І. Беззуб, мол. наук. співроб. НЮБ НБУВ

Спеціалізований суд із розгляду справ у сфері інтелектуальної власності: зарубіжний досвід та українські перспективи

 

В умовах інформаційних технологій та глобалізації забезпечення належного рівня охорони прав інтелектуальної власності є одним із ключових питань ефективного функціонування будь-якої цивілізованої держави.

Інтелектуальне право в Україні є досить новою, порівняно із іншими, галуззю законодавства в силу низького рівня усвідомлення необхідності захисту своїх майнових та особистих немайнових прав як творця (автора) конкретного об’єкта інтелектуальної власності. Піратство, плагіат та інші проблемні аспекти порушення прав інтелектуальної власності на теренах України, на жаль, стали сучасними реаліями суспільних відносин в цій сфері.

Осмислення необхідності запровадження спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності (окремих палат в апеляційних, вищий судах, у Верховному Суді України) в Україні неодноразово висловлювалося як на законодавчому рівні, так і провідними вітчизняними правниками.

Роками фахівці обговорювали проблему розпорошеності справ щодо об’єктів інтелектуальної власності по різних судах (місцеві, загальні, господарські, адміністративні суди). Слід розуміти, що існування діаметрально протилежних за змістом рішень у одному й тому ж спорі, різних підходів до вирішення однакових питань у різних юрисдикціях накладає негативний відбиток на правозастосовну практику.

Потім з’явилась ідея об’єднати усі справи у сфері захисту прав інтелектуальної власності в одній юрисдикції, а саме віднести їх до відання Господарського суду.

Зі створенням спеціалізованих судів загалом, а Вищого суду з інтелектуальної власності зокрема, проблема кваліфікаційного розгляду справ має зникнути з обговорення, зрештою як і проблема зростання порушень прав на об’єкти інтелектуальної власності, проблема недобросовісної конкуренції і т.д.

Створення у системі судоустрою України нових вищих спеціалізованих судів як судів першої інстанції з розгляду визначених категорій справ, зокрема, Вищого суду з питань інтелектуальної власності є окремою новелою нового Закону «Про судоустрій і статус суддів», прийнятого Верховною Радою 2 червня 2016 р. Відповідно до Перехідних положень Закону новий суд має бути створений та оголошено проведення конкурсу на посади суддів у цьому суді протягом року, тобто до 30 вересня 2017 р.

Проте, Європейський Союз незадоволений станом захисту інтелектуальної власності в Україні. Ще в 2015 р. експерти ЄС, працюючи разом з українською владою в сфері прав інтелектуальної власності, підготували ряд законопроектів (пакет з 4 законів – про організацію колективного управління, створення національного офісу інтелектуальної власності, про патенти на винаходи і корисні моделі; про авторське право і суміжні права), які український уряді мав подати на розгляд до Верховної Ради, але вони досі знаходяться на розгляді Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

8 червня 2017 р. ЄС та Україна провели зустріч для оцінки прогресу України у проведенні реформи законодавства у сфері прав інтелектуальної власності. У заяві Представництва ЄС підкреслюється, що існуюча ситуація з організаціями колективного управління завдає непоправної шкоди законним інтересам тисяч місцевих і міжнародних правовласників, а сучасне законодавство України не містить адекватних норм для забезпечення ефективного дотримання прав інтелектуальної власності.

29 вересня 2017 р. Президент України П. Порошенко підписав указ № 299/2017 «Про створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності». Зокрема, глава держави доручив Кабінету Міністрів забезпечити фінансування заходів, пов’язаних із створенням цієї установи, яка територіально буде розташована в Києві. Указ починає діяти з дня його опублікування – тобто з 29 вересня 2017 р.

30 вересня 2017 р. Вища кваліфікаційна комісія суддів України оголосила конкурс на зайняття у Вищому суді з питань інтелектуальної власності (ВСПІВ) 21 вакантної посади та затвердила Умови проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів. До старту подання документів на конкурс лишилося два місяці.

3 жовтня 2017 р. Верховна Рада підтримала у другому читанні законопроект № 6232 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким врегульовуються питання діяльності нового спеціалізованого суду. Передбачається, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядатиме справи про права на винахід, корисну модель, промисловий зразок, товарний знак, комерційне найменування. Також цей суд розглядатиме справи у спорах про реєстрацію, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокове припинення патентів. Крім того, Вищий суд розглядатиме скарги на рішення Антимонопольного комітету із зазначених питань.

Ініціатори його створення стверджують, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності дасть змогу швидко та оперативно розглядати спори, віднесені до його юрисдикції, висококваліфікованими суддями відповідної спеціалізації.

І хоча на даний час невідомо наскільки швидко та кваліфіковано вирішуватимуться спори ВСПІВ та коли він буде сформований, оскільки останній існує лише «на папері», вже зараз його створення викликає чимало питань. Тому головним завданням на сьогодні залишається написання профільного законопроекту, який визначить усі умови щодо роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

Ідея створення в Україні Вищого суду з питань інтелектуальної власності активно обговорюється останні кілька років. Одні експерти вважають, що ВСПІВ, залежно від його складу, навряд чи зможе щось істотно змінити, інші переконані, що такий крок має чимало позитивних моментів.

Передусім, юридичну спільноту та громадськість хвилюють питання, пов’язані з тим, як саме працюватиме ця установа в Україні: чи розглядатиме спори за участю фізичних осіб; якою буде процедура оскарження її рішень; яким буде її навантаження і скільки знадобиться суддів для того, щоб із ним упоратись; які будуть процедури та строки передачі їй судових справ, які наразі перебувають на розгляді у господарських та адміністративних судах тощо.

Також незрозуміло, чому законодавець виокремлює у системі судоустрою саме Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд, тим самим, надаючи особливого значення спорам у сфері інтелектуальної власності та у сфері корупційних порушень та чому ці справи не можуть розглядати «звичайні» місцеві суди. А питання про створення інших не менш важливих спеціалізованих судів в межах судової реформи не розглядаються.

Не менш загадковою видається і назва спеціалізованого суду першої інстанції. Так, законодавець передбачає створення Вищого суду за відсутності судів нижчих інстанцій з розгляду цієї категорії справ. Більше того, за Законом України «Про судоустрій і статус суддів» саме Вищий суд з питань інтелектуальної власності буде судом нижчої інстанції, адже діятиме як суд першої інстанції.

Суперечливими видаються і положення про створення у складі Вищого суду з питань інтелектуальної власності Апеляційної палати, яка переглядатиме його рішення в апеляційному порядку.

Кваліфікованому та своєчасному розгляду справ з питань інтелектуальної власності може перешкоджати і незначний його кількісний склад. Сумнівною виглядає можливість суду з питань інтелектуальної власності у складі лише 21 судді забезпечити своєчасний та якісний колегіальний розгляд справ не лише як судом першої, а й апеляційної інстанції. Для прикладу, лише за 2016 р. до судів першої інстанції надійшло 997 позовних заяв у спорах інтелектуальної власності (647 – у порядку господарського та 350 – у порядку цивільного судочинства).

Також можуть виникнути складнощі для залучення достатньої кількості кандидатів (в тому числі адвокатів і суддів) зі спеціальними знаннями та досвідом. Проблемним аспектом експерти вважають те, що адвокати, котрі бажають стати суддями ВСПІВ, повинні мати досвід здійснення представництва у суді у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності щонайменше 5 років.

Ще однією з проблем, що виникне з формуванням вищого спеціалізованого суду буде його територіальна віддаленість для більшості пересічних громадян, адже з дня функціонування Вищого суду з питань інтелектуальної власності розгляд усіх цих спорів зосереджуватиметься у місті Києві. Безперечно, що для осіб з віддалених населених пунктів це буде додатковою перешкодою для доступу до правосуддя, в тому числі й фінансовою.

Закономірно, що після початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності виникатиме ще чимало дискусійних питань, але попри всі недоліки правового поля у цій сфері, експерти сходяться на тому, що створення такого спеціалізованого суду – однозначно позитивний і серйозний крок до належного захисту прав інтелектуальної власності та підвищення інвестиційної привабливості вітчизняного ринку.

Так, за словами голови Вищого господарського суду України Б. Львова, завдяки особливостям спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності забезпечуватиметься оперативність, економність та гнучкість процедури розгляду справ. Будь-яка спеціалізація виступає запорукою якості та ефективності роботи, а в судах – ще й додатковою гарантією професійного правосуддя. Підхід, що концентруватиме в одному суді справи з інтелектуальної власності, дасть змогу покращити якість правосуддя, підвищить ефективність захисту майнових прав суб’єктів правовідносин у цій сфері, забезпечить єдність судової практики. Скорочуватися мають і строки розгляду справ, оскільки мінімізуються випадки зупинення проваджень через розгляд іншими судами взаємопов’язаних справ. Все це, у свою чергу, сприятиме покращенню інвестиційної привабливості України. Звичайно, будуть певні складності щодо територіальної доступності та кадрового забезпечення цього суду, проте пріоритет у будь-якому разі має залишатися за якістю.

Як свідчить світовий досвід, ефективне конкурентне правозастосування можливе лише за наявності відповідного спеціалізованого суду. Якщо передати такі спори суддям місцевих судів, вони не розглядатимуться належним чином, оскільки більшість суддів не мають потрібної компетенції. Зокрема, народний депутат В. Пташник упевнена, що конкурентні спори надзвичайно складні, і не кожен суддя на місцевому рівні часто з ними стикається. Саме тому, на її думку, необхідна установа, яка візьме на себе розгляд цієї категорії справ.

В цілому позитивно оцінюють експерти й вимоги до суддів майбутнього «інтелектуального» суду. Зокрема той факт, що суддями ВСПІВ можуть бути особи, які, крім проходження кваліфікаційного оцінювання, мають досвід професійної діяльності у сфері інтелектуальної власності (патентний повірений або адвокат) не менше 5 років. На думку експертів, входження до складу суддівського корпусу цієї установи професійних юристів і патентних повірених, які мають значний досвід у цій сфері, сприятиме більш глибинному і компетентному підходу до розгляду таких специфічних справ.

Як зауважила юрист з питань інтелектуальної власності Міжнародної юридичної фірми Dentons О Горбань, сам факт створення нового суду без прийняття чітких та прозорих процесуальних норм та ретельного відбору суддівського корпусу, в першу чергу, за критерієм професійності останніх, суттєво не змінить існуючий стан справ.

На думку адвоката ЮФ «Ілляшев та Партнери» М. Коваль, доцільною та логічною була б наявність у суддів ВСПІВ ще й технічної освіти. Так, у Німеччині до складу суддівського корпусу Федерального патентного суду входять так звані «технічні судді» (technische Richter), які мають технічну і юридичну освіту. Судді патентних судів Великобританії та Швейцарії також повинні мати дві освіти: юридичну і технічну.

Неодноразово професійною спільнотою критикувалося залучення судових експертів виключно судом і, як результат, значна тривалість розгляду і не завжди якісний результат. Наразі, наголошує радник, керівник практики інтелектуальної власності/ТМТ ЄПАП Україна Т. Кислий, дозволяється залучення експерта не тільки судом, але й учасником справи. Це потенційно наближає нас до міжнародних стандартів, коли на підтримку своєї позиції сторони відразу можуть надати суду висновки експертів, і суд має змогу оцінити їх без тривалого відкладення справи.

Судова статистика щодо строків розгляду спорів, які виникають у сфері захисту прав інтелектуальної власності в Україні, свідчить, що така категорія справ слухається від 2-х років, і це без урахування строків, на які розгляд зупиняється у зв’язку із проведенням судової експертизи. Так, у середньому судовий розгляд відповідних справ займає 3–4 роки.

Проте патентні суди в країнах Європи подібні спори вирішують приблизно за 1,5–2 роки. Для прикладу, Федеральний патентний суд Швейцарії слухає їх за 12 місяців, Федеральний патентний суд Німеччини – максимально за 18, запевняє провідний юрист практики інтелектуальної власності ЮК PLP Law Group А. Комаха.

Разом з тим, юрист С. Гавриш хоча і вважає, що інтелектуальний суд потрібен, оскільки він існує в багатьох країнах, але переконаний, що створити в сучасних вітчизняних реаліях некорумпований та висококваліфікований суд просто неможливо, адже у нас немає фахової підготовки, відповідної практики, належної адвокатури.

Слід зазначити, що експерти Офісу торговельного представника США (USTR), який опублікував щорічну Доповідь (Special 301 Report on Intellectual Property Rights) за підсумками огляду стану охорони і захисту прав інтелектуальної власності в торговельних партнерів США по всьому світу, позитивно оцінили окремі заходи, яких вжила Україна для покращення захисту прав інтелектуальної власності. Серед іншого, в Офісі Торгпредставника США схвально відгукуються про ухвалення законодавства щодо створення Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності.

За словами адвоката й експерта Центру дослідження інтелектуального права Л. Тарасенка, те, що Вищий інтелектуальний суд створюють саме зараз, пов’язано насамперед із певною адаптацією до європейських стандартів. Адже приблизно п’ята частина Угоди про Асоціацію з ЄС стосується якраз уніфікації законодавства України та ЄС щодо інтелектуальної власності. В Європі діють так звані патентні суди. Вони розглядають справи, пов’язані з інтелектуальною власністю. Фактично ми копіюємо позитивний досвід окремих країн Європи, пояснює експерт.

Дійсно, вивчення досвіду іноземних країн у запровадженні діяльності подібних судових установ є необхідним для вироблення власної позиції з означеного питання.

Приймаючи рішення про створення відповідного суду, необхідно вивчити досвід держав, які вже мають подібні суди, проаналізувати доводи на користь його створення та проблеми, пов’язані зі створенням такого суду.

Аналіз іноземного досвіду дає підстави говорити, що типові моделі спеціального суду використовують як європейські країни (Австрія, Великобританія, Німеччина, Швеція та інші), так й інші країни світу (США, Японія, Тайвань, Філіппіни тощо).

Зазвичай, створення таких судів у різних країнах базується на запровадженій світовій тенденції до уніфікації національних законодавств у сфері інтелектуальної власності, що має супроводжуватися забезпеченням, зокрема, уніфікованих підходів до правозастосовної практики.

Більшість країн-учасниць TRIPS (Угода Про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності) заснували спеціалізовані суди. Є певний розподіл щодо назв – патентний суд чи суд з питань інтелектуальної власності. Друге поняття значно ширше і вирішує коло питань на ті об’єкти інтелектуальної власності, на які не видаються патенти. Зокрема, питання авторського і суміжного права.

Як свідчить зарубіжний досвід, кожна країна обирає власний підхід до визначення судової спеціалізації у сфері захисту прав інтелектуальної власності. Зокрема, існують такі варіанти спеціалізації судових органів в зазначеній сфері: наявність спеціалізованих судів, які розглядають спори виключно у сфері інтелектуальній власності (Великобританія, Туреччина, Таїланд); у складі судів загальної юрисдикції діють спеціалізовані відділення з розгляду справ про інтелектуальну власність або судді зі спеціальною підготовкою (Австралія, Австрія, Китай); функціонують апеляційні суди, що мають виключну юрисдикцію, але розглядають й інші спори (Франція, Індія, США); наявність спеціальних відділів у нижчих і вищих судах, що розглядають господарські спори (Іспанія, Швейцарія); наявність спеціальних трибуналів, що слухають ці справи (Корея, Нова Зеландія, Сінгапур); питання про створення спеціалізованих судів перебуває на стадії розгляду (Індія, В’єтнам).

На думку експертів, заснування спеціалізованих судів із захисту інтелектуальної власності притаманне в першу чергу країнам з потужним високотехнологічним та інтелектуальним потенціалом.

Для ефективного вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності у Європейському Союзі у грудні 2017 р. має запрацювати новий наднаціональний Єдиний патентний суд, що буде розглядати спори, пов’язані із визнанням або порушенням прав на європейські патенти. Суд буде створено відповідно до Угоди про єдиний (уніфікований, об’єднаний) патентний суд, яка була підписана в лютому 2013 р. 24 державами ЄС (всі держави-члени ЄС, за винятком Іспанії, Польщі та Хорватії).

Єдиний патентний суд особливої уваги приділятиме питанням охорони комп’ютерних програм та іншого пропрієтарного цифрового контенту, а також винаходам у галузі біотехнологій. Суд розглядатиме справи, що стосуються порушення і анулювання європейських патентів (в тому числі унітарних патентів), діючих на території держав-учасниць. Рішення ЄПС матимуть пряму дію на всій території ЄС. Суди повинні будуть дотримуватися законодавства ЄС і відповідатимуть перед Судом Європейського Союзу. Філії суду відкриються у всіх країнах ЄС з основними підрозділами в Парижі, Німеччині та Великобританії.

Прикладом успішного запровадження патентної юстиції може слугувати діяльність Федерального патентного суду Німеччини, створеного у липні 1961 р. Федеральний патентний суд належить до вищих федеральних судів Німеччини. Маючи у своєму штаті близько 141 суддів є одним з найбільших федеральних судів. Суд належить до сфери відення Федерального міністерства юстиції.

Однією з особливостей функціонування Федерального патентного суду ФРН є те, що до складу його сенатів, які розглядають питання правової охорони технічних рішень, входять не тільки юристи, але й, так звані, патентознавці, що мають, як і члени сенату з юридичною освітою, статус судді. Нині з 141 судді 62 – юристи та 79 – не юристи. Особливою ознакою останніх є те, що в них є вища професійна освіта за однією зі спеціальностей технічного чи природничо-наукового напряму, й не тільки досвід роботи за своєю спеціальністю, але й знання з юриспруденції, зокрема в галузі патентного права. Відповідно, оскільки такі особи є досвідченими фахівцями у своїх галузях техніки, у суду при винесенні рішень, зазвичай, немає необхідності залучати сторонніх експертів. Це, з одного боку, дає змогу скоротити витрати на провадження по справі. З іншого боку, взаємодія суддів-юристів і суддів-патентознавців забезпечує винесення особливо якісних рішень Федеральним патентним судом. Останнє є надзвичайно корисним для впровадження в Україні.

Відповідно до чинного Патентного закону ФРН до компетенції Федерального патентного суду належить розгляд суперечок за скаргами на рішення бюро експертиз або патентних відділів Патентного відомства (Німецького відомства патентів та торговельних марок) про відмову у видачі патентів, а також щодо позовів про визнання патентів недійсними та про видачу примусових ліцензій.

Юрисдикція цього суду поширюється не тільки на суперечки, предметом яких є винаходи, але й на суперечки щодо товарних знаків, корисних моделей, промислових зразків, топологій напівпровідникових мікросхем, а також на суперечки, що стосуються охорони сортів рослин. Особлива компетенція Федерального патентного суду склалася після висновку Європейської патентної конвенції у жовтні 1973 р. та початку роботи Європейської патентної організації з 1978 р. Відтак на Федеральний патентний суд був покладений обов’язок розглядати суперечки про недійсність європейських патентів, дія яких поширюється на територію ФРН.

Водночас Федеральний патентний суд ФРН приймає рішення лише щодо надання прав на об’єкти промислової власності. А справи про порушення прав на об’єкти промислової власності розглядаються цивільними судами загальної юрисдикції.

При створенні патентного суду Швеції за основу було взято модель патентного суду Німеччини. Він діє як судовий орган, який абсолютно не залежний від патентного відомства. У Патентному суді Швеції створено три колегії (сенати) для розгляду справ у різних галузях техніки та скарг щодо охорони прав на товарні знаки і промислові зразки.

Велика Британія також має систему судів з інтелектуальної власності. Перший спеціальний патентний суддя був призначений у Вищому суді Британії ще у 1950 р. А у 1980 р. був створений Патентний суд як частина Вищого суду. Цей суд розглядає спори, пов’язані з інтелектуальною власністю, включаючи патенти, промислові зразки та інше. Найбільша кількість спорів пов’язана з технічними галузями, такими як фармацевтика, біотехнології, телекомунікації. Для найбільш технічно складних випадків є два судді, що мають також і технічну освіту. Для розгляду менш складних справ та справ з орієнтовним розміром збитків до 500 тис. фунтів стерлінгів у 1990 р. був створений Корпоративний суд з інтелектуальної власності. Цей суд розглядає спори щодо інтелектуальної власності (здебільшого патенти, торгові марки, авторське право) малих та середніх підприємств.

Японія почала перейматися ефективним та реальним судовим захистом інновацій, технологій та взагалі інтелектуальних здобутків ще в 1948 р. Саме в цей час було утворено підрозділ з інтелектуальної власності у Високому суді. Зі збільшенням кількості таких підрозділів та утворенням їх в окружних судах Токіо та Осаки, у 2005 р. було створено Високий суд з інтелектуальної власності.

Патентний суд Кореї, який працює з 1998 р., розглядає справи щодо інтелектуальної власності, включаючи патенти, знаки для товарів та послуг, сорти рослин та інше. Це є суд апеляційної інстанції, але має категорію справ, що розглядає по першій інстанції. Цікаво, що в суді є відділ технічних експертів, які мають багаторічний досвід в різних наукових галузях, таких як машинобудування, електронна інженерія, хімічна інженерія та ін.

В 2008 р. Суд з інтелектуальної власності був створений у Тайвані. Юрисдикція цього суду, що цікаво, поширюється на цивільні, адміністративні та кримінальні дії щодо прав інтелектуальної власності.

У 2000 р. в Республіці Білорусь також було створено Патентний суд за німецькою моделлю побудови патентного судочинства, проте названий орган так і не став дієвим механізмом захисту прав інтелектуальної власності.

Напевно в жодній країні світу не приділяється стільки уваги інтелектуальній власності як в США. Проте суду з розгляду спорів у сфері інтелектуальної власності, як окремої ланки судової системи, в Сполучених Штатах немає. Але ця обставина, як свідчить практика, не впливає на якість прийнятих судами США рішень.

У США є суди двох рівнів – суди першої інстанції та апеляційні суди. Всі 94 федеральних судових райони США зведені в 12 регіональних округів, у кожному з яких діє Апеляційний суд Сполучених Штатів Америки. Апеляційний суд розглядає апеляції на рішення районних судів, розташованих на території даного округу, а також апеляції на рішення федеральних адміністративних органів. Апеляції у справах про порушення прав на винаходи передаються в особливий окружний суд – Апеляційний суд федерального округу. Цей же суд розглядає апеляції на адміністративні рішення Відомства США з питань винаходів і торговельних марок стосовно реєстрації прав на винаходи і торговельні марки і здійснення цих прав в США.

Більша частина справ щодо забезпечення захисту прав інтелектуальної власності в США вирішується шляхом подання цивільних позовів або порушення кримінальних справ у судах відповідної юрисдикції.

Наприклад, розгляд справ про порушення прав на винаходи або авторських прав можуть вестися тільки у федеральних судах тому, що справи в цій сфері повністю відносяться до федеральної юрисдикції. При цьому, позови про порушення прав на комерційну таємницю або торговельні марки можуть бути подані до місцевих судів, залежно від того, згідно з яким законодавством подаються відповідні позови: за федеральним чи місцевим законодавством.

Судова практика США свідчить, що більшість спорів щодо порушення прав інтелектуальної власності просто не доходить до суду. Сторони, домовившись, приймають рішення про зняття справ із судочинства.

Дійсно, у переважній більшості іноземних держав активно застосовується інститут досудового врегулювання спорів – медіація. Це визнаний світом механізм досудового вирішення спорів, коли обидві сторони за допомогою посередника – медіатора – намагаються дійти згоди. Основна відмінність від судового процесу полягає в тому, що медіація є абсолютно добровільною, і запорукою її успіху є саме зацікавленість сторін у пошуку рішення. Як показує світова практика, більшість справ після застосування процедури медіації розв’язують конфлікт відповідним діалогом і вже не доходять до судового розгляду, що зменшує завантаженість суддів.

У нашій крайні потрібно активно стимулювати розвиток інституту медіації в досудовому вирішені спорів в спорах пов’язаних з порушенням прав на об’єкти інтелектуальної власності. Звернення до Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності повинно бути вже наступним кроком, обумовленим крайньою необхідністю.

Таким чином, очевидним є те, що кожна держава по-різному визначає структуру спеціалізованого суду у сфері інтелектуальної власності. Проте так чи інакше, досвід зарубіжних країн свідчить, що створення такого суду є необхідним для нормального й ефективного розгляду справ, які належать до зазначеної категорії.

Однак не можна говорити про беззаперечну необхідність застосування досвіду зарубіжних держав у цьому питанні без належного дослідження українського підґрунтя для створення відповідного спеціалізованого суду.

Таким чином, можна зробити висновок про необхідність створення спеціалізованих судів у сфері інтелектуальної власності.

Зосередження всіх справ, пов’язаних із захистом об’єктів інтелектуальної власності, у Вищому спеціалізованому суді з питань інтелектуальної власності дасть змогу забезпечити: ефективність судочинства в сфері захисту інтелектуальної власності; єдність правозастосовної практики, ліквідує різні підходи до тлумачення одних і тих самих норм законодавства, підвищить рівень законності у цій сфері; підвищення рівня та якості захисту прав громадян та юридичних осіб; стимулювання творчої та науково-технічної діяльності в країні; вплив на інвестиційну привабливість української економіки для іноземних та вітчизняних компаній; зростання української конкурентоспроможної економіки; уніфікацію правозастосовної практики та наближення її до міжнародних стандартів судочинства у сфері захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Водночас створення таких судів матиме наслідком низку технічних проблем, починаючи від обрання моделі системи спеціалізованих судів та закінчуючи законодавством, яке регулюватиме їх діяльність. Проте ці процеси є логічними й закономірними, а тому для їх подолання необхідною є злагоджена робота науковців і практикуючих юристів, яка зробить можливим створення системи спеціалізованих судів, що буде дійсно дієвою й ефективною (Стаття підготовлена з використанням інформації таких джерел: офіційний веб-портал Верховної Ради України (http://www.rada.gov.ua); офіційне інтернет-представництво Президента України (http://www.president.gov.ua); Урядовий портал (http://www.kmu.gov.ua); офіційний веб-сайт Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (http://me.gov.ua/?lang=uk-UA); Представництво Європейського Союзу в Україні (http://eeas.europa.eu/delegations/ukraine/index_uk.htm); сайт Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (http://vkksu.gov.ua); сайт Центру судової експертизи та експертних досліджень (http://expert.ics.gov.ua/expert/); журнал «Інтелектуальна власність в Україні» (http://www.intelvlas.com.ua); сайт Юридичний Холдинг (http://yurholding.com); газета «Закон і Бізнес» (http://zib.com.ua); сайт «Судебно-юридическая газета» (http://sud.ua/ru/); Юридична Газета (http://yur-gazeta.com); газета Сегодня (http://ukr.segodnya.ua); інтернет-видання Еспресо.TV (http://espreso.tv); юридичний інтернет- ресурс «Протокол» (http://protokol.com.ua/ua/); аналітичне видання Politeka (https://politeka.net); сайт IT Law, Ukraine (http://iplaw.kiev.ua).