Економічний ефект безвізуС. Кулицький, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ 

Імовірні економічні наслідки від запровадження безвізового режиму Європейського Союзу для України

 

Отримання Україною безвізового режиму з Європейським Союзом стало однією з найгучніших подій, що набула розголосу в ЗМІ. Поза всяким сумнівом, ця подія матиме доволі вагомий вплив на життєдіяльність українського суспільства, у тому числі й у економічній сфері. Хоча поки в ЗМІ, причому не лише українських, надзвичайно багато місця посідають повідомлення політико-пропагандистського характеру. Водночас питання ймовірних наслідків для української економіки від запровадження безвізового режиму з ЄС для громадян України не стало об’єктом серйозного аналізу в ЗМІ. А це питання, враховуючи багаторічний досвід різноманітних соціально-економічних зв’язків між Україною та країнами-членами ЄС, заслуговує на окремий аналіз. Адже виявлення таких імовірних «больових точок» сприяло б якщо не запобіганню, то принаймні більш успішному розв’язанню проблем, що можуть у майбутньому загостритись чи з’явитись в українській економіці, та й у суспільстві в цілому.

Спочатку коротко зупинимося на можливостях, які надає запровадження безвізового режиму з Європейським Союзом громадянам України. Згідно з положеннями про безвізовий режим між Україною та країнами, громадяни України можуть перетинати кордон із країнами ЄС, а по суті – Шенгенської зони, без звичного оформлення візи. Для того, щоб їздити до країн Шенгенської зони (країни-члени ЄС, крім Великої Британії та Ірландії, а також Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія) без візи, потрібен біометричний закордонний паспорт громадянина України. Безвізовий режим дає змогу громадянам України перебувати на території країн Шенгенської зони ЄС не більше 90 днів протягом будь-якого180-денного періоду. Цей режим дає право на відвідування культурних та спортивних заходів, журналістські подорожі, короткострокове навчання та обмін досвідом, поїздки на лікування тощо. Водночас безвізовий режим не дає права на роботу в країнах ЄС та Шенгенської зони в цілому, у тому числі, короткострокову. Безвізовий режим також не дає права на постійне проживання в країнах ЄС (Шенгенської зони). Для цього, як і раніше, потрібно оформити спеціальну національну візу або дозвіл на проживання. Так само безвізовий режим також не дає права на роботу та довготривале навчання в країнах ЄС (Шенгенської зони). Для цього, як і раніше, потрібно оформити спеціальну візу. Порушення правил безвізового режиму означає для громадян України, які таке порушення здійснили, загрозу депортації та заборони на повторний в'їзд до країн ЄС на кілька років.

Утім, наведені вище правила функціонування безвізового режиму з ЄС зовсім не означають, що запровадження цього режиму не стимулюватиме посилення виїзду громадян України на роботу й навчання до країн Європи. В цілому можна припустити, що згодом наслідки для економіки України від впровадження для громадян України безвізового режиму з ЄС проявлятимуться у сфері туризму й освіти, на ринках робочої сили та фінансів. Тому коротко зупинимося на ймовірних проявах такого впливу.

Зокрема, про наміри українців активніше використовувати отриманий нашою державою безвізовий режим з ЄС для поїздок за кордон, насамперед до країн Шенгенської зони, свідчить значне зростання в Україні у травні – червні цього року попиту на біометричні паспорти, які якраз й дають право на реалізацію зазначеного безвізового режиму. Насамперед, є вагомі підстави очікувати, що запровадження безвізового режиму для громадян нашої держави може помітно збільшити потік туристів з України до Європи. Причому це стосується не лише тих українців, які забажали мандрувати самостійно, а, цілком імовірно, і тих, які для цього мають намір скористатися послугами туристичних компаній. Адже далеко не всі українські громадяни достатньо добре володіють іноземними мовами та мають відповідні навички для організації самостійних закордонних подорожей.

Водночас туристичні компанії відтепер працюватимуть у більш конкурентному середовищі й будуть змушені вдосконалювати асортимент своїх послуг (мандрівок), які вони пропонують населенню України. Яскравим свідченням очікуваного збільшення потоків українців до країн Шенгенської зони є загострення останнім часом конкурентної боротьби за клієнтів між авіаперевізниками в Україні. Тобто, із впровадженням безвізового режиму з ЄС потік туристів з України до країн Шенгенської зони все менше залежатиме від різноманітних адміністративних бар’єрів й усе більше ставатиме функцією доходів населення України. Тому для оцінки ймовірних змін в обсягах туристичного потоку за межі України в майбутньому проведем короткий ретроспективний аналіз відповідних статистичних даних.

Зокрема, дані Державної прикордонної служби свідчать, що кількість поїздок громадян України за кордон загалом зростає. У цілому у 2016 р. кількість людино-виїздів з України за кордон у 1,5 раза перевищувала показник 2006 р. При цьому спостерігалися суттєві функціональні зміни в структурі поїздок: абсолютно й відносно зменшилася кількість осіб, що виїжджали в службових справах та як організовані туристи, а кількість осіб, які виїжджали з приватною метою, – зросла. Зазначені зміни стосувались як виїзду громадян України за кордон в цілому, так і їх виїзду до країн Шенгенської зони, тобто європейського макрорегіону, якого власне й стосується запровадження безвізового режиму з ЄС. Причому саме до країн Шенгенської зони надзвичайно сильно абсолютно й відносно зменшилася кількість осіб, що виїжджали в службових справах та як організовані туристи, а кількість осіб, які виїжджали з приватною метою – зросла.

У цілому динаміка потоків виїзду громадян України за кордон певною мірою знаходилася під впливом криз, яких зазнавало українське суспільство. Зокрема, чисельність осіб, що відправлялись за кордон у рамках службових поїздок й, особливо, як організовані туристи (через відповідні фірми) у кризові періоди (2009 р., 2014 р.) зменшувалась. Крім того, зазначені зміни в динаміці й структурі потоків виїзду громадян України за кордон, вочевидь, обумовлені й впливом ряду інших соціально-економічних чинників, як, наприклад, прагненням подорожувати за кордон з метою відпочинку чи заробітку.

Прагнення українців до хорошого відпочинку виявилось, наприклад, у значних обсягах виїзду з України за кордон організованих туристів у 2006 – 2011 рр. (особливо у 2007–2008 рр.). Однак, починаючи з 2012 р., спостерігалось усталене скорочення зменшення кількості громадян України, що виїжджали за кордон як організовані туристи і в службових цілях. У результаті у 2014–2016 рр. кількість громадян України, що виїжджали за кордон з такими намірами, була найменшою за все останнє десятиріччя. Наприклад, найбільшу кількість організованих туристів, що виїжджали з України за кордон, було зафіксовано у 2007 р. і становило 1898,2 тис. осіб, а громадян України, що виїжджали за кордон у службові поїздки – у 2008 р. (924,0 тис. осіб). Однак у 2016 р. із зазначеними цілями за кордон з України виїхало лише 224,6 тис. осіб і 156,2 тис. осіб, відповідно. Як бачимо, нині зазначені показники чисельності виїзду громадян України за кордон у службові поїздки та як організовані туристи скоротились у кілька разів, порівняно з попереднім десятиріччям. 

Поряд із цим кількість громадян України, що виїжджали за кордон у приватні поїздки протягом 2006–2016 рр., зросла в 1,7 раза і сягнула 24,3 млн осіб. Щоправда, і під час криз кількість громадян України, що виїжджали за кордон з цією метою, дещо зменшувалась. Але  згодом кількість громадян України, що виїжджали за кордон у приватні поїздки, знову зростала, перевищуючи попередні показники. Так, наприклад, сталося у 2011 р. і у 2016 р. З наведеного вище можна зробити такі висновки.

Насамперед слід визнати, і це підтверджується аналізом повідомлень ЗМІ, що частина громадян України, які у 2006–2011 рр. виїжджали за кордон формально як організовані туристи (а, можливо, і в службові поїздки) реально на меті мали пошук роботи, особливо в країнах Європейського Союзу. У подальшому такі громадяни могли здійснювати вже приватні поїздки за кордон, тобто проходити вже за іншою категорією обліку в документах Державної прикордонної служби.

Крім того, «бум» організованого закордонного туризму з України, особливо до інших європейських держав, у 2006–2011 рр. значною мірою був обумовлений відсутністю можливості таких мандрівок для дуже багатьох українців у радянський період (через політичні та адміністративні обмеження) і у перші 10–15 років незалежності України (через низький рівень доходів населення). Однак згодом почали діяти чинники, що обумовили зменшення попиту українців на послуги підприємств з організації туристичних поїздок за кордон. Насамперед зменшилися доходи населення. За таких обставин в ієрархії цінностей та інтересів багатьох українців інші напрями їх фінансових видатків набрали більшої ваги, порівняно з послугами з організації туристичних поїздок за кордон. Адже для багатьох громадян України до кінця 2011 р. їх знайомство як туристів з іншими країнами, особливо європейськими, вже відбулось. До того ж багато українців, вже отримавши досвід мандрівок за кордон й, водночас, маючи достатні доходи і належним чином володіючи іноземними мовами, почали мандрувати за кордон, особливо до європейських країн, самостійно.

Тобто останнім часом доволі багато громадян України, які раніше мандрували за кордон як організовані туристи або ж у службових цілях, тепер виїжджають за кордон у приватні поїздки. Особливо наочно це виявилось, за даними Державної служби статистики (Держстату) України, у 2012–2016 рр. у зменшенні кількості офіційно організованих туристів, що вирушали з України до європейських країн. Причому в цей же період збільшилась кількість громадян України, що виїжджали до європейських країн із приватною метою.

Таким чином, на підставі проведеного аналізу можна припустити, що з впровадженням безвізового режиму з ЄС чисельність організованих туристів (тобто осіб, що користуються послугами спеціалізованих туристичних фірм) з України до країн Шенгенської зони дещо зросте. Але в найближчому майбутньому цей потік не повернеться до рівня, якого він сягнув у 2006– 2011 рр. І це пов’язано не лише з очікуваним рівнем доходів населення України. Адже тепер багато українців, маючи досвід закордонних мандрівок, віддаватимуть перевагу самостійній організації своїх подорожей, тим більш, що впровадженням безвізового режиму з ЄС цьому сприяє.

З іншого боку, такий перебіг подій стимулюватиме загострення конкуренції серед туристичних фірм України, спонукаючи їх до диверсифікації власної пропозиції. При цьому не виключене певне підвищення якості туристичних послуг й деяке зниження їх ціни. Хоча в останньому випадку може мати місце поширення схем оплати туристичних послуг, що не відображаються в податковій звітності туристичних фірм до органів Державної фіскальної служби України.  

Водночас аналіз пропозиції українських туристичних фірм показує, що останнім часом вони, поряд із пропозицією послуг закордонного туризму, усе більше пропонують послуги внутрішнього українського туризму. І, як це не парадоксально, впровадження безвізового режиму з ЄС може певною мірою сприяти розвитку внутрішнього українського туризму, а також експорту Україною туристичних послуг (тобто приїздом в Україну іноземних туристів). Однак перспективи розвитку цього напряму туризму, особливо що стосується приїзду в Україну іноземних туристів, значною мірою залежатимуть від ефективності зусиль органів державної та місцевої влади, спрямованих на розвиток відповідної транспортної та соціальної інфраструктури у регіонах найбільш відвідуваних туристами.

Можна також очікувати, що впровадженням безвізового режиму з ЄС певною мірою позначиться на, так званому, неорганізованому роздрібному імпорті товарів, тобто ввезенні  іноземних товарів у багажі громадян, що повертаються в Україну з європейських країн. До останнього часу це явище в доволі значних масштабах має поширення у регіонах розвитку прикордонного руху населення, де частина населення Волинської, Львівської, Закарпатської та Чернівецької областей регулярно подорожує до Польщі, Угорщини, Словаччини та Румунії з метою купівлі/продажу певних товарів. Утім, очікувати на значний розвиток прихованого імпорту товарів у масштабах всієї України внаслідок впровадження безвізового режиму з ЄС не варто. Адже нині багатоденні подорожі громадян України за кордон, в  основному, здійснюються зі іншими цілями, ніж виключно придбання товарів.

Хоча безвізовий режим України з ЄС, як        такий, не надає українцям право на роботу в країнах-членах ЄС, однак цей режим, вочевидь, впливатиме на український ринок робочої сили. Зокрема, оглядачі ЗМІ зазначають, що працювати в ЄС без спеціальної робочої візи не можна, але можна цілком легально шукати роботу. Щоб їздити на співбесіди, безпосередньо спілкуватися з роботодавцем, знайомитися з умовами роботи в компанії до того, як пошукувач дасть згоду на роботу, українцям не потрібна робоча віза. Під час пошуку роботи можна брати участь у короткострокових навчальних програмах і тренінгах, що надаються потенційними роботодавцями. Головне, аби претенденту не виплачувалася заробітна платня за час навчання. Такі контакти безпосередньо на місці потенційної роботи дають змогу переконатися в безпеці та надійності компанії-роботодавця, а це особливо важливо, коли йдеться про кваліфіковану, високооплачувану роботу.

В основі доволі вагомого потенційного впливу безвізового режиму з ЄС для України на вітчизняний ринок робочої сили лежить значний попит на робочу силу в країнах-членах Європейського Союзу. Наприклад, за повідомленнями польських ЗМІ, перед працедавцями Польщі дедалі частіше з’являється проблема нестачі робочих рук. Особливо помітною вона стає у галузях торгівлі та послуг, а також у виробничому секторі. На додаток, польське суспільство старішає і кількість населення в продуктивному віці невпинно зменшується. Саме тому працедавці дедалі більш охоче запрошують працівників з-за східного кордону, а саме – громадян України,  підкреслює А. Булік з агенції працевлаштування Randstad. Вона додає, що здебільшого це стосується сфери фізичної праці. Хоча й високотехнологічні галузі, зокрема сфера комп’ютерних технологій, залюбки залучають на роботу українських фахівців. За рахунок українських трудових мігрантів намагаються ліквідувати нестачу робочих рук й найбільші польські торговельні мережі. Як наголошує заступник директора управління праці Варшави Л. Антковяк, роботодавці в польській столиці мають неабиякі проблеми з тим, щоб знайти працівника, і додає, що ситуацію рятують, в основному, українці. Також у Польщі значна кількість українців регулярно залучається до сезонних робіт для збору врожаю сільськогосподарських культур. Свого часу Товариство садівників Польщі навіть закликало консульські установи видавати візи заробітчанам поза чергою. Причому «П. Красуський з Міністерства розвитку Польщі застерігає, що якщо Варшава не буде створювати привабливіших умов праці для українців у Польщі, то це робитимуть інші європейські держави».

Як зазначають, наприклад, німецькі ЗМІ, відбувається міграція робочої сили до цієї країни з Польщі, а в Польщі водночас вакантні робочі місця заповнюють громадяни України. Недарма, за інформацією польських ЗМІ, деякі підприємці цієї країни «бояться, що від безвізового режиму вони матимуть лише збитки. У пошуках кращої роботи українці залишатимуть Польщу і їхатимуть далі на Захід, а польський агробізнес, або будівельний бізнес, де працювало найбільше українських громадян, опиниться перед пошуком нових працівників. Хоча безвізовий режим не дає українцям права працювати, а лише подорожувати, його можуть використовувати як можливість підшуковувати роботодавців і домовлятися з ними про вироблення робочої візи».

Крім того, німецькі ЗМІ повідомляють про зростання попиту на, так звані, ремісничі професії. До цієї категорії належать ювеліри, електрики, перукарі, будівельники, кваліфіковані працівники багатьох інших професій – всього майже на мільйоні малих підприємств у Німеччині, на яких працюють близько 4,8 млн осіб. І, принаймні частково, дефіцит зазначених фахівців у німецькій економіці може бути подоланий за рахунок залучення трудових мігрантів, не виключено, що з України.

Іноземні ЗМІ також повідомляли, що в десятимільйонній Чехії станом на кінець I кварталу 2016 р. вільними залишалося понад 117 тис. вакансій. Найболісніше нестачу «робочих рук» відчуває промисловість цієї країни. У профільному міністерстві Чехії «уточнюють: найбільший запит на інженерів-будівельників, електротехніків, механіків. Не вистачає працівників ІТ-сфери та медиків, особливо сестринського персоналу. Задля заповнення вакансій уряд розробив і схвалив пілотний проект спрощеної процедури працевлаштування спеціалістів з України». При цьому для залучення фахівців з України, як наголошують експерти, існує чималий фінансовий стимул, оскільки середня зарплата інженера-конструктора в Україні становить близько 7 тис. грн, а в Чехії починається від 1 (однієї) тис. євро (28 – 30 тис. грн). Чеські роботодавці заявляють, що «місцевий ринок праці не може запропонувати достатньої кількості кваліфікованих кадрів ані серед безробітних, ані серед нещодавніх випускників, тому працедавці змушені шукати працівників за кордоном». При цьому іноземні експерти звертають увагу на те, що Чехія вступила в боротьбу за український трудовий ресурс, і не лише за той, що вивільнився під час економічної кризи, а й за кваліфікований персонал, що в попиті на чеському ринку робочої сили. Причому вони вважають, що до таких кроків вдаватимуться й сусідні країни.

У цілому аналіз повідомлень ЗМІ показує, що українські працівники, у цілому, мають хорошу репутацію в багатьох європейських країнах. Також на користь найму саме українських працівників у ЄС порівняно з вихідцями з Азії та Африки працює цивілізаційна близькість України та інших європейських країн. Взагалі, слід враховувати, що зазначена цивілізаційна й історична близькість України та решти Європи є потенційним потужним міграційним чинником для нашої держави. Можна сказати, навіть еміграційною загрозою. Так, згідно з дослідженням, яке провела компанія Maison&Partners на замовлення Спілки підприємців і роботодавців Польщі, українців як робітників й емігрантів, поляки хочуть бачити передовсім. Далі йдуть чехи, американці та французи.

У цьому контексті можна припустити, у тому числі й з урахуванням багаторічного досвіду української трудової міграції до європейських країн, що деякі європейські країни  можуть використати запровадження безвізового режиму України з ЄС для цілеспрямованого заміщення притоку як реальних, так і потенційних трудових мігрантів й, особливо, біженців із країн Африки й Азії до цих держав на українських трудових мігрантів чи навіть емігрантів. Принагідно можна згадати заяви деяких польських високопосадовців про те, що Польща вже приймає багато біженців з України і тому не може приймати біженців з країн Африки й Азії в рамках відповідних квот нинішньої міграційної політики ЄС. До речі, зазначені заяви були розкритиковані не лише українськими дипломатами й громадськими діячами, а й представниками деяких польських ЗМІ та громадськості. 

Водночас, у зв’язку із запровадженням безвізового режиму з ЄС, можна очікувати й деякого зростання тіньової зайнятості громадян України в країнах Європи, принаймні протягом кількох найближчих років. Адже українці вже мають доволі значний практичний досвід тіньової у ряді європейських країн. І це є, так би мовити, інституційною основою для організації тіньової зайнятості громадян України у європейських країнах. Тим більш, що в цьому економічно зацікавлена й частина місцевих роботодавців. До того ж у Польщі доволі поширене нелегальне працевлаштування. Так, за повідомленнями Головного статистичного управління (GUS) Польщі, у 2014 р. «на чорно» в Польщі працювало 711 тис. осіб. Десять років тому ця цифра становила 1 млн 300 тис. осіб. Головне статистичне управління досліджує питання нелегального працевлаштування в цій державі з 1995 р. Зазначене дослідження показує, що тіньова зона має відносно велику кількість робочих місць, насамперед, для людей з низькою кваліфікацією.

Причому, наприклад, на думку М. Старчевської-Кшиштошек з Конфедерації Левіатан, що представляє інтереси польських приватних підприємців, більшість українців у цій країні нині продовжує працювати в тіньовій зоні. Зі свого боку засновник порталу pracadlaukrainy.pl Д. Дзєвіт звернув увагу, що нерідко працівники зі Сходу працюють у Польщі «на чорно». «Вони підписують трудові угоди польською мовою, а повинні і польською, і українською мовами. Насправді часто не знають, що підписують. Тоді телефонують до нас із проханням допомоги», – сказав він.

Тобто тіньова зайнятість українців у польській економіці, по суті, є спільним результатом узгодженої взаємодії польських роботодавців і українських найманих працівників. Так, на початку квітня цього року деякі польські ЗМІ повідомили, що понад тридцять українців тримали в нелюдських умовах і використовували для роботи на двох заводах харчової промисловості Новомєйського повіту, що в північно-східній Польщі. Цей факт в результаті інспекції встановили співробітники Прикордонної служби Польщі. Під час перевірки виявилося, що в приміщеннях заводів живуть нелегально працевлаштовані громадяни України. На 48 осіб, щодо яких здійснено перевірку документів, 35 не мали дозволу на роботу ні будь-якої іншої угоди. Як повідомила представниця Прикордонної служби М. Алєксандрович, двоє громадян України перебували на території Польщі незаконно, і щодо них відразу ж прийнято рішення з вимогою повернення в Україну. А щодо власників заводів було ініційовано перевірку законності працевлаштування іноземців.    

Також тіньовій зайнятості українців у ЄС певною мірою сприяє дозвіл на 90-денний термін легального перебування громадян України у Шенгенській зоні згідно з правилами безвізового режиму. Для цього, насамперед, у конкретних ситуаціях потрібна взаємна зацікавленість роботодавця і найманого працівника, А така взаємна зацікавленість, як свідчить багаторічний досвід роботи українських трудових мігрантів у ЄС, дуже часто існує. Можна навіть говорити про існування відповідної мережі соціальних комунікацій та інституційних зв’язків на рівні звичаєвого права у сфері тіньової зайнятості українців у країнах ЄС. Причому для більш-менш усталеного функціонування нелегальної зайнятості українців у деяких секторах європейської економіки або ж у невеликих обсягах використання найманої праці, наприклад у сфері домашнього господарства, ремонту квартир тощо, 90-денного терміну перебування громадян України у ЄС згідно з правилами безвізового режиму цілком достатньо.

Важливим моментом запровадженого безвізового режиму, підкреслюють оглядачі деяких вітчизняних ЗМІ, є те, що бізнес-поїздки і відрядження, за які платить український роботодавець, не вважаються «роботою в ЄС», вони є законним приводом для безвізових поїздок. А це, своєю чергою, відкриває певні можливості для функціонування схем фактичної (однак, «тіньової») роботи українців в ЄС у межах того ж таки 90-денного терміну їх перебування в країнах Шенгенської зони. Наприклад, громадянин протягом 90-денного терміну його перебування в країнах Шенгенської зони фактично працює на роботодавця з країни ЄС, формально-юридично отримуючи заробітну плату за це від української фірми, працівником якої він офіційно є. А європейський роботодавець (фірма) відшкодовує українській стороні зазначені витрати (можливо через посередників, використовуючи для цього систему легальних грошових переказів. Формальним приводом для таких робочих поїздок може бути пошук партнерів для бізнесу, обмін досвідом, участь у різних виставках, конференціях та інших профільних заходах тощо. А соціально-економічною основою функціонування подібних схем – взаємна зацікавленість сторін. Щоправда, визначити ймовірні масштаби такої тіньової зайнятості в масштабах українсько-європейських відносин поки важко через відсутність відповідної інформації. Хоча принципова можливість існування зазначених схем сумніву не викликає.

Таким чином, усе наведене вище свідчить, що саме значний попит на робочу силу в країнах-членах Європейського Союзу стимулюватиме трудову міграцію працівників з України до Європи. Причому це стосується не лише працівників низької кваліфікації, а й висококваліфікованої робочої сили. До того ж заробітки українців у країнах-членах ЄС значно вищі, ніж у себе на Батьківщині. Наприклад, українці, які працюють у Польщі, заробляють у середньому приблизно 2100 злотих нетто, тобто після вирахування усіх належних сум (понад 470 євро). Про це йдеться в доповіді, опублікованій наприкінці 2016 р. Національним банком Польщі. Документ підготували на підставі інтерв’ю з відповідними працівниками. Найбільше, майже 2800 злотих (близько 630 євро), заробляють ті, хто працює у секторі ремонтно-будівельних послуг. На тисячу злотих менше отримують працівники у сфері домашнього господарства. Причому, за словами деяких трудових мігрантів з Львівщини, за місяць роботи на польській фермі вдається заробити до 500 євро, що вдесятеро більше, ніж можна заробити у їх рідному сільському гсподарстві. І приблизно вп’ятеро більше ніж середня місячна зарплата на Львівщині, яка, за даними Держтату, становить 3,8 тис. грн, наголошують кореспонденти ЗМІ. Економічна нестабільність і масове безробіття, особливо серед молоді та для мешканців провінції, де безробіття зашкалює, є основними причинами постійного зростання кількості бажаючих підзаробити в Польщі, прокоментувала в інтерв’ю Deutsche Welle менеджер рекрутингового агентства Praca Polska Т. Будова. Про вельми значні заробітки вітчизняних трудових мігрантів, порівняно з Україною, надходить також інформація і з інших країн-членів ЄС. Вище вже згадувалися повідомлення ЗМІ щодо можливих рівнів заробітків українців у Чехії. У цілому вищі, ніж у європейських державах колишнього соціалістичного табору, заробітки українських трудових мігрантів в Іспанії, Італії та, особливо, у Німеччині.

Треба звернути увагу і на ймовірний зв’язок між запровадженням безвізового режиму та можливості для певної частини громадян України заробити собі пенсію в деяких країнах ЄС. Наприклад, в Італії іноземні робітники, які працюють законно і сплачують внески до Інституту соціального забезпечення (INPS), мають той самий соціальний захист і пенсійне забезпечення, як і італійські громадяни. Переважна частина українців може розраховувати на пенсію по старості за контрибутивною системою, яка залежить від загальної кількості сплачених внесків. Для цього необхідно, щоб виповнилося 65 років і мати принаймні п’ять років сплачених внесків. Розмір мінімальної пенсії може бути від 100 до 400 євро. Щодо прав пенсійного забезпечення іммігрантів співробітниця італійської профспілки, консультант з робочих відносин Н. Цебрик додає: «Люди, які певний час працювали незаконно на території Італії, потім легалізуючись, мають право через суд визнати відпрацьовані роки, і працедавець зобов’язаний внести до пенсійного фонду ті внески за попередній період. Суд виграти цілком реально, справа може розглядатися протягом 2 (двох) років». У разі, якщо мігрант повертається в Україну, він також має право на отримання цієї пенсії, навіть за межами Італії. Маючи банківський рахунок, людина в Україні отримує зароблену італійську пенсію. Серед українських працівників є багато людей, які розраховують на пенсію в Італії. Фахівці з імміграційної проблематики стверджують, що таких осіб вже чимало. Здебільшого це жінки, оскільки чоловіків віком понад 60 років з легально відпрацьованими годинами тут практично немає. Голова Християнського товариства українців Італії О. Городецький каже: «Серед українських працівників є багато людей, які розраховують на пенсію в Італії. Навіть, якщо її розмір буде 100–200 євро…».

Запровадження безвізового режиму з ЄС полегшує українським трудовим мігрантам можливості різноманітних контактів для організації оформлення собі європейської пенсії, де для цього є необхідні правові підстави. А відтак, може дещо зрости кількість українців відповідного віку, які вже працюють у країнах ЄС і намагатимуться допрацювати тут до того моменту, коли вони отримають право на одержання європейської пенсії.

Також слід мати на увазі, що трудовій міграції з України до ЄС й надалі сприятиме вже згадуване вище географічне заміщення робочої сили, коли на місце працівників, що виїхали на роботу до країн Західної Європи з країн Центральної Європи прибувають українські трудові мігранти. Як наголошує У. Рінне з Боннського інституту майбутнього ринку праці (ФРН), до Німеччини нині «іммігрують не лише люди з сектору низькооплачуваної праці, але й висококваліфіковані працівники. А вони, в свою чергу, докладаються до появи нових робочих місць. Якщо дивитися на це зі стратегічної перспективи, це не призводить до жодних проблем (з безробіттям. – К. С.), які варті того, аби про них говорити». Тому Німеччина останнім часом активно проводить політику залучення кваліфікованої іноземної робочої сили до своєї національної економіки. А запровадження безвізового режиму з ЄС створює передумови для ще більшого залучення громадян України на європейський ринок праці, оскільки тепер для них суттєво полегшується пошук роботи.

Запровадження безвізового режиму з ЄС також відкриває більш широкі організаційні можливості для навчання українських студентів у європейських вищих учбових закладах. Найбільше молоді нині їде до Польщі, яка приваблює прийнятною ціною за навчання, можливістю отримати європейський диплом і знайти роботу в ЄС. Причому не лише навчання у вишах, а й можливість подальшої роботи в ЄС стає потужним стимулом для освітньої міграції молоді з України. Українську молодь, наприклад, на польських вулицях можна побачити дедалі частіше. Нині кожен другий іноземний студент у Польщі – наш співвітчизник. Утім, активно прагнуть залучати українську молодь до навчання у своїх вишах не лише Польща, а й деякі інші країни ЄС, наприклад Чехія та Німеччина.

Підсумовуючи проведений вище аналіз імовірних наслідків від запровадження безвізового режиму з ЄС на розвиток українського ринку робочої сили, треба зазначити таке. Запровадження безвізового режиму з ЄС відкриває більш широкі можливості для пошуку роботи громадянами України та організації навчання української молоді у європейських вищих учбових закладах. Тому, враховуючи привабливість європейського ринку робочої сили для українців, можна очікувати на збільшення в найближчому майбутньому числа громадян України, що виїжджатимуть на роботу й навчання до країн ЄС. При цьому виїзд з України працівників низької кваліфікації не справлятиме, мабуть, значного негативного впливу на розвиток української економіки. Однак збільшення трудової міграції до європейських країн висококваліфікованих працівників, а також молоді, якщо вона після навчання не повертатиметься в Україну, може негативно позначитись на розвитку національної економіки, якщо українським підприємствам бракуватиме висококваліфікованих працівників. Тому не виключено, що для запобігання такому перебігу подій, українським підприємствам доведеться підвищувати зарплати своїм фахівцям і створювати кращі умови для залучення молоді на підприємства.

Щоправда, якщо внаслідок запровадження безвізового режиму трудова міграція чи еміграція населення до країн-членів ЄС буде відбуватися з окупованих Росією територій України, насамперед з Криму, то це не завдаватиме шкоди реальному функціонуванню української економіки. Взагалі, не слід забувати, що запровадження безвізового режиму з ЄС для громадян України за нинішніх умов автоматично стає сферою гібридної агресії Росії проти України. Непрямим чином про це свідчить реакція російських політиків та ЗМІ на зазначену подію. Тому цей напрям міжнародних відносин має стати принаймні об’єктом моніторингу відповідних українських аналітичних центрів.

В інтегральній формі економічні процеси знаходять своє відображення в різноманітних фінансових показниках. Не є винятком у цьому плані й економічні наслідки від запровадження безвізового режиму з ЄС. Щоправда, деяким із цих наслідків, як, наприклад, вплив запровадження безвізового режиму на стан вітчизняного ринку робочої сили, доволі важко подати чітку фінансову оцінку. З іншого боку, за деякими напрямами вплив запровадження безвізового режиму з ЄС на стан економіки нашої держави доволі чітко проявлятиметься в змінах платіжного балансу України.

Протягом кількох найближчих років, наприклад, можна очікувати на деяке зростання імпорту туристичних послуг у платіжному балансі України через збільшення виїзду українців у приватні подорожі за кордон, насамперед до країн ЄС. Утім, аналіз статистичних даних показує, що динаміка витрат українців на закордонні подорожі напряму залежить від рівня їх доходів. Тому малоймовірно, що протягом одного-двох найближчих років витрати громадян України на закордонні подорожі перевищать рівень 2013 р., коли такі витрати, за даними Національного банку України, становили близько 5,8 млрд дол. США. При цьому може відбуватися деякий перерозподіл доходів між різними вітчизняними та іноземними суб’єктами підприємництва, що спеціалізуються на обслуговуванні подорожей (туристичні, транспортні фірми тощо).

Що ж стосується неорганізованого роздрібного імпорту товарів з ЄС в Україну через запровадження безвізового режиму, то навряд чи його приріст буде значним, мабуть, у межах 0,5–1,0 % від загального обсягу імпорту товарів в Україну. Адже дрібні українські підприємці такі поставки вже давно налагодили. А туристи-відпочивальники мандрують не для купівлі товарів.

Поряд із цим імовірне деяке зростання трудової міграції українців до країн ЄС може, принаймні найближчими роками, збільшити надходження в Україну вільноконвертованої валюти від цієї категорії наших співвітчизників. Тим більш, що запровадження безвізового режиму сприяє трудовій міграції українців до країн ЄС з відносно вищим рівнем оплати праці.

Що ж стосується оцінки фінансових наслідків впливу від запровадження безвізового режиму з ЄС на український ринок робочої сили, то це питання потребує окремого дослідження. Адже деякі напрями такого впливу мають опосередкований латентний характер. Наприклад, втрати української економіки від довготермінової трудової міграції та, особливо, еміграції кваліфікованої робочої сили можуть проявитись у скороченні експорту продукції вітчизняних високотехнологічних галузей, насамперед машинобудування. Утім, протягом кількох найближчих років саме по собі запровадження безвізового режиму з ЄС не буде справляти суттєвого безпосереднього впливу на платіжний баланс України (Статтю підготовлено з використанням інформації таких джерел: Державна служба статистики (http://www.ukrstat.gov.ua); Національний банк України. Офіційне інтернет-представництво (http://www.bank.gov.ua); Відкрий Європу (http://openeurope.in.ua); Крим. Реалії. (https://ua.krymr.com). – 2017. – 15.05; Коммерсантъ (http://www.kommersant.ru). – 2017. – 22.05; 11.06; Независимая газета (http://www.ng.ru). – 2017. – 10.04; Новое время страны. – 2017. – №14; Новое время (http://nv.ua).  – 2017. – 15.05; Остров (http://www.ostro.org). – 2017. – 17.05;24.05; Польське радіо. – (http://www.polradio.pl). – 2016.   – 8.01; 6.07; 29.10; 12.12; 2017. – 16,24, 30.01; 10, 28.02; 6.04; 16, 24.05; РБК (http://www.rbc.ru). – 2017. – 11.05; Факти (http://fakty.ictv.ua). – 2016. – 18.05; BBC (http://www.bbc.com). – 2010. – 23.09; 10.10; DeutscheWelle (http://dw.com) – 2010. – 2.03; 9.06; 2013. – 6.08; 2014. –10.10; 2015. – 4, 11.09; 2016. – 25.02; 5.04; 13.05; 29.12; 2017.– 7.02; 24.03; 11, 22.05).

 

Кулицький С. Імовірні економічні наслідки від запровадження безвізового режиму Європейського Союзу для України [Електронний ресурс] / С. Кулицький // Україна: події,  факти, коментарі. – 2017. –  № 12. – С. 52–64. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2017/ukr12.pdf. – Назва з екрану.