С. Кулицький, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Ймовірні зміни логістики поставок газу на європейський ринок і проблеми розвитку  газової промисловості України

(Закінчення, початок у №12)

 2.     Проблеми розвитку  газової промисловості України

 

Як зазначалось раніше, зрушення, що останніми роками відбуваються або вже намітилися в логістиці європейського газового ринку, справлятимуть потужний вплив на розвиток української газотранспортної системи (ГТС) і вітчизняної газової сфери в цілому. Причому ключова роль в цих процесах належатиме обсягам російського газу, який щорічно транспортуватиметься українською ГТС на газовий ринок ЄС, починаючи з 2020 р., коли «Газпром» планує ввести в експлуатацію нові газотранспортні маршрути  в обхід території України – «Північний потік – 2» і «Турецький потік».

Утім, прикметно, що останніми роками транзит російського газу до країн ЄС через територію України зростав. Так, у 2016 р. транзит природного газу зріс на 23% у порівняно з 2015 р. – до 82,2 млрд куб. м. А у 2017 р. транзит природного газу через українську газотранспортну систему досяг рекордного з 2011 р. показника – 93,5 млрд куб. м, що на 13,7 % більше, ніж у 2016 р.

При цьому в прес-службі Національної акціонерної компанії (НАК) «Нафтогаз України» зазначили, що транспортування природного газу з Росії до країн Євросоюзу іншими маршрутами за аналогічний період залишалася на стабільному рівні. «Таким чином, «Газпром» покриває зростання і коливання попиту на російський газ у країнах ЄС, насамперед за рахунок використання потужностей і гнучкості ГТС України», – сказано в повідомленні прес-служби.

Тому слід наголосити, що за умов високої ймовірності  формування вже у недалекому майбутньому нової конфігурації зовнішніх і внутрішніх газових потоків у ЄС, саме гнучкість обсягів і режиму постачання газу до Європи є важливою конкурентною перевагою української газотранспортної системи порівняно з «Північними потоками – 1 і 2» і «Турецьким потоком». Ця гнучкість забезпечується завдяки наявності в Україні, особливо біля її західного кордону, потужних підземних сховищ газу (ПСГ), які завдяки накопиченому у них газу дають змогу маневрувати обсягами та режимом постачання газу до ЄС і підтримувати потрібний тиск у газопроводах. Сукупна ж потужність зберігання 12 вітчизняних підземних сховищ газу складає 30,9 млрд куб. м.

Однак, масштаби зазначених можливостей української ГТС у кожний конкретний період часу визначаються співвідношенням таких параметрів як обсяги газу у ПСГ, тиск газу на вході та на виході українською ГТС тощо. І ці параметри змінюватимуться залежно від зміни обсягів транзиту російського газу до Європи через українську ГТС. Останні, своєю чергою, залежатимуть від завантаженості російським газом трубопроводів, що оминатимуть територію України, особливо «Північних потоків – 1 і 2» і «Турецького потоку». Як відомо, нинішній контракт з Росією на транзит газу через Україну закінчується в кінці 2019 р. При цьому слід брати до уваги, що обсяги транзиту російського газу до Європи через українську ГТС впливають на технічні умови функціонування газової сфери України в цілому.

Адже значні обсяги транзиту російського газу сприяють підтримці необхідного робочого тиску в українській ГТС. І це дає змогу не лише транспортувати російський газ до Європи, а й постачати необхідні обсяги газу вітчизняним споживачам. А у разі зменшення обсягів транзиту російського газу перед українською ГТС, через необхідність підтримання належного робочого тиску в мережі газопроводів, по новому постануть питання забезпечення газом українських споживачів. При цьому може постати питання про зміну маршрутів доставки газу вітчизняним споживачам. Своєю чергою зазначені технічні проблеми потягнуть за собою появу відповідних економічних і навіть соціально-політичних проблем. Утім, цей спектр проблем буде залежати від конкретних змін обсягів і режиму транспортування російського газу до Європи через українську ГТС.

Як стверджують деякі оглядачі ЗМІ, якщо не вдасться зупинити будівництво «Північного потоку – 2», то треба готуватися до експлуатації української ГТС в усіченому варіанті. Утім, як зазначалось вище, певний обсяг транзиту російського газу в України найімовірніше відбере вже один лише «Турецький потік». Хоча позбавити Україну транзиту свого газу Росії вряд чи вдасться, якщо, звичайно, російська агресія на Донбасі не трансформується у повномасштабну війну. Правда, поки цей варіант перебігу подій видається малоймовірним. Тому поки актуальним видається визначення ймовірних обсягів транзиту російського газу до Європи через українську ГТС починаючи з 2020 р. А вони залежатимуть від кумулятивного впливу цілого ряду технічних, економічних і політичних чинників.

При цьому, звичайно, слід враховувати, з одного боку, пропускну здатністьукраїнської ГТС, яка становить 287,7 млрд куб. м/рік газу на вході і 178,5 млрд куб. м на виході, а, з другого боку, те, що ступінь використання цієї транзитної потужності у нинішньому столітті загалом мав тенденцію до зниження. Так, згідно з даними «Укртрансгазу», торік «Газпром» транспортував до Європи через українську ГТС 93,5 млрд куб. м газу. А загальний обсяг транзит російського газу, за словами заступника голови правління «Газпрому» О. Медвєдєва, досягав 194,4 млрд куб. м.

На цій підставі деякі оглядачі ЗМІ вважають, що, оскільки транзитний потенціал «Північного потоку – 2» складає 55 млрд куб. м газу на рік, то, навіть якщо «Газпром»  повністю завантажить новий газогін, через Україну йому доведеться прокачувати щонайменше 38,5 млрд куб. м щороку. Щоправда при цьому визнають, що таке може бути за умови, якщо рівень транзиту газу до Європи залишиться на тому ж рівні, який нині у «Газпромі» називають «історичним рекордом». Однак, також варто згадати, що з різних причин, включаючи коливання температури у зимовий період у європейських країнах, у 2017 р. «Газпром» транспортував до Європи через українську ГТС майже на 27 млрд куб. м газу більше, ніж у 2015 р. А, за умов майбутнього скорочення сукупних обсягів транзиту російського газу територією України, такі коливання обсягів транспортування газу будуть значно відчутнішими для функціонування української ГТС загалом, ніж тепер.

Водночас аналіз повідомлень ЗМІ дає підстави вважати, що, так би мовити, непрямі «торги» щодо майбутніх умов і обсягів транзиту російського газу до країн ЄС через українську ГТС вже йдуть протягом певного періоду часу. Зокрема, про те, що «Газпром» і надалі планує зберегти транзит через Україну, говорив під час Петербурзького економічного форуму влітку 2016 р. голова цієї російської компанії О. Міллер. Щоправда, за його словами, скорочення обсягів транзиту газу через Україну очікується до рівня 10 –
15 млрд куб. м на рік. А вже у квітні нинішнього року О. Міллер знову заявив російським журналістам, що «Газпром» може зберегти транзит газу через Україну у розмірі 10 – 15 млрд куб. м на рік , якщо українська сторона доведе «Газпрому» економічну доцільність нового контракту. При цьому він стверджував» «Ми ніколи не ставили питання про відмову від українського транзиту. Але російська ресурсна база зміщується на північ, і в центральному газотранспортному коридорі просто не буде ресурсів в колишніх обсягах» (https://dt.ua/ECONOMICS/gazprom-mozhe-zberegti-tranzit-gazu-cherez-ukrayinu-miller-274779_.html).

Утім, ця аргументація О. Міллера не витримує критики, принаймні, з двох причин. По-перше, говорити про значне зміщення ресурсної бази видобутку російського газу на північ немає підстав, оскільки цей газ, як і раніше, продовжує видобуватись на материковій (суходільній) частині Західного Сибіру. А по-друге, і це заперечення аргументації О. Міллера ще вагоміше, таким своїм висловлюванням щодо недоцільності збереження нинішніх обсягів транзиту російського газу в Європу через українську ГТС, голова «Газпрому» цією своєю заявою фактично визнав або економічну недоцільність «Турецького потоку», або ж політичні мотиви його будівництва. Адже «Турецький потік» ще більш віддалений від ресурсної бази російського газовидобутку (як її розміщення пояснив О. Міллер), ніж українська ГТС, яка проходить північніше за цей магістральний газопровід. 

Утім, абсурдність аргументації голови «Газпрому» О. Міллера найімовірніше є відображенням відведеної йому ролі, так би мовити, «злого слідчого» у геополітичній стратегії російських перемовин щодо перспектив транзиту російського газу до Європи через українську ГТС після 2019 р. Адже з цього ж питання згодом висловились вже вищі представники державної влади Росії. Президент Росії В. Путін, під час зустрічі з прем'єр-міністром Болгарії Б. Борисовим 30 травня цього року, запевнив, що РФ готова зберегти транзит експортованого нею газу через Україну після завершення будівництва та введення в експлуатацію газопроводу «Північний потік – 2». При цьому В. Путін відмовився оцінювати обсяги газу, які можуть паралельно транспортуватися через новий газопровід і української ГТС. Пояснивши, що це буде стільки, «скільки буде потрібно нашим споживачам зараз і у найближчій перспективі».

Також у травні голова МЗС РФ С. Лавров, нагадавши про заяви президента РФ В. Путіна та керівництва «Газпрому», заявив, що Росія не проти збереження газового транзиту через Україну і готова до консультацій з Києвом щодо цього питання. Крім того, С. Лавров нагадав, що довжина труби «Північного потоку – 2» буде майже в два рази коротше, ніж «труба, яка зараз доходить до Німеччини» через Україну, і вартість транзиту буде десь в півтора рази дешевше. При цьому про конкретні обсяги такого міністр закордонних справ РФ також нічого не говорив.

А кореспондент Deutsche Welle наступним чином охарактеризував нещодавню еволюцію висловлювань високопосадовців енергетичної галузі Росії щодо перспектив транзиту російського газу через територію України. «Москва винесла вирок транзиту російського газу в Європу через Україну вже незабаром після подій на Майдані, а публічно озвучила його чотири роки тому в Берліні, де в квітні 2015 року проходило виїзне засідання наближеного до Кремля Валдайського дискусійного клубу. Під час цього форуму голова правління «Газпрому» О. Міллер заявив, що підписаний в 2009 році транзитний контракт з Україною буде виконуватися тільки до кінця 2019 року. Міністр енергетики Росії О. Новак, відповідаючи на запитання кореспондента DW, підтвердив, що рішення закрити український транзит є остаточним. «Транзитний контракт з Україною не буде продовжений після 2019 року», – категорично заявив тоді міністр. Рівно через чотири роки – 12 квітня 2018 року - знову ж таки Новак повідомив журналістам в Москві, що вже не виключає «можливості часткового використання газотранспортної інфраструктури України за рамками 2019 року».

Зі свого боку, голова НАК «Нафтогаз України» А. Коболєв заявив, що пропозиції «Газпрому» для обговорення з НАК «Нафтогаз України» є неприйнятними та є такими, що перебувають за межею фантазії і при цьому він зазначив, що переговори між компаніями тривають. Також А. Коболєв підкреслив, що можливе припинення транзиту російського газу через Україну завдасть шкоди економіці країни в розмірі приблизно 3,5 млрд дол. щорічно, що дорівнює майже 3% ВВП держави. А керівник київського Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» М. Гончар впевнений, що за таких умов української ГТС, потенціал якої складає більше 140 млрд куб. м на рік, буде нерентабельною, що призведе до додаткових втрат не лише через втрату транзитної виручки, але й через необхідність виводити з експлуатації зайві потужності та звільнення робітників.

А міністр енергетики та вугільної промисловості України І. Насалик на початку квітня цього року заявив, що Україну не влаштує пропозиція «Газпрому» про транзит 10 – 15 млрд куб. м газу в рік, починаючи з 2020 р., оскільки прокачування такого несуттєвого обсягу є збитковим для нашої країни. «За таких обставин нам потрібно буде ще вкладати свої кошти, щоб прокачувати цей обсяг газу», – сказав він і додав, що економічно вигідним для України є транзит російського газу при його річному обсязі не менше 40 млрд куб. м. «При обсязі транзиту близько 40 млрд куб. м – економічні показники такі ж, як у «Північного потоку». При збільшенні обсягу понад 40 млрд куб. м – транспортування через ГТС України економічно вигідніше, ніж через «Північний потік». Якщо європейці керуються тільки економікою, про що йдеться, то проект української ГТС економічніше», – зазначив глава Міністерства енергетики і вугільної промисловості. Щоправда, свого часу голова «Нафтогазу України» А. Коболєв на прохання кореспондента Deutsche Welle оцінити слова посла ФРН в Україні Е. Райхеля щодо чисто комерційної природи будівництва «Північного потоку – 2» відповів коротко: «Я ніколи не чув про жоден великий газопровід, який би був просто комерційним проектом». Причому  українські експерти О. Домбровський та Л. Уніговський також вважають, що бажано «щоб Україна мала певні гарантії щодо мінімально необхідного обсягу транспортування російського газу в Європу після 2019-го, хоча б 40–60 млрд кубометрів на рік у західному напрямку» (Дзеркало тижня. – 2018. – № 8 – 9. – С. 7).

Водночас очевидно, що німецький уряд, з одного боку, не перешкоджає будівництву «Північного потоку – 2», а з іншого – зацікавлений у збереженні українського маршруту поставки російського газу до ЄС, принаймні у тих обсягах і в тому режимі (тобто, особливо у період значних морозів), які потрібні для забезпечення енергетичної безпеки та підтриманні політичної єдності ЄС . Адже за даними квартального звіту Єврокомісії з європейських газових ринків ГТС України за підсумками 2017 р. забезпечила 44% поставок російського газу в країни ЄС, що на 1% більше, ніж роком раніше. Також відомо, що перспектива будівництва «Північного потоку – 2» стала «яблуком розбрату» і вкрай негативно позначилась на авторитеті Німеччини у ЄС.

Не дарма ж 18 травня цього року канцлер Федеративної Республіки Німеччина А. Меркель відвідала російського президента В. Путіна в його літній резиденції поблизу Сочі. Оцінюючи з цього приводу ставлення німецького уряду до будівництва «Північного потоку – 2», оглядач «Європейської правди» зазначив, що «безумовно, Німеччина однаковою мірою побоюється як потенційних американських санкцій проти «Північного потоку – 2», так і російського законопроекту про «покарання» європейських компаній у відповідь на санкції проти РФ, адже в спорудженні газогону задіяний німецький хімічний концерн BASF з його дочірньою компанією Wintershall, котра є одним із донорів проекту. Потрапляння ж під обмежувальні заходи з боку США для такого роду компаній несе далекосяжні деструктивні наслідки, які можуть відбитися й на темпах економічного зростання у ФРН, знизивши їхні оптимістичні темпи, взяті в останні роки.

Тим не менш, в Сочі Меркель вкотре підтвердила, що німецька сторона сприймає газогін, перш за все, в економічній площині, хоча й не виключає й певних політичних компонентів проекту. Та надалі чіткість знов втрачається. І хоч канцлерка ФРН вказала, що при запуску «Північного потоку – 2» має бути врахований потенціал подальшої експлуатації української ГТС, конкретних механізмів забезпечення цього наведено не було. Натомість російський президент обмежився фразою про можливість транзиту палива через Україну за наявності економічної доцільності» (https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/05/22/7082014).

Тому цілком закономірно, що до перемовин України і Росії щодо умов збереження транзиту російського газу до Європи через українську ГТС після 2019 р. долучилась і Європейська Комісія. Тобто ці перемовини поступово набувають тристороннього формату. При цьому посадовці ЄС визнають, що зазначені перемовини будуть вельми складними.

Адже російська сторона, по суті, згадуваними вище заявами голови «Газпрому» О. Міллера артикулювала мінімальні обсяги транзиту російського газу до Європи через українську ГТС після 2019 р. Хоча обсяги ці надто малі та неприйнятні для України. Тоді як вищі посадові особи Росії ніяких конкретних величин обсягів такого транзиту не називали. Це робиться Росією для того, щоб мати для себе якомога більше поле маневру у перемовинах і з Україною, і з ЄС щодо умов транзиту російського газу до Європи через українську ГТС після 2019 р. Водночас в середині червня В. Путін заявив, що Росія інвестує до 2020 р. близько 2,5 млрд дол. в оновлення білоруської ділянки газопроводу «Ямал – Європа» і понад 1 млрд дол. – у зведення додаткових підземних сховищ газу. При цьому він наголосив на зростаючому значенні маршруту експорту російського газу в Європу через Білорусь. ЗМІ також згадують, що президент Білорусі О. Лукашенко заявив, що готовий надати «Газпрому» можливості для збільшення транзиту газу в Європу. Тобто, Росія намагається посилити піжконтрольну їй альтернативу українській ГТС вже з опорою на сховища газу в Білорусі. Таким чином Кремль прагне підтримати конфлікт інтересів у сфері транзиту газу в ЄС між Україною та Білоруссю.

Утім, оглядач Deutsche Welle звертає увагу на те, що «шанси на збереження українського транзиту підвищують не тільки політичні вимоги канцлерки, а й давно підписані на десятиліття контракти «Газпрому» з його європейськими клієнтами. Ці документи є конфіденційними, але компетентні люди запевняють, що в них прописаний і український маршрут доставки товару покупцеві. Якщо ж «Газпром» спробує змінити в цих контрактах "пункт відвантаження товару" із західного кордону України, наприклад, на німецький Грайфсвальд – термінал прийому газу з «Північного потоку – 2», то його європейські партнери напевно вимагатимуть перегляду й інших розділів підписаних угод, в яких, зокрема, мова йде про терміни, гарантовані обсяги покупки та ціни».

Однак, оцінюючи перспективи розвитку української ГТС після 2019 р., слід пам’ятати, що для можновладців Росії поставки газу до ЄС в обхід України є, насамперед, не комерційним проектом, зорієнтованим на максимізацію російського національного доходу, а потужним засобом гібридної війни. Причому гібридної війни не лише проти України, а й проти Європейського Союзу, як принципово нового проекту міждержавної організації суспільства, що самим своїм існуванням створює загрозу російській імперській експансії та претензіям Росії на де-факто міжнародно визнану зону її геополітичного впливу. Мабуть, саме такий підхід до побудови української аргументації у відносинах з ЄС щодо доцільності максимізації обсягів транзиту російського газу через українську ГТС після 2019 р. варто вважати пріоритетним.

А поки «Нафтогаз України» веде, так би мовити, «юридичну війну» з російським «Газпромом» за виконання рішень Стокгольмського арбітражу щодо взаємних претензій цих двох компаній з виконання їх контрактів
2009 р. з купівлі-продажу і транзиту газу до європейських країн. І цей напрямок діяльності «Нафтогазу України», по суті, також є одним з інструментів боротьби за збереження економічно вигідних Україні обсягів транзиту російського газу до ЄС  через українську ГТС після 2019 р.

Нагадаємо, що у грудні 2017 р. «Нафтогаз України» виграв процес проти «Газпрому» за контрактом на поставку газу практично з усіх спірних питань в Арбітражному інституті Торгової палати Стокгольма (у Стокгольмському арбітражі). Правда, Стокгольмському арбітраж зобов’язав «Нафтогаз України» виплатити «Газпрому» компенсацію за поставлений «Нафтогазу України» газ на суму близько 2 млрд дол. Також суд зобов'язав російську компанію постачати до 5 млрд куб. м газу на рік у 2018–2019 рр. за цінами, що відповідають вартості блакитного палива на європейських газових хабах. А 28 лютого 2018 р. «Нафтогаз» знову виграв судовий процес в   Стокгольмському арбітражі) проти «Газпрому» за більшістю оспорюваних положень контракту на транзит газу. Арбітраж частково задовольнив вимоги «Нафтогазу України» про компенсацію за недопоставлені «Газпромом» обсяги газу для транзиту. Суд зобов'язав «Газпром» виплатити «Нафтогазу України» компенсацію в розмірі 4,63 млрд дол.  за недопоставку «Газпромом» погоджених обсягів газу для транзиту. За підсумками двох арбітражних проваджень у Стокгольмі «Газпром» має сплатити
2,56 млрд дол. США на користь «Нафтогазу». 

Зі свого боку, «Газпром» відмовився виконувати зазначене рішення Арбітражного інституті Торгової палати Стокгольма і 5 березня «Газпром» заявив, що офіційно направив повідомлення «Нафтогазу України» про початок процедури розірвання контрактів на поставку і транзит газу через Стокгольмський арбітраж. Причому цей процес розірвання контрактів між «Газпромом» і «Нафтогазом України», за інформацією російських ЗМІ з посиланням на слова голови «Газпрому» О. Міллера займе 1,5 – 2 роки.

А 29 березня 2018 р. «Газпром» подав до апеляційного суду округу Свеаклопотання про оспорювання та часткове скасування остаточного рішення Стокгольмського арбітражу усправі з «Нафтогазом України» про транзит газу. Підставою подання зазначеного клопотання називалися «суттєві процесуальні порушення, допущені арбітрами при винесенні цього рішення».

Але оскільки російський «Газпром» не виконував рішення Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма, то 30 травня «Нафтогаз України» ініціював примусове стягнення присуджених йому $2,6 млрд і звернувся з позовом у судові органи Нідерландів, Швейцарії та Великої Британії з вимогою накласти арешт на активи російського «Газпрому» в цих державах для забезпечення примусового виконання рішень Стокгольмського арбітражу усправах «Нафтогазу України» проти «Газпрому». За інформацією ЗМІ, 5 червня, суд в Нідерландах видав арешт   на активи «Газпрому» в цій країні для виплати «Нафтогазу України» коштів на суму $2,6 млрд відповідно до рішення Стокгольмського арбітражу. «Згідно звітності «Газпрому», в Амстердамі (Нідерланди) знаходяться офіси Gazprom Finance B. V., Gazprom EP International B. V. (реалізує проекти за межами РФ, бере участь у 40 проектах в 20 країнах), Gazprom Sakhalin Holdings B. V. (володіє 50% в Sakhalin Energy, яка є оператором першого в Росії проекту з виробництва СПГ «Сахалін – 2»), South Stream Transport B. V. (оператор будівництва газопроводу «Турецький потік», введення в експлуатацію якого заплановано на кінець 2019 року), Gazprom Gerosgaz Holdings B. V., Gazprom Holding Cooperatie U. A., Blue Stream Pipeline Company B. V. (створено на паритетній основі "Газпромом" і італійською Eni для будівництва газопроводу "Блакитний потік", введеному в дію в 2003 році)».

За інформацією ЗМІ, 29 травня Nord Stream 2 AG також отримав ордер на арешт у зв'язку зі стягненням боргу «Газпрому» перед «Нафтогазом України». А 30 травня швейцарські судові пристави провели опис майна в офісі компанії Nord Stream AG – операторі морського газопроводу «Північний потік», яким в Німеччину доставляється російський газ. Візит приставів в офіс Nord Stream AG в Цузі відбувся в межах виконання рішення, ухваленого Стокгольмським арбітражем, що розбирав суперечку між «Газпромом», якому належить 51% в Nord Stream AG, і «Нафтогазом України».

Правда, Апеляційний суд округу Свеа (Швеція) 13 червня задовольнив клопотання «Газпрому», яке було подано 7 червня, і ухвалив наказ про призупинення виконання рішення Стокгольмського арбітражу від 28 лютого 2018 р. щодо спору між «Газпромом» і «Нафтогазом України» в межах контракту на транзит газу через територію України. У «Газпромі» зазначили, що ця обставина буде використана «Газпромом» під час оскарження дій судових приставів в Швейцарії та Нідерландах.

Зі свого боку, у НАК «Нафтогаз України» заявили, що рішення суду Свеа про призупинення примусового виконання є тимчасовим і було ухвалене без заслуховування «Нафтогазу». Утім, через деякий час «Нафтогаз України» у своєму зверненні в Апеляційний суд Швеції аргументував необхідність відміни згаданого вище наказу про призупинення процедури виконання рішення Стокгольмського арбітражу, оскільки «Газпром» зможе реструктуризувати свої активи у Європі для уникнення примусової виплати $2,6 млрд і відсотків. За словами комерційного директора «Нафтогазу» Ю. Вітренка, процес стягнення боргів з «Газпрому» може зайняти до півроку.

А 20 червня «Нафтогаз України», за повідомленням його прес-служби, направив російському «Газпрому» рішення про арешт його активів в Англії та Уельсі, ухвалене Комерційним судом Лондона 18 червня 2018 р. на виконання рішення Стокгольмського арбітражу, за яким «Газпром» винен «Нафтогазу України» 2,6 млрд дол. Крім арешту активів, рішення Комерційним судом Лондона зобов'язує «Газпром передати «Нафтогазу» список всіх його активів вартістю понад 50 тис. дол., розміщених в Англії та Уельсі. Слухання у справі призначено судом на 6 липня 2018 р. До того часу «Газпром» має не права виводити з Англії та Уельсу свої активи на суму, яку присудив Стокгольмський арбітраж до виплати «Нафтогазу України» у транзитній справі. Крім цього, «Нафтогаз України» повідомив лондонські офіси 17 банків, які обслуговують «Газпром», про те, що вони не мають права здійснювати операції, спрямовані на зменшення активів російської газової монополії в Англії і Уельсі, в іншому випадку вони можуть бути оштрафовані. При цьому «Нафтогаз України» зазначив, що, приймаючи рішення про арешт активів «Газпрому», англійський суд був поінформований про тимчасове рішення Апеляційного суду округу Свеа в Стокгольмі від 13 червня 2018 р. щодо призупинення виконання рішення Стокгольмського арбітражу в транзитній справі.

Загалом же, розглянута вище «судова війна», найімовірніше, все-таки створює для «Газпрому» доволі чутливі фінансові та організаційні перешкоди в реалізації його планів з будівництва магістральних газопроводів до Європи в обхід України і. особливо, у питанні визначення нового формату відносин з Україною після 2019 р. Непрямим чином наслідки «судової війни» з «Нафтогазом України», мабуть, впливатимуть і на відносини російського «Газпрому» не лише з його західними партнерами, а й Туреччиною і Китаєм. Йдеться не лише про вагомі іміджеві, а й про ймовірні фінансові втрати «Газпрому».

Так, на початку червня міністр енергетики Росії О. Новак заявив, що дії НАК «Нафтогаз України» щодо стягнення з ПАО «Газпром» заборгованості в іноземних юрисдикціях можуть негативно позначитися на подальших переговорах сторін про постачання і транзит природного газу через Україну. А, за інформацією деяких ЗМІ, російський газовий монополіст «Газпром» створив у звітності резерв на повну суму штрафу за транзитним контрактом з українською стороною, тобто на 4,74 млрд дол. США (за курсом на кінець 2017 р.). Ця величина якого майже повністю відповідає рішенням арбітрів у Стокгольмі. Правда, у ЗМІ висловлювались припущення, що Росія може запропонувати Україні обмін боргу «Газпрому» на, так званий, сумнозвісний «борг Януковича». Однак у подальшому предметних повідомлень з приводу цієї версії у ЗМІ не з’являлось. Тому, в решті решт, залежно від кінцевих результатів судових органів Швеції щодо рішень Стокгольмського арбітражу з приводу суперечки Нафтогазу України» і «Газпрому» значною мірою залежатимуть умови розвитку української газової промисловості, принаймні, у  найближчому майбутньому.

Водночас, як то кажуть за принципом «хочеш миру – готуйся до війни», органи управління вітчизняною газовою промисловістю розробляють ймовірні сценарії її розвитку на перспективу. Зокрема, на початку травня ЗМІ повідомили, що оператор вітчизняної газотранспортної системи – компанія «Укртрансгаз» розробила 10-річний план модернізації ГТС України. Цей план «на 2018–2027 рр. розроблено спільно з «Нафтогазом України» з метою приведення виробничих потужностей нашої ГТС у відповідність з європейськими стандартами надійності, безпеки та екологічності під час експлуатації компресорних станцій (КС) і транспортуванні газу. При цьому ще триває робота з Національною комісією державного регулювання енергетики і комунальних послуг щодо схвалення та затвердження 10-річних планів розвитку ГТС і підземних сховищ газу (ПСГ) України на
2018-2027 рр. Зокрема, ці плани передбачають реконструкцію 4 КС: Яготин, Диканька, Ромни та КЦ 4 Більче-Волиця. Ці об'єкти визначені пріоритетними і оптимальними для капіталовкладень, ґрунтуючись на аналізі їх технічного стану та завантаженості (в тому числі з урахуванням загрози припинення транзиту російського газу територією України). Зазначається, що інвестиції, які планується направити на реконструкцію цих КС протягом 2018-2020 рр., становитимуть понад 7 млрд грн. Найближчим часом Укртрансгаз ініціює проведення міжнародних торгів із закупівлі обладнання для модернізації КС через систему державних закупівель ProZorro, в яких зможуть взяти участь як іноземні, так і українські компанії».

Водночас І. Маскалевич й А. Єрьоменко на сторінкх «Дзеркала тижня» наголошують, що реально може постати питання про те, що потоки газу у вітчизняній «газотранспортній системі різко впадуть до такого рівня: видобуток в Україні (20–27 млрд кубометрів ) + імпорт (10–12 млрд) + частина російського транзитного газу, що залишилася (як погрожує «Газпром», 15–25 млрд кубометрів на рік). Причому поставляти його «Газпром» збирається переважно в період пікового попиту. Це приблизно вдвічі менше, ніж 2017-го. Такий сценарій для ГТС украй непривабливий і небажаний, але бути готовими до нього необхідно. Причому газ доведеться подавати в основному із заходу на схід, одночасно зберігаючи коридор для російського транзиту». На їх думку реструктуризація «Укртрансгазу», який має колосальні надлишкові потужності неминуча. Адже ГТС створювалася з урахуванням транзиту близько 290 млрд куб. м газу на рік, а нині завантажена максимум на 130 млрд. куб. м (Дзеркало тижня. – 2018. – № 16. – С. 8). Правда, наведені цими авторами максимальних значень видобутку газу в Україні в обсязі 27 млрд куб. м можна очікувати, мабуть,  не раніше як через 3 – 5 років. Таким чином, враховуючи невеликі обсяги вітчизняного газу, з обсягами експортно-імпортних потоків газу, що транспортуються українською ГТС, особливого значення набувають перспективні обсяги транзиту газу, особливо російського, територією України.

Тому цілком закономірно, що вже згадувані вище українські експерти О. Домбровський та Л. Уніговський також вважають, що бажано «щоб Україна мала певні гарантії щодо мінімально необхідного обсягу транспортування російського газу в Європу після 2019-го, хоча б 40–60 млрд кубометрів на рік у західному напрямку». Принагідно зазначимо, що за таких обставин українська ГТС могла б щорічно транспортувати 75 –
100 млрд куб. м газу.

Для забезпечення транспортування російського газу в Європу в обсязі 40–60 млрд куб. м на рік, на думку згаданих експерті й необхідне «входження іноземного партнера (партнерів) в управління українською ГТС зумовлене необхідністю: налагодити співробітництво між європейськими операторами та «Газпромом» саме на українському маршруті; підтвердити (і для «Газпрому» у тому числі) надійність українського маршруту; забезпечити зацікавленість функціонерів ЄС у збереженні транзиту природного газу через Україну». Хоча й підкреслюють, що фахівці ПАТ «Укртрансгаз» у змозі ефективно й надійно управляти вітчизняною газотранспортною системою.

Вони також нагадують, що  станом на 10 лютого 2018 р. на оголошення Кабінету міністрів України про пошук іноземних партнерів відгукнулися десять фірм. При цьому вони вважають, що прийнятніші для України серед них це, насамперед, «словацький оператор Eustream та італійський Snam. Словацький оператор приймає транзитний російський газ із української системи, а італійський оператор транспортує цей газ далі до Італії. Отже, саме ці оператори фізично пов'язані з українською системою, що дуже важливо. Крім того, Словаччина істотно втрачає при скороченні транзиту через українську ГТС, тому що зменшується транзит газу й через її територію. Отже, ми вправі розраховувати на підтримку в цьому питанні Словацької Республіки. Також необхідно зазначити й тісні зв'язки Eustream і Snam із «Газпромом». У даному випадку це позитивний фактор, тому що це може забезпечити кращі позиції в переговорах.

Крім того, є ще одна дуже вагома причина — можливість реалізації з використанням української ГТС й інших проектів, які підвищують її завантаження. Наприклад, Eustream є ініціатором (промоутером) реалізації газопровідного проекту Eastring — проекту з транспортування 20–40 млрд кубометрів природного газу на рік з північно-західної Європи на Балкани (до Туреччини) і у зворотному напрямку. Основний робочий варіант цього проекту зараз — будівництво 1200 км магістрального газопроводу через Румунію. У разі приходу Eustream як партнера для управління українською ГТС, для цілей реалізації даного проекту можливо задіяти й українську систему. Один із таких варіантів уже запропоновано до розгляду словацьким оператором.

Крім консорціуму Eustream—Snam, у переліку перспективних партнерів є й інший консорціум — Gasunie—GRTgaz. Зазначимо, що GRTgaz експлуатує порівнянну з українською ГТС, а разом вони управляють більш як 48 тис. км газопроводів. Ще одним перспективним претендентом на партнерство є оператор польської ГТС — компанія Gaz System. На користь цієї компанії: заплановане будівництво нового інтерконектора Польща—Україна, поставки північноамериканського скрапленого природного газу в польський термінал у Свіноуйсьце та можливий його транспорт до західноукраїнських підземних сховищ газу».

При цьому О. Домбровський та Л. Уніговський наголошували, що обраний Україною партнер повинен узяти на себе частину відповідальності за майбутню долю української ГТС. А у переговірному процесі, що розпочався, дуже важлива участь Європейської Комісії як рівноправного учасника всіх дій з відбору можливих партнерів (Дзеркало тижня. – 2018. – № 8 – 9. – С. 7).

Загалом же, проведений вище аналіз свідчить, що Україні все-таки варто очікувати на значне скорочення обсягів транзиту російського газу до Європи після 2019 р. Відповідним чином скорочуватимуться і фінансові надходження української газової промисловості та державного бюджету за цією статтею доходів. Не виключено, що таке скорочення доходів буде меншим, ніж вище згадувана оцінка такого скорочення з боку голови НАК «Нафтогаз України» А. Коболєва. Однак, втрата Україною від скорочення обсягів транзиту російського газу, принаймні, 1 (одного) млрд дол. США  цілком ймовірна і навіть може видатись, так би мовити, «меншим злом» за різних варіантів перебігу подій.

При цьому вітчизняна газова галузь у найближчому майбутньому потребуватиме значних інвестицій для свого розвитку. Причому провідну роль у цьому інвестиційному процесі, найімовірніше, повинна буде відігравати держава, в тому числі й за рахунок доходів державних підприємств. А це, своєю чергою, означатиме, як мінімум, скорочення надходжень до державного бюджету від підприємств газової промисловості. Тому такі зміни треба буде враховувати при формуванні державного бюджету України вже у найближчому майбутньому і вишукувати додаткові джерела наповнення його дохідної частини. Цілком імовірно, що за таких обставин суттєвих коректив потребуватиме політика державного регулювання нафтогазового сектору української економіки.

Адже, як наголошують відомі експерти нафтогазового ринку С. Сапєгін і Г. Рябцев «лінійне узагальнення даних свідчить про зближення котирувань нафти й газу в 2013–2018 рр. На жаль, схожість їхнього реагування на однакові новини свідчить лише про виведення біржового газового ринку на орбіту глобальних фінансових спекуляцій. Таким чином, штучна прив'язка цін на природний газ в Україні до його біржових котирувань або спотових цін в Європі після завершення дії експортного контракту 2009 р. може призвести до «імпорту» наслідків фінансових спекуляцій…

Проте принцип державного суверенітету на природні ресурси (закріплений у резолюції Генеральної Асамблеї ООН №1803 від 1962 р. і в статті 18 Договору до Енергетичної Хартії 1994 р.) залишає за всіма суверенними державами право вирішувати, в який спосіб розпоряджатися своєю ресурсною рентою…

Тому, щоб не імпортувати разом із нафтою і газом їхні спекулятивні складові, варто:

— зосередитися на розробці власних запасів вуглеводнів;

— «відв'язуватися» від формул, що їх враховують, формуючи власні торговельні майданчики, запроваджуючи для них чіткі й прозорі правила та обмеження;

— сприяти розвитку ринків енергетичних ресурсів, здатних компенсувати нестачу власних вуглеводнів» (Дзеркало тижня. – 2018. –
№ 24 – 25. – С. 10).

Таким чином, проведений вище аналіз дає вагомі підстави вважати, що ймовірні зміни у логістиці внутрішніх і зовнішніх потоків Європи призведуть не лише до значного скорочення обсягів транзиту російського газу до Європи через українську ГТС та змін у режимі цього транзиту, а й вимагатимуть радикальної реорганізації роботи всієї газової промисловості України. При цьому слід очікувати на скорочення валютних доходів вітчизняної газової промисловості та збільшення інвестицій у її розвиток (При підготовці цієї роботи були використані такі джерела інформації: Ведомости (http://www.vedomosti.ru) –  2017. – 10.04; 22.08; Деловая столица (http://www.dsnews.ua). – 2018. – 27.03; Дзеркало тижня. – 2018. – № 8 – 9, 16, 24 – 25; Дзеркало тижня (http:// dt.ua). – 2018. – 13, 21.03; 02, 11, 20, 26.04; 03,10, 17, 18, 30.05; 05, 06, 11, 15, 18; Європейська правда (https://www.eurointegration.com.ua). –2018. – 22, 24.05; Коммерсантъ (http://www.kommersant.ru). – 2018. – 21. 05; Кириллов Н.Г., Лазарев А.Н. Сжиженный природный газ: анализ мирового рынка и перспективы отечественного производства. – Киберленинка (https://cyberleninka.ru/szhizhennyy-prirodnyy-gaz-analiz-mirovogo-rynka-i-perspektivy-otechestvennogo-proizvodstva.pdf). Левый берег (http://lb.ua). – 2018. –20, 30.03; 17.05; Новое время (http://nv.ua).  – 2018. – 02, 31.01; 09, 17, 21, 30.03; 30.04; 08, 23, 25, 28, 30, 31.05; 30, 05,06, 11, 12, 14, 18 – 20, 21.06; Польське радіо. – (http://www.polradio.pl). – 2017. – 07.07, 08.12; 2018.   – 08, 21.02; 30.04; РБК Украина (https://rbc.uа) – 2018. – 30.03; УНІАН (https://www.unian.ua). – 2018. – 14.06; BBC Україна (http://www.bbc.com). – 2018. – 18.05; 07.06; Deutsche Welle (http://dw.com) – 2018. – 09, 15, 21.02; 16, 20, 30.04;03, 14, 24 – 27.05 ).

 

Кулицький С.  Ймовірні зміни логістики поставок газу на європейський ринок і проблеми розвитку  газової промисловості України (Закінчення, початок у №12)  [Електронний ресурс] / С. Кулицький // Україна: події, факти, коментарі. – 2018. – № 13. – С. 42–54. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2018/ukr13.pdf. – Назва з екрану.