян України, а й іноземних туристів.

На цій проблемі ми окремо зупинимось далі, а тут лише зазначимо, що її неможливо вирішити тільки силами українських туроператорів і турагентів. Адже в результаті формування такої ринкової ситуації українські підприємці у сфері туризму, задля реалізації своїх бізнесових інтересів, усе частіше стають партнерами іноземних туристичних фірм і працюють переважно на виїзд українців за кордон. У макроекономічному плані, вони більше зацікавлені в імпорті туристичних послуг в Україну, а не у їх експорті з нашої держави.

Не можна не згадати й про розвиток протягом 2000-х років в Україні в’їзного туризму, тобто приїзду до нашої держави іноземних туристів. Дані державної статистики свідчать, що протягом 2000-х років кількість в’їзних (іноземних) туристів, обслугованих туристичними операторами і туристичними агентами в Україні загалом скорочувалась. Так, у 2018 р. вона була у 7,8 раз меншою, ніж у 2003 р., коли кількість в’їзних (іноземних) туристів, обслугованих туроператорами і турагентами в Україні була найбільшою за весь період 2000-х років.

Загалом, після 2003 р. кількість в’їзних (іноземних) туристів, обслугованих туроператорами і турагентами в Україні скорочувалась. Хоча цей процес і не мав усталеного характеру. Тобто протягом наступного десятирічного періоду роки, коли чисельність в’їзних туристів в Україну зменшувалась, змінювались роками, коли чисельність таких туристів зростала. Причому зазначені роки, як правило, корелювали відповідно з роками економічного спаду і соціально-політичних потрясінь та відповідно з роками економічного підйому.

Однак надзвичайно важкого удару по вітчизняному туристичному бізнесу завдала анексія Криму Росією. Ця українська територія була фактично вилучена зі сфери його ділової активності, що вже само по собі призвело до значного скорочення іноземних туристів (насамперед з Росії та ряду інших пострадянських держав), обслугованих туристичними операторами і туристичними агентами в Україні. Зокрема, чисельність іноземних громадян, що прибули в Україну з Росії у 2017 р. (останні опубліковані дані Держстату України) була в 6,5 рази меншою, ніж у 2012 р., тобто останньому році, що передував початку періоду нинішнього радикального загострення російсько-українських відносин.

У результаті втрата вітчизняним туристичним бізнесом багатотисячного контингенту клієнтів з пострадянських держав, насамперед з Росії, до нині не була компенсована залученням відповідного контингенту іноземних туристів із країн далекого зарубіжжя. Корінна причина цього полягає в тому, що масштаби і особливо рівень розвитку туристично-рекреаційної галузі України не відповідає стандартам розвинених держав, що й проявляється у обсягах, а головне – якості туристичних послуг, які іноземці можуть отримати в Україні. Звичайно, є іноземні туристи, яких нестача зазначених стандартів не надто відлякує від поїздки в Україну. Особливо це стосується шанувальників екстремального туризму та якихось інших видів неординарного туризму. Але все-таки вельми значний контингент іноземних туристів, особливо із далекого зарубіжжя, прагне отримувати туристичні послуги належного рівня якості. І нездатність вітчизняного туристичного бізнесу забезпечити надання таких послуг у необхідному обсязі є вагомим обмеженням на шляху розвитку в’їзного (іноземного) туризму в Україні.

Водночас заради об’єктивності нашого аналізу, слід звернути увагу також і на недосконалість згадуваних вище даних Держстату України щодо чисельності туристів, в тому числі й іноземних, які відвідували нашу державу. Зокрема, як наголошує експерт з розвитку туризму А. Романова на сайті «НВ» «в Україні не існує нормальної статистики, яка би надала повну картину про туристів. Все, що озвучують чиновники – це дані прикордонної служби. Але прикордонники дають інформацію тільки про кількість в’їздів іноземців до України, але не персоналізують дані. Наприклад, громадянин Сміт міг в’їхати в Україну за рік 5 разів і його порахують як 5 “туристів”. Крім того, не всі, що в’їжджають – туристи. Багато в’їздів – з метою транзиту. Те ж саме і з виїздами українців. Але якщо використати дані мобільних операторів, готельєрів і прикордонників, можна відстежити загальну тенденцію. Так от, ТОП-3 громадян країн, хто до нас прибуває – це молдавани, білоруси і росіяни. Це підтверджують дані мобільних операторів за персоніфікацією осіб, які входять в роумінг на території України. Вже потім йдуть поляки, угорці, румуни, словаки, турки, ізраїльтяни, німці, американці, азербайджанці» (URL: https://biz.nv.ua/ukr/experts/skilki-v-ukrajini-turistiv-50013215.html).

Слід також наголосити, що не всі іноземні туристи, які прибувають в Україну вдаються до послуг туроператорів і турагентів. Тому такі туристи не фіксуються у звітності зазначених суб’єктів підприємництва й не відображаються відповідними даними Держстату України. Непрямим чином це підтверджується порівнянням статистичних даних Держприкордонслужби України, з одного боку, та туроператорів і турагентів, з іншого. Більшість таких туристів, вочевидь, у звітності Державної прикордонної служби про в’їзд іноземців на територію нашої держави, що була надана Держстату України, визначались як такі, що прибули до України з приватною метою. Але, якщо враховувати лише іноземців, що в’їхали до України з приватною метою із держав далекого зарубіжжя, то й тоді їх чисельність більш, ніж у 100 раз перевищуватиме чисельність всіх в’їзних (іноземних) туристів, що обслуговувались в Україні туроператорами й турагентами, відповідно до звітності наданої цими суб’єктами підприємництва Держстату України. Це і є свідченням недосконалості обліку іноземних туристів в Україні лише на підставі даних туроператорів і турагентів. Утім, використання різноманітних джерел та каналів надходження інформації, включаючи ті, що згадувались вище, дає змогу відстежувати доволі точно відстежувати основні тенденції та проблеми розвитку туристично-рекреаційної галузі в Україні.

Останнім часом в Україні почали розвиватись деякі неординарні форми туризму, які в ряді держав вже набули доволі помітного поширення. Зокрема, це стосується, так званого, медичного туризму, коли метою мандрівки для туриста стає цілеспрямоване радикальне лікування певних розладів його здоров’я, нерідко із хірургічним втручанням, у відповідних лікувальних закладах. Саме цим функціонування власне медичного туризму, як відносно нового напряму туристичної діяльності, відрізняється від функціонування традиційних бальнеологічних курортів (наприклад, Трускавець, Моршин, Хмільник в Україні, Карлови Вари – у Чехії тощо), де туристи у відповідних закладах відпочинку одержують певні процедури для лікування й підтримання свого здоров’я.

«За даними Української асоціації медичного туризму (УАМТ), минулого року до вітчизняних лікарів звернулось понад 60 тис. іноземних пацієнтів, причому частина з них народилась в Україні й давно живе за кордоном. І ця тенденція усталено зростає. Для порівняння: у 2012-му в Україну за медичною допомогою приїхало 44 тис. іноземців… Приймають таких пацієнтів понад 120 клінік країни – вони найчастіше працюють через міжнародних провайдерів, компанії-посередники, які за невеликий відсоток підшукують пацієнту клініку за кордоном, виходячи з його потреб». Повідомляється, що залучати пацієнтів українським лікарям вдається завдяки кращому співвідношенню ціни та якості послуг, ніж у багатьох розвинених країнах, оскільки ціна ряду операцій, які виконують вітчизняні медики, на 30 – 70 % нижча, ніж у їх іноземних колег з розвинених країн. Причому, за підрахунками експертів, один іноземний пацієнт у середньому залишає в Україні 2000–2500 дол. США» (Крикуненко И. Здоровое движение // Новое время страны. – 2019. – №28. – С.34 – 37).

Якщо базуватись на цих експертних оцінках УАМТ, то виходить, що туристи з-за кордону, які у 2018 р. їхали до нашої держави, залишили в Україні лише за своє лікування близько 150 млн дол. А ще 60 млн дол. припадало на супутні витрати, пов’язані з їх перебуванням в Україні. Достеменно зауважимо, що, за інформацією Deutsche Welle, щороку у Німеччині лікуються майже 250 тис. іноземних пацієнтів. Медичний туризм приносить місцевим клінікам більше, ніж 1,2 млрд євро на рік. Тобто, з урахуванням обмінних курсів долару США та євро, нині лише лікувальна діяльність у сфері медичного туризму приносить Німеччині у 9 раз більше доходів, ніж Україні. А це непрямим чином свідчить про фінансово-економічну перспективність розвитку медичного туризму для нашої держави.

Фахівці наголошують, що на сьогоднішній день в Україні сформувався ряд напрямів медичного туризму, що є доволі конкурентоздатним на аналогічному світовому ринку. Найчастіше громадяни інших держав їдуть в українські клініки лікувати зуби. Згідно з даними УАМТ, з цією метою в Україну минулого року приїжджало 27 % від усіх прибулих сюди пацієнтів. Також багато іноземців приїжджає до України боротись із безпліддям, оскільки українська репродуктивна медицина останнім часом досягла значних успіхів у технологіях штучного запліднення, а донорство яйцеклітин і сурогатне материнство, на відміну від багатьох європейських держав, в Україні поки не регулюється законом. Також 14 % іноземних медичних туристів їде до України робити пластичні операції. Крім того, багато іноземців їде до реабілітаційних клінік доктора Козявкіна у Львові та Трускавці, де за допомогою унікального методу лікування щорічно допомогу отримують 300–400 пацієнтів, хворих на дитячий церебральний параліч (ДЦП) і аутизм. Тут лікуються вихідці з 70 країн світу (Там само).

Причому, за повідомленням сайту УАМТ, «03 травня 2019 року в Трускавці, спеціалізована міжнародна приватна інвестиційна компанія TVM Capital Healthcare підписала угоду про співпрацю з Kozyavkin Medical Group, до складу якої входить Міжнародна реабілітаційна клініка Козявкіна у Трускавці (Україна), з метою створення компанії, яка забезпечить спеціалізоване лікування пацієнтів з ДЦП та іншими порушеннями ЦНС на окремих ринках Близького Сходу, Південно-Східної Азії, Європи та Північної Америки». Зазначається також, що «об’єднання інвесторів на чолі з TVM Capital Healthcare володітиме більшістю акцій компанії в межах початкової інвестиції. Нова компанія під назвою Vivus Medical Rehabilitation Company Ltd. зробить Метод професора Козявкіна (Система інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації – СІНР) доступним для більшості пацієнтів у всьому світі. Даний метод був розроблений в Україні понад 30 років тому і з того часу понад 70 тисяч пацієнтів пройшли лікування в медичних установах України, Об’єднаних Арабських Еміратів та Кіпру, у тому числі близько 17 тисяч з Німеччини, Австрії, Швейцарії, Франції, США. Ще в 1993 році ця система реабілітації була офіційно визнана в Україні і, завдяки своїй ефективності, здобула широкий міжнародний авторитет» (URL: https://uamt.com.ua/UA/deyatelnost-uk/novini/342-mizhnarodni-investory-vkladaiut-koshty-u-rozvytok-innovatsiinoi-medychnoi-tekhnolohii-profesora-koziavkina.html).

Також в Україні останнім часом розвивається такий неординарний напрям туризму як так званий чорнобильський туризм. Існує й Асоціація чорнобильського туризму України, що, як повідомляється на її сторінці у Facebook, «створена з метою економічного, соціального та культурного відродження територій, вражених наслідками Чорнобильської аварії як у самій Чорнобильській зоні, так і поза її межами. Асоціація об’єднує представників туристичного бізнесу, влади та місцевих громад, пов’язаних територіально чи інформаційно з Чорнобильською зоною відчуження. Туризм у зону епіцентру найбільшої радіаційної аварії нашої цивілізації є невід’ємною частиною розвитку в’їзного та внутрішнього туризму України та важливим елементом системи подолання негативних наслідків радіаційної аварії на ЧАЕС». Згідно з повідомленням цієї організації, у 2018 р., кількість відвідувачів Чорнобильської зони України досягла нової рекордної відмітки у більше, ніж 63 тис. осіб за рік. Зазначається також, що зросла і якість туристичного обслуговування клієнтів – різноманітність турів та послуг, які надаються відвідувачам (URL: https://www.facebook.com/ChornobylTourismAssociation).

А за даними Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження», до Чорнобильської зони відчуження за перше півріччя 2019 р. приїздили туристи зі 121 країни. Найбільше відвідувачів з України – 10 171 осіб. Також багато з Великобританії – 6998 осіб, Польщі – 4343 , Німеччини – 3747, США – 2455 осіб (URL: https://www.facebook.com/cotiz.org.ua/?__tn__=kC-R&eid=ARBBHFM-ihwxPcqDwQpKWUiMIJpHyEznUCYQT-fnlNZY8kvVeEBQDvn3F5e2aldgnetODCcmBFUItw4x&hc_ref=ARRJBgs
Ad0N_GQoPTz4OJzPJZIX7y1joJqJXxyooKphOBXbw8mu97hCEHFMN-K8TDLQ&fref=nf
).

Але у ЗМІ, мабуть через сенсаційну природу подібних повідомлень, більше повідомляється про сталкерів, що самовільно, без дозволу відповідних державних інституцій проникають в Чорнобильську зону відчуження, а часом і водять із собою відвідувачів, ніж про організований туризм у цьому регіоні. Зокрема, за інформацією української поліції останніми роками їх кількість сягала кількох сотень осіб щорічно.

Утім, як свідчить міжнародний досвід, для розвитку національної економіки, як правило, більше значення має розвиток традиційного туризму (саме завдяки його масовому характеру), а не неординарних, в тому числі й екстремальних, форм туризму. У цьому контексті вельми цікавими і корисними будуть дані Держстату України та Національного банку України (НБУ) стосовно фінансово-економічних результатів міжнародних аспектів функціонування туризму в Україні. Йдеться про дані Держстату України про експорт та імпорт послуг, пов’язаних з подорожами та дані статті «Подорожі» у платіжному балансі України, який представляється НБУ.

Причому, виходячи з відповідних методологічних пояснень зазначених установ, можна зробити висновок, що статистичні дані представлені НБУ більшою мірою, ніж статистичні дані Держстату України відображають весь обсяг витрат споживачів, пов’язаних із подорожами, тобто більш адекватно відображають макроекономічні аспекти розвитку туристично-рекреаційної галузі в Україні.

Адже, згідно з методологічними поясненнями Держстату України, «вартість експорту послуг – вартість окремого виду послуги, наданої українським суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності іноземному суб’єкту господарської діяльності як на території України, так і за її межами згідно з договорами (контрактами) або в усній формі договору». А «вартість імпорту послуг – вартість окремого виду послуги, наданої українському суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб’єктом господарської діяльності як на території України, так і за її межами згідно з договорами (контрактами) або в усній формі договору».

Тобто, суб’єкти підприємництва, що надають туристичні послуги звітують Держстату України лише про фінансові результати власної підприємницької діяльності на території України (та й то, можливо, іноді не повністю). А, наприклад, надання послуг з організації, так званих, факультативних екскурсій за межами України до такої звітності не входить. Це також стосується й ряду інших витрат, здійснюваних туристами за її межами.

Тоді, як у даних НБУ за статтею «Подорожі» відображається вартість товарів і послуг, придбаних резидентами за кордоном або нерезидентами у вітчизняній економіці під час ділових і особистих поїздок (у тому числі в поїздках, пов’язаних з оздоровленням або навчанням), якщо тривалість їхнього перебування в країні не перевищує одного року. Критерій одного року не поширюється на студентів та пацієнтів медичних закладів, які залишаються резидентами країни їх походження. У статтю «Подорожі» не включаються товари, що були придбані для перепродажу, а також споживчі товари тривалого користування (такі як легкові автомобілі, електротовари), вартість яких перевищує митні пороги.

Причому порівняння даних, опублікованих згаданими державними установами, свідчить, що реальні обсяги обороту коштів туристично-рекреаційної галузі у сфері зовнішньоекономічної діяльності України, представлені НБУ, значно більші за ті, що фіксуються Держстатом України на підставі даних суб’єктів підприємницької діяльності. Зокрема, якщо у 2018 р., за даними Держстату України, вартість українського експорту послуг, пов’язаних з подорожами складала 299 млн дол. США, то у платіжному балансі України за 2018 р., представленому Національним банком, експорт послуг за статтею «Подорожі» становив 1146 млн дол. Тобто, в абсолютному обчисленні різниця між згаданими показниками у 2018 р. становила 1146 млн дол. США.

Ще більшою була різниця між даними Держстату України і НБУ при оцінці імпорту Україною послуг у сфері туристично-рекреаційної діяльності. За 2018 р. Держстат України наводить дані щодо імпорту послуг пов’язаних з подорожами у обсязі 990 млн дол., а НБУ – 7899 млн дол. У результаті різниця між цими показниками складала 6909 млн дол. Відповідно дуже сильно різнилося й сальдо експортно-імпортних операцій у сфері туризму. Хоча в обох випадках воно було від’ємним. У 2018 р., за даними НБУ, це від’ємне сальдо в платіжному балансі України сягнуло майже 6,5 млрд дол. США.

Враховуючи наведені вище відмінності у методичних підходах до оцінки туристичної діяльності двома згаданими установами, слід зазначити наступне. Дані Держстату України відображають, по суті, результати лише експортно-імпортних операцій вітчизняних туристичних операторів і туристичних агентів та й то, мабуть, не повністю, оскільки не враховують, наприклад, частину операцій, які здійснюються за кордоном України з оплатою їх готівкою. Тобто, це, фактично, економічна оцінка українського туристичного бізнесу (його напрямів, вигідності тощо) з позицій суб’єктів цього бізнесу. Тоді, як фінансово-економічна оцінка подорожей, представлена Національним банком у платіжному балансі України, має більш різноплановий характер і дає уявлення про розвиток туристично-рекреаційної галузі в Україні у більш широкому плані.

Таким чином, аналіз даних, опублікованих згаданими вище установами, свідчить, що протягом 2000-х років у туристично-рекреаційній галузі України відбулись радикальні зміни та постали нові, часто доволі гострі проблеми, що потребують свого комплексного розв’язання.

 

Кулицький С. Туристично-рекреаційна галузь в Україні: стан, проблеми, оцінка перспектив(Початок, закінчення у наступному номері) [Електронний ресурс] / С. Кулицький // Україна: події, факти, коментарі. – 2019. – № 17. – С. 52–62. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2019/ukr17.pdf. – Назва з екрану.