Дем’яненко М., наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Сепаратистські настрої уЄвропі: причини,тенденції іпрогнози

 

На тлі референдуму в Каталонії, події навколо якого набувають дедалі драматичнішого характеру, жителі двох італійських північних областей Венето зі столицею у Венеції та Ломбардії зі столицею в Мілані на місцевих референдумах у неділю, 22 жовтня, висловилися за розширення регіональної автономії.

За попередніми результатами, на референдумі у Венето близько 98 % виборців висловилося за автономію, 2 % – проти. У голосуванні взяло участь 59,7 % виборців. Референдум у Венето передбачав мінімальний поріг явки у 50 % плюс один виборець з тих, хто має право голосу. У Ломбардії 95 % виборців, які прийшли на дільниці, також виступили за автономію області від центрального уряду. Проти проголосували 3 % виборців. Явка на референдумі становила близько 40 %, у цьому регіоні порогу явки не було. Разом з тим зауважимо, що ні Ломбардія, ні Венето не зверталися до виборців з проханням розглянути питання незалежності від решти Італії. Одразу зазначимо, що обидва референдуми були легальні й такі, що мають лише консультативний характер.

Після Brexit і подій, що протягом останніх тижнів розгортаються в Іспанії навколо результатів референдуму в Каталонії 1 жовтня 2017 р., на якому більшість каталонців, які прийшли на виборчі дільниці, висловилися за незалежність від Іспанії та подальшого загострення протистояння між Мадридом і Барселоною, референдуми у Венето й Ломбардії дали черговий привід євроскептикам заговорити «про розвал об’єднаної Європи». За таких обставин постає питання, чи дійсно сепаратистські настрої в окремих країнах Європи несуть загрозу ЄС і чого слід очікувати від таких тенденцій. Головне ‒ якою буде реакція влади Євросоюзу на ці події.

Передусім зауважимо, що, як і у випадку з Каталонією, однією з ключових вимог італійських референдумів є більш широка фінансова автономія. Оскільки фінансову самостійність регіонів обмежили під час економічної кризи у ЄС, у багатших північних регіонах Італії це викликало невдоволення. Так, Ломбардія і Венето з населенням 15 млн осіб наповнюють бюджет 60-мільйонної Італії приблизно на 30 %. І процес майже односторонній: Ломбардія щороку вливає до центрального бюджету на 54 млрд євро більше, ніж отримує з нього, а Венето платить на 15,5 млрд євро більше, ніж отримує (http://umoloda.kiev.ua/number/0/2006/117020).

Тому влада обох регіонів, у яких керує правопопулістська Ліга Півночі, після референдумів має намір добиватися від Рима скорочення наполовину внесків до бюджету, а також розширення повноважень у сферах екології, охорони здоров’я, освіти та інфраструктури. Вони також хочуть отримати право самостійно вирішувати питання безпеки та імміграції, проте для цього необхідна зміна Конституції.

Попри те що референдуми мають необов’язковий характер, оглядачі розглядають їх як серйозну загрозу для римської влади. Уряд Італії навряд чи зможе ігнорувати волевиявлення двох регіонів, де проживає майже чверть виборців.

Як зауважують окремі експерти, саме в контексті майбутніх парламентських виборів, що мають відбутися в Італії 2018 р., потрібно розглядати рішення місцевої влади про референдуми. Як пояснює професор політології К. Фузоне, такими діями Ліга Півночі намагається заручитися підтримкою якомога більшої кількості виборців. Ця політична сила роками залишалася нечисленним, проте критично важливим членом правоцентристської коаліції на чолі з колишнім прем’єр-міністром Італії С. Берлусконі, який підтримав рішення про проведення референдумів у Ломбардії і Венето, пообіцявши цим регіонам ширшу автономію в разі перемоги своєї партії на виборах. Тоді як правляча Демократична партія виступає проти голосування.

«Проблема в тому, що винесене на референдум питання не дуже чітко сформульоване», – вважає член правління партії Л. Коловіні. Демократи закликають громадян бойкотувати референдум у Венето: для визнання голосування таким, що відбулося, у регіоні потрібна мінімальна явка у 50 %. «Якби організатори референдуму справді ставилися до нього серйозно, то їм треба було б чіткіше сформулювати, що означає надання регіону ширшої автономії. Це схоже на карт-бланш. Насправді це просто пропаганда губернатора Дзая», – переконаний Л. Коловіні.

Професор права й колишній міністр з європейських справ Е. Міланезі вважає, що головною причиною збереження розриву між північчю та півднем Італії є неефективна система державного управління. «У Ломбардії та Венето збудована ефективна система охорони здоров’я та зберігається низький рівень безробіття, тому треба звернути увагу на те, як добре вони керовані та наскільки ефективно можна було б керувати країною в цілому», – зазначає експерт. Він також зауважив, що в італійському суспільстві постійно циркулюють чутки про те, що автономного статусу мають намір добиватися й інші регіони, наприклад Емілія-Романья на півночі Італії. І хоча ситуація в Італії значно відрізняється від Іспанії, залишається лише сподіватися, що вона не призведе до таких наслідків, як у Каталонії (http://www.dw.com/uk/a-41066511).

Якщо ж аналізувати референдуми в Італії в контексті загальноєвропейських політичних тенденцій, то тут виникає питання, чи не є вони прямим наслідком референдуму в Каталонії, про які попереджали окремі експерти та яких певною мірою остерігалися європейські політики. І хоча у Європейській комісії визнали, що референдуми в Венето й Ломбардії були проведені в рамках Конституції країни, а всі подальші дії у відповідь на ці референдуми є внутрішньою справою Італії, голова Єврокомісії Ж.‑К. Юнкер ще після референдуму в Каталонії заявив, що відділення Каталонії може спровокувати сепаратистські тенденції у Європі. Він, зокрема, наголосив, що не хотів би, щоб Каталонія стала незалежною, оскільки вона заохочувала б до цього інші регіони, що ускладнить управління ЄС. Ж.‑К. Юнкер додав, що він «дуже стурбований» щодо сепаратистських тенденцій у Європі. «Якщо ми дозволимо Каталонії – хоч це не наша справа – відокремитися, інші зроблять те ж саме. Я не хочу цього», – підкреслив він (https://www.segodnya.ua/world/europe/referendum-v-katalonii-yunker-rasskazal-chto-ugrozhaet-es-1063754.html).

І якщо думку Ж.‑К. Юнкера поділяє переважна більшість європейських політиків, то слід зауважити, що в окремих європейських політиків існує також дещо інше бачення ситуації. Наприклад, президент Сербії А. Вучич критикує ЄС за те, що, не визнаючи референдуму в Каталонії, блок визнав відокремлення Косова. «Питання, яке сьогодні Європейському Союзу може поставити кожен громадянин Сербії: як так сталося, що референдум про незалежність Каталонії незаконний, а у питанні відокремлення Косова це дозволили навіть без референдуму? І як могли 22 країни ЄС визнати цю незалежність, якщо це руйнує європейське право і його засади?» – заявив А. Вучич (https://www.unian.ua/world/2166281-chomu-kosovu-mojna-u-serbiji-rozkritikuvali-pozitsiyu-es-po-referendumu-v-kataloniji.html).

Не можна сказати, що побоювання Ж.-К. Юнкера є безпідставними. Про небезпеку сепаратистських настроїв у Європі попереджають у експертному середовищі. На думку співдиректора програм зовнішньої політики й міжнародної безпеки Центру ім. О. Разумкова М. Пашкова, побоювання щодо референдуму в Каталонії пов’язані з тим, що в багатьох країнах Європи також є «потенційно вибухонебезпечні регіони». «Головне, що турбує європейців, – ланцюгова реакція. Зовнішній вплив може розбудити конфлікти у Європі. Адже складно говорити про моноетнічні нації в рамках європейських держав», – зазначив він (https://www.obozrevatel.com/ukr/abroad/yakih-drakoniv-separatizmu-v-evropi-mozhe-rozbuditi-referendum-v-katalonii.htm).

У цьому контексті у Європі можна виокремити ряд регіонів. Безпосередньо в Іспанії поряд з Каталонією не менший ризик для цілісності несе Країна Басків. Це автономне співтовариство, що включає в себе три провінції. Як і в Каталонії, тут високий рівень життя та сильні сепаратистські настрої – історично баски тяжіють до Франції. На тлі недавнього референдуму глава уряду Країни Басків І. У. Рентерія вже заявив, що баски й каталонці хочуть самі визначати своє майбутнє.

Підтримала референдум в Каталонії і Шотландія – центр сепаратистських настроїв у Британії. У 2014 р. шотландці навіть провели референдум, але результат виявився невтішним для місцевих націоналістів: 55,3 % жителів висловилися проти відділення. На відміну від Каталонії, референдум у Шотландії відбувся цивілізовано й конституційно, ставши вистражданим компромісом між Лондоном і Едінбургом. Здавалося, кризу пройдено, але ситуація знову загострилася після голосування за Brexit. Шістдесят два відсотки шотландських виборців виступило за збереження членства Великої Британії у ЄС. Незважаючи на це, центральний уряд планомірно реалізує курс на вихід з Євросоюзу, що стало приводом для ініціювання нового шотландського референдуму. Цього разу Лондон зумів осадити шотландців, але місцеві націоналісти від своєї ідеї не відмовилися. При цьому в Британії є ще один потенційно проблемний регіон – Північна Ірландія. Навесні цього року там активно обговорювали тему референдуму про відділення. На тлі Brexit ця тема знову може активізуватися.

У плані сепаратистських настроїв певні проблеми спостерігаються і в Бельгії, де політичні партії «Фламандський інтерес» і «Новий фламандський альянс» виступають за повну незалежність Фландрії – найбільш економічно розвинутого регіону, який, на їхню думку, «годує країну». Показовим є той факт, що в останні роки ідея відділення Фландрії стає більш популярною.

В Італії, крім згаданих вище Ломбардії і Венето, невирішеною залишається проблема Південного Тіролю. Це один з найбагатших регіонів Італії, який відійшов до неї після Першої світової війни. Окремі місцеві опозиційні політики все ще називають Італію окупантом і час від часу реанімують тему незалежності.

У Румунії в зоні потенційних сепаратистських загроз є Трансільванія, яка раніше належала Угорщині й тому на цій території проживає багато етнічних угорців. Ще у 2007 р. Союз за відродження Угорської Трансільванії провів референдуми щодо територіальної автономії в трьох повітах. У 2009 р. з’їзд представників місцевих органів влади Секуйського краю проголосив створення автономії. Румунська влада, звісно, не визнала законності з’їздів. Багато в чому через Трансільванію Будапешт і Бухарест періодично перебувають у стані «холодної війни».

Насправді, це далеко неповний перелік європейських країн, окремі регіони яких мають або можуть мати претензії щодо розширення автономії або навіть незалежності. І саме такі тенденції можуть розхитати ЄС. І проблема лежить не лише в політичній площині.

З точки зору економіки, відокремлення окремих регіонів може мати важкі наслідки, оскільки самостійності прагнуть, як правило, найбільш заможні райони. За оцінками експертів, регіони, у яких є «настрої щодо незалежності», наразі становлять 8 % економічної потужності ЄС. Але, коли справа доходить до відокремлення, «залишати ЄС вони не хочуть». Як зазначає директор Європейської академії в Берліні Е. Штратеншулте, ці націоналісти, як, наприклад, у Каталонії, є проєвропейськими націоналістами, на відміну від таких, як Ле Пен у Франції. Вони не мають намірів виходити з ЄС, вони хочуть залишитися в Союзі, але як окремі держави (http://www.dw.com/uk81-20102017/av-41044372).

Тому саме до референдуму в Каталонії, на який рівнятимуться й інші європейські сепаратисти, наразі прикута увага всього світу. На думку експертів, якщо Каталонія доб’ється незалежності, то слідом за нею активізуються й інші регіони. Але найважливіше, у який саме спосіб буде ухвалене рішення щодо Каталонії. На думку Е. Штратеншулте, якщо боротьба за незалежність регіону буде хаотичною та конфліктною, то економіка потерпатиме. Якби ж це був законний процес, то Каталонія могла б вижити як країна.

Хоча у випадку з Каталонією закон саме на боці Іспанії. Журналіст-міжнародник О. Коваль зауважив, що сила Мадрида в тому, що він оперує такими чинниками, як право. Тобто право держави, яка заборонила всі ці рухи і вважає їх неконституційними. Другий чинник – це ЄС, який теж чітко став на сторону Мадрида. Крім того, він вважає, що й сам К. Пучдемон не планує доводити ситуацію до жорсткої конфронтації, але перебуває під тиском каталонського істеблішменту й можливо буде змушений піти на загострення. Тому нині ситуація із сепаратизмом у Європі багато в чому залежить від того, як розвиватимуться події в Іспанії, де досить принципову позицію зайняли обидві сторони протистояння.

Дипломат, колишній Надзвичайний і Повноважний Посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині М. Лубківський вважає, що треба віддати належне жорсткій позиції Мадрида, який із самого початку кризи розгубився, можливо, на декілька годин, але на сьогодні повністю контролює ситуацію, поставивши Каталонію по суті перед вибором. Він вважає, що цей вибір буде на користь єдиної Іспанії, а Європейський Союз не ослабне, навіть незважаючи на загрозу каталонського сепаратизму. М. Лубківський також вказує на висновки, які українська влада мала б зробити із цієї ситуації, враховуючи реакцію сусідніх країн на мовну статтю нового українського закону про освіту, яка буцімто утискає права національних меншин на Заході України (зокрема, угорської, румунської та польської). На його переконання, Україна повинна провадити щодо своїх меншин послідовну, проте збалансовану політику.

Українській владі треба розпочати цивілізований європейський діалог з національними меншинами для того, щоб забезпечити їхні права, не порушуючи права українців. «Українській владі сьогодні треба дуже серйозно подумати над тим, як врегулювати ситуацію навколо закону про освіту і проявити жорсткість, міцність у питанні функціонування української мови, а з іншого боку, розпочати цивілізований європейський діалог з національними меншинами для того, щоб забезпечити їхні права, не порушуючи права українців, і уникнути таким чином будь-якого напруження чи то на Закарпатті, чи то на Буковині», – пояснює дипломат.

Такою ж виваженою, упевнений він, має бути й зовнішня політика. «У сучасному світі важко “пройти між крапельками” і не варто між крапельками ходити», – радить він. Як приклад таких спроб наводить поведінку української влади на президентських виборах у Сполучених Штатах Америки. «Помилка була допущена українськими дипломатами, коли Президента переконали, що треба підтримувати одного кандидата. І це не могло не відбитися на українсько-американських відносинах» (https://www.radiosvoboda.org/a/28797074.html).

Повертаючись до подій у Каталонії, зауважимо, що наразі ніхто не демонструє ознак компромісу щодо незалежності сепаратистських регіонів у Іспанії. Тим часом усі європейські регіони, у яких «витає дух незалежності», уважно стежать за розвитком подій, адже це покаже, які їхні шанси щодо незалежності. І тут ідеться не стільки про сам референдум і його результати, скільки про довгострокові наслідки цього процесу. У випадку ж з Каталонією, яка вже проголосила незалежність і наразилася на контрдії з боку Мадрида, навряд чи радість каталонців триватиме довго, оскільки поряд з іншими ризиками найбільшим розчаруванням може стати або втрата автономії, або ж за більш сприятливих для каталонців обставин вихід з ЄС.

На думку окремих експертів саме запобіжник у вигляді автоматичного виключення зі складу ЄС у разі проголошення незалежності залишається ефективним інструментом з боку влади Євросоюзу. Він сприятиме «протрезвінню» регіонів, у яких мають місце сильні сепаратистські настрої, подібні до тих, що виникли в Іспанії та Італії. Зокрема, російський історик і опозиційний політик А. Зубов заявив, що в будь-якій країні є більш і менш заможні регіони, при цьому перші неминуче прагнуть до посилення самостійності. Він переконаний у тому, що не все можна оцінювати тільки через призму податків регіону в бюджет держави, адже є ще «єдність національної території, єдність культури, єдність наукового, інтелектуального знання – усе це складається в єдиний комплекс». Історик підкреслив, що всі регіони в країнах-членах ЄС перебувають «у абсолютно рівному становищі» з точки зору захисту прав національних меншин (для цього у ЄС діє спеціальна декларація). Він також зауважив, що регіон, який відокремився від держави, не буде автоматично включений до складу Євросоюзу. «Для Каталонії ця заява була холодним душем. Тому в Італії і говорять про автономію, а не про відділення від Італійської держави», – сказав А. Зубов. Також він зауважив, що загроза сепаратизму є практично в будь-якій країні. «Це ‒ загальна проблема, яка може проявитися, якщо не буде достатньо мудре управління країною», – переконаний він (https://www.obozrevatel.com/ukr/abroad/evropa-rozvalyuetsya-zubov-otsiniv-referendumi-pro-avtonomiyu-v-regionah-italii.htm).

Що ж стосується офіційної реакції Росії, яку, до речі, багато хто підозрює в розхитуванні ситуації у Європі та зокрема в розпалюванні сепаратистських настроїв, то, як і у випадку з Іспанією, російська влада заявила, що референдуми в італійських регіонах Венето й Ломбардії є внутрішньою справою Італії. Про це заявив прес-секретар президента РФ Д. Пєсков. «РФ зацікавлена в тому, щоб ЄС був єдиним, сильним і передбачувано дружньо налаштованим партнером», – сказав він (https://www.obozrevatel.com/ukr/abroad/u-kremli-ozvuchili-pozitsiyu-putina-schodo-italijskih-referendumiv-pro-avtonomiyu.htm).

Хоча, як відомо, офіційна позиція Кремля не завжди відповідає його реальним намірам. І в цьому контексті досить показовим є те, як ці події висвітлюються на пропагандистських російських ресурсах. Так, в ефірі радіо Sputnik генеральний директор Інституту регіональних проблем, кандидат політичних наук Д. Журавльов поділився думкою про те, чому ці регіони прагнуть до незалежності. «Те, що такий великий відсоток проголосував за автономію, це, з одного боку, очікувано, але, з іншого боку, несподівано. Тільки що відбувся референдум у Каталонії, зрозуміло, що результати не будуть реалізовані. Тому були певні сумніви, чи захочуть люди голосувати за те, що може виявитися дуже небезпечним. Але саме прагнення цієї області до відділення проявилося вже давно. У рамках єдиного ЄС регіони вже не потребують держав. ЄС і так дає всі плюси, що дає єдина держава: відсутність кордонів, митниць, вільне пересування, єдина економіка. Тому найбільш розвинуті та багаті регіони вважають, що без участі в цих державах їм буде краще», – сказав Д. Журавльов, при цьому він мабуть «забув», що ці плюси регіон автоматично втрачає з набуттям незалежності.

Разом з тим хотілося б нагадати, що в травні 2016 р. регіональна рада Венето підтримала резолюцію щодо визнання Криму частиною РФ та із закликом до італійського уряду скасувати санкції проти Росії. Аналогічну резолюцію в червні прийняла рада Лігурії, а в липні 2016 р. її підтримала регіональна рада Ломбардії. Тому логічно припустити, що Росію цілком влаштовує такий стан речей, і не виключено, що вона може сприяти розширенню автономії та отриманню незалежності таких регіонів ‒ з метою більш потужного лобіювання своїх інтересів, з одного боку, і розхитування стабільності ЄС, з іншого боку.

Із цієї причини окремі оглядачі рекомендують владі ЄС звертати більше уваги на сепаратистські прояви, тому що «приклад Каталонії виявився заразливим». І якщо потурання з боку Брюсселя продовжаться й надалі, то занепокоєння і стурбованість європейські лідери вже висловлюватимуть самі собі. Проблема сепаратизму в країнах ЄС присутня й насправді досить масштабна. На думку деяких експертів, активізація сепаратистських настроїв у ЄС, можливо, стимулюється саме з Москви. І ставка саме на цей напрям підривної діяльності, як показує практика, виправдовує свої кошти (https://www.facenews.ua/columns/2017/317168).

Треба також зауважити, що на фоні сепаратистської активності у ЄС, окремі скептики ставлять під сумнів правильність євроінтеграційного курсу України. Проте в цій ситуації зовнішній курс України залишається правильним і безальтернативним, а ті сепаратистські настрої, які на сьогодні мають місце у Європі, навряд чи можуть мати визначальний вплив на її майбутнє. Тим більше що спостерігаються й інші тенденції. Так, наприклад Brexit, на якому Велика Британія проголосувала (51,9 %) за вихід з Євросоюзу, тоді як у Шотландії 62 % тих, хто проголосував були за те, щоб залишитися у ЄС. У зв’язку із цим у Шотландії анонсували новий референдум про незалежність, заявила голова Шотландської національної партії Н. Стерджен. «Я переконана, що Шотландія матиме можливість переглянути питання про незалежність і має намір зробити це до того, як Велика Британія вийде з ЄС», – сказала вона (https://www.obozrevatel.com/ukr/abroad/49086-pereglyanuti-pitannya-v-shotlandii-anonsovanij-novij-referendum-pro-nezalezhnist.htm).

Екс-прем’єр Великої Британії Т. Блер також вимагає від уряду провести другий референдум щодо Brexit після узгодження з Європейським Союзом умов виходу Британії з ЄС. Він вважає, що країна повинна мати можливість провести голосування із цього питання до того, як парламент прийме будь-які зобов’язання Великої Британії. Т. Блер зазначив, що таке голосування може відбутися як у вигляді звичайного референдуму, подібного до попереднього, так і у вигляді загальних виборів (https://theuk.one/2017/10/24/toni-bler-zayavlyaet-o-neobxodimosti-vtorogo-referenduma-po-breksit).

До речі, щодо Brexit, то зовсім нещодавно в ЗМІ з’явилася інформація, що Лондон не виключає втручання РФ у референдум. Парламентський комітет Великої Британії звернувся з письмовим запитом до засновника й керівника соціальної мережі Facebook про можливе втручання Росії в референдум і вибори 2017 р. Запит зробив голова Комітету з питань цифрової інформації, медіа та спорту з метою збору доказів для розслідування щодо неправдивих новин. Facebook повідомив, що за останні два роки були виявлені на своїй платформі тисячі платних оголошень політичного змісту, пов’язані з підставними обліковими записами з Росії (https://www.ukrinform.ru/rubric-world/2330462-brexit-london-ne-isklucaet-vmesatelstvo-rf-v-referendum-i-prosit-dannye-facebook.html).

Отже, можемо констатувати, що Brexit, референдум у Каталонії, а також певною мірою підтримані ним сепаратистські тенденції в Італії та інших країнах Європи хоча й мають деструктивний характер, вирішального впливу для об’єднаної Європи не мають. Маючи історичні прагнення до незалежності чи автономії, у кожному конкретному випадку спостерігаються свої особливості. Ототожнювати ці події не варто. Проте владі як окремих країн-членів, так і в цілому ЄС усе ж треба звернути увагу на причини, що спровокували загострення, та спробувати мінімізувати ризики, особливо враховуючи вплив на ситуацію ззовні та спроби дестабілізувати ЄС. У контексті українського питання сепаратистські настрої у Європі не можуть влаштовувати Україну, оскільки це змушує нашого ключового партнера ЄС більшою мірою сконцентруватися на розв’язанні внутрішніх проблем.

 

Дем’яненко М. Сепаратистські настрої у Європі: причини, тенденції іпрогнози [Електронний ресурс] / М. Дем’яненко // Україна: події, факти, коментарі. – 2017. – № 20. – С. 17–25. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2017/ukr20.pdf. – Назва з екрану.