Електронні петиції в Україні: досягнення і проблеми дворічного досвідуС. Закірова, канд. іст. наук, ст. наук. співроб. НЮБ НБУВ

Електронні петиції в Україні: досягнення і проблеми дворічного досвіду

 

Останнім часом в українському суспільстві відбувається так багато змін і новацій, що більшість громадян сприймають їх як належне, не звертаючи увагу на важливість окремих реформ. Однією з інноваційних форм взаємодії та комунікації української влади і суспільства стало запровадження інструменту електронних петицій.

З липня 2015 р., коли Верховна Рада внесла зміни до Закону України «Про звернення громадян», громадяни отримали можливість комунікації з Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування за допомогою електронних петицій. Новий механізм комунікації влади і суспільства одразу спричинив справжній бум петицій, і відтоді ситуація істотно змінилася. За майже два роки, що працює цей новітній інструмент взаємодії громадськості та владних інституцій, відбулася певна систематизація функціонування електронних петицій, виявилися окремі недоліки і переваги самого інструментарію електронної комунікації. Відтак аналіз роботи цієї системи як елементу української демократії вельми важливий для подальшого реформування і розвитку нашої країни.

Загалом за майже два роки функціонування системи електронних петицій в Україні близько 30 000 петицій було подано тільки на сайт Президенту України і понад 11 000 – на офіційні сайти обласних центрів. Як зазначив на круглому столі «Партисипативна демократія [1] в системі місцевого самоврядування» у Комітеті з питань державного будівництва Верховної ради України президент Фонду Східна Європа В. Лях, сьогодні в Україні 5–6 млн людей користуються електронними інструментами, до 2020 р. користувачів буде в три рази більше. За його словами, електронні петиції можна подати в 140 містах на єдиному порталі і у 20 містах на сайтах місцевої ради.

Успіхи України у запровадженні петиції як інструменту електронної демократії вже визнані і на міжнародному рівні. За оцінкою ООН, українці піднялися на 45 позицій за розвитком електронної участі громадян за останні два роки та увійшли у топ-35 країн світу за цим показником.

В експертному середовищі систему електронних петицій в Україні від самого початку умовно поділили на два рівня: звернення до вищих органів державної влади та органів місцевої влади і самоврядування. Такий розподіл має сенс не лише для аналізу змісту самих петицій, але і для розгляду реакції влади на звернення громадян, ефективності самого інструменту електронних петицій.

Серед вищих органів державної влади безумовним лідером за кількістю отримання електронних петицій є Президент України. Саме на сайті адміністрації Президента із серпня 2015 р. запрацював перший в Україні сервіс електронних петицій. Громадськість дуже активно включилася у новий спосіб комунікації влади і суспільства. І саме на сайт Президента були спрямована перша хвиля електронних звернень, тематика яких була і залишається вкрай різнобарвною.

Натомість уже тоді експерти, спираючись на світові тенденції та міжнародний досвід, наголошували, що загальноважлива для суспільства кількість тем, що можуть охопити практично всі найважливіші проблеми сучасної України, буде вичерпана після 10 тис. петицій. Після цього, згідно зі світовою практикою, активність подання петицій істотно зменшиться. Саме так і відбулося. За два роки українці подали Президенту майже 30 000 петицій, з них у 2017 р. – лише 1 500. За три перші місяці роботи у 2015 р. на сайті президента 36 петицій набрали понад 25 тис. голосів. За весь 2016 р. необхідну кількість голосів набрали лише дві петиції. А за поточний 2017 р. жодна з петицій не набрала необхідної кількості голосів.

Політолог О. Радчук вважає, що після того як кількість електронних петицій до глави держави сягнула більше 10 тис., сайт просто перетворився на своєрідний форум, де можна висловити свої думки з будь-якого приводу.

Частина українських експертів схильні дещо перебільшувати значення наших реалій і наголошують, що причиною спаду активності є не стільки об’єктивні світові тенденції, скільки суб’єктивна позиція представників української влади щодо сприйняття петицій. Зокрема, керівник Українського центру прямої демократії, один із ініціаторів законопроекту про запровадження в Україні системи електронних петицій І. Курус зазначає, що в нинішньому вигляді наша електрона петиція – це профанація, а не дієвий механізм взаємодії влади і громадян. І причиною цього він вважає відсутність політичної волі у керівництва країни і недосконалість чинного законодавства. За словами експерта, під час прийняття чинного зараз Закону фактично нівелювали розроблену ініціаторами процедуру реагування на петицію, залишивши тільки поняття «відповісти на петицію».

На думку І. Куруса, чиновники, що відповідальні за роботу з петиціями, незадовільно працюють у цьому напрямі. І це призводить до зневіри громадян в ефективність такого інструменту демократії як петиції, а відтак громадяни шукають інших засобів достукатися до влади. «Ми не мали б вуличних протестів. Мітинги проводять тому, що влада не чує громадян. Люди звертаються, пишуть, кричать. Тоді розуміють, що б’ються об залізобетон», – зазначає експерт. Зовсім інша ситуація, на його думку, у Швейцарії, Канаді, Британії, де петиції працюють дуже швидко. І. Курус підкреслює: «Якщо у петиції вилилася якась проблема, що назріває у суспільстві, там влада на неї реагує».

З такою точкою зору певним чином погоджується і блогер, дослідник е-Дем Лабораторії Центру Розвитку та Інновацій НаУКМА, юрист А. Ємельянова. Вона зазначає, що на початку запуску системи електронних петицій в Україні у грудні 2015 р. 74 % представників активної громадськості були схильні користуватися сервісом е-петицій як інструментом е-демократії. Таким чином, активність громадян у перший рік функціонування петицій була прогнозованою. Юрист вважає, що для того, щоб зробити український сервіс е-петицій більш ефективним, слід скористатися досвідом США та Великої Британії щодо попереднього публічного опрацювання петицій із наданням пояснень заявнику петиції, яка дублює іншу чи має некоректні висловлювання, та не є реальною для реалізації.

Натомість у громадськості існує й інша точка зору. Зокрема, аналітики інформаційно-аналітичного проекту «Ні корупції! Блогери проти корупції!», що виконує Інститут масової інформації за підтримки міжнародної організації Freedom House та МЗС Норвегії, наводять думку критиків електронних петицій. Вони вважають, що це лише один із проявів «диванного активізму» (slacktivism) і, сидячи у себе вдома за комп’ютером, не можна спровокувати соціальні зміни». Як показовий приклад вони використовують досвід подання петицій до парламенту Великої Британії. За англійськими законами, якщо петиція набере більше 100 000 голосів, вона буде розглянута на дебатах у Парламенті. Однак, наголошується на сайті «Ні корупції! Блогери проти корупції!», за результатами дебатів жодна парламентська петиція досі не була імплементована і не привела до реальних змін. Серед найпопулярніших петицій: провести другий референдум з питання виходу з ЄС (4,15 млн підписів), скасувати візит Д. Трампа до Великобританії (1,8 млн підписів), робити щеплення від менінгококової інфекції всім дітям, а не лише новонародженим (0,8 млн підписів).

Отже, думку про те, що відсутність адекватної реакції влади на петиції громадян є суто українським явищем, поділяють не всі представники громадськості.

На сьогодні українські експерти проаналізували дворічний досвід роботи системи електронних петицій. Звісно, найбільше уваги було приділено саме аналізу петицій, що біли подані Президентові України, оскільки кількість петицій, що були подані на сайти Кабінету Міністрів та Верховної Ради, в рази менша. Зокрема, на сайт Верховної Ради за весь період роботи системи подано 550 петицій, з яких дві – з відповідями, 546 – закінчився термін збору підписів і 104 – триває збір підписів. І безперечним аутсайдером серед вищих органів державної влади щодо роботи з петиціями виявився Кабінет Міністрів України. На урядовому порталі зареєстровано всього 103 петиції, з яких 20 – не підтримані, а у 83 – триває збір підписів.

Важливі висновки щодо ефективності електронних петицій на сайті Президента України зробила журналіст інформагенції «Радіо Свобода» О. Комарова. Вона зазначила, що із 40 петицій, що набрали необхідну для розгляду кількість голосів, більшість стосувалася вимог упорядкувати роботу Верховної Ради: зменшення кількості депутатів, відповідальність за невиконані обіцянки, можливість відкликання депутата та позбавлення мандату, запровадження персонального голосування за відбитком пальця, скасування депутатської недоторканості.

Вона зазначила, що дві петиції залишились без відповіді Президента, хоча вони набрали необхідну кількість голосів. Це вимога звільнити В. Шокіна і запровадити прозорий конкурс на посаду генерального прокурора України та вимога припинити електропостачання на територію тимчасово окупованого Криму. Як пояснили кореспонденту в Адміністрації Президента, ці петиції були вирішені по суті, а тому передані до архіву. О. Комарова виділила петиції, які в Адміністрації Президента вважають втіленими в життя: про надання громадянства іноземцям, що захищають України в зоні бойових дій; про надання А. Кузьменку звання народного артиста України і видачу паспортів громадянам України українською мовою, без дублювання інформації російською.

Ґрунтовне дослідження аналізу пропозицій громадян, які висловлені у петиціях до вищих органів державної влади, щомісячно проводиться громадською організацією «Комунікація змін», результати якого систематично оприлюднюються на сторінці організації у Facebook.

За характером вимог електронні петиції аналітики поділили на три групи: прохання, пропозиції та вимоги. На думку дослідників, найбільшою є група петицій-прохань (4135). Друга група – петиції-пропозиції (2990). Петицій-вимог значно менше (1109).

Більш показовим з точки зору аналізу електронних петицій є змістовна складова звернень. Автори дослідження з 30 000 вибрали 500 найбільш підтримуваних петицій, що набрали більше 1000 підписів, і проаналізували тематику і характер петицій. Серед основних тем найважливіше місце займає контроль за владою. Із 40 успішних петицій до Президента, які набрали більше 25 000 підписів, 15 відносяться саме до цієї проблеми.

Наступною особливістю є певна персональна спрямованість петицій громадян. За характером дії петиції громадян аналітики умовно поділили на дозволи (розширення свобод) та заборони (обмеження свобод).

Джерело: http://nikorupciji.org/2017/05/05/narodnyj-poryadok-dennyj-kuhnya-prezydenta/

 

Загалом представники громадської організації «Комунікація змін» дійшли висновку, що дослідження петицій демонструє тенденцію зростання зацікавленості громадян у політичних питаннях та буденних проблемах. Аналітики підтверджують дані журналістки О. Комарової про те, що найбільшу активність у створенні петицій та голосуванні за них громадяни демонструють у питаннях контролю за владою, які передбачають найбільше заборон. А найбільше дозволів – у петиціях економічної та соціальної політики та комунального господарства.

Недоліки законодавства, що регламентує функціонування системи електронних петицій в Україні, за майже два роки практичного досвіду відмітили і представники громадськості, і експерти, і чиновники, що відповідають за цю ділянку взаємодії суспільства і влади. Так, до вже згадуваної вище відсутності чіткої та прозорої процедури реагування влади на петиції громадян представники громадськості додають і інші юридичні прогалини. Зокрема, автор петиції про місце технікумів і коледжів у системі освіти України, адресованої Президентові України, Д. Довгань вважає, що норма про об’єднання підписів під усіма схожими петиціями дозволила б набрати необхідну кількість голосів. За словами ініціаторки петиції, після реєстрації її звернення, стали з’являтися «двійники» – звернення зі схожим змістом. На думку пані Довгань, це може бути наслідком широкого розголосу проблеми, і в такий спосіб люди хотіли її підтримати, або ж це цілеспрямована кампанія, щоб відтягнути та розпорошити голоси від основної петиції.

На цей же аспект законодавства звертав увагу і керівник Українського центру прямої демократії І. Курус. Він зазначає: «Було багато петицій щодо зменшення кількості народних депутатів. Через велику кількість голоси розсіювалися, а разом набрали б півмільйона». Однак, заборона реєстрації однакових чи схожих петицій є прямим порушенням чинного законодавства. Утім, як наголошує експерт, розроблений ними законопроект, який не був прийнятий Верховною Радою, передбачав, що людина не має права реєструвати петицію, аналогічну вже існуючій, а може лише підтримати її. Система б відбирала петиції за темою. Тож це питання також потребує, на думку І. Куруса, зміни законодавства.

Ще одну проблему системи електронних петицій озвучив модератор сайту електронних петицій до Президента України А. Заблоцький. Він підкреслив: «…Багато звернень, які, за законом, повністю відповідають формулюванню законності петиції та водночас є інструментами інформаційної війни проти нашої держави. Наприклад, певна інформація публікується на сайті Президента, потім у новинах вона розганяється із заголовками: “Президент планує...” тощо, і це вже інструмент сучасної інформаційної війни». Загалом він відмічає, що існує велика кількість зауважень до законодавства і потрібно вносити зміни до чинних законів, щоб унормувати роботу з петиціями.

Однак найбільшою проблемою і експерти, і чиновники, і представники громадськості вважають те, що суспільство виявилося недостатньо підготовленим до використання інструменту електронних петицій через нерозуміння і відверте незнання принципів роботи держави і державних органів влади. З моменту запуску системи електронних звернень громадян експерти наголошували на необхідності дотримання вимог під час складання петиції задля досягнення конкретного результату. Натомість заклики експертів і аналітиків не були почуті, і як наслідок – петиція як інструмент комунікації влади і суспільства виявилася недостатньо ефективною. Громадяни відправляють на сайт голови держави петиції, які стосуються чи то жетонів у Київському метрополітені чи налаштування режиму світлофорів, чи переносу столиці України з Києва у Горішні Плавні, чи навіть відверто жартівливі пропозиції. Модератор сайту електронних петицій до Президента України А. Заблоцький підкреслив: «Петиція, надіслана не за адресою, нівелює сам інструмент. Суспільні очікування завищені через нерозуміння того, як працює взагалі держава». Така ситуація призводить до того, що значна частина відповідей на петиції, що були адресовані Президентові, уявляють собою доручення іншим органам – Кабінету Міністрів, РНБО, Верховній Раді, органам місцевого самоврядування тощо.

Світова практика показує, що найбільш ефективними виступають петиції, які спрямовані місцевим органам влади. Підтвердженням цієї тенденції став і український досвід.

Експерти Всеукраїнської асоціації сприяння самоорганізації населення, які провели дослідження у 22 обласних центрах України, зазначають, що попри недоліки та зауваження, поява електронних петицій стала прогресивним кроком, що наблизив владу до потреб та інтересів громадян.

За даними Всеукраїнської асоціації сприяння самоорганізації населення станом на початок 2017 р. сервіси електронних петицій запроваджені на офіційних сайтах 21 із 22 аналізованих обласних центрів. Відсутній такий сервіс лише в Одесі, де ще в березні 2016 р. був офіційно затверджений Порядок розгляду електронних петицій, однак технічної можливості ініціювання таких звернень до сьогодні немає. Аналітики констатують, що в межах регіонів України активність громадян істотно розрізняється. Найбільша кількість зареєстрована в Києві – понад 3500 електронних звернень; далі – Харків та Івано-Франківськ (в обох містах більше 1000 петицій). Найбільш інертними у використанні е-петицій виявилися мешканці Херсона, де ініційовано чотири петиції, Ужгорода (18), Кропивницького (32), Рівного (53) та Черкасів (62), що, як зазначають експерти, закономірно з огляду на те, що ці міста запровадили петиційні сервіси останніми.

Як вважає автор презентованого дослідження «Е-петиції у системі місцевої демократії: досвід обласних центрів», аналітик Асоціації сприяння самоорганізації населення О. Колесніков, такі відомості говорять загалом про високу активність громадян України у використанні е-петицій. Для порівняння він наводить досвід Норвегії, де за два роки пілотного проекту зі впровадження місцевих електронних петицій у 14 муніципалітетах було ініційовано лише 16 звернень, з яких лише два набрали необхідні 300 підписів.

Кількість підписів, яку необхідно зібрати на підтримку електронної петиції в Україні, та тривалість строку їх збору в обласних центрах також істотно різняться. Оптимальної формули з цього приводу не існує, тож кожний регіон самостійно вирішує зазначене питання.

Щодо змісту петицій місцевого рівня, то за цією характеристикою в цілому електронні звернення можна розділити на декілька груп. Дослідники Асоціації сприяння самоорганізації населення наголошують, що переважна більшість петицій, зареєстрованих на веб-сайтах обласних центрів України, відповідають законодавчо встановленим вимогам, а порушені в них питання належать до компетенції місцевих рад.

Значна група петицій, які набрали необхідну кількість підписів, були сформульовані не чітко і занадто загально, що спричинило абстрактно-нейтральні відповіді і не дало жодних реальних результатів.

Аналітик О. Колесніков звертає увагу на те, що серед місцевих петицій, є й такі, що прямо порушують вимоги закону. Під час дослідження зафіксовано 23 такі петиції, з яких п’ять набрали необхідну кількість підписів та розглядалися місцевими радами, хоча за законом мали би бути відхилені ще на етапі ініціювання. Наприклад, у Харкові була зареєстрована петиція з вимогою запровадити комендантську годину для забезпечення громадського порядку. Однак аналітик відмічає, що комендантська година є засобом обмеження права людини на вільне пересування в демократичному суспільстві у мирний час, тож вимога петиції прямо порушує чинне законодавство.

Окремий різновид становлять петиції, які дослідники визначили як «тролінгові». До них належать, по-перше, різні жартівливі петиції, які створюються не стільки заради результату, скільки задля розваги; по-друге, петиції, що використовуються як інструмент політичної боротьби (наприклад, для іміджевої атаки на опонентів); по-третє, контр-петиції, ініційовані на противагу іншим зверненням. Загалом, «тролінгові» петиції експерти вважають своєрідним «спамом», який дискредитує електронні петиції як механізм місцевої демократії, зводячи його до абсурду. Однак тролінгові петиції існують в усіх державах, тож єдиним засобом боротьби з ними є зміна системи подачі та розгляду електронних петицій, як це було зроблено, наприклад, у Великобританії. Водночас, наголошує О. Колесніков, це є проявом реалізації права громадян на свободу вираження поглядів.

Значну групу звернень становлять петиції з проблемами, що не можуть бути вирішені органами місцевого самоврядування. Оскільки законодавство не дає можливості відхиляти петиції, які виходять за межі компетенції місцевих органів, звернення не лише реєструються, а й часто збирають необхідну кількість підписів. За цих умов міські ради змушені на них реагувати поясненням про неможливість вирішення проблеми, що з точки зору пересічного громадянина, не знайомого з принципами роботи владних інституцій, може виглядати як проста відписка.

У зазначеному ґрунтовному дослідженні відмічається, що лише близько чверті проаналізованих громадською організацією відповідей вказували на те, що петиції були підтримані місцевою владою та призвели принаймні до якихось дій, спрямованих на вирішення порушених проблем.

Натомість варто пам’ятати, що ефективність розгляду питань, зазначених у петиціях, має враховувати об’єктивні можливості вирішення вказаних проблем. Як підкреслено у матеріалі, присвяченому аналізу електронної демократії місцевого рівня на сайті «Асоціація міст України», не всі проблеми вирішуються моментально. Зокрема, лише 10 % петицій можна віднести до таких, які вирішуються одразу, ще 30 % петицій органи влади планують вирішити протягом року, а ось 60 % петицій переважно отримають хоч і обґрунтовану, але відмову.

Важливим аспектом функціонування петицій на місцевому рівні є використання електронних звернень для просування ідей політичних партій або боротьби з партійними опонентами. Аналітики звертають увагу на те, що такі петиції можуть стати одним із засобів активізації політичних сил, особливо під час передвиборних перегонів. І такі приклади вже мають місце. Зокрема, активіст «Руху нових сил» з м. Стрия І. Брик звинувачує чинну владу міста у бездіяльності: «Жодного рішення за запитами громадян у місті прийнято не було. Лише представники “Воля – Рух нових сил” написали більше десятка петицій». Причому замість аналізу конкретних причин такого стану речей політичний діяч закликає просто змінити керівництво міста. «Мер міста… перебуває на посаді вже шосту каденцію... Законсервовані люди старої системи не можуть розвивати місто. Тільки нова команда прогресивних людей… може змінити одне з найбільших міст Західної України – Стрий».

Однією з причин недостатньої ефективності електронних петицій на місцевому рівні є та ж сама проблема, що і для петицій до вищих органів влади – відсутність механізму контролю за реалізацією петицій. Але аналітики відмічають дуже цікавий київський досвід роботи з петиціями. Експерт групи електронної демократії Реанімаційного пакету реформ та керівник Центру розвитку інновацій НаУКМА С. Лобойко зазначає: «Факт запровадження місцевих електронних петицій є беззаперечним успіхом». Він вважає, що Україна є однією з перших у світі держав, що запровадила петиції до органів місцевого самоврядування, і вони були успішно апробовані, зокрема на прикладі Києва». На його думку, київська влада найбільш відкрита до петицій, вона підтримує близько 70 % петицій.

Як наголосив секретар Київради В. Прокопів, влада столиці розуміє проблеми громадян і намагається її вирішувати. «Виконання електронних петицій шкутильгає, і воно не таке, як би хотілося мені та авторам петицій. З іншого боку, Київ по виконанню, і взагалі, по роботі з петиціями, є найкращим містом в Україні», – підкреслює секретар Київради. За його словами, за півтора року функціонування сервісу петицій до міської влади 41 – набрала необхідну кількість голосів, три з них реалізовані повністю, на черзі – ще 27.

І. Хацевич, керуючий справами Секретаріату Київської міської ради, вважає, що київська влада з представниками громади напрацювали одну з найефективніших моделей петицій в Україні. Київський міський голова визначає відповідальну посадову особу (наприклад, перший заступник, заступник або керівник апарату міськдержадміністрації), яка спільно з автором розробляють план реалізації петиції. «Ми готуємо дорожню карту процесу реалізації петиції, а також щомісячний звіт за результатами роботи», – пояснив І. Хацевич.

У Києві із самого початку роботи з петиціями на сайті публікувалася не лише відповідь на петицію, а й вся хронологія розгляду порушеного у ній питання: можна побачити, які доручення кому надано, які рішення прийняті тощо. Такий київський досвід може бути корисним не лише для багатьох інших міст України, але й для роботи з петиціями, що спрямовані вищим органам державної влади.

Суспільство сьогодні має занадто критичне ставлення до першого досвіду роботи системи електронних петицій в Україні. Це певним чином пов’язано із попередніми завищеними очікуваннями від цього інструменту комунікації влади і громадян. Однак, попри недоліки і труднощі система петицій працює і має позитивні результати. Міжнародний експерт із е-урядування, радник Програми «Електронне урядування заради підзвітності влади та участі громадян» в Україні Й. Томкова відзначила, що Україна справді зробила важливі кроки у розвитку електронної демократі. Вона наголосила: «Варто пам’ятати, що кожен фініш – це старт, тому Україна тільки вступає на довгий шлях розвитку е-демократії. І те, як впевнено і швидко вона буде по ньому рухатись, залежить від спільної роботи представників влади, громадянського суспільства та міжнародних експертів. А єдиним нашим дороговказом виступає позитивний вплив е-демократії на життя кожного громадянина». Варто погодитися з юристом А. Ємельяновою, яка зазначає, що, незважаючи на труднощі імплементації, е-петиції в Україні переважно виконують свою функцію одного з інструментів прямої демократії. Цей механізм формується не так швидко, тож дворічний український досвід є лише початком тривалої та складної роботи і влади, і громадян (Статтю підготовлено з використанням інформації таких джерел: https://petition.president.gov.ua/; https://petition.kmu.gov.ua/; https://itd.rada.gov.ua/services/Petitions; https://www.auc.org.ua/; https://www.radiosvoboda.org/a/28517032.html; http://kmr.gov.ua/uk/; https://www.radiosvoboda.org/a/petitions/28532139.html; https://rns.org.ua/last-news/; http://samoorg.com.ua/blog/2017/02/13/e-petitsiyi-u-sistemi-mistsevoyi-demokratiyi-dosvid-oblasnih-tsentriv-ukrayini/; https://gazeta.ua/; http://nikorupciji.org/2017/05/05/narodnyj-poryadok-dennyj-kuhnya-prezydenta/; http://osvita.mediasapiens.ua/media_law/; https://www.facebook.com/ukrchanges/?hc_ref=PAGES_TIMELINE&fref=nf; https://www.slovoidilo.ua/2016/06/03/kolonka/aleksandr-radchuk/suspilstvo/rik-elektronnoho-dialohu-chy-ye-koryst-vid-petyczij; http://blog.liga.net/user/aemelyanova/article/25016.aspx; https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/demokratiya-v-odyn-klik-chy-rozvaga).


[1] Партисипативна демократія – вид демократії, який передбачає легальні та легітимні форми безпосередньої участі членів територіальної громади в управлінні громадою (або громадян – в управлінні державою), у процесах підготовки, ухвалення управлінських рішень та контролю за їхьою реалізацією.