Приватні в’язниці: зарубіжний досвідТ. Полтавець, мол. наук. співроб. НЮБ НБУВ

Приватні в’язниці: зарубіжний досвід

 

Наприкінці 2015 р. Міністерство юстиції України розпочало реформування пенітенціарної служби. Головним завданням реформи є зміна радянської тюремної системи, що полягає у перевихованні, соціалізації та поверненні до нормального життя особи, що потрапила до місць позбавлення волі. Формально реформа стартувала, однак, проблем у пенітенціарній системі не зменшилося, як і не покращилися умови перебування людей за ґратами.

Відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 р. № 343 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» та № 348 «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції» відбуваються заходи з реформування Державної кримінально-виконавчої служби України.

Концепція приватних в’язниць у нашій державі на законодавчому рівні поки що ніяк не врегульована. Водночас, Г. Гецадзе, заступник міністра юстиції України, не виключає появи приватних тюрем в Україні найближчим часом. В урядових колах, на неофіційному рівні, обговорювалася ідея створення приватних в’язниць у державі, як альтернативу чинній системі, що дозволило б у рази зменшити витрати на утримання ув’язнених.

Станом на 1 вересня 2016 р. у сфері управління Державної пенітенціарної служби України перебуває 148 установ та 589 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції. Крім того, 29 установ знаходяться на території Донецької та Луганської областей, що тимчасово не контролюється українською владою. В установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, розташованих на контрольованій території, утримується 60 771 особи.

Діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України забезпечують 37,0 тис. працівників, що пройшли кваліфіковану підготовку, з них: середній та старший начсклад – 11,4 тис.; рядовий та молодший начсклад – 16,9 тис.; вільнонаймані працівники – 8,7 тис.

У виправних колоніях діє 90 промислово-виробничих, 11 сільськогосподарськими підприємств, 137 майстерень та 117 підсобних господарств. Як стверджує, заступник голови Міністерства юстиції Д. Чернишов, за півроку підприємства виправних закладів  реалізували товарної продукції на суму 252,5 млн грн, що перевищує заплановані результати.

Засудженим та особам, узятим під варту надають медичні послуги 18 відомчих лікарень (8 – туберкульозних, 9 – багатопрофільних; 1 – лікувальний заклад психіатричного профілю) та 114 медичних частин в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.

2014 р. було прийнято ряд законів спрямованих на покращення умов перебування засуджених у в’язницях, зокрема, право на необмежену переписку, користування мобільними телефонами та Інтернетом, право соціальне забезпечення, оформлення пенсій та оплачувану роботу. Однак, пенітенціарна система України залишається на межі занепаду, а запровадження системи приватних в’язниць могло б стати альтернативою існуючим державним закладам.

 Як показує міжнародний досвід, приватні в’язниці можуть не тільки покращити стан пенітенціарної системи, а й принести в державний бюджет додаткові кошти. Відповідно до закордонного досвіду, управління державними закладами позбавлення волі передається приватним структурам. Існує декілька форм залучення приватних інвесторів до пенітенціарної системи:

-                     приватні підприємці надають послуги в сфері харчування, освіти, медицини;

-                     будівництво в’язниці приватною компанією та управління державними органами пенітенціарної служби;

-                     управління в’язницею передається повністю приватній особі;

-                     приватний інвестор проектує, будує та керує в’язницею на умовах лізингу, по закінченні терміну договору, в’язниця переходить у власність держави.

Вагомим стимулом для вкладання капіталу приватним інвестором у «тюремну» сферу є певне державне фінансування та можливість використання ув’язнених як дешеву робочу силу.

Яскравим прикладом популярності приватних в’язниць є Сполучені Штати Америки. Передумови для появи приватних в’язниць у США існували ще в XIX ст., коли підприємці використовували ув’язнених як дешеву робочу силу, а також недержавні установи залучали до обслуговування тюремної системи. На початку 80-х років ХХ ст., у США, збільшилася кількість ув’язнених у рази, що зумовило попит на послуги приватних компаній, які готові були керувати діючими тюрмами та відкривати нові заклади позбавлення волі.

У 1983 р. американські юристи Т. Бізлі та Р. Кранц запропонували бізнес-ідею, що передбачала вирішення проблем із перевантаженістю в’язниць за рахунок приватних інвесторів. Таким чином, було створено 2-і найбільших корпорації –  Корекційна Корпорація Америки (CCA) та WACKENHUT, які контролюють близько 75 % від загальної кількості приватних в’язниць у США. Один із засновників корпорації CCA, наголосив, що федеральні тюрми можна продавати як автомобілі, нерухомість чи навіть гамбургери. На сьогодні, приватні виправні установи становлять окремий сектор американської економіки з мільярдними статками.

 Приватні в’язниці Сполучених Штатів Америки гарантовано отримують грошову компенсацію на утримання одного ув’язненого, незалежно від витрат, таким чином прибутковість досягається за рахунок кількості осіб, що перебуває за ґратами.

 Як правило, приватні корпорації позиціонують свою діяльність як економічно вигідну, що скорочує державні видатки, однак, згідно з результатами дослідження, проведеного Бюром судової статистики США, економія досягається завдяки штучно заниженим витратам на обслуговування тюрми (неякісне харчування, неналежне медичне обслуговування, порушення умов перебування ув’язнених, некваліфікований обслуговуючий персонал та охорона). На утримання одного ув’язненого у приватних в’язницях використовується коштів на третину менше, аніж у федеральних.

Як стверджує, адміністратор приватної тюрми, Р. Бораас, що істотна економія досягається за рахунок скорочення кількості охоронців для максимальної кількості ув’язнених. Так, у сучасній в’язниці в штаті Вірджинія, якою керує Корекційна Корпорація, за 750 ув’язненими наглядає 5 співробітників денної зміни та 2 – нічної. Однак, в деяких округах, контракти федеральних в’язниць з приватними компаніями нанесли численних фінансових збитків місцевим бюджетам.

 Політика адміністрації приватних виправних закладів передбачає скорочення терміну позбавлення волі за «гарну поведінку», проте, за будь-яке порушення термін збільшується на 30 діб, у чому найбільш зацікавлена корпорація. Відповідно до досліджень, проведених у Нью-Мексіко, за гарну поведінку з приватних в’язниць було достроково звільнено засуджених у вісім разів більше, аніж з федеративних.

Релігійна конфесія пресвітеріанської церкви США, Об’єднана методистська церква та католицькі єпископи Південної Америки  виступають проти приватних в’язниць ы вимагають ввести мораторій на будівництво нових тюрем. Головною причиною незадоволення суспільства приватною пенітенціарною системою є  те, що більшість ув’язнень відбувається з метою поповнення дешевою робочою силою підприємства. Підприємець часто змушує людей, які відбувають покарання, перепрацьовувати, щоб отримати більше прибутків.

У 2016 р. було підписано наказ Міністерство юстиції США про закриття всіх приватних в’язниць на території держави, у зв’язку з виявленням низького рівня безпеки та насилля. Проте, у лютому 2017 р. Генеральний прокурор Дж. Сешнс відмінив цей наказ.

Великобританія одна із перших країн Європи, перейняла досвід США, у запровадженні приватних в’язниць. На початку  1990-х років консервативна партія Великобританії дозволила укладати короткострокові контракти з приватними структурами на обслуговування державних в’язниць, з метою вирішення проблеми переповненості тюрем. На сьогодні, в Англії та Уельсі діє 134 тюрем, з них 14 – належать приватним фірмам, решта – державній пенітенціарній службі, при цьому кожен шостий ув’язнений перебуває у приватній в’язниці.

Завдання приватних інвесторів полягає в проектуванні, будівництві, управлінні та фінансуванні в’язниці терміном 25 років. Приватні компанії, як правило, підписують контракт, по-закінченні якого в’язниця переходить у власність пенітенціарної служби. Інвестори отримують кошти на утримання в’язнів (можливі варіанти щодобового або щомісячного фінансування кожного арештованого чи за кожне доступне місце, незалежно від того, зайняте воно чи ні).

Приватні тюрми повинні відповідати державним стандартам та виконувати всі умови передбачені контрактом, якщо ці вимоги порушуються інвестором – передбачено штраф або позбавлення державного фінансування. Правомірність та дотримання норм контролюється державними інспекторами та незалежними місцевими моніторинговими службами. Усі скарги ув’язнених розглядає омбудсмен.

Однак, профспілки Великобританії вважають, що приватні фірми, з метою економії, недостатньо ретельно підбирають персонал, що впливає на рівень  безпеки.

У липні 2012 р., Ліга Говарда (британська недержавна організація з реформи пенітенціарної системи), опублікувала дані опитування Populus, щодо ставлення населення до реформи пенітенціарної служби, відповідно до яких, половина опитуваних виступила категорично проти приватних в’язниць, натомість, 37 % респондентів – комфортно почуваються поряд з приватними тюрмами, 49 %  – не комфортно почуваються та 23 % – дуже не комфортно. Згідно з опитуванням, жінки та люди старші 65 років, не бажали проживати біля приватних закладів з позбавлення волі. Дослідження показали, що переважна більшість приватних в’язниць мають більш низькі показники рецидивізму, ніж аналогічні в’язниці державного сектора як для довгострокових і короткострокових ув’язнених. Для того щоб оцінити переваги чи недоліки приватних в’язниць на території Великобританії досить побіжно описати умови перебування в’язнів у державних закладах подібного типу. Місцеві правозахисники однією з головних проблем у цій сфері вважають перенаселеність в’язниць. Як приклад вони наводять свідчення одного з ув’язнених який відбуває покарання у камері ще з двома співкамерниками. Розмір камери 12 на 8 футів [3,6 х 2,4 м]. Двоє з них перебувають – на двоярусному ліжку, один на одноярусному. «Це просто жах. У вас туалет за межами камери, якщо відверто, це принизливо», – ділиться досвідом англійський в’язень. Варто зазначити, що згідно з британськими законами має діяти принцип «одна камера – один ув’язнений». Показовою в цьому сенсі є статистика смертей серед людей, які перебувають під вартою у Великобританії. Так, за два роки (2011–2012), у в’язницях померло 237 засуджених при загальній чисельності 87 787 ув’язнених. Для порівняння, в Україні, за останні три місяці, у в’язницях померло 144 особи, при чисельності 60 771 ув’язнених. Ф. Крук, виконавчий директор Ліги Говарда, закликає звернути увагу на проблему смертності та констатує, що люди не мають вмирати під вартою у державних установах.

Бельгія, країна з порівняно невеликим державним бюджетом та великою кількістю ув’язнених, також скористалися послугами приватної фірми на будівництво в’язниці. Голова департаменту Міністерства юстиції з питань  інфраструктури та колишній директор приватної в’язниці, Ельс Ван Ерк, повідомляв, що бельгійські тюрми потребували термінового створення нових місць, за дуже короткий період. Інвестори зацікавилися таким проектом та оголосили конкурс. Нині, бельгійські в’язниці нагадують тризіркові готелі з індивідуальним душем і санвузлом, комп’ютерами та кінотеатром і спортивним залом. Бельгійські безпритульні, безробітні, наркозалежні із задоволенням потрапляють до таких в’язниць. Водночас, Н. Коен, адвокат і правозахисник, вважає, що приватні в’язниці є великою загрозою для пенітенціарної системи країни.

В Естонії, де найбільший процент ув’язнених серед європейських країн, діє дві приватні в’язниці. У 2007 р. в Японії було збудовано першу приватну в’язницю для засуджених за нетяжкі злочини на 1000 місць.

 Подібні проекти розглядалися в Латвії, Болгарії, Угорщині, Чехії. Латвійський союз ділового партнерства виступив з ініціативою створення приватних тюрем для бізнесменів. М. Барбара, голова ЛСДП, вважає, що дуже часто бізнесменів засуджують несправедливо.  Вони змушені відбувати покарання разом із шахраями та злочинцями, що призводить до криміналізації бізнесмена, і в подальшому, – до залучення його до незаконної діяльності. На її думку, такі зміни є гуманістичними і дають можливість ув’язненим успішно реабілітуватися. Однак, керівник Управління Місць Ув’язнення І. Спуре, вважає, що в Латвії не має потреби у створенні приватних в’язниць, натомість, готується реформа пенітенціарної системи, що передбачає скорочення та реорганізацію діючих в’язниць.

Теоретично приватні в’язниці є економічно вигідними для держави. Статистикою доведено, що економія досягається 5–15 % державних коштів. У деяких закордонних приватних в’язницях на офіційному рівні прописано межі економії та перелік послуг на яких можна заощадити. Економія досягається здебільшого завдяки оптимізації всіх процесів. Створення додаткових робочих місць на місцях і надходження податкових платежів до бюджету є своєрідною прибутковою справою. Однак, економія та прибуток – не означають, що приватна в’язниця ефективніша за державну, так, було доведено, що рівень безпеки та надання послуг у приватних в’язницях не відповідають нормам.

В. Ажипов, ветеран внутрішніх справ України, вважає, що приватні тюрми можуть заощадити державні кошти шляхом скорочення кадрових посад, так як, працівники пенітенціарної служби мають додаткові пільги та військову пенсію, передбачені Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу  України» від 01.01.2017 р. та фінансуються з державного бюджету.

Екс-керівник Пенітенціарної служби С. Старенький, вважає, що поки що в Україні нереально впроваджувати приватні в’язниці, а адвокат В. Теличенко, вбачає, що в українській корупційній державі, створення хоча б однієї приватної в’язниці спровокує спекуляцію та чергові зловживання пов’язані з направленнями туди засуджених, їх зайнятістю та утриманням.

О. Пташинський, колишній перший заступник  голови Департаменту з питань виконання покарань, стверджує, що приватні бізнесмени не вирішать проблему пенітенціарної системи. Він вважає, що коли держава за роки незалежності не побудувала жодної нової в’язниці, то у приватних бізнесменів надії немає. Прикладом, є оголошений інвестиційний конкурс про початок продажі старих СІЗО в містах Києві та Львові. На сьогодні, через конфлікт інтересів питання даних СІЗО не вирішено і будівництво нових приміщень не розпочато.

Підводячи підсумки, можна зауважити, що практика приватних в’язниць неоднозначна і суперечна, однак, у подальшому, залучення приватних інвесторів може змінити пенітенціарну систему держави, для цього потрібно, виключити корупційні схеми, на яких базується нинішня підприємницька діяльність та, на законодавчому рівні, прописати всі можливі варіанти заохочення приватних інвесторів співпрацювати з пенітенціарною службою. Ефективність проекту можливо перевірити лише на практиці, а для цього потрібно створити хоча б одну приватну в’язницю(Статтю підготовлено з використаннм таких джерел: http://www.kvs.gov.ua; https://focus.ua;https://humanrights.org.ua;https://112.ua;
http://hronika.info;http://www.globalresearch.ca;
http://podrobnosti.ua;https://www.mixnews.lv; http://www.segodnya.ua;https://bykvu.com;https://politeka.net;
http://www.politics.co.uk;http://www.bbc.com;http://time.com; 
http://www.contra.nu;http://khpg.org).