С. Закірова, канд. іст. наук, ст. наук. співроб. НЮБ НБУВ

Новий закон «Про освіту»: що, як і коли

 

Останній місяць в інформаційному просторі не тільки нашої, а і деяких іноземних країн активно обговорюють український закон «Про освіту». Але не весь закон, а лише одну статтю законодавчого акту, яка спричинила широкий резонанс, встановивши норму про рівень запровадження державної мови навчання у середній школі. Не заперечуючи важливості та актуальності цієї зазначеної статті Закону України «Про освіту», варто звернути увагу на інші статті нормативно-правового акту, конкретні його норми та весь документ в цілому, який цілком справедливо називають першим важливим кроком на шляху справжньої реформи освітньої галузі.

5 вересня 2017 р. Верховна Рада України прийняла закон «Про освіту» в новій редакції. Закон містить 12 розділів, 84 статті і Прикінцеві і перехідні положення. Дискусія про Закон тривала понад три роки. До неї долучилися усі зацікавлені групи – експерти, науковці, освітяни, батьки, студенти і роботодавці. Як зазначив заступник голови Комітету з питань науки і освіти О. Співаковський під час розгляду документу в парламенті, до проекту було запропоновано 1705 поправок від народних депутатів, 1098 з яких були враховані при доопрацюванні законопроекту.

28 вересня 2017 р. Закон України «Про освіту» набрав чинності. Закон України «Про освіту» – це базовий закон, він не визначає всіх деталей того, як відбуватиметься процес отримання освіти і підвищення її рівня, натомість окреслює основні принципи функціонування освітньої галузі. Тепер у відповідності до нього мають бути прийняті окремі закони «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту».

Українське суспільство загалом позитивно зустріло новий закон. Президент України П. Порошенко, підписуючи закон «Про освіту», зазначив: «Це – одна із найголовніших реформ, бо від жодної іншої реформи майбутнє країни не залежить так, як від освітньої».

«Прийнятий …документ – це шанс для нашої системи освіти до змін, адже без нових можливостей, закладених в закон, розвиток був би неможливий», – наголосила Міністр освіти і науки України Л. Гриневич.

Як безумовно прогресивний закон оцінив Закон України «Про освіту» експерт освітнього напрямку «Українського інституту майбутнього» М. Скиба. А співкоординатор руху «Простір свободи» Т. Шамайда наголосив, що освіта є головним фундаментом у розвитку будь-якої держави. За його словами, новий освітній закон є справді реформаторським, якого Україна чекала чверть століття.

Завідувач кафедри освітньої політики Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти М. Товкало назвала прийняття нового закону важливим кроком до реформування освіти, фактичним підґрунтям для впровадження ідей «Нової української школи».

«Якщо аналізувати конкретні можливості нового закону, бачимо багато позитивних моментів щодо кожної групи зацікавлених учасників освітнього процесу», – зазначається у заяві Української Галицької Партії з приводу прийняття закону про освіту.

Утім частина експертів не так оптимістично налаштовані сприймати новації у галузі освіти. Зокрема, директор соціальних програм Центру Разумкова Л. Шангіна прогнозує сумний результат реформи. Вона звертає увагу передусім на відсутність інфраструктури для шкільної освіти. На її думку, це не тільки лабораторії, комп’ютери, швидкісний Інтернет, обладнані кабінети фізики, хімії, біології і всіх інших природничих наук, а й наявність якісних підручників, яких нині обмаль – не фізично, а за змістом, а також якісно підготовлених вчителів. Тому, переконана експерт, реформу шкільної освіти потрібно починати з покращення якості освіти майбутніх учителів, потім забезпечити їм гідну зарплату, а вже після того реформувати шкільне навчання.

Громадський активіст і блогер С. Горбачев влучно наголошує на своїй сторінці у Facebook: «Цей закон – компроміс, баланс, який зафіксував актуальну на цей час точку рівноваги різноманітних думок та інтересів. Саме тому цей закон і надалі буде предметом дискусій: кожна із зацікавлених груп підтримуватиме те, що відповідає її інтересам та намагатиметься змінити те, що не відповідає. Це нормально: так і має бути у демократичному суспільстві».

Зміни відповідно до нового закону мають початися вже у 2018 році, але усі нововведення мають відбуватися поступово. Загалом усі новації закону можна згрупувати за 3 блоками: зміни у навчальному процесі; управління освітою і фінансування освіти.

За новим законом встановлюються нові терміни навчання і частково змінюється його структура. Реформа передбачає введення 12-річної школи. Шкільне навчання поділяється на три періоди:

Початкова школа – 1-4 класи (4 роки)

Базова середня школа (гімназії) – 5-9класи (5 років). За законом початкова і базова середня школа можуть бути як частинами одного навчального закладу, так і різними навчальними закладами.

Профільна середня школа (ліцеї академічного та професійного спрямування) – 10-12 класи (3 роки). В академічних ліцеях учні поглиблюватимуть знання для вступу до вищих навчальних закладів. У професійних ліцеях, крім загальної середньої освіти, вони отримуватимуть першу професію.

Законом передбачається, що профільна школа від 2027 року, коли з’явиться 10 клас учнів, які навчалися за новою системою, буде відділена від гімназії.

Нова система запроваджуватиметься поступово. Початкова школа запрацює з 1 вересня 2018 року, базова – з 1 вересня 2022 і профільна – з 1 вересня 2027. Проте закон містить опцію запровадження профільного трирічного навчання й раніше – як в окремих закладах, так і по всій країні. В Міністерстві освіти й науки не виключають пришвидшення реформи і введення повноцінної 12-річки вже з 1 вересня 2022-23 років. Як зазначив співкоординатор руху «Простір свободи» Т. Шамайда, «такий варіант можливий, якщо суспільство в перші роки реформи усвідомить її важливість, а освітня й бюджетна системи будуть цілком готові до змін».

Інклюзивна освіта буде відбуватися у тих же навчальних закладах, якщо виникне така необхідність, наприклад, на звернення батьків.

Вища освіта як і раніше буде складатися з 2 рівнів: бакалаврат (його термін встановлюється не чотири, а три роки) і магістратура (два роки). Вступ до магістратури за новим законом буде відбуватися за підсумками ЗНО.

Освітня реформа передбачає, що головною метою навчання стане не отримання суми знань, а оволодіння учнями певним набором компетентностей та наскрізних вмінь. Закон визначає компетентність як «динамічну комбінацію знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність».

Позитивно оцінила зміни у підходах в освіті і батьківська спільноста. Зокрема, мама п’ятьох дітей А. Вдович наголошує: «Коли ти вчиш формулу з фізики – ти не розумієш, що це значить, просто вчиш циферки і буковки. А коли тобі дають схему, ти повинен щось скласти і щоб у тебе щось закрутилося або загорілася лампочка – це вже життя».

Законодавець називає найважливіші компетентності, які мають бути сформовані у школярів:

  • вільне володіння державною мовою;
  • здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами;
  • математична компетентність;
  • компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій;
  • інноваційність;
  • екологічна компетентність;
  • інформаційно-комунікаційна компетентність;
  • навчання впродовж життя;
  • громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей;
  • культурна компетентність;
  • підприємливість та фінансова грамотність;
  • інші компетентності, передбачені стандартом освіти.

Усі компетентності повинні об’єднувати наскрізні вміння: читання з розумінням, уміння висловлювати свою думку усно і письмово, критичне та системне мислення, здатність логічно обґрунтовувати позицію, творчість, ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, вирішувати проблеми, здатність співпрацювати з іншими.

А. Мацола, засновник компанії «Перша приватна броварня», як батько сьогоднішніх школярів особливо підкреслив роль і значення формування компетентностей у школярів. Він виділив людиноцентризм як закріплений в законі принцип освіти. На його думку, те, що в стандартах освіти домінує завдання «формування/розвиток в учня системного й критичного мислення» означає, ні що інше, як формування у учнів навиків прийняття рішень, а значить активної позиції в житті, ролі лідера.

Найбільш конфліктною, за словами міністра освіти і науки Л. Гриневич, і як показали подальші події навколо 7 статті Закону України «Про освіту», виявилася норма про мову навчального процесу в школах. Натомість, на думку міністра освіти, вдалося знайти консенсус, який би забезпечив передбачене Конституцією право нацменшин на навчання рідною мовою і в той же час надав їм можливість оволодіння українською мовою. За законом на кожному рівні середньої освіти має збільшуватись кількість предметів, що викладаються українською мовою. Як зазначила Л. Гриневич: «Передбачається, що спочатку діти вивчатимуть предмети на своїй рідній мові, у 5-9 класах буде вводитись кілька предметів українською мовою викладання, а в старшій школі це можуть бути майже всі предмети українською мовою».

Широкий міжнародний резонанс, який отримала мовна стаття Закону, спричинив звернення Міністерства закордонних справ України до Венеціанської комісії, яка до початку грудня 2017 р. має зробити свій експертний висновок щодо відповідності цієї норми європейському підходу до прав національних меншин. Однак більшість експертів сьогодні вважають, що тут вже не освітнє, а суто політичне питання.

Відповідно до сучасних тенденцій в Європі та світі, закон передбачає три види освіти: формальну, неформальну та інформальну.

Формальна освіта – це освіта, яка здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей (професій) і передбачає досягнення здобувачами освіти визначених стандартами освіти результатів навчання відповідного рівня освіти та здобуття кваліфікацій, що визнаються державою. Таким чином, закон вважає формальною освітою офіційне підвищення рівня освіти в закладах навчання.

Неформальна освіта – це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій. Тобто, це підвищення рівня освіти поза офіційною системою закладів освіти та підвищення кваліфікації – тренінги, гуртки, курси.

Інформальна освіта (самоосвіта) – це освіта, яка передбачає самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям.

Натомість в законі наголошується, що «результати навчання, здобуті шляхом неформальної та/або інформальної освіти, визнаються в системі формальної освіти в порядку, визначеному законодавством». Утім процедура цього визнання поки ще не прописана і має бути підготовлена і впроваджена іншим законодавчим актом.

Закон України «Про освіту» регламентує також нові форми здобуття освіти:

  • інституційна (очна (денна і вечірня), заочна, дистанційна, мережева);
  • індивідуальна (екстернатна, сімейна (домашня), педагогічний патронаж, на робочому місці (виробництві));
  • дуальна (така, що поєднує форми здобуття освіти).

Важливою новацією закону, на думку громадськості і експертів, є закріплення в законі права на навчання вдома. До такої форми навчання можна віднести дистанційне навчання (учень навчається у школі через інтернет); екстернатне навчання (самостійне оволодіння навчальним матеріалом); сімейне або домашнє навчання (освіту забезпечують батьки) і педагогічний патронаж (якщо дитина через стан здоров’я не може відвідувати заняття у школі, за нею закріплюють вчителя, який навчає її вдома).

Однак у будь-якому випадку, щоб перейти в наступний клас, школяр має пройти оцінювання рівня засвоєних знань, вмінь і компетентностей. Процедуру такої перевірки МОН має ще затвердити.

Закон «Про освіту» передбачає, що результати навчання здобувачів освіти на кожному рівні повної загальної середньої освіти (тобто після 4, 9 і 12 класу) оцінюються шляхом державної підсумкової атестації, яка може здійснюватися в різних формах, визначених законодавством, зокрема у формі зовнішнього незалежного оцінювання. Натомість в законі окремо зазначається, що учні молодшої школи будуть проходити тестування лише з моніторинговою метою. Зберігається ЗНО по закінченню шкільної освіти для вступу до вищих навчальних закладів.

За результатами ЗНО чи низьких результатів навчання здобувачів освіти може бути запроваджена форма інституційного аудиту, за результатами якого готуватиметься висновок про якість освітньої діяльності закладу освіти як рекомендація для засновника освітньої установи.

Новації освітнього закону торкнулися і дошкільної освіти. Закон встановлює базовий компонент дошкільної освіти – державний стандарт, що містить норми і положення, які визначають державні вимоги до рівня розвиненості та вихованості дитини дошкільного віку, а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті. Відтак діти старшого дошкільного віку (з 5 років) обов’язково мають бути охоплені дошкільною освітою відповідно до стандарту дошкільної освіти.

Закон «Про освіту» встановлює, де діти можуть здобувати дошкільну освіту за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють:

  • у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності;
  • у структурних підрозділах юридичних осіб приватного і публічного права, у тому числі закладів освіти;
  • у сім’ї – за сімейною (домашньою) формою здобуття дошкільної освіти;
  • за допомогою фізичних осіб, які мають педагогічну освіту та/або професійну кваліфікацію педагогічного працівника, у тому числі які провадять незалежну професійну діяльність;
  • за допомогою фізичних осіб – підприємців, основним видом діяльності яких є освітня діяльність.

Як підкреслює журналіст «Української правди» К. Тищенко, це не означає, що всі діти повинні ходити до дитячого садочку. Оскільки батьки самостійно обирають способи та форми, якими забезпечують реалізацію права дітей на дошкільну освіту, журналіст підкреслює, що необхідно прослідкувати, щоб дитина відповідала необхідному рівню.

Законодавство також встановлює рівні освіти, які співвідносяться з рівнями Національної рамки кваліфікацій (НРК)[1]:

  • дошкільна освіта, яка відповідає нульовому рівню НРК;
  • початкова освіта, яка відповідає першому рівню НРК;
  • базова середня освіта, яка відповідає другому рівню НРК;
  • профільна середня освіта, яка відповідає третьому рівню НРК;
  • перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти, який відповідає другому рівню НРК;
  • другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти, який відповідає третьому рівню НРК;
  • третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти, який відповідає четвертому рівню НРК;
  • фахова передвища освіта, яка відповідає п’ятому рівню НРК;
  • початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти, який відповідає шостому рівню НРК;
  • перший (бакалаврський) рівень вищої освіти, який відповідає сьомому рівню НРК;
  • другий (магістерський) рівень вищої освіти, який відповідає восьмому рівню НРК;
  • третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти, який відповідає дев’ятому рівню НРК;
  • науковий рівень вищої освіти, який відповідає десятому рівню НРК.

Важливою новацією закону є введення поняття «академічної доброчесності». Це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.

Академічна доброчесність передбачає коректні посилання на джерела інформації під час наукової чи педагогічної діяльності, дотримання норм законодавства про авторське право і суміжні права, надання достовірної інформації про методики і результати досліджень, об’єктивне оцінювання результатів навчання.

Порушнику доброчесності загрожує відмова у присудженні наукового ступеня чи звання, позбавлення вже присуджених ступенів, звань, кваліфікаційних категорій, позбавлення права обіймати певні посади. Учнів і студентів за порушення доброчесності можуть направити на перескладання іспиту, контрольної тощо, повторне проходження курсу, позбавити стипендії чи пільг або відрахувати з навчального закладу.

Серед найважливіших новацій реформаторського закону експерти вважають зміни в управлінні освітою. Співкоординатор руху «Простір свободи» Т. Шамайда наголосив, що нинішній закон про освіту докорінно змінює систему освіти, він піднімає соціальний статус, він дає більше автономії, можливості для самоврядування освітніх закладів і взагалі зовсім інші підходи до освіти.

Закладу освіти відтепер надається фінансова, академічна, організаційна та кадрова автономія. Школи зможуть самостійно визначати режим своєї роботи: структуру навчального року, тривалість навчального тижня, дня, занять і відпочинку між ними. Окрім уроків, можна буде обрати інші форми для навчального процесу.

Перш за все школа тепер буде самостійно ухвалювати навчальні плани. Але вони мають бути такими, щоб досягати результатів навчання, які формуватиме міністерство.

Індивідуальний навчальний план разом з учнем та школою зможуть створити і батьки. Цей план буде визначати послідовність, форму і темп засвоєння навчальної програми дитиною. Такий навчальний план має затвердити педагогічна рада. Активіст site.ua – блог-платформи для топ-юзерів українського сегменту Facebook П. Андрющенко, аналізуючи новації закону про освіту, наголошує на новій ролі педагогічних рад та взагалі освітнього самоврядування: «Тепер, головну відповідальність за розвиток та функціювання закладу освіти покладено на педагогічну раду. Саме вона грає головну скрипку при призначенні або звільнені керівника. Вона постійно здійснює контролюючі та моніторингові функції. Саме такі кроки мають покласти край “диктату та свавіллю” департаментів та управлінь освіти».  

Педагоги зможуть працювати за розробленими ними освітніми програмами або використовувати типову програму, надану МОН. Виходячи з європейської та світової практики освіти, держава оцінюватиме лише результати навчання, а шлях їх досягнення вчитель зможе обирати самостійно. Саме такий порядок застосовується в державах, де діють кращі системи освіти, зокрема, у Фінляндії.

Важливою складовою реформи стає запровадження прозорості діяльності та звітності закладів освіти. За нормами нового закону на офіційному сайті закладів освіти має оприлюднюватися інформація про заклад, керівника, його заступників, педагогічних працівників, рівень їх освіти та кваліфікації, досвід педагогічної діяльності та інші відомості.

Кожна школа буде зобов’язана звітувати про свою фінансову діяльність на сайті. Обов’язково має оприлюднюватися кошторис і фінансовий звіт про надходження та використання всіх отриманих коштів, інформацію про перелік товарів, робіт і послуг, отриманих як благодійна допомога, із зазначенням їх вартості, а також про кошти, отримані з інших джерел, не заборонених законодавством. Такий звіт має інформувати громадськість в особі батьків та меценатів скільки і звідки надходять гроші та куди вони витрачаються.

Експерт Т. Шамайда звертає увагу на те, що тепер школи, дитсадки та інші заклади освіти всіх форм власності будуть мати самоврядні колегіальні органи – наглядові (піклувальні) та педагогічні ради, батьківські ради тощо – які прийматимуть найважливіші рішення. До складу наглядової (піклувальної) ради, якій засновник може делегувати свої повноваження, не можуть входити працівники цього закладу освіти і ті, хто в ньому навчається.

Однією із найбільш обговорюваних новацій реформованої освіти стало підвищення зарплати педагогічних працівників і нова мотивація праці вчителів. За нормами нового закону посадовий оклад педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії встановлено в розмірі трьох мінімальних заробітних плат (на сьогодні це 9 600 грн.). Посадовий оклад педагогічного працівника кожної наступної кваліфікаційної категорії підвищуватимуть не менше ніж на 10%. Однак, ця норма закону буде вступати в дію поступово, тож одразу очікувати таких високих зарплат вчителям не варто.

Як зазначила провідний експерт MCFR Кадри О. Догадіна, стаття про покращення матеріального становища педагогів в повному обсязі набуде чинності тільки з 2023 року. А до того Уряду доручено забезпечити поетапну реалізацію цього положення Закону «Про освіту», передбачивши при цьому щорічне збільшення посадового окладу педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії до чотирьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб пропорційно розміру збільшення доходів Державного бюджету України порівняно з попереднім роком, і затвердити відповідні схеми посадових окладів (ставок заробітної плати).

Натомість для вчителів законом запроваджується новий стимул і мотивація підвищення рівня кваліфікації – добровільна сертифікація (зовнішнє оцінювання компетентності вчителів). Сертифікація представляє собою перевірку педагогів на володіння предметом, уміння спілкуватися з дітьми та використання сучасних методик компетентнісного навчання (навчання через діяльність, формування критичного мислення, організація роботи в групах, проектна робота тощо). У випадку її успішного проходження вчитель отримає 20% надбавки до зарплати. Дія сертифіката становитиме 5 років, а відтак сертифікація дозволяє вчителеві не проходити обов’язкову атестацію.

Суттєво змінює законодавство і система обов’язкового підвищення кваліфікації викладачів. Реформою встановлено загальну кількість годин для підвищення кваліфікації вчителя впродовж 5 років – не менше 150 годин. Де, як та в який час буде відбуватися підвищення кваліфікації вчитель має обирати самостійно, однак підвищення кваліфікації вчителі будуть зобов’язані проходити щорічно, а не один раз на п’ять років, як було раніше. Підвищення кваліфікації вчителів за новим законом фінансуватиметься з державою, навіть якщо педагоги оберуть платні курси. Кошти для професійного зростання вчителя буде закладено до освітньої субвенції та фінансуватиметься з держбюджету.

Вчитель зі Львівщини О. М. Клепуц так оцінила новації закону: «закон підвищує статус вчителя і надає йому свободу у професійній діяльності. Це – свобода вибору форм і методів навчання, вибору інституцій для підвищення кваліфікації, можливість добровільної сертифікації, що на 20% дозволить збільшити заробітну плату для вчителів так званих «агентів змін».

Ще одним нововведенням закону є виборність директорів закладів освіти. Директор обиратиметься максимум на 12 років – дві каденції по 6 років. Обиратиме директора на посаду спеціальна незалежна комісія, куди увійдуть директори державних та приватних шкіл, громадські представники, викладачі педагогічних вузів, представники районних державних адміністрацій.

Завідувач кафедри освітньої політики Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти М. Товкало вважає цю норму позитивною рисою закону. Вона зазначила: «Таке обмеження в часі виконання керівницьких обов’язків додає цінності конкурсу на посаду та збільшує вагу менеджерських якостей директора. Довічний директор, як вказують нам міжнародні експерти, – одна з проблем української освіти». На її думку, найефективніше людина працює на своїй посаді, маючи досвід 3-7 років, далі відбувається вигорання або робота за інерцією.

Натомість не дуже оптимістично сприймає цю норму закону співзасновник громадської організації «Батьки SOS» О. Бондаренко. Вона вважає, що райдержадміністрації (районні управління освіти) повернули собі повноваження обирати директорів. «І байдуже, що це називається конкурсом. Адже 80% членів комісії – особи, причетні або залежні від райдержадміністрації. Можливо, будуть і суперечки. Між варіантом «хочемо свого – зі своєї школи» і варіантом «хочемо свого – хороший знайомий», –наголошує О. Бондаренко.

Натомість більшість експертів і вчителів вважають вибори директорів закладів освіти позитивною новацією, яка сприятиме боротьбі з корупційними ризиками в освіті.

Після закінчення другого строку перебування на керівній посаді особа матиме право брати участь у конкурсі на заміщення вакансії керівника в іншому закладі загальної середньої освіти або продовжити роботу в тому самому закладі на іншій посаді.

Керівник навчального закладу за результатами конкурсного відбору самостійно формуватиме власну команду, а отже, прийматиме на роботу і звільнятиме вчителів саме директор навчального закладу, а не управління освіти.

І. Коберник, радниця міністра освіти та науки України, наголосила: «Одна з найважливіших децентралізаційних новел полягає в тому, що районні управління освіти втрачають свої контролюючі функції, і перетворюються на сервісні центри, які мають забезпечувати діяльність школи».

На сьогодні у кожному районному управлінні освіти є інспектори. Оскільки їх небагато, то для інспекцій закладів освіти залучаються ще й спеціалісти з методичних кабінетів. Новий закон скасовує такі інспекції. Методичні кабінети тепер працюватимуть винятково як консультаційні органи.

Забезпечення якості освіти буде здійснювати Державна служба якості освіти. При цьому автори нового закону зазначають, що головною метою діяльності служби якості будуть не санкції, а рекомендації.

Місцеві органи влади і управління освіти за законом будуть зобов’язані створювати умови відповідного освітнього середовища. На думку головного експерта групи «Освіта» Реанімаційного пакету реформ В. Бахрушина, новий закон взагалі не передбачає обов’язкового існування місцевих органів управління освітою. «Певні повноваження з управління закладами мають лише відповідні ради. При цьому не як органи місцевого самоврядування, а як засновники окремих закладів», – наголошує освітній експерт.

Єдиним державним заходом планового контролю над школою буде інституційний аудит закладу освіти, який відбуватиметься раз на 10 років. Однак, якщо школа має громадську акредитацію, вважається що вона успішно пройшла аудит. Урядовці та ініціатори реформи вважають це певною перемогою реформи, яка підкреслює наявність громадського контролю в освітній галузі. Натомість у суспільстві існує й інша думка. Зокрема, блогер П. Андрющенко вважає, що громадська акредитація закладів освіти викликає серйозний ризик виникнення нової корупційної схеми: «Це коли МОН обирає яка саме організація або юридична особа має право на таку атестацію. Якщо додати, що наявність такої атестації звільняє на 10 років заклад освіти від державного інституційного аудиту. Така тобі індульгенція. З одного боку, це непоганий запобіжник від втручання держави у будь-який заклад освіти. З іншого, саме незрозуміла процедура обрання, та тільки на центральному рівні загрожує величезною корупцією».

Закон закріплює норми про створення освітнього округу та опорного закладу освіти. Різні заклади освіти в межах певної території (включно з закладами позашкільної освіти, культури, фізкультури) становитимуть єдиний освітній округ, своєрідним центром якого стане опорна школа, зручно розташована для підвозу дітей з інших населених пунктів і забезпечена кваліфікованими кадрами та сучасним обладнанням.

https://espreso.tv/article/2017/09/07/na_scho_chekaty_dityam_
vchytelyam_ta_shkolam_vid_novogo_zakonu_pro_osvitu

 

Оскільки до опорної школи багатьом дітям із навколишніх сіл доведеться їхати в інші населені пункти, законом передбачено створення так званих філій закладу освіти, які не є окремими юридичними особами. У філіях можна буде здобути не лише початкову, але й базову середню освіту (до 9 класу включно).

Перевіряти навчальні заклади вищої освіти тепер буде Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО). Як зазначає Л. Суржик, редактор відділу науки та освіти DT.UA, законом передбачено нову процедуру формування Нацагентства. Замість квотно-представницького принципу обрання членів НАЗЯВО, який породив гострий конфлікт інтересів між різними групами і центрами впливу, запроваджується новий механізм відбору до складу нацагентства. На думку редактора, у цій сфері необхідно обгрунтовано та вмотивовано визначити функції, які має виконувати НАЗЯВО. Ці функції мають бути чітко виписані та відмежовані від тих, що не стосуються саме питань оцінки якості вищої освіти. Проте конкретні вимоги і процедурні моменти діяльності НАЗЯВО мають бути окреслені в іншому законі.

Нововведенням закону у сфері управління галуззю є і запровадження інституту освітнього омбудсмена, який має забезпечувати права особи на освіту, розглядати порушення таких прав і приймати відповідні рішення. Освітній омбудсмен, як зазначається в документі, призначається на посаду Кабінетом Міністрів України строком на п’ять років без права повторного призначення.

Загалом головний експерт групи «Освіта» Реанімаційного пакету реформ В. Бахрушин вважає, що зміни системі управління надають закладам освіти право самостійно: формувати освітні програми; планувати власну діяльність; формувати стратегію розвитку закладу; утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати структурні підрозділи; примати на роботу та звільняти працівників (крім керівника закладу); здійснювати бухгалтерський облік; визначати штатний розпис відповідно до типових нормативів тощо.

Фінансова складова системи освіти спирається на статтю 78 нового закону, де встановлено, що фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

Держава, як і зараз, виділятиме місцевим бюджетам субвенцію на загальну середню освіту, в тому числі й на здобуття середньої освіти в професійно-технічних закладах. Як зазначає експерт Т. Шамайда, професійну складову цих закладів фінансуватимуть переважно регіональні бюджети. Держава фінансуватиме навчання на бюджетних місцях у вишах та підготовку фахівців дефіцитних робітничих професій в системі профтехосвіти.

Натомість виникає важлива проблема спроможності держави виконати свої зобов’язання перед освітянами. А. Черних, експерт з питань освіти, підкреслює: «Головне питання: чи зможе держава фінансово реалізувати норми закону „Про освіту”. Від цього дуже багато залежить. Ми можемо зруйнувати те, що є, і не створити на цьому місці нічого нового».

Місцева влада й органи самоврядування мають створити належні умови для роботи закладів освіти, у т.ч. забезпечити їх приміщеннями та організувати підвезення дітей із сусідніх сіл до опорних шкіл.

Дошкільна і позашкільна освіта фінансуватиметься за новим законом переважно з місцевих бюджетів, які завдяки процесам децентралізації суттєво зросли. Як і приватні школи, дитячі садки відтепер працюватимуть за принципом «гроші ходять за дитиною». Щоб отримати гроші з бюджету на кожну дитину, заклад має обґрунтувати встановлену ним вартість навчання.

Аналітик з питань бюджету Асоціації міст України І. Онищук доволі скептично відноситься до можливостей місцевих органів самоврядування фінансувати заклади освіти. Він підкреслює, що обсяги освітньої та медичної субвенцій з державного бюджету не забезпечують мінімальну потребу в коштах на галузі освіти та охорони здоров’я, навіть на захищені статті видатків. «По освітній субвенції не закладено жодного відсотку росту, в той час коли обіцяно зростання заробітної плати педпрацівникам на 25%. Матиме місце вимивання власних коштів місцевих бюджетів», – наголошує експерт. За його словами, обсяг недофінансування за освітньою субвенцією складає 13,3 млрд. грн..

Органи місцевого самоврядування відтепер будуть забезпечувати безоплатним гарячим харчуванням лише дітей пільгових категорій, а також повинні забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців і студентів у громадському транспорті.

Новим законом запроваджується можливість усіх закладів освіти надавати платні освітні послуги, інформацію про які вони мають оприлюднювати на офіційному сайті. Зароблені від таких послуг кошти не можуть бути вилучені до місцевого чи Державного бюджетів. Їх спрямування визначатимуть установчі документи закладу освіти.

Отже, новий закон України «Про освіту» кардинально змінює і структуру навчального процесу, і управління освітою, і закладає дещо інші принципи фінансування. Чи все у ньому бездоганно? Безумовно, ні. Але загалом він однозначно кращий, ніж попередній закон «Про освіту», такий, що відповідає реаліям і потребам сьогодення. Для скептиків завжди є можливість сказати, що цей закон не дозволить підняти нашу освіту на один рівень з кращими європейськими прикладами. Але дорогу здолає лише той, хто йде, а не той, хто сидить осторонь і чекає кращих років, умов, законів і людей. Варто погодитися з головним експертом групи «Освіта» Реанімаційного пакету реформ В. Бахрушиним, який зазначив, що в освіті є ще багато проблем, варіанти вирішення яких залишаються предметом дискусій між освітянами, науковцями, управлінцями. І ухвалення нового закону про освіту – це лише один з перших кроків на шляху реформи, що має змінити тренд із занепаду на розвиток української освіти. У зв’язку з цим дуже важливо, щоб і батьки, і вчителі, і чиновники, і політики, чітко розуміли, що прийняття закону лише відкриває великі можливості, але для того, щоб ними скористатися необхідні загальні зусилля і клопітка щоденна праця. Настав час почати реалізовувати можливості, якщо ми бажаємо повернути Україну до кола лідерів у галузі освіти.

(Статтю підготовлено з використанням інформації таких джерел: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2145-19, http://www.president.gov.ua/news/, https://osvita.ua/school/reform/57514/, http://mon.gov.ua/usi-novivni/novini/2017/09/05/, https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/, https://dt.ua/author/lidiya__surzhik, https://hromadskeradio.org/ru/programs/, https://tsn.ua/ukrayina/, http://razumkov.org.ua/komentari/, https://www.ukrinform.ua/rubric-society/, https://site.ua/peter.andryushchenko/, http://life.pravda.com.ua/society/2017/09/28/226693/, http://kurs.if.ua/news/, http://www.uapatriot.org/2017/10/04, http://vlasno.info/suspilstvo/, http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/79487/, https://gazeta.ua/articles/edu-and-science/_dokument-likviduye-radyansku-sistemu-upravlinnya-osvitoyu-scho-zminit-zakon-pro-osvitu/794821, http://nv.ua/ukr/opinion/matsola/, https://zaxid.net/, https://www.kadrovik01.com.ua/news/2361, https://site.ua/sergii.gorbachov/, https://espreso.tv/article/, http://zik.ua/news/2017/09/28/zminytsya_vse_15_osnovnyh_tez_

zakonu_pro_osvitu_1176151, https://www.5.ua/suspilstvo/zakon-pro-osvitu-156027.html, http://www.vgolos.com.ua/news/novyy_zakon_pro_osvitu_yaki_zminy_

chekayut_batkiv_shkolyariv_ta_vchyteliv_284560.html, http://tvoemisto.tv/news/novyy_zakon_pro_osvitu_zrobyty_vypusknyka_

konkurentospromozhnym_89214.html).


[1] Національна рамка кваліфікацій – системний і структурований за компетентностями опис кваліфікаційних рівнів, запроваджений в Україні у 2011 р. Національна рамка кваліфікацій призначена для використання органами виконавчої влади, установами та організаціями, що реалізують державну політику у сфері освіти, зайнятості та соціально-трудових відносин, навчальними закладами, роботодавцями, іншими юридичними і фізичними особами з метою розроблення, ідентифікації, співвіднесення, визнання, планування і розвитку кваліфікацій. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1341-2011-%D0%BF