Реформа процесуального законодавства в Україні: оцінки експертівІ. Беззуб, мол. наук. співроб. НЮБ НБУВ

Реформа процесуального законодавства в Україні: оцінки експертів

 

Нова система правосуддя, закладена змінами до Конституції України, включає в себе трикутник інституцій: судова система, адвокатура, прокуратура, які мають діяти, як єдине ціле та сповідувати єдину філософію.

Функціонування ефективної і якісної судової системи з метою гарантування громадянам на національному рівні високих стандартів справедливого судочинства – це обов’язок кожної держави.

У Раді Європи реформування судової системи в Україні визначено пріоритетним завданням. Зокрема, проект «Підтримка впровадженню судової реформи в Україні» має на меті подальше наближення української системи правосуддя до стандартів та рекомендацій Ради Європи.

На недосконалість судового захисту в Україні неодноразово зазначав у своїх рішеннях щодо України Європейський суд з прав людини, вказуючи на такі проблеми української судової системи, як недостатня правова визначеність, недотримання розумних строків розгляду справ, обмеження права доступу до суду, недостатнє дотримання принципів незалежності і безсторонності суду тощо.

Для ефективної реалізації права на справедливий суд в Україні необхідні як інституційні зміни, так і зміни процесуального законодавства.

Протягом 2015–2016 рр. Верховною Радою України були прийняті законодавчі інституційні зміни, спрямовані на забезпечення здійснення правосуддя професійними та незалежними суддями, зокрема оновлення суддівського корпусу, формування нового Верховного Суду (Закони «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», «Про забезпечення права на справедливий суд», «Про судоустрій та статус суддів», «Про Вищу раду правосуддя».

Разом з тим для подальшого реформування судової системи необхідно вдосконалити процесуальне законодавство з метою викорінення раніше сформованих негативних практик неналежного розгляду судових справ, зокрема, формальне ставлення суддів до дотримання конституційних та встановлених законом принципів судочинства, у тому числі змагальності сторін; недостатній рівень єдності та послідовності правозастосовної практики; недосконалість правил та неузгодженість у розмежуванні юрисдикції судів; надмірна тривалість розгляду справ та відсутність правової визначеності через практично необмежені можливості перегляду рішення суду по суті спору; абсолютизація принципу поширення юрисдикції судів на всі правовідносини; нерозвиненість інструментів підтримки системи альтернативних способів вирішення спорів тощо.

Для розв’язання цих проблем та з метою нормативного врегулювання процесуальних механізмів, які мають забезпечити ефективний, справедливий, неупереджений та своєчасний захист прав і свобод особи в суді, Робочою групою з реформування процесуального законодавства, створеною Радою з питань судової реформи при Президентові України, були розроблені проекти змін до трьох процесуальних кодексів – Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України.

23 березня 2017 р. Президент України П. Порошенко зареєстрував у Верховній Раді, як невідкладний, законопроект «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (№ 6232).

Як зазначають автори документа, його завданнями є забезпечення реального дотримання принципів судочинства на всіх стадіях судового процесу; забезпечення своєчасності розгляду спорів судами та практичної реалізації принципу правової визначеності; визначення чітких критеріїв та механізмів розмежування юрисдикції адміністративних, господарських і загальних судів; гармонізація правил цивільного, господарського та адміністративного судочинства із збереженням специфіки кожного; поетапне запровадження інструментів «електронного правосуддя», що дасть змогу звертатися до суду, сплачувати судовий збір, брати участь у розгляді справи та отримувати необхідну інформацію і документи електронними засобами; удосконалення системи забезпечення неупередженого розподілу справ між суддями, зокрема, визначення судді та (або) складу колегії суддів на всіх стадіях судового провадження; запровадження ефективних процесуальних механізмів для попередження розгляду справ за відсутності спору між сторонами, врегулювання спору між сторонами за участю судді; диференціація правил розгляду справ залежно від їх складності, можливості мирного врегулювання спору, складу учасників, ціни позову тощо; удосконалення системи апеляційного перегляду справ та перегляду справ за нововиявленими обставинами; забезпечення належного функціонування нового Верховного Суду як єдиного для всіх судових юрисдикцій суду касаційної інстанції; впровадження механізмів вирішення юрисдикційних спорів та формування єдиної правозастосовної практики; запровадження механізмів протидії зловживанням процесуальними правами; посилення ролі судового збору як основного джерела фінансування судової системи; диференціація розміру ставок судового збору у майнових та інших спорах при забезпеченні належного рівня доступу до правосуддя; забезпечення належної взаємодії та сприяння альтернативному вирішенню спорів у третейських судах та міжнародному комерційному арбітражі.

Важливим є також врегулювання питання гармонізації норм процесуального права в цивільному, господарському та адміністративному процесах відповідно до стандартів країн-членів Європейського Союзу.

Крім повного оновлення Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства, законопроект також передбачає внесення окремих змін до Кодексу законів про працю, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального, Сімейного, Цивільного та Кримінально-виконавчого кодексів України.

Крім того, зміни вносяться до майже 20 законів: «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про нотаріат», «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про судову експертизу», «Про банки і банківську діяльність», «Про доступ до судових рішень», «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», «Про безоплатну правову допомогу», «Про судовий збір», «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», «Про виконавче провадження», «Про Вищу раду правосуддя», «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції».

Попри те, що проект готувався більше як півтора року і до його обговорення було залучено всі зацікавлені сторони, вже після його реєстрації в парламенті стало очевидним, що чимало його норм є дискусійними і потребують доопрацювання.

Як наголосив заступник глави Адміністрації Президента О. Філатов, цей проект закону про внесення змін до процесуальних кодексів України пройшов декілька раундів обговорень.

Юридична спільнота неодноразово на різноманітних заходах обговорювала новели, які містяться в цьому проекті, їх сильні та слабкі сторони. Уперше в історії вітчизняної правової системи прийняття змін до процесуального законодавства має таку важливу стратегічну мету, що пов’язана не лише зі змістом судової влади – судочинством, але і з її формою – судовим устроєм, зокрема початком роботи новоутвореного відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховного Суду.

Увага широкого кола суспільства до цього питання надає можливість визначити найбільш спірні та колізійні моменти змін задля того, щоб до прийняття відповідного закону їх усунути та в подальшому успішно застосовувати новації на практиці.

Публічне обговорення президентського законопроекту «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» відбувалося на конференціях, круглих столах, які були організовані спільно Радою з питань судової реформи, проектом Ради Європи «Підтримка впровадженню судової реформи в Україні», Асоціацією правників України, Академією адвокатури України та Національною асоціацією медіаторів України в співпраці з кафедрою міжнародного права та спеціальних правових наук Факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська Академія», Українською академією медіації (м. Одеса), Центром Права і Посередництва (м. Харків), ГО «Асоціація суддів господарських судів», Радою адвокатів Одеської області, ГО «Всеукраїнський центр економічного права» за підтримки Європейської Бізнес Асоціації та Спілки Українських Підприємців.

Зауваження до запропонованих змін та рекомендації щодо доопрацювання законопроекту висловлювали представники АП, провідні судді, судді місцевих та апеляційних судів, науковці, практикуючі юристи, народні депутати, представники громадських організацій та засобів масової інформації, міжнародні та національні експерти.

Зокрема, це – конференції «Реформа процесуального законодавства: ефективне судочинство чи нові виклики?» (7 квітня 2017 р., м. Київ), «Основні новели проекту Господарського процесуального кодексу України та перспективи їх застосування у судовій практиці» (19 травня 2017 р., м. Одеса), «Нове процесуальне законодавство – шлях до ефективності судової влади» (29 травня 2017 р., м. Львів), круглі столи «Незалежність та ефективність судової гілки влади в Україні у світлі змін до процесуального законодавства» (24 квітня 2017 р., м. Харків), «Примирювальні процедури у проекті змін до процесуального законодавства: місце медіації» (17 травня 2017 р., м. Київ).

Конференція «Реформа процесуального законодавства як крок до ефективного правосуддя» (16 червня 2017 р., м. Одеса) стала заключним заходом із серії обговорень реформи процесуального законодавства.

Такі обговорення надали можливість поглянути глибше на всі проблемні питання реформи та вплинуть на якість та наповнення нових процесуальних кодексів, впевнений президент АПУ у відставці, партнер VB PARTNERS Д. Бугай.

Учасники обговорень законодавчих ініціатив, при всьому закладеному до них позитиву, звернули увагу на деякі окремі аспекти законопроектів, які можуть породити ще більше проблем та суперечностей у законодавстві, ніж ті, що існують на сьогодні.

Зокрема, однією з новацій проекту закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», прийнятого ВР в першому читанні 20 червня 2017 р., є уніфікація судових процедур у судах всіх юрисдикцій, зокрема і щодо видів судових рішень (чинними процесуальними кодексами передбачено різні форми судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду судових справ).

Таким чином, автором законодавчої ініціативи запропоновано привести всі види судових рішень до спільного знаменника.

Така новація, на думку судді Тернопільського окружного адміністративного суду, члена правління Асоціації розвитку суддівського самоврядування України А. Жука, сприятиме більш зрозумілому ставленню суспільства як споживача «послуг» правосуддя до судової правозастосовної діяльності та підвищенню довіри до судової влади в цілому.

Разом з тим при підготовці цього законопроекту не було в повному обсязі дотримано загальноприйнятих правил юридичної техніки та нормотворчості в частині уніфікації процесуального законодавства. Зокрема, це стосується права суду відстрочити виготовлення повного тексту судового рішення, оголосивши лише вступну і резолютивну частини.

Запропонована редакція законопроекту унеможливлює відкладення виготовлення повного тексту судового рішення судами апеляційними та касаційними судами господарської та цивільної юрисдикцій, що, у свою чергу, не сприятиме уніфікації судових практики та процедур, а також може призвести до необґрунтованого затягування строків розгляду справ у відповідних судових установах.

Впровадження такого засобу доказування в господарському процесі як показання свідка, переконаний старший юрист АК «Правочин» Ю. Cівовна, ускладнить господарський процес. Підхід до впровадження зазначеного засобу доказування в господарському судочинстві має бути максимально обґрунтованим та продуманим. Також, на його думку, запропоноване законодавчими новелами введення відповідальності сторін та учасників процесу за зловживання своїми процесуальними правами, зокрема, пропонується істотно розширити повноваження суду щодо кваліфікації окремих дій учасників процесу як зловживання процесуальними правами, не розв’яже проблему зловживання процесуальними правами, натомість може створити нові проблеми як для судової системи, так і для учасників процесу.

Частина критичних зауважень стосується того, що проект містить забагато оціночних чинників, недоліків і прогалин, отже, внесе хаос у процедуру. Загальним недоліком усіх процесуальних кодексів називається суттєве обмеження права особи на подання касаційної скарги – відсутність чіткого та однозначного переліку справ, які розглядатимуться в касаційній інстанції, несе корупційні ризики та не відповідає принципу правової визначеності. Крім того, не зрозуміло, коли саме особа матиме право звернутися до Європейського суду з прав людини (тобто коли будуть вичерпані всі національні способи захисту).

Загалом, питання про вичерпання внутрішніх засобів правового захисту є найбільш дискусійним. Для кожної країни порядок вичерпання внутрішніх засобів захисту встановлюється залежно від її судової та адміністративної систем та процесуального порядку розгляду справ. Основним критерієм, яким керується ЄСПЛ, визначаючи, які засоби правового захисту необхідно попередньо вичерпати, є їхня ефективність, зазначив Д. Луспеник, секретар пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Стурбованість критиків проекту викликала також норма щодо виклику до суду відповідача, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідомі, через оголошення на офіційному веб-сайті.

Такий спосіб одночасно з процесуальними презумпціями є доцільним, деякою мірою розумним і потрібним, оскільки забезпечує процесуальну економію юридичних засобів і зусиль суддів та учасників процесу. Мета – спонукати недобросовісних учасників процесуальних відносин вчинити або відмовитися від учинення певних дій. Наприклад, зробити невигідним для сторони ухилення від явки як спосіб зволікання процесу або приховування доказів тощо.

Фікція повідомлення звільняє позивача від необхідності доводити, а суд – від необхідності встановлювати факт належного повідомлення протилежної сторони.

Крім того, в Україні запроваджується електронне судочинство, тому такий спосіб комунікації виглядає доречним.

Деякі правники вважають невиправданим застосування до учасників справи штрафу за зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, бо це породжує незаконний вплив суду на учасників процесу, що порушує змагальність процесу. Запровадження судового штрафу має на меті дисциплінувати учасників процесу та осіб, присутніх у засіданні, забезпечити своєчасний захист порушених прав, спрямоване на примушення до виконання юридичних обов’язків, попередження вчинення процесуальних правопорушень у майбутньому, зміцнення законності, формування поваги до суду і, як наслідок, – досягнення цілей правосуддя.

Ще одне застереження стосується збільшення до 30 днів строку апеляційного оскарження (однак 10-денного строку для апеляційного оскарження немає в жодній європейській країні).

Зміни до процесуального законодавства визначають обов’язковість застосування правових висновків Верховного Суду, однак не передбачаються наслідки невиконання такого припису, що може знівелювати головну функцію ВС.

У свою чергу суддя Личаківського районного суду м. Львова С. Гирич звернув увагу на ключові новації цивільного процесу. Серед таких він відзначив розширення способів захисту. Так, за новими правилами захист можливий у спосіб, який не тільки передбачений законом або договором, а й визначений позивачем, якщо той таку необхідність обґрунтує.

Також він звернув увагу на впровадження системи електронного суду, серед іншого – і на електронні докази як самостійний засіб з’ясування істини. Щоправда, дуже прогресивну в теорії ініціативу можуть спіткати труднощі на практиці. Відповідно до проекту, якщо до суду надходять документи в паперовому вигляді, з них протягом доби слід зробити електронні копії.

Тут постає проблема матеріального забезпечення судів технікою, людськими ресурсами для виконання відповідної роботи. Ситуація загострюється у зв’язку з тим, що в суд надходитиме не тільки позовна заява, а й відзив з доказами, заперечення на нього. Тобто кількість документів, які потрібно буде вчасно оцифровувати, значно зросте.

Суддя Львівського апеляційного господарського суду М. Желік вважає, що норми статей кодексу, у яких передбачаються випадки можливого розгляду справи без повідомлення учасників, не зовсім відповідають Конституції, де, зокрема, зазначено, що кожен має право на судовий захист.

Представниця Господарського суду Одеської області Ю. Бездоля вважає, що певні позитивні наслідки буде мати введення медіації в господарському процесі (медіація – це структуровані переговори, у яких сторони намагаються самостійно, на добровільній основі, досягти згоди за допомогою третьої незалежної сторони – медіатора). Світовий досвід досудового врегулювання спору шляхом медіації показує, що медіація дає позитивний результат як для самих учасників конфлікту, так і для загальної справи збереження довгострокових господарських зв’язків між суб’єктами підприємницької діяльності.

Заступник голови ВАС М. Смокович упевнений, що огріхи в кодексах – технічні. На його думку, їх можна позбутися шляхом застосування інструментарію тлумачення законодавства.

Так наприклад, суддя Перевальського районного суду Луганської області С. Іванов вважає, що в цивільному і кримінальному процесах доцільно визначити, що сторони збирають фактичні дані (а не докази), які мають певне доказове значення й можуть бути використані сторонами під час розгляду справи. А вже суд установлює належність, допустимість, достовірність цих даних, які стають доказами, якщо вони визнані судом.

Новелою, що також викликає багато дискусій, є запровадження в проектах трьох кодексів можливості залучення експерта з питань права. Так, проектами кодексів передбачено, що як експерт з питань права може залучатися особа, яка має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права. Рішення про допуск до участі в справі експерта з питань права та долучення його висновку до матеріалів справи ухвалюється судом.

З цього приводу слід зазначити, що залучення експертів з окремих питань права є усталеною практикою в судах багатьох зарубіжних країн. Багато українських юристів також викликалися в суди іноземних країн для надання таких висновків, наприклад, з питань українського законодавства. На думку фахівців, така норма розширить можливості захисту та буде сприяти більш ефективному судочинству.

Але, слід звернути увагу, що за проектами нових кодексів висновок експерта в галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду.

У законопроекті передбачається запровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), яка має забезпечувати обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Однак у Верховній Раді вважають, що пропозиція щодо створення так званого «електронного суду» потребує більш ґрунтовного вивчення та наразі виглядає дещо передчасною.

У першу чергу, це пов’язано як з низьким рівнем матеріального забезпечення населення, так і з відсутністю належного телекомунікаційного оснащення в багатьох регіонах України. З огляду на це, більшість громадян буде вимушена звертатися до суду в паперовій формі, а отже, сплачувати повну ставку судового збору за таке звернення. Водночас для громадян, які подаватимуть до суду аналогічні документи в електронній формі, буде застосовуватися коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Крім того, така «нерівність» із одночасним суттєвим підвищенням ставок судового збору (як це пропонується законопроектом), фактично унеможливить доступ до правосуддя значної кількості громадян, що є порушенням конституційного права особи на судовий захист.

Не менш важливим вважають і те, що в законопроекті не передбачено відокремлення паперового документообігу від електронного. Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі не пізніше наступного дня з дня їхнього надходження до суду переводяться в електронну форму та долучаються до матеріалів електронної судової справи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. На думку експертів, це може призвести до порушень у сфері документообігу та втрати паперових оригіналів документів, що при здійсненні судочинства є неприпустимим.

При цьому в проекті передбачено, що в разі неможливості розгляду справи судом в електронній формі з технічних причин у встановлені строки справа розглядається за матеріалами, які невідкладно переводяться в паперову форму. Така законодавча невизначеність, переконані фахівці, може призвести до того, що частина документів у справі буде існувати в електронному вигляді, а частина – у паперовому. При цьому однієї цілісної справи фактично не існуватиме, що може взагалі унеможливити судовий розгляд відповідних категорій справ.

Крім того, експерти вважають сумнівним і термін набуття чинності цим законопроектом. Адже впровадження його новел на загальнодержавному рівні буде можливим лише за умови подолання «цифрової нерівності». Також, на їхню думку, питання визначення адміністратора інформаційно-телекомунікаційної системи, вимог щодо безпеки відповідних баз даних та їх надійності мали б вирішуватись не на підзаконному нормативно-правовому рівні (як це передбачено в законопроекті), а на рівні закону.

Тож на думку фахівців головного науково-експертного управління Апарату ВР, головна мета запровадження «електронного суду» повинна полягати в налагодженні процесу оперативного обміну інформацією в електронному вигляді між учасниками судового процесу, а запропоновані зміни свідчать більше про наявність «відповідного розриву між громадянами та судовими інстанціями».

Фахівці та експерти, хоча в цілому схвально відгукуються про проект, відзначають, що застосовувати його норми на практиці буде непросто. Зокрема, «цивільники» скаржаться на велику кількість новел. «Господарники» говорять про значне збільшення обсягу ГПК, через що далеко не кожен підприємець «зможе самостійно протягом кількох годин ознайомитись з усіма нюансами цього кодексу».

Дійсно, розроблені зміни до процесуального законодавства є рекордними і за кількістю актів, до яких вносяться зміни, і за їхнім обсягом (законопроект складається майже з 800 арк.). Навряд чи знайдеться хоч десяток народних обранців, які вдумливо ознайомилися з повним текстом проекту. Відтак ці радикальні зміни можуть паралізувати роботу не тільки парламенту, а й усієї судової системи. На цьому акцентує увагу автор альтернативного законопроекту про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 6232-1 (від 10 квітня 2017 р.) народний депутат від партії «Батьківщина» А. Шкрум. Вона зазначає, що вперше в тексті одного законопроекту пропонується викласти в новій редакції одразу три процесуальні кодекси, внести зміни додатково до семи кодексів України і до 20 Законів України, незважаючи на те що передбачені зміни стосуються абсолютно різних сфер суспільних відносин. А отже, мають подаватися окремими законопроектами.

Запровадження такої безпрецедентної практики проектування законопроектів більше схоже на знущання над правниками і всіма, хто має відношення до юриспруденції, а не на реформування правової системи, додає народний депутат.

Натомість, член депутатської фракції політичної партії «Народний фронт» Л. Ємець зазначив, що іншого варіанта, як приймати ці законопроекти одним законом, не існує, бо це надзвичайно великі ризики. А до другого читання мають бути сформовані чіткі зміни, які дадуть змогу запустити новий Верховний Суд, ліквідувати вищі спеціалізовані суди і запустити реформу до апеляційних судів.

Зі свого боку, О. Філатов запевнив, що саме комплексний характер питань диктує необхідність одночасної зміни великої кількості законодавчих актів і порушень у цьому немає.

Представник Президента України у Верховній Раді Р. Князевич переконаний, що без цього законопроекту не можна повною мірою запустити судову реформу, а щодо дискусійних питань, то можна знайти компроміс до другого читання. У профільному комітеті також пообіцяли, що до другого читання всі гострі та дискусійні норми проекту доопрацюють і узгодять.

Отже, запропоновані зміни не є ідеальними та містять низку суперечливих і, вочевидь, невдалих положень, які потребують особливої уваги зі сторони як ініціаторів реформи, так і законодавця разом із суспільством, з метою їх доопрацювання та вдосконалення в кінцевій редакції закону. Ідеальний процесуальний кодекс повинен вирізнятися певною системністю, узгодженістю, взаємопов’язаністю та уніфікованістю норм як у самому кодексі, так і щодо інших процесуальних кодексів.

У цілому ж проект закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» є кардинально новим продуктом, який сприятиме судовому захисту порушеного права, і залучить багато механізмів боротьби із зловживанням прав (Статтю підготовлено з використанням інформації таких джерел: офіційний веб-портал Верховної Ради України (http://www.rada.gov.ua); офіційне інтернет-представництво Президента України (http://www.president.gov.ua); сайт Ради з питань судової реформи (http://jrc.org.ua); газета «Закон і Бізнес» (http://zib.com.ua); інформаційно-правовий портал «Українське право» (http://ukrainepravo.com); сайт «Судебно-юридическая газета» (http://sud.ua/ru/); сайт Офісу Ради Європи в Україні (http://www.coe.int/en/web/portal/home); офіційний веб-сайт Вищого господарського суду України (http://www.arbitr.gov.ua); Судова влада України (http://court.gov.ua); Академія адвокатури України (http://aau.edu.ua); офіційний веб-сайт Вищого адміністративного суду України (http://www.vasu.gov.ua); сайт «Справжня варта» (http://varta.com.ua); сайт ВГО «Асоціація правників України» (http://uba.ua:81); сайт «Слово і Діло» (https://www.slovoidilo.ua); Юридична Газета (http://yur-gazeta.com); Рада адвокатів Київської області (http://radako.com.ua).