С. Кулицький, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Оцінка розвитку українсько-польських економічних відносин у сучасному політичному контексті

 

Українсько-польські відносини, насамперед політичні, традиційно привертають значну увагу ЗМІ обох країн. Щоправда, останнім часом саме двосторонні відносини Польщі та України помітно ускладнились. Водночас обидві країни мають вельми тісні економічні відносини. І тому цілком природно виникає питання як згадуване ускладнення польсько-українських політичних відносин може позначитися на економічних відносинах між цими державами. Щоб адекватно оцінити ймовірний розвиток українсько-польських економічних відносин на перспективу, спочатку проаналізуємо наявні у відкритому доступі  факти. І, насамперед, спробуємо розібратись у причинах ускладнення польсько-українських політичних відносин.

Специфіка сучасного етапу розвитку польсько-українських політичних відносин

В історичному плані польсько-українські відносини були дуже непростими, багато в чому суперечливими і навіть трагічними. При цьому варто пам’ятати, що й досі живі свідки, а подекуди й безпосередні активні учасники тих подій. Тому соціальна пам’ять і в Україні, і, особливо, у Польщі може доволі легко так чи так реагувати на відповідні соціально-психологічні подразники, що з’являються в інформаційному просторі обох держав.

Однак, попри вельми складний соціально-історичний та інформаційно-психологічний «спадок», українсько-польські політичні відносини з початку 90-х років розвивались доволі успішно. Польща була серед перших держав світу, що визнали суверенітет України, її державну незалежність на початку 90-х років минулого століття. У подальшому двосторонні відносини України та Польщі в обох державах набули статусу стратегічного партнерства. При цьому політичне керівництво і України, і Польщі прагнуло до пом’якшення сприйняття у суспільній свідомості своїх країн болючих моментів спільного історичного минулого за принципом «вибачаємо і просимо вибачення».

Але після приходу до влади у 2015 р. у Польщі консервативної партії «Право і справедливість» (ПіС) ситуація в польсько-українських політичних відносинах почала ускладнюватися.  Причому йдеться не про випадки побутової ксенофобії щодо українців у польському суспільстві, які іноді траплялися там чи там й раніше, а про ініційовану польською владою зміну акцентів у двосторонніх польсько-українських відносинах з одноосібним і вельми безапеляційним трактуванням польською стороною деяких аспектів історії польсько-українських відносин. Іноді таке трактування спільної історії набувало характеру політично-пропагандистської кампанії зі свого роду, так би мовити, «ритуальними» темами і з усіма соціально-політичними наслідками, що з цього випливають.

Як зазначив на сторінках «Дзеркала тижня» науковий директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва О. Сушко, «українсько-польські відносини переживають, мабуть, найтяжчий період часів своєї взаємодії у форматі незалежних держав. Суперечності мають невипадковий характер і не можуть бути вичерпані швидко, навіть за наявності політичної волі на рівні лідерів держав, адже торкаються глибинних процесів еволюції національної ідентичності, позиціювання обох народів, точніше — їхніх провідних прошарків, у світі, що змінюється. Сформувалися дві симетричні тенденції, що позначають відмінність нинішнього моменту від попереднього “золотого віку” українсько-польських відносин, що тривав чверть століття і був безпрецедентно позитивними для відносин двох народів упродовж усього історичного часу.

З боку Польщі спостерігаємо витіснення правлячою елітою “гедройцевого” розуміння відносин зі східними сусідами, насамперед українцями, та піднесення “кресового” прочитання східної політики Польщі. Рівний партнер перетворюється подекуди на ментора і “цивілізатора”, а адвокат – на прокурора. Підтримка перестає бути безумовною й узалежнюється готовністю України поділяти домінуюче польське історичне бачення, принаймні щодо Другої світової війни… Розуміння принципової значущості незалежної України для безпечного майбутнього Польщі (безвідносно до історичного наративу) – неухильно знижується.

З боку України бачимо спробу “стрибка на Захід” – поширення уявлень про необов'язковість ролі Польщі як моста чи “адвоката” України у відносинах із Заходом… Визнання принципової значущості Польщі для європейського майбутнього України – неухильно розмивається… Історія почала відігравати непропорційно визначальну роль у двосторонніх відносинах.

З боку України відбувається кристалізація національної ідентичності, прискорена і радикалізована конфліктом із Росією. У рамках цієї ідентичності вагомішу, ніж раніше, роль відіграють символи, що уособлюють боротьбу за національне визволення та незалежність… Зі свого боку, Польща переживає ренесанс власної національної ідентичності, невід'ємною складовою якого є канонізація певного сприйняття трагічних сторінок історії, зокрема Волинської трагедії 1943 р., що її більшість суспільства сприймає як геноцид… На відміну від України, де є конкретна історична причина загостреного національного відчуття – конфлікт із Росією, – у польському випадку не все так очевидно. Багато кому в Україні причини різкого повороту Польщі до конфліктної парадигми розуміння польсько-українських відносин незрозумілі» (Дзеркало тижня. 2017. № 45. С. 1, 4).

Утім, деякі акценти у висловлюванні О. Сушка виглядають спірними чи принаймні дипломатичними. Адже ініціатором того, що «історія почала відігравати непропорційно визначальну роль у двосторонніх відносинах» була саме польська сторона. Саме польська сторона висловлювала свою незгоду з внутрішньою кадровою політикою України щодо українських установ, зокрема Інституту національної пам’яті. Українська сторона подібних дипломатичних жестів не допускала.

У цьому контексті показові деякі нюанси у висвітленні українськими і польськими ЗМІ нещодавньої зустрічі президентів двох держав
П. Порошенка і А. Дуди, що відбулась у середині грудня минулого року. Обидва президенти, серед іншого, публічно приділили увагу питанням історії польсько-українських взаємин. Але характер цієї уваги дещо різнився. Як наголосив оглядач «Деловой столицы» О. Кафтан, «Петро Порошенко, варто віддати йому належне, зробив спробу пом'якшити загострення пристрастей навколо історичної пам'яті: згадка про недавнє іменинника, випускника Харківського університету і переможця більшовиків Юзефа Пілсудського говорить саме про це. Про вкрай неоднозначною ролі маршала в долі України президент розсудливо промовчав. Але цей посил Анджей Дуда чи то не зрозумів, чи то не прийняв. Як, до речі, і пасаж про те, що від українсько-польських сварок завжди виграє Росія». На думку цього кореспондента, це «частково тому, що Варшава, вочевидь, не налаштована на швидкий компроміс з Києвом. На компроміс немає запиту. Запит є на прийом вибачень» (URL: http://www.dsnews.ua/world/ne-pomirilis-kogda-den-rozhdeniya-pilsudskogo-stanet-vyhodnym-13122017170000).

Показові в цьому плані й деякі офіційні польські заяви за підсумками візиту А. Дуди до України, поширені польськими ЗМІ. Так, за словами голови Кабінету президента Польщі К. Щерського, дуже важливо те, що візит А. Дуди в Україну відбувся. «Це показало нашу волю до діалогу та рішучого представлення наших аргументів», – сказав К. Щерський. «Для України цінність партнерства з Польщею дуже велика, а тому вона не може стати жертвою осіб, котрі посилюючи емоції, хочуть ввести фактори, що ставлять під сумнів нашу співпрацю. Президент (Анджей Дуда. – Ред.) провів дуже рішучу, чоловічу розмову з президентом Порошенком. Думаю, що її результатом є розуміння, що ставити під сумнів наші відносини через деяких осіб та рішення - це помилка. Побачимо, якими будуть результати тих перемовин», – додав К. Щерський (URL: http://www.polradio.pl/5/38/Artykul/339753).

Тональність наведених цитат Української служби Польського радіо наочно свідчить, що нинішня польська влада намагається саме публічно продемонструвати свою рішучість і безкомпромісність із деяких питань двосторонніх відносин й водночас натякає на певну зверхність польської сторони у двосторонніх відносинах з Україною (адже про цінність партнерства з Україною для Польщі нічого не говориться). Взагалі, тлумачення власної історії є в Польщі важливим аспектом внутрішньої політики, оскільки воно апелює до чутливих для польського суспільства спогадів і стереотипів, формуючи та підтримуючи відповідні історичні наративи. До останніх, зокрема, відносяться й деякі історичні стереотипи польсько-українських етнічних відносин, тим більш, що свого часу, особливо в соціальній ієрархії Речі Посполитої, поляки займали більш високе, а іноді й панівне суспільне положення стосовно українців. Це визнають і деякі польські експерти. Зокрема, польський політолог і викладач Студій Східної Європи у Варшавському університеті А. Бальцер у розмові з Українською службою Польського радіо зазначив, що в Польщі помітним є зростання етнічного націоналізму, який дуже сильно пов’язаний з політикою ідентичності, що, у свою чергу, є надзвичайно важливим питанням для нинішнього польського уряду та партії влади… «Для польських націоналістів одним із важливіших ворогів є, на жаль, Україна», – наголосив він (URL: http://www.polradio.pl/5/39/Artykul/343896). Мабуть, тому, спираючись на стереотипи частини поляків, деякі представники нинішньої правлячої партії «Право і справедливість» розраховують отримати додаткові голоси виборців на майбутніх виборах до парламенту, органів місцевого самоврядування, а згодом, вочевидь, і президента Польщі. Як наголошують польські ЗМІ, лідер партії «Право і справедливість» (мається на увазі Я. Качинський. – Ред.) позбувся тих міністрів, які були «тагярем для уряду». «Слабкість опозиції та позитивна оцінка уряду створюють для Права і справедливості комфортну ситуацію перед виборчим марафоном, котрий почнеться восени цього року і триватиме до 2020 року, до президентських виборів». А це означає, що провокативних заяв щодо України з боку тих чи тих польських політиків можна очікувати протягом усього зазначеного майбутнього періоду.

Адже, як зазначив редактор польського видання Gazeta Polska Codziennie В. Муха, «уряд Моравецького мусить усвідомлювати той факт, що існує певна група електорату, яка, в питанні польсько-українських взаємовідносин, налаштована негативно. Тут причини різні. Це обумовлено сімейними, суспільними причинами або історією. І саме цю групу використовують партії, які, умовно кажучи, знаходяться ще більш на право від партії “Право і справедливість”. Ці кола постійно будуть намагатися відкусити свій шматок виборчого торта, а отже, щоразу, при кожній спробі партії “ПіС” наблизитися до України, вони будуть робити закиди про політичні торги з Україною, які відбуваються на могилах польських жертв. А все це робитиметься заради того, аби перетягнути виборців від “Права і справедливості”. Тобто, в цьому плані, прем’єр-міністр Моравецький, та міністр закордонних справ матимуть неабияку проблему. З іншого боку нам треба пам’ятати, що в останні місяці польсько-українські взаємовідносини не були найкращими. А отже, ми повинні подбати про те, щоб ці взаємини якомога швидше поліпшити. Тут, українська сторона також повинна проявити добру волю» (URL: http://www.polradio.pl/5/39/Artykul/344100).

Хоча ставка на чутливі наративи польської історії у передвиборний період, мабуть, певною мірою криється не лише в польсько-українських відносинах, а й у більш широкому контексті міжнародних відносин. Тобто, нинішня позиція польської сторони у питаннях історії двосторонніх відносин з Україною певною мірою може залежати від більш глибоких соціально-економічних проблем польського суспільства. З 2004 р. Польща є членом Європейського Союзу. Однак, цілком очевидно, що протягом всього цього періоду далеко не все польське суспільство отримало очікувану вигоду від перебування Польщі у ЄС. Але з тих часів маркерами для порівняння свого добробуту й інших досягнень для поляків стали саме розвинені країни ЄС. І це, мабуть, стало ще одним важливим чинником майнової та соціально-психологічної диференціації польського суспільства.

Аналіз повідомлень ЗМІ, особливо польських, показує, що, наприклад, у травні 2017 р. у Польщі середня зарплата брутто (тобто, без відрахувань)  працівника фірми, у якій працює не менше 9 осіб, становила близько 1050 євро (4391 злотих). Це на 5,4% більше, ніж у травні 2016 р. А згідно з даними, які опублікувало Головне статистичне управління Польщі, середньомісячна заробітна плата в цій країні вже у грудні 2017 р. була на               7,3 % вищою, ніж попереднього року, і становила 4973 злоті, і 73 ґроші (1190 євро). Інформація, опублікована Головним статистичним управлінням, стосується сектору підприємств, тобто компаній, у яких працюють понад 9 осіб. У своєму коментарі економіст Ґ. Оґонек (Західний банк WBK) звернув увагу, що 2017 р. був роком, «коли ринок праці став ринком працівника. З одного боку – зростання замовлень польських фірм – і експортних, і краєвих. З другого боку – проблеми з працівниками, через дуже низький рівень безробіття. Роботодавці рятувалися українськими іммігрантами. Частково поліпшилася професійна активність, та, попри все, сформувався вагомий тиск на зростання заробітної плати і це видно в статистичних даних», – сказав він. Водночас польська статистика свідчить, що при доволі динамічному зростанні середньої заробітної плати, високі зарплати має порівняно невеликий відсоток поляків. Так, у листопаді 2017 р. Головне статистичне управління оприлюднило рапорт на тему зарплатні в національній економіці за 2016 р. Згідно з даними Головного статистичного управління, у жовтні 2016 р. пересічна заробітна плата в польській національній економіці, не враховуючи мікропідприємств, дорівнювала 4346 злотих 76 ґрошів брутто (1032 євро). Як повідомила представниця Головного статистичного управління А. Зґєрська, «найчастіша заробітна плата за місяць брутто, яку отримували працівники – це 2074 злоті (492 євро). Половина працівників отримувала суму, що не перевищує 3510 злотих (833 євро) брутто… Заробітна плата брутто 6,3 % всіх зайнятих була щонайменше вдвічі більшою за пересічну зарплату брутто в національній економіці, тобто не меншою, ніж 8693 злоті 52 ґроші (2064 євро) брутто».

Як зазначає Gazeta Wyborcza, на підвищення платні в секторі підприємств має вплив як дефіцит працівників на ринку праці, так і сезонні чинники. При цьому зазначене видання звертає увагу на той факт, що польські фірми мали проблеми з пошуком кваліфікованих працівників. «Працівник диктує умови. Є робота, бракує охочих», – пише Dziennik Gazeta Prawna. Видання звертає увагу, що протягом перших трьох кварталів 2017 р. підприємства, у яких щонайменше один працівник, створили понад півмільйона штатних посад (551,1 тисячі). Це – рекорд. Утім, наприкінці вересня 2017 р. 130 тис. робочих місць залишалися без працівника. Безробіття в Польщі на невисокому рівні, а через демографічні зміни також зменшилося число осіб, які входять на ринок праці. Не допомагає ані масовий приплив українців, ані зростання заробітної плати.

Зазначена ситуація на польському ринку праці пов’язана зі значною трудовою міграцією поляків до більш привабливих за рівнем заробітку країн Євросоюзу.  Наприклад, судячи з повідомлень ЗМІ, у сусідній Німеччині польські трудові мігранти, залежно від місця роботи та їх кваліфікації, можуть заробляти у 2–4 рази більше, ніж у себе на батьківщині за виконання аналогічної роботи. Тому, за інформацією президента Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування В. Воскобойника, представленій на сайті «РИА Новости Украина», «щорічно близько 2,5 мільйонів поляків їдуть на заробітки далі, в ту ж Німеччину, в ту ж Великобританію, і так далі». Поряд з цим кореспонденти деяких ЗМІ свого часу повідомляли, що точно невідомо, скільки польських громадян мігрували, наприклад,  до Ірландії після прийняття Польщі до Європейського Союзу у 2004 р. «Найбільша цифра, яку мені доводилося чути – це 200 тисяч. Це доволі багато для країни з населенням в 4,5 мільйони», – зазначав Дж. Вікгем, експерт з міграції дублінського Трініті Коледжу. На значні масштаби трудової міграції поляків до країн ЄС звертають увагу і польські ЗМІ.

Звичайно, зазначені вище показники масштабів польської трудової міграції можуть викликати певні заперечення, тим більш, що чіткого статистичного обліку цього процесу немає. Але теза про те, що до трудової міграції з різним ступенем інтенсивності може бути залучено у межах 1–2 млн поляків, навряд чи викликатиме заперечення відповідних польських фахівців. Загалом, показник трудової міграції є вельми наочним індикатором не лише стану відповідної національної економіки, а так само й важливим індикатором соціально-психологічної ситуації у відповідному суспільстві. А отже – і, певною мірою, індикатором ставлення до влади у країні, продукує трудових емігрантів. Фактично трудова еміграція є відображенням негативної оцінки населенням країни, що продукує трудових емігрантів, якості роботи уряду такої країни. І з наближенням тих чи тих виборів реалістично мислячі політики, звичайно, не можуть ігнорувати це явище.

Вочевидь, повною мірою це стосується і нинішньої польської влади, якій доводиться розв’язувати ряд суперечливих проблем. Так, з одного боку, треба на належному рівні підтримувати трудову імміграцію, зокрема і з України, для забезпечення польської економіки необхідною робочою силою. З іншого боку, враховуючи значну орієнтацію правлячої партії «Право і справедливість» на націоналістичні верстви польського суспільства, це завдання треба вирішувати так, щоб не втратити голоси частини польського електорату, що вбачає у багатьох українських трудових мігрантах «бандерівців».

Водночас аналіз повідомлень ЗМІ свідчить, що двосторонні польсько-українські відносини варто розглядати у більш широкому міжнародному контексті, зокрема й крізь призму відносин Польщі з ЄС і Росією. Так, відносини Польщі з ЄС за період перебування при владі партії «Право і справедливість» загострились. ЄС негативно поставився до впроваджуваної у Польщі судової реформи, оскільки вважає, що в результаті її реалізації судова гілка влади в Польщі буде  залежати від влади державної , по суті – політичної. До речі, подібних поглядів дотримується й частина польського суспільства, що призводило до активних протестів, демонстрацій.

Як зазначає кореспондент BBC Україна, «впродовж двох років при владі партія “ПіС” спромоглася створити для Польщі образ enfant terrible (“важкої дитини”) Євросоюзу й суттєво погіршити відносини з двома ключовими партнерами: Німеччиною й Україною. У Брюсселі склали довгий список претензій і вимог до польської влади. Всі вони є наслідком її реформ та рішень, сумнівних з точки зору принципу верховенства права й стандартів ЄС... Наприкінці 2017 року Єврокомісія перейшла до реальних кроків: вона надіслала всім країнам-членам запит про підтвердження загрози верховенству права у Польщі. Якщо 22 країни з 28 це підтримують, то проти країни запустять процедури, які можуть завершитися позбавленням її голосу в Раді ЄС… Втім, для останнього потрібна вже одностайна підтримка всіх країн об'єднання. Угорський прем'єр Віктор Орбан заприсягся, що його країна нізащо не проголосує за таке. Але й того, що вже відбулося, вистачило, аби Варшава схаменулася. Там остерігаються не стільки позбавлення права голосу, скільки втрати доступу до структурних фондів допомоги ЄС».

Водночас загострилися відносини Польщі з керівництвом ЄС через відмову польської сторони приймати у себе певну кількість біженців із країн Азії та Африки в рамках відповідної міграційної політики Євросоюзу. Причому польський уряд обґрунтовував свою позицію тим, що Польща ніби вже приймає біженців з України, які їдуть до Польщі через війну на Сході України. Ось як висловлюється з цього приводу вже згадуваний вище кореспондент ВВС. «Як і Беата Шидло, досі він (Матеуш Моравецький. – Ред.) стверджував, що Польща приймає “великий потік біженців з України”.  Польські урядовці називали цифри в мільйон, ба навіть півтора мільйона українців, яких їхня країна нібито рятує від війни та бідності на батьківщині… Однак реальна статистика цього не підтверджує, а під “мільйоном біженців” малися на увазі насправді українські трудові мігранти з дозволами на роботу. У 2016–2017 роках статус біженця в Польщі отримали 88 українців, ще 239 українських громадян отримали статус особи, що потребує додаткового захисту… Ці дані навело посольство України в Польщі… Водночас із оприлюдненням цих даних, у риториці прем'єра Моравtцького “мільйон біженців” уже змінився на “кілька або декілька десятків тисяч осіб із територій, охоплених війною” на сході України» (URL: http://www.bbc.com/ukrainian/features-42663588).

Зі свого боку, українські посадовці негативно відреагували на подібні спроби представити українських трудових мігрантів у Польщі як біженців. Зокрема, міністр закордонних справ України П. Клімкін назвав подібні висловлювання нісенітницею. І на це звернули увагу і польські ЗМІ. Українська сторона неодноразово публічно спростовувала заяви польських посадовців про карколомне число українських «біженців» у Польщі. Принципова різниця між біженцями і українськими трудовими мігрантами у Польщі настільки очевидна, і на це вказує багато ЗМІ, що важко уявити як згадувана вище аргументація польської сторони щодо, так би мовити, «українських біженців» може всерйоз сприйматись керівними органами ЄС. Подібна аргументація радше є проявом політичного торгу між Польщею та керівними органами ЄС. І згадувана вище дипломатична реакція України в цьому випадку є формою необхідного захисту міжнародного іміджу і позицій нашої держави. 

Поряд з цим останнім часом оглядачі ЗМІ висловлюють різні припущення щодо ймовірного впливу цьогорічної ротації в уряді Польщі, коли змінилось дев’ять міністрів, на двосторонні польсько-українські відносини. У контексті польсько-українських відносин насамперед йдеться про сфери польської зовнішньої політики і оборони. Так, відповідаючи на питання кореспондента Українською службою Польського радіо, редактор видання Gazeta Polska Codziennie В. Муха сказав: «І пан міністр дипломатії Ващиковський, і пан міністр оборони Мацєревич, – це були два зовсім різні міністри, і не лише тому, що вони очолювали різні відомства, але вони суттєво відрізнялися способом, в який займалися політикою. Пан міністр Ващиковський, принаймні в останніх місяцях, показав себе як людина, яка не зовсім розпізнає ситуацію в Україні і спосіб, в який треба вести східну політику. А отже, мені як оглядачу цих взаємовідносин, то щиро кажучи, ніби камінь упав із серця коли я довідався, що його замінять. Про те, як тепер виглядатиме східна політика, ми ще не знаємо. Треба сподіватися, що відбудеться певна коректа і рефлексія, і що ми вже не будемо свідками таких сцен, як під час візиту міністра Ващиковського у Львові. І що не буде таких рішень і заяв, як це було останніми місяцями минулого року» (URL: http://www.polradio.pl/5/39/Artykul/344100). Зі свого боку, польський політолог і викладач Студій Східної Європи у Варшавському університеті А. Бальцер у розмові з Українською службою Польського радіо звернув увагу на те, що зміна на посаді голови дипломатії Польщі може бути новим шансом і новим початком у взаєминах між Варшавою і Києвом.

Утім, як вважає оглядач «Дзеркала тижня» О. Шевченко, у Польщі нинішня «зміна уряду є спільною позицією правлячої політичної партії “Право і справедливість” (ПіС) і не є наслідком розколу у владній команді… Перше, що впадає в око, – свої посади втратили міністри, які протягом двох років каденції попереднього уряду так чи інакше були замішані в деяких публічних внутрішніх або міжнародних скандалах… Та найбільш відомі українцям скандали пов’язані, звісно, з діяльністю колишнього міністра закордонних справ Вітольда Ващиковського. Це і підтримка МЗС Польщі ідеї вимагати від Німеччини виплати репарацій за втрати під час Другої світової, і постійна напруга у відносинах з ЄС, і численні скандали пов’язані з Україною … Ключове питання для України – чи зміниться зі зміною міністра польська політика щодо нашої країни? Однозначної відповіді на це питання немає». 

Можливо, варто очікувати певного пом’якшення риторики й стосовно України, але маємо розуміти, що, по-перше, не буде відходу від ідеології «Права і справедливості», важливим складником якої є велика увага до питань історії. По-друге, що проблеми між Польщею і Україною мають значно глибший характер, ніж забаганки конкретного міністра чи конкретної правлячої сили. Тому сподіватися, що проблеми в польсько-українських відносинах зникнуть лише через зміну влади в Польщі, не варто.

Отже, з одного боку, новий уряд усе ж таки буде дотримуватися своєї лінії, будуючи об’єднану Європу і Польщу в ній згідно із власним баченням, яке не завжди може збігатися з думкою офіційного Брюсселя. З іншого боку – цей уряд закликатиме об’єднатися навколо себе не лише традиційний електорат ПіС, а й більш ліберально налаштованих людей. І саме в цьому вбачається сенс змін у польському уряді – було знято найбільш конфліктних і контроверсійних міністрів, наголошує О. Шевченко (Дзеркало тижня.  2018. № 1. С. 5).

Однак у контексті теми нашого аналізу остання ротація польського уряду, як і польсько-українські політичні відносини в цілому, нас цікавить з точки зору їх імовірного безпосереднього і опосередкованого впливу саме на двосторонні економічні відносини Польщі та України. І це питання буде розглянуте далі. 

 

Кулицький С. Оцінка розвитку українсько-польських економічних відносин у учасному політичному контексті [Електронний ресурс] / С. Кулицький  // Україна: події, факти, коментарі. – 2018. – № 2. – С. 54–62. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2018/ukr2.pdf. – Назва з екрану.