Політичні в’язні: досвід міжнародного визнання та вітчизняні реаліїС. Полтавець, канд. політ. наук, ст. наук. співроб. НЮБ НБУВ

Політичні в’язні:
досвід міжнародного визнання та вітчизняні реалії

 

Проблема позбавлення людини волі за політичними мотивами не нова. Це пов’язано перш за все з тим, що до середини ХХ ст. питання політично вмотивованих ув’язнень не розглядалися як такі, тим більше на міжнародному рівні. В історичній ретроспективі найближчим для нас є тематика політичних в’язнів часів існування СРСР. Це правове відставання радянських республік відобразилося й в тому, що «Загальна декларація прав людини» була прийнята наприкінці 1948 р., у період, коли в Радянському Союзі були сталінські часи. До речі, серед делегацій держав, які «утрималися» при голосуванні за «Декларацію…», були: Радянський Союз, Білоруська РСР, Українська РСР, Польща, Чехословаччина, Югославія, Південна Африка та Саудівська Аравія. Відповідно до ст. 2 «Загальної декларації прав людини» «кожна людина повинна володіти всіма правами та всіма свободами, проголошеними цією Декларацією, без будь-яких обмежень: щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного та соціального походження, майнового, станового або іншого положення» (URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_015). Як побачимо нижче, радянське минуле, у тому числі підходи до вирішення питань з «інакомислієм» на територіях, які раніше входили до СРСР, залишилися радянськими. Водночас міжнародне право еволюціонує і в процесі свого розвитку уточнює підходи при визначенні відповідних понять. Так, наприклад, у жовтні 2012 р. Парламентська асамблея Ради Європи визначила п’ять ознак, які дають змогу кваліфікувати ув’язнену особу як таку, що позбавлена свободи з політичних мотивів. Так, зокрема, це затримання в порушення фундаментальних гарантій, встановлених Європейською конвенцією прав людини; тривалість затримання чи умови з політичних причин більш ніж пропорційні злочину, у якому обвинувачують чи підозрюють особу; затримання з виключно політичних причин; утримання в дискримінаційних умовах порівняно з іншими з політичних мотивів; затримання в результаті процесу, який був нечесним і якщо доведено, що це пов’язане з політичними мотивами влади. ПАРЄ рекомендувала повноважним органам влади країн членів Ради Європи проаналізувати всі випадки засудження осіб, яких визнано політичними ув’язненими, та врахувати при цьому прийняте на засіданні ПАРЄ рішення. Серед делегацій 64 країн, які голосували «проти» цієї резолюції, чи не найактивнішими були представники РФ та Азербайджану.

АЗЕРБАЙДЖАН

Про проблеми «політичних в’язнів» на території Азербайджану часто говорять у зв’язку з тенденціями та ознаками авторитаризму, які чітко простежуються в політичній системі цієї країни. У жовтні 2016 р. був оголошений список людей, яких правозахисники вважають політичними в’язнями. Місцеві правозахисники включили до цього переліку 94 увязнених, окрім цього, справи ще 45 людей взято на контроль для остаточного з’ясування, щодо можливих політичних мотивів їх відкриття. Один з координаторів робочої групи, яка складала згаданий список, голова Клубу з прав людини Р. Джафаров стверджував, що особи включені до списку, виходячи з критеріїв, зазначених у резолюції ПАРЄ № 1900 від 03.10.2012 р. (про неї ішлося вище. – С. П). Активіст переконаний, що загальна кількість людей, позбавлених волі з політичних мотивів, у Азербайджані значно більша. Неповнота інформації про подібні випадки пов’язана з тим, що загальнонаціональна ситуація з дотриманням прав людини залишається доволі складною, багато людей остерігаються оголошувати про можливу політичну мотивацію справ, крім того, частина населення залишається мало поінформованими щодо своїх прав громадянина. Це є похідним від іншого недостатньої кількості адвокатів, які б мали захищати права людини та підтримувати їхній захист під час судових процесів. Досить показовими є ознаки, за якими захисники прав людини поділили місцевих політичних в’язнів: «журналісти/блогери»; «літератори/поети»; «правозахисники»; «молоді активісти»; «віруючі активісти»; «політики, партійні активісти»; «по життєво ув’язнені»; «інші». З нашої токи зору, такі критерії відбору свідчать про те, на скільки важливими майданчиками в захисті громадянських та політичних прав залишаються друковані та інтернет ЗМІ. Виокремлення представників літературних кіл суспільства та віруючих в окремі групи доводять, що місцева влада багато в чому залишається «пострадянською» у «виборі» своїх політичних опонентів. Так, наприклад, серед молодих протестантів азербайджанською владою було заарештовано двох активістів: Б. Мамедова та Г. Ібрагимова, які зробили графіті на пам’ятнику Г. Алієву та були звинувачені в незаконному обігу наркотиків й засуджені на 10 років ув’язнення. США та ЄС висловили занепокоєння щодо цього факту та заявили, що ці кримінальні провадження мають ознаки політично вмотивованих. Amnesty International визнала їх «в’язнями сумління». Голова Центру національної стратегічної думки І. Гамбар прокоментував відмову в задоволенні апеляції до вищої судової інстанції республіки на вирок Г. Ібрагімову так, «це черговий фарс, який ми спостерігаємо на політичних процесах, тим більше, що суддя не дозволив обвинуваченому висловитись».

Азербайджанські правозахисники серед політв’язнів виокремили також групу «політичних заручників» – це близькі та родичі політиків, опозиційних до діючої в країні влади. Так, зокрема, у звіті згадуються: М. Аділов – брат опозиційного журналіста Н. Аділова та родичів політичного емігранта екс-ректора «Міжнародного університету» Е. Абулаєва.

Водночас можемо припустити, що засудження 19 членів руху «Мусульманська єдність» за статтями «тероризм та організація масових безладів» пов’язане також із загальною активізацією праворадикальних груп, що так чи інакше ідеологічно близькі з організаціями на кшталт «ІД». Цікаво, що до групи політв’язнів місцеві активісти зарахували також вірян протестувальників, які у 2012 р. виступали проти проведення конкурсу «Євробачення» в Баку.

За свідченнями активістів, нові хвилі арештів розпочалися після призначення в лютому 2017 р. дружини президента Азербайджану М. Алієвої першим віце-президентом країни. Так, зокрема, очільник громадського альянсу «Азербайджан без політвязнів» О. Гюльалиєв заявив про арешт головного редактора сайту Maide.az, богослова С. Бабаєва. Його звинуватили в порушенні правил проведення релігійних обрядів, а головна причина таких звинувачень у тому, що С. Бабаєв отримав релігійну освіту за кордоном. Така дискримінаційна законодавча ініціатива була введена у законодавство Азербайджану кілька років тому – нагадав О. Гюльалиєв. Місцевий адвокат Ф. Намазли вважає, що активістів арештовують за сфабрикованими звинуваченнями. Свідчить про це, за словами правозахисника, схожість звинувачень – «голосна лайка по телефону, непокора поліції». Юрист переконаний, що обвинувачені під тиском писали явку з повинною, бо вирок суду за цим звинуваченням міг бути й м’якшим, наприклад, грошовий штраф, натомість всім засудженим було призначено 30 діб арешту. Інший арештований М. Галандаров активно поширював у соцмережах заклики на зразок: «Не будь рабом нещасним!», «Станемо всі Гіясом!» (згадуваний вище Г. Ібрагімов – активіст, арештований за графіті на пам’ятнику Г. Алієву. – С. П.) й також звинувачений за статею «незаконний обіг наркотиків». Реагуючи на такі дії влади, Національна рада демократичних сил Азербайджану оголосила про ескалацію репресій. Члени ради переконані, що головною метою таких дій влади є нагнітання страху в суспільстві, для того щоб запобігти можливому спротиву встановлення в країні монархії. Вони також вимагають звільнення політв’язнів, покарання винних у застосуванні тортур до арештованих, створення умов для вільного вияву думок. Водночас голова Центру моніторингу політв’язнів Е. Гасанов переконаний шо останні арешти свідчать про небажання влади пом’якшити політику щодо своїх опонентів та критиків. Навіть ті декілька людей, кого можливо буде звільнено, у порівнянні з кількістю заарештованих в останні дні, це сигнал про те, що влада Азербайджану не реагує на міжнародний тиск. Ще одним прикладом протизаконного поводження з політичними опонентами в Азербайджані є випадок з журналістом А. Мухтарли. Азербайджанський журналіст зник у Тбілісі 29 травня 2017 р., а 31 травня був арештований у Баку за незаконний перетин кордону та контрабанду. Зі слів адвоката, журналіст був викрадений та проти його волі вивезений на територію Азербайджану. Міжнародна правозахисна організація Amnesty International звинуватила владу Грузії у причетності до викрадення. Станом на червень 2017 р., за даними азербайджанського Центру захисту політв’язнів, у країні перебуває 165 осіб, засуджених за політичними мотивами.

ТУРЕЧЧИНА

Проблеми зі свободою слова в Туреччині, а відтак переслідування за намагання публічно висловити незгоду з політикою офіційної влади, існують досить тривалий час. Так, наприклад, ще 2000 р. в’язні, засуджені за політичними звинуваченнями, оголошували голодування, протестуючи проти погіршення умов утримання. У системі тюрем пропонувалося перевести ув’язнених з великих у камери меншої площі та камери-одиночки. Головна причина такого реформування – спроба турецької влади зменшити силу впливу різноманітних організацій з лівим ухилом у місцях увязнення. У результаті «голодних» протестів понад 20 політв’язнів стали їх жертвами. Правозахисники у 2010 р., аналізуючи причини появи політичних в’язнів у Туреччині, для прикладу наводили випадок, коли викладача столичного вишу А. Яйла було засуджено до 15 місяців ув’язнення за критику існуючого політичного режиму.

Окремо в цьому контексті треба розглядати взаємовідносини турецької влади та курдів. Наприкінці 2012 р. про голодування оголосили декілька сотень курдських політв’язнів. Попри те, що їх вимоги відрізнялися: від потреби в перегляді справи, до права використовувати національну мову в цілому, вони черговий раз намагалися загострити увагу міжнародного співтовариства на вирішенні «курдського питання». З відомостей, розміщених на зарубіжних інтернет-ресурсах, стало відомо, що у в’язниці Diyarbakir кілька жінок оголосили голодування, вимагаючи права використовувати курдську мову в громадському спілкуванні та в процесі судових засідань, вони також вказували на необхідність досягнення домовленості про те, щоб лідер курдів А. Оджалан мав право вести переговори з турецьким урядом. Дані, які оприлюднювалися в різноманітних ЗМІ, різнилися, проте в більшості випадків мова йшла про декілька сотень голодуючих.

Про тиск влади на журналістів та про ситуацію зі свободою слова в Туреччині доволі розлого у своєму інтерв’ю (березнь 2016 р.) російській «Новой газете» розповідала медіа-аналітик Комітету захисту журналістів (CPJ) Н. Огнянова. Вона, зокрема, відзначила, що особливої гостроти це питання набрало у 2012 р. коли Ердогана втретє обрали прем’єр-міністром країни. Саме тоді він розпочав переслідування опозиційних політиків, журналістів, критиків влади в цілому. Експерт згадувала, що 2012 р. Комітет захисту журналістів (CPJ) опублікував звіт про стан справ у сфері свободи слова в Туреччині. Станом на 2012 р. у в’язницях перебував 61 журналіст, а згідно з даними за 2015 р. у місцях позбавлення волі перебуває 14 журналістів. Аналізуючи турецьке законодавство, Н. Огнянова звернула увагу на кілька законів, які дають можливість владі контролювати ЗМІ. Так, наприклад, ідеться про норму, відповідно до якої влада може без рішення суду змусити інтернет-провайдера заблокувати доступ до веб-сайту, якщо інформація, опублікована на ньому, за оцінками влади, загрожує національній безпеці та суспільному порядку. Інший закон попри свою «антитерористичну» спрямовованість є досить неоднозначним, бо формулювання, які присутні в ньому, є занадто розлогими та можуть трактуватися неоднозначно. Так, зокрема, фахівець вказує, що під дію закону підпадає навіть факт публічного обговорення проблеми курдів у Туреччині, саме за це у в’язницях перебувають понад 20 журналістів. До цього переліку медіа-експерт відносить і норму в Кримінальному кодексі Туреччини: «образа президента». За цією нормою станом на березень 2016 р розпочато близько 2 тис. кримінальних проваджень, а серед звинувачуваних: студенти, вчені, художники та ін. Щодо цієї статті, то про необхідність її відміни говорили в ЄС, ОБСЄ та міжнародні правозахисники.

УКРАЇНА

Анексія Росією українського півострова Крим та вторгнення на Донбас, крім глобальних геополітичних та економічних проблем, спричинила також появу багатьох фактів переслідування людей на окупованих територіях за звинуваченнями, які напряму чи опосередковано порушують норми, про які йдеться в ст. 2 «Загальної декларації прав людини». Наприкінці травня 2017 р. Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб провело презентацію проекту закону «Про визнання політичними в’язнями осіб, позбавлених особистої свободи з політичних мотивів за рішенням органів влади Російської Федерації, та надання їм державної соціальної допомоги». Зокрема вказувалося, що «….на півострові з’явились такі неприйнятні в демократичному суспільстві явища, як обшуки, викрадення, переслідування за національною та політичною ознакою…». За даними міністерства внаслідок кримінального переслідування інакомислячих, у місцях обмеження волі незаконно утримуються понад 40 громадян України, які проживали на тимчасово окупованій території та до яких застосовуються акти катувань та інші форми жорстокого поводження. Крім того, «41 особа позбавлена особистої свободи з політичних мотивів за рішенням органів влади Російської Федерації». Метою законопроекту є: «визнання громадян України, позбавлених свободи з політичних мотивів, політичними в’язнями», для цього держава передбачає надавати державну соціальну допомогу громадянам України, які визнані політичними в’язнями; створити механізм надання державної соціальної допомоги громадянам України, які позбавлені особистої свободи. Передбачається, що таку соціальну допомогу буде отримувати або сама потерпіла особа, або члени її сімї. Розмір такої допомоги ст. 4 проекту Закону вказує: «Державна соціальна допомога особам, що є політичними в’язнями, призначається у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених в Україні станом на перше січня відповідного року». Серед пільг політичним в’язням та членам їхніх сімей передбачається: оздоровлення в санаторно-курортних закладах, щорічне безкоштовне медичне обстеження, вступ до вишів поза конкуром для дітей політичних в’язнів, безоплатна правова допомога, позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення та обслуговування працівниками цих служб вдома. У ст. 3 проекту закону вказано: «Державна соціальна допомога відповідно до цього Закону, призначається особам, що є політичними в’язнями на підставі рішення міжвідомчої комісії, про встановлення фактів, що мають значення для визнання особи політичним в’язнем». Важливо, що в п. 2 зазначеної статті сказано: «Виплата державної соціальної допомоги особам, що є політичними в’язнями, припиняється з моменту фактичного припинення обставин, визначених статтею 1 цього Закону». Враховуючи той факт, що ст. 1 проекту закону переважно повторює положення резолюції 1900 жовтня 2012 р. не зовсім зрозуміло, як можуть «припинитись обставини», які вже мають місце і є доконаним фактом. У положенні ст. 5 зазначеного проекту закону вказується, що «державну соціальну допомогу відповідно до даного Закону призначають і виплачують органи соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання особи, що є політичним в’язнем або місцем проживання чи перебування його сім’ї», водночас не зрозуміло який орган соцзахисту на де-факто окупованій території буде здійснювати такі виплати. Доволі дискусійним виглядає й зміст п. 2 ст. 7 проекту закону: «Факти, що мають значення для визнання особи політичним в'язнем, встановлюються міжвідомчою комісією на підставі будь-яких відомостей, що свідчать про наявність або відсутність відповідних обставин (офіційні документи, показання свідків, дані, поширені засобами масової інформації, у тому числі – у мережі Інтернет тощо)». З нашої точки зору це доволі суперечлива норма, бо не може будь-яка інформація, поширена в ЗМІ та тим більше мережі Інтернет, бути однозначним свідченням про обставини життя та діяльності тієї чи іншої особи.

Слід зауважити, що вже на етапі презентації проекту закону у представників ГО та фахівців були застереження щодо нього. Так, зокрема, пропонувалося, щоб політв’язнями можна було визнавати не тільки тих, хто перебував на території ОРДЛО або Криму, а й взагалі всіх, хто на сьогодні за політичних мотивів несе покарання на території РФ, зазначав заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Ю. Гримчак. Зважаючи на необхідність удосконалення багатьох норм у профільному міністерстві, було створено експертну групу щодо доопрацювання законопроекту. До її складу ввійшли в переважній більшості представники громадських організацій, не ставлячи під сумнів необхідність залучення представників громадськості до таких важливих питань, проте видається за необхідне залучати до таких процесів фахівців у галузі міжнародного права з огляду на необхідність подання міжнародних позовів до держави-окупанта.

Питання порушення прав особи на окупованому Росією півострові перебувають у полі зору міжнародних правозахисних організацій. Так, зокрема правозахисна міжнародна організація Front Line Defenders преміювала кримського адвоката та правозахисника Е. Курбедінова. На церемонії нагородження кримський юрист зазначив: «Зараз почастішали випадки, коли судові процеси щодо справ політв’язнів намагаються проводити у закритому режимі, посилаючись на високий рівень соціально-політичної нестабільності і терористичної загрози. Це є порушенням міжнародного і національного права».

Як бачимо, факти ув’язнення людей за політичними мотивами є поширеним явищем у суспільствах, політичні режими яких є авторитарними або тоталітарними за суттю. І такі факти мають місце незалежно від того, яка політична риторика є наявною в суспільному дискурсі (Матеріал підготовлено з використанням інформації таких джерел: http://postup.brama.com/001222/209_6_2.html; http://sud.ua/ru/news/laws/104390-predstavlen-proekt-zakona-o-statuse-politzaklyuchennykh-v-krymu; http://tyurma.com/tyurma-za-rubezhom/tyurma-v-turtsii; https://ru.globalvoices.org/2012/10/22/19505/; https://www.novayagazeta.ru/articles/2016/03/14/67768-erdogan-i-turetskie-smi-171-a-vy-prochitali-etogo-zhurnalista-on-ne-znaet-chto-govorit-on-predatel-187; http://www.kavkaz-uzel.eu; http://mtot.gov.ua).