І. Рудь, мол. наук. співроб. ФПУ НБУВ

Основні тенденції розвитку ситуації в Криму: сучасні реалії та оцінки експертів

 

У результаті анексії Криму РФ у березні 2014 р. під час незаконного референдуму, результати якого не були визнані Україною і світовою спільнотою, суттєво ускладнилася ситуація з транспортним сполученням між материковою Україною та півостровом. На сьогодні на адміністративному кордоні з півостровом діють три пункти її перетину: Чаплинка, Каланчак і Чонгар. Унаслідок зазначених подій в останні три роки поступово зменшується кількість українців, які їздять в анексований Росією Крим.

Так, з початку анексії прикордонники фіксують зменшення пасажиро-транспортного потоку через адміністративний кордон в обох напрямках. «У 2017 р. адмінкордон перетнули майже на 100 тис. транспортних засобів менше, ніж у минулому. Не став винятком також і 2017 р., за дев’ять місяців якого адмінкордон в обох напрямках перетнули 1 млн 976 тис. громадян, що на 8 % менше, ніж у минулому (2 млн 150 тис.)», ‒ ідеться в повідомленні. Кількість транспортних засобів, які перетнули межі Криму, знизилася з 417 тис. у 2016 р. до 323 тис. у поточному.

Останні скориговані дані України дають інформацію про населення Криму та Севастополя станом на 1.01.2014 р. Російські служби провели «звіряння» в червні 2014 р. й опублікували оціночні дані, датовані 7.2014 р. У жовтні 2014 р. у Криму відбувся перепис населення, який додав базових даних. У липні 2014 р. російська влада зафіксували істотне падіння чисельності населення. Аби не пов’язувати це з міграційними процесами, Росстат офіційно заявив, що «недорахування» майже 80 тис. осіб (включаючи Севастополь) – результати звичайної корекції. Мовляв, Україна неспроможна навіть нормально збирати статистичні дані.

Разом зтим, як зауважують спостерігачі, уже з жовтня 2014 р. розпочалося зростання населення. Причому м. Севастополь наповнюється новими мешканцями «стаханівськими методами». Теоретично це можна було б списати на результат демографічного вибуху. Але статистика – уперта річ. І в Криму, і в Севастополі спостерігається природне зменшення населення, тобто вмирає більша кількість жителів, ніж з’являється на світ.

У середньому дані смертності по Криму становлять близько 28 тис. 500 осіб на рік, по Севастополю – близько 5 тис. 700 осіб. Народжуваність коливається в межах 23 тис. і 5 тис. 400 осіб відповідно. Тобто «природним шляхом» Крим і Севастополь вимирають з мінімальною швидкістю близько
5 тис. 500 осіб на рік (якщо вважати базовим 2015 р.). Прогноз Росстату щодо природного приросту населення негативний як по Севастополю, так і по Криму в цілому: швидкість вимирання лише наростатиме. Наприклад, до 2018 р. помре на 7 тис. 100 осіб більше, ніж народиться.

З іншого боку, не припиняється процес виїзду з Криму. Оцінити масштаби міграції важко ‒ Україна за три роки так і не виробила системи моніторингу явища. З одного боку, офіційні особи, спираючись на дані міграційної служби, говорять про приблизно 35 тис. переселенців. З іншого – у загальному доступі є дані державної прикордонної служби за період з 1.01.2015 по травень 2016 р.: відповідно до них за вказаний період Крим покинуло 73 тис. 100 громадян України. Ще є оцінки кримських татар, які намагаються відстежити «своїх» переселенців. Таким чином, єдиної системи немає, адже в умовах відсутності ефективної політики допомоги переселенцям звертатися до держави немає ніякого сенсу. Багато колишніх кримчан узагалі їдуть не на територію України: у 2014 р. тільки як біженці у Європі намагалися легалізуватися до 15 тис. українців. Багато хто вибирає шлях «карти поляка», робочої візи й т. д.

За півроку (дані про населення на 1.01.2014 р. і 1.07.2014 р.) населення півострова (тут і далі з м. Севастополь) зменшилося на 79 тис. 785 осіб. З Криму виїхало 6 тис. 010 українських військовослужбовців. Але офіцери й контрактники виїжджали із сім’ями, часто з батьками. Середній розмір домогосподарств у країні становить 2,6 особи (за даними Укрстату). З огляду на те, що в сім’ях військовослужбовців більше дітей, ніж у середньому по країні, а також на те, що їхали і діти, і батьки військовослужбовців, застосовують коефіцієнт 3. Отримуємо трохи більше 18 тис. осіб.

Перша хвиля кримських татар, які покинули півострів одразу після анексії, це близько 10 тис. осіб. Але якщо враховувати приблизні дані за три роки (з урахуванням тих, хто виїхав за межі країни), загальна кількість сягає 30 тис. осіб. Решта – громадяни України, які не захотіли ставати «росіянами». Але з огляду на специфіку ставлення Української держави до громадян і громадян до Української держави частина цих людей одразу поїхала в більш спокійні та стабільні країни.

Друга категорія, про яку є дані, – це облік державної прикордонної служби. Сімдесят три тисячі сто осіб, які залишили Крим у період з 1.01.2015 р. по 1.05.2016 р. З урахуванням смертності та міграції населення Криму, без урахування «приїхали» з Росії, не повинна була перевищувати 2 млн 134 тис. осіб станом на 1.01.2017 р. Росстат дає цифру 2 млн 340 тис. осіб. Це на 206 тис. більше. Ось мінімальний розмір того, що можна назвати політикою колонізації Криму. Двісті шість тисяч осіб – це близько 10 % населення. Група, яка лише нещодавно стала «кримчанами» та після повернення півострова Україні займе різко проросійську позицію (https://uifuture.org/uk/post/politika-rosii-v-krimu-demografia-migracia-ta-imigracia-doslidzenna-eksperta_149. 2017. 6.03).

Експертні оцінки ситуації в Криму і її подальшого розвитку є доволі складними. Однак глава наглядової ради фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту BlackSeaNews (http://www.blackseanews.net) А. Клименко все ж висловився щодо демографічних змін у Криму. Експерт вважає, що для військової бази, у яку Росія перетворює анексований Крим, кількість населення в розмірі 2,4 млн осіб є економічно надмірною. Крім того, окупанти, безумовно, враховують, що це населення майже чверть століття перебувало в умовах української демократії і свободи слова.

На думку А. Клименка, особливо «обтяжуючою обставиною» для окупантів є наявність на півострові кримськотатарського народу в усіх багатогранних аспектах його історії, проблем і перспективних національних цілей та завдань. Тому демографічна ситуація в Криму розглядається Росією виключно в контексті формування в регіоні «військового освоєння» лояльного населення, оптимального за витратами на його утримання і нездатного на громадянські протести та будь-які інші неконтрольовані форми політичної активності. Протягом усього періоду окупації «зайве» населення витіснялося шляхом демонстративних репресій.

На думку експерта, за три роки окупації неодноразово підтверджувалася гіпотеза про те, що РФ узяла курс на витіснення з Криму «зайвого» населення та його часткову заміну за рахунок керованої міграції з російських регіонів. І така політика розпочалася одразу, навесні 2014 р. Протягом усього періоду окупації «зайве» населення витіснялося шляхом демонстративних репресій, які у 2016 р. були поширені й на «українських терористів і диверсантів», продовжилися репресії щодо журналістів. Водночас державою-окупантом протягом 2014‒2017 рр. активно стимулювалося переміщення значної кількості населення з Криму в різні регіони Російської Федерації, наприклад, за програмою «Далекосхідний гектар» – безкоштовне отримання земельної ділянки для житлового будівництва, бізнесу або фермерського господарства на територіях суб’єктів РФ, що входять до складу Далекосхідного федерального округу. Крім того, окупаційна влада стимулює молодь виїжджати з Криму, надаючи пільги на навчання в університетах регіонів РФ.

А. Клименко вважає, що паралельно підтримується заселення Криму жителями різних регіонів РФ. По-перше, у цьому процесі використовується мілітаризація Криму, тобто збільшення на території півострову не тільки кількості військових, які є переважно контрактниками, а не призовниками, а ще й членів їхніх сімей. Для цього на окупований Крим поширено програму «військової іпотеки». З перших днів і протягом усіх років окупації Росія за рахунок спрямування персоналу з Москви та інших регіонів продовжує методично формувати в Криму й Севастополі свій репресивний і управлінський апарат. По-друге, активно використовується заміна кадрів: кримські державні й муніципальні службовці, незважаючи на те, яку вони демонстрували лояльність до анексії, системно та масово замінюються чиновниками з різних областей РФ, переважно з депресивних регіонів європейської частини Росії, у тому числі північних, а також з віддалених міст Сибіру. З перших днів і протягом усіх років окупації Росія за рахунок спрямування персоналу з Москви та інших регіонів продовжує методично формувати в Криму та Севастополі свій репресивний і управлінський апарат: силові структури, контролюючі органи, «наглядачі» в органах республіканської і муніципальної влади окупованої території. За оцінками, що базуються на аналізі як публічної, так і інсайдерської інформації, частка чиновників, надісланих з Росії, у підрозділах федеральних відомств РФ у Криму, що підпорядковані безпосередньо Москві, сягає 70 %, а в місцевих відомствах, підпорядкованих Сімферополю, – 50 %.

Одна з тенденцій, що проявилася в 2016 р., на думку А. Клименка, полягає в тому, що заміщення місцевих кадрів приїжджими почало проявлятися в таких сферах, як освіта й охорона здоров’я. По-третє, протягом усіх трьох років окупації спостерігається процес переселення до Криму з придбанням житла пенсіонерів з віддалених північних регіонів РФ, Сибіру, Далекого Сходу. І ця тенденція на сьогодні посилюється. Коли ж у цих людей запитують, чому їм не сидиться вдома, вони відповідають щось на кшталт «і там у нас погано, і в Криму погано, але тут у вас хоча б тепло». По-четверте, можна прогнозувати, що в Криму на постійне проживання може залишитися значна кількість російських робітників, що беруть участь у будівництві Керченського мосту та інших великих об’єктів інфраструктури (https://www.unian.ua/society/1980519-navischo-rosiya-zminyue-etnichniy-sklad-krimu.html. 2017. 16.06).

Важливим аспектом ситуації на кримському півострові стали спроби РФ переслідувати активістів (особливо кримських татарів). Символом таких переслідувань стала доля звільнених ось у жовтні 2017 р. І. Умерова та А. Чийгоза.

Треба нагадати, що до неочікуваного звільнення І. Умерова російський суд в анексованому Росією Криму засудив до двох років колонії-поселення, а також до заборони публічної діяльності й виступів у ЗМІ на два роки за звинуваченням у «прилюдних закликах до сепаратизму». А. Чийгоза два роки утримували в СІЗО, а у вересні 2017 р. засудили до восьми років позбавлення волі за звинуваченням в «організації масових заворушень» у лютому 2014 р. Одразу після звільнення лідери меджлісу заперечили, що мають якісь зобов’язання чи домовленості з російською владою, і заявили, що неодмінно повернуться до Криму, аби продовжити боротьбу за права кримських татар та звільнення півострова «від окупації». Вагому роль у звільненні лідерів меджлісу, на їхню думку, зіграв президент Туреччини Р. Ердоган.

У звільненні лідерів меджлісу відіграли свою роль і постійне порушення цієї проблеми на міжнародному рівні, і залаштункові дипломатичні зусилля, вважає голова Центру громадянських свобод О. Матвійчук. Вона нагадала, що імена обох репресованих згадувалися в останніх резолюціях Європарламенту, а в різних країнах відбувалися мітинги з вимогами їх звільнення (http://www.dw.com/uk/умеров-і-чийгоз-продовжать-боротьбу-за-звільнення-криму/a-41146269. 2017. 27.10).

Заступники голови меджлісу кримськотатарського народу І. Умеров і А. Чийгоз після повернення в Україну працюватимуть у Києві. Про це в середу, 25 жовтня, заявив голова меджлісу й народний депутат з фракції «Блок П. Порошенка» Р. Чубаров. «Переміщення їх за межі Криму означає те, що їм закрили дорогу додому. Тобто це звільнення із забороною проживати в Криму. Так, І. Умеров і А. Чийгоз працюватимуть у Києві, поки ми всі разом не повернемося додому у звільнений Крим», – сказав Р. Чубаров на брифінгу в будівлі Адміністрації Президента України. На його думку, Росія вирішила перемістити І. Умерова й А. Чийгоза після звільнення до Туреччини, щоб показати, що Москва йде назустріч не Україні, а Туреччині.

Перший віце-спікер Верховної Ради І. Геращенко на брифінгу повідомила, що І. Умеров і А. Чийгоз мають серйозні проблеми зі здоров’ям і потребують лікування та що Президент дав доручення підготувати умови для лікування (http://www.dw.com/uk/чийгоз-і-умеров-після-повернення-працюватимуть-у-києві-чубаров/a-41113357. 2017. 25.10).

Водночас у Криму тривають арешти інших кримсько-татарських активістів. 12 жовтня російський суд у анексованому РФ Криму заарештував шістьох активістів кримськотатарського руху, затриманих раніше в Бахчисараї. Про обрання запобіжних заходів щодо затриманих повідомив адвокат Е. Курбедінов. За його словами, усі затримані є активістами кримськотатарського руху, зокрема організації «Кримська солідарність». Е. Курбедінов наголосив, що активісти допомагали політв’язням, проводили акції протесту тощо. За словами адвоката, кількість незаконних затримань і арештів кримських татар істотно збільшилася з вересня поточного року.

Як повідомив адвокат кількох затриманих Е. Семедляєв, суд обрав запобіжний засіб щодо шістьох кримських татар у вигляді тримання під вартою до 9 грудня.

Російське ФСБ закидає затриманим організацію та участь у діяльності терористичної організації. Фігурантами справи є М. Асанов, Т. Ібрагімов, С. Зекер’яєв, Е. Аметов, С. Салієв і М. Белялова. У їхніх будинках у Бахчисараї відбулися обшуки (http://www.dw.com/uk/у-мзс-україни-обурилися-через-арешти-кримськотатарських-активістів/a-40939708. 2017. 13.10).

Отже, на сьогодні ситуація на Кримському півострові доволі складна. Вона характеризується спробами влади РФ перетворити півострів на військовий плацдарм. Унаслідок цього широкого поширення набуває політика змін у кількісному і якісному вимірі населення Криму. Створюється атмосфера підозри й переслідування активістів (у першу чергу кримсько-татарських). Звільнення відомих кримсько-татарських лідерів І. Умерова та А. Чийгоза є, скоріше, виключенням із загальної тенденції та результатом злагоджених дій української влади й зарубіжних партнерів.

 

Рудь І. Основні тенденції розвитку ситуації в Криму: сучасні реалії та оцінки експертів [Електронний ресурс] /  І. Рудь // Україна: події, факти, коментарі. – 2017. – № 20. – С. 41–46. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2017/ukr20.pdf. – Назва з екрану.