Український оборонно-промисловий комплекс: стан та тенденціїС. Кулицький, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Сучасний етап розвитку оборонно-промислового комплексу і виробництва продукції подвійного призначення в Україні

 

Окупація Росією Криму та російська агресія на Донбасі визначили кардинальну зміну умов розвитку оборонно-промислового комплексу (ОПК) і виробництва продукції подвійного призначення в Україні, починаючи з 2014 р. Якщо до 2014 р. основний попит на продукцію цього сегмента української економіки формував попит на іноземних ринках, то, починаючи з 2014 р., у цьому питанні провідну роль починають відігравати потреби національної оборони й безпеки. Відповідним чином змінився і спектр видів промислового виробництва, що отримував належні стимули для свого розвитку.

Однак і нині не лише військово-політичні чинники визначають умови розвитку оборонно-промислового комплексу та виробництва продукції подвійного призначення в Україні. Зокрема, надзвичайно велике значення для розвитку зазначеного сегмента української економіки мають дуже серйозні соціально-психологічні зрушення, що відбулися в українському суспільстві з початку 2014 р. Адже до анексії Кримського півострова й окупації Росією частини території України статус нейтральної держави, яка до того ж, згідно з Будапештським меморандумом, мала гарантії своєї територіальної недоторканності з боку провідних ядерних держав світу, сприяв доволі істотному поширенню серед громадян України сумнівів щодо доцільності для нашої держави мати значні й сучасні власні Збройні сили. Тепер же суспільна думка щодо потреби України в потужних сучасних Збройних силах кардинально змінилася. Нині, як свідчать результати соціальних опитувань, більшість громадян України виступає за вступ нашої держави до НАТО.

Останніми роками істотно змінилися також економічні й організаційні умови розвитку оборонно-промислового комплексу і виробництва продукції подвійного призначення в Україні. Зокрема, зростаючі потреби національної оборони та безпеки й усвідомлення переважною частиною українського суспільства реальності існування військової загрози з боку Росії створили більш сприятливі обставини для розширення масштабів фінансування розвитку ОПК і суміжних з ним галузей та виробництв в Україні як з боку держави, так і з боку приватного капіталу.

Експерти вже давно наголошували, що військово-промисловий комплекс (ВПК) і суміжні з ним галузі краще розвиваються в тих державах, де провідну або принаймні дуже вагому роль у формуванні попиту на продукцію цього сектора відіграє економіка цих держав, а експорт такої продукції має підпорядковане значення. Адже міжнародний досвід свідчить, що зовнішній попит на озброєння з року в рік доволі нестабільний і по різних видах продукції може коливатися в значних межах. За таких обставин саме задоволення потреб національної безпеки й оборони допомагає зменшити щорічні коливання попиту на озброєння та сприяє загальній стабілізації роботи підприємств, що виробляють таку продукцію. Це дуже важливо, оскільки через високу капіталомісткість і наукоємність виробництво озброєнь та продукції подвійного призначення вельми негативно реагує на нестабільність попиту, а отже, і фінансування.

Утім ілюзії безпеки, пов’язані зі статусом нейтральної держави та гарантіями підписантів Будапештського меморандуму, що протягом двох десятирічь панували в Україні, перешкоджали розвитку саме тих сфер ОПК, які були зорієнтовані насамперед на потреби національної оборони й безпеки України, а не на експорт продукції. Нині цей соціально-психологічний бар’єр зруйнувався й потреби оборонно-промислового комплексу і виробництва продукції подвійного призначення в Україні у фінансових ресурсах для свого розвитку визначаються насамперед на потреби національної оборони та безпеки нашої держави. Хоча, звичайно, ситуацію в розвитку вітчизняного ОПК, що поступово формувалася протягом більше ніж двох десятиріч, змінити швидко і водночас радикально вельми складно саме з фінансово-економічних причин. Тому і експорт озброєнь, і продукції подвійного призначення нині продовжує зберігати дуже важливе значення для розвитку цього сектора економіки України.

У минулому оборонна промисловість України була складовою єдиного ВПК СРСР. Як підкреслює директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) В. Бадрак, «Україна, яка успадкувала близько 30 % радянського ВПК, була “приречена” бути присутньою на світовому ринку озброєнь і військової техніки (ОВТ). І цим завдавала неабиякого клопоту всім ключовим гравцям. Вашингтону – через потенційну небезпеку потрапляння ОВТ у зони напруження, Москві – у силу помітної конкуренції» (Дзеркало тижня. 2016. №49. С.4). Як заявив ще в кінці 2016 р. під час круглого столу в Інституті Горшеніна заступник генерального директора ДК «Укроборонпром» В. Коробов, в Україні на момент розвалу Радянського Союзу існувало три напрями оборонної промисловості, які відповідали світовим стандартам, були лідерами. Це – стратегічні ракетні комплекси, бронетанкові комплекси, кораблебудування. На вагомий науково-технічний спадок ще із часів СРСР саме в цих галузях вказують й інші фахівці, наприклад заступник міністра економіки Ю. Бровченко розповів, яку роль сьогодні відіграє ОПК.

Водночас не треба забувати, що багато ключових ланок радянського ВПК, з якими були тісно пов’язані українські підприємства, перебувають на території Росії. Тому розрив ділових зв’язків української оборонної промисловості з Росією через анексію Криму й російську агресію на Донбасі автоматично поставив на порядок денний проблеми вдосконалення галузевої структури ОПК і сфери виробництв продукції подвійного призначення в Україні та пов’язаного з цим підвищення ступеня самодостатності у сфері національної безпеки й оборони. До того ж загроза з боку Росії й надалі не виключена. Зокрема, як заявив начальник Генерального штабу Збройних сил України В. Муженко, наразі розглядаються різноманітні варіанти й масштаби агресії Росії проти України (URL: https://www.radiosvoboda.
org/a/29058892.html
). У зв’язку з цим в Україні останніми роками почали розвиватися загалом нові та відносно нові для нашої оборонної промисловості види виробництв і напрями діяльності.

Галузева структура. Наприклад, отримали доволі потужний імпульс для свого розвитку деякі напрями ракетобудування. Адже якщо до 2014 р. українське ракетобудування було представлене в основному виробництвом космічних літальних апаратів і їхніх елементів, то нині відносно швидкими темпами розвивається сфера ракетних озброєнь. Так, на початку січня цього року в ЗМІ з’явилися повідомлення про випробування нового оперативно-тактичного ракетного комплексу «Грім-2» українського виробництва. Оглядачі ЗМІ звертають увагу на оперативність роботи над цим видом озброєнь. Адже ще тільки в грудні 2015 р. секретар РНБО О. Турчинов заявив, що навколо проекту «Грім-2» «створюється виробництво повного циклу, починаючи від ракетного палива й закінчуючи бойовою частиною ракети, яка буде найкращим стандартом з оперативно-тактичних ракет, які є у світі». «Грім-2» характеризується високою точністю ураження й прохідністю протиракетної оборони понад 96 %, що гарантує прорив усіх існуючих сьогодні систем ППО, навіть російських С-300 і С-400. Мінімальна дальність стрільби цього комплексу становить 50 км, максимальна – 280 км в експортної версії і 350 км – для потреб ЗСУ (це пов’язано з «Режимом контролю за ракетними технологіями», який забороняє продаж іноземним державам ракет земля – земля з більшою дальністю). Однак, судячи з наявної інформації з ряду джерел, 350 км – це «юридична» дальність (прописана згідно з існуючими юридичними обмеженнями), а реальна дальність «Грому-2» може становити до 500 км, що цілком може бути використано в разі необхідності.

Таким чином, тактичний ракетний комплекс «Грім-2» може розглядатися як потужний засіб неядерного стримування агресора, зазначають деякі фахівці. «Якщо все буде йти за наміченим планом, вже за два-три роки комплекс “Грім-2” почне надходити на озброєння. Завдяки цьому комплексу ми отримаємо вагомий аргумент у всіх наших міжнародних суперечках і конфліктах», – заявив С. Лось, провідний конструктор КБ «Південне», що займається реалізацією проекту «Грім-2» (URL: https://www.depo.ua/
ukr/war/pid-pricilom-moskva-yak-grim-2-vpline-na-viynu-z-rosiyeyu-karta-20180111706648
).

Також наприкінці січня нинішнього року ЗМІ повідомили, що в Україні успішно відбулися перші відкриті льотні випробування нової української крилатої ракети наземного базування «Нептун», яка здатна точно вражати наземні й морські цілі. За словами секретаря РНБО О. Турчинова, це – повністю українська розробка конструкторів ДП «Київське КБ “Луч”» у співпраці з іншими державними і приватними підприємствами ОПК України. Причому, за словами директора інформаційно-консалтингової компанії Defense Express С. Згурця, проект «Нептун» належить до оптимальних рішень за критерієм ефективність – вартість. Тобто за відносно невеликі кошти Україна в короткий термін часу може отримати крилату ракету з дальністю в межах 300 км. Оглядачі повідомляють, що у відкритому доступі можна знайти інформацію про те, що ПКР «Нептун» є фактично «клоном» радянської ПКР Х-35, яка нині перебуває на озброєнні Збройних сил Російської Федерації, й аналогом американської ПРК «Гарпун».

Крім того, інтернет-видання Depo.ua якось повідомляло, що українські фахівці володіють технологією виробництва гіперзвукової крилатої ракети оперативно-тактичного класу з радіусом дії до 300 км. Маневреність і швидкість, яка дорівнюватиме п’ятьом швидкостям звуку (приблизно 1700 м/с), зробить таку ракету невразливою для засобів ППО противника.

Також агентство УНІАН повідомило, що 17 січня 2018 р. Президент України П. Порошенко поставив завдання завершити цього року процес випробувань і розпочати виробництво ракетного комплексу «Вільха». Зі свого боку секретар РНБО зазначив, що «Вільха» перевершує свій російський аналог під назвою «Смерч». Державні випробування «Вільхи» відбудуться навесні, після чого розпочнеться серійне виробництво цього ракетного комплексу. Державний концерн «Укроборонпром» уже цього року готується до серійної модернізації зенітно-ракетного комплексу С-125 «Печора», який уже пройшов успішні випробування. Дальня межа зони враження модернізованого зенітно-ракетного комплексу становить понад 40 км, а максимальна висота враження – 25 км.

Водночас варто згадати, як навесні 2017 р. генеральний конструктор КБ «Південне» О. Дегтярьов говорив, що на цьому підприємстві зайняті розробкою й налагодженням семи проектів для потреб української армії. При цьому, крім наведених вище зразків ракетної зброї, він називав, наприклад, «дві системи ППО з радіусом надійного ураження цілі до 150 км з перспективою 200‒250 км». Отже, судячи з інформації з відкритих джерел, нині в Україні доволі активно розвивається виробництво ракетних озброєнь. І є надія, що протягом кількох найближчих років ними буде оснащено Збройні сили України.

Поряд з ракетобудуванням, як зазначалося вище, останніми роками доволі потужний імпульс для свого розвитку отримали й інші напрями виробництва озброєнь, військової техніки, продукції подвійного призначення. Так, аналіз повідомлень ЗМІ свідчить, наприклад, про доволі швидкі темпи розвитку вітчизняного виробництва безпілотних літальних апаратів. Зокрема, у жовтні 2017 р. вітчизняні ЗМІ повідомляли, що Державне підприємство «Антонов» у кооперації з провідними підпри-
ємствами України активно розробляє безпілотний літальний комплекс під назвою «Горлиця». Крім багатофункціональної розвідувальної апаратури, «Горлиця» має можливості оснащення високоточними засобами ураження. Причому практична відстань польоту ударного безпілотника становитиме понад 1 тис. км.

Держпідприємство «Спецтехноекспорт» 12 жовтня 2016 р. представило на Міжнародній виставці «Зброя та безпека‒2016» у Києві свій новий безпілотник ANSER. Його відмінними рисами є можливість перебувати в повітрі від 6 до 12 год, здатність нести на собі корисне навантаження до 5 кг і використання повністю зашифрованих цифрових каналів передачі даних. Вага ANSER становить 23 кг. В «Укроборонпромі» зазначали, що цей безпілотник доцільно й ефективно використовувати для моніторингу великих територій, берегових ліній, позицій і переміщення противника у глибокому тилу.

Ще одним інноваційним проектом «Укроборонпрому» став БПАК-МП-1 «Спектейтор», який був створений фахівцями Київської політехніки та ВАТ «Меридіан» ім. С. Корольова. Цей комплекс є системою з одного-трьох дронів і наземної станції управління. «Спектейтор» має максимальну висоту польоту у 2 км, що в поєднанні з низьким рівнем шуму електричного двигуна дає можливість малопомітного застосування безпілотника. Завдяки своїм розмірам «Спектейтор» легко транспортувати навіть у рюкзаку, він має мінімальний час для підготовки до запуску в розібраному стані – лише до 2 хв. Станом на початок вересня 2017 р. уже декілька партій «спектейторів» перебували на дослідній експлуатації у Збройних силах України. 

Цілком закономірно, що фактичний статус держави, яка реально воює, викликає інтерес потенційних іноземних покупців до українських озброєнь і військової техніки. Саме тому, за повідомленнями ЗМІ, наприкінці лютого нинішнього року в українському павільйоні на виставці в Абу-Дабі (ОАЕ) на Міжнародній спеціалізованій виставці-конференції безпілотних систем і технологій UMEX‒2018 представлені перспективні українські безпілотники. Потенційним покупцям показували розробки як державних, так і приватних компаній. Зокрема, системи повітряної розвідки тактичного радіусу дії, засоби протидії БПЛА, безпілотник-камікадзе зі встановленою бойовою частиною. «Усі презентовані на виставці українські розвідувальні БПЛА мають досвід експлуатації в умовах війни на Донбасі й показали високу стійкість до систем радіоелектронної боротьби противника та високі аеродинамічні властивості», – наголошувалося в повідомленні Defence Blog (URL: http://defence-blog.com/news/ukrainian-company-develops-kamikaze-style-munition.html).

Також унаслідок російської агресії потужний поштовх для свого подальшого розвитку отримав традиційний для вітчизняного ОПК сегмент броньованої техніки. Причому йдеться як про відновлення та модернізацію існуючих видів озброєнь, так і про створення його нових зразків. Наприклад, за інформацією ДК «Укроборонпром», у 2014–2017 рр. підприємствами концерну було створено ряд новітніх зразків броньованої військової техніки, включаючи бойові модулі до неї, такі як багатоцільовий безпілотний бронетранспортер (БТР) «Фантом», БТР4 МВ1, модернізована бойова машина піхоти (БМП 1УМД), бойові модулі «Дуплет», «Кастет», «Тайпан» та ін., оснащені різними засобами вогневого враження наземних і повітряних цілей противника (гарматами, кулеметами, гранатометами, ракетним озброєнням), цифрова система управління вогнем «Мисливець» тощо. Станом на кінець 2017 р. зазначені зразки бойової техніки перебували на різних етапах їх випробування. Частина зазначених озброєнь була представлена на міжнародних виставках озброєнь і бойової техніки.

Окремо треба згадати про забезпечення Збройних сил України новітніми вітчизняними танками «Оплот». Зокрема, на початку нинішнього року прес-служба «Укроборонпрома» повідомила, що Державне підприємство «Завод ім. Малишева» (Харків) готове приступити до виконання державного оборонного замовлення з виготовлення танків «Оплот» для ЗСУ. Зі свого боку міністр оборони України С. Полторак під час засідання Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони на початку лютого назвав пріоритетні напрями закупівлі військової техніки для Збройних сил України у 2018 р., серед яких протитанкові комплекси, засоби радіоелектронної боротьби, технічної розвідки, безпілотники, антиснайперські комплекси, ракети «Вільха», танки «Оплот». С. Полторак зауважив, що по основних пріоритетах збільшуються закупки військової техніки та озброєнь від трьох до десяти разів. За його словам, це дасть можливість значно підвищити ефективність використання ЗСУ в зоні АТО й адекватно відповідати на загрози та ризики, які сьогодні в нас існують, повідомив кореспондент УНІАН.

При цьому треба наголосити, що, за інформацією ДК «Укроборонпром», за контрактом з Королівством Таїланд Державне підприємство «Завод ім. Малишева» залишилося здати замовнику лише декілька бойових машин «Оплот» з визначеної згідно з раніше укладеним контрактом поставки партії цих танків. На підприємстві планують завершити виконання домовленостей у I кварталі 2018 р., додали в концерні. Водночас варто згадати, що з початком російської збройної агресії проти України в ЗМІ та і в українському суспільстві в цілому розгорнулася дискусія з приводу доцільності призупинення виконання контракту з Таїландом на поставку танків «Оплот» і передачі цих бойових машин, що виготовлялися на підприємстві, Збройним силам України. Звичайно, такі дії української сторони посилили б рівень озброєння вітчизняної армії, але водночас завдали б дуже серйозного удару по репутації України як постачальника зброї на світовому ринку. Цим, у свою чергу, могли б скористатися конкуренти, включаючи Росію, для витіснення українських підприємств з відповідного сегмента світового ринку озброєнь і військової техніки.

Утім директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння В. Бадрак зазначав, що, «говорячи про потреби ЗСУ в танках, отримати значну кількість модернізованих танків “Булат” за короткий строк значно важливіше, ніж одиниці “оплотів”, які в кілька разів дорожчі, складніші в управлінні та експлуатації». На його думку, за умов, коли відповідну систему підготовки танкістів ще не налагоджено, необхідних тренажерних комплексів немає, а оперативні поставки комплектів, призначених для експлуатації та ремонту цієї військової техніки, тільки в планах, знищення одного такого танка могло бути катастрофічним для психологічного сприйняття в українській армії. 

Хоча, наприклад, екс-заступник командувача Сухопутних військ ЗСУ з логістики, генерал-майор Ю. Толочний заявив, що один з кращих українських танків Т-64БМ «Булат» виявився неефективним для Збройних сил України через свої характеристики. Він зазначив, що деякі варіанти модернізації військової техніки виявляються невдалими в реальному бою. Наприклад, танки Т-64БМ «Булат» через їхню велику вагу та слабкість двигуна виявилися неефективними, були переведені в резерв і замінені лінійними танками Т-64. Щоправда, у середині минулого року, за повідомленням деяких вітчизняних ЗМІ з посиланням на прес-службу Державного концерну «Укроборонпром», Держпідприємство «Завод
ім. Малишева», яке входить до складу цього ДК, відремонтувало 50 танків «Булат» і передало їх українській армії. На той момент у черзі на відновлення й модернізацію було ще 14 танків. Ці бронемашини пройшли гарячі точки бойових дій, захищали Луганський аеропорт і стримували наступ противника на Маріупольському напрямку. «Машини витримали удари супротивника і зберегли життя нашим захисникам. Усього за три роки 64 “булата” проявили себе на полі бою і зарекомендували себе як якісна і безпечна техніка», – зазначили в ДК.

Як бачимо, оприлюднені фахівцями оцінки танку Т-64БМ «Булат» дещо суперечливі. Хоча, мабуть, така суперечливість певною мірою закономірна, коли, з одного боку, усі характеристики бойової техніки перевіряються в умовах реальних бойових дій, з іншого ‒ виробництво, модернізація й ремонт ОВТ стає доволі прибутковим бізнесом. Однак урешті-решт нині саме результати броньованої техніки й різного озброєння до неї в умовах реальних бойових дій є надійним критерієм її ефективності. Обговорення ж технічних, економічних і організаційних проблем створення, модернізації й ремонту українських озброєнь і військової техніки в ЗМІ є надійним засобом громадського контролю за розвитком вітчизняного оборонно-промислового комплексу.

Водночас не можна не згадати про значне погіршення стану Військово-Морських сил (ВМС) України через анексію Криму Росією і втрату Україною більшої частини Військово-морського флоту. До того ж із втратою Криму Україна одночасно втратила й більшу частину інфраструктури базування своїх ВМС. Саме в цьому контексті треба звернути увагу на нинішні проблеми забезпечення ВМС України новою технікою та озброєнням. Адже одночасне створення потужних військових кораблів разом з інфраструктурою їх базування потребує значних витрат коштів і часу на реалізацію відповідних проектів. Варто згадати, що ще восени 2015 р. Військово-Морські сили ЗСУ вирішили продати недобудований ракетний крейсер «Україна», який ще в СРСР проектувався під зразки навігаційного обладнання та стрілецького озброєння, які в Україні нині не виробляються, і під російське озброєння. Крім того, щоб забезпечити розгортання діяльності ракетному крейсеру, необхідно три-чотири кораблі класу фрегат або есмінець. Також проблемою є відсутність інфраструктури базування, повідомив тодішній командувач ВМС віце-адмірал С. Гайдук (URL: https://lb.ua/society/2015/09/09/315539_vms_reshili_prodat_raketniy_kreyser.html).Щоправда, поки продати недобудований ракетний крейсер «Україна», на жаль, не вдалося. І, враховуючи попередній досвід України з продажу подібного військового корабля, навряд чи буде легко знайти дуже вигідного покупця.

Поки ж у розвитку українських Військово-Морських сил ставку, вочевидь, зроблено насамперед на захист узбережжя материкової України та прилеглої акваторії з використанням легких, але доволі добре озброєних і маневрених військових суден. Про це, наприклад, свідчить розгортання будівництва бойових катерів класів «Гюрза-М» і «Кентавр», призначених саме для подібних операцій. Стосовно більш потужних військових кораблів, то їх будівництво потребує не лише більше коштів і часу, порівняно з будівництвом згаданих вище катерів, а й істотного покращення організації вітчизняного військового суднобудування загалом, а також створення відповідної інфраструктури для базування бойових кораблів.

Тому через фінансові й часові обмеження для розвитку ВМС України доводиться шукати нестандартні шляхи забезпечення ВМС України новою технікою та озброєнням. Так, за повідомленнями ЗМІ, для формування ВМС України західні партнери можуть передати Україні за спеціальними схемами оплати використані кораблі, які за віковими категоріями влаштують український флот. Однак такий варіант варто розглядати лише як часткове й тимчасове розв’язання згаданої вище проблеми.

Також розвивається і вдосконалюється військово-морська авіація. Зокрема, до складу ВМС України вводиться новий парк універсальних патрульних транспортних літаків класу «Антонов» і ланка безпілотних апаратів, які будуть здатні на сучасному рівні цілодобово транслювати інформацію в режимі онлайн. Хоча загалом треба визнати, що основним завданням українських ВМС є захист узбережжя України та її територіальних вод і виключної економічної зони, а не бойові операції у віддалених від узбережжя України акваторіях Світового океану. Цим і визначатиметься формування складу ВМС України в найближчій перспективі. Причому при виконанні цієї функції ВМС України можуть спиратися на безпосередню підтримку інших видів ЗСУ (сухопутних, повітряних тощо).

Загалом, як свідчать дані ДК «Укроборонпром», у розвитку вітчизняного ОПК останніми роками особливий акцент зроблено на модернізацію, ремонт і відновлення ОВТ. Зокрема, «протягом трьох років, від липня 2014 р. по липень 2017 р., українську армію посилили 5 тис. 281 од. нової та модернізованої техніки, 7 тис. 164 од. відремонтованої та відновленої... Серед нового та модернізованого ОВТ більшість становить ракетно-артилерійське озброєння, а також ракети та боєприпаси – 1 тис. 061 і 2 тис. 613 од. відповідно. Військові також отримали 1 тис. 277 нових та модернізованих систем радіолокації, радіоелектронної боротьби та засобів зв’язку, 295 од. бронетехніки, артилерії та спеціальної техніки, а також 35 од. авіаційної техніки та обладнання». Такий напрям розвитку вітчизняного ОПК на сучасному етапі обумовлений радикальним і терміновим поліпшенням стану військово-технічного забезпечення Збройних сил України в умовах збройної агресії з боку Російської Федерації. Утім, зазначена тактика розвитку вітчизняного ОПК неодмінно пов’язана з поставкою ЗСУ озброєнь і військової техніки, значна частина якої є певною мірою застарілою в моральному відношенні, тобто у світі є аналогічні технічно досконаліші зразки.

Утім, зі інформацією «Дзеркала тижня», у першій декаді травня 2017 р. міністр оборони С. Полторак подав секретареві РНБО О. Турчинову багатосторінковий документ за № 220/3650 ‒ про проблемні питання діяльності оборонно-промислового комплексу України. «За оцінкою Міноборони, оборонно-промисловий комплекс країни не в змозі повною мірою забезпечити потреби Збройних сил в озброєннях, військовій та спеціальній техніці у зв’язку з недостатніми обсягами серійного (малотоннажного) виробництва нових і модернізованих озброєнь та військової техніки (ОВТ), що пов’язано зі старінням виробничих фондів і неефективним їх використанням, за критеріями фондовіддачі. Це призводить до зростання вартості продукції за рахунок адміністративних витрат і непідготовленого виробництва, незавершеного процесу імпортозаміщення комплектуючих виробів для наявних зразків ОВТ, тривалих пошуків елементів іноземного виробництва.

Природно, усі зазначені чинники призводять до зриву поставок озброєнь для ЗСУ. За інформацією міністра оборони, у 2016 р. Київський бронетанковий завод поставив 26 бронетранспортерів БТР-3ДА замість належних 42, ДП «ХКБМ ім. Морозова» ‒ половину із замовлених тренажерів для танка Т-64, ДП «КБ “Артилерійське озброєння”» у визначені контрактом терміни поставило 98 од. 82-мм мінометів замість 140, ПАТ «Завод “Маяк”» ‒ 250 од. 120-мм міномета «Молот» замість 280. Зрив термінів виконання контрактів підприємствами і кількість недопоставленої техніки й озброєнь істотно позначаються на боєздатності та обороноздатності Збройних сил. Найбільшою ж проблемою Міноборони вважає недостатню кількість бронетранспортерів, які виробляють підприємства «Укроборонпрому», що не дає можливості на сьогодні укомплектувати понад 30 батальйонів.

Також кореспондент«Дзеркала тижня» стверджує, що «жалюгідна ситуація складається у сфері фінансування заходів із розвитку ОПК, що не дозволяє освоїти виробництво лопатей для вертольотів, надвисокочастотних приладів для РЛС протиповітряної оборони і зенітно-ракетних комплексів. Хоча про це говориться вже три роки поспіль. Загалом же, в Україні, за найскромнішими оцінками, не виготовляється 80 % радіоелектронної елементної бази для літаків, вертольотів, ЗРК та інших високотехнологічних виробів. Перспективи ж вирішення цих питань туманні». Наголошується, що зазначені проблемні питання не відображено у прийнятій урядом Державній програмі реформи і розвитку ОПК до 2021 року.

ЗМІ також повідомляли, що в Україні надзвичайно гостро стоїть проблема забезпечення вітчизняних Збройних сил різними видами боєприпасів. Міністерство оборони, за інформацією «Дзеркала тижня», «оцінює як критичне забезпечення армії боєприпасами калібру 7,62 мм до снайперських гвинтівок, калібру 12,7 до кулеметів ДШК і НСВТ, великих калібрів від 23 до 152 мм для артилерійських систем, гранатометними пострілами всіх типів і калібрів». У результаті окупації Криму й частини Донбасу Україна втратила виробництво вибухових речовин, пороху, гільз, снарядів і детонаторів. «Від часу проведення АТО на непідконтрольній нам території залишилися Донецький казенний завод хімічних виробів і Хімічне казенне об’єднання ім. Г. Петровського. Відповідно, повністю втрачена можливість спорядження протитанкових керованих ракет, боєприпасів середніх і великих артилерійських калібрів, бойових частин авіабомб і їх ремонту, балістичного пороху для високоточних ракет, гранатометних пострілів і реактивних систем залпового вогню. Розгорнути подібне виробництво на діючих підприємствах ОПК за умови відповідного фінансування можна було б у найкоротший термін», якби, за інформацією «Дзеркала тижня», «колишній Прем’єр-міністр А. Яценюк на початку січня 2015 р. розчерком пера не “зарубав” таку ініціативу».

«Фактично через цю резолюцію ми вже втратили два з половиною роки для створення замкнутого циклу потужностей з виробництва боєприпасів і комплектуючих до них» (URL: https://dt.ua/internal/nakazano-vizhati-247138_.html).

Щоправда, останнім часом, судячи з повідомлень ЗМІ, ситуація з поставками вітчизняним Збройним силам новітніх ОВТ, включаючи боєприпаси до них, потроху поліпшується. Зокрема, наприкінці минулого року Україна позбулася дефіциту боєприпасів залпового вогню за рахунок розвитку власного виробництва. Про це заявив секретар РНБО О. Турчинов під час ознайомлення з виробничим майданчиком холдингової компанії «Артем». За його словами, наш ОПК уже повністю перейшов до виробництва української ракети, починаючи від ракетного двигуна й закінчуючи бойовою частиною та корпусом. Він також повідомив, що серійне виробництво ракет для РСЗВ на заводі «Артем» почнеться у 2018 р., хоча, додав він, ракети вже надходять звідси в війська. За словами секретаря РНБО, технологічна лінія здатна забезпечити практично весь спектр ракет для РСЗВ, починаючи від калібру 300 мм і менше. Надалі можливе розширення виробництва.

Як видно, фінансово-економічні обмеження розвитку оборонно-промислового комплексу і виробництва продукції подвійного призначення як такі в Україні цілком закономірно зберігаються. Адже можливості державного бюджету в будь-якому випадку були, є і будуть обмежені. З цим і пов’язана проблема ухвалення оптимальних рішень щодо розвитку вітчизняного ОПК у той чи той період. До того ж реальне зменшення гостроти збройного протистояння на Донбасі, порівняно із ситуацією 2014–2015 рр., а також певна соціально-психологічна адаптація українського суспільства до новин з фронту на тлі збереження гостроти ряду застарілих соціальних проблем (стан медицини, комунально-житлового господарства, транспортної інфраструктури тощо) обумовили посилення вимог до витрат державного бюджету не на озброєння й національну безпеку, а на інші цілі. І тому згадані вище фінансові обмеження витрат державного бюджету України на розвиток ОПК і виробництва продукції подвійного призначення роблять актуальним пошук недержавних джерел фінансування цієї сфери української економіки. Тим більше що через фактичне продовження збройної агресії з боку Росії та навіть потенційну загрозу її розширення потреба сектора оборони й національної безпеки України залишається дуже великою. Особливо це стосується технологічно складних і капіталомістких виробництв та галузей.

Експорт озброєнь і військової техніки. Тому вельми позитивним сигналом свого часу було повідомлення про те, що Королівство Саудівська Аравія та Україна ведуть переговори щодо укладення контракту із закупівлі українських тактичних ракетних комплексів «Грім-2» із залученням фінансів на проектно-конструкторські розробки. Згодом Саудівська Аравія перерахувала близько 40 млн дол. на відповідні доопрацювання цього тактичного ракетного комплексу, що, за оцінкою оглядачів деяких вітчизняних ЗМІ, фактично дало старт реалізації цього проекту.

Загалом останніми роками саме через агресію Росії український експорт озброєнь, військової техніки, а частково й продукції подвійного призначення почав набувати нової якості. Адже до 2014 р. вітчизняна зовнішньоекономічна діяльність у сфері ОВТ спиралася переважно на розпродаж спадщини радянського військово-промислового комплексу. Однак військова загроза з боку Росії стимулювала, як було показано вище, розвиток новітніх напрямів ОПК і суміжних з ним галузей та виробництв в Україні як з боку держави, так і з боку приватного капіталу. Відповідним чином почав змінюватися й експортний потенціал України у сфері ОВТ і продукції подвійного призначення.

Уже згадуваний вище директор ЦДАКР В. Бадрак наголошує на значущості розвитку вітчизняного збройового експорту саме за умов російської агресії та дефіцитності фінансових ресурсів державного бюджету України. На його думку, для України експорт ОВТ «це жива валюта, яка дає в умовах обмеженого ресурсу реальні оборотні кошти, які підприємство може використати для розширення поставок у ЗСУ/НГУ». В. Бадрак наголошує, що «традиційні ринки слід берегти з багатьох причин. Скажімо, Україні вдалося утримати інтерес Пакистану, і ось результат: в Ісламабаді 2016 р. підписано меморандум про обслуговування танкового парку цієї країни ‒ це і поставки машино-трансмісійних відділень (МТВ), інших комплектуючих, і просування на ринок лінійки двигунів серії 6ТД. Як кажуть, ідеться про замовлення на більше ніж 600 млн дол. Тривала й загалом ефективна робота на ринку Азербайджану стала передумовою для реалізації великого проекту з передачі технології виробництва Ан-178 цій країні». Те саме можна сказати і про Алжир, який підписав цього року контракт на закупівлю українських переносних протитанкових ракетних комплексів (ПТРК) «Скіф» ‒ саме з Алжиром пов’язані перші успіхи українського ДП «ДержККБ “Луч”» зі створення високоточної зброї, і це було ще 1999 р. Не випадково з’явилися перспективи й на ринку Індонезії, з якою ще 1997 р. «Укрспецекспорт» підписав перший контракт на ремонт партії бронетехніки. Тепер ДК «Укроборонпром» розраховує розвинути ідею ліцензійного виробництва плаваючих колісних бронетранспортерів БТР-4М з колісною формулою 8x8. Іракський ринок Київ втратив ‒ і через якість роботи, і внаслідок активності російських спецслужб. З обіцяних Багдадом 2,4 млрд дол. освоєно лише 640 млн дол.

В. Бадрак наголошує, що нині існує слушна нагода для України потіснити Росію в деяких сегментах світового ринку ОВТ, оскільки «ворожа для України держава, яка розв’язала проти неї війну і вступила у протистояння із Заходом, відчуває певний дефіцит технологій. І Україні слід активно просуватися на ринках, де традиційно працювала Росія. Насамперед це Індія і Китай. А також треті ринки, які потребують такої номенклатури ОВТ. І деякі кроки, на щастя, зроблено. Так, Міноборони Індії та ряд компаній цієї країни підписали з Міноборони України 15 меморандумів про виробництво 500 військово-транспортних літаків і про довгострокове постачання газотурбінних установок для індійських військових суден. Причому на тлі замороженого спільного індійсько-російського проекту ВТС». Саудівська Аравія зробила ставки на українські військово-транспортні технології, і цей напрям може стати в майбутньому проривним, аж до участі в серйозних виробництвах, навіть таких, як Ан-70. Те саме можна сказати й про Казахстан, який цього року придбав в АТ «Мотор-Січ» технологію модернізації двигунів.

До того ж, на його думку, військово-технічне співробітництво ‒ це спосіб сформувати союзників із західних партнерів. Зокрема, тодішній посол США в Україні Д. Пайєтт у квітні 2016 р. зазначав, що понад 25 американських компаній співпрацюють з ДП «Антонов» як постачальники, спільні виробники та розроблювачі. Водночас дослідно-конструкторські роботи в рамках експортних контрактів посилюють можливості переозброєння ЗСУ, що підтверджується, до речі, уже згадуваною вище фінансовою участю Саудівської Аравії у витратах на доопрацювання українського тактичного ракетного комплексу«Грім-2».

І нарешті, як справедливо наголошує В. Бадрак, експорт ОВТ – це бізнес, вигідний державі й підприємствам. Причому, на його думку, «зважаючи на бойове застосування ОВТ і зростання номенклатури ОВТ, Україна спроможна наполовину перевищити рекордні замовлення 2009 р., тобто продавати навіть не на 2 млрд дол., а на 3‒3,5 млрд дол. Це приблизні підрахунки ЦДАКР. Однак для цього треба змінити правила гри, відчинивши ворота для приватних підприємств. А також змінити систему експортного контролю ‒ від заборонного до повідомного. Нині кількість приватних гравців, яких до кінця першої декади міленіуму налічувалося не більше як чотири десятки, збільшилася втричі і вже перевищує кількість державних підприємств ОПК». За офіційними даними, 2015 р. понад 60 % держоборонзамовлення припадало на «Укроборонпром», 2016 р. ‒ лише 38 %. «Укроборонпром» освоює 4,4 млрд з 13,5 млрд грн (Дзеркало тижня. 2016. № 49. С. 4).

Зі свого боку в середині 2017 р. заступник генерального директора з розвитку ДК «Укроборонпром» А. Херувимів повідомив, що концерн у 2016 р. збільшив експорт ОВТ на 25 % ‒ з 570 млн до 770 млн дол. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем світу (SIPRI), повідомляють деякі українські ЗМІ, продажі «Укроборонпрому» за кордоном у 2016 р. становили 1 млрд дол. Щоправда, деякі вітчизняні експерти, зокрема вже згадуваний вище директор ЦДАКР В. Бадрак, свого часу вже висловлював доволі обґрунтовані сумніви щодо коректності даних SIPRI, вбачаючи в цьому інформаційно-психологічні елементи конкурентної боротьби на світовому ринку озброєнь і військової техніки. Тому не виключено, що зазначений Стокгольмський інститут у цьому випадку як обсяги фактичного експорту українських озброєнь міг подати інформацію про обсяги контрактів (тобто поки зобов’язань) з експорту українських ОВТ.

Водночас, як повідомила прес-служба «Укроборонпрому», цей державний концерн у 2017 р. отримав 28,3 млрд грн доходу від реалізації продукції, що відповідає показнику 2016 р. Згідно з повідомленням, у 2014 р. чиста виручка від реалізації продукції концерну становила 16 млрд грн, у 2015 р. – 21,5 млрд грн, у 2016 і 2017 р. – 28,3 млрд грн. І хоча офіційних підсумкових даних щодо експорту українських ОВТ у 2017 р. у ЗМІ ще не опубліковано, однак наведена інформація щодо величини доходу «Укроборонпрому» у 2016 і 2017 р. дає підстави припускати, що обсяги експорту українських озброєнь у 2017 р. не надто відрізнялися від показника 2016 р. Загалом проблеми експорту українських ОВТ заслуговують на окремий аналіз у контексті конкуренції на світовому ринку озброєнь.

Організаційні проблеми. Коротко зупинимося на деяких організаційних проблемах розвитку українського ОПК, які логічно випливають з необхідності його трансформації в умовах російської агресії. Зокрема, в останньому кварталі 2017 р. Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про створення Державного науково-дослідного інституту випробування і сертифікації озброєння та військової техніки. Створення такої установи є необхідним кроком для забезпечення автономного й ефективного розвитку українського ОПК за нових складних геополітичних умов, включаючи військову агресію та гібридну війну з боку Росії.

Також останнім часом поліпшується організація підготовки кадрів для вітчизняного ОПК. Зокрема, «Укроборонпром» і провідні вищі навчальні заклади України почали розширену співпрацю, за якою студенти та викладачі долучилися до розроблення і виробництва озброєння. Понад 9 тис. студентів пройшли практику на підприємствах ДК, з яких понад 750 були працевлаштовані. 

Увагу ЗМІ, причому не лише вітчизняних, привертають також факти корупції в українському ОПК. Зокрема, фактам корупції на ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» (ЛДАРЗ) нещодавно була присвячена публікація у відомому американському виданні The New York Times. Зі свого боку, на своєму офіційному сайті ДК «Укроборонпром» у другій половині лютого 2018 р. повідомив, що в цьому американському виданні присутні факти перекручування інформації.

І далі наголошувалося, що, «за результатами службового розслідування, керівника підприємства О. Кравчука було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Виявлені у 2016‒2017 рр. матеріали щодо розтрати службовими особами ЛДАРЗ коштів під час закупівлі товарно-матеріальних цінностей у взаємопов’язаних комерційних структур (усього п’ять) передано до Генеральної прокуратури, НАБУ та СБУ». Крім того, у цьому ж повідомленні зазначалося, що «саме завдяки заходам внутрішнього контролю концерну з 2014 р. було передано до правоохоронних органів 185 матеріалів з ознаками зловживань і корупційних проявів на підприємствах “Укроборонрому”. За ними розпочато 42 кримінальні провадження. Вжитими управлінськими заходами 28 керівників підприємств було відсторонено від посад, а ще 70 службових осіб було притягнуто до дисциплінарної відповідальності».

Загалом же треба зазначити, що корупційна активність у вітчизняному ОПК, певною мірою, є побічним результатом швидкого зростання ділової активності в цьому сегменті української економіки останніми роками. Водночас специфіка функціонування ОПК як такого, включаючи поширення режиму секретності, ускладнює громадський контроль за процесом боротьби з корупцією в ОПК. Тому обговорення в ЗМІ фактів корупції у вітчизняному ОПК, по суті, треба розглядати як потужний соціально-комунікаційний засіб удосконалення його роботи.

Судячи з повідомлень ЗМІ, доволі актуальним є питання виконавчої дисципліни у вітчизняному ОПК. Значною мірою це, на думку представників Міністерства оборони, обумовлено відсутністю в Україні органу виконавчої влади, відповідального за формування й реалізацію військово-економічної і військово-промислової політики, що фактично означає відсутність управління й координації діяльності підприємств ОПК. До такого ж висновку, згідно з повідомленнями ЗМІ, дійшли і члени спільної робочої групи Україна ‒ НАТО.

Отже, проведений вище короткий аналіз показав, що український оборонно-промисловий комплекс і виробництво продукції подвійного призначення нині перебуває на якісно новому етапі свого розвитку. Окремі аспекти його діяльності (галузеві, зовнішньоторговельні, організаційні тощо) можуть бути об’єктами окремих досліджень, у тому числі й у контексті нинішньої гібридної війни Росії проти України (При підготовці цієї роботи була використана інформація з таких джерел: Військова панорама (https://wartime.org.ua). – 2017. – 21.11; Державний концерн «УкрОборонПром» (http://ukroboronprom.com.ua); Дзеркало тижня. – 2016. – № 49; 2017. – № 25; Деловая столица (http://www.dsnews.ua). – 2017. – 25.11; Интерфакс-Украина (http://ua.interfax.com.ua). – 2017. – 28.02; Левый берег (http://lb.ua). – 2015. – 9.09; Новое время (http://nv.ua). – 2017. – 12.04; 5.05; 18.07; 9, 14, 18; 2018. – 3, 30.01; 2, 20, 21, 24, 26.02; Остров (http://www.ostro.org). – 2016. – 19.05; РБК Украина (http://www.rbc.ua ). – 2018. – 12.01; Радіо «Свобода» (https://www.radiosvoboda.org). – 23.02; Сегодня.ua (http://www.segodnya.ua). – 2017. – 25.05, 14.12; УНІАН (http://www.unn.com.ua). – 2016. – 19.10; Укррудпром (http://www.ukrrudprom.com). – 2015. – 10.07; УНІАН (https://www.unian.ua). – 2018. – 7, 21.02; Экономические известия (http://eizvestia.com). – 2018. – 11.02; DefenceBlog (http://defence-blog.com/news/ukrainian-company-develops-kamikaze-style-munition.html); Depo.ua (https://www.depo.ua). – 2018. – 11, 12, 31.01).

 

Кулицький С. Сучасний етап розвитку оборонно-промислового комплексу і виробництва продукції подвійного призначення в Україні [Електронний ресурс] / С. Кулицький // Україна: події,  факти, коментарі. – 2018. – № 5. – С. 54–69. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2018/ukr5.pdf. – Назва з екрану.