С. Кулицький, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Проблеми розвитку ринку праці в Україні

 

Проблеми зайнятості населення та розвитку ринку праці в Україні в цілому так чи так регулярно привертають увагу вітчизняних ЗМІ та політиків, не говорячи вже про експертне середовище. І це цілком закономірно, оскільки питання зайнятості населення, заробітної плати та інші проблеми розвитку ринку праці знаходяться у сфері не лише суто економічних, а й соціально-політичних інтересів і широкого загалу, і політиків. Що ж стосується функціонування вітчизняного ринку праці, то воно залежить не лише від стану економіки України, а й від попиту та пропозиції робочої сили у Європі та в Росії.

1. Загальна характеристика ситуації на українському ринку праці

Причому розв’язувати проблеми вітчизняного ринку праці доводиться на тлі загального старіння населення України та скорочення економічно активної його частини, а також анексії Росією Кримської АР і м. Севастополя та окупації частини районів Донбасу. Насамперед, російська агресія призвела до зміни цілого ряду абсолютних показників вітчизняного ринку праці, що обліковуються українською статистикою. Зокрема, у зв’язку з тим що з 2014 р. Державна служба статистики (Держстат) України не здійснює облік відповідних даних по АР Крим і м. Севастополю, на підконтрольній українській владі території нашої держави, починаючи із зазначеного періоду скоротилась чисельність економічно активного населення, населення, зайнятого економічною діяльністю та економічно неактивного населення. Крім того, певною мірою, наслідки російської агресії позначились і на динаміці відносних показників українського ринку праці. Значною мірою це пов’язано із суттєвими регіональними відмінностями розвитку українського ринку праці. Усе зазначене буде враховуватись при аналізі відповідних статистичних показників.

Слід наголосити, що після шоку 2014 р. ситуація на українському ринку праці більш-менш стабілізувалась. Як показують, наприклад, дані Державної служби зайнятості України (ДСЗУ), протягом трьох останніх років рівень економічної активності населення України у віці 15–70 років, як і його абсолютна чисельність, потроху скорочується. А за даними Державної служби статистики (Держстату) України та Пенсійного фонду України, чисельність зайнятого населення у віці 15–70 років у І півріччі 2017 р. становила 16,1 млн. осіб (у І півріччі 2016 р. – 16,2 млн. осіб). Рівень зайнятості становив 56,0% (у І півріччі 2016 р. – 56,2%). Зокрема, у міських поселеннях цей показник становив 56,9%, а у сільській місцевості – 54,0%. Рівень зайнятості серед чоловіків був вище ніж серед жінок, відповідно 61,1% та 51,4%. Найвищий рівень зайнятості спостерігався у м. Києві (61,6%), Харківській (60,5%), Київській (58,3%) та Дніпропетровській (57,9%) областях, а найнижчий – у Волинській (48,8%), Донецькій (49,5%) та Тернопільській (50,8%) областях.

При цьому аналіз даних Держстату України свідчить, що останнім часом ситуація на вітчизняному ринку праці протягом І півріччя 2017 р.  змінювалась несуттєво. Так, за результатами вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань економічної активності кількість зайнятого населення віком 15–70 років у ІІ кварталі 2017 р. становила 16,4 млн. осіб, а кількість безробітних – 1,6 млн. осіб. Рівень зайнятості населення віком 15–70 років становив 56,8%, що на 0,1 в.п. менше, ніж у ІІ кварталі 2016 р., водночас серед населення працездатного віку цей показник збільшився на 0,4 в.п. і становив 65,1%. Рівень безробіття серед економічно активного населення віком 15–70 років збільшився з 9,0% у IІ кварталі 2016 р. до 9,1% у IІ кварталі 2017 р. Зазначені зміни, найімовірніше, значною мірою обумовлені сезонними коливаннями на ринку праці. Адже саме у ІІ кварталі (квітень – червень) щорічно зростає рівень ділової активності у сільському господарстві, торгівлі, будівництві тощо.

При цьому деякі фахівці з професійного рекрутингу наголошують, що «у І півріччі 2017 р. проявилася наступна тенденція – український ринок праці поступово рухається у бік ринку шукача. Масових звільнень не спостерігалося, як у І кварталі 2017 р. зокрема, так і першому півріччі 2017 р. загалом. Проте, без скорочень персоналу все ж таки не обійшлося. Роботодавці зазначили, що звільняли лише найменш ефективних працівників». При цьому «більшість компаній змогли подолати кризові тенденції ще минулого року, тому вказали на стабільну роботу і у ІІ кварталі 2017 р. 72% українських компаній набирали персонал: частина за усіма напрямками діяльності компанії, інші лише на ключові позиції».

Водночас, як зазначають зі свого боку фахівці Національного банку України (НБУ), протягом 2017 р. у нашій державі «тривало зростання попиту на робочу силу, про що свідчать дані ДСЗУ та приватних сайтів пошуку роботи. Проте в останні місяці темпи зростання уповільнилися – у серпні в сезонно скоригованому вимірі потреба роботодавців у працівниках на заміщення вільних робочих місць залишилася майже незмінною. Динаміка кількості вакансій у розрізі видів діяльності, за даними приватних сайтів пошуку роботи, суттєво відрізнялася. Так, тривало прискорення зростання кількості вакансій в ІТ – сфері, сферах дизайну, спорту, діловодства, страхування та юриспруденції (частка вакансій у цих видах діяльності на початок вересня перевищувала 20% від загальної кількості). Натомість у більшості інших видів діяльності зростання кількості вакансій сповільнилося (найбільше – у медицині та фармацевтиці, видавничій справі та поліграфії, бухгалтерії тощо). Згідно з даними ДСЗУ рівень навантаження на одне вільне робоче місце порівняно з минулим роком суттєво знизився (до чотирьох осіб). Найсуттєвіше знизилася кількість претендентів на одну вакансію у фінансовій та страховій діяльності (з 26 до 16 осіб), переважно за рахунок перепрофілювання зареєстрованих безробітних, однак усе - таки залишалася найвищою порівняно з іншими видами діяльності. Водночас відносно помірно знижувався рівень навантаження у сферах освіти, охорони здоров’я і тимчасового розміщування й організації харчування».

Узагальнюючи динаміку змін на вітчизняному ринку праці після набуття Україною незалежності, директор з маркетингу та PR, куратор експертно-аналітичного центру HeadHunter Україна І. Брицька зазначає, що «на ринку праці України задіяна приблизно однакова кількість чоловіків та жінок. Водночас сьогодні, як і 10 років тому, чоловіки шукають роботу інтенсивніше. Відсоток представників сильної статі, залучених до процесу пошуку роботи, навіть збільшився на 7%. Однак як чоловіки, так і жінки, що працюють, роблять внесок у розвиток економіки країни фактично рівною мірою». Крім того, «за останні десять років зазнала змін вікова характеристика пошукачів. Дедалі активніше до пошуку роботи долучається молодь віком до 25 років. Але основна частка економічно активного населення сьогодні, як і у 2007 році, складається із українців віком від 26 до 45 років». При цьому «тенденції щодо освіти протягом десятиліття залишилися доволі стабільними… Переважна більшість із тих, хто шукає роботу, мають вищу освіту – це магістри, спеціалісти та бакалаври. Якщо поглянути на ті професійні сфери, у яких пошукачі були більш активними у 2007 - 2017 рр., то ситуація відрізняється. Так, десять років тому частіше шукали роботу у сфері ритейлу – 15%. Водночас сьогодні сфері продажів доводиться ділити пальму першості зі сферою ІТ та телекомунікаціями – по 11% відповідно.

Якщо ж говорити про загальну картину того, чи змінився український пошукач за останні десять років і як саме, то аналіз бази вакансій та резюме Міжнародного кадрового порталу HeadHunter Україна свідчить про відносну стабільність цієї сфери вітчизняного ринку праці. «Водночас, зважаючи на те, що молодь є досить активною в питаннях пошуку роботи, сьогодні є доволі популярним працевлаштування молодих спеціалістів та студентів, які ще не закінчили навчання. 42% роботодавців зазначають, що програми стажування і працевлаштування для молодих спеціалістів існують вже давно та їхнє скорочення не планується».

Як бачимо, відносно новою рисою розвитку українського ринку праці протягом останнього десятиріччя є доволі значна активізація молоді у пошуках роботи. Це свідчить про певну трансформацію психології українців на ринку праці, їх більш реалістичне ставлення до роботи та націленість на кар’єрне зростання. Причому у І півріччі 2017 р. рівень безробіття серед молоді у віці до 25 років в Україні скоротився до 17,8 % проти 23,1 % у
І півріччі 2016 р. Доречі у Євросоюзі з цей же період рівень безробіття серед молоді у віці до 25 років з 18,7 % до 16,9 %. Як бачимо, нині рівень безробіття серед молоді в Україні близький до середньоєвропейського. Однак, все одно він майже у двічі вищий, ніж загальний рівень безробіття в Україні. І це є значною соціально-економічною проблемою нашої держави.

Поряд з цим слід наголосити, що специфіка роботи професійних рекрутингових компаній, які здійснюють пошук роботи та працевлаштування працівників на комерційній основі впливає також на формування змісту баз даних цих інформаційних посередників, а отже – і на висновки їх експертів. Так, поза увагою зазначених структур доволі часто залишається ситуація з попитом-пропозицією робочої сили у багатьох виробничих галузях української економіки, а в адміністративно-територіальному плані – у сільській місцевості те невеликих містах.  А ситуація саме в цих ланках вітчизняного ринку праці дуже часто є найбільш проблематичною.

Зокрема, у таких областях як Волинська, Кіровоградська, Полтавська і Тернопільська, де висока частка сільського населення, а міське населення проживає переважно у порівняно невеликих населених пунктах, нижчий рівень зайнятості населення і вищий рівень безробіття не лише порівняно із середньоукраїнськими показниками, а й порівняно з аналогічними показниками інших областей України. Водночас у Дніпропетровській, Одеській, Харківській, Київській областях і м. Києві, де наявність великих міст сприяє формуванню потужного та диверсифікованого місцевого ринку праці, ситуація із зайнятістю населення та безробіттям краще, ніж в інших регіонах України.

Окремо слід сказати про стан ринку праці у Донецькій та Луганській областях. Через російську агресію ці області не лише втратили значну частину свого економічного, особливо промислового, потенціалу, а й знаходяться у зоні високого соціально-психологічного та економічного ризику. Тому тут, навіть у районах контрольованих українською владою, рівень зайнятості населення суттєво нижчий, а рівень безробіття – значно вищий, ніж в інших регіонах України.

Водночас більш повну картину галузевого співвідношення попиту і пропозиції робочої сили на українському ринку надають дані ДСЗУ. За інформацією цієї служби, протягом січня – серпня 2017 р. кількість вакансій, заявлених роботодавцями становила 722,7 тис. од., що на 101,8 тис. вакансій більше, ніж у січні – серпні 2016 р. Станом на 1 вересня 2017 р. у базі даних служби зайнятості налічувалося 77,0 тис. вакансій, на 43% більше, ніж на
1 вересня 2016 р. Крім того, у базі даних служби зайнятості містилася інформація про 46 тисяч пропозицій роботи, отриманих з інших джерел. В третині вакансій, що були актуальними на кінець серпня 2017 р., пропонувалася мінімальна заробітна плата; 43% вакансій – від мінімальної до 5 тис. грн., у 17 % вакансій – від 5 до 7 тис. грн. та лише у 7% вакансій запропонована заробітна плата перевищувала 7 тис. грн. Близько 40% вакансій було зосереджено у м. Києві, Львівській, Дніпропетровській та Київській областях. У решті регіонів частка вакансій, від загальної їх кількості по країні, коливалася від 1,3% до 5,0%.

«За видами економічної діяльності кожна п’ята вакансія пропонується на підприємствах та установах переробної та добувної промисловості, у торгівлі та ремонту автотранспорту (15%), у державному управлінні й обороні; соціальному страхуванні (12%), у освіті або на транспорті ( 9%), у охороні здоров’я або у сільському господарстві ( 5%). За професійними групами найбільший попит роботодавців спостерігається на кваліфікованих робітників з інструментом (19%) на професіоналів та на робітників з обслуговування, експлуатації устаткування (по 16 %), а також на працівників сфери торгівлі та послуг (14%). За конкретними професіями – це водії, швачки, слюсарі, електромонтери, електрогазозварники, токарі, муляри тощо. Також затребувані працівники сфери послуг (продавці, кухарі, офіціанти, перукарі, охоронники тощо). У сільськогосподарському секторі – агрономи, трактористи та робітники з обслуговування сільськогосподарського виробництва. Залишається високим попит на професіоналів та фахівців з досвідом роботи – лікарів, фармацевтів, інженерів різних галузей, юристів, викладачів, економістів, бухгалтерів, а також ІТ- фахівців».

Наведена вище інформація показує, що, попри трансформаційну (перехідну) природу української економіки, вітчизняний ринок праці фактично функціонує відповідно до циклів ділової активності в нашій державі. Тому й попит на робочу силу в Україні збільшується із зростанням національної економіки і навпаки. На сучасному етапі, коли національна економіка зростає, активізувався й попит на робочу силу. При цьому відносно вищими темпами зростає попит на кваліфікованих працівників. А оскільки вітчизняний ринок за таку робочу силу конкурує з європейським ринком, де аналогічні посади оплачуються значно вище, то проблема нестачі кваліфікованої робочої сили в Україні може суттєво загостритись вже в найближчі роки.

У цьому контексті вельми невтішною є інформація про фахові пріоритети  абітурієнтів українських вузів, опублікована Міністерством освіти і науки. Зокрема, серед найменш популярних серед абітурієнтів були та технічні спеціальності як гідроенергетика (193 заяви), деревообробні та меблеві технології (247), суднобудування (251), гідротехнічне будівництво, водна інженерія та водні технології (333) й атомна енергетика (398 заяв). Для порівняння, найбільш популярними серед вступників були спеціальності філологія, право та менеджмент. На них було подано відповідно 85 тис., 74 тис. і 59 тис. заяв. Не менш, якщо не більш болючою в Україні є проблема підготовки кваліфікованих робітників.

Водночас слід пам’ятати, що в Україні дуже багато людей працює у тіньовій сфері. У результаті державний та місцеві бюджети і Пенсійний фонд України позбавлені відповідних фінансових надходжень. Однак, поза всяким сумнівом, позитивний вплив на розвиток вітчизняного ринку праці справлятиме започаткована в Україні пенсійна реформа. Так, збільшення страхового стажу, необхідне для отримання повноцінної пенсії за віком, сприятиме зменшенню тіньової зайнятості населення. В цьому ж напрямку, мабуть, діятиме і підвищення пенсій, оскільки відтепер вигода від офіційної (легальної) роботи з часом відчутно зростатиме, порівняно з неофіційною зайнятістю та виплатою зарплат «у конвертах». Хоча, мабуть, не варто розраховувати на дуже швидкі позитивні зміни в цьому напрямку на вітчизняному ринку праці. Адже соціально-психологічні настанови і стереотипи, що формувались протягом останніх десятирічь будуть так чи так перешкоджати подоланню тіньових процесів на ринку праці України.

Слід також наголосити, що останнім часом український ринок робочої сили розвивається в умовах значних змін в оплаті праці. Як зазначають фахівці НБУ, у серпні 2017 р. номінальна середня заробітна плата, нарахована в розрахунку на одного штатного працівника, продовжувала зростати високими темпами – 36,8% у розрахунку рік до року (р/р). Зокрема зростання номінальної заробітної плати прискорилося в тих видах діяльності, де активізувалася діяльність, – сільському господарстві, будівництві, трубопровідному транспорті і промисловості (а саме у металургійному виробництві, хімічній промисловості, виробництві автотранспортних засобів та причепів). Водночас зростання номінальної заробітної плати уповільнилося в оптовій торгівлі, пасажирському та водному транспорті, у виробництві електричного устаткування. Річні темпи зростання реальної заробітної плати залишилися незмінними (на рівні 17,2%).

У результаті протягом 2017 р. навіть поглибилися галузеві розбіжності у номінальній та реальній заробітній платі. Як і раніше лідерами за рівнем середньомісячної номінальної заробітної плати в Україні залишались фінансово-страхова та інформаційно-телекомунікаційна діяльність. Причому реальна заробітна плата (розраховується шляхом ділення номінальної заробітної плати на індекс споживчих цін) у цих сферах української економіки зростала швидше, ніж у наземному транспорті, будівництві, промисловості, освіті, а тим більш в охороні здоров’я. Причому по підгалузях та окремих підприємствах диференціація в оплаті праці може бути ще більшою, що, своєю чергою, негативно позначається на кадровому забезпеченні підприємств та їх роботі. За певних обставин це навіть створює доволі серйозні соціально-економічні проблеми, як мінімум на місцевому і регіональному рівні.

Наприклад, за повідомленням ЗМІ, оплата праці в ПАТ «Миколаївгаз» стала головним питанням на конференції профспілкової організації підприємства. У першому півріччі поточного року середня заробітна плата на підприємстві становила 4,8 тис. грн., а у нафтогазовій галузі – близько
10 тис. грн. Зарплата працівників ПАТ «Миколаївгаз» навіть на 25% менше середньої по області, яка становить близько 6,4 тис. грн. У 2016 р. з компанії звільнилось більше 300 (трьохсот) працівників, у цьому році – вже близько двохсот. Вакантними залишаються посади висококваліфікованих фахівців, які можуть виконувати газонебезпечні роботи. Без них забезпечувати безаварійне функціонування газотранспортної системи Миколаївської області стає все складніше.

Поряд з цим в Україні зберігається проблема заборгованості з виплати заробітної плати. Так, станом на 1 вересня 2017р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати становила 2335,9 млн грн, з неї 1230,9 млн грн припадало на економічно активні підприємства. Хоча заборгованість працівникам економічно активних підприємств у серпні 2017р. і зменшилась на 6,2%. На початок вересня поточного року більше ніж три чверті суми заборгованості економічно активних підприємств припадало на промисловість (77,3%). При цьому більше половини боргу утворено в Донецькій (27,4%), Луганській (15,2%) та Сумській (8,4%) областях. Наявність заборгованості з виплати заробітної плати негативно позначається на функціонуванні української економіки, на її конкурентоспроможності.

Саме тому проблеми оплати праці, її галузевої диференціації, а також ліквідації заборгованості з виплати заробітної плати вимагають посилення ролі державного регулювання, а у певних випадках й управління, у цій сфері функціонування українського ринку праці.

2. Міжнародні аспекти розвитку українського ринку робочої сили

Починаючи з 90-х років минулого століття, український ринок праці почав вельми активно інтегруватись до аналогічних ринків європейських держав і Росії. Цей процес вельми багатоплановий за своїм характером. Найбільш активно він проявився у міграції робочої сили за межі України. Причому, згідно з експертними оцінками, після початку російської збройної агресії проти нашої держави відбулось зменшення трудової міграції українців до Росії та часткова переорієнтація потоків українських трудових мігрантів на ринки праці країн-членів Європейського Союзу. А в межах самого ЄС спостерігається вельми значна диференціація потоків українських трудових мігрантів до різних країн. Так, найбільшими реципієнтами української робочої сили, згідно з експертними оцінками, є Польща, Італія, Португалія та Іспанія.

Причому українська трудова міграція до європейських країн стає можливою, насамперед, завдяки великій різниці у вартості європейської та української робочої сили, що наочно проявляється при порівнянні рівнів безробіття в Україні та у країнах-членах ЄС. Зокрема, у І півріччі 2017 р. рівень безробіття населення України становив 9,6 %, а в Іспанії – 17,2 %, в Італії – 10,9%, у Португалії – 9,0 %, у Польщі – 5,0 %, у Німеччині – 3,8 %, у Чеській Республіці – 3,0 %, в цілому по ЄС – 7,6 %. Як бачимо, серед перелічених вище великих європейських реципієнтів української робочої сили в Італії і, особливо, в Іспанії рівень безробіття значно вищий, ніж в Україні. У Португалії цей показник лише трохи нижчий за український, можна сказати – спів ставний. І лише у Польщі рівень безробіття значно нижчий, ніж в Україні. Наведене порівняння рівнів безробіття по країнах свідчить, що в європейських країнах українці успішно конкурують на ринках праці з місцевим населенням насамперед завдяки пропозиції своєї робочої сили у найменш оплачуваних сегментах відповідних національних економік. Хоча поступово ця тенденція змінюється, про що буде сказано далі. 

Наприклад, українці їдуть до Польщі з метою сезонного чи постійного працевлаштування. А значний попит у Польщі на українську робочу силу (за умов вельми низького рівні безробіття серед поляків) обумовлений не лише динамічним зростанням польської економіки у нинішньому столітті, а й новими тенденціями, що сформувались на польському ринку праці із вступом Польщі до Європейського Союзу. Так, на ринку праці ЄС намітилась вельми чітка тенденція, коли частина працездатного населення з країн Центрально-Східної Європи, які порівняно нещодавно вступили до ЄС вирушає на заробітки до, так званих, старих країн-членів Євросоюзу, а новостворені вакантні робочі місця на національних ринках цих країн заповнюються працівниками з пострадянських держав (за винятком країн Балтії). Як пояснив Deutsche Welle (DW)  керівник кадрового агентства «Пелех» О. Пелех, на польському ринку праці відчувається нестача робочої сили. За його словами, самі поляки поїхали на заробітки до Німеччини, Великобританії, вивільнивши таким чином, місця для українців. Пелех говорить про два мільйона вільних вакансій у Польщі, на які могли б претендувати й українці.

Так, польська Rzeczpospolita повідомляє про рекорд трудової міграції. Видання наголошує, що у 2016 р. польські фірми хотіли прийняти на роботу 1300 тис. працівників зі Сходу, в основному з України. І йдеться не лише про сільськогосподарських робітників, а й фахівців. А в 2015 р. загалом у Польщі, за даними польської преси, як легально, так і нелегально працювало близько 1 млн українців. Водночас у дослідженні Національного банку Польщі вказано, що, враховуючи короткотерміновий характер праці, в Польщі за оцінками одночасно перебувало близько 500 тис. громадян України.    

При цьому, виступаючи на одній з панельних дискусій 27 Економічного форуму в місті Криниці-Здруй, віце-міністр родини, праці і соціальної політики Польщі С. Швед заявив, що Польща й надалі зацікавлена в присутності працівників з інших країн, у тому числі з України. Під час зустрічі в Криниці було представлено дані Національного банку Польщі на тему працівників з України. Як було повідомлено, середня заробітна плата українців у Польщі –  2105 злотих (496 євро), 34 % від цієї суми вони витрачають на життя у Польщі. У 2016 р. українці, за даними Національного банку Польщі переказали з Польщі приблизно 8,1 млрд злотих (майже 2 млрд євро).

Публічно висловлюють свою зацікавленість у працівниках з України й представники місцевої влади в Польщі. Наприклад, мер Вроцлава Р. Дуткєвич каже, що «в агломерації Вроцлава живе приблизно 100 тис. українців. Це таке, я навіть сказав би, благословенне явище. Збільшення місць праці в агломерації є дуже великим, а тому нам потрібні робочі руки…На додаток, українці нам дуже близькі культурно, вони швидко вивчають польську мову. У зв’язку з цим вони можуть бути певними ліками на польську ксенофобію, що є загрозливим явищем». Подібної думки дотримується й мер міста Слупськ Р. Бєдронь. А, наприклад, роботодавці у польській столиці, повідомляє «Польське радіо», мають неабиякі проблеми з тим, щоб знайти працівника. Фактично кожна галузь страждає від нестачі робочих рук – говорить заступник директора столичного управління праці Л. Антковяк, і додає, що ситуацію рятують, в основному, українці. Вони працюють у кулінарії, на міському транспорті, у гіпермаркетах, торгових центрах тощо.

Утім, і інші держави ЄС останнім часом прагнуть активніше залучати до себе робочу силу з України. Так, минулого року Deutsche Welle  повідомила, що Чехія працевлаштує 5 тис. українців. Набиратимуть фахівців через консульство у Львові. До того ж заробітна плата кваліфікованих робітників у Чехії у декілька разів вища, ніж в Україні. «Найболісніше нестачу «робочих рук» відчуває промисловість країни. У профільному чеському міністерстві уточнюють: найбільший запит на інженерів-будівельників, електротехніків, механіків. Не вистачає працівників ІТ-сфери та медиків, особливо сестринського персоналу. Задля заповнення вакансій уряд розробив і схвалив пілотний проект спрощеної процедури працевлаштування спеціалістів з України. Ідеться про полегшення процесу отримання довготермінової робочої візи загалом для 5 тисяч українських висококваліфікованих працівників та робітників середньої технічної ланки щороку».

Водночас відбувається певна поступова трансформація структури потоків українських трудових мігрантів до країн-членів ЄС. Якщо у 90-х роках минулого століття потоки української трудової міграції спрямовувались, в основному, у сферу будівництва, сільського господарства, торгівлі та виконання домашніх робіт, включаючи догляд за літніми  людьми, то останніми роками в європейських країнах усе більше зростає попит на кваліфіковану робочу силу, в тому числі і з України. Наприклад, на ринку праці Німеччини, за інформацією німецьких ЗМІ, нині є понад мільйон вакансій. При цьому у ФРН найбільше бракує ІТ-фахівців, будівельників (теслярів, покрівельників), залізничників, лікарів, медперсоналу по догляду за хворими і старими людьми. Для заняття відповідної посади потрібні документи, що підтверджують кваліфікацію претендента. Водночас польська газета Rzeczpospolita, пише, у яких галузях найчастіше працевлаштовуються українські громадяни у Польщі: найбільше – 326 тис. – працює у транспортній галузі та на складах; у торгівлі – 200 тис.; туристичну галузь обслуговує 116 тис. українських працівників; 15 тис. українців знайшли працевлаштування у науковій та технічній галузях.

Взагалі, цілий ряд країн, особливо сусідніх, вочевидь, розглядають Україну як джерело дешевої робочої сили для розвитку своєї економіки. У контексті такого аспекту розвитку національних ринків праці європейських країн, поряд з іншими, мабуть, варто розглядати і міжнародний скандал щодо мовних аспектів нещодавно ухваленого в Україні закону про освіту. Короткий аналіз мотивації дій основних країн-критиків цього українського закону, Румунії й, особливо, Угорщини свідчить, що суттєве значення для цих країн мають саме економічні наслідки впровадження в Україні закону про освіту в його нинішній редакції. Адже за сучасного рівня знань української мови багато випускників середніх шкіл у західних прикордонних районах нашої держави не зможуть отримати вищу освіту й зробити успішну кар’єру в Україні. Тому вони будуть для цього емігрувати до Румунії й, особливо, Угорщини. За таких обставин ці держави можуть отримати доволі значний контингент робочої сили – молодої, добре освіченої, кар’єрно налаштованої та головне суттєво дешевшої за місцеву робочу силу. А держави-реципієнти такої української робочої сили відповідно економитимуть значні кошти на її підготовку. Це питання Україні також доцільно піднімати на міжнародному рівні.

Тим більш, що нині освіта української молоді за кордоном доволі часто перетворюється на канал її трудової еміграції. Найбільше української молоді їде до Польщі. Адже вона приваблює прийнятною ціною за навчання, можливістю отримати європейський диплом і знайти роботу в ЄС. Нині кожен другий іноземний студент у Польщі – наш співвітчизник. У профільному польському міністерстві кажуть, що це – абсолютний рекорд. За даними польської освітньої фундації «Перспективи» (Perspektywy) цьогоріч у польських вишах навчається 23,3 тисячі українців, що більше на 8 тисяч, ніж торік. Останні дослідження Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків  з діаспорою НУ «Львівська політехніка» показали, що до 90 % з опитаних студентів вишів хочуть мігрувати за кордон. І третина з них – до Польщі, де можна знайти кращу роботу і економічну стабільність, навела дані директор інституту І. Ключковська, доповідаючи у рамках міжнародного симпозіуму «Міграція у кризових умовах: українсько-польський контекст», який відбувся 03 вересня цього року у Львові. Ключковська прогнозує, що значна частина молодих українців після навчання у Польщі не повертатиметься на батьківщину і це буде для України проблемою.

За спостереженнями експертів, які робили дослідження на замовлення Національного банку Польщі, на заробітки до цієї країни їде дедалі більше української молоді. Якщо раніше середньостатистичний український заробітчанин у Польщі представляв собою 42-річного чоловіка, то тепер його середній вік – 32 роки. Крім того, серед заробітчан значно поменшало тих, хто має дітей. Якщо ще п'ять років тому бездітних було 24 %, то нині – вже 54 %. А це, на думку польських дослідників, може означати, що частина цих мігрантів не матиме мотивації повертатись в Україну, а захоче залишитись у Польщі.

Тим часом в Асоціації роботодавців Львівщини не на жарт стурбовані: якщо в Україні не опікуватимуться майбутнім бізнесу так, як це робиться в Польщі, то незабаром працювати взагалі не буде кому, застерігає голова асоціації З. Бермес. Українським підприємствам, а особливо з іноземним капіталом, важко набирати штат, бо вони якраз і прийшли в Україну через якісну і водночас дешеву робочу силу.

Оцінюючи розвиток трудової міграції з України, слід визнати, що її негативні наслідки з часом усе більше переважатимуть позитивні. До останніх експерти відносять значні надходження іноземної валюти, особливо вільноконвертованої, до України від наших заробітчан за кордоном та зниження потенційного рівня безробіття у нашій державі. Однак ці вигоди мають переважно тактичний, короткотерміновий характер.

Але в стратегічному плані негативні наслідки трудової міграції з України є більш загрозливими. Насамперед, ідеться про трудова міграцію за кордон української молоді, яка усе більше набуває характеру її остаточної імміграції з України. Збереження цієї вкрай несприятливої економіко-демографічної тенденції розвитку вітчизняного ринку праці призведе до  прискореного старіння економічно активного населення та подальшої необхідності підвищення пенсійного віку в Україні.

А, по-друге, також усе загрозливішою для багатьох вітчизняних підприємств стає трудова міграція з України за кордон висококваліфікованої робочої сили. Подальший розвиток цього процесу обмежуватиме розвиток вітчизняної економіки та консервуватиме її напівсировинну спеціалізацію. До того ж зменшення частки кваліфікованої праці в національній економіці негативно позначиться на доходах державного і місцевих бюджетів та Пенсійного фонду України з усіма негативними соціальними наслідками, що з цього випливають.

Водночас, судячи з повідомлень ЗМІ, складається враження, що реалізація Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом почала давати певні позитивні імпульси зростанню зайнятості в Україні, що пов’язано зі створенням певної кількості нових робочих місць. Зокрема, минулого року в селі Кожичі на Львівщині відкрили другий завод німецької компанії Bader, що забезпечить роботою 1500 осіб. На ньому вироблятимуть шкіряні чохли для автомобілів ВМW. ЗМІ нагадують, що ще у 2006 р. Bader відкрив своє підприємство в містечку Городок, що також на Львівщині. Там зайнято 2900 працівників. За словами помічниці директора підприємства
Х. Горішної, вереснева середня зарплата становила 7400 грн. «Ми вважаємо, це конкурентоздатна зарплата. Вона є вище середньої по Львівській області», – каже в розмові з DW Горішна. У компанії Bader задоволені роботою українських працівників. «Кадри в Україні є дуже сумлінними й освіченими, – зауважив, відповідаючи на запитання DW, виконавчий директор компанії Bader Б. Драйліш. – Наші кінцеві замовники дуже задоволені їхньою роботою. Вражає й швидкість, з якою вони навчаються». Набирають людей навіть без досвіду роботи, на заводі для нових працівників влаштовують спеціальні професійні курси.

Крім України, у Bader є ще виробництва в Польщі, Мексиці, Індії, Китаї, Уругваї, Таїланді. Але українське виробництво, кажуть на підприємстві, є найбільше і займає чверть виробництва цієї компанії.

А нещодавно,  за повідомленнями ЗМІ, «у 20-тисячне місто Броди, що на Львівщині, прийшли інвестиції на мільйони євро – там відкрили завод на 1400 робочих місць». Це – підрозділ підприємства «Електроконтакт Україна», яке є дочірньою компанією німецької компанії "Elektrokontakt GmbH", що у власності французького концерну Nexans. Новий підрозділ вже почав виготовляти електрокабелі для концерну BMW. В будівництво зазначеного заводу інвестори вже вклали 10 млн. євро. Підрозділи цього підприємства вже кілька років працюють у Золочеві та Перемишлянах Львівської області. Для прикладу, в золочівському підрозділі – лише 300 працівників. За словами директора бродівського підрозділу «Електроконтакт Україна» Ю. Дуди, їх роботу німецьке керівництво визнало якісною, тому вирішили далі розширювати свое виробництво в Україні. Ю. Дуда переконаний, що це правильно, бо потенціал робочої сили у Бродівському районі є. Тому є плани навіть щодо відкриття другої черги заводу. А це – ще тисяча робочих місць. Але поки що у Бродах набирають персонал на вже готові потужності. Щоб залучити нових працівників поширюють у місті рекламні листівки, агітують серед навколишніх сіл та містечок та проводять екскурсії заводом. Нині мінімальна зарплата на заводі у Бродах – 4,5 тис. грн., але цілком реально заробити і 7 тис., кажуть на заводі. «Зарплата  залежить від багатьох факторів: від кількості змін, від кількості виготовленої продукції, від розряду працівника. Але ми плануємо вийти на
8-14 тис. грн.», – обіцяє директор заводу.

Водночас німецький холдинг Leoni AG, який займається виробництвом електропроводки для автомобілів, відкрив першу чергу заводу з виробництва електрообладнання для легкових автомобілів на 800 робочих місць у Коломиї Івано-Франківської області. У 2018 р. на заводі  має працювати
2500 робітників, а до кінця 2020 р. їх кількість зросте до 5000, повідомляє прес-служба німецької компанії. 80 % усіх працівників заводу становитимуть робітники-оператори виробництва, 20 % – офісні працівники. Робітникам заводу обіцяють заробітну плату від 7 тис. грн. і соціальний пакет, до якого, зокрема, входить доставка на роботу та обіди «за символічну ціну». Загальна сума інвестицій в коломийський завод на першому етапі  – 16 млн. євро. В Коломиї завод Leoni виготовлятиме кабельні мережі для автомобільної промисловості. Ключовими клієнтами компанії є автовиробники General Motors, BMW, Volkswagen, Audi, Volvo, Caterpillar, DAF. Заводи німецької компанії Leoni працюють у 31 країні світу. В Україні Leoni відкрив уже другий підрозділ. Перший з 2003 р. працює у селі Нежухів, що на Львівщині, і забезпечує роботою близько 7 (семи) тис. працівників. За право отримати такого інвестора Коломия змагалась з іншими містами та областями України, зазначив у розмові з DW міський голова Коломиї І. Слюзар. Перемогти конкурентів місцева влада Коломия, каже І. Слюзар, змогла тим, що запропонувала компанії Leoni облаштувати усі комунікації за свій кошт. Для цього навіть перенесли лінію електропередач та газопровід.

Щоправда, наведені факти щодо створенням нових робочих місць в Україні за рахунок прямих іноземних інвестицій останнім часом одні з небагатьох. Як бачимо, іноземні інвестори на сьогодні створюють нові робочі місця саме на Західній Україні. Адже цей регіон традиційно, ще з радянських часів, характеризується надлишком дешевої робочої сили й до того ж є найбільш віддаленим від зон російської збройної агресії в Україні. Наприклад, генеральний директор української «дочки» Leoni Ш. Шмідт заявив кореспонденту DW: «Я запевняю, Leoni не боїться інвестувати в Україну і у Львівщину зокрема. Війна нас не відлякує, але це питання більшою мірою залежить від партнерів-замовників, від обсягів замовлень».

Поряд із дешевою й водночас кваліфікованою робочою силою важливою конкурентною перевагою України у залученні прямих іноземних інвестицій для створення нових робочих місць є вигідне економіко-географічне положення нашої держави по відношенню до ринку ЄС, держав СНД і Близького Сходу, а також відносно дешева (порівняно з країнами ЄС) земля під будівництво нових підприємств. Недарма, як показують наведені вище приклади, іноземний капітал доволі часто розміщує свої підприємства в малих містах і селах України.

До того ж створення таких підприємств реально зменшує трудову еміграцію з України, послаблюючи її негативний вплив на вітчизняну економіку. Саме тому це питання повинно знаходитись у зоні постійної уваги органів державної та місцевої влади і управління України.

Таким чином, проведений вище аналіз засвідчив, що проблеми вітчизняного ринку праці доводиться вирішувати  на тлі загального старіння населення України та скорочення економічно активної його частини, а також анексії Росією АР Крим і м. Севастополя та окупації частини районів Донбасу. Хоча після шоку 2014 р. ситуація на українському ринку праці більш-менш стабілізувалась, але рівень економічної активності населення України у віці 15–70 років, як і його абсолютна чисельність, потроху скорочується. Причому відносно новою рисою розвитку українського ринку праці протягом останнього десятиріччя є доволі значна активізація молоді у пошуках роботи. Це свідчить про певну трансформацію психології українців на ринку праці, їх більш реалістичне ставлення до роботи та націленість на кар’єрне зростання. З іншого боку, нині освіта української молоді за кордоном доволі часто перетворюється на канал її трудової еміграції.

Взагалі, для України традиційно притаманні значна трудова міграція до європейських країн і Росії. Однак після початку російської збройної агресії проти нашої держави відбулося зменшення трудової міграції українців до Росії та часткова переорієнтація потоків українських трудових мігрантів на ринки праці країн-членів Європейського Союзу. Утім, оцінюючи розвиток трудової міграції з України, слід визнати, що її негативні наслідки з часом з часом усе більше переважатимуть позитивні. Насамперед, ідеться про трудова міграцію за кордон української молоді, яка усе більше набуває характеру її остаточної імміграції з України. Збереження цієї вкрай несприятливої економіко-демографічної тенденції розвитку вітчизняного ринку праці призведе до  прискореного старіння економічно активного населення та подальшої необхідності підвищення пенсійного віку в Україні. Подальший розвиток цього процесу обмежуватиме розвиток вітчизняної економіки та консервуватиме її напівсировинну спеціалізацію.

На сучасному етапі, коли національна економіка зростає, активізувався й попит на робочу силу. При цьому відносно вищими темпами зростає попит на кваліфікованих працівників. А оскільки вітчизняний ринок за таку робочу силу конкурує з європейським ринком, де аналогічні посади оплачуються значно вище, то проблема нестачі кваліфікованої робочої сили в Україні може суттєво загостритись вже в найближчі роки (Статтю підготовлено з використанням інформації таких джерел: Державна служба статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua); Державна служба зайнятості України. Офіційний веб-сайт (http://www.dcz.gov.ua); Національний банк України. Офіційне інтернет-представництво (http://www.bank.gov.ua); Интерфакс-Украина (http://interfax.com.ua). – 2017. – 4.10; Новое время (http://nv.ua).  – 2017. – 1, 23.08; 15, 29.09; 19.10; Остров (http://www.ostro.org). – 2017. – 3.10; Польське радіо. – (http://www.polradio.pl). –2017. – 26.06; 9.08; 6.09; DeutscheWelle (http://dw.com). – 2010.9.06; 2015. – 28.08; 2016. – 13.05; 4.11; 14.12;  2017. – 7.02; 1, 29.09).

 

Кулицький С. Проблеми розвитку ринку праці в Україні [Електронний ресурс] / С. Кулицький // Україна: події, факти, коментарі. – 2017. – № 21. – С. 56–69. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2017/ukr21.pdf. – Назва з екрану.