Заява лідерів країн «нормандської четвірки»: прогнози експертівМ. Дем’яненко, наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Спільна заява лідерів країн «нормандської четвірки»: чи справдяться мирні сподівання?

 

26 березня 2018 р. у Мінську тристороння контактна група домовилася про встановлення чергового перемир’я на Донбасі напередодні великодніх свят із 30 березня. Після цього лідери країн «нормандської четвірки» (Україна, Німеччина, Франція, Росія) оприлюднили спільну заяву щодо підтримки «великоднього перемир’я».

У заяві наголошується, що лідери країн «нормандської четвірки» підтверджують свою відданість імплементації Мінських домовленостей у всіх її вимірах (безпековому, політичному, гуманітарному та соціально-економічному). Вони, зокрема, розглянуть можливі шляхи прискорення імплементації домовленостей у найближчі місяці.

Лідери підкреслили важливість досягнутої домовленості щодо поновлення режиму припинення вогню з нагоди Великодніх свят, її ретельного дотримання та забезпечення ефективного моніторингу і верифікації з боку СММ ОБСЄ.

Також на тлі успішного звільнення близько 300 осіб 27 грудня 2017 р. вони закликали докладати більше зусиль з метою звільнення решти відповідно до формули «всіх на всіх» (URL: http://www.president.gov.ua/news/spilna-zayava-lideriv-krayin-normandskoyi-chetvirki-46674).

Підвищена увага до спільної заяви зумовлена тим фактом, що у двох із країн-учасниць «нормандської четвірки» нещодавно відбулися вибори. Так, у Німеччині обирали федерального канцлера, а в Росії відбулися президентські вибори. І хоча, і А. Меркель і В. Путін залишилися на своїх посадах, не до кінця зрозуміло, чи не зміниться їх риторика у той чи інший бік щодо конфлікту на Сході України.

Окремі українські політики одразу ж підкреслили важливість приєднання В. Путіна до «нормандської заяви». Перший заступник Голови Верховної Ради І. Геращенко написала на своїй сторінці у Facebook, що підтримка президентом Росії публічної заяви лідерів країн «нормандської четвірки» щодо «великоднього перемир’я» на Донбасі покладає на нього відповідальність за дотримання тиші.

Вона особливо наголошує на важливості цієї заяви. «Це важлива заява... Українська сторона, президент завжди публічно підтримував перемир’я і робив відповідні заяви. Жодного разу не було публічної заяви Путіна, хоча саме від його команди залежить поведінка бойовиків», – пояснила вона, додаючи, що протягом війни перемир’я оголошували 12 разів. «Це – тринадцята спроба. Жодного разу перемир’я не дотримувалося іншою стороною. Але на час перемир’я інтенсивність обстрілів зменшувалася, а це значить збережені життя військових і цивільних», – підсумувала І. Геращенко (URL: https://www.obozrevatel.com/ukr/politics/putin-ranishe-takogo-ne-robiv-u-poroshenka-poyasnili-sut-zayavi-normandskoi-chetvirki.htm).

Відзначає вона і ключову роль В. Путіна: «По-перше, саме від нього залежать дії бойовиків, тиша чи загострення на фронті. Звернувся Путін до сателітів звільнити заручників – і відбулося звільнення, яке до того бойовики два роки блокували». Також І. Геращенко підкреслила, що така «публічна заява означає і відповідальність за дотримання тиші». На її переконання, якщо режим тиші буде порушено бойовиками, це означатиме відповідальність окупаційного режиму і російського президента, який публічно підтримав перемир’я. І перед лідерами нормандського формату теж (URL: https://24tv.ua/chomu_vazhlive_priyednannya_putina_do_normandskoyi_
zayavi_poyasnennya_gerashhenko_n945373
).

У цьому контексті звертає на себе увагу прогноз російського опозиційного політика К. Борового щодо дій В. Путіна на Донбасі, яким він поділився вже після оприлюднення вищезгаданої заяви. На його думку, всі заяви президента Росії В. Путіна, що стосуються повернення Україні територій окупованого Донбасу і анексованого Криму, є нічим іншим, як марнослів’ям і спрямовані виключно на лобіювання інтересів Кремля і ослаблення уваги Заходу до цієї проблеми.

«Мені здається малоймовірним, що Путін змінить свої підходи. Тут скоріше діє бажання максимально обдурити і послабити увагу Заходу. Тиск Заходу дуже серйозний і сильний. Нехай це і символічні жести, але, схоже, що в Кремлі почали їх розуміти. Тобто це відсутність рукостискань і так далі. Я думаю, що заява Путіна (спільна заява лідерів країн «нормандської четвірки» про перемир’я на Донбасі) – це спроба якимось чином змінити напрямок, в якому розвивається ситуація. Це ж не дія, а заява. Якщо Путіна, наприклад, запитають про повернення Криму, то він знову, напевно, скаже фразу, що про це не може бути й мови. Тобто агресивна політика і позиція Кремля не змінюються. Тому готовність до переговорів по захопленим Путіним територіям можна сприймати як знущання… Говорити про зміну курсу можна буде тільки тоді, коли в Кремлі заявлять про початок звільнення захоплених територій. До цього моменту всякі слова про готовність до переговорів – це лише заяви про готовність до переговорів, і з цього не випливає, що самі переговори приведуть до якогось позитивного результату або зниження градуса протистояння», – пояснює він (URL: https://zik.ua/news/2018/04/03/ekspert_podilyvsya_novym_prognozom_
shchodo_diy_putina_na_donbasi_1297931).

Разом з тим К. Боровий дивується позиції української сторони, яка не робить ніяких кроків для повернення територій окупованого Донбасу і анексованого Криму під свій контроль. «У цій ситуації дивною є позиція України, яка нічого не робить для повернення власних територій. Я сподіваюся, що з часом позиція Києва якось зміниться, хоча б на рівні заяв. А ті заяви України, що ми бачимо сьогодні, поки дуже делікатні і не дратують Росію. І я думаю, що стримана поведінка України – це осмислене рішення, до якого закликає Захід, зацікавлений в тому, щоб якісь політичні процеси і переговори проходили, а напруженість протистояння знижувалася. Але це не наближає Україну і Захід до вирішення проблеми з Кримом і Сходом України. Те ж саме – і з заявами Путіна, які анітрохи не наближають до вирішення проблеми. Це просто порожні заяви, метою яких є не вирішення проблем окупованих територій, а використання цієї теми для просування інтересів Кремля, зокрема Путіна», – вважає політик.

Схожу точку зору щодо заяви лідерів країн «нормандської четвірки» висловив і В. Шлінчак, голова правління Інституту світової політики. На його думку, з боку Росії йде банальне зволікання часу, щонайменше, до виборів в Україні у 2019 р., на яких до влади в Україні можуть прийти, зокрема і проросійськи налаштовані політики та політичні сили, які допоможуть Росії «взяти реванш» в Україні. До того часу російська сторона може підписати багато заяв, декларацій тощо, але це не означає, що вона перейде до якихось кроків реального розв’язання ситуації (URL: http://iwp.org.ua/video_post/golova-pravlinnya-isp-prokomentuvav-zayavu-lideriv-normandskoyi-chetvirky/).

Аналізуючи ситуацію з дотриманням «великоднього перемир’я» на Донбасі, вже в перші його дні, можна констатувати, що є раціональне зерно в словах К. Борового та В. Шлінчака щодо заяв з боку російської сторони. Однак участь у переговорному процесі Росії є обов’язковою умовою існування такого формату. І хоча окремі експерти констатують, що з В. Путіним у «нормандського формату» не вийшло успішної роботи, але погоджуються з тим, що без нього успіху досягти буде досить важко, якщо взагалі можливо.

Разом з тим, за повідомленнями окремих ЗМІ, зустрічі в «нормандському форматі» без Росії все ж плануються. Так, російська газета «Коммерсант» нещодавно повідомила, що, за інформацією джерел, у Києві в травні в м. Ахен на заході Німеччини може відбутися саміт лідерів Німеччини, Франції та України, присвячений розміщенню на Донбасі миротворців ООН. Фактично йдеться про зустріч у «нормандському форматі», за винятком одного з його учасників – президента Росії.

За даними джерел, головним пунктом порядку денного тристороннього саміту в німецькому Ахені стане ситуація на Сході України і можливість розміщення на Донбасі «блакитних шоломів» ООН. Поінформоване джерело, близьке до Адміністрації Президента України, повідомило, що «підготовча робота» до тристороннього саміту в Ахені має бути проведена під час візиту в Берлін Президента П. Порошенка, який відбудеться 10 квітня, і його переговорів з канцлером А. Меркель.

Своєю чергою джерело, близьке до МЗС України, вважає, що «урізаний нормандський формат» на саміті в Ахені зовсім не означає, що рішення щодо Донбасу будуть прийматися в обхід і без відома Москви. А такий формат пояснюється тим фактом, що через «справу Скрипаля» зараз у відносинах Росії із Заходом виник вкрай несприятливий емоційний фон. Тому провести повноцінний чотиристоронній саміт не видається можливим. Однак навряд чи  його підготовка буде проходити без відома Кремля. Більш того, президент Франції Е. Макрон, який також у травні має намір відвідати Москву і Санкт-Петербург, зможе обговорити з В. Путіним тему миротворців на Донбасі.

Тоді як джерело в МЗС РФ зазначило, що Москва не заперечує проти контактів у подібному форматі. «Нічого проти такого роду зустрічей ми не маємо. Нехай збираються. Але потрібно розуміти, що питання про миротворців на Донбасі вирішуватися буде не в Ахені, а в Радбезі ООН. Без рішення Радбезу миротворці там не з'являться», – повідомило джерело (URL: http://www.unn.com.ua/uk/news/1723321-zmi-samit-u-normandskomu-formati-provedut-bez-rf).

Слід також наголосити, що деякі експерти пов’язують таку активізацію роботи в «нормандському форматі» зі зменшенням активності діалогу К. Волкера з В. Сурковим. На думку журналіста Ю. Сандула, нормандська четвірка «відпочивала», поки американець К. Волкер пробував шляхом діалогу з росіянином В. Сурковим розв’язати за них проблему Донбасу. «Діалог, прямо скажемо, вийшов не вельми успішний, хоча й місцями активний. Тепер знову Меркель й Макрон працюватимуть, а Волкер зможе перепочити» (URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2435040-pro-so-merkel-i-makron-mozut-govoriti-z-porosenkom-bez-putina.html). 

Що стосується участі Росії в «нормандському форматі» і зокрема в запланованій зустрічі в Ахені, то Ю. Сандул вважає, що загалом завжди добре там, де В. Путіна і Росії нема. «Тоді є шанс домовитися на основі права, а не понять. Однак, якщо йдеться саме про “нормандський формат”, то без В. Путіна погано. Чому? По-перше, без Росії це вже не “нормандський формат”, це вже буде щось інше – краще чи гірше, але інше. Цей формат і виник як спроба мирним, себто дипломатичним, шляхом зупинити російську агресію проти України і повернути під контроль України загарбані Росією території українського Донбасу. Росія у такому задумі – партнер, котрий під певним тиском, звичайно, але загалом добровільно повертає Україні її землі. Скільки у такому “форматі” реалізму, а скільки ілюзій – то вже інше питання.

По-друге, якщо Путіна нема, тоді про що говорити між собою іншим трьом лідерам? Узгоджувати спільну позицію, зокрема у питанні миротворців ООН? А хіба з цим раніше були проблеми? Розходження були між Росією та рештою компанії, включно з Україною. Тоді, можливо, будуть домовлятися, як спільними зусиллями змусити Росію врешті-решт поступитися? Ой, як хочеться, щоб саме так і було, але, на жаль, домовлятися про якісно нові санкції проти Росії Париж і Берлін мають з Вашингтоном, а не з Києвом. Ми якраз не проти, а ось щодо решти, особливо щодо Берліну і Парижу, є поважні сумніви. Наразі, мусимо визнати, про якісно нові економічні санкції проти Росії не йдеться, у будь-якому випадку це не питання для “нормандського формату”», – говорить він.

Саме цим можна пояснити спокій, з яким Росія поставилася до можливої зустрічі в німецькому Аахені. З одного боку, посилення санкцій зі сторони лише Німеччини та Франції залишається малоймовірним та недостатньо ефективним. А з іншого – питання миротворців вирішується в Раді Безпеки ООН. За таких обставин, унеможливлюються будь-які спроби впливати на ключові процеси, які можуть сприяти розв’язанню конфлікту на Донбасі в «нормандському форматі» без Росії. Разом з тим такий формат дає змогу виробляти чітку спільну позицію з метою її подальшого просування перед Росією.

На думку Ю. Сандула, якщо анонсований саміт в Аахені таки відбудеться, то, дуже ймовірно, там ітиметься про те, чим Україна може ще поступитися, аби Росія щось зробила в рамках «мінського процесу», приміром, погодилася розпочати перемовини про можливість допуску майбутньої миротворчої місії ООН до всього відтинку українсько-російського кордону, який Україна наразі не контролює. Або щось подібне. Утім, важко собі уявити, щоб П. Порошенко міг погодитися на щось більше, ніж на те, на що Україна вже погодилася раніше.

А от щодо участі російської сторони в «нормандському форматі» він  погоджується, що з Путіним не вийшло успішної роботи, але зауважує, що і без нього – теж не вийде. «Скільки вже раз сказано, що умовлянням агресора не перевиховати. Тим часом, на Заході, особливо в Європі, ще залишається дуже багато наївності щодо Росії, там ще дуже багато політиків та різномастих експертів і політологів вважають, що Росію ще можна умовити схаменутися, що її можна переконати, апелюючи до здорового глузду, переваг міжнародного співробітництва, ідей гуманізму та прав людини. Варто лише трохи їй поступитися, аби її Путін міг “зберегти лице”. І поки ця наївність не зникне, ми приречені “товкти воду в ступі”, у тому числі на найвищого рівня самітах хоч яких “форматів”», – вважає Ю. Сандул.

Отже, можна зробити висновок, що спільна заява лідерів країн «нормандської четвірки» про встановлення «великоднього перемир’я» на Донбасі та підтримку імплементації Мінських домовленостей з боку України, Німеччини та Франції є черговою спробою мирного врегулювання конфлікту. Тоді як для Росії це більше можливість бути залученою до переговорного процесу як «миротворця», при цьому не намагаючись реально впливати на розв’язання конфлікту, а відтягуючи час у власних інтересах, роблячи ставку на політичні зміни, що можуть відбутися в результаті виборів в Україні у 2019 р., або ж сподіваючись на дещо лояльніше ставлення до себе з боку Заходу в майбутньому.

 

Дем’яненко М. Спільна заява лідерів країн «нормандської четвірки»: чи справдяться мирні сподівання? [Електронний ресурс] / М. Дем’яненко // Україна: події, факти, коментарі. – 2018. – № 7. – С. 26–31. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2018/ukr7.pdf. – Назва з екрану.