С. Кулицький, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

 

 

 

Зовнішня торгівля України: стан, проблеми й перспективи

3. Проблеми й перспективи розвитку української

зовнішньої торгівлі

 

Отже, розглянуті вище зрушення в міжнародній торгівлі можуть справляти вплив на розвиток української зовнішньої торгівлі за кількома напрямами. Насамперед це – безпосередній вплив протекціоністських заходів тих чи тих держав щодо українських товарів через розгортання глобальної війни (якщо таке станеться) у сфері міжнародної торгівлі. По-друге, це – зміни кон’юнктури міжнародних ринків самі по собі, тобто зміни попиту, пропозиції та цін на товари, що мають свою власну логіку розвитку. Причому в цьому випадку ситуація може істотно різнитися залежно від конкретних товарних і географічних ринків. По-третє, поширення обмежувальних заходів у міжнародній торгівлі, до яких може вдаватися дедалі більше держав, у свою чергу, може викликати певні зміни у функціонуванні механізмів Світової організації торгівлі. Зміна ж цих механізмів безпосередньо впливатиме на умови й динаміку української зовнішньої торгівлі.

І, нарешті, найближчими роками на розвиток української зовнішньої торгівлі впливатимуть механізми гібридної війни з боку Росії. Причому не лише ті механізми, що не підпадають під оскарження й заборону в рамках СОТ, як, наприклад, будівництво газопроводів «Турецький потік» і «Північний потік-2», а й деякі заходи, неприйнятні в рамках СОТ. Принаймні протягом найближчих п’яти-шести років (тобто на період нинішнього президентства В. Путіна) Росія, шантажуючи світ своєю ядерною зброєю, і надалі зможе порушувати якісь правила міжнародних відносин або ж конкретні угоди. Це, у свою чергу, певним чином впливатиме на розвиток української зовнішньої торгівлі. На практиці ж дія перелічених вище факторів впливу на розвиток української зовнішньої торгівлі може відбуватися як кожного окремо, так і в різних комбінаціях по різних групах товарів експортно-імпортних операцій та на різних географічних ринках. Тому в контексті зробленого вище аналізу коротко зупинимося на можливих перспективах розвитку української зовнішньої торгівлі.

Зокрема, деякі ЗМІ звертають увагу, що у квітневому консенсус-прогнозі Міністерства економічного розвитку й торгівлі (МЕРТ) серед ключових зовнішніх ризиків для української економіки на 2018–2021 рр. експерти відзначають посилення гібридних загроз національній безпеці, дефіцит зовнішнього фінансування та звуження можливостей доступу України до міжнародних ринків капіталу, повільне відновлення світової економіки, збереження низьких цін на світових сировинних ринках і, особливо, звуження зовнішніх ринків збуту через високу конкуренцію. Причому загроза звуження зовнішніх ринків збуту для вітчизняних підприємств через високу конкуренцію у 2019 р., порівняно з 2018 р., істотно зростає, тоді як загроза інших зовнішніх ризиків до 2021 р. поступово зменшується або ж у випадку повільного відновлення світової економіки та збереження низьких цін на світових сировинних ринках до 2021 р. залишається незмінною.

Обмежувальні заходи найпотужніших держав – суб’єктів світової економіки, і з цим погоджується основна маса експертів, спричинять ланцюгову реакцію в міжнародній торгівлі, що різнитиметься за своєю потужністю на конкретних товарних та географічних ринках. Причому для розвитку українського експорту найбільше значення матиме ситуація на міжнародних ринках сільськогосподарської продукції та продовольства, чорних металів, залізно-марганцевих руд та продукції деяких галузей машинобудування, на які у 2017 р. припадало понад 80 % від загального обсягу експорту українських товарів.

Міжнародна торгівля сільськогосподарською продукцією та багатьма видами продовольства, на відміну від міжнародної торгівлі суто промисловими товарами, багато в чому залежить від коливання погодних умов. Це відповідним чином впливає на ефективність застосування тарифних (митних) і нетарифних (квотних) обмежень у цій торгівлі. До того ж географія міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією та багатьма видами продовольства вельми інерційна та значною мірою залежить від географії сільськогосподарських угідь і населення. Хоча при цьому на світовому ринку панує доволі сильна конкуренція між постачальниками багатьох видів сільськогосподарської продукції.

Тому в світі виділяють групи країн нето-експортерів і країн нето-імпортерів сільськогосподарської продукції (продовольства). Україна належить до першої категорії держав. Найбільшими нето-імпортерами сільськогосподарської продукції є Європейський Союз, Японія, Китай, Росія, Південна Корея, Саудівська Аравія, Алжир, Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ) та Венесуела. Водночас унаслідок міжнародного поділу праці ряд великих експортерів одних видів сільськогосподарської продукції водночас є великими імпортерами інших видів сільськогосподарської продукції. До таких держав належать, наприклад, Індонезія, Малайзія, Мексика.

Зазначена специфіка міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією та продовольством у цілому доволі сприятлива для української зовнішньої торгівлі. У результаті Україна останніми роками, наприклад, збільшує обсяги експорту своєї сільськогосподарської продукції та продовольства до ЄС. Так, за інформацією Міністерства аграрної політики та продовольства України, експорт української аграрної продукції до країн Євросоюзу за січень – грудень 2017 р. становив 5,8 млрд дол. і збільшився на 37,1 % порівняно з аналогічним періодом 2016 р. Зростання українського експорту в країни ЄС у міністерстві пояснили збільшенням поставок нішевих перероблених і готових харчових продуктів. Зокрема, експорт м’яса птиці у 2017 р., порівняно з 2016 р., зріс на 64,9 млн дол. – до 133,7 млн дол.; продуктів з борошна й крупи – на 32,4 млн дол., до 96,1 млн дол.; соків – на 28,3 млн дол., до 70,7 млн дол.; меду – на 25,5 млн дол., до 98,8 млн дол.; кондитерських виробів – на 15,4 млн дол., до 38,2 млн дол. Що ж стосується національних ринків країн, які є членами ЄС, то великими торговими партнерами України у ЄС є Нідерланди з часткою 18 % від українського аграрного експорту до ЄС, Іспанія – 14,3 %, Польща – 13,2 %, Італія – 12 % і Німеччина – 10,5 %. При цьому варто пам’ятати, що, за словами заступника міністра аграрної політики і продовольства з питань європейської інтеграції О. Трофімцевої, застосування тимчасових додаткових торговельних преференцій ЄС для деяких видів української аграрної продукції здійснюватиметься, починаючи з 2018 р., протягом трьох років.

ЗМІ повідомляли також, що уряд Туреччини, наприклад, восени минулого року ухвалив рішення про збільшення квот і зменшення ввізного мита для аграрної продукції з України, повідомила прес-служба Міністерства аграрної політики та продовольства України. Серед них рішення щодо імпорту в рамках тарифної квоти продукції тваринництва у відповідних обсягах із застосовуванням нульових ставок. Так, уряд Туреччини знизив митні ставки на окремі імпортовані з України товари агропромислового комплексу. Зокрема, до 26 % зменшено мито на імпорт худоби, до 40 % – на імпорт туш великої рогатої худоби. Крім того, встановлено зниження митних ставок для деяких видів імпорту пшениці та ячменю з країн ЄС й інших країн до 35–45%, а мито на імпорт кукурудзи зменшилося із 130 до 25 %. Обсяги експорту українських товарів до Туреччини продовжували зростати і цього року. Між Україною й Туреччиною тривають переговори щодо укладення угоди про вільну торгівлю. Її укладання сприятиме подальшому зростанню обсягів українського експорту, у тому числі й продовольчого, до цієї держави.

Водночас не виключено, що саме у сфері експорту сільськогосподарської продукції, а можливо й деяких видів продовольства українські підприємства навіть зможуть безпосередньо отримати певний зиск від американсько-китайського торговельного конфлікту, зокрема від заборони Китаю на імпорт агропромислової продукції із США. Так, ще минулого року деякі ЗМІ звертали увагу на надзвичайно високі темпи зростання експорту української аграрної продукції до Китаю, які істотно випереджали аналогічні показники по інших товарних групах. Зокрема, обсяги цього експорту збільшилися з 87 млн дол. США у 2012 р. до більше ніж 1 млрд дол. у 2016 р. Але навіть за такого значного зростання частка України в аграрному імпорті Китаю залишалася мізерною – трохи більше 1 %. Причому Китай купує в України головним чином сировину, а не готові продукти харчування.

Щоправда, останнім часом ситуація з асортиментом українського експорту, схоже, покращується. Так, 24 січня цього року працівники Посольства України в Китаї провели зустріч з керівником департаменту імпорту китайської мережі супермаркетів Wumart Stores, Inc. М. Джуліаном. Ця мережа є однією з найбільших ритейлингових компаній у Китаї. У її власності близько 430 продуктових магазинів, з яких половину становлять супермаркети, 100 – гіпермаркети. Під час зустрічі представники Wumart Stores, inc. заявили про її високу зацікавленість у ввезенні екологічно чистої і якісної продукції з України, зокрема кукурудзяної та соняшникової олій, зернових, кондитерських виробів, молока (тривалого зберігання Tetra Pak), алкоголю тощо. При досягненні домовленості з українськими виробниками на постачання продукції представники китайської мережі не виключають можливості здійснення ознайомчих візитів до України (відвідування потужностей для виробництва відповідної продукції).

Тому на підставі зазначеного цілком логічно припустити, що навіть у разі розгортання міжнародної торгової війни, спровокованої запроваджуваними США обмеженнями в міжнародній торгівлі, такі події не надто сильно вплинуть на сукупні обсяги експорту саме сільськогосподарської продукції та продовольства з України. Навіть у випадку такого песимістичного сценарію розвитку міжнародної торгівлі на найближчу перспективу українські підприємства загалом зможуть зберегти свої позиції в міжнародній торгівлі сільськогосподарською продукцією та продовольством завдяки перерозподілу своїх товарних потоків між різними географічними (національними) ринками світу.

Протекціоністські заходи з боку США впливатимуть на експорт продукції української металургії як у цю країну, так і на інші географічні ринки світу. Як зазначав у березні нинішнього року старший аналітик компанії «Альпарі» В. Іосуб, «експорт української сталі в США торік оцінюється в 166 млн дол. США. Він складався з листового прокату (35 млн дол.), сортового прокату (55 млн дол.) і труб (76 млн дол.). Основні українські експортери сталі, чиї інтереси можуть постраждати, – “АрселорМіттал Кривий Рігˮ, “Метінвестˮ та “Інтерпайпˮ. Якщо плани Трампа втіляться в життя, це означатиме скорочення глобального експорту сталі в США. Недопоставлені за океан обсяги мають перерозподілитися по решті світу, пропозиція зростатиме, а попит скорочуватиметься. Це, у свою чергу, може призвести до зниження світових цін на металургійну продукцію, за нашими оцінками, на 10 % і до відповідного зниження виручки українських експортерів металопродукції, які є також найбільшими платниками податків. Факт малоприємний, але для економіки країни й валютного ринку не смертельний, оскільки нові американські мита не поширюються на чавун, якого торік Україна поставила в США на понад 400 млн дол.

Однак запровадження цих мит рано вважати невідворотним фактом. Уже заявлено про початок переговорів США з питань мит принаймні з тими, кого вони вважають союзниками, – Євросоюзом і Японією. Результатом таких переговорів цілком може стати відмова США від протекціоністської політики в обмін на зниження мит на американські товари в інших країнах. Іншими словами, згадані мита можуть виявитися не інструментом захисту американського ринку, а лише переговірною позицією для агресивного просування інших американських товарів на світові ринки. На наш погляд, з підписанням Трампом рішення про мита крапку в питанні ще не поставлено» (Дзеркало тижня. 2018. № 10. С. 8).

При цьому варто згадати, що міністр торгівлі США У. Росс у середині березня пропонував запровадити широкомасштабні протекціоністські мита на поставки алюмінію та сталі з 14 країн, щоб захистити «національну безпеку США». У. Росс запропонував три різні варіанти: збільшити ввізне мито в розмірі не менше 24 % для всіх країн; підвищити тариф щонайменше до 53 % на імпорт з 12 країн – РФ, Китаю, Бразилії, Коста-Ріки, Єгипту, Індії, Малайзії, Південної Кореї, ПАР, Таїланду, Туреччини та В’єтнаму. Як третій варіант пропонувалося запровадження «квоти на всі продукти з усіх країн, що дорівнює 63 % їх експорту в 2017 р.». Таким чином, в України є певні шанси для уникнення або ж хоча б істотного послаблення впливу на вітчизняну металургію американських протекціоністських мит. І тому перспективи експорту українського металу до США багато в чому залежать від належної координації дій української влади та українського бізнесу, спрямованих на досягнення зазначеної мети.

Водночас цілком імовірно, що обмежувальні заходи США з доступу іноземних металургійних компаній на свій національний ринок опосередковано певним чином вплинуть на перспективи експорту продукції української металургії на інші географічні ринки світу через загострення конкуренції між постачальниками металургійної продукції на ці ринки. Тому головна небезпека для України в тому, що через збільшення конкуренції вона може втратити позиції на ринках ЄС і Туреччини, куди постачає майже половину металургійної продукції, вважає президент об’єднання підприємств «Укрметалургпром» О. Каленков. На його думку, від нових мит і ситуації на ринку постраждають такі компанії, як ArcelorMittal та «Метінвест» – через зменшення постачання прокату на американський ринок; «Інтерпайп» – через скорочення експорту труб. «ArcelorMittal, звичайно, може більше виробляти на своїх підприємствах у країнах, які не підпадуть під дію нових мит. Це означає, що менше продукції вироблятиметься в Україні», – додає він.

При цьому, однак, варто враховувати, що, згідно з квітневим (2018 р.) прогнозом міжнародної асоціації Worldsteel, світове споживання сталі у 2018 р. Зросте, порівняно з 2017 р., на 1,8 % – до 1,616 млрд т, а в 2019 р. – ще на 0,7 %, до 1,627 млрд т. Щоправда, темпи цього зростання різнитимуться за географічними ринками світу (URL: https://www.worldsteel.org/media-centre/press-releases/2018/worldsteel-short-range-outlook-april-2018.html).

«Найближчі декілька років глобальна економічна кон’юнктура, як очікується, залишатиметься сприятливою на тлі відновлення інвестування в розвинуті країни. Завдяки цьому сталевий попит у розвинутих країнах покаже стійке зростання з відносно низьким рівнем ризику, – наводяться в огляді слова Т. Нарендрана, голови економічного комітету Worldsteel. – Проте можливий негативний вплив від збільшення торговельних суперечок і жорсткість монетарної політики в США і ЄС можуть нівелювати це зростання».

Як свідчать дані української державної статистики, основні експортні потоки продукції української металургії спрямовуються до країн Європи, Азії та меншою мірою Африки. За прогнозом Worldsteel, у 2018–2019 рр. темпи зростання споживання сталевої продукції на двох останніх географічних ринках (за виключенням Китаю) будуть вищими, ніж у світі загалом. Та й у ЄС темпи зростання споживання сталевої продукції будуть на загальносвітовому рівні. Щоправда, аналітик «Укрпромзовнішекспертизи»
О. Гнітецький очікує на зниження цін на металургійну продукцію внаслідок перерозподілу світових ринків і зазначає, що пом’якшувальним фактором для українських підприємств може бути ситуація на ринку чавуну в США.

До того ж останнім часом заяви та дії президента США і його адміністрації свідчать, що американська сторона готова, а можливо й прагне певних компромісів у питанні запровадження імпортних мит на сталь і алюміній. Це послаблює загрозу торгової війни на цих міжнародних ринках. Крім того, як повідомило BBC News Ukrainian, посилаючись на слова заступника міністра економічного розвитку і торгівлі, торгового представника України Н. Микольської, до керівництва США уряд направив лист прем’єр-міністра В. Гройсмана, а до торгового представника США
Р. Лайтхайзера – лист від віце-прем’єра С. Кубіва щодо виключення України з-під дії нових мит. Тому є доволі вагомі підстави вважати, що у 2018–
2019 рр. умови експорту продукції української металургії навряд чи відчутно погіршуватимуться. Не виключено, що загалом можливості експорту цієї продукції будуть приблизно такі, як і у 2017 р. Хіба що може відбутися деякий перерозподіл потоків експорту продукції української металургії між різними географічними ринками світу.

Як зазначалося на початку цієї праці, третє місце серед великих груп товарів українського експорту, за даними державної статистики, посідає продукція машинобудування. Утім, гібридна агресія Росії проти України призвела до дуже сильного абсолютного і відносного скорочення показників вітчизняного машинобудівного експорту. Адже одна частина українських машинобудівних підприємств, опинившись на окупованих Росією українських територіях у Криму і на Донбасі, фактично є поза українською юрисдикцією. У результаті експорт навіть так чи інакше працюючих українських машинобудівних підприємств у цих регіонах не обліковується українською державною статистикою. Що ж стосується вагомої частини інших українських машинобудівних підприємств, то вони або припинили експорт своєї продукції до Росії через необхідність дотримуватися вимог національної безпеки, наприклад у сфері оборонно-промислового комплексу, або ж російська сторона створила неприйнятні умови для експорту їхньої продукції, причому не лише до Росії, а й до інших держав ЄврАзЕС, як, наприклад, у сфері залізничного машинобудування.

За таких обставин перед відповідними українськими машинобудівними підприємствами постала проблема або ж принаймні часткової зміни номенклатури експорту своєї продукції, або ж переорієнтації свого експорту на інші національні (географічні) ринки. При цьому треба брати до уваги, що навіть часткове перепрофілювання номенклатури експорту таких підприємств та/чи їх переорієнтація на інші національні (географічні) ринки пов’язана з певними додатковими витратами. Адже для цього необхідно провести відповідні маркетингові дослідження, науково-дослідні та/чи дослідно-конструкторські роботи. І на цій основі вже відкоригувати номенклатуру експорту своїх товарів, що може передбачати як модернізацію вже експортованих товарів, так і освоєння виробництва нових товарів. Усе це потребує наявності в українських машинобудівників відповідних кадрових, інформаційних, матеріальних і фінансових ресурсів, а також певного періоду часу для реалізації зазначених змін у своїй зовнішньоторговельній діяльності. Разом з тим треба брати до уваги, що деякі вітчизняні машинобудівні підприємства, які традиційно орієнтувалися на російський ринок, можуть прагнути зберегти ці ділові зв’язки, іноді навіть порушуючи чинне українське законодавство. Як приклад такої діяльності можуть розглядатися повідомлення ЗМІ про ймовірні спроби українського виробника авіадвигунів компанії «Мотор-Січ» постачати свою продукцію до Росії через Китай, що й призвело до проведення СБУ обшуків у цій компанії у квітні цього року (URL: https://biz.nv.ua/ukr/publications/u-poshukakh-diversantiv-sbu-rozpovila-u-chomu-pidozrjuje-kompaniju-motor-sich-2466166.html).

Водночас гібридна війна Росії проти України не лише негативно позначилася на обсягах експорту вітчизняного машинобудування, а й дала поштовх для розвитку українського експорту деяких видів озброєнь і продукції подвійного призначення (Детальніше див.: «Україна: події, факти, коментарі». 2018. № 5. С. 41–51). Хоча і в цьому сегменті світового ринку вітчизняні експортери стикаються з вельми гострою конкуренцією. Щоправда, тепер потенційні покупці українських озброєнь і продукції подвійного призначення ставляться до них як до відповідних товарів, що пройшли випробування реальними бойовими діями. І це є однією з вагомих конкурентних переваг цього сегмента українського машинобудівного експорту. Причому, як цілком обґрунтовано вважають вітчизняні фахівці, розвитку виробництва та експорту високотехнологічної продукції в Україні, включаючи продукцію подвійного призначення, могло б вагомо посприяти формування відповідного державного замовлення.

Треба також згадати й про нарощування обсягів машинобудівного експорту підприємств-резидентів України завдяки залученню відповідних іноземних інвестицій. Ідеться про створення західними компаніями в Україні своїх філій для випуску відповідних комплектуючих, які експортуються до їхніх закордонних партнерів. Так, певні українські підприємства інтегруються до виробничо-комерційних ланцюжків західних транснаціональних компаній. Наприклад, можна згадати про створення останніми роками в Україні своїх підприємств такими західними компаніями, як Bader та Leoni (Німеччина), Fujikura (Японія) і Nexans (Франція). Враховуючи наявність в Україні відносно дешевої за світовими мірками робочої сили, можна розраховувати на поступове нарощування обсягів експорту машинобудівної продукції з нашої держави за цим каналом збуту вже в найближчому майбутньому.

Наведені вище міркування дають доволі вагомі підстави припустити ймовірність розвитку експорту продукції вітчизняного машинобудування за кількома різними сценаріями (варіантами), які різнитимуться, так би мовити, за ступенем песимізму/оптимізму. Такі відмінності обумовлені ймовірністю різної швидкості адаптації українських машинобудівних підприємств до зміни умов експорту їхньої продукції, що відбуваються останніми роками. Загалом, проведений вище аналіз дає підстави очікувати на поступове зростання обсягів експорту продукції українського машинобудування. Чи призведе це до відповідного збільшення частки продукції машинобудування в сукупній вартості експорту українських товарів, поки достеменно оцінити неможливо. Адже конкуренція на міжнародних ринках продукції машинобудування вища, а перепони для виходу на ці ринки складніші, ніж у випадку з міжнародними ринками продовольства, сільськогосподарської та металургійної продукції. Це, у свою чергу, позначається і на динаміці українського експорту.

Водночас проблема скорочення обсягів експорту продукції українського машинобудування певною мірою може розв’язуватися за рахунок трансформації цього експорту у виробництво продукції для українського ринку з метою заміщення імпорту відповідних товарів. Як приклад такої схеми можна розглядати спробу налагоджування в Україні власного виробництва легких гелікоптерів «Надія» на базі запорізького підприємства «Мотор-Січ». Цей гелікоптер призначений для патрулювання доріг, моніторингу трубопроводів і газопроводів, для використання підрозділами Державної служби з надзвичайних ситуацій, санітарної авіації, Держприкордонслужби та для оборонних цілей. Він здатний підніматися на висоту 5 тис. м, дальність польоту – 720 км. Щоправда, сертифікація цього повітряного транспорту триватиме цілий рік у національному сертифікаційному центрі Державної авіаційної служби України та Міжнародному сертифікаційному комітеті.

У цьому контексті критика в ЗМІ меморандуму про співробітництво, підписаного 23 березня цього року міністром внутрішніх справ України
А. Аваковим і міністром у справах Європи і закордонних справ Франції
Ж.-І. Ле Дріаном, у рамках якого МВС України передбачає закупити впродовж п’яти наступних років (для поповнення вертолітного парку прикордонників, поліції та Держслужби з надзвичайних ситуацій) 55 вертольотів виробництва компанії Airbus Helicopters, виглядає дещо суперечливою. З одного боку, вітчизняна авіаційна промисловість, поза сумнівом, потребує державної підтримки для збуту своєї продукції і свого розвитку загалом. Реалізація ж усіх положень зазначеного меморандуму в повному обсязі не на користь розвитку української авіаційної промисловості. З іншого боку, потреби національної безпеки можуть потребувати поставки певної кількості сучасних гелікоптерів уже найближчим часом. Вітчизняна ж авіаційна промисловість повною мірою ці потреби найближчим часом задовольнити навряд чи зможе. Тому цілком імовірно, що реальну кількість потрібних Україні гелікоптерів, виробництва компанії Airbus Helicopters, було б доцільно визначати саме з урахуванням реальних перспектив поставки для згаданих цілей гелікоптерів вітчизняного виробництва.

Загалом, актуальність проведення в Україні ефективного імпортозаміщення на сьогодні, цілком імовірно, значно більша, ніж раніше. Тим більше що останнім часом, як це бувало й раніше, проблема оптимізації імпорту товарів і послуг в Україну як за кількісними, так і за якісними параметрами, мабуть, загострюється. Як було зазначено на початку цієї праці, поки зберігаються випереджаючі темпи зростання імпорту товарів Україною порівняно з експортом товарів. Відповідно й зростає абсолютна величина від’ємного сальдо торговельного балансу України.

Причому структура вітчизняної економіки, як передумова зміни структури та обсягу імпорту товарів в Україну, трансформується доволі повільно. До того ж збільшення доходів українців, що спостерігається останнім часом, підвищує попит саме на імпортні товари, вагома частка яких в Україні не виробляється. Усе це, у свою чергу, сприяє підтриманню згадуваних вище тенденцій у динаміці імпорту товарів і послуг Україною, що сформувалися останнім часом. Більше того, нинішнє зростання світових цін на нафту може вже в найближчому майбутньому потягнути зростання витрат України на імпорт нафти, нафтопродуктів і природного газу. Якщо до цього додати очікуване скорочення доходів від транспортування російського природного газу територією України у зв’язку із введенням в експлуатацію магістральних газопроводів «Турецький потік» і, цілком імовірно, «Північний потік-2», то вже в недалекому майбутньому загроза значного зростання абсолютної величини від’ємного сальдо торговельного балансу України істотно зросте.

При цьому треба нагадати, що Україна задля забезпечення своєї економічної безпеки вживає заходи з диверсифікації імпорту енергоносіїв. І це стосується не лише поставок природного газу. Зокрема, як зазначив директор Державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки І. Шевченко, поступово знижується ризик політичного впливу Росії через зберігання відпрацьованого ядерного палива. НАЕК «Енергоатом» значною мірою просунулася в реалізації проекту з будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива, де після введення його в експлуатацію зберігатиметься відпрацьоване ядерне паливо з трьох АЕС – Хмельницької, Рівненської, Південно-Української. На Запорізькій АЕС із 2001 р. діє власне сховище. Будівництво такого сховища зекономить до 200 млн дол. щороку й повністю усуне можливий маніпулятивний важіль на нашу країну. Також активно відбувається переорієнтація на національного й західного постачальника запчастин для об’єктів АЕС, інжинірингової підтримки. Тому, за його словами, критичної залежності від Росії не залишиться в принципі.

Зокрема, паливо Westinghouse у змішаних зонах експлуатується на шести енергоблоках українських АЕС. Триває процес поступового переходу від змішаних завантажень ядерного палива різних постачальників в одну активну зону реактора на паливо одного виробника. Найближчими роками на семи з 15 енергоблоків АЕС повністю експлуатуватиметься ядерне паливо компанії Westinghouse. Відповідно до нещодавно підписаного контракту між НАЕК «Енергоатом» і компанією Westinghouse сьомим буде третій енергоблок Рівненської АЕС. У реактор паливо почнуть завантажувати у 2021 р. (Дзеркало тижня. 2018. № 10. С. 10).

Важливим індикатором розвитку української зовнішньої торгівлі є очікування керівників підприємств щодо перспектив реалізації продукції (послуг) цих підприємств на зовнішньому ринку, результати опитування яких регулярно публікуються НБУ. Згідно з останніми опублікованими опитуваннями, проведеними у І кварталі 2018 р., на збільшення обсягів реалізації продукції (послуг) своїх підприємств на зовнішньому ринку протягом наступних 12 місяців очікувало 37,9 % респондентів, на зменшення – 10,4 %. Баланс позитивних і негативних очікувань становив 27,5 %, оскільки 51,7 % респондентів не очікували зміни обсягів реалізації продукції (послуг) своїх підприємств на зовнішньому ринку. Причому в І кварталі
2018 р. очікування щодо збільшення обсягів реалізації продукції (послуг) були лише трохи менш оптимістичними, ніж у ІV кварталі 2017 р. (баланс позитивних і негативних очікувань 28,9 %), але більш оптимістичними, ніж у 2017 р. у цілому.

Загалом ми бачимо певне зростання оптимістичних настроїв керівників українських підприємств щодо збільшення обсягів їхнього експорту в найближчому майбутньому. Причому дуже важливо, що очікування щодо збільшення обсягів експорту поліпшилися в переробній промисловості, сільському господарстві та оптовій торгівлі. Щоправда, деяке зниження рівня оптимізму керівників середніх за розміром підприємств може сигналізувати про певне ускладнення експорту вітчизняних товарів з відносно більшою часткою доданої вартості в ціні їх продажу (тобто товарів з вищим ступенем переробки). Також треба визнати, що такі очікування суб’єктів підприємництва можуть бути певною мірою помилковими. Але, оскільки результати опитувань базуються на практичному досвіді конкретних експортерів, є доволі вагомі підстави вважати, що зазначені очікування в основному відображають тенденції розвитку української зовнішньої торгівлі на найближчу перспективу.

Окремо треба зупинитися на загрозах для розвитку української зовнішньої торгівлі, пов’язаних з функціонуванням Світової організації торгівлі як такої. Деякі оглядачі ЗМІ цілком обґрунтовано наголошують, що «досі СОТ вважалася ледь не єдиним інструментом, завдяки якому малі країни могли захистити свої торговельні інтереси в суперечці з гігантами». Тим більше що в суді СОТ розглядається ряд справ, що стосуються України (URL: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2017/10/10/7072066). При цьому треба враховувати, що підготовка подання скарг і їх розгляд у СОТ доволі часто сягає двох-трьох років і більше. Причому країни, що програли, мають право на апеляцію і, зазвичай, користуються цим. Відповідно до правил СОТ, на апеляцію відводиться 60–90 днів. Тому вирішення торгових суперечностей між державами з використанням механізмів СОТ є відносно повільним.

Утім, для України основні спори, що розглядаються нині в рамках СОТ, пов’язані з торговельною агресією РФ, яка є важливою складовою російської гібридної війни проти нашої держави. Як підкреслила в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» заступник міністра економічного розвитку та торгівлі, торговий представник України Н. Микольська, «торговельна агресія – це апріорі не пов’язане з економікою явище. Це не якісь бар’єри в торгівлі чи перепони, які можна усунути, це реальна торговельна війна. А це означає, що як тільки ти впорався з одним бар’єром чи перепоною, для тебе одразу створять інший. У цьому ми переконуємо всіх наших виробників і партнерів у СОТ». На її думку, у результаті цієї торгової агресії Росія прагне досягти таких цілей. «Перша – обмежити надходження валютної виручки до України, зробивши нас фінансово слабшими. Друга мета – витіснити український продукт з ринків цих країн, замінивши їх російською продукцією. У більшості випадків це дійсно взаємозамінні товари. Третя – дати зрозуміти транснаціональним корпораціям, які мають виробництва як на території України, так і в Росії, що їм варто залишати українську землю та розвивати виробництво на тій території, яка може забезпечити їм безпроблемний доступ на ринки»(Дзеркало тижня. 2017. № 8. С. 6).

Минулого року торговий представник України Н. Микольська повідомляла, що в СОТ розглядається ряд справ, що стосується України, дві з яких на фінішній прямій. Це справи про закриття російського ринку для залізничного обладнання українського виробництва та про блокування РФ транзиту українських товарів у країни Південного Кавказу та Середньої Азії. В обох цих справах, на її думку, Україна має гарні шанси на успіх. Причому вона наголошувала, «що всі справи, суперечки між Україною та Росією мають системний інтерес для всіх членів СОТ. Бо питання, яких ми у цих суперечках торкаємося, – це не питання обмежень з боку РФ чи України, це не питання ординарної торгівлі, це питання агресії і протидії їй. Тому вони однозначно викликають системний інтерес. Зі свого боку, ми в постійному діалозі з нашими іноземними партнерами, щоб пояснювати їм нашу позицію, якщо вони чогось не розуміють, надавати аргументи»(Дзеркало тижня. 2017. № 33. С. 6).

Оглядач «Дзеркала тижня» В. Кравченко, вважає, що спори України та Росії в СОТ потребують нестандартних рішень, «оскільки від того, яке вирішення проблеми вибере Київ, значною мірою залежить і подальша санкційна політика міжнародної спільноти проти Росії, а також відносини України зі США та ЄС і стійкість системи міжнародного торгового права. Непередбачені ж ускладнення виникли внаслідок двох спорів між Києвом та Москвою, які розглядаються в СОТ, – справи DS512 “Росія – заходи щодо транзитного рухуˮ і справи DS525 “Україна – заходи щодо торгівлі товарами та послугамиˮ. У першому випадку, який стосується обмежень РФ транзиту українських товарів через російську територію в Казахстан і Киргизстан, Київ виступає позивачем. У другому – відповідачем: торік Москва, оскаржуючи понад десяток українських законодавчих і нормативних актів, подала до СОТ комплексний позов проти України стосовно всіх санкцій, впроваджених Києвом щодо Росії, починаючи з 2014 р. по травень 2017 р. 

…Ставки при розгляді цих позовів значно вищі, ніж у трьох інших спорах між Києвом і Москвою, що розглядаються в рамках СОТ: DS493 (про українські антидемпінгові заходи щодо аміачної селітри з Росії), DS499 (про заборону РФ імпорту українських вагонів та залізничного обладнання) і DS532 (про впровадження РФ обмеження імпорту продуктів харчування й промислових товарів українського походження). Та у справах DS512 і DS525 ідеться не про антидемпінгові заходи. Річ у тому, що в цих двох випадках захист базується на ст. XXI “Винятки з міркувань безпекиˮ Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Аргументуючи свою позицію, у справі DS512 на цю статтю посилається Росія, а у справі DS525 – Україна...

До травня минулого року, коли Москва подала позов проти України, питання санкцій взагалі ніколи не було предметом звернення в СОТ. Тому й ст. XXI ГАТТ жодного разу не піддавалася офіційному тлумаченню суддями. Упродовж останніх двох десятиліть існувала джентльменська домовленість: санкції – політична проблема, а не питання політики протекціонізму, коли влада захищає місцевого товаровиробника… Прикметно, що РФ не подала позовів проти США і ЄС, хоча вони запровадили проти неї персональні й секторальні санкції. І ці обмеження за своїм змістом вагоміші, а за наслідками більш значні, ніж заходи, впроваджені Україною. Очевидно, у Москві невипадково спочатку хочуть протестувати позов на прикладі України…

Оскільки з моменту російської агресії Київ виступав за жорсткішу політику міжнародної спільноти стосовно Москви, нашій країні важливо зберегти політику обмежувальних заходів проти Росії. І мета Києва, як у справі DS512, так і в справі DS525, – завершити процеси так, щоб Україна залишилася в нормальних відносинах і зі США, і з ЄС, а Москва не розбила загальний фронт санкцій проти РФ» (Дзеркало тижня. 2018. № 8–9. С. 6). 

Як бачимо, нинішня ситуація із захистом інтересів України в рамках СОТ доволі складна. У ЗМІ висловлювалися припущення, що у справах DS493, DS499 і DS532 Україна може розраховувати на загалом позитивні для себе результати, які хоча б і повільно, але поліпшуватимуть умови української зовнішньої торгівлі. Однак нещодавно ЗМІ повідомили, що арбітраж СОТ визнав порушення, допущені Україною при проведенні антидемпінгового розслідування стосовно аміачної селітри, походженням з Росії. «СОТ вимагає прибрати порушення. Це означає, що ми маємо провести нове антидемпінгове розслідування, причому на час його проведення не зупиняючи дії захисних мит. Дуже можливий варіант, що й після нового розслідування, проведеного з урахуванням зауважень СОТ, вдасться довести факт демпінгу з боку РФ», – розповів співрозмовник «Європейської правди» (URL: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/05/15/7081716). Хоча не можна виключати того, що і висновки СОТ за результатами нового антидемпінгового розслідування можуть виявитися не на користь України.

Водночас також треба визнати, що ситуація зі справами DS512 і DS525 дійсно не проста. Мабуть, головним критерієм успіху для України в цих справах дійсно було б збереження загального фронту санкцій проти Росії із США, ЄС та іншими державами, що підтримують Україну в цьому важливому для нас питанні. Зміна ж обсягів експорту товарів з України та імпорту товарів до України, яка може відбутися в результаті вирішення спорів у СОТ за справами DS512 і DS525 буде, мабуть, другорядним питанням порівняно зі збереженням загального фронту міжнародних економічних санкцій проти Росії.

Як короткий підсумок проведеного вище аналізу зазначимо таке. Російська гібридна агресія проти України вплинула на зміни обсягів, товарної й, особливо, географічної структури української зовнішньої торгівлі. Причому частина цих структурних трансформацій, насамперед тих, що стосуються торгових відносин з Росією, мабуть, мають незворотний характер, якщо оцінювати їхню перспективу принаймні на 10–15 наступних років. Однак нині на порядку денному української зовнішньої торгівлі, поряд з відбиттям російської торговельної агресії, стоїть проблема адекватної і своєчасної реакції на велику міжнародну торговельну війну, якщо така все-таки розпочнеться. За таких обставин особливо актуальним видається:

–                   прискорене нарощування обсягів експорту українських товарів і послуг, особливо тих, що мають відносно вищу частку доданої вартості в ціні їх продажу;

–                   проведення ефективної політики імпортозаміщення з метою поліпшення торговельного балансу й забезпечення національної безпеки України;

–                   державне сприяння оптимізації структури та обсягів імпорту товарів і послуг для покращення збалансованості української зовнішньої торгівлі;

–                   формувати державні фінансові резерви для підтримки українського експорту, насамперед високотехнологічного (При підготовці цієї праці було використано інформацію з таких джерел: Державна служба статистики (http://www.ukrstat.gov.ua); Офіційний веб-сайтМіністерства економічного розвитку і торгівлі України (http://www.me.gov.ua); Національний банк України. Офіційне інтернет-представництво (http://www.bank.gov.ua); Дзеркало тижня. – 2017. – №8, 26, 29, 33; 2018. – №89, 10, 13, 16; Дзеркало тижня (http:// dt.ua). – 2018. – 2–5, 13, 15, 19, 20, 26.04; Європейська правда (https://www.eurointegration.com.ua). – 2017. – 21.07; 1.08; 10.10; 2018. – 13.03; 18.05; Новое время страны. – 2017. – №38; Новое время (http://nv.ua). – 2018. – 16.01; 6.02; 2, 3, 16, 17, 20.04; 1, 18, 20.05; Польське радіо(http://www.polradio.pl). – 2018. – 13.04; РБК Україна (https://www.rbc.ua). – 2017. – 8.09; 2018. – 3.04; УНІАН (https://www.unian.ua). – 2018. – 8.03; AgroPolit.com (https://agropolit.com). – 2017. – 9.10; 2018. – 3.05; BBCNewsUkrainian (http://www.bbc.com). – 2018. – 5.04; DeutscheWelle (http://dw.com). – 2018. – 20.02; 23.03; 4, 25, 27, 29.04; WorldSteelOrganization (https://www.worldsteel.org/media-centre/press-releases/2018/worldsteel-short-range-outlook-april-2018.html).

 

Кулицький С. Зовнішня торгівля України: стан, проблеми й перспективи [Електронний ресурс] / С. Кулицький // Україна: події, факти, коментарі. – 2018. – № 10. – С. 39–52. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2018/ukr10.pdf. – Назва з екрану.