Захист суддів як гарантія верховенства праваО. Кривецький, голов. ред. НЮБ НБУВ

Захист суддів як гарантія верховенства права

 

Принцип незалежності суддів та їх недоторканості є важливою гарантією самостійності судової влади, а також обов’язковою умовою судового захисту прав людини й основних свобод. Суддя повинен вирішувати питання в судовій справі та приймати судові рішення за обставин, що виключають будь-який сторонній вплив на нього. Сьогодні судді постійно зазнають тиску ззовні і вимушені спиратися значною мірою на свою внутрішню незалежність і доброчинність. Посягання на життя законників, поширення неправдивої інформації, проблеми в організації роботи служби охорони і суддів-спікерів, захист прав суддею і загрози щодо незалежності правосуддя стали основною темою форуму «Незалежність суддів як передумова функціонування самостійної судової влади і гарантія верховенства права. Сучасні виклики», що відбувся нещодавно у Києві за сприяння Всеукраїнської асоціації адміністративних суддів.

Міжнародні стандарти судочинства закріплено в багатьох документах. Всі вони передбачають незалежність суддів, а саме, що судді є вільними та зобов’язані приймати безсторонні, неупереджені рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права без будь-яких обмежень, впливів, спонукань, примусів, загроз або втручання з будь-яких причин. Такі самі стандарти передбачено і в українському законодавстві: в Конституції та ст. 48 закону «Про судоустрій і статус суддів». «Судова влада має бути фінансово й адміністративно незалежною, судді мають бути захищені. Якщо вони не є захищеними та незалежними – вся правова система опиняється під загрозою. І таку країну не можна назвати демократичною», – наголосила генеральний секретар Європейської асоціації адміністративних суддів Е. Целлер.

Проте в Україні гучні заяви та чорний піар використовують як інструмент тиску на суддю. Фізично і психологічно, стверджують законники, на них тиснуть через Інтернет. Так, громадські активісти, які приходять на засідання, не завжди дотримуються правил поведінки, або навіть очікують на суддів біля їхніх будинків. Це вже виходить за межі професійної діяльності. Водночас суди належним чином не охороняються: лише кожне п’яте приміщення має цілодобову охорону. Досі не працює Служба судової охорони, яку, до того ж, не віднесено до силових структур. Судді часто не наважуються подавати скарги в рамках Цивільного кодексу, адже побоюються обурливих публікацій. І без того кожен факт біографії судді не тільки висвітлюється, а ще й інтерпретується автором статті на власний розсуд.

Звичайно, подібні проблеми з незалежністю мають й інші країни, наприклад, Туреччина та Польща. Доволі низький рейтинг довіри до судової влади, за даними Всеукраїнської асоціації адміністративних суддів, в Австрії (11 %). Високий авторитет людина у мантії має хіба що в країнах з багатовіковою історією права та традицією поваги до закону – Великій Британії та Сполучених Штатах.

Змінити ситуацію на краще сподіваються у ВААС. Свої пропозиції її представники виклали у зверненні до делегатів XV зї’їзду суддів. Вони закликають якнайшвидше розробити і прийняти закон про Службу судової охорони (ССО) та внести відповідні зміни до інших законів, аби охоронці мали право зупиняти порушників порядку та виводити їх із зали засідань. Також вважають за доцільне визначити функції судді-спікера, аби він міг роз’яснити рішення для широкого кола читачів, дати оперативний коментар, фахово спростувати неправдиву інформацію. Так суддя-спікер може взяти на себе тягар захисту суддів і одночасно підвищити довіру громадськості до суду.

На думку учасників форуму, від коментарів і гучних промов мають утримуватися, насамперед, чиновники та депутати усіх рівнів. Утім, доки на державному рівні не запанує нетерпимість до критики суддів, навряд чи варто сподіватися, що посадовці та політики зрозуміють: зневіра суспільства у Феміді швидко призводять до зневіри у владі.

І. Желтобрюх, суддя Верховного Суду: «Способи неправомірного впливу на суддів стають всебільш вигадливими. Я стикалася із ситуаціями, коли для відводу судді, котрий не виноситиме рішення, на яке розраховує певна сторона, остання вдається до ганебних дій: збирає інформацію, надсилає погрози на мобільний телефон, заявляє, що скаржитиметься у всі інстанції. Тож суддя відчуває, що матиме через це купу неприємностей. І ким же він має бути, щоб розглядати таку справу? Напевне, камікадзе».

Я. Шестопалова, суддя-спікер Ірпінського міського суду Київської області: «Під час швидкого реагування виникло питання: як повинен суддя-спікер координувати свої дії з прес-секретарем, якщо вони не підзвітні одне одному? Прес-секретар пише матеріал, суддя-спікер коригує, але потрібно ще узгодити все з головою суду або суддею, якого це стосується. А час іде, і повідомлення-дискредитація продовжує поширюватись у мережі. Тож ми стикнулися з тим, що статус є, але повноваження не прописано».

Н. Блажівська, віце-президент Всеукраїнської асоціації адміністративних суддів: «Сучасні ЗМІ, з одного боку, є джерелом швидкого отримання інформації, а з іншого – джерелом швидкого поширення інформації про суддів. І суддя, який не є активним у соцмережах, позбавлений можливості себе захищати. Можу впевнено сказати, що в усіх цивілізованих країнах суддям на рівні кодексів суддівської етики заборонено публікувати свої думки в соцмережах.

В Україні інша ситуація: якщо ти не активний – не можеш відстояти право на незалежність суду. Адже можливість бути почутим формує уявлення громадськості про суд».

«На жаль, в Україні сьогодні тиск на суддів став нормою, – говорить суддя Київського апеляційного адміністративного суду, член Всеукраїнської асоціації адміністративних судів, кандидат в члени ВСП О. Епель. – Захоплення судів, вибухи гранат, погроми зал засідань, підпалення шин під будівлями судів і навіть захоплення заручників… Безкарність таких дій породжує вседозволеність». За даними Реєстру повідомлень суддів про втручання у їх діяльність, що ведеться Вищою радою правосуддя, у 2017 р. було зафіксовано 330 фактів втручання. За цього 87 з них – це повідомлення про дії з боку органів державної влади, 19 – з боку народних депутатів України і 227 повідомлень – про втручання в процес з боку громадян та громадських об’єднань. Усе це свідчить про демонстрацію відкритої неповаги до суду і неприпустимий тиск на суддів. Як за цього забезпечити реальну незалежність судової влади? Сьогодні судді здійснюють правосуддя за надскладних умов, адже незалежність судової гілки влади є головною засадою правової системи країни в цілому. Стандарти незалежного суду визначені в багатьох міжнародних документах. Так, можна згадати Рекомендацію СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів, Європейську Хартію про статус суддів, Бангалорські принципи поведінки суддів. Та й ст. 126 Конституції України гарантує судді незалежність і недоторканність під час здійснення правосуддя, особисту безпеку, а також прямо забороняє вплив на суддю у будь-який спосіб. Водночас, на практиці ми бачимо зворотне.

Наприкінці минулого року Вища рада правосуддя затвердила Положення про Службу судової охорони, але права та обов’язки ССО й досі не врегульовано на законодавчому рівні. Так, у розділі VI Положення про цю службу передбачено право працівників на затримання правопорушників, застосування до порушників заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї. Однак, за словами судді О. Епель, такі повноваження за законом нині мають виключно правоохоронні органи, а Службу судової охорони на сьогодні до них не віднесено, і тому вона не може ефективно виконувати захист учасників судового процесу! Тому учасники форуму суддів вбачають єдиний вихід, із ситуації, що склалася, – розробити і прийняти спеціальний Закон про Службу судової охорони, який регулюватиме її правовий статус, як правоохоронного органу, з відповідними повноваженнями, та внести відповідні зміни до Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів».

Однак, вважають судді, одними лише змінами до законів проблеми не вирішуються. Так, суддя з Київщини І. Пивоваров переконаний: «Потрібно виходити з окремої статистики вчинених злочинів та випадків посягань на життя, здоров’я та майно суддів. Тоді можна буде аналізувати ситуацію в цілому і шукати ефективні заходи реагування. З іншого боку, вочевидь, що незаконний вплив на суд не обмежується лише фізичним тиском». У соціальних мережах, зазначає суддя, можна знайти багато непрофесійних коментарів рішень суду, автори яких часто-густо навіть їх і не читали. «На жаль, сьогодні коментатори судових рішень не несуть жодної за це відповідальності, що безпідставно занижує довіру до суду. А це – ще одна форма тиску на суддів!», – зазначає І. Пивоваров. Тому, сьогодні найголовнішим завданням, що стоїть перед судовою системою України є відновлення довіри до судової влади, а також забезпечення незалежності та недоторканності суддів під час здійснення правосуддя та їх особистої безпеки.

Водночас, міністр внутрішніх справ А. Аваков запропонував припинити охорону судів силами Національної поліції та Національної гвардії, внаслідок рішення Шевченківського райсуду Києва випустити на свободу людину, яка завдала охоронцеві вогнепального поранення біля суду під час засідання щодо запобіжного заходу одеському мерові Г. Труханову. На думку Авакова, суд "по суті схвалив стрілянину в поліцейського, вважаючи це нетяжким злочином". «Відповідно до ст.160 закону про судоустрій і статус суддів, відповідна охорона судів має здійснюватися створеною спеціальною службою судової охорони. – говорить він. – Буду вносити на розгляд проект постанови Кабміну про припинення функцій охорони судових установ з боку Нацполіції та Нацгвардії, якщо судді не здатні належним чином покарати злочинців, які посягають на життя представників мого відомства».

І дійсно, сьогодні достатньо проблемним залишається питання забезпечення повноцінної незалежності судової влади України у форматі, що існує у більшості держав Європи. З одного боку, є факти неправомірного втручання сторонніх осіб у професійну діяльність суддів з метою схилити їх у буд-який спосіб до прийняття бажаного для цих осіб рішення, а з іншого – прийняття суддями завідомо неправомірних рішень, вироків, ухвал, тобто фактично, продовження протизаконної діяльності, розпочатої сторонніми зацікавленими особами. Вочевидь, у разі відсутності державного врегулювання цієї проблеми, повноцінна інтеграція України до національних європейських структур є неможливою. Слід зазначити, що стан вітчизняної судової системи (зокрема, дотримання принципу незалежності суддів), уже давно перейшов у розряд проблем, які особливо турбують українське суспільство. Необхідність виправлення цієї проблемної ситуації ні в кого не викликає сумнівів, однак усі вжиті заходи, у тому числі й щодо вирішення відповідних завдань судової реформи, поки що відчутно не вплинули на забезпечення реальної незалежності суддів. Учасники форуму переконані, що задля того, аби механізми реформування судової системи стали дієвими, потрібно ретельно оцінити ефективність нових правових норм, які стосуються діяльності суддів та органів суддівського самоврядування, та законодавчо забезпечити їх незалежність, а саме розробити і прийняти закон про Службу судової охорони та внести відповідні зміни до інших законів. Це має відновити довіру до судової влади у суспільства та стати гарантією її недоторканості.