Н. Тарасенко, мол. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Політичне підґрунтя суперечокнавколо українського Закону «Про освіту»

 

28 вересня в Україні набрав чинності Закон «Про освіту», який започаткував освітню реформу. Прийняттю цього Закону передувала кількарічна робота над ним освітян та експертів, багатоаспектні обговорення на громадському й політичному рівнях, суперечки серед народних депутатів. Після першого читання до законопроекту надійшло близько 1600 пропозицій і правок від народних депутатів, значна частина яких була цілком або частково врахована в редакції, підготовленій до другого читання. Також була врахована велика кількість зауважень, що надійшли від органів виконавчої влади, Головного юридичного управління Верховної Ради, закладів освіти і науки, окремих фахівців. У доопрацюванні законопроекту брали участь декілька сотень провідних фахівців, що представляли заклади всіх рівнів освіти, науковців, спеціалізовану (мистецьку, спортивну, військову, наукову) освіту, батьків, роботодавців, органи управління освітою тощо. Внаслідок цього було вирішено більшість складних дискусійних питань, чіткіше виписано норми закону, усунено колізії між окремими статтями.

Утім, попри тривалий процес суспільно-політичних дебатів, обговорення окремих норм Закону «Про освіту» триває й після його прийняття. Найбільш дискусійною, у тому числі й на міжнародному рівні, стала ст. 7 Закону, у якій ідеться про мову освіти. Відповідно до неї, мовою освіти в закладах освіти є державна мова. Разом з тим:

– особам, які належать до національних меншин України, гарантується право на навчання в комунальних закладах дошкільної освіти і загальної середньої освіти першого ступеня, поряд з державною мовою, мовою відповідної національної меншини. Це право реалізується через окремі класи (групи) з навчанням мовою відповідної національної меншини поряд з державною мовою, що створюються відповідно до законодавства, і не поширюється на класи (групи) з навчанням українською мовою;

– особам, які належать до корінних народів, національних меншин України, гарантується право на вивчення мови відповідного корінного народу чи відповідної національної меншини в комунальних закладах загальної середньої освіти або через національні культурні товариства;

– закладами освіти забезпечується обов’язкове вивчення державної мови, зокрема, у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти в обсязі, що дає змогу провадити професійну діяльність у вибраній галузі з використанням державної мови.

Особам, які належать до корінних народів, національних меншин, іноземцям та особам без громадянства, створюються належні умови для вивчення державної мови;

– у закладах освіти відповідно до освітньої програми можуть викладатися одна або декілька дисциплін двома чи більше мовами – державною мовою, англійською мовою, іншими офіційними мовами Європейського Союзу;

– за бажанням здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти заклади освіти створюють можливості для вивчення ними мови корінного народу, національної меншини України як окремої дисципліни.

Закон також передбачає визначення спеціальними законами особливостей використання мов у окремих видах та на окремих рівнях освіти.

За словами головного експерта групи «Освіта» Реанімаційного пакета реформ В. Бахрушина, метою мовної статті був захист державної мови і прав громадян, які без належного знання державної мови фактично обмежуються в правах на здобуття вищої освіти і працевлаштування. Зокрема, вступ до вищих навчальних закладів передбачає складання тесту ЗНО з української мови та літератури, більшість професій потребує здатності вільно письмово та усно спілкуватися державною мовою з професійних питань. Для ілюстрації цієї проблеми експерт наводить дані УЦОЯО, згідно з якими в Герцаївському районі Чернівецької області у 2016 р. не подолали поріг «склав – не склав» 49,85% випускників, а в 2017 р. – 58,76%. В окремих закладах Закарпатської області частка випускників, що не подолали цей поріг у 2016 та 2017 р., перевищує 90% (URL: http://education-ua.org/ua/articles/1061-zakon-prijnyato-shcho-dali).

Попри це, мовна стаття Закону «Про освіту» викликала незадоволення кількох країн-сусідів України, чиї національні меншини проживають на нашій території: Румунії, Угорщини, Польщі, Болгарії, Молдови та, звісно, Росії. Із заявами щодо українського Закону виступили міністерства закордонних справ цих країн, заявивши, що він порушує права національних меншин в Україні.

Президент Румунії К. Йоханніс скасував через ухвалений Верховною Радою Закон «Про освіту» свій візит до України. Про це він заявив на прес-конференції у Нью-Йорку перед від’їздом у Бухарест із сесії Генеральної асамблеї ООН. Напередодні парламент Румунії офіційно засудив новий Закон про освіту в Україні, який, як вважають у Бухаресті, обмежує використання мов національних меншин у школах, включно з румунською. Обидві палати законодавчого органу Румунії на спільному засіданні одностайно проголосували за заяву з проханням до Президента України не підписувати Закон і з пропозицією створити парламентську делегацію для поїздки до Києва для обговорення ситуації, що виникла.

Президент Молдови І. Додон назвав освітні зміни в Україні «соромом і зневагою до нацменшин». У Росії Закон «Про освіту» назвали «актом насильницької українізації, який грубо суперечить ратифікованій Україною Європейській хартії регіональних мов або мов меншин». Держдума РФ ухвалила заяву щодо українського Закону «Про освіту», у якій засудила ухвалення Верховною Радою документа.

«Підписаний Президентом України Закон “Про освіту” стане актом етноциду російського народу в Україні, – ідеться в заяві Думи. – Ним зневажаються базові стандарти ООН та Ради Європи про захист мовної самобутності корінних народів і нацменшин, закріплені в міжнародних договорах, ратифікованих Україною» (URL: https://tsn.ua/politika/etnocid-rosiyskogo-narodu-nelegitimna-derzhduma-vislovilasya-schodo-ukrayinskogo-zakonu-pro-osvitu-998455.html).

У Держдумі заявили про солідарність із позицією влади Болгарії, Угорщини, Греції, Молдови, Польщі та Румунії. Також Росія озвучила намір направити заяви в ООН, Міжпарламентський союз, Міжпарламентську асамблею держав – учасниць СНД, Парламентську асамблею Організації договору про колективну безпеку (ПА ОДКБ), Парламентську асамблею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ПА ОБСЄ), Парламентську асамблею Ради Європи (ПАРЄ), Генсеку Ради Європи, у парламенти європейських держав.

Та найгучнішим критиком нового українського Закону «Про освіту» стала Угорщина. Парламент цієї країни засудив Закон, заявивши, що він серйозно порушує право угорців Закарпаття на освіту рідною мовою, а також суперечить низці міжнародних документів, зокрема Копенгагенському документу і Паризькій хартії ОБСЄ, Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, договору про основи добросусідства і співробітництва та іншим. Офіційний Будапешт заявив, що подав скарги в ООН, ЄС і ОБСЄ через український Закон «Про освіту».

Міністр закордонних справ Угорщини П. Сіярто жорстко розкритикував підписання Президентом України Закону «Про освіту». Він також заявив, що П. Порошенко своїм рішенням зробив величезний крок назад у європейських прагненнях України. «Досі Петро Порошенко говорив про європейську Україну. Але ви можете забути про це практично з цього моменту, враховуючи, що Угорщина блокуватиме всі ініціативи, які будуть вигідні Україні в усіх міжнародних організаціях, особливо в ЄС», – заявив угорський дипломат.

9 жовтня П. Сійярто відвідав Ужгород, де зустрівся з керівниками організацій закарпатських угорців і керівниками історичних церков для узгодження точок зору. Він заявив, що новий Закон України «Про освіту» суттєво порушує принципи Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, тому на засіданні Ради ЄС 16 жовтня Будапешт звертатиметься до Євросоюзу з пропозицією переглянути угоду про асоціацію з Україною через ухвалення Києвом спірного закону.

П. Сійярто також стверджував, що цей Закон створює гіршу ситуацію у питанні освіти для угорців та представників інших нацменшин в Україні, ніж у часи колишнього СРСР. Після обговорення стану справ з керівниками угорської нацменшини політик заявив, що сторони дійшли однозначного висновку про те, що чинний Закон «Про освіту» унеможливлює діяльність угорських шкіл і відбирає вже існуюче право навчатися рідною мовою учням середніх і старших класів. Цим самим Україна порушує всі раніше взяті на себе міжнародні зобов’язання, запевняє угорський міністр. Водночас
П. Сійярто висловив задоволення розмовою з головою Закарпатської обласної державної адміністрації Г. Москалем, який виступив на захист прав угорців Закарпаття, а також позитивно оцінив резолюцію обласної ради Закарпатської області про захист культурно-освітніх прав нацменшин. Єдиним засобом впливу на Україну П. Сійярто вважає збільшення міжнародного тиску на Київ (URL: https://ukr.media/politics/325810/).

Тим часом в Україні докладають значних зусиль, аби роз’яснити згаданим країнам державну позицію щодо мовної статті Закону «Про освіту». Як заявив заступник глави Адміністрації Президента України К. Єлісєєв, Україна готова до діалогу в питанні закону про освіту через двосторонні консультації, залучення експертів, аби довести, що закон відповідає найкращим європейським стандартам.

Для з’ясування суперечливих питань Закону «Про освіту» 15 вересня до Києва прибули представники 11 делегацій, зокрема від Євросоюзу, Ради ЄС, а також держав, що відкрито виступили проти української реформи освіти. Ситуацію щодо мови освіти для національних меншин роз’яснювала міністр освіти і науки України Л. Гриневич. Одним з аргументів міністра на користь запроваджених новим Законом змін щодо мови навчання став низький рівень знань з української мови випускників, що навчалися в школах мовами національних меншин. Так, у 2016 р. більше 36% випускників Закарпаття склали ЗНО з української мови з результатом від 1 до 3 балів, тобто в них зовсім не було шансів вступити до вищих навчальних закладів. А в Береговському районі, де компактно проживає угорська громада, 75% випускників отримали від 1 до 3 балів.

Як наголосила міністр освіти України, вона не розуміє обурення інших країн українським Законом «Про освіту». Зокрема, за словами Л. Гриневич, за кордоном також бракує, а подекуди й зовсім немає україномовних шкіл. Ідеться про Польщу, де немає жодної середньої загальноосвітньої школи, де б викладали українською. Серед усіх країн, що виступили проти освітньої реформи в Україні, лише в Румунії наявний один освітній заклад, де викладання проводять українською мовою – і то йдеться про Педагогічний ліцей, де навчаються школярі 9–12 класів, а от проходити практику їм – ніде (URL: https://www.5.ua/suspilstvo/skandal-shchodo-reformy-osvity-iak-hrynevych-vidpovila-predstavnykam-11-delehatsii-155121.html). 

У МОН України також відзначають, що права національних меншин на рідну мову Україна не обмежує. До п’ятого класу діти зможуть нею вчитися, після – українською. Проте, за бажанням батьків, деякі предмети викладатимуться мовою нацменшини. Які саме та їхню кількість – поки що невідомо.

Держава зобов’язується не звільняти вчителів та забезпечити їх курсами перекваліфікації. Для учнів, які вдома спілкуються мовою, що не схожа до української, така як угорська чи румунська, пропонуються індивідуальні заняття з української. Крім того, діти зможуть впродовж усього навчання вивчати термінологію своєю рідною мовою.

Після зустрічі з послами іноземних держав міністр освіти і науки України Л. Гриневич заявила, що Україна готова направити мовну статтю Закону про освіту на експертизу до Ради Європи, щоб підтвердити відсутність порушень міжнародних зобов’язань.

«Ми обговорили з послами ситуацію, дали роз’яснення, і дійшли висновку: по-перше, ми готові до Ради Європи надати цю статтю закону для експертизи. Ця стаття не порушує тих міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна. Ми переконані, що на даному етапі розвитку нашої держави і зважаючи на розширення освітніх прав дітей з національних меншин, ми робимо крок, щоб розширити використання української державної мови в системі освіти», – сказала Л. Гриневич.

Президент України П. Порошенко під час свого виступу, присвяченого новому Закону «Про освіту», заявив, що його мовна стаття повністю відповідає європейським практикам. «Потрібно докласти чимало зусиль, щоб роз’яснити свою позицію нашим європейским партнерам, насамперед сусідам. Довести їм та всім європейским структурам, що мовна стаття українського закону повністю відповідає європейским практикам. Дуже важливо, щоб у цій дискусії ми чули одне одного», – підкреслив він.

За його словами, новий Закон «Про освіту» повинен не віддалити Україну від Європи, а, навпаки – наблизити. «Підписуючи один за одним закони, які підтримують нашу українську мову, я дуже пильно стежу і стежитиму за тим, щоб залишався широкий простір для вільного використання інших мов, якими говорять громадяни України. Україна демонструвала і надалі демонструватиме таке ставлення до прав нацменшин, яке повністю відповідає нашим міжнародним зобов’язанням, перебуває у гармонії з європейськими стандартами», – сказав Президент.

Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук В. Василенко, фахівець у галузі міжнародного права, коментуючи Закон «Про освіту», наголосив, що положення статті Закону щодо мови викладання повністю відповідають Конституції України, законам України, а також з іншого боку всім міжнародним угодам, які ратифікувала Україна, загальновизнаним міжнародним стандартам і європейській практиці в мовній сфері.

«Я стовідсотково позитивно оцінюю новий закон “Про освіту” і особливо частину цього закону, яка регламентує порядок застосування та підкреслює, що освіта в Україні здійснюється українською мовою, але при тому гарантуються певні права осіб, які належать до національних меншин. Положення цієї статті повністю відповідають Конституції України, законам України, а також з іншого боку всім міжнародним угодам, які ратифікувала Україна, міжнародним стандартам загальновизнаним і європейській практиці в мовній сфері», – зазначив В. Василенко. Обов’язок знати українську мову і умови, які створюються для того, щоб представники національних меншин знали українську мову, діє на їхню користь, переконаний він(URL: https://www.5.ua/suspilstvo/zakon-pro-osvitu-156105.html).

До роз’яснення суті нового українського Закону «Про освіту» приєднався також міністр закордонних справ України П. Клімкін. 12 жовтня він здійснив візит до Угорщини, де зустрівся з міністром зовнішньої економіки і закордонних справ П. Сійярто. Під час переговорів двох міністрів основна увага була приділена питанню нового Закону України «Про освіту». Угорській стороні було детально роз’яснено зміст освітньої реформи та представлено аргументи щодо безпідставності побоювань щодо забезпечення прав угорської меншини. П. Клімкін наголосив, що документ повністю відповідає міжнародним стандартам, Україна передала освітній Закон на експертизу до Венеціанської комісії, щоб зняти будь-які занепокоєння.

«Готовність до діалогу в процесі імплементації освітньої реформи в Україні та започаткування консультації щодо конкретних питань, пов’язаних з мовою освіти угорської національної меншини – шлях до порозуміння. У цьому зв’язку підтверджено візит Міністра людських ресурсів Золтана Балога до України 19 жовтня», – відзначили в МЗС України (URL: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=250346072&cat_id=244276429).

На спільній з угорським міністром прес-конференції П. Клімкін заявив, що у нього з П. Сійярто «відбулася відверта розмова на основі аргументів, а не інтерпретацій, на основі фактів, а не міфології. Закон про освіту не спрямований проти жодної меншини. Кожен співвітчизник має, крім рідної, засвоїти і державну мову. Україна не має наміру закривати школи, звільняти вчителів. Щоб додатково зняти занепокоєння угорських колег, ми передали закон на експертизу до Венеційської комісії. Ми відкриті до конструктивного діалогу. Сподіваюсь, наші аргументи були почуті. Будемо вести дискусію про імплементацію закону».

Однак конфлікт Києва і Будапешта через Закон «Про освіту» набрав нових обертів. Наступного дня після візиту міністра закордонних справ України П. Клімкіна до Угорщини і його переговорів з угорським колегою П. Сійярто під стінами української амбасади в Будапешті пройшов мітинг «Самовизначення для Закарпаття». І це незважаючи на ноту протесту українського МЗС з вимогою заборонити цю провокаційну акцію. Близько 150 осіб, які зібралися під посольством, вимагали скасувати український Закон «Про освіту». Один зі співорганізаторів мітингу, колишній депутат угорського парламенту Т. Гауді-Нодь, який нині є радником і юристом депутата Європарламенту від партії «Йоббік» К. Морваї, на акції протесту був одягнений у футболці з написом «Крим законно належить Росії. Закарпаття законно належить Угорщині». Згадана депутат, якій, до речі, заборонений в’їзд в Україну і яка у 2014р. відвідувала окуповані Росією території Донбасу, висловлюючи підтримку бойовикам, виступала зі сцени на мітингу «Самовизначення для Закарпаття», тим не менше Т. Гауді-Нодь заявив, що «Йоббік» до цього мітингу не має ніякого відношення.

В українському МЗС на акцію відреагували жорстко. «Здається, що Будапешт, всупереч нашому для багатьох оглядачів аж надто конструктивному дипломатичному підходу – відверто заграється. Будемо рішуче протестувати і очікуємо, що влада Угорщини негайно відгородиться від цих ганебних закликів», – написав у своєму Facebook директор політичного департаменту МЗС О. Макєєв (URL: https://ukr.segodnya.ua/ukraine/vengerskiy-vopros-chto-stoit-za-reakciey-budapeshta-na-novyy-ukrainskiy-zakon-ob-obrazovanii-1064013.html).

13 жовтня П. Клімкін здійснив робочий візит до Румунії, де зустрівся з румунським колегою Т. Мелешкану, міністром у справах румунів у всьому світі А. Пестирнак, з делегацією парламенту Румунії з питань ініціювання діалогу з українськими інституціями для забезпечення захисту прав громадян, які належать до румунської меншини в Україні, а також з керівництвом та представниками Союзу українців Румунії.

Румунія готова вести відкритий діалог щодо мовної норми українського Закону про освіту, заявив міністр закордонних справ України за підсумком візиту в Бухарест. «В Румунії все зовсім по-іншому, ніж в Угорщині. Є готовність до відкритого діалогу», – написав він у своєму Twitter (URL: http://nv.ua/ukr/world/geopolitics/ne-tak-jak-v-ugorshchini-klimkin-rozpoviv-pro-rezultati-peregovoriv-z-rumunijeju-po-zakonu-pro-osvitu-2019817.html).

Тим часом за ініціативи угорських та румунських депутатів 12 жовтня Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) провела термінові дебати щодо Закону України «Про освіту». Вони закінчилися ухваленням резолюції, яка критикує обмеження у використанні мов національних меншин у школах України. Окрім «глибокого занепокоєння» з приводу «низки проблемних правових моментів», у тексті йдеться також про «невдоволення» через подачу тексту на аналіз Венеціанської комісії вже після набрання Законом чинності, а не на етапі його підготовки. «Шкодує» ПАРЄ і через «відсутність реальних консультацій з представниками національних меншин» на етапі підготовки документа (URL: https://ukr.media/ukrain/326274/).

Законом, який гарантує національним меншинам право на навчання рідною мовою лише до кінця початкової школи, а не до завершення шкільного навчання в цілому, як це було раніше, Україна, на думку ПАРЄ, діє всупереч принципу добросусідства, закладеному в Рамковій конвенції захисту національних меншин, яку Україна ратифікувала ще у грудні 1997 р. А результатом популяризації державної мови без одночасної підтримки мов нацменшин, як вважають у ПАРЄ, зрештою буде їхня «асиміляція, а не інтеграція» (URL: http://www.dw.com/uk/ закон-про-освіту-резолюція-парє-готує-київ-до-можливості-дати-задній-хід/a-40932538).

Слід зауважити, що текст резолюції ПАРЄ став набагато більш категоричним через подані на розгляд поправки, внесені з подачі передусім румунських та угорських депутатів. Завдяки цим поправкам Україні прямо вказали на необхідність «повною мірою» імплементувати майбутні висновки і рекомендації Венеціанської комісії, які очікуються до кінця 2017 р., і змінити відповідним чином освітній Закон.

Утім, голова української делегації в ПАРЄ, депутат від БПП В. Ар’єв вважає, що таким чином загальний тон резолюції лише «трохи зсунули в дисбаланс, але не критично». «У ньому не міститься жодних прямих засуджень, а є формулювання достатньо м'які, як-то стурбованість», – каже він. Закиди на бік Києва, що той, мовляв, подав до комісії текст уже чинного закону, депутат відкидає. Під час дебатів румунський депутат Ц. Преда назвав такий підхід «нонсенсом». За словами ж В. Ар’єва, це не відповідає дійсності. Як приклад він наводить Угорщину, яка подала на оцінку комісії свій суперечливий закон про вищу освіту, який поставив під питаття майбутнє Європейського університету у Будапешті, лише під тиском тієї ж ПАРЄ.

Заступниця міністра юстиції України Н. Севостьянова, на відміну від В. Ар’єва, вважає, що в ПАРЄ критику прописали жорстко. Водночас вона пообіцяла, що в Києві врахують рекомендації Венеціанської комісії. «Формулювання жорсткі, і тут, звичайно, попрацювали ті, хто сьогодні не мають голосу в ПАРЄ, але на сьогодні присутні. Але в будь-якому випадку я впевнена, посилання на Венеціанську комісію є найкращим виходом із цієї ситуації і всі їхні рекомендації будуть нами враховані», – зазначила Н. Севостьянова в ефірі одного з українських телеканалів.

Президент України П. Порошенко на пленарному засіданні ПАРЄ висловив надію, що висновки Венеціанської комісії дадуть змогу зняти всі суперечливі трактування цього Закону, який фактично має на меті забезпечити гідне місце для всіх національних меншин в єдиному українському суспільстві. Більш того, він висловив упевненість, що висновки комісії Україна повністю запровадить. Він також підкреслив, що Україна гарантує представникам нацменшин право на навчання рідною мовою, але вчити державну – обов’язково.

На думку експертів, рекомендації Венеціанської комісії щодо цього Закону будуть принципово важливими для України. Як зазначив професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» О. Гарань, саме висновок Венеціанської комісії буде містити правову оцінку дій України, і поставить певну планку – де Україна повинна піти на якісь поступки, а де – ні.

Політолог В. Фесенко припускає, що рекомендації Венеціанської комісії теж будуть містити критику окремих норм, що приведе до деякого пом’якшення українського закону про освіту. Але в підсумку необхідно зберегти баланс між дотриманням прав нацменшин і необхідністю обов’язкового знання української мови, говорить він.

«Тези на захист викладання мовами національних меншин будуть винесені. Але, при цьому, я думаю, що Венеціанська комісія буде виходити з освітніх стандартів, які стосуються викладання і державних мов, і мов нацменшин, які існують в європейських країнах. Стандарти різні, але, наприклад, у країнах Балтії та в ряді інших країн Європи ці вимоги набагато більш жорсткі, ніж в Україні», – говорить В. Фесенко.

Тут доречно звернути увагу на заяву міністра освіти Латвії К. Шадурскіса про те, що мовна стаття нового українського Закону «Про освіту» є обґрунтованою. «Кроки України по забезпеченню передумов для вивчення державної мови в системі освіти є зрозумілими», – сказав він на зустрічі з міністром закордонних справ України П. Клімкіним. К. Шадурскіс відзначив важливість для школярів отримати непотрібні знання державної мови, щоб не бути дискримінованими на ринку праці. Він також звернув увагу на латвійський досвід (URL: https://gazeta.ua/articles/sogodennya/_latviya-pidtrimala-movnu-stattyu-ukrayinskogo-zakonu-pro-osvitu/795418).

Поширеною серед експертів є також думка про те, що Україні не варто зважати на претензії та рекомендації інших країн щодо Закону «Про освіту». Зокрема директор Центру суспільних відносин Є. Магда вважає, що Закон «Про освіту» для України є гарним тестом на вміння захищати власні інтереси, а політолог Т. Загородній констатує, що резолюція ПАРЄ щодо Закону, а також висновки Венеціанської комісії – мають дорадчий характер, тому «ми не повинні виконувати усі настанови. Українцям треба позбутися бажання подобатися усім. Ми звичайно поважаємо наших сусідів. Але не зобов’язані вирощувати емігрантів» (URL: http://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy; https://gazeta.ua/articles/politics/_nam-sche-vstupati-v-es-politolog-radit-vrahuvati-kritiku-pare/797668).

Український Закон про освіту є виключно законом нашої держави, який регулює відносини лише в її межах. Тому втручання ззовні в нашу політику є некоректним, переконаний директор Інституту української мови П. Гриценко. «Питання про те, що закон про освіту давно потрібно було приймати, не підлягає жодній дискусії. Те, що у межах цього закону найгостріше сприйматиметься мовне питання, можна було передбачити. Україна крок за кроком іде до своєї українськомовної ідентичності», – вважає П. Гриценко. На його думку, нині в черговий раз відбувається політизація питання мови та намагання довкола цього «будувати міжнародні відносини», тоді як «ми повинні будувати спільну платформу співжиття в нашій державі. А однією з її основ є інтегрування соціуму на підґрунті єдиної державної мови»(URL: http://zik.ua/news/2017/09/22/vtruchannya_v_nashu_polityku_zzovni_ie_

nekorektnym__ekspert_pro_osvitniy_1172373).

Ще більш категоричну позицію висловили народний депутат Я. Лесюк та суддя Конституційного Суду України у відставці В. Шаповал у статті «Державна мова: право чи обов’язок» (URL: http://glavcom.ua/publications/derzhavna-mova-pravo-chi-obovyazok-437792.html). Автори статті вважають, що формулювання нового Закону про освіту щодо гарантування державою кожному громадянину України права на здобуття освіти державною мовою не йде на користь захисту та розвитку мови в країні. «Нібито правильно і зовні навіть красиво, адже у такий спосіб «захищається» українська мова! Але право – це не обов’язок, і громадянин може відмовитися від його реалізації. Не може бути «права здобути освіту державною мовою»! Це те саме, що надати людині право стояти на ногах», – зазначив Я. Лесюк

За словами нардепа, виходить, що такий припис Закону про освіту обмежує конституційно визначені можливості функціонування української мови у такій сфері суспільного життя, як освіта. «Але ж недопустимо, мотивуючись різними політичними, дипломатичними чи іншими хитромудрими «доцільностями», правом окремого громадянина підміняти беззаперечне правило для всіх», – переконані Я. Лесюк і В. Шаповал.

Іншої думки дотримується політолог В. Бондаренко. Він вважає, що слід іти на поступки. «Зараз ми маємо тільки Угоду про асоціацію з ЄС. А нам ще лобіювати свій вступ до Євросоюзу. Тоді буде важлива думка кожного. І нам треба покращувати стосунки із сусідніми державами. Треба йти на розумні поступки».

Голова Міжнародного центру перспективних досліджень В. Філіпчук також вважає, що Україна має піти назустріч Угорщині і Румунії з приводу Закону про освіту, оскільки в умовах війни з Російською Федерацією нам важливо підтримувати коаліцію щодо санкцій. У цій ситуації важливо вирішити, що головне зараз: врегулювання конфлікту з РФ чи мовні питання. Адже через Закон про освіту ми можемо прийти до ситуації, що Румунія чи Угорщина під час обговорення санкцій виступить проти саме під приводом Закону про освіту. Тому нині, на думку політолога, краще зробити крок назустріч сусідам, знайти компроміс і зберегти партнерство з ними (URL: https://hromadskeradio.org/ru/news/2017/09/22/zakon-pro-osvitu-dlya-rumuniyi-buv-lyshe-pryvodom-ekspert-vasyl-filipchuk).

Ситуація не критична, є час для виважених дій, каже експерт-міжнародник В. Мірошніченко. «Дуже багато зараз маніпуляцій з питання мови. ПАРЄ не розуміє особливості мовної проблеми в Україні. Але нам треба зберігати спокій. На мою думку, варто дочекатися рішення Венеціанської комісії. І вже відповідно до нього вносити якісь правки в закон. Так, ми можемо відмовитися виконувати ці рекомендації. Але тут варто пам’ятати, що нам ще вступати в ЄС. Тож зараз краще почекати, зважити що робити далі», – наголосив експерт.

За деякими прогнозами, після ухвалення 12 жовтня резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), у якій було висловлено занепокоєння новим українським Законом «Про освіту», неприємний сигнал з цього ж приводу може очікувати Україну й від Ради ЄС. У звязку з заявою глави угорського МЗС П. Сійярто, що Будапешт звертатиметься до Євросоюзу з пропозицією переглянути Угоду про асоціацію з Україною через ухвалення Києвом спірного Закону, очікувалося, що Угорщина порушить це питання 16 жовтня під час засідання Ради ЄС з питань закордонних справ у рубриці «різне». Але дипломат обмежився лише заявою, зробленою перед початком засідання Ради ЄС у Люксембурзі, у якій П. Сійярто оголосив, що він вирішив ініціювати такий розгляд на наступному засіданні Ради ЄС, адже, на його думку, Україна порушила Угоду про асоціацію з ЄС.

«Від того часу, як український парламент ухвалив закон про освіту… у сусідніх з ЄС країнами є брутальне порушення прав людини. Вони відібрали право у всіх меншин використовувати їхню рідну мову під час отримання освіти у віці від 10 років. Це – брутальне порушення прав людини, брутальне порушення прав меншин, і це брутальне порушення Угоди про асоціацію. Тому на наступній сесії Ради асоціації з Україною ми повинні поставити це питання на порядок денний, щоб вирішити ситуацію, оскільки це дуже надзвичайно», – переконаний П. Сійярто. Наступне засідання Ради Асоціації Україна – ЄС заплановано на грудень цього року (URL: http://expres.ua/news/2017/10/16/267162-nova-skandalna-zayava-ugorshchyny-ukrayina-porushyla-ugodu-asociaciyu-yes).

Утім, аналітик Європейського центру політики П. Іван сумнівається в тому, що угорській дипломатії під силу запустити процес перегляду Угоди про асоціацію Україна – ЄС. Сумніви щодо такої можливості він аргументує тим, що уряд В. Орбана сам є об’єктом постійної критики з боку структур ЄС через ухвалення законів, які з точки зору Брюсселя утискають права людини, свободу слова тощо. Одним з найбільш гучних скандалів став намір уряду закрити Центрально-Європейський Університет (CEU), заснований Дж. Соросом. Викладання там ведеться англійською мовою, і навчаються там, переважно, студенти з інших країн. Наміри уряду спровокували навесні цього року масові протести, а Єврокомісія запустила спеціальну процедуру, яка в кінцевому результаті може призвести до фінансового покарання.

Попри відсутність реальної загрози для Угоди про асоціацію П. Іван все ж застерігає український уряд. «Враховуючи той факт, що ухвалення рішень в ЄС потребує одностайності, в угорській столиці можуть створити для Києва чималі проблеми і без перегляду угоди про асоціацію», – каже експерт. А проблема довкола освітнього Закону, на його думку, має значно ширший контекст, ніж двосторонній конфлікт між Україною та Угорщиною, адже незадоволення інших країн, які разом з Будапештом поскаржилися на дії Києва до Ради Європи та ОБСЄ, також не варто ігнорувати (URL: http://www.dw.com/uk/угорщина-проти-закону-про-освіту-чи-загрожує-будапешт-асоціації-україна-єс/a-40928753).

За словами експерта з мiжнародного та європейського права, екс-директора Координацiйного бюро європейської та євроатлантичної iнтеграцiї секретарiату Кабiнету Мiнiстрiв України В. Трюхана, Угорщина є членом ЄС, Ради Європи, ОБСЄ та багатьох мiжнародних органiзацiй, і вона справдi може заблокувати iнiцiативи, потрiбнi Українi, у тому разi, коли застосовують процедуру ухвалення рiшень консенсусом.

До блокувальних союзiв у рiзних мiжнародних органiзацiях Будапешт може залучати й iншi держави. Наприклад, у рамках ЄС – це Болгарiя, Грецiя, можливо, Польща. У рамках Ради Європи, крiм перелiчених країн, – Молдова. У рамках ОБСЄ до коалiцiї iз задоволенням приєднаються навiть Росiя i Бiлорусь, на яку величезний вплив має Москва. Тож Українi слiд готуватися до виснажливих баталiй у межах ключових мiжнародних органiзацiй, вважає експерт.

Водночас, зауважує він, це не означає, що Угорщина пiде на такий крок. Адже цим буде завдано серйозної шкоди i громадянам України, якi належать до угорської меншини. А це може обернутися втратою довiри та поваги до такої країни з боку цих людей (URL: http://dif.org.ua/article/movna-stattya-zakonu-pro-osvitu-v-ukraini-chi-vtilit-ugorshchina-svoi-pogrozi-v-zhittya).

Позитивною для України у цьому контексті є заява Польщі про неприйнятність перегляду Угоди про асоціацію України з ЄС. «Польща не бачить можливості перегляду Угоди про асоціацію чи Угоди про поглиблену зону вільної торгівлі з Україною. Польська сторона заохочуватиме партнерів з Угорщини та України до вирішення суперечливого питання закону про освіту шляхом діалогу, з урахуванням поваги до прав нацменшин та з урахуванням міжнародних та двосторонніх угод», – ідеться в заяві польського МЗС (URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2017/10/16/7072375/0.

При цьому в МЗС Польщі зауважили, що специфіка навчання польської мови в України є дещо іншою, ніж угорської. «Одночасно інформуємо, що польські міністерства закордонних справ та освіти уважно слідкують за питаннями впливу відповідного закону на польську освіту і перебувають у постійному контакті з українськими партнерами», – наголошують у польському зовнішньополітичному відомстві. У цьому контексті зазначається, що орієнтовно 26 жовтня планується зустріч міністра освіти України Л. Гриневич із представниками польської меншини в Україні.

На думку експертів, реакція закордонних партнерів щодо українського Закону «Про освіту» має всі ознаки політичної, зумовленої внутрішньою ситуацією у цих країнах і орієнтованої на їх жителів. У Румунії, наприклад, завжди була популярна імперська антиукраїнська тема, яку підтримували праворадикали. І хоча ідея «Великої Румунії», яка свого часу включала частину української Буковини, переважно сповідується маргінальними політичними силами, у ситуації, коли Україна веде війну і може здаватися слабшою, ніж зазвичай, вони підіймають голову і намагаються створити таку політичну ситуацію, коли можна буде втілити в життя ідею «Великої Румунії». Крім того, у Румунії нині складна ситуація з антикорупційними законами, і влада намагається переключити увагу своїх громадян на інші теми.

В Угорщині у свою чергу наближаються парламентські вибори, тому діюча влада намагається порушувати питання, які можуть забезпечити підтримку електорату під час виборчої кампанії. Партія «Фідеш», яку очолює прем’єр-міністр В. Орбан, має непогані рейтинги, але їй у спину дихає радикальніша партія «Йоббік». Її представники, зокрема, вже назвали ухвалення Закону про освіту «провалом політики Орбана щодо України». Тож прагнення уряду зіграти на темі захисту співвітчизників у Закарпатті від «зазіхань» українського уряду може стати непоганим ґрунтом для зміцнення позицій.

За словами депутата угорського парламенту С. Желені, питання підтримки угорських нацменшин за кордоном уряд Орбана використовує як політичну карту, так що дивуватися такій різкій позиції офіційного Будапешта не варто. «Орбан каже про Угорщину як про набагато більшу країну, ніж це насправді є (сьогоднішня Угорщина це третина історичної Угорщини, а населення – 2/3 від загального числа угорців до втрати територій в результаті Першої і Другої світових воєн). Він позиціонує себе сильним лідером країни, яка була набагато більшою, ніж зараз, але, за його словами, угорці повинні себе вести так, як ніби вони велика країна. Саме тому будь-яке питання, що стосується угорських нацменшин, дуже чутливе, і угорський парламент завжди використовує це як політичну карту», – говорить С. Желені.

«Це можна назвати національною ідеєю Угорщини. І на цьому вміло грають політики. Я не думаю, що до виборів у квітні позиція Будапешта по українському закону про освіту зміниться. Риторика буде такою ж жорсткою. А ось після виборів, думаю, градус напруги дещо знизиться», – констатує депутат (URL: https://ukr.segodnya.ua/ukraine/vengerskiy-vopros-chto-stoit-za-reakciey-budapeshta-na-novyy-ukrainskiy-zakon-ob-obrazovanii-1064013.html).

Журналіст Д. Попович у матеріалі «Мовний конфлікт з Угорщиною. Чи можливий сепаратизм на Закарпатті» для «Слова і Діла» стверджує, що різка реакція угорської сторони на український Закон «Про освіту» не є випадковою(URL: https://www.slovoidilo.ua/2017/10/11/pogljad/suspilstvo/skandal-dovkola-zakonu-pro-osvitu-chy-chekaye-zakarpattya-dolya-donbasu).

Журналіст нагадав, що ще в березні 2017 р. віце-прем’єр-міністр Угорщини заявив, що «виживання етнічних угорських громад за кордоном залежить від їхньої здатності досягти автономії». При цьому, уточнив він, є позиція, що етнічні угорські партії мають бути представлені в місцевих парламентах і навіть у ВР. Не варто списувати й пропозицію угорської сторони до Києва щодо подвійного громадянства для всіх угорців, які живуть у нашій країні, підкреслив Д. Попович.

На думку журналіста, критика угорською стороною Закону «Про освіту» фактично розкриває плани Будапешта щодо створення Закарпатської автономії на території України. «І тут виникає тривожне запитання: чи реальним є спалах сепаратизму вже на заході України?» – зазначив він.

На його думку, дії Угорщини щодо України схожі на тактику РФ у Криму та на Донбасі, коли під приводом захисту російськомовного населення Кремлю вдалося розхитати ситуацію в нашій країні та спровокувати війну. «Примітно, що прем’єр Угорщини вважається одним із друзів Путіна в Європі. Серед іншого, угорський прем’єр відкрито говорить про шкоду антиросійської політики й про те, яких економічних втрат у зв’язку з накладеними на РФ санкціями зазнали Угорщина та РФ», – зауважив експерт.

На думку журналіста, все це відбувається не без участі РФ. «Ще в 2008 році в Мукачеві було оголошено про створення “республіки Підкарпатська Русь”, а згодом священик УПЦ МП і голова так званого Сойму Підкарпатських русинів Д. Сидор оголосив про незалежність віртуальної “республіки”. Священик був засуджений за посягання на територіальну цілісність України, проте, за даними ЗМІ, Сойм Підкарпатських русинів фінансувався одним із російських урядових фондів», – нагадав він.

На його переконання, ситуація на Закарпатті все ж відрізняється від ситуації на Донбасі, де Росія мала можливість безпосередньо підтримувати сепаратистів. «Географічно Закарпаття ніяк не пов’язане з Росією, зате регіон має спільний кордон з Угорщиною й тією ж Румунією. Навряд чи Будапешт зможе розпалити хвилю сепаратизму на Закарпатті – цього просто не допустить ЄС. Але якщо керівництво України виявиться критично слабким, то не виключено, що Закарпаття й Буковина самі попросяться до складу Угорщини та Румунії. А це цілком лягає в плани РФ», – резюмував
Д. Попович.

Коментуючи претензії з боку окремих країн до українського Закону «Про освіту», громадський діяч, правозахисник, засновник громадської ініціативи «И так поймут!» Р. Матис зазначив, що реакція наших сусідів є чистою політикою. «Ми дуже добре знаємо, що у наших сусідів зараз передвиборні періоди, ми дуже добре знаємо, що на таких темах, як мова, якісь обмеження, політикам дуже легко спекулювати, відвертати увагу від проколів, яких вони допустилися. Тому я оцінюю заяви наших сусідів, у першу чергу, як політичні, необхідні для отримання електоральної “пальми”. У другу чергу, я кажу про те, що політики наших сусідніх держав, таких, як Угорщина і Румунія, показали, що вони насправді є нічим не кращими, ніж політики Росії і, ймовірно, вони були б теж не проти якоїсь невеличкої анексії на свою користь» (URL: https://www.5.ua/suspilstvo/zakon-pro-osvitu-155937.html).

На думку директора Агентства моделювання ситуацій В. Бали, критикуючи український Закон «Про освіту», угорська влада має на меті продемонструвати виборцям, як вона піклується про інтереси своїх громадян за межами країни. Крім того, експерт не виключає, що в цьому питанні на представників Угорщини мав місце вплив Росії(URL: http://dif.org.ua/article/skandal-z-zakonom-pro-osvitu-chomu-oburilasya-ugorshchina-i-shcho-robiti-ukraini).

З тим, що заяви уряду Угорщини значною мірою орієнтовані на внутрішній ринок, згоден і професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» О. Гарань. При цьому експерт зазначає, що Угорщина традиційно приділяє багато уваги правам угорців за кордоном. «В Угорщині зараз при владі перебуває правоконсервативна партія Орбана, яка досить антидемократична і націоналістична. Зараз в Угорщині є навіть проблема з внутрішньої демократією, яка критикується ЄС. І для них, в даному разі, критика дотримання прав угорців за кордоном – це частина їхньої політики, і це стосється не тільки України», – каже О. Гарань.

Однак ситуація, що склалася, справді може ускладнити відносини з Україною. При цьому Закон «Про освіту» – це не стільки причина, а привід, вважає експерт. І в ситуації з Україною все залежатиме від того, наскільки інші країни прислухатимуться до аргументації Угорщини, зазначив він.

Україні ж у свою чергу слід вживати заходів, щоб донести свою позицію партнерам і роз’яснити їм норми Закону. На думку В. Бали, Україні потрібно отримати висновок Венеціанської комісії, який підтвердить, що норми нового Закону не порушують міжнародні зобов’язання. І цей висновок, нехай він має тільки рекомендаційний характер, потрібно отримати якомога швидше і поширити його, вважає В. Бала.

«З точки зору того розголосу, який намагаються зробити, він буде, на мою думку, вагомим аргументом для того, щоб показати, що представники влади Угорщини не зовсім праві, і те, що вони говорять, не відповідає дійсності», – говорить В. Бала. Крім того, на думку експерта, українським політикам варто утриматися від різких публічних заяв у відповідь. При цьому, як зазначає О. Гарань, багато ще залежатиме від імплементації Закону – можливо, у ньому потрібно було передбачити перехідний період.

Важливо також підтримувати правильну інформаційну кампанію щодо обґрунтуваності позиції України у питанні мови в освіті. Адже тій же Угорщині так само можна зробити багато закидів щодо її мовної політики в галузі освіти. Як відомо з історії, політика асиміляції неугорських народів почалася ще наприкінці XVIII ст. Її об’єктом були хорвати, словаки, румуни, євреї, серби, українці (карпатські русини). Спочатку це був процес відродження власне угорської мови, яка до того вважалася мовою «низів». Але згодом до її вивчення примусово стали залучати всіх неугорців, що, звісно, викликало невдоволення й спротив.

Особливо агресивного характеру політика мадяризації набула після 1867 р., коли було утворено дуалістичну монархію – Австро-Угорщину. «Мадяри здобули цю державу для мадярів, а не для інших. Тому зверхність і гегемонія мадярів сповна виправдані», – говорив прем’єр-міністр Королівства Угорщина К. Тис (URL: https://espreso.tv/article/2017/09/28/ugorschyna_ta_zakon_pro_osvitu).

Певний час він був ще й міністром внутрішніх справ і в той період закрив три словацькі гімназії, звинувативши їхніх керівників у проповідуванні панславізму. Така ж доля спіткала і єдину на Закарпатті учительську семінарію, розташовану в Ужгороді, де навчання відбувалося українською мовою. А згодом навчання у більшості шкіл стало вестись лише угорською мовою.

У 1879 р. було ухвалено закон, за яким угорська мова стала обов’язковим предметом у всіх народних школах та гімназіях. А вивчення «рутенської» (фактично ж української) мови як обов’язкової на Закарпатті було скасовано.

У 1891 р. усі населені пункти Королівства Угорщина отримали угорські назви. А всі неугорці примусово отримали угорські імена та прізвища. Як наслідок, угорці, які згодом опинилися поза межами своєї країни, стали жертвами зворотної дискримінації. Конфлікти через мовні питання в Угорщини виникали і з Румунією, і зі Словаччиною, коли обидві країни, як вважали в Будапешті, ухвалювали рішення, що утискають угорців та їхню мову.

За даними Міносвіти, сьогодні в Україні працює 71 угорська школа, де викладання з першого по одинадцятий клас ведеться угорською мовою. Натомість у самій Угорщині ситуація зовсім інша. Українська діаспора в Угорщині малочисельна, якщо порівнювати її з угорською меншиною в Україні – близько 8 тис. осіб. Тим не менш, як пише DW, посилаючись на дані Ради Європи, ні початкових, ні середніх шкіл з українською мовою викладання в Угорщині немає. Угорська влада пояснює це тим, що від української громади не надходить запитів на відкриття українських шкіл, а також тим, що серед угорських вчителів мало тих, хто хотів би викладати українською мовою (URL: http://www.dw.com/uk/ українські-школи-за-кордоном-хто-і-як-дбає-про-українську-нацменшину/a-40680344).

Подібна ситуація склалася і в інших країнах, де українська діаспора посідає не останнє місце серед національних меншин. Найбільше закордонних українців проживає у Російській Федерації. За офіційною статистикою МЗС України, у Росії проживає 1,93 млн осіб, які ідентифікують себе як етнічні українці. Згідно з неофіційною статистикою – їх близько 10 млн. У 2001 р. Росія підписала, але поки що не ратифікувала Європейську хартію регіональних мов та мов нацменшин, проте Москва визнала, що українська мова має входити до переліку мов, на які поширюється державний захист. Оскільки РФ не ратифікувала Хартії, то формально російська влада не зобов’язана звітувати перед Радою Європи, яким чином вона захищає мовні права нацменшин.

Жодної офіційної статистики про наявність українських шкіл у РФ немає у вільному доступі. Та, як заявив віце-прем’єр-міністр України
В. Кириленко, на сьогодні жодної школи, де всі предмети викладалися б української мовою, у Росії не існує. У Москві, де проживає найбільша кількість українців – понад 200 тис., при Національному культурному центрі України діє недільна школа ім. Павла Поповича, яку відвідують близько 30 дітей. Про це повідомив голова Всесвітньої української координаційної ради М. Ратушний. Три недільні українські школи функціонують також на території Башкортостану. Українська мова як предмет вивчається в кількох школах в Уфі, Воркуті, Краснодарі, Мурманську та Пензі.

Тема відсутності українських шкіл у Росії була каменем спотикання ще тоді, коли українсько-російські відносини були дружніми. Тоді російське МЗС стверджувало, що попри велику кількість українців, які проживають на території РФ, запитів на створення повноформатних шкіл з боку батьків і громадських організацій у федеральні та регіональні органи управління освіти практично не надходить. Проте М. Ратушний запевняє, що ці аргументи Москви не відповідають дійсності. Насправді російська влада ігнорує потреби української нацменшини, а занадто активних просто залякує. Він розповів, що ще до війни на Донбасі група батьків у Санкт-Петербурзі намагалася ініціювати відкриття української школи, проте зробити це так і не вдалося, бо «до них приходили співробітники ФСБ, проводили “виховні” розмови і натякали на можливі проблеми».

У Румунії, згідно з переписом населення за 2011 р., проживає близько 51 тис. етнічних українців, з яких майже 49 тис. назвали українську мову рідною. Однак, за інформацією МЗС України, на сьогодні в Румунії відсутні початкові і восьмирічні школи, у яких викладання повністю ведеться українською мовою. Єдиним повноцінним українським навчальним закладом є Педагогічний ліцей ім. Тараса Шевченка в місті Сігету-Мармацієй.

Ліцей ім. Шевченка – це візитівка, про яку представники румунської влади постійно згадують під час двосторонніх і міжнародних зустрічей, розповів у розмові з DW український дипломат, який кілька років тому працював у Посольстві України в Бухаресті. За його словами, під час його відрядження до Румунії у ліцеї навчалося більше 200 учнів, нині – лише 160, «бо з кожним роком учнів у ньому меншає». «Місцева румунська влада веде негласну, але активну роботу серед батьків українців, правдами і неправдами відмовляючи їх вчити своїх дітей українською мовою», – розповів дипломат.

Асиміляція закордонних діаспор – процес незворотний, визнають експерти, але йому можна протидіяти. І цим має займатись не стільки країна, на території якої проживає національна меншина, скільки материнська держава. «Проте протягом останніх років українська влада не вела системної роботи з захисту інтересів своїх співвітчизників закордоном», – запевняє
М. Ратушний. На його думку, головним недоліком є відсутність урядової програми співпраці із закордонними українцями, подібної тій, яку мають, наприклад, Польща, Росія, Румунія, Угорщина, Казахстан та інші країни. Функцію роботи з діаспорою в Україні наразі виконує МЗС. Але, вважає Ратушний, це відомство головним чином концентрується на вирішенні консульських питань.

Прикладом турботи про свою діаспору може служити якраз Угорщина, яка вкладає величезні гроші в розвиток угорськомовних сіл у Закарпатті. З приходом до влади прем’єр-міністра В. Орбана вливання й підтримка угорців Закарпаття збільшилися в рази. Кредити та дотації для розвитку бізнесу в селах стали звичною справою, Будапешт доплачує вчителям угорськомовних шкіл, ремонтує та будує нові. Нещодавно угорці відкрили у Виноградовому нове дитяче відділення лікарні. Для маленького райцентру на кордоні з Угорщиною це велика подія, яка асоціюється у них виключно з увагою сусідньої держави. Досить частими є візити у Закарпаття угорських високопосадовців, на відміну від українських.

В угорськомовних селах діти, починаючи з дитсадка, і закінчуючи школою, вчаться угорською, маючи лише кілька годин на тиждень української. Тому після закінчення вони не асоціюють своє майбутнє з Україною. Тож, певно, логічно, що за 25 років тут утворився свій мовний анклав, який намагається захистити Угорщина.

Отже, проведений аналіз сприйняття мовного аспекту українського Закону «Про освіту» всередині країни та з боку європейської спільноти показав, що мовні питання залишаються важливим політичним фактором, який становить підгрунтя для міжнаціональних та міжнародних відносин. Показово, що обговорення статті про мову освіти відсунуло на задній план оцінки інших важливих новацій, запропонованих Законом «Про освіту», таких як тривалість навчання в школах, новий зміст та методики навчання, можливість створювати індивідуальні навчальні плани, проводити навчання вдома тощо. Разом з тим тиск на Україну проти нового Закону, здається, зумовлений не стільки мовними нормами, які швидше є приводом, а намаганням вплинути на значно ширші за освітню сферу міжнародні процеси, зокрема євроінтеграційні перспективи України. Не випадково, говорячи про незадоволення мовною статтею, багато критиків вимагають скасувати Закон у цілому. Очевидним є також використання деякими країнами риторики захисту мовних прав своїх національних меншин в Україні як політичного стимулу для внутрішнього електорату напередодні виборів. Україні в цій ситуації, на переконання більшості експертів, варто вести консультацiї з усiма зацiкавленими сторонами, державами, якi мають претензiї до окремих положень Закону, представниками меншин та експертним середовищем, залучати їх до процесу пiдготовки пiдзаконних актiв, адже велика кiлькiсть статей Закону мають рамковий характер, уряд та Мiнiстерство освiти мають їх деталiзувати. Кінцева ж редакція мовної статті Закону залежатиме від висновків та рекомендацій Венеціанської комісії, отримати які очікують до кінця року. Важливо при цьому, щоб Україна, яка нині бореться за свою національну ідентичність, у пошуках компромісу не втратила вкотре можливість використовувати для розбудови держави один з важливих елементів цієї ідентичності – державну мову.

 

Тарасенко Н. Політичне підґрунтя суперечокнавколо українського Закону «Про освіту» [Електронний ресурс] /  Н. Тарасенко // Україна: події, факти, коментарі. – 2017. – № 19. – С. 24–42. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2017/ukr19.pdf. – Назва з екрану.