Мовні квоти в Україні та країнах ЄвропиІ. Беззуб, мол. наук. співроб. НЮБ НБУВ

 

 

 

Мовні квоти в Україні та країнах Європи

 

Нація повинна боронити свою мову
більше ніж свою територію…
Втратити рідну нову і перейняти чужу
– се найгірший знак підданства,
се кайдани на душу.
Втратити національну мову
– се смерть, се значить,
що ярмо вже в’їлося глибоко.

Томас Девіс,  ірландський письменник

 

Національні мови відігравали і відіграють провідну роль у становленні та розвитку державності багатьох народів. Для пострадянської України мовна проблема (приниження української мови у значною мірою русифікованому суспільстві) так само важлива, як і збереження чистоти французької мови для Франції в її протистоянні тотальній американізації. «Якщо існує загроза для мови народу, це означає, що є загроза і для існування держави», – стверджував член Французької академії Ж. Дютур після ухвалення парламентом Франції 11 липня 1994 р. закону про охорону французької мови.

Можна стверджувати, що сьогодні мовне питання в Україні є складовою широкої і важливої проблеми української ідентичності. Отож, українська влада так само повинна розуміти важливість української мови у справі збереження та розвитку національної держави і діяти на її користь, як це відбувається в усіх цивілізованих країнах.

Сучасна мовна ситуація в Україні є результатом мовно-культурної експансії Росії. Після здобуття Україною незалежності мовна політика мала здебільшого декларативний характер і реалізовувалася переважно на папері. Єдиним важливим здобутком минулих років стало підтвердження в новій Конституції України 1996 р. статусу державної для української мови і тлумачення цього статусу Конституційним Судом України.

Однак лише декларування державного статусу української мови для її повноцінного та незворотного утвердження в усіх сферах суспільного життя недостатньо: необхідні механізми реалізації правових документів щодо функціонування української мови. Відсутність твердої і послідовної мовної політики не в останню чергу фактично призвела до нинішньої трагедії на Сході України, оскільки боротьба Кремля і проросійського політикуму України за «русскій мір» означає не стільки боротьбу за російську мову чи права російськомовних, скільки проти української мови та України як незалежного суб’єкта міжнародної політики.

Під тиском несприятливих обставин відбувається форсована русифікація українців. Сьогодні українська мова цілеспрямовано витісняється з ділового та інформаційного вжитку. Наочним прикладом цієї русифікації є пресинг і тиск російськомовної преси, українських неукраїнських телеканалів і FM-радіостанцій.

За твердженням медіаексперта О. Довженка, на четвертий рік війни Україна залишається відкритою для російської пропаганди, а багатьма українськими медіа досі керують однодумці В. Путіна.

Зважаючи на такий стан справ у мовній сфері, слід оцінитизапровадження мовних квот на українському телебаченні.

Квоти на телебаченні і радіо накладають на мовників зобов’язання транслювати певний контент у визначених обсягах (межах) упродовж визначеного проміжку часу. Такі вимоги встановлюються з метою захисту національного продукту, адже передбачають мінімальні гарантії розповсюдження контенту, який захищається, і таким чином обмежують мовників у розповсюдженні інших матеріалів.

Зазвичай до встановлення «мовних» квот вдаються країни, у яких існує загроза зникнення чи «витіснення» мови – державної чи мови національної меншини, або держави, що мають тенденції до етноцентризму (наприклад, Франція). З іншого боку, відсутність окремих положень, що встановлюють квоти для національного продукту за ознакою мови, не означає, що держава не вживає будь-яких інших заходів для збереження мови. Врешті, якщо мовою послуговується переважна частина ефірного часу, то встановлення квот для її захисту просто немає сенсу. В інших випадках такі квоти застосовувати недоцільно, адже зарегульованість ринку не сприяє його розвитку, а лише накладає додаткові обмеження на мовників.

Зважаючи на триваючий збройний конфлікт з Російською Федерацією, необхідно створити законодавчих гарантії для використання державної мови засобами масової інформації, оскільки саме вони здебільшого здійснюють вплив на формування суспільних настроїв щодо подій, які відбуваються в Україні.

Водночас чинне законодавство не надає достатніх гарантій для використання державної мови засобами масової інформації. У результаті цих законодавчих рішень український інформаційний простір заполонила різноманітна аудіовізуальна продукція російською мовою, оскільки такий продукт був набагато дешевшим для телерадіоорганізацій, а багато мовників взагалі переформатували свої ефіри на російськомовну аудиторію.

З метою закріплення законодавчих гарантів при здійсненні телерадіомовлення, 8 листопада 2016 р. набрав чинності Закон «Про внесення змін до Закону України “Про телебачення і радіомовлення” (щодо частки пісень державною мовою в музичних радіопрограмах і радіопередачах)», який запровадив на радіо квоти на пісні українською мовою та ведення програм українською мовою. Зокрема, документ вводить норму, згідно з якою частка пісень державною мовою має становити не менше 35 % від загального часу звучання пісень протягом доби, а також протягом часових проміжків з 7:00 до 14:00 і з 15:00 до 22:00.

6 червня 2017 р. Президент України П. Порошенко підписав закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації», який передбачає для загальнонаціональних і регіональних телекомпаній частку передач і фільмів українською мовою не менше 75 %. Для місцевих телерадіокомпаній встановлюється квота на україномовний продукт у 60 %. Документ набере чинності 13 жовтня 2017 р.

Як зазначила керівник парламентського Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики В. Сюмар, протягом року вироблені в Україні програми можуть зараховуватися в українську квоту, навіть якщо вони російською мовою, щоб канали могли перейти на українську мову. Крім того, за її словами, Закон передбачає, що всі фільми іноземною мовою повинні бути продубльовані або озвучені державною мовою.

Під квоти не потрапляють передачі та фільми, виготовлені до 1 серпня 1991 р. Їх достатньо субтитрувати українською мовою, тоді вони включаються в українську квоту.

Квоти не застосовуються до телекомпаній іноземного мовлення; телекомпаній, які показують науково-просвітницькі програми офіційними мовами Європейського Союзу; телерадіокомпаній, які здійснюють радіомовлення; телеканалів, освітні програми яких спрямовані виключно на вивчення іноземних мов.

Контроль за виконанням Закону покладається на Національну раду з телебачення і радіомовлення. Вона має перевіряти дотримання квоти на тиждень, що технічно складніше, ніж звичний для Нацради добовий моніторинг.

За кожен випадок порушення телеканал штрафуватимуть на 5 % ліцензійного збору. Це десятки, а іноді й сотні тисяч гривень. Досвід дії радіоквот показує, що загалом такі штрафи – дієвий стимул, щоб Закон не порушувався.

Слід відзначити, що за результатами опитування, проведеного 19–29 травня 2017 р. Київським міжнародним інститутом соціології за кошти Університету Альберти в Канаді в межах дослідницького проекту Research Initiative on Democratic Reforms in Ukraine під проводом професора О. Білаш, майже 67 %, тобто переважна більшість, громадян України підтримує політику державного сприяння українській мові. Частка прибічників поширення української зросла на 11 % з 2014 р., а підвищення статусу російської – впала на 9 %. На запитання про те, «яку мову держава має підтримувати насамперед», 64 % відповіли, що українську, 19 % – що «всі мови однаковою мірою», 10 % – що «у кожній частині країни – ту мову, яку там найбільше вживають» і лише 2 % – що російську.

На запитання, що має в першу чергу робити «державна політика в мовній сфері», 61 % відповіли, що «сприяти поширенню української мови в усіх сферах життя», 20 % – «вирішити питання статусу російської мови», а 12 % – «забезпечити реалізацію прав національних меншин у мовній сфері».

Мовне питання в українському суспільстві зазвичай піднімає хвилю дискусій на тему національної ідентичності. Обговорення квотування національного продукту за ознакою мови на телебаченні й радіо викликало бурхливу реакцію медіа й соцмереж, традиційно розділивши суспільство на два табори – «за» і «проти». На жаль, такі теми часто є предметом постійних спекуляцій та перекручувань.

Фахівці та експерти, залежно від політичних поглядів, справжніх намірів і знань по суті, давали найрізноманітніші оцінки новим ініціативам. У цілому їх можна звести до трьох точок зору:

1. Закон є великою перемогою і нарешті зробить телебачення україномовним.

2. Закон є суцільною імітацією й зрадою, у телеефірі й надалі пануватиме російська мова.

3. Це насильницька українізація, тотальне порушення прав людини й національних меншин.

Зрештою, більшість акторів, режисерів, письменників, сценаристів і співаків і народних депутатів підтримують нововведення на ТВ. Вони переконані, що поширення української мови допоможе підвищити почуття патріотизму українців.

За словаминародного депутата від фракції «Батьківщини» І. Крулька, Росія є агресором проти України і в умовах російської окупації «мовні квоти на телебаченні треба було вводити вже давно».

Парламентар переконаний, якщо у Європі питання мови – це більше питання комунікації, то для України – це насамперед національне та політичне питання, адже жодна мова у світі не була стільки разів заборонена, як українська.

На думку депутата, мовне квотування на телеканалах не призведе ні до яких катастрофічних проблем чи утисків чиїхось прав, адже українські громадяни, незалежно від їхнього мовного вибору, мають знати державну мову.

Позафракційний народний депутат Г. Гопко також переконана, що квоти на радіо та телебаченні не мають нічого спільного ні з цензурою, ні з обмеженням свободи слова. Це, насамперед, захист в умовах війни свого інформаційного простору, який є частиною національної безпеки.

Відомий режисер і заслужений артист України О. Санін вважає, що квоти на українську мову на телебаченні потрібно було вводи давно, коли Україна тільки здобула незалежність. На його думку, український медіаефір повністю окупований сусідньою державою. Тому ні про які утиски російської мови не йдеться. Навпаки, від засилля російської протягом десятків років потерпають українські програми, українська музика, українські артисти.

Як показує досвід, багато телеканалів досі працюють не на державу, а на частину російського медіа ринку, а квоти можуть істотно змінити цю ситуацію.

Таку ж думку висловив і С. Лірник, письменник, музикант, телеведучий. Якби це було зроблено ще в 90-х роках, впевнений він, ми не мали б зараз проблем ні з війною, ні з сепаратистами тощо. Насправді, це дуже слабенький і лагідний законник. Тому треба вводити жорсткі покарання за недотримання його норм. Це питання не гуманітарне. Це питання військове, питання виживання країни, стратегічне питання. Тому такі закони зараз конче необхідні. Якщо ми не втримаємо українську мову, ми не втримаємо державу. Це просто і очевидно для всіх, наголошує С. Лірник.

На думку політичного експерта В. Краснопьорова, квотування – якісний хід з боку української влади. Важливо, що це не заборона, а правове рішення. При цьому квоти створять труднощі для певних ресурсів, яким буде необхідно змінювати програми, а це непросто. Але це крок до виходу України на новий інформаційний простір, підкреслив він.

Але, паралельно з ухваленням Закону потрібно створювати механізми дотримання зазначених у ньому квот, заявив лідер групи «ВВ» О. Скрипка. Якщо немає механізму, це просто порожні слова і порожні закони, які вкотре не виконають.

Українська мова – це наша національна самоідентичність, яка зміцнює єдність суспільства і формує політичну націю. Саме через мову передається характер людини, її світосприймання, переконаний лідер політичної партії «ПАТРІОТ» М. Голомша. Він та його однодумці впевнені, що закон про мовні квоти необхідно приймати одночасно зі скасуванням ганебного для України Закону «Про засади державної мовної політики» № 5029-VI (неофіційно – закон Колесніченка – Ківалова, прийнятий ВР в 2012 р. всупереч нормам Конституції).

Український режисер, актор і телеведучий А. Сеїтаблаєв також переконаний, що квоти на українську мову на телеканалах допоможуть більш чіткій самоідентифікації українців. Для цього української мови однозначно має бути більше і на телебаченні, і в кіно і на радіо.

А. Рудницька, співачка, телеведуча, президент мистецької агенції «Територія А», впевнена, українізація мала б бути природним процесом, але за останні роки українська мова стрімко почала зникати з ефіру. Тому її треба захищати всіма доступними і законними способами, вважає співачка.

Генеральний директор 1+1 медіа О. Ткаченко, коментуючи прийняття закону щодо квот на ТВ, зазначив, що це важливо не стільки з точки зору розвитку українського телебачення, скільки достатньо серйозно впливає на культурні зміни у суспільстві, дає змогу розширити традиції та характер вживання української мови в суспільстві в цілому, а для майбутніх поколінь – матиме визначальне значення.

Ухвалення Закону про мовні квоти на телебаченні також підтримали актори І. Вітовська, Н. Сумська, Р. Зюбіна, Л. Руснак, Б. Бенюк, О. Ступка, Д. Рибалевський, режисери В. Тихий і Т. Ткаченко, письменники і сценаристи І. Роздобудько і А. Кокотюха та багато інших.

Зокрема, кінорежисер, продюсер В. Тихий задоволений фактом ухвалення Закону, хоча визнає, що у змісті документа його авторам довелося піти на певні компроміси, без яких подібні речі не ухвалюються. Адже це рішення матиме насамперед ідеологічні наслідки для майбутнього публічного простору України. Він погоджується з думкою, що рішення про українську мову на українському телебаченні є дещо запізнілим. На переконання режисера, якби Україна розвивалася у цивілізованому напрямі останні 300 років, то зараз не було б потреби в ухваленні таких рішень.

Голова громадської організації «Російськомовні українські націоналісти» С. Замілюхін взагалі не бачить проблем у тому, що телебачення, радіо, кінотеатри розмовлятимуть рідною українською мовою, адже в Україні можливо не всі говорять, але абсолютно всі розуміють українську мову.

Закон справді зміцнить позиції української мови на телебаченні. Проте ні про цілком україномовне телебачення, ні навіть про декларовані 75 % української на більшості телеканалів мова, на жаль, не йде. Навіть через півтора роки матимемо не україномовне, а двомовне телебачення з цілком співмірними частками української та російської. Це думка частини фахівців, експертів, які впевнені, що принизливо сьогодні торгувати самою ідеєю державності. Українська повинна апріорі бути мовою спілкування, мовою ефірів, а квоти треба вводити на іноземну мову в українському ефірі. Тобто в 100-відсотковому україномовному ефірі має бути квота для мов національних меншин, які щільно проживають у певних регіонах, пояснює А. Рудницька.

Шлях до міжнаціональної терпимості та гармонії, переконаний дипломат М. Лубківський, лежить через створення потужного українського національного осердя і забезпечення прав усіх тих, хто говорить іншими мовами.

Прийняття закону про мовні квоти в Україні стало так званим «ляпасом» для громадян країни, сказав директор Інституту української мови НАНУ, доктор філологічних наук П. Гриценко. Коли шматок на ТБ іде українською, а шматок російською – це неприпустима модель мовного каліцтва, обурений професор. На думку фахівця, треба не поступово розширювати функційне поле української мови, а змінити його. В Україні має бути насамперед суперфункційне поле мови української, відповідне поняттю державна мова.

Мовна дискусія в Україні існує давно, насамперед тому, що мовне питання ніколи не було піднято на державний рівень. Протистояння щодо мови триватиме доти, доки не буде чітко визначено і не буде підкреслено новим законом роль і місце кожної мови у житті нашого суспільства, української, російської, як мови національної меншини, інших мов.

Український письменник і політичний діяч В. Шкляр також вважає, що квотування всього українського у нашій культурі взагалі виглядає дивним. Має бути 100 % україномовного контенту, а 75 % – дуже половинчасте рішення. Він сподівається, що це лише перший етап до відновлення справедливості в українському культурному просторі.

Відомий політичний експерт О. Кочетков, український письменник та видавець В. Капранов, письменниця, член Координаційної ради Міністерства культури з питань застосування української мови у всіх сферах суспільного життя Л. Ніцой також переконані, що жодних квот в ефірі бути не може. Виключно 100 % української мови не лише в ефірі, а й у національних засобах масової інформації, крім регіональних.

Противники мовної реформи знаходять різні аргументи, головний з яких – «не на часі»: начебто тема посилення захисту української відволікає суспільство від соціально-економічних проблем, у чому й зацікавлена влада.

За словами політичного експерта, директора інформаційно-аналітичного центру «Перспектива» П. Рудякова, замість того щоб займатися вирішенням гострих проблем у соціальній та політичній сфері, політики переключилися на речі, які мають у собі потужний конфліктний потенціал. На його думку, новація полягає в тому, що розширюється коло примусової українізації. Експерт переконаний, що мовна стратегія влади несе більше негативу, ніж позитиву та не є допомогою та підтримкою українській мові.

На думку народного депутата від фракції «Опозиційного блоку» Н. Скорика, чергове підняття мовного питання – спроба відвернути увагу від проблем з економікою, війною на Донбасі, тотальної корупції у владі за допомогою шаленого псевдопатріотизму.

За його словами, сумнівна законодавча ініціатива ризикує ще більше розколоти українське суспільство, крім того вона порушує Європейську мовну хартію.

Народні депутати від «Опоблоку», які одностайно не голосували за новий Закон, переконані, що перевага української в ефірі порушує права російськомовних глядачів.

Мовні квоти в обсязі не менше 75 % ефіру на державну мову для загальнонаціональних телеканалів є втручанням в їх свободу поглядів. Таку думку висловив голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ), директор Харківської правозахисної групи Є. Захаров.

Категорично проти закону про введення мовних квот на українському телебаченні виступила медіа-компанія «Інтер Медіа Груп». Телекомпанія виступила із заявою, в якій розкритикувала законопроект, оскільки він практично забороняє використання в телевізійному ефірі України будь-яких мов, окрім української. На телеканалі вважають, що цим порушуються права російськомовного населення України. В «Інтер Медіа Груп» зазначають, що Закон не сприяє розвитку українського телебачення, і завдасть серйозної шкоди, оскільки неможливо в потрібному обсязі створити якісний контент українською мовою або якісний дубляж.

Запровадження квот на телебаченні, ухвалене Верховною Радою України, викликало істеричну реакцію кремлівських ЗМІ. На сторінках пропагандистських медіа та у Facebook чиновників країни-агресора зчинилася просто-таки істерика: тут не лише квоти, що «порушують права людей», а й «примусова українізація», пророцтва, за якими українці тепер точно не стерплять такого «штучного віддалення» від «старшого брата», і ось-ось уже Україна як держава зникне.

Оскільки, проблеми захисту та розвитку державної мови – турбота не суто українська – актуальним може бути вивчення досвіду інших держав у цій сфері.

Досвід інших країн говорить якраз про ефективність квот як інструменту підтримки національної культури і мови. Як зазначають активісти Громадянського руху «Відсіч», квотування телерадіоефіру в тій чи іншій формі застосовують у багатьох країнах: Латвії, Естонії, Нідерландах, Хорватії, Угорщині, Румунії, Ірландії, Албанії, Словенії, Великобританії, Індонезії, Аргентині, Венесуелі, Чилі, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, ПАР тощо. Якщо у відсотках від загалу, квоти для пісень рідною мовою ефективно застосовуються в Польщі (33 %), Франції (40 %), Португалії (25–60 %), Німеччині (25 %) тощо. Причому в жодній з них не стояла, як у нас, проблема русифікації та домінування в національному просторі музики країни-агресора, про яку так дбає наша радіоіндустрія.

Потреба у квотах на радіо – проблема планетарного масштабу – по всьому світу мовники задля більшого прибутку прагнуть транслювати якомога більше «міжнародних хітів», забуваючи про своїх вітчизняних виконавців, мову своєї країни, зрештою – про національні інтереси.

Враховуючи мовну ситуацію в нашій країні, де актуальною є загроза русифікації, корисним взірцем для наслідування може служити французька модель.

Упродовж не одного століття Франція була і залишається піонером, принаймні на європейському континенті, послідовного запровадження твердої мовної політики, спрямованої на захист своєї мови.

Ще в ХVІ ст. у Франції був виданий перший декрет короля про використання французької мови в судовій практиці. Це був перший юридичний мовний закон.

У новітній історії країна справила неабиякий вплив на мовну політику деяких європейських держав, зокрема й наших сусідів.

Так, у 1975 р. за законом Ба-Лоріоля вся письмова та усна реклама, будь-які інструкції та офіційні документи повинні були використовуватися тільки французькою мовою. Використання іноземних слів заборонялось у тому випадку, коли існував французький еквівалент.

У 1992 р. французький парламент додав уточнення до конституції конкретним пунктом стосовно мови, а саме, що «мова Республіки – є французька мова» (Конституційний закон № 92554 від 25 липня 1992 р.).

У 1994 р. закон Ба-Лоріоля був удосконалений міністром культури Ж. Тубоном. Вдосконалений та впроваджений ним закон, відомий вже як закон Тубона, передбачав накладання штрафів і навіть ув’язнення для тих, хто не використовував французьку мову у рекламі, публічних оголошеннях і наукових конференціях.

Навіть і сьогодні 40 поважних академіків із Французької Академії продовжують підтримувати «чистоту» мови від іноземного впливу. Французька академія, безперервно, упродовж кількох сотень років, продовжує стояти на сторожі французької мови, опрацьовуючи та унормовуючи словник.

Особливість французької ситуації останнього півстоліття полягає не лише у величезній кількості мовних актів, а й в активній розбудові інституційної сфери. Для проведення мовної політики в 1966 р. було засновано Вищий комітет захисту та поширення французької мови, перейменований у 1973 р. у Вищий комітет французької мови. Комітет проіснував до 1984 р. і був замінений Головним комісаріатом французької мови, а в 1989 р. – Вищою радою французької мови. Крім того, цього ж року при Міністерстві культури було утворено Головне управління з питань французької мови, яке з 2001 р. поширило свої функції і на мови Франції. Усі згадані органи підпорядковані прем’єр-міністрові і координуються Головним управлінням з питань французької мови і мов Франції. Крім того, у 1984 р. утворено Вищу раду франкомовності, підпорядковану президентові Франції. Діяльність цієї ради лежить більше в площині міжнародної політики.

Головне управління з питань французької мови і мов Франції, яке координує мовну політику, здійснює загальний контроль за виконанням законів, виносить попередження порушникам, спільно з Міністерством юстиції готує постанови, якими надаються дозволи асоціаціям захисту французької мови на контроль за виконанням законодавства, слідкує за діяльністю асоціацій, щороку готує для парламенту звіт про виконання закону Тубона і про статус французької мови в міжнародних установах.

До речі, Франція належить до тих європейських країн, які підписали Європейську хартію регіональних або міноритарних мов, але не ратифікували її, оскільки положення цього документа суперечать першому абзацу ст. 2 Конституції Франції («мовою Республіки є французька»), що може призвести до визнання права використовувати іншу мову, ніж французька, не лише у приватному житті, а й суспільній сфері, до якої хартія відносить правосуддя, адміністративні та державні органи.

Цікаво, що закон щодо використання французької мови нічого окремо не пише про державних службовців, бо там це – аксіома. У ст. 1 зазначено, що французька мова є мовою освіти, праці, торгівлі та служби суспільного призначення. Штрафи за порушення законодавства прописані Декретом 1995 р. і розподілені на чотири категорії. Більшість порушень караються штрафом четвертої категорії – до 750 євро. Наприклад, роздавання учасникам конференції матеріалів іноземною мовою без перекладу французькою карається саме таким штрафом.

Французькі телеканали та радіостанції мають чітко виконувати закон щодо мови та походження продукту в ефірі. Відповідно до закону, ухваленого 1986 р., у Франції чітко визначені квоти продукту, який зобов’язані транслювати французькі телеканали та радіостанції. Відповідно до «Закону Леотара», як його називають у Франції (на честь тодішнього міністра культури та комунікацій Ф. Леотара), 60 % «аудіовізуальних та кінематографічних творів» в ефірі мають бути європейського виробництва, 40 % від цього обсягу мають мати французьке походження, а 16 % від річного доходу має бути спрямовано на інвестування у франкомовний телевізійний продукт.

На радіо так само 40 % пісень і музикальних творів (у тому числі 20 % для нових виконавців) мають бути французькими. Утім, навіть якщо передачі або фільми поза зазначеними в законі квотами транслюються мовою оригіналу, вони мають супроводжуватися синхронним перекладом, або ж субтитрами французькою.

Натомість у Німеччині, як повідомила юрист Відомства у справах ЗМІ землі Північний Рейн – Вестфалія К. Бюлер, немає жодних квот на національну аудіовізуальну продукцію. Це стосується як мовних обмежень, так і країни походження фільмів або аудіопродукції. Єдина вимога щодо наповнення ефіру стосується трансляції фільмів і телевізійних передач виробництва країн Європейського Союзу.

На виконання аудіовізуальної директиви ЄС у німецькому законодавстві міститься норма, відповідно до якої «переважна частина ефіру, передбачена для трансляції фільмів, серіалів і документальних передач, має бути відведена під європейську аудіовізуальну продукцію. Переважна частина ефіру має наповнюватися передачами і фільмами, виробленими у німецькомовних країнах та країнах ЄС». Конкретні відсотки, однак, не називаються. До того ж, цей припис має рекомендаційний характер, раз на рік телерадіокомпанії самі надсилають відповідні звіти до наглядових органів. Цікаво, що й без конкретних квот німецькомовна музика в ефірі німецьких радіостанцій не є рідкістю.

У Бельгії, наприклад, мовні питання вирішуються автономно кожною з трьох спільнот (фламандською, французькою, німецькою). У той час як німецька спільнота не передбачила додаткових заходів захисту своєї мови, дві інші спільноти такою можливістю активно користуються.

Приміром, фламандська спільнота встановила, що приватні радіостанції мають мовити нідерландською мовою (Dutch), проте винятки з цього правила можуть встановлюватися регуляторним органом. Фламандський уряд може встановлювати квоти на радіостанції, щоб забезпечити більше використання мови. Щодо телебачення, то принаймні 50 % загального мовлення у часовому проміжку 18:00–23:00 на каналах суспільного мовлення мають становити продукти фламандського виробництва.

У франкомовній спільноті радіостанції суспільного мовника зобов’язані транслювати принаймні 40 % некласичної музики французькою, за винятком двох тематичних каналів, які зобов’язані транслювати 15 % некласичної музики французькою (у річному вимірі). Щодо телебачення, то принаймні 33 % контенту від усього обсягу (окрім новин, реклами, спортивних подій тощо) має видаватись франкомовними фахівцями. Приватні радіостанції також мають мовити французькою.

Країни Балтії є прикладом успішного досвіду подолання постколоніальних проблем, що зіставні з нашими, зокрема, складною історією протидії «русскому миру». Мовна політика Балтійських держав – це політика протекціонізму щодо державних мов, що дало змогу консолідувати суспільство, а згодом вдало провести економічні реформи.

У Литві етнічні литовці становлять 81 %, це етнічно і мовно однорідне суспільство. Мовне питання не є джерелом конфлікту в цій державі порівняно з іншими Балтійськими країнами. Одразу після виходу з СРСР і відновлення незалежності влада у країні вдалася до доволі жорсткої мовної політики, що дало свої результати. Російська мова в Литві не становить жодної загрози литовській.

Мовні питання регулює Конституція Литви і Закон Литовської Республіки «Про державну мову».

Засоби масової інформації (друк, телебачення, радіо тощо) Литви, усі видавці книг та інших видань зобов’язані дотримуватися норм правильності литовської мови. Відповідальними за безпосереднє виконання Конституції Литви та Закону «Про державну мову» є керівники інституцій, установ, підприємств, служб та організацій.

Крім створення досконалої нормативної бази, значну увагу було приділено інформаційному простору та освіті: їх повністю переведено на литовську мову. У кінотеатрах литовські субтитри є обов’язковими, адже 95 % фільмів у литовських кінотеатрах транслюють мовою оригіналу, у тому числі й російські. Попит на останні є лише серед старшого покоління, тих, хто знає російську. Молодь натомість іде на англомовні, німецькомовні чи франкомовні фільми, що сприяє засвоєнню іноземних мов. Найпопулярнішими є фільми повністю дубльовані литовською.

У Литві функціонує орган, який працює над мовними питаннями, – Комісія з мовних питань, якій доручено, крім нормативної діяльності, також нагляд за виконанням законів з мовної політики. Рішення мовної комісії є обов’язковими для всіх організацій, установ, підприємств.

Кодекс адміністративних порушень Литовської Республіки передбачає засоби адміністративного впливу за невиконання мовного законодавства: попередження або грошове покарання (від 25 до 500 дол. США). Штраф накладають за невживання державної мови на печатках, бланках, вивісках, в опису товарів; при виконанні службових обов’язків, у діловодстві (внутрішньодержавному); за подання документів недержавною мовою, відсутність перекладу державною мовою телевізійних та радіопередач, кіно та відеофільмів; невиконання рішень Державної комісії литовської мови.

Литовська мовна комісія є членом Європейської федерації національних мовних інституцій EFNIL (European Federation of National Institutions for Language).

Слід зазначити, що імплементація системи квот на телебаченні і радіо тягне за собою ряд викликів і проблем. До прикладу, часто мовники намагаються знайди «дірки» в законодавстві, щоб відповідний контент транслювати у нічний час чи заповнювати ефір повторами однієї програми. Крім того, часто виникає проблема співвідношення кількості і якості контенту, адже «більше» не завжди означає «краще», особливо у випадках, якщо занадто високі квоти спонукають мовників шукати дешевий продукт, якість якого залишає бажати кращого. Згадана проблема повторів є особливо гострою для нішевих телеканалів і радіостанцій (спортивні, музичні, пізнавальні тощо), адже такі мовники через своє тематичне спрямування й так обмежені у виборі контенту, а додаткові ліміти можуть ще більше зменшити різноманітність передач. Зрештою, якщо мовник транслює однаковий матеріал або контент низької якості – він втрачає рейтинги, а отже й дохід від реклами. А зниження прибутку компанії прямо впливає на зменшення інвестицій у створення власного продукту тою ж таки мовою, яку держава намагається захистити. Саме тому встановлюючи квоти слід ретельно продумати можливі проблеми виконання таких вимог законодавства і, найголовніше, встановлювати ліміти, що є посильними для вітчизняної телерадіоіндустрії, інакше – законодавчі зміни залишаться лише декларацією захисту мови, а не ефективним механізмом.

Наприклад, не квотами єдиними вирішили захищати державну мову у Латвії. З 1 січня 2016 р. набрали законної сили зміни до законодавства, які скасовують систему квот, проте пропонують зовсім інший шлях захисту державної мови. Зміни були зумовлені тим, що квоти, які встановлювали мінімальну межу для використання державної мови, виконувались лише формально (до прикладу, трансляція музичних творів у нічний час). Такою формальністю користувались радіостанції, цільовою аудиторією яких було російськомовне населення Латвії. До того ж, такі радіостанції часто купували готові програми у Росії і транслювали їх з мінімальними змінами (наприклад, додавали лише власний рекламний текст). За останніми змінами, радіостанції можуть мовити або державною мовою або іноземною за власним рішенням (яке слід було прийняти до кінця 2015 р.). Якщо було обрано мовлення іноземною мовою, то переклад державною мовою не вимагається, таким чином нововведення є навіть більш ліберальними ніж попередній порядок. Разом з тим інше положення цього закону встановлює, що 90 % радіопрограм мають бути «домашнього виробництва», а отже, радіостанції, які обрали мовлення іноземною мовою повинні самостійно створювати такий контент і більше не зможуть лише перекладати куплені закордоном програми.

Цікавим є досвід Іспанії, яка теж не встановлювала квот для іспаномовного продукту, проте визначила, що телеорганізації мають інвестувати щонайменше 5 % від їхнього річного доходу у придбання європейських фільмів, серіалів, документальних та анімованих фільмів. Крім того, передбачено обов’язок кінотеатру транслювати один європейський фільм мовою оригіналу чи продубльований на одну з іспанських мов, за кожні три дні трансляції неєвропейських фільмів. Проте, окремих положень, які б встановлювали квоту для продукту іспанською мовою немає.

Загалом, способів захисту мови на законодавчому рівні безліч: від визначення квот для погодинної трансляції контенту певною мовою до встановлення обов’язку мовників інвестувати у створення такого продукту. Держава може обрати той, який вважатиме найбільш придатним для вирішення проблем у конкретній ситуації, а також може утриматися від таких дій, якщо відсутня потреба захищати мову. Врешті, навіть положення щодо захисту національного продукту (за ознакою виробництва) опосередковано захищають мову у тих країнах, де національний продукт (вироблений у державі) та національний продукт (державною мовою) – поняття синонімічні.

Дуже багато в питаннях захисту мови залежить від історичних обставин. Так, у Конституції Данії не написано, що данська – державна мова, тому, що кожен це й так знає, а у Великобританії немає комісії державної мови, але мова процвітає. Там немає кодифікованої мови, проте в Британському парламенті не говорять так, як говорять на вулиці, бо там дуже добре розуміють, якою мовою і які норми цієї мови ви повинні вживати, яких стандартів дотримуватися. Це суспільство, яке складалося історично століттями.

А ось історичний приклад мовної ситуації Ірландії може служити певною моделлю можливого майбутнього української мови за умов відсутності відповідального підходу держави до мовного планування і реального захисту української мови на офіційному рівні. У світлі сучасних політичних подій в Україні, які зачіпають також і мовне питання (зокрема, надання російській мові статусу другої державної), вивчення досвіду Ірландії в урегулюванні мовних питань, який був не завжди позитивним й сприятливим до ірландської мови, може виявитися дуже корисним і запобігти таким помилкам у сфері мовної політики, на виправлення яких знадобилися б цілі десятиліття і життя кількох поколінь.

На питання – бути чи не бути англійській мові другою офіційною у новоствореній республіці, Ірландія свого часу дала ствердну відповідь. Із наслідками такого рішення країна розплачується до сьогодні, ще не скоро можна буде повсякчас почути ірландську мову на вулицях столиці, у місті Дубліні. На сучасному етапі ця країна розробила ряд доволі цікавих документів і проектів, які, у майбутньому зможуть виправити похибки минулого і підняти мову із занепаду.

Отже, реальний поступ у просуванні української мови є, але він значно скромніший, ніж переможні реляції політиків.

Щороку приймаються один-два закони, які зменшують рівень русифікації в тій чи іншій вузькій галузі – державній службі, радіо, національному кіновиробництві, телебаченні. Проте в жодній із цих сфер українська мова і близько ще не посіла місце, яке має посідати державна мова у незалежній державі, а процеси дерусифікації не стали незворотними.

Прийняття нового Закону створить законодавчі гарантії для використання державної мови при здійсненні телевізійного мовлення. Проте, якщо ми хочемо справді українське телебачення (у сенсі як польським є телебачення в Польщі чи італійським – в Італії), потрібно приймати більш чіткі і менш компромісні законодавчі акти (Статтю підготовлено з використанням інформації таких джерел: офіційний веб-портал Верховної Ради України (http://www.rada.gov.ua); офіційне інтернет-представництво Президента України (http://www.president.gov.ua); інтернет-видання ХайВей (http://h.ua); сайт Радіо Свобода (http://www.radiosvoboda.org); сайт Центру демократії та верховенства права (http://cedem.org.ua); Портал мовної політики (http://language-policy.info); Тексти.org.ua (http://texty.org.ua); сайт ВО «Батьківщина» (https://ba.org.ua); газета Сегодня (http://ukr.segodnya.ua); сайт ESPRESO.TV (http://espreso.tv); сайт «Слово і Діло» (https://www.slovoidilo.ua); интернет-издание «ГОРДОН» (http://gordonua.com); сайт Політичної Партії «ПАТРІОТ» (http://www.uapatriot.org); онлайн-газета МедиаБизнес (http://www.mediabusiness.com.ua); інтернет-видання «Детектор медіа» (http://detector.media); інформаційна агенція «Дивись.info» (http://dyvys.info); незалежний громадсько-політичний тижневик «Наш ДЕНЬ» (http://nday.te.ua); інформаційне агентство «Главком» (http://glavcom.ua); інформаційний центр «zrada.ua» (http://zrada.today); сайт РИА Новости Украина (http://rian.com.ua); интернет-газета Страна.ua (strana.ua); Deutsche Welle (http://www.dw.com/uk/головна/s-9874); Український журнал іноземної літератури «Всесвіт» (http://www.vsesvit-journal.com).