Введення миротворчого контингенту на Сході УкраїниН. Тарасенко, мол. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Миротворча місія ООН як спосіб вирішення конфлікту на Донбасі: оцінки експертів

 

Ідея проведення миротворчої операції під егідою ООН на території окупованого Донбасу активно обговорюється українськими й зарубіжними експертами та політиками як реальний спосіб припинення військового конфлікту в регіоні. Керівництво України вже два роки поспіль просуває цю ініціативу на міжнародних форумах і під час двосторонніх зустрічей зі світовими політичними лідерами. Та якщо західні партнери України загалом підтримують таку пропозицію, то Росія разом з представниками «ДНР» і «ЛНР» ставляться до неї негативно. До осені 2017 р. президент РФ В. Путін категорично відкидав ідею розміщення миротворців на Донбасі. Проте після заяви Президента України П. Порошенка про намір на найближчій сесії Генасамблеї ООН презентувати «ініціативу із введення миротворців ООН на окуповані території Донбасу» позиція В. Путіна змінилася. Він заявив, що не проти миротворців, але вони повинні розміщуватися виключно на лінії розмежування сторін конфлікту й обмежувати свій мандат лише охороною спостерігачів ОБСЄ. Крім того, глава Кремля наголосив, що запровадження миротворчої місії ООН на Донбас необхідно узгодити з «керівництвом» «ЛНР» і «ДНР». Для України, звичайно ж, такий формат миротворчої місії неприйнятний, хоча зрозуміло, що без згоди Росії як постійного члена Ради Безпеки ООН миротворча місія на Сході України неможлива.

Майданчиком для пошуку компромісів щодо миротворчої місії на Донбасі стала 54 Міжнародна конференція з безпеки, що відбулася 16–18 лютого в Мюнхені. Тема розміщення миротворців на Сході України була докладно обговорена під час панельних дискусій, двосторонніх зустрічей, у кулуарах форуму, наслідком чого стали відповідні політичні заяви й експертні висновки. Також була представлена доповідь Вашингтонського інституту Хадсона, що стала першою спробою комплексного аналізу можливих оптимальних опцій розгортання миротворчої місії ООН на Донбасі. Доповідь було підготовлено під егідою фонду колишнього Генсека НАТО А. Фог Расмуссена, радника Президента України П. Порошенка. Автором доповіді є експерт ООН Р. Говен (URL: https://nv.ua/ukr/ukraine/politics/bez-nato-dopovid-rasmussena-pro-vvedennja-mirotvortsiv-na-donbas-holovni-tezi-i-reaktsija-na-noho-2452401.html).

У доповіді наголошується, що надійні миротворчі сили могли б забезпечити механізм дотримання Мінських домовленостей і вивести нинішню ситуацію на Донбасі з глухого кута. Політичними передумовами цього процесу, разом з уже прийнятим українським парламентом законом про амністію та особливий статус Донбасу, повинні стати додаткові гарантії сепаратистам і конкретні обіцянки про майбутнє регіону. Крім того, «влада» в самопроголошених «республіках» повинна буде публічно погодитися на введення миротворців. Без цієї політичної стратегії місію ніколи не буде розгорнуто.

Як зазначено в доповіді, місія може або перебувати під безпосереднім командуванням ООН, або залучити незалежні військові Міжнародні коаліційні сили з поліцейськими та цивільними елементами, очолюваними ООН. Незалежно від цього, миротворча місія повинна мати широкий мандат, що включає:

1. Забезпечення міцного миру та справжнього припинення військових дій і збройного конфлікту.

2. Активний моніторинг за ділянкою міжнародного кордону завдовжки 409 км.

3. Контроль громадського порядку й цивільних аспектів реінтеграції в результаті виборів і опісля, щоб досягти максимальної довіри місцевого населення до цього процесу.

4. Забезпечення виборів у регіоні для розблокування прогресу виконання Мінських домовленостей.

Для забезпечення миру миротворчі сили повинні:

‒ бути досить великими – до 20 тис. осіб, у тому числі 5 тис. осіб повинні перебувати на міжнародному кордоні, щоб стежити за потенційними вторгненнями;

‒ складатися з держав, що не входять до НАТО, які прийнятні як для України, так і для Росії. Серед них можуть бути Білорусь, Казахстан, Монголія, але також Австрія, Фінляндія або Швеція, так само як і ряд південноамериканських держав. Водночас до складу миротворчих сил можуть входити й деякі члени НАТО, які сприймаються Росією як дружні, такі як Греція;

‒ мати мандат на обмежене застосування сили для захисту цивільних осіб і мирного процесу, а також стримування тих, хто йому заважатиме.

Інформації про військову техніку, яка повинна бути на озброєнні в миротворців, у доповіді практично немає. Позначено тільки, що сили треба розділити на п’ять бойових груп, а для їх нормального забезпечення будуть потрібні вертольоти.

З метою реалізації компромісів між основними зацікавленими сторонами як спеціальний представник Генерального секретаря ООН повинен буде виступати міжнародний представник, шанований усіма сторонами, пропонується в доповіді.

Щоб зробити можливими передбачені Мінськими домовленостями вибори, миротворцям необхідно:

‒ створити безпечне середовище для участі в передвиборній кампанії кандидатів від усіх діючих партій;

‒ мінімізувати залякування та зловживання в день виборів;

‒ переконатися, що остаточні результати є достовірними й справедливими.

Крім того, для миротворчої місії на Сході України будуть потрібні значні сили поліції – від 2 до 4 тис. осіб, включно із загонами, які спеціалізуватимуться на контролі місцевих сил безпеки, реакції на суспільні заворушення й перенавчанні місцевих співробітників сил безпеки. Така потреба сформульована з урахуванням досвіду Косова та Східної Словенії, який продемонстрував, що міжнародні збройні сили не можуть підтримувати громадський порядок і потребують допомоги поліції.

З огляду на довгу історію розгортання поліцейських операцій і верховенства закону, ЄС може зіграти ключову роль у цивільних і поліцейських аспектах місії, а також у наданні гуманітарної допомоги. Для розв’язання соціально-економічних проблем місії знадобляться:

‒ гуманітарні установи;

‒ експерти, юристи, фахівці зі зв’язків з громадськістю;

‒ експерти в галузі державного управління й посередники для роботи з місцевими громадами над постконфліктним відновленням і реінтеграцією в українські державні структури.

«Кілька місяців тому Путін сам запропонував миротворчу місію для Сходу України. Але він уявляв її собі маленькою і без чіткого мандата. Так, він пропонував, щоби миротворці контролювали тільки лінію дотику між вільною Україною і окупованою Україною. Це означає тільки заморожений конфлікт. Миротворцям потрібен мандат, який включає контроль справжнього міжнародного кордону між Росією та Україною», – повідомив колишній Генсек НАТО А. Фог Расмуссен, який представляв доповідь на Мюнхенській конференції.

Нинішній глава НАТО Є. Столтенберг підтримав позицію А. Фог Расмуссена про мандат миротворців на всю окуповану територію. Символічно, що повідомив про це діючий Генсек НАТО одразу після мюнхенських переговорів з главою МЗС РФ С. Лавровим, який підтвердив, що ідея миротворчої місії ООН на Донбасі Росії не подобається.

Спеціальний представник США по Україні К. Волкер під час українського ланчу в Мюнхені, організованого Фондом В. Пінчука на полях Мюнхенської конференції з безпеки, заявив, що миротворча місія ООН на Донбасі допоможе забезпечити вирішення конфлікту і виконання Мінських домовленостей. «Росія говорить, що їй не все одно, як живуть люди на Сході України, вони хочуть захистити російськомовне населення тут, саме тому вони підтримують ці так звані республіки. Але найкращим способом захистити людей буде розміщення там миротворчих сил, що завершить конфлікт і забезпечить виконання Мінських домовленостей», – сказав К. Волкер. Він також наголосив на важливості повернення окупованих територій до складу України.

Екс-командувач Збройними силами США у Європі, стратег Центру Європейського політичного аналізу Б. Годжес заявив, що Вашингтон зацікавлений у тому, щоб припинити насильство на Донбасі, «але не так, щоб зберегти за Росією її досягнення на цій території». Коментуючи перспективи миротворчої місії на Донбасі, він підкреслив, що «ключ у тому, щоб контингент був надійним, тому ми повинні підібрати країни професійні, здатні, сильні, які не можна відсунути вбік». За його словами, може йтися про країни, які не входять до НАТО, наприклад Швецію або Фінляндію. Генерал зазначив, що мандат місії повинен чітко описувати правила переходу до бойових дій, ієрархію командування, завдання.

При цьому паралельно пролунала заява Швеції про готовність брати участь в операції на Донбасі. «Якщо ми побачимо відповідні умови, якщо ми побачимо, що ця місія може допомогти..., тоді ми відкриті для цього», – сказав шведський міністр оборони П. Хульквіст. Цінність такої заяви не варто недооцінювати, адже Швеція не є членом НАТО, що робить її реальним кандидатом на роль провідної країни місії.

Президент Фінляндії С. Нііністе на Мюнхенській конференції з питань безпеки заявив, що, якщо буде досягнута домовленість про проведення в Україні миротворчої операції під егідою ООН, Фінляндія повинна взяти в ній участь. «Ідеться про одну з найбільш серйозних проблем у Європі... Якщо місію буде створено і вона матиме широкомасштабний мандат ООН, то так, в інтересах Фінляндії відкрити цей європейський замок», – заявив С. Нііністе.

Однак, коментуючи слова колишнього Генсека НАТО й радника Президента України П. Порошенка А. Фог Расмуссена про миротворців на Донбасі, С. Нііністе зазначав, що важко було б зібрати 20 тис. миротворців з такої маленької кількості країн, яку той згадав.

Про готовність його країни взяти участь у миротворчій місії в Україні в разі домовленості між президентами України П. Порошенком і Росії В. Путіним заявив президент Білорусі О. Лукашенко. За його словами, якби Білорусі доручили зіграти якусь роль у врегулюванні конфлікту в Україні, вона б виконувала все необхідне, не займаючи чиюсь позицію.

Натомість міністр закордонних справ Німеччини З. Габріель у кулуарах Конференції з безпеки в Мюнхені заявив, що «нереалістично» наполягати на повній реалізації Мінських домовленостей, не пропонуючи перед цим деякого ослаблення санкцій проти РФ. Він додав, що розуміє, що його думка відрізняється від офіційної позиції в питанні санкцій. Водночас З. Габріель підкреслив, що в інтересах миру «порушити нинішній глухий кут».

Глава МЗС Німеччини заявив, що ідея про введення миротворчої місії ООН є «одним з небагатьох реалістичних варіантів», щоб досягти певного прогресу в припиненні насильства. «Нам потрібен прогрес терміново, тому що світ стає все більш небезпечним», – резюмував він. З. Габріель також повідомив про готовність його країни інвестувати у відновлення Донбасу.

Німецькі ЗМІ повідомили, що представники деяких політичних партій Німеччини розкритикували пропозицію З. Гарбріеля послабити санкції проти Росії в разі досягнення угоди про введення миротворців на Донбас. Зокрема, лідер Партії зелених К. Герінг-Еккардт заявила, що, «поки Росія порушує міжнародне право, санкції не можуть бути пом’якшені», зазначивши, що «анексія Криму та війна на Сході України не змінилися». «Ціннісно-орієнтована зовнішня політика потребує чіткого ставлення і стійкості. Це не повинно бути підпорядковано економічним інтересам», – сказала К. Герінг-Еккардт.

За словами голови Комітету із закордонних справ Н. Реттген, «поки російський уряд не реалізує Мінські домовленості, скасування санкцій є абсолютно неправильним сигналом і спонуканням для Путіна не міняти своєї політики».

Позицію України на Мюнхенській конференції з безпеки і своє бачення процесу розміщення миротворців у зоні українсько-російського конфлікту представляв Президент П. Порошенко. У своєму виступі в перший день конференції він наголосив, що Москва напала не лише на Україну, а й на весь цивілізований світ. «Кібератаки проти нас вже зараз б’ють далеко не лише по Україні, а й по інших державах. Росія системно втручається у внутрішні справи країн ЄС, намагається вплинути на вибори. Фейкові новини російського походження перетворилися на буденність, і це нарешті почали розуміти також у країнах Західної Європи. Сьогодні нам не залишається нічого іншого як визнати, що гібридна війна, яку веде Росія, поступово перетворюється у повномасштабну світову гібридну війну», – наголосив Президент України.

П. Порошенко закликав Росію погодитися на введення миротворчої місії ООН на всю територію Донбасу, включно з неконтрольованою Києвом ділянкою українсько-російського кордону. «Це стало б шансом для Москви довести свою готовність до компромісу», – заявив Президент України.

Він зазначив, що Росія хоче обмежити миротворців ООН лінією розмежування й доручити їм тільки функції супроводу. «Якщо Росія буде дотримуватися такої позиції, це буде означати, що у Кремля немає справжнього інтересу до миру, але він намагається заморозити конфлікт під віддаленим контролем. Це також означає, що ми повинні залишатися жорсткими стосовно Росії», – сказав П. Порошенко.

За словами українського Президента, миротворці ООН повинні мати зрозумілий функціональний мандат, що дає їм можливість повною мірою здійснювати поставлені перед ними завдання й забезпечити мирне повернення території під український суверенітет.

На брифінгу в Мюнхені П. Порошенко заявив, що Україна готова до дискусій щодо введення миротворчої місії ООН на Донбасі. «Для того щоб в Україні була повномасштабно введена місія миротворців, яка забезпечить повернення окупованих територій під український суверенітет, потрібна тільки одна річ – дотиснути Росію», – сказав він (URL: https://www.5.ua/polityka/poroshenko-pro-myrotvorchu-misiiu-na-donbasi-treba-lyshe-dotysnuty-rosiiu-165160.html).

За словами П. Порошенка, «миротворці не повинні бути ескорт-сервісом уздовж лінії зіткнення» або мати якісь урізані повноваження. «Миротворці мають право роззброювати незаконні збройні формування, миротворці повинні забезпечити відсутність іноземних військ на окупованій території. Обов’язковим компонентом має бути присутність миротворців на неконтрольованій частині українсько-російського кордону, щоб зупинити інфільтрацію російських військ, техніки та боєприпасів на територію України», – зазначив Президент України.

«З решти позицій можна вести діалог і пошук компромісів… Принцип миротворчих операцій: сусідні країни, як правило, не беруть участі в складі миротворчої місії», – підсумував він. Також П. Порошенко закликав якомога швидше перейти до дискусії щодо сутності миротворчої місії.

У відповідь на вимогу Росії узгодити введення миротворчої місії ООН з представниками невизнаних «республік» офіційний Київ заявив, що відкидає будь-які переговори з бойовиками «ДНР/ЛНР». Про це в ефірі радіо «Свобода» заявив заступник голови Адміністрації Президента К. Єлісєєв, наголосивши, що для України головне – обговорити це питання зі своїми ключовими партнерами. «Звичайно, ми не збираємося вести ніякого діалогу та узгоджень з бойовиками, тому що всім зрозуміло, що за бойовиками стоїть Росія. І в цьому зв’язку ключовий виклик – отримати згоду на розгортання такої операції від Москви», – зазначив К. Єлісєєв (URL: https://tsn.ua/ato/v-ap-zayavili-scho-ne-uzgodzhuvatimut-iz-boyovikami-vvedennya-na-donbas-mirotvorciv-1112211.html).

Варто зазначити, що остаточне рішення про введення миротворців має ухвалити Рада Безпеки ООН, постійним членом якої є Росія. Для введення миротворців також потрібен дозвіл України. «Приймаюча сторона – це Україна, яка вважає ці території окупованими. Тому, якщо буде згода України, я думаю, що нам не потрібна на це згода якихось окремих бандформувань», – уточнив К. Єлісєєв.

Тим часом оголошена на Мюнхенській конференції «доповідь Расмуссена» щодо введення миротворчої місії на Донбас отримала неоднозначне сприйняття. Міністр закордонних справ України П. Клімкін оцінив її як «загалом достойну», хоча визнав, що з деякими моментами він не згоден. Про це він заявив на своїй сторінці у Twitter (URL: https://twitter.com/andersfoghr/status/963824729756000262).

Натомість експерт Національного інституту стратегічних досліджень О. Снігир вважає, що «доповідь Расмуссена» є представленням російського плану дій, починаючи з того, що сторонами, які повинні домовлятися, є Україна й керівники сепаратистських регіонів. Там також ідеться про те, що мета місії – не мир як такий, а створення умов для проведення виборів, оминаючи такі пункти, як встановлення безпеки, правосуддя, амністія, відновлення економіки, зруйнованої не Україною.

У доповіді як можливі учасники місії фігурують два військові союзники Росії – Білорусь і Казахстан. Але, наполягає О. Снігир, Україна повинна розуміти, що під шевронами білоруських і казахських вояків стоятимуть росіяни або лояльний до росіян персонал. Тому однозначно неприпустимо виносити на порядок денний обговорення складу місії із зон відповідальності ОДКБ і НАТО. Це призведе до реалізації давнішньої «хотєлки» Росії урівняти їх у геополітичному визнанні.

Представлений на Мюнхенській конференції план щодо розміщення миротворчої місії ООН на Донбасі ближчий до реалізації «Мінська» за російським сценарієм, погоджується журналіст, військовий експерт Д. Попович. Про це він пише в матеріалі «Миротворці на Донбасі. Що принесе Україні “план Расмуссена”» для «Слова і діла» (URL: https://www.slovoidilo.ua/2018/02/14/kolonka/denys-popovych/bezpeka/myrotvorczi-donbasi-prynese-ukrayini-plan-rasmussena). На його думку, «доповідь Расмуссена» може бути продовженням домовленостей між В. Сурковим і К. Волкером після зустрічі в Дубаї. Саме тоді В. Сурков сказав, що США запропонували план поетапного розгортання місії «у зв’язці з реалізацією політичних пунктів Мінських домовленостей».

Після зустрічі в Дубаї К. Волкер уточнив, що зона діяльності миротворців має поширюватися на всю окуповану територію Донбасу, включаючи межі РФ, звернув увагу Д. Попович, однак розміщення місії може початися й з лінії розмежування. «При цьому Волкер вважає, що на першому етапі необхідне “досягнення довгострокового перемир’я”, а Україна має виконати всі свої зобов’язання щодо Мінських домовленостей», – акцентував експерт. На його думку, такі тези говорять про те, що миротворців розмістять саме на лінії розмежування, забезпечивши припинення вогню, тобто виконання найперших пунктів «Мінська», які ніколи не виконувалися.

«Потім має настати реалізація політичної частини Мінських домовленостей. Вона полягає в оголошенні амністії, відновленні соціально-економічних зв’язків і соціальних виплат жителям ОРДЛО, а також проведенні місцевих виборів», – пояснив Д. Попович. Він додав, що повний контроль Україна може отримати над держкордоном у перший день після місцевих виборів. «Черговість виконання пунктів “Мінська” завжди викликала протести з боку України. Наша позиція була такою, що вибори в ОРДЛО за законами України не можуть проводитися, поки цю територію займають бойовики. Саме тому спочатку необхідно перекрити кордон, а вже потім реалізовувати політичні пункти», – констатував журналіст.

Крім того, українська сторона також зазначала, що проведення місцевих виборів у перспективі означає появу вчорашніх ватажків бойовиків у ВР. «Тобто Росія через своїх маріонеток зможе впливати на ухвалення найважливіших політичних рішень у парламенті», – наголосив він.

Українська сторона не висловила заперечень щодо «плану Расмуссена», але ж очевидно, що він фактично означає виконання «Мінська» саме за тим сценарієм, який не влаштовує Україну й особисто Президента П. Порошенка, додав експерт. «По-перше, це означає відсутність перемоги у війні, яка була розв’язана проти нашої країни. По-друге, Україна буде змушена за власні гроші відновлювати зруйнований агресором регіон, а також зважати на можливу появу колишніх лідерів бойовиків у ВР, де вони просуватимуть російський порядок денний», – акцентував Д. Попович.

Крім того, він зазначив, що «план Расмуссена» зовсім не враховує подальшої долі Криму. «Виходить, що “план Расмуссена” повністю відповідає інтересам Кремля, за яких РФ іде з Донбасу “без втрати обличчя”, тема анексії Криму забувається, санкції знімаються, а російський вплив на українську політику зберігається в повному обсязі», – робить висновок Д. Попович. Усе це практично гарантує П. Порошенку поразку на президентських виборах з перспективою нового Майдану, підкреслив журналіст.

На його переконання, для того щоб цього не сталося, «план Расмуссена» має включати опцію «маленької переможної війни», яка могла б підтримати рейтинг П. Порошенка. «Наприклад, це може означати можливість проведення “силового зачищення” “ДНР” та “ЛНР” уже після того, як Росія піде з Донбасу без “втрати обличчя”, усі ключові вимоги Мінських домовленостей будуть дотримані, а кордон взятий під контроль миротворцями», – припустив фахівець. Він пояснив, що в такому разі влада зможе заявити, що домоглася перемоги, провівши на Донбасі певний аналог хорватської операції «Буря». «Однак чи піде на таке російська сторона – велике питання», – уточнив журналіст.

За його словами, поява таких планів свідчить про те, що Україна втрачає самостійність на переговорах щодо Донбасу. «Є ризик того, що ми зможемо зробити лише те, що дозволять ті, хто за нас домовляється. Часу для маневрів залишається дедалі менше – до нових президентських виборів в Україні лишилося трохи більше року», – резюмував Д. Попович.

Якщо на Донбас вводитимуть миротворців на умовах Росії, це означатиме наш програш і невирішення конфлікту, вважає президент Центру досліджень соціальних перспектив Донбасу С. Гармаш. «Росія хоче, щоб миротворці охороняли місію ОБСЄ, якій і так нічого не загрожує. Їх, звісно, можуть обстрілювати щодня, щоб вони повірили, ніби їм щось загрожує. Але це ніяк не вплине на вирішення конфлікту», – зазначив С. Гармаш (URL: https://gazeta.ua/articles/donbas/_otrimayemo-dnr-i-lnr-pid-ohoronoyu-oon-ekspert-rozkritikuvav-poetapne-vvedennya-mirotvorciv-na-donbas/818497).

За його словами, для України вигідна лише одна умова, на яку Росія ніколи не піде: щоб миротворці зайшли на всю окуповану територію й закрили російсько-український кордон. «Головне завдання – перекрити поставки зброї, грошей і бойовиків. Тоді все само затихне. Не буде грошей – не буде терористів. Але на це не піде Росія, тому миротворців не буде», – зауважив експерт.

Крім того, він зазначає, що якщо українська влада погодиться на компроміс – це зрада. «Наприклад, якщо буде поетапне введення миротворців: спочатку вони стануть на лінію розмежування, після “виборів” вони закриють кордон. Усі розуміють, якщо це станеться, Росія може заблокувати процес подальшого введення миротворців на першому етапі. Це законсервує конфлікт і далі лінії розмежування миротворців не пустять. Ми отримаємо “ДНР/ЛНР” під охороною миротворців ООН. На це Україна не повинна погоджуватися», – додав С. Гармаш.

Загалом дискусії щодо ефективності миротворців тривають уже не перший рік, адже історія знає приклади, коли миротворчі місії виявилися безсилими. В. Зартман, професор американського Університету Д. Хопкінса, у публікації «Хронометраж мирних ініціатив: болючі тупики та дозрілі моменти» наголошує, що втручання третьої сторони може стати ефективним лише в тому випадку, якщо сторони конфлікту вже досягли фази вирішення. Таку позицію підтримує й директор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру ім. О. Разумкова О. Мельник. «Місія не може здобути успіху, якщо одна зі сторін виступає проти. На першому етапі головне завдання миротворців – це заповнення вакууму довіри, який є між сторонами», – наголошує він. Тобто відправною точкою для розгортання місії є політичні домовленості. «Втрутитися зарано – означає поставити під загрозу миротворців. Якщо запізно – може бути багато жертв», – пояснює О. Мельник (URL: http://www.bbc.com/ukrainian/politics/2015/04/150324_un_missions_dt?ocid=socialflow_gplus).

Натомість американський політичний аналітик Д. Ріф узагалі не вірить у миротворців. У своїй книзі «Постіль на ніч. Криза гуманітаризму» він наголошує, що, свідомо чи ні, миротворці завжди займають одну зі сторін, або стають інструментом у руках зацікавлених урядів.

Інший американський дослідник Е. Люттвак узагалі вважає, що війна повинна завершитися або поразкою однієї зі сторін, або виснаженням обох. У свої книзі «Дайте шанс війні» він пише, що якби в громадянську війну в США втрутилися миротворці, то США й досі були б територією постконфлікту, а американці працювали б водіями та секретарями в цій місії.

Оцінки експертів щодо кількості миротворчого контингенту на Донбасі і його учасників істотно різняться. Експерт з питань миротворчих місій ООН генерал-майор Я. Оксанен, який брав участь у трьох миротворчих місіях ООН, наводить приклад, що в Південному Лівані, де довжина кордону між сторонами конфлікту становила 70 км, «уся територія була покрита за допомогою 10 тис. військових». На його думку, місія в понад 20 тис. вояків виглядає неможливою. До того ж, зауважує експерт, це недешева справа. У тому ж таки Лівані вартість миротворчої місії ООН сягає 500 млн євро на рік. Половину витрат оплачують США, решту – інші країни. Проте надзвичайно важливою є не кількість контингенту (20, 30 чи 40 тис. миротворців), а те, що, вони там робитимуть. Я. Оксанен вважає, що мандат миротворчої місії ООН у Донбасі повинен бути простим і включати широкі повноваження. Таким чином, місія не може складати з більше 20 тис. миротворців (URL: http://www.bbc.com/ukrainian/features-43074835).

Крім того, дуже важливою, за словами експерта, є підготовча робота серед місцевого населення. На його думку, як мінімум за два роки необхідно почати проводити інформаційну кампанію й роботу з місцевим населенням щодо роз’яснення мети миротворчої місії. За його словами, обговорення в Раді Безпеки ООН відбуватиметься до тих пір, поки не буде остаточно узгоджений прийнятний варіант мандата всіма сторонами (URL: https://dt.ua/POLITICS/ekspert-nazvav-granichnu-chiselnist-mirotvorchogo-kontingentu-oon-v-donbasi-269157_.html).

Заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України Г. Тука наголошує, що ставлення місцевого населення до миротворчої місії насправді є найважливішим питанням. Не є таємницею, що впродовж останніх трьох-чотирьох місяців у російських ЗМІ та під час різних політичних шоу лунає теза про те, що введення миротворчої місії на території «ЛНР/ДНР» це «окупація Донбасу». Тож можемо лише уявити, який настрій буде на Донбасі, коли там з’являться миротворці. Тому, на його переконання, треба шукати шляхи до компромісу, погоджуючись, зокрема, на відсутність у складі миротворчого контингенту країни НАТО, навіть на присутність білорусів.

Директор соціологічної служби «Український барометр» політолог В. Небоженко вважає, що існує небезпека того, що введення миротворців на Донбас буде дискредитовано жахливою провокацією з боку Росії. Експерт припускає, що в разі введення миротворців у зону конфлікту Росія може спровокувати останній спалах насильства. При цьому В. Небоженко навів як приклад Сербію, яка перед приходом місії ООН влаштувала різанину в Сребрениці, знищивши 6 тис. мусульман.

«Виступаючи у Валдаї в жовтні 2017 р., президент Росії В. Путін прямо сказав, що спроба видавити сепаратистів і російські війська з Донбасу призведе до жахливої різанини. Тобто Кремль прямо заявив нам про те, що в разі появи миротворців і повернення України на окуповані території Донбасу цей процес буде дискредитовано великою різаниною місцевих сепаратистів, “їхтамнемаїв”, “ввічливих людей” і всякого роду приватних військових компаній. Це – найбільша небезпека, яка загрожує самій ідеї щодо введення миротворців на Донбас… Цією провокацією Росія намагатиметься показати світу, що ні Україна, ні миротворці не врятували сепаратистів», – зауважив політолог (URL: https://uk.etcetera.media/vvedennya-mirotvortsiv-na-donbas-mozhe-zakinchitisya-rizaninoyu-ekspert.html).

Член Комітету з питань національної безпеки і оборони, депутат від «Народного фронту» А. Тетерук переконаний, що місія має розташовуватися від лінії зіткнення до державного кордону з Росією. Однак, з огляду на величезну площу, яка є тимчасово окупованою, – 17,5 тис. км2 Донецької і Луганської областей і 409 км неконтрольованого кордону з Росією, – однозначно зрозуміло, що контингент у 20 тис. не зможе у визначені терміни на цій території виконати мандат миротворчої місії. Тому варто вимагати посилення цього контингенту підрозділами ЗСУ й Національної гвардії, вважає А. Тетерук. Щодо дозволу різним країнам брати участь у миротворчому контингенті, які мають спільну з Росією систему управління збройними силами та державними ресурсами, то український парламент не дасть згоди на участь таких країн у місії, додає він.

Голова Комітету Верховної Ради України в закордонних справах Г. Гопко погоджується з необхідністю посилення миротворчої місії та пропонує поєднати її зі спеціальною моніторинговою місією ОБСЄ. Щодо країн-учасників, то в ООН є достатньо перекладачів, аби миротворці могли вільно спілкуватися з місцевим населенням, щоб тих держав, які нав’язує Росія і які мають не нейтральну позицію щодо України, зокрема й Білорусь, у складі контингенту не було, вважає Г. Гопко.

За її словами, українська влада насамперед має чітко визначитися, що вона хоче від миротворців, і затвердити своєрідний документ, «у якому має бути прописаний дозвіл на розгортання місії, де мають бути оговорені своєрідні червоні лінії». Для цього фракціям потрібно об’єднатися й дійти згоди з ключових питань. «Після ухвалення закону про деокупацію важливо, щоб українські дипломати виходили з таких нових понять, як “російська окупаційна влада”, “тимчасово окуповані території” тощо. Наші посли повинні чітко оперувати визначеннями, які є в законі, під час обговорення мандата миротворців ООН. Ми повинні чітко бачити усі ризики, усі капкани під час перемовин з російською стороною, аби не допустити, щоб Крим став предметом торгу», – підкреслила вона.

Не менш важливим питанням, за словами Г. Гопко, залишається exit strategy, тобто коли і як миротворці залишать територію. «Треба прорахувати, що відбуватиметься далі. Варіанти можуть бути різними: враховуючи непередбачуваність Путіна – до повної екскалації. Ми пам’ятаємо військові навчання “Захід‒2017”. А навчання “Захід‒2019” можуть проходити саме тоді, коли в Україні відбуватимуться вибори», ‒ нагадала вона (URL: https://glavcom.ua/publications/mirotvorci-na-donbasi-misiya-zdiysnenna-473553.html).

Голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, депутат від «Батьківщини» Г. Немиря достатньою кількістю миротворчого контингенту вважає 30–40 тис. Бажано, на його думку, щоб він складався з меншої кількості країн, кожна з яких представить більш чисельний контингент, щоб уникнути строкатості. «Ми вважаємо, що провідною нацією може бути Фінляндія або Швеція. Є також принцип, за яким, як правило, країни-сусіди не повинні бути представлені в миротворчому контингенті. Але з кожного правила є винятки. Якщо під час переговорів буде домовлено, що в місії будуть представлені й країни НАТО, і ОДКБ, то, наприклад, з боку НАТО це можуть бути Норвегія, Іспанія, а з боку ОДКБ ‒ Білорусь і Казахстан. Але, безумовно, є і список країн, які не можуть бути учасниками цієї миротворчої місії. Це – Росія, США. Для Росії, очевидно, неприйнятною буде участь Польщі чи Балтійських держав», – пояснив Г. Немиря (URL: http://www.bbc.com/ukrainian/features-43074835).

За словами Г. Немирі, щодо країн, які делегуватимуть миротворців, варто керуватися такими принципами. «Перше – принцип військової спроможності. Друге – наявність досвіду миротворчої діяльності. Третє – можливість взаємодії і сумісність з військами інших країн. Четверте ‒ це має бути сильна країна-лідер. Найкращі варіанти – Фінляндія і Швеція, які визнаються всіма сторонами конфлікту нейтральними» (URL: https://glavcom.ua/publications/mirotvorci-na-donbasi-misiya-zdiysnenna-473553.html).

На думку керівника Центру військово-правових досліджень О. Мусієнка, Швеція – це дуже хороший варіант для України, тому що ця країна має великий досвід у проведенні різного роду миротворчих місій, починаючи з Кіпру з 1964 р., закінчуючи Індією, Пакистаном, Непалом і Балканами, тобто у шведів є колосальний досвід. Вони вміють координувати, управляти, у них добре розвинута гуманітарна складова.

За словами О. Мусієнка, у Швеції є величезний центр, створений за Програмою НАТО «Партнерство – заради миру», який навчає військових країн НАТО проведенню гуманітарних місій і ліквідації стихійних лих. Тому шведи в цьому контексті дуже добрий варіант для України (URL: https://replyua.net/news/90214-vyskoviy-ekspert-rozpovv-chomu-ukrayina-maye-vtati-gotovnst-shvecyi-fnlyandyi-vdpraviti-svoyih-mirotvorcv-na-donbas.html).

Директор військових програм Центру ім. О. Разумкова М. Сунгуровський у контексті мандата можливої миротворчої місії на Донбасі наголошує, що Україні потрібна місія відповідно до розд. VII Статуту ООН, тобто така, що передбачає примус до миру, а вже потім переходить у місію з підтримки миру. Утім, багато країн, які говорять про свою готовність узяти участь у миротворчій місії, орієнтуються саме на підтримання миру, тобто місію, у мандаті якої не буде завдань щодо силового примусу до миру із застосуванням зброї. Якщо ж ці завдання там з’являться, то, на думку експерта, коло бажаючих серйозно звузиться, бо це досить критичні речі для ухвалення політичних рішень на національному рівні (URL: https://apostrophe.ua/ua/article/society/accidents/2018-02-21/est-odin-sposob-vernut-ukraine-donbass-kak-zastavit-rossiyu-soglasitsya/17076).

За словами М. Сунгуровського, введення такої місії пов’язане також з труднощами ухвалення рішень у Раді Безпеки ООН. Але це питання двоїсте. «По-перше, до припинення розмов про Мінські домовленості я не бачу перспектив, що Росія погодиться на рішення про миротворчу місію. А ось якщо ці розмови будуть припинені, якщо визнають, що Мінські домовленості провалені і винною в такому провалі є РФ, за що вона підлягає додатковій порції санкцій, тоді вона перетвориться на сторону цього конфлікту. А відповідно до ст. 27 того ж Статуту ООН, сторона конфлікту не бере участі в голосуванні з пов’язаних із ним питань, позбавляється в них права вето. І тоді питання про саму місію, про мандат місії і тим більше про участь у цій місії вирішуються без Росії».

Про учасників місії, зазначає експерт, можна вести мову тоді, коли буде зрозумілий мандат, коли в когось – в України, її партнерів або керівництва департаменту миротворчих місій ООН – буде бачення кінцевої мети й стратегії її досягнення. Тоді простіше вести консультації з країнами й розмовляти з ними про надання і контингентів, і ресурсів, і фінансування. «Якщо взяти весь перелік завдань, які потрібно вирішити для завершення конфлікту на Донбасі, то вони включають примус до миру, розмінування, демілітаризацію, роззброєння, реабілітацію, вирішення питань повернення біженців, їх адаптації, відновлення їхніх юридичних і майнових прав, відновлення економічної діяльності в цьому регіоні... І тоді мова вже заходить не тільки про озброєних представників місії, а й про поліцейських, місцеву адміністрацію. А якщо ми будемо говорити і про відновлення економічної діяльності, то, напевно, можна буде вже починати вести розмови про інвестиції в цей регіон, причому про великі та досить перспективні. Тому що на Донбасі необхідно будувати нову економіку. Я думаю, дуже багато інвесторів будуть в цьому зацікавлені. Я поки ні від одного українського політика ось такого повного переліку, на жаль, не чув. Хоча це можна було би “продавати” з певною часткою доданої вартості», – констатує М. Сунгуровський.

Що стосується участі країн НАТО й ОДКБ, згідно з «планом Расмуссена», це досить реально, вважає експерт. «Якщо взяти, наприклад, досвід місій в Африці, Азії, у тому ж Афганістані, то там брали участь представники різних країн. Причому треба сказати, що найбільш дієздатні контингенти надають країни Латинської Америки та Бангладеш, як не дивно. Тому Расмуссен їх і згадав. Участь білорусів, інших національностей пострадянського простору – це запрошення Росії до компромісу. Тому що її учасників там, зрозуміло, не буде, а протягнути своїх партнерів за ОДКБ Москва захоче. Тут можна буде вести мову про якийсь компроміс. Але поки що відповіді Росії немає, це просто розмови», – резюмує експерт.

Отже, питання запровадження миротворчої місії ООН на Донбасі залишається спірним, поки зарано говорити про його вирішення. В Україні вважають це питання критично важливим, оскільки введення миротворців у перспективі спроможне повернути Україні непідконтрольну частину Донбасу. Проте вирішальне значення для його вирішення має позиція Росії, яка погоджується на розміщення місії лише уздовж лінії розмежування та за умови згоди на її запровадження з боку представників «ЛНР/ДНР». Утім, незважаючи на протидію РФ і поки що незрозумілий статус самої миротворчої місії, уже декілька країн заявили про готовність відправити на Донбас миротворців, зокрема Швеція, Фінляндія, Білорусь. Щоправда, стосовно участі останньої в Україні думки доволі різні, більшість українських політиків вважають участь білоруських миротворців небажаною, так само як і участь у місії ООН російських військових. Експерти також зазначають, що введення миротворців – дуже складний бюрократичний процес. Як зауважує експерт з міжнародної політики О. Білоколос, щоб місія ООН змогла зайти в Україну до кінця 2018 р. необхідно, щоб уже було досягнуто реальне перемир’я та почалося створення необхідної правової й матеріальної бази. Однак поки такого прогресу не спостерігається. «Бюджет миротворчих місій зверстано до кінця фінансового року, тобто до червня. Виділено бюджет на 15 або 16 місій. Але України там немає», – констатує О. Білоколос. Експерт зазначив, що місія з 20 тис. миротворців потребуватиме мільярд і більше доларів на рік на зарплату миротворців, створення тилових баз та іншої інфраструктури. Як відомо, США нещодавно повідомили, що вони скорочують вливання в бюджет ООН, тож фінансування може виявитися обмеженим. Та незважаючи на всі складнощі реалізації ідеї миротворчої місії, іншого сценарію для врегулювання конфлікту на Донбасі, за висновками експертів, немає. Тому очевидно, що пошуки її компромісного варіанта будуть тривати й надалі.

 

Тарасенко Н. Миротворча місія ООН як спосіб вирішення конфлікту на Донбасі: оцінки експертів [Електронний ресурс] /  Н. Тарасенко // Україна: події, факти, коментарі. – 2018. – № 5. – С. 24–38. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2018/ukr5.pdf. – Назва з екрану.