До проблеми правового регулювання штучного інтелектуО. Кривецький, голов. ред. НЮБ НБУВ

До проблеми правового регулювання штучного інтелекту

 

Нещодавно Європарламент ухвалив Резолюцію «Норми цивільного права про робототехніку». Документ, що складається з понад сотні пунктів, присвячено найрізноманітнішим аспектам і проблемам робототехніки та штучного інтелекту. Зокрема, пропонується закріпити правові основи використання штучного інтелекту та впровадження загальноєвропейської системи реєстрації «розумних» машин. За задумом парламентарів, окремим категоріям роботів слід присвоїти індивідуальний реєстраційний номер, який заноситиметься до спеціального реєстру, де можна буде знайти детальну інформацію про робота, включаючи дані про виробника, власника й умови виплати компенсації у разі спричинення шкоди. А підтримкою системи штучного інтелекту та її контролем повинно займатися спеціалізоване агентство з робототехніки, яке могло б взятися і за інші аспекти регулювання у цій області. Крім того, у Європарламенті абсолютно слушно зазначили, що однією з областей, які розвиваються найшвидше, залишається роботизація людського організму, що призводить до зростання нашої залежності від гаджетів. Провідні європейські держави готові законодавчо визнати автором твору комп’ютерну програму і поставити штучний інтелект на один щабель з людським.

А ось українське законодавство доки не регламентує правові основи використання творів, створених без участі людини і автором твору визнає лише фізичну особу. Проте українські науковці переконані, що за штучним інтелектом майбутнє, а цифрове середовище незабаром змінить право інтелектуальної власності. Розглядаючи питання авторства творів, спродукованих за участю комп’ютерних технологій, світова спільнота виокремлює кілька категорій. Зокрема, ідеться про твори, яким життя дав штучний інтелект, а потім обробила людина та такі, що їх створено без участі людини взагалі. До перших, скажімо, можна віднести обробку фоторобіт у програмі Photoshop – щодо неї міжнародна спільнота визнає автором фізичну особу, завдяки творчій праці якої було отримано кінцевий результат. Таке розуміння узгоджується з міжнародною судовою практикою. А Суд Європейського Союзу в одному із своїх рішень навіть так і зазначив, що авторське право поширюється тільки на роботи, оригінальність яких має відображати власну інтелектуальну творчість автора. З другою категорією творчих продуктів усе набагато складніше, адже наразі більшість країн світу не визнає штучний інтелект автором твору. Так, у судовій системі Австралії зазначається, що твір, який з’явився на світ завдяки участі комп’ютера, не може захищатись авторським правом, оскільки його не створено людиною. А Бюро із захисту авторських прав США в одному з рішень підкреслило, що зареєструє оригінальну авторську роботу тільки за умови, що її було створено людиною. Така позиція підкріплюється законодавством, у якому йдеться про те, що авторське право захищає лише плоди інтелектуальної праці, підвалинами яких є творчі здібності розуму людини.

Проте в Японії законодавці виявилися набагато прогресивнішими. Ще у 2016 р. на засіданні державної комісії з інтелектуального права було прийнято рішення розпочати розробку нормативних документів щодо захисту авторських прав на продукти творчої діяльності, створені штучним інтелектом. На думку очільників агентства, такий крок має стати підтримкою для компаній, що працюють над створенням і впровадженням інновацій.

В Україні на твори штучного інтелекту авторське право не поширюється. Тож, на переконання експертів, будь-хто може безкарно використовувати музику або візуальні зображення, створені комп’ютерною програмою.

Та незабаром, зазначили експерти, ситуація може змінитись. І, як приклад, світова спільнота нині вже обговорює британський стартап Jukedeck, який розробив штучний інтелект, здатний писати музику, пророкуючи, що вже через 10 –15 років авторство чи не половини популярних музичних творів належатиме штучному інтелектові.

Але чи може штучний інтелект бути визнано автором твору?

О. Єфімчук, керівник практики права інтелектуальної власності ЮК Jurimex, зазначає: «Законодавство нашої держави поки що не дає підстав визнавати за штучним інтелектом авторство на об’єкти інтелектуальної власності. Утім, не можна виключати того, що такий підхід із часом зміниться, адже на міжнародній арені вже обговорюється правовий статус роботів, зокрема й можливість визнання їх як “електронних осіб” (electronic person). Разом з тим, дискусія наразі не зводиться тільки до можливості визнання авторства за самим штучним інтелектом. Обговорюються також такі питання, як визнання прав на створені штучним інтелектом твори за власником-розробником відповідної комп’ютерної програми. Доки в українському законодавстві немає чіткого регулювання цього питання, можна припустити, що певне бачення може бути сформульовано судами. Вирішуючи суперечки, вони повинні будуть оцінювати, чи є результат роботи штучного інтелекту твором як таким, а також те, яким є внесок у його створення кожної з причетних осіб. Залежно від цих обставин, вочевидь, і визначатиметься правовласник. Що стосується позиції про віднесення створених штучним інтелектом творів узагалі до неохороноздатних, то видається, що вона має найменше шансів знайти відображення у законодавстві. Адже це може стати суттєвим демотиватором для учасників ринку».

С. Головко, юрист правової корпорації «Татаров, Фаринник, Головко», наголошує: «Питання можливості визнання авторського права за штучним інтелектом передчасне. Саме авторське право несе у собі не просто декларативне навантаження, а й передбачає за суб’єктом хоча б потенційну здатність на реалізацію цього права, хай навіть шляхом відмови від користування ним. Наразі, результатом автономної роботи комп’ютерних програм є твори, які відповідають вимогам, що висуваються до винаходів чи витворів мистецтва. Проте не існує програм, які були б здатні не просто видати творчий результат, а й, наприклад, свідомо заборонити потім його використання. Тобто, головне питання не у визнанні авторства за штучним інтелектом, а у законодавчому визначенні особи, якій будуть належати майнові права на об’єкт, створений програмою. Адже фінансова складова є дуже важливою для просування подальших досліджень у цьому напрямку».

Б. Дзяман, юрист ЮК Bossom Group, зауважує, що «до створення нормативно-правових актів, які б регулювали питання щодо прав штучного інтелекту, слід підходити дуже зважено. Передусім, варто чітко розділити твори, які створено виключно штучним інтелектом, і твори, що, в кінцевому підсумку, оброблялися людиною. Якщо у другому випадку все зрозуміло, то у першому визнати автором твору штучний інтелект поки неможливо. Адже, згідно Закону “Про авторське право та суміжні права”, автором може бути фізична особа, яка своєю працею створила твір. По-друге, якщо розробляти законодавство, де буде встановлено, що суб’єктом авторського права є штучний інтелект, потрібно розуміти види та права автора на такий твір, а також те, яким чином “автор” зможе розпоряджатися належними йому правами. Саме тому, варто концептуально визначитись із базовою структурою правовідносин у сфері інтелектуальної власності щодо творів, породжених штучним інтелектом: суб’єкт, об’єкт, зміст – а потім уже створювати відповідне правове регулювання».

Питання правового регулювання систем штучного інтелекту, який із часом може заполонити усі сфери буття людини, наразі є актуальним і невідкладним. Багато хто з аналітиків переконані, що ці системи штучного інтелекту потенційно здатні зберегати тисячі або навіть десятки тисяч життів щороку, коли їх буде широко розгорнуто, з дуже малим і прийнятним відсотком помилок. А можливі ексцеси з вини автономних систем повинні розглядатися так, як розглядаються побічні ефекти, що викликаються багатьма ліками. Експерти відзначають, що у перспективі, під час судових засідань системи штучного інтелекту значно полегшать роботу суддів і можуть стати відмінною заміною того ж детектора брехні (поліграфа), використання якого не завжди зручно під час судового розгляду справи. Деякі юристи, які працюють у сфері високих технологій, також вважають, що зростання технологій штучного інтелекту дійсно вносить великі зміни в нашу життєдіяльність, але якщо справа доходить до шахрайства, то такі ризики має бути оцінено і зведено до мінімуму самими компаніями, так само, як і будь-яка звичайна загроза.

За словами асистента кафедри інтелектуальної власності юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка, наукового співробітника НДІ ІВ НАПрН України К. Зерова, елементи штучного інтелекту в судовій системі України можна почати запроваджувати вже сьогодні, але наслідки його діяльності передбачити важко. «Очевидно, що співпрацювати з штучним інтелектом, який матиме потужність, швидкодію та обсяг пам’яті, що значно перевищують можливості людини, та, за цього, залишатиметься абсолютно бездушним створінням – буде дуже важкою справою, – переконаний науковець. – Якщо додати, що штучний інтелект раптом може собі уявити, ніби цілком можливо обійтися без людини, то це може стати початком завершення існування як певного окремого суспільства, так і людської цивілізації у цілому». Тобто основою співжиття з людиною, за переконанням К. Зерова, має бути наявність у штучного інтелекту системи балансу між сукупністю стимулів розвитку та заохочень, з одного боку, та сукупності покарань та підстав юридичної відповідальності, які встановлено законодавством – з іншого. Співвідношення між стимулами і заохоченнями та юридичною відповідальністю має гармонізувати штучний інтелект й адаптувати його до життя, розвитку та роботи у соціумі.

Що стосується покарань штучного інтелекту, який наділений правосуб’єктністю, то тут, на думку науковців, мають застосовуватися такі ж види юридичної відповідальності, як і щодо громадян-суб’єктів відповідальності, із санкціями, які адаптовано до особливостей штучного інтелекту, але максимальна санкція – припинення діяльності відповідного штучного інтелекту, тобто його юридична смерть. Відповідно, завданням штучного інтелекту, у випадку притягнення його до юридичної відповідальності, є коригування своїх дій та поведінки, тобто виправлення та демонстрація такого виправлення. Тут варто згадати ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України, яку дуже добре адаптовано до питань відповідальності штучного інтелекту: «Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами».

На жаль, наразі Україна відстає у багатьох напрямах розвитку, а саме: практично у всіх галузях економіки; у частині виконання державою своїх функцій, перш за все правоохоронної; взагалі у функціонуванні державного механізму. Відтак, розробка штучного інтелекту та середовища, у якому буде функціонувати штучний інтелект, як суб’єкт, у нас перебуває на початковій стадії своєї розробки та становлення. Потрібна державна програма щодо стимулювання розробки штучного інтелекту та його середовища, яка має бути обачною й виваженою, адже вчені вже сьогодні попереджають, що безконтрольний розвиток цих технологій становить для людства велику загрозу, бо такі системи давно використовуються збройними силами різних країн і їх автономність піднімає питання на рівень міжнародного права, прав людини та гуманітарного права (Матеріал підготовлено з використанням інформації таких джерел: http://www.nas.gov.ua/text; http://www.ipai.net.ua/aiis-materialy; https://platfor.ma/topic/shtuchnij-intelekt; https://www.eurointegration.com.ua/rus/experts/2017/01/24/7060539/; http://aphd.ua/publication-260/).