Н. Тарасенко, мол. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Переговори А. Меркель і В. Путіна в Сочі: український контекст

 

18 травня канцлер Німеччини А. Меркель здійснила робочий візит до Російської Федерації. Її зустріч з президентом В. Путіним відбулася в Сочинській резиденції російського лідера. Напередодні, спілкуючись із журналістами, А. Меркель зазначила, що це візит з нагоди інавгурації президента Росії на новий термін. «У таких випадках заведено звіряти позиції з найважливіших політичних питань», – пояснила канцлер (URL: https://www.radiosvoboda.org/a/29236199.html). Подібним чином щодо мети зустрічі очільників двох держав висловився прес-секретар російського президента Д. Пєсков, за словами якого це лише можливість «звірити годинники з актуальних міжнародних і регіональних проблем» (URL: http://www.dw.com/uk/меркель-у-путіна-в-сочі-з-квітами-але-без-конкретних-результатів/a-43847696).

Варто зауважити, що поїздка А. Меркель у Сочі стала третім за останні два тижні візитом офіційних представників Німеччини до Росії. 10 травня міністр закордонних справ Німеччини Г. Маас зустрівся зі своїм російським колегою С. Лавровим. 15 травня міністр економіки ФРН П. Альтмайєр здійснив візит до Москви, де провів переговори, зокрема, з прем’єр-міністром Д. Медведєвим і міністром енергетики Росії О. Новаком. Таку інтенсивність діалогу в Росії розцінили як позитивний сигнал у відносинах двох держав. Спостерігачі в Москві говорили про «ренесанс» російсько-німецьких відносин, доводили, що приїзд А. Меркель – як і майбутній приїзд президента Франції Е. Макрона – яскравий доказ відсутності ізоляції В. Путіна на міжнародній арені.

Утім німецькі експерти не бачать передумов для потепління між Берліном і Кремлем, поки Кремль не перегляне свою агресію в бік України й ситуацію щодо підтримки Б. Асада. Це незмінна лінія поведінки Німеччини. Водночас певним позитивом є те, що і Німеччина, і Росія пройшли виборчі етапи всередині країн, обидві готові для повноцінної участі в зовнішній політиці. Деякі німецькі спостерігачі не виключають, що Німеччина й Росія зможуть знайти точки взаємодії на тлі ускладнення геополітичної ситуації, що сталося після виходу США з атомної угоди з Іраном. Угоду, відому як Спільний всеосяжний план дій, уклали у 2015 р. за президентства Б. Обами. Крім Ірану та США, її підписали Велика Британія, Франція, Німеччина, ЄС, Росія, Китай. На початку травня під час виступу в Білому домі президент Д. Трамп назвав угоду «гнилою», нездатною запобігти появі ядерної зброї в Ірані в недалекому майбутньому та пообіцяв відновити жорсткі санкції, які впливають на ядерну діяльність Тегерана. «Будь-яка країна, яка допомагає Ірану в його прагненні здобути ядерну зброю, також може потрапити під жорсткі санкції Сполучених Штатів», – додав Д. Трамп (URL: https://www.bbc.com/ukrainian/news-44044107).

Натомість лідери Великої Британії, Франції та Німеччини підтримали чинну ядерну угоду з Іраном і заявили, що це найкращий спосіб зупинити нарощування зброї в цій країні. «Іронія того, що відбувається, полягає в тому, що вихід США з угоди з Іраном зближує європейців і росіян. Більш того, погрози Вашингтона на адресу Тегерана призвели до стрімкого зростання цін на нафту: уперше за останні кілька років вартість чорного золота перевищила 80 дол. за 1 барель. А це, у свою чергу, забезпечить додаткові надходження до російського бюджету. Це ще один супутній збиток імпульсивної зовнішньої політики США», – зазначив німецький експерт DW М. Шорич (URL: https://ua.news/ua/peregovory-merkel-i-putina-v-sochi-zblyzhennya-nimechchyny-z-rosiyeyu).

Ще одним питанням, щодо якого в Берліна й Москви немає принципових розбіжностей, є будівництво газопроводу «Північний потік-2». Попри гучну критику проекту не лише з боку України та США, а і Єврокомісії та окремих держав ЄС, зокрема Польщі й країн Балтії, Німеччина в березні дала дозвіл на його будівництво. Проект передбачає спорудження й роботу двох ниток газопроводу, загальна потужність яких 55 млрд куб. м газу на рік, від узбережжя Росії через Балтійське море до Німеччини. Побудувати «Північний потік-2» передбачається до кінця 2019 р. Єдиним акціонером проекту є «Газпром», але як партнери виступають Uniper і Wintershall (Німеччина), OMV (Австрія), Royal Dutch Shell (Велика Британія/Нідерланди) та інші європейські компанії.

Свій дозвіл на побудову газопроводу у винятковій економічній зоні 5 квітня надала Фінляндія. Також 5 квітня Верховна Рада України закликала іноземні парламенти, уряди і світову бізнес-громадськість не брати участі в підготовці, фінансуванні або лобіюванні будівництва газопроводу «Північний потік-2».

Найвагомішим союзником України в протистоянні будівництву «Північного потоку-2» стали США. За інформацією газети Wall Street Journal, на переговорах з А. Меркель у Вашингтоні наприкінці квітня президент США Д. Трамп намагався переконати главу німецького уряду відмовитися від реалізації проекту з Росією, а 17 травня в Державному департаменті США повідомили про можливість запровадження американських санкцій щодо компаній, які беруть участь у реалізації проекту «Північний потік-2» (URL: http://www.dw.com/uk/сша-попереджають-про-можливі-санкції-щодо-північного-потоку-2/a-43824081).

Представник Державного департаменту С. Оудкірк заявила, що США виступають проти будівництва газопроводу «Північний потік-2», бо він може посилити «ворожий вплив» Росії у Європі. С. Оудкірк також зазначила, що газопровід постачатиме газ в обхід України, яка залежить від плати за транзит, і надасть Росії можливість встановити обладнання для стеження в Балтійському морі.

Натомість прихильники проекту заявляють, що газопровід лише урізноманітнює шляхи надходження газу європейським споживачам, що, на їхню думку, тільки піде на користь країнам ЄС. Керівники трьох компаній, що беруть участь у проекті, стверджують у своїй статті в американському журналі The National Interest, що побоювання з приводу «Північного потоку-2» безпідставні: «Твердження, ніби Росія здатна використовувати газ як політичну зброю, обман» (URL: http://nationalinterest.org/feature/misplaced-fears-over-nord-stream-2-25661).

Саме комерційними цілями донедавна пояснювали початок будівництва газопроводу і в Москві, і в Берліні. Хоча насправді газу в Німеччини вистачає навіть без «Північного потоку-2». Є український і білоруський транзит, є постачання з країн Азії, є LNG-термінал, який приймає скраплений газ із Африки та обох Америк. За словами аналітика Німецького товариства закордонної політики (DGAP) Ш. Майстера, економічний розрахунок Берліна в цій ситуації полягає в тому, що новий газопровід зробить Німеччину «європейським хабом газорозподілу» та істотно посилить її позиції як транзитної країни для «блакитного палива» у Євросоюзі. Це може стати одним із засобів підкріплення провідної ролі Німеччини у ЄС, яку вона досі відігравала (URL: http://www.dw.com/uk/чи-домовляться-путін-і-меркель-щодо-української-газової-труби/a-43807265).

Водночас директор енергетичних програм Центру ім. О. Разумкова В. Омельченко зазначив, що Німеччина й німецькі компанії бачать свої інтереси в тому, щоб диверсифікувати поставки газу та мати декілька маршрутів транспортування. Причому тут переплітаються і економічні інтереси, і політика. «Я вважаю, що превалюють все ж таки політичні питання над економічними, хоча офіційно говориться про інше: що тут у першу чергу бізнес. З німецької сторони, можливо, це бізнес, а зі сторони Росії – це насамперед політика», – додав В. Омельченко (URL: http://razumkov.org.ua/komentari/u-perehovorakh-shchodo-pivnichnoho-potoku2-na-pozytsiiu-ukrainy-nikhto-ne-zvazhaie).

Експерт також висловив думку, що на українську позицію в цій ситуації жодна зі сторін не зважає, тому що на сьогодні Україна має слабку позицію. «Потужні гравці діють у своїх інтересах і максимум, що вони роблять, це ставлять Україну перед фактом. На сьогодні українська влада, на жаль, не може сформулювати чітку енергетичну політику й жорстко відстоювати свої інтереси», – констатував він.

Важливо також зауважити, що суперечка щодо «Північного потоку-2» між США й Німеччиною розгорнулася в момент, коли у європейсько-американських торговельних відносинах може виникнути повномасштабна торговельна війна. Вона викликана рішенням Вашингтона підвищити тарифи на ряд найважливіших імпортних товарів – перш за все сталь і алюміній. А. Меркель після консультацій з колегами з Франції і Великої Британії заявила, що Європа «готова захищати свої інтереси в рамках багатосторонніх торговельних відносин». Д. Трамп поки поступився, продовживши на місяць, до кінця травня, для країн ЄС, а також Канади й Мексики відстрочку запровадження нових тарифів.

Сама А. Меркель поки не поспішає вступати в гостру полеміку на рахунок політики США і відкрито висловлюватися щодо пошуків спільних позицій з Росією стосовно цього. На прес-конференції за підсумками переговорів з В. Путіним вона ухильно прокоментувала питання журналістів про кризу у відносинах з Америкою. «У нас тверда трансатлантична дружба, яка в історії витримувала різні думки й різні позиції», – зазначила канцлер Німеччини.

Під час зустрічі в Сочі лідери двох країн прогнозовано обмінялися позиціями щодо ядерної угоди з Іраном і виходу з неї США, «Північного потоку-2», конфлікту на Сході України.

Те, що тема «Північного потоку-2» стане головною під час переговорів А. Меркель і В. Путіна в Сочі, стало чітко зрозуміло, коли з візитом до Києва та Москви на початку травня поїхав міністр економіки ФРН П. Альтмайєр. У своїх коментарях між зустрічами з українським і російським прем’єрами В. Гройсманом та Д. Медведєвим він не приховував, що Німеччина взялася відігравати роль посередника між Києвом і Москвою в газовій суперечці. На зворотному шляху поза планово П. Альмайєр знову полетів до Києва, де зустрівся вже з Президентом П. Порошенком. Цей факт свідчить про те, що домовленість усе ж була досягнута й німецький міністр хотів обговорити її з українським лідером.

Після візитів до Києва й Москви німецький міністр економіки заявив, що «істотний» транзит газу через Україну можливий і в майбутньому, що він з «великим оптимізмом» дивиться на майбутню співпрацю з двома країнами тією мірою, у якій її не було в останні роки. Водночас він пообіцяв Києву підтримку Берліна в пошуку нового рішення (URL: http://www.dw.com/uk/чи-домовляться-путін-і-меркель-щодо-української-газової-труби/a-43807265).

До переговорів між А. Меркель і В. Путіним П. Альтмайєр 18 травня зробив важливу заяву, що відображає позицію німецького уряду. «Німеччина нічого не робить проти інтересів України. Ми якраз хочемо досягти того, щоб транзит газу через Україну був гарантований і забезпечений не тільки власне Україною та Росією, а і Європейським Союзом».

У день саміту в Сочі в німецькому виданні Frankfurter Allgemeine Zeitung була надрукована стаття Президента України П. Порошенка «“Північний потік-2” годує монстра», де він ще раз засудив будівництво трубопроводу. Цитуючи першого канцлера ФРН К. Аденауера, П. Порошенко назвав «Північний потік-2» «помилкою історичного масштабу з наслідками, які неможливо собі уявити». На його думку, втілення в життя проекту газопроводу являє собою «умиротворення агресора», яке не продемонструє йому сили Європи, а натомість «розв’яже Москві руки для вчинення ще жорсткішого наступу» на європейські цінності. За словами П. Порошенка, Росія зрозуміє будівництво «Північного потоку-2» як запрошення повернутися до попереднього стану речей (URL: http://www.dw.com/uk/порошенко-північний-потік-2-годує-монстра/a-43834516).

У статті український Президент кілька разів висловив сумнів у тому, що Європа потребує додаткового газопроводу. Проект «Північний потік-2» П. Порошенко назвав «суто геополітичним проектом Кремля, який не має нічого спільного з економікою чи з приватними бізнесовими інтересами, а має на меті підірвати єдність Європи і зрештою її знищити». «Інвестиція в “Північний потік-2” – це інвестиція в знищення Європи», – підкреслив у своєму тексті П. Порошенко.

Німецькі ЗМІ вважають, що саме П. Порошенко під час свого останнього візиту до Берліна у квітні 2018 р. переконав А. Меркель у політичному підґрунті газпромівської труби і важливості захисту транзитних інтересів України. У результаті 10 квітня канцлер Німеччини заявила, що проект «Північний потік-2» не може бути реалізований без збереження України як країни-транзитера.

На підсумковій прес-конференції канцлер підкреслила, що за Києвом «стратегічно важливо» зберегти істотну роль у транзиті російського газу до Європи. А. Меркель згадала про гарантії, які ЄС може дати Україні у зв’язку з північним трубопроводом. «Ми розглядаємо його як економічний проект, але в ньому є й інші складові. Треба опрацювати гарантії для України».

В. Путін у свою чергу запевнив у тому, що «після запуску “Північного потоку-2” не передбачається припинення транзиту російського газу через Україну». Транзит, за словами президента, триватиме, але тільки якщо такі поставки «виявляться економічно обґрунтованими й доцільними для учасників економічної діяльності».

Раніше з такими ж тезами виступали і високопоставлені представники «Газпрому», тому в запевненнях В. Путіна немає нічого нового, крім рівня, на якому їх було озвучено. Проблема полягає в деталях майбутньої російсько-української транзитної угоди, обсягах поставок і гарантіях. Занадто малі обсяги зроблять транзитний газ надмірно дорогим, а гарантіям, якщо їх надасть лише «Газпром», в Україні тепер не вірять.

Говорячи про ситуацію на Близькому Сході, А. Меркель під час прес-конференції вказала на погіршення стану справ, до якого призвів вихід США з ядерної угоди з Іраном. За її словами, хоча угода й не є досконалою, але це краще, ніж нічого. На тлі цього А. Меркель нагадала, що Німеччина, Велика Британія та Франція разом з усіма колегами по ЄС підтримують угоду з Тегераном і мають намір робити це і в майбутньому. Вона також запевнила в необхідності подальшого діалогу з Іраном щодо програми з виготовлення балістичних ракет з метою переконання керівництва країни не реагувати на дії США кардинально, а зберегти прихильність до умов договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

В. Путін заявив, що вони обмінялися з А. Меркель «думками про ситуацію, що склалася навколо Спільного всеосяжного плану дій щодо врегулювання іранської ядерної програми після виходу з нього США». При цьому ані президент, ані канцлер не сказали, чи домовилися вони діяти спільно, щоб зберегти в силі міжнародну угоду з Тегераном. З погляду Берліна, Росія могла би для цього скористатися своїм впливом в Ірані.

За результатами переговорів політики не змогли також запропонувати жодної нової перспективи політичного врегулювання конфлікту в Сирії або на Сході України. А. Меркель звернулася до В. Путіна з проханням вплинути на Б. Асада щодо захисту сирійських біженців. Від недавнього часу в країні діє правило, згідно з яким біженці втрачають свої права на володіння майном, якщо у визначений термін не заявлять про це владі. Канцлер вважає такий порядок перешкодою для повернення цих людей на батьківщину.

Говорячи про ситуацію в Україні, обидва політики заявили, що вважають Мінські домовленості єдиною основою, на якій треба шукати рішення конфлікту в Донбасі, обіцяють продовжувати зустрічі на вищому рівні в так званому нормандському форматі. Але назвати дату наступного такого саміту вони не змогли.

За словами А. Меркель, зустріч у цьому форматі на вищому рівні треба підготувати так, щоб та могла дати конкретні результати. Наприклад, примирити позиції Москви й Києва в питанні про мандат «блакитних шоломів» ООН. Але уявлення А. Меркель і В. Путіна з цього приводу поки залишаються різними. Канцлер ФРН вважає, що миротворці повинні забезпечувати режим припинення вогню на всій території конфлікту і створювати тим самим можливість для політичного процесу. Президент РФ бачить у них лише охорону для спостерігачів ОБСЄ.

А. Меркель визнала необхідність проводити діалог з РФ і надалі. На її думку, нинішні кризи можна подолати лише тоді, якщо активно їх обговорювати, особливо в тих питаннях, де сторони мають різні погляди.

Російський президент також запевнив, що РФ і ФРН й надалі працюватимуть у рамках так званого нормандського формату для пошуку мирного вирішення конфлікту, у тому числі й у питанні відправки в конфліктний регіон миротворців ООН. Щодо останнього пункту, то МЗС РФ і ФРН отримали вказівки опрацювати цю тему, повідомив В. Путін.

А. Меркель назвала хороші відносини з Росією «стратегічним інтересом Німеччини». При цьому вона підкреслила, що громадянські суспільства в обох країнах підтримують контакти один з одним.

В. Путін у свою чергу назвав переговори в Сочі відкритими та змістовними й зазначив, що навіть у найскладніші часи Росія та Німеччина «ніколи не втрачали контакти один з одним». «Розв’язувати застарілі проблеми неможливо без діалогу», – додав В. Путін (URL: http://fakty.ua/268754-chto-putin-i-merkel-poltora-chasa-obsuzhdali-v-sochi).

Підсумки переговорів очільників Німеччини й Росії лаконічно сформулював український журналіст і політичний коментатор В. Портников, з яким важко не погодитися (URL: https://www.radiosvoboda.org/a/29236891.html). За його словами, «…результат зустрічі А. Меркель і В. Путіна не новий: ніяких домовленостей по жодному з питань. Немає ніякого розуміння, чи будуть загальними дії щодо Ірану. Немає ніяких нових пропозицій по Сирії. Немає ніяких точок дотику з Україною. Навіть ситуацію з миротворцями ООН Меркель і Путін зараз бачать зовсім по-різному – хоча ще недавно російський президент вдавав, що готовий до поступок. Про зустріч у нормандському форматі, як і раніше, говорять, але дати її проведення не називають. Меркель стверджує, що така зустріч повинна принести конкретні результати. Але поки таких результатів не проглядається. Нічого нового ми не почули і з приводу “Північного потоку-2”. В. Путін стверджує, що транзит через українську територію і після запуску нового газопроводу буде збережений – але тільки в разі, якщо для цього будуть економічні обґрунтування. Меркель закликає зберегти за Україною важливу роль у транзиті й не допустити збитків для її економіки. Це не одна і та ж позиція, це – різні позиції. І нічого дивного в цьому немає. Сьогодні російський президент усе ще не готовий визнати, що тиск Заходу матиме руйнівні наслідки для економіки його країни і збереження влади. Саме тому їздити до Путіна можна. А домовлятися з ним – не можна».

Отже, за оприлюдненими результатами зустрічі лідерів Федеративної Республіки Німеччина та Російської Федерації й оцінками аналітиків пошук узгодження економічних і політичних інтересів провідних гравців світової політики триває. Разом з тим експерти відзначають зростання напруження з окремих питань, що може зіграти на користь економічним інтересам Росії та укріпленню її позицій на ринку енергоносіїв.

 

Тарасенко Н. Переговори А. Меркель і В. Путіна в Сочі: український контекст [Електронний ресурс] / Н. Тарасенко // Україна: події, факти, коментарі. – 2018. – № 10. – С. 11–17. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2018/ukr10.pdf. – Назва з екрану.