М. Дем’яненко, наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Три роки президентства
П. Порошенка: проміжні підсумки та прогнози

 

Так склалося останнім часом, що в Україні саме навесні наступає термін підбиття річних підсумків роботи високопосадовців. 25 травня 2017 р. минуло три роки з дня обрання П. Порошенка Президентом України. На останніх президентських виборах саме він упевнено обійшов конкурентів і здобув переконливу перемогу ще в першому турі, отримавши близько 55 % голосів українців. Не в останню чергу такий результат був зумовлений завдяки його обіцянці, швидкому закінченні АТО, на яке так сильно сподівалося все українське суспільство. Посаду Президента П. Порошенко здобув у надскладний для всієї країни час. Анексія Криму, АТО на Донбасі, економічна криза, різке падіння рівня життя аж ніяк не сприяли швидкій реалізації реформ та втіленню передвиборних обіцянок.

Досить інформативними в контексті виконання обіцянок є результати, оприлюднені інформаційним порталом «Слово і діло», який займається постійним моніторингом рівня відповідальності українських політиків та зокрема оцінив діяльність Президента України. Так, було проаналізовано обіцянки П. Порошенка та ступінь їх виконання в анонсовані строки. За цим показником рівень відповідальності Президента становить 40 % (з проаналізованих 243 обіцянок: повністю виконано на сьогодні – 100; у процесі виконання – 87; не виконано – 66) (URL: https://www.slovoidilo.ua/persony/poroshenko-petro-oleksiiovych). І хоча цей показник далекий від ідеалу він цілком пристойний, особливо враховуючи несприятливі обставини, а також той факт, що ще значна частина обіцянок може бути реалізована в майбутньому. Також зауважимо, що до невиконаних віднесені також окремі обіцянки, які були виконані, але з порушенням запланованих строків.

Ще один аспект, на який хотілося б звернути увагу, це повноваження Президента України. Тому що наразі маємо ситуацію, коли критика П. Порошенка дуже часто спрямована «не за адресою».

На цьому зауважує і блогер, економіст Б. Кушнірук, який наводить результати опитування головного редактора ONLINE.UA С. Руденка. Останній опитав своїх читачів у Facebook на предмет того, що, на їхню думку, можна віднести до позитивів діяльності чинного Президента. Багато хто сварив Президента, причому ніхто не звернув увагу, що, за великим рахунком, все, за що критикували, не має відношення до його повноважень. За словами С. Руденка, лише 5–7 % дорослих громадян читали Конституцію України, а тому багато хто чітко не уявляє, за що відповідає Президент і які його формальні повноваження. А вони стосуються лише двох сфер діяльності: безпеки та зовнішньої політики. Таким чином, коли люди нарікають Президенту на падіння доходів громадян, бідність і навіть корупцію, вони не усвідомлюють, що це все – зона відповідальності вже уряду, а не Президента (URL: https://blogs.online.ua/ukr/kushniruk/post/729/tri-roki-prezidenta-poroshenka-pro-odne-velike-dosyagnennya/). Хоча, для декого і це не є аргументом, оскільки, на їхню думку, чинний уряд перебуває у сфері впливу глави держави.

Проте, якщо брати до уваги безпековий і зовнішньополітичний аспект роботи, то в цих напрямах якраз і спостерігаються певні досягнення, зокрема в зовнішній політиці. За всі три роки своєї каденції П. Порошенко добився того, що Україна продовжує зберігати підтримку західних країн. Не тільки з точки зору санкцій і несприйняття російської агресії, а й реально підтримує реформування та фінансування України. Хоча умови для цього дуже несприятливі, оскільки Західна Європа та Сполучені Штати наразі переживають далеко не найкращі свої часи, але вони готові навіть нести збитки і при цьому продовжують підтримувати Україну. І все це відбувається завдяки величезній роботі дипломатичних груп на чолі з Президентом.

Про здобутки П. Порошенка в реалізації зовнішньої політики говорять і за кордоном. Зокрема, посли країн «Великої сімки», до якої входять США, Канада, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія та Японія, вважають, що саме П. Порошенко і уряд стабілізували економіку України та досягли успіхів у реалізації реформ (URL: http://www.pravda.com.ua/news/2016/11/17/7127071/). А прем’єр-міністр Канади Дж. Трюдо в нещодавній телефонній розмові з Президентом України П. Порошенком заявив, що коаліція країн «Великої сімки» та країн НАТО віддана підтримці України.

Для забезпечення такої зовнішньої політики Президентові доводиться використовувати всі можливі механізми впливу на внутрішньополітичній арені, щоб проводити необхідні зміни законодавства тощо. Адже, врешті-решт оцінювати політика чи державного діяча будуть не по обіцянках і намірах, а по реальних результатах діяльності. І такі результати за ці три роки є: перше і найголовніше, це те що Україна зберігає підтримку (в тому числі й фінансову) Заходу; по-друге, практично завершено процес ратифікації Угоди про асоціацію, його ратифікували всі 28 країн ЄС, залишилися формальні моменти; також з 12 червня 2017 р. запрацював довгоочікуваний безвіз; маємо й інші досягнення в зовнішній політиці, як наприклад, 8 червня Верховна Рада підтримала законопроект № 6470, який закріплює зовнішньополітичний курс України, де пріоритет – вступ до НАТО, значна частина депутатів-ініціаторів цього законопроекту належать саме до пропрезидентської партії. Тобто в цьому конкретному напрямі, у нинішніх умовах, діяльність Президента можна вважати цілком успішною.

До речі, саме зовнішню політику більшість експертів також називають найбільш успішною впродовж трьох років діяльності П. Порошенка на посаді Президента України. Так, під час представлення результатів дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в Українському кризовому медіа-центрі, експерти оцінили діяльність Президента України протягом третього року його каденції (URL: https://www.prostir.ua/?news=bezviz-ta-konflikt-z-hromadyanskym-suspilstvom-peremohy-ta-porazky-3-roku-pravlinnya-prezydenta).

4,7 бала з можливих 10, саме таку оцінку, на думку експертів, отримав П. Порошенко протягом третього року. Це нижче за середню оцінку першого року президентства (5,3) і трохи більше ніж рік тому (4,5). Експерти зокрема зауважили, що найкраще Президент впорався із провадженням зовнішньої політики. Ключову роль тут відіграв безвізовий режим між Україною та ЄС. Серед інших досягнень – продовження санкцій проти Росії та збереження антиросійської коаліції, посилення обороноздатності, відносна стабілізація політичної ситуації, відсутність повномасштабних військових дій тощо. Тоді як внутрішню політику експерти вважають слабкою стороною діяльності П. Порошенка.              

«Основні досягнення лежать у зовнішньополітичній площині, а невдачі повторюються із року в рік. Не вдається боротьба з корупцією, яка тільки декларується, темпи реформ повільні, ситуація на Донбасі не має поки що якогось логічного розв’язку. Невдалою є кадрова політика. У цьому році додалася конфронтація з громадянським суспільством», – зазначив А. Сухарина, політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. 

Оцінили експерти також рейтинги та перспективи П. Порошенка залишитися ще на один термін. Станом на сьогодні він залишається лідером за рейтингами, хоча більшість українців не довіряють йому, але разом з тим немає довіри й до інших політичних фігур. «Більшість виборців Президента повністю йому не довіряє, але готові за нього голосувати. Є криза довіри, але він втримує певний баланс. У цьому році, як і в попередньому, П. Порошенку вдалося забезпечити статус найбільш впливової фігури у політичній системі країни. Але він особисто намагається розв’язувати багато дрібних завдань, замість того, щоб сконцентруватися на принципових стратегічних напрямах», – вважає В. Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента».

В умовах відсутності реальної кандидатури, яка б могла конкурувати з чинним Президентом на майбутніх президентських виборах, це дає підстави П. Порошенку сподіватися на переобрання. «Попри несприятливі політичні обставини, П. Порошенку вдалося забезпечити безальтернативність свого лідерства. Він може всерйоз думати про переобрання. Можливо це безриб’я, де нема яскравих кандидатів. Дуже мало, хто може похвалитися успішною взаємодією з суспільством, генеруванням суспільної довіри», – зазначив О. Сушко, науковий директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва.

Разом з тим експерти назвали також окремі недоліки та прорахунки, які в подальшому можуть стати серйозною проблемою для П. Порошенка та призвести до наростання конфлікту з громадянським суспільством. «Мова йде не тільки про руйнування синергії, яка склалася після Майдану, коли найкращі експерти та держава працювали разом над реформами, коли сила впливу громадянського суспільства досягла досить високого рівня. Сьогодні у деяких коридорах влади навіть вживають термін “класова ненависть”. До нас повертаються деякі елементи тієї конфліктності, характерної для авторитарних режимів», – вважає О. Сушко.

Про ще одну негативну тенденцію в питанні боротьби з корупцією згадала І. Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. «Дуже тривожний сигнал, коли замість того, щоб боротися з корупцією, починають боротися з антикорупціонерами. Тому що дуже багато вони кричать і в Україні, і, що більш важливо, за її межами. Тому їх починають дискредитувати», – говорить вона.

У цьому контексті визначили експерти і головні завдання для Президента на майбутнє. Так у внутрішній політиці, на їхню думку, пріоритетним (уже третій рік) залишається проведення реальної боротьби з корупцією. Серед інших завдань експерти виокремили завершення судової реформи та ініціювання виборчої реформи. Щодо необхідності реалізації останньої зауважив зокрема І. Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ. «Склад ЦВК працює вже третій рік після завершення строку своїх повноважень. Це незрозуміло і це відноситься до конституційних повноважень Президента. Є політична роль Президента П. Порошенка не лише у тому, що у нас не реалізована виборча реформа, але й на горизонті її не видно. Експерти вказують, що Президенту та його політичній силі пропорційна система з відкритими списками не вигідна, і тому реформи немає, хоча вони її обіцяли на виборах», – пояснив він.

Проте найголовнішим завданням для Президента П. Порошенка залишається питання врегулювання ситуації на Сході України. Обіцянка завершити АТО «за години», на жаль, не виконана. І хоча формально АТО розпочав не П. Порошенко, а його попередник О. Турчинов, він погодився з її необхідністю. І як Верховний головнокомандувач несе повний тягар відповідальності за її проведення.

На думку політолога Ю. Романенка, рішення новообраного Президента піти на конфронтацію зі збройними формуваннями самопроголошених «республік» було його першим найсильнішим кроком на посаді. «Порошенко не пішов по “сурковському плану”, який йому намагалися всунути. Донбас повинен був увійти до складу України із широкими повноваженнями, які нам досі пропонують, і так далі. Це було сильне рішення», – каже він (URL: http://www.bbc.com/ukrainian/features-38236744).

До кінця літа 2014 р. наступальна операція сил АТО тривала успішно, а в РНБО навіть заявляли про підготовку до взяття Донецька та Луганська. Наприкінці серпня обстановка на фронті разюче змінилася. Київ стверджує, що воєнних успіхів бойовикам вдалося досягти через пряме вторгнення до України регулярних частин російської армії. Після чого обстановка на Донбасі значно загострилася. Завершити гарячу фазу протистояння вдалося лише у вересні, коли в столиці Білорусі було підписано «перші мінські угоди». Проте вже невдовзі бої розгорнулися з новою силою, і в лютому  2015 р. там же було укладено «другі мінські угоди», які, по суті, конкретизували та доповнювали попередній документ.

Саме підписання Мінських угод більшість експертів вважають досягненням П. Порошенка. «Він виграв час для того, щоб підняти армію і зміцнити оборону», – стверджує політолог В. Карасьов. Тоді як інший політолог М. Погребинський узагалі називає підписання «Мінська» мало не єдиним беззаперечним успіхом першої половини каденції П. Порошенка, зауваживши, що «він зупинив війну своїм підписом».   

Політолог Ю. Романенко запропонував детальніше проаналізувати події, які розгорнулися на дипломатичному фронті після підписання «Мінська». На його думку, окремі положення цих угод були вкрай невигідними для України, однак П. Порошенку вдавалося протягом двох років вичікувати і маневрувати, заявляючи, що не вдасться до жодних рішучих дій у політичній частині Мінських угод до того, як Росія не виконає свої безпекові зобов’язання. Утім, дедалі більше спостерігачів вважають, що продовжувати таку тактику надалі українському лідерові буде дедалі важче, а виконання «Мінську» і розв’язання ситуації на Донбасі, напевно, стане одним з найбільших викликів для Президента П. Порошенка в майбутньому.

До успіхів Президента П. Порошенка на внутрішньополітичній арені за ці три роки експерти відносять і його рішення про розпуск Верховної Ради України сьомого скликання. У серпні 2014 р. П. Порошенко заявив, що розпускає чинний, на той момент, парламент, який швидко змінив політичне забарвлення після перемоги Євромайдану. При цьому, зауважимо, що гострої потреби перезавантаження на той момент не було, оскільки переважна більшість законодавчих ініціатив П. Порошенка без проблем знаходила підтримку в парламенті. Однак, враховуючи резонанс та суспільний запит на переформатування влади після Революції гідності, Президент все ж оголосив дострокові вибори.

Разом з тим, на думку експертів, не відбулося очікуваного оновлення політичного класу президентської політсили – «БПП». «Багато людей, які потрапили до цієї фракції – це люди, пов’язані з попередньою політичною елітою, з Партією регіонів, і очевидно, що оновлення мало бути набагато більшим», – вважає політтехнолог Т. Березовець.

А от у питанні відставки тодішнього прем’єра А. Яценюка та призначення на його місце В. Гройсмана не має однозначної оцінки, чи це було сильним кроком Президента чи прорахунком. Хоча, більшість експертів поділяє думку про те, що після часткової ротації уряду на чолі Кабміну опинився політик, якого важко назвати політичним конкурентом чинного глави держави.

Вищезгаданий Ю. Романенко називає таке рішення помилковим. «Що Порошенко отримав по факту? Він викинув Яценюка, поставив на його місце Гройсмана, який сприймається як його продовження. Тож вся токсичність, яка раніше накопичувалась на Яценюку, зараз обертається проти самого Порошенка, і йому прикриватися просто немає чим», – резюмує політолог. Натомість, В. Карасьов називає рішення про ротацію уряду першим, коли мова йде про сильні кроки Президента. «Гройсман – це “своя людина”. Візьміть, наприклад, цей скандал з “плівками Онищенка”. В інших обставинах, як при Кучмі, еліти почали б орієнтуватися на прем’єра – як на фігуру, не зачеплену скандалом. А так – цей скандал не є небезпечним для політичного виживання Президента», – говорить експерт.

Взагалі кадрова політика П. Порошенка, залишається предметом для критики з боку експертного середовища та суспільства. До кінця не зрозуміло, чим керується Президент у прийнятті конкретних кадрових рішень, але подекуди вони досить суперечливі й неоднозначні. Одним з показових кадрових прорахунків Президента експерти називають історію колишнього губернатора Одещини М. Саакашвілі. Спочатку П. Порошенко надав своєму «старому другові» громадянство та призначив керівником однієї з ключових областей, однак уже через півтора року М. Саакашвілі заявив про відставку та звинуватив Президента в підтримці «кланів», яким фактично належить вся влада в області.

«М. Саакашвілі – це помилка, яка ще може аукнутися. Багато хто відмовляв П. Порошенка від цього кроку, але він все одно взяв М. Саакашвілі і надав йому громадянство», – каже В. Карасьов.

 Т. Березовець вважає, що така кадрова політика ґрунтується на консерватизмі та особистій відданості П. Порошенку. «Президент є консерватором у кадровій політиці. У нього ключовим чинником при призначенні часто буває особиста довіра, на противагу професіоналізму претендента. І коли цієї довіри немає, то багато призначень не відбувається», – говорить він.

«Він зберіг коло людей, які працювали для його бізнесу, і допоміг їм укріпитися у парламенті, у структурах влади, у Нацбанку. Це – помилка, яка дорого йому обійдеться», – застерігає політолог М. Погребинський.

Бізнесове минуле Президента залишається серед головних причин невдоволення суспільства. І мова йде не лише про кадрову політику. Ю. Романенко вважає, що П. Порошенко діє на своїй посаді «як бізнесмен, а не як політик», і в цьому експерт вбачає справжній корінь чималої кількості його проблем.

Ще під час виборчої кампанії П. Порошенко заявляв, що він не є класичним олігархом. І це, певною мірою, допомогло йому отримати електоральну прихильність виборців, які очікували цього відділення бізнесу від влади. Більш того, він запевнив про наміри позбутися всього бізнесу, окрім «5 каналу», і займатися тільки державними справами.

«Буде закладена нова традиція: коли людина приходить на вищу посаду, він робить рішучі кроки для того, щоб продемонструвати не лише країні, але і світу, що він позбавляється від бізнесу, продає його і концентрує всі свої зусилля, весь свій час на служіння народу. Я збираюся вчинити саме так», – розповів П. Порошенко (URL: http://povin.com.ua/2113-13-06.html).

Наразі його опоненти наголошують, що Президент продовжує займатися бізнесовими питаннями, можливо, більшою мірою за посередництва своїх бізнес-партнерів, які досить часто самі представляють владу. До кола його бізнес-інтересів, окрім кондитерської компанії «Рошен», відносять також підприємства в різних галузях економіки (фінансова сфера, агро бізнес, медіа, часто пов’язують з автопромом та ін.). І хоча, формально Президентові вдається дотримуватися положень закону про держслужбу, реальне відмежування від бізнесу все ж залишається під великим питанням. 

Таким чином, аналіз думок експертного середовища показує, що трирічний період президентства П. Порошенка, який очолив державу у досить непростий час, був ознаменований як досягненнями, так і прорахунками в його діяльності. До перших можна віднести успішну реалізацію зовнішньої політики, окремі досягнення в безпековій сфері, а також низку позитивних внутрішньополітичних рішень. Серед основних недоліків у діяльності Президента експерти підкреслюють невиконання окремих обіцянок: найголовніша – швидке завершення АТО, відокремлення влади від бізнесу (у тому числі на власному прикладі) та ін., а також окремі прорахунки як, наприклад, у кадровій політиці, тощо. Також слід відмежовувати критичні закиди на адресу чинного Президента, які перебувають не в зоні його конституційних повноважень, але разом з тим не потрібно забувати про його вплив на парламент, уряд та інші органи державної влади. Що ж стосується політичних перспектив П. Порошенка, то, за даними соціологічних опитувань, його рейтинг далекий від того, який був три роки тому, проте подальші досягнення та успіхи в реалізації реформ чи в питанні врегулювання ситуації на Донбасі, та за умов відсутності реального конкурента, можуть гарантувати йому ще один президентський термін. Отже, продовжуючи реалізовувати політику реальних змін у державі, П. Порошенко матиме всі шанси увійти в історію з почесним званням Президента-реформатора.

 

Дем’яненко М. Три роки президентства П. Порошенка: проміжні підсумки та прогнози [Електронний ресурс] / М. Дем’яненко // Україна: події, факти, коментарі. – 2017. – № 12. – С. 4–10. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2017/ukr12.pdf. – Назва з екрану.