Свобода панорами у світі: законодавче регулювання авторського права на зображення архітектурних об’єктівО. Бусол, д-р юрид. наук, ст. наук. співроб.  НЮБ НБУВ

Свобода панорами у світі: законодавче регулювання авторського права на зображення архітектурних об’єктів

 

Freedom of  Panorama або Свобода панорами – право вільно фотографувати в громадських місцях, у яких постійно розташовані пам’ятні публічні об’єкти – архітектури, скульптури, мистецтва та ін. [1]

Автори проекту закону України «Про внесення доповнень до Закону України “Про авторське право і суміжні права” (щодо свободи панорами)» від 29.12.2014 р. № 1677, визначають свободу панорами як можливість фотографувати, знімати на відео, замальовувати та іншим способом фіксувати зовнішній вигляд тих захищених авторськими правами об’єктів, які розташовані у відкритих для вільного відвідування місцях або видимі з таких місць, тобто будівель, пам’ятників, мостів, інтер’єрів станцій метро тощо. Також свобода панорами передбачає відсутність будь-яких обмежень з боку авторів творів на виготовлення, розповсюдження та публічну демонстрацію подібних зображень.

Це питання є особливо актуальним для архітектури та мистецтва XX і XXI ст., оскільки значна частина творів цього періоду ще не перейшли в суспільне надбання за часом (70 років від смерті автора). Приклади будівель, на  публікацію фото яких формально потрібен дозвіл автора – весь комплекс післявоєнної забудови центру Києва (перейде до суспільного надбання у 2059 р.), будівля Верховної Ради України (перейде до суспільного надбання у 2033 р.), майже всі пам’ятники Т. Шевченку (оскільки більшість із них встановлена після Другої світової війни), усі пам’ятники, присвячені Незалежності України, загиблим у Голодоморі та Другій світовій війні та навіть радянська забудова «спальних» районів [2]. Таким чином, сьогодні будівля Верховної Ради України, пам’ятники Т. Шевченку, які були побудовані у радянські часи, підлягають під заборону фотографування і публікації без дозволу автора, бо їхні автори померли менше ніж 70 років тому. Це стосується також усіх творів, створених під час незалежної України, автори яких уже отримали нагороду за виконаний твір [3].

На сьогодні в Україні правовідносини у сфері авторського права регулюються Законом України «Про авторське право і суміжні права» 1993 р., Цивільним кодексом України, а також рядом міжнародних конвенцій, зокрема – Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів, яка набрала  чинності 1886 р. [4]

На сайті Президента України також була зареєстрована петиція «Свобода панорамної зйомки» від 29.08.2015 р. №22/000065-еп. щодо визначення законопроекту № 1677 як невідкладного. Вона не набрала потрібної кількості голосів у ВРУ, проте це не означає що такий закон в Україні непотрібний.

Інститут свободи панорами у світі виник не сьогодні. Ще в 1840 р. у Королівстві Баварія вступив у силу «Баварський закон про захист власності творів літератури і мистецтва від передруків» (нім. Bayerische Gesetz zum Schutz des Eigentums an Erzeugnissen der Literatur und Kunst gegen Nachdruck), відповідно до якого «твори архітектури в її зовнішніх рисах» і «пам’ятники, зведені в громадських місцях»,були виключені із загальної правової охорони, що захищає інші види людської творчості. Подібна норма існувала також у законодавстві Герцогства Брауншвейзького. На підставі згаданого закону в Саксонії в 50-х роках XIX ст. Асоціація  німецьких роздрібних торговців книги підготувала пропозиції щодо гармонізації права всієї Німеччини. Вони були опубліковані в 1857 р., як зразок для дотримування всіма державами. Документ був представлений в парламент Саксонії в 1862 р. для подальшої законодавчої роботи, яка тривала до 1864 р. Введена під час так званого Ескізу франкфуртського (нім. Frankfurter Entwurf, названий на честь місця зустрічі комітету експертів) норма дозволяла відтворювати об’єкти, поміщені на загальний огляд – це є так званою свободою твору вулиці (нім. Straßenbildfreiheit). Закон встановлював, що «відтворення зображень публічнихмонументів, розміщених постійно на вулицях і в інших публічних місцях … не покривається за рахунок зборів». Хоча роботи над Ескізом франкфуртським і були перервані, у 1865 р. Баварія, майже без змін, прийняла його за основу свого законодавства.

У створеній в 1867 р. Північно-німецькій Асоціації майже відразу почалася робота над прийняттям нового закону про охорону прав  інтелектуальної власності, але адвокати ігнорували ранню роботу франкфуртського комітету. Як наслідок, прийнятий у 1870 р. закон про авторське право, не закріплював розмежування між творами мистецтва і творами, що знаходяться і в публічному просторі, та не робив виключення для архітектурних робіт. Ситуація змінилася лише протягом одного року, після прийняття закону, бо в створеній у 1881 р. Німецькій імперії робота над авторським законодавством  почалась заново. Після багаторічної праці, у 1876 р. Рейхстаг прийняв незначною більшістю голосів «Закон про охорону авторських прав на твори образотворчого мистецтва» (нім. Gesetz betreffend das Urheberrecht an Werken der Bildenden Künste; скорочено: KunstschutzG). Відповідно до § 6 Закону прикладами заборонених форм відтворення не включені у «відтворення творів мистецтва, розташованих уздовж доріг і в громадських місцях. Відтворення не може бути виконане в тій же техніці, що і оригінал». Цей закон став взірцем, на який посилалися згодом усі подальші закони про авторське право в Німеччині.

Отже, вперше термін «свобода панорами» panoramafreiheit був закріплений у німецькому законі про авторське право (Urheberrechtsgesetz), у ч. 1 ст. 59 якого зазначено: «Допускається відтворення творів, які розміщені в громадських місцях (на вулицях, дорогах), за допомогою прийомів образотворчого мистецтва, зображення графічним способом, на фотографіях, у кінематографічних роботах, а також поширення та публічний показ таких творів. Для архітектурних творів це положення поширюється тільки на екстер’єр». Свобода панорами обмежує права власника авторського права вживати заходів у зв’язку з порушенням авторських прав відносно фотографа чи будь-кого, хто поширює зображення. Свобода панорами є винятком із загального правила, за яким власник авторського права має виключне право дозволяти репродукцію та розповсюдження твору [5].

Для визначення того, у яких країнах дозволено використання зображень архітектурних об’єктів, які існують особливості такого використання й що слід зробити, аби уникнути порушення авторських прав творців архітектурних споруд у державах, де таке використання заборонене або значно обмежене, слід  розглянути правові режими й судову практику з цього питання [6]. Важливим є встановлення правового статусу зображень. Фотографія споруди або події із життя міста чи села так або інакше відображає окремі архітектурні або скульптурні елементи. Якщо фотографія не має творчого елементу, що трапляється нечасто, її розглядають як репродукцію оригінального твору. Якщо у фотографії можна відокремити творчий елемент, то цей твір вважається окремим твором і при цьому його цінність залежить від зображених на ньому оригінальних робіт. У такому разі фотографію архітектурного або скульптурного об’єкта вважають похідним твором.

Віднедавна принцип свободи панорами потрапив під загрозу у Європі –  Комітет Європарламенту з правових питань у 2015 р. додав поправку в закон про авторське право. Так, було зазначено, що комерційне використання фотографій, відеоматеріалів та інших зображень об’єктів, розташованих у громадських місцях, можливе лише з попереднього дозволу осіб або організацій, які ними володіють. Затвердження цього положення може призвести до того, що будь-який турист або фотолюбитель, який зробив знімок пам’ятки і розмістив його на своєму інтернет-ресурсі, може отримати звинувачення в нелегітимною діяльності. Щоб вільно фотографувати і розміщувати свої роботи в Інтернеті, необхідно буде отримувати дозвіл від власника авторських прав (можливо, для отримання дозволу навіть доведеться платити).

Слід нагадати, що у Європарламенті 9 липня 2015 р. відбулися дебати щодо імплементації Директиви 2001/29/ЄС щодо гармонізації деяких аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві. Суть концепції «свободи панорами», яка є однією зі складових проекту ЄС, полягає в свободі фото- і відеозйомки, а також створенні інших зображень (наприклад, картин) об’єктів архітектури. Таке право передбачено в більшості європейських країн, наприклад, у Великобританії, Іспанії, Португалії, Польщі. Це означає, що туристи, агентства, видавці книг, органи влади, представники кіностудії можуть вільно фотографувати скульптури, будівлі, мости, а також інші споруди, що охороняються авторським правом. Заборона на «свободу панорами» передбачає, насамперед, необхідність отримувати дозволи у власників майнових авторських прав. Хоча на практиці часто виникають ситуації, коли власника прав знайти неможливо, або існують кілька осіб, які вважають себе такими власниками. Наприклад, архітектор, який створював початковий проект, а також особа, яка потім здійснювала його реконструкцію [7].

Разом із законодавчим закріпленням свободи панорами в деяких державах доволі часто трапляються випадки агресивної політики щодо захисту авторських прав. Так, бельгійська ліцензійна компанія змушує численні інтернет-ресурси по всьому світу видаляти всі фотографії однієї з найбільш відомих у Бельгії пам’яток – скульптури «Атоміум», яка являє собою збільшену в 165 млн разів кристалічну решітку заліза, що складається з дев’яти атомів. При цьому право відтворення цієї споруди коштує порівняно велику суму – 90 євро на місяць. Захищає права на численні твори мистецтва, розташовані на її території і Франція, яка з особливою увагою ставиться до культури своєї держави. Кодекс інтелектуальної власності Франції не передбачає можливості вільно відтворювати архітектурні пам’ятки на фотографіях, у фільмах, телепередачах, інших творах. Проте судова практика допускає таку можливість у разі, якщо твір архітектури є частиною фону та спеціально не виокремлюється в загальній картині відтвореного. Так, суди Франції не визнали порушення прав архітекторів вежі Монпарнас унаслідок відтворення її зображення на листівках з нічним видом вулиці Ренн у Парижі. У рішенні сказано, що вежа становила частину вулиці та є звичним пейзажем для більшості жителів околиць Парижа [8].

У Франції, як і в Італії та Бельгії, свобода панорами поширюється не на всі об’єкти. Приміром, заборонено без спеціального дозволу поміщати в мережі Інтернет фотографію Ейфелевої вежі, знятої в темний час доби, оскільки існують авторські права на її ілюмінацію [9].

У Франції додержуються «теорії прихильності», згідно з якою суди повинні визначити, в якій позиції та з якою метою архітектурна споруда була відтворена.

Спроба за будь-яку ціну захистити авторське право на архітектурні споруди була зроблена й в Австралії. Так, усесвітньо відомий Сіднейський оперний театр із метою отримання прибутку від комерційного використання його зовнішнього вигляду був зареєстрований як торгова марка. Проте суди США такий спосіб захисту відкидають, оскільки на фотографії або в іншому творі зображений добре відомий, доступний для громадськості твір архітектури як пам’ятка, а не як торгова марка, що вирізняє певний товар [10].

Дозвіл розміщувати у соціальних мережах фотознімки архітектурних пам’яток та історичних місць діє не у всіх країнах ЄС, хоча більшість депутатів Європарламенту проголосували проти поправок, згідно з якими слід мати спеціальний дозвіл для використання знімків громадських видатних місць у комерційних цілях. Нині фотознімки архітектурних пам’яток та історичних місць, як от берлінського Рейхстагу та скляних пірамід паризького Лувра, можна викладати в соціальних мережах. Як заявила представниця німецької Партії піратів у Європарламенті Ю. Реда, яка водночас обіймає посаду заступниці голови фракції Зелених, «громадяни у більшості країн можуть й надалі спокійно викладати селфі та дивитися на знамениті архітектурні споруди у “Вікіпедії”». Таким чином, Ю. Реда виступає за те, щоб так звана свобода панорами діяла на всій території ЄС.

У Німеччині свобода панорами закріплена законом, що передбачає можливість фотографувати та вільно поширювати зображення захищених авторським правом скульптур, будівель та інших об’єктів, що знаходяться у громадських місцях. Дозволяється також вести зйомку художніх календарів, поштових листівок та інших аналогічних виробів, які розміщенні на дворі чи в приміщеннях, доступ до яких відкритий для всіх постійно або у визначений час [11]. Для порівняння, у Німеччині FOP дозволяє вільну зйомку і розповсюдження зображень об’єктів, що знаходяться у громадських місцях, а в Україні, яка належить до романо-германської системи права, дозволено лише «відтворення з метою висвітлення поточних подій… в обсязі, виправданому інформаційною метою».

У Польщі дозволяється публікувати фотографії творів мистецтва, які можуть бути сфотографовані в громадських місцях (наприклад, на вулицях, у парках, скверах), але необхідно мати дозвіл від власника об’єкта, щоб сфотографувати його з його приватної території (наприклад усередині будинку, або що розташований на його землі).

Неоднозначною є і судова практика в різних країнах щодо свободи панорами. Так у США до об’єктів архітектури не належать об’єкти PGS (pictorial, graphic and sculptural works), в яких, на думку американських судів, утилітарний аспект відокремлений від образотворчого. Саме це питання було детально розглянуте в рішенні у справі Leicester v Warter Brothers, у якому йшлося про твір під назвою Zatja Madre, який містить комплекс із кількох веж, вуличної стіни і внутрішнього двору, використаного у фільмі «Бетмен назавжди» як Другий національний банк Готему. Автор цієї архітектурної споруди стверджував, що його твори належать до творів PGS, проте суди вказали, що Zatja Madre використовувався як частина цілісного архітектурного ансамблю, а вежі або вулична стіна не були використані окремо від архітектурного комплексу. Проте якщо йдеться про певну скульптуру або картину, тобто об’єкти, покликані задовольняти лише естетичні потреби, то суди стають на бік автора твору архітектури.

Скульптор Ф. Гейлорд (Frank Gaylord) виграв справу проти Поштової служби США (USPS), яка використала фотографію його роботи на поштовій марці без виплати йому відповідних авторських відрахувань. За рішенням федерального окружного суду, 87-річний скульптор міг претендувати на відшкодування належних йому комісійних американською поштовою службою. Передісторія справи: у 1986 р. Ф. Гейлорд виграв конкурс проектів меморіалу ветеранам Корейської війни у Вашингтоні. Художник-аматор майже п’ять років працював над створенням скульптурної групи «Колона» з 19 американських солдатів. Коли меморіал Ф. Гейлорда був закінчений, фотограф-любитель Дж. Аллі (John Alli) зробив декілька знімків пам’ятника. Один особливо вдалий кадр – «Колона» під свіжим снігом – Аллі роздрукував і подарував своєму батькові, ветерану Корейської війни.

У 2002 р. американський уряд вирішив увіковічити героїв війни в Кореї на поштовій марці, вибравши для цих цілей фотографію Дж. Аллі з пам’ятником Ф. Гейлорда. Фотограф захистив свій знімок авторської ліцензією, отримавши від USPS 1500 дол. комісії за використання його роботи. Однак поштові службовці не запитали дозволу у скульптора на відтворення його пам’ятника на марці, що призвело до подальшої судових процесів між автором і USPS [12]. Цей судовий процес розпочався у 2006 р., однак лише у 2013 р. по справі було винесено остаточне рішення. Суд визнав правоту скульптора, заявивши, що образ пам’ятника Ф. Гейлорда не піддався істотній трансформації на фотографії Аллі (тобто і на марці), а значить, цей випадок не можна віднести до категорії «правомірного використання». На думку судді Мур, марка та меморіал служать єдиній меті – увічнити пам’ять ветеранів Корейської війни. А те, що природа в день створення фотографії Аллі вирішила укрити пам’ятник снігом, не позбавляє скульптора прав на нього. Суд першої інстанції присудив Ф. Гейлорду 5000 дол. компенсації, але скульптор і його адвокат зажадали 10 % від 17 млн дол., які пошта отримала від продажу марок. У результаті суд виніс рішення, що USPS зобов’язана виплатити Ф. Гейлорду 10 % вартості непогашених марок і товарів із зображеннями фотографії плюс відсотки, що в сумі становить 685 тис. дол. [13]

При розгляді питання про порушення авторського права на архітектурну споруду слід з’ясувати, чи є твір суспільним надбанням, тобто чи збіг термін охорони авторських прав на цей об’єкт. Однак у деяких випадках вдається обходити й це положення. Так, влада Єгипту розглядала можливість ухвалення закону, яким використання з комерційною метою фотографій, на яких зображена єгипетська старовина, а саме – великі піраміди Гізи, а також відтворення їх у масштабах оригіналу, заборонялися [14].

З російської практики: у судовому рішенні від 26.02.2008 р. зазначено: «У судовому засіданні представники А. – К.М. і Г. заяву підтримали в повному обсязі, пояснивши, що вхідна арка і монументальна стела є важливою складовою частиною всього меморіального комплексу площі Перемоги. Авторами цього меморіального комплексу є А.І., П.М., С.І. і І., які не давали згоди на використання та поширення як агітаційного матеріалу їхні твори, в зв’язку з чим Б. порушено авторське право». Суд першої інстанції при цьому визнав: «використання і поширення об’єктів архітектури як основних об’єктів в агітаційних матеріалах допускається тільки за згодою авторів творів. Тим часом, агітаційні матеріали були представлені кандидатом Б. в окружну виборчу комісію без попередньої згоди авторів архітектурних об’єктів». Верховний Суд вказав, що використання є правомірним, оскільки об’єкт, що використовується на фотографії, не є основним [15].

У нормативно-правових актах щодо авторського права деяких держав іноді акцентується на охороні «оригінального твору». Так, у законі про охорону авторського права Королівства Великої Британії чітко вказано, що охороняються оригінальні твори – літературні, драматичні, образотворчого мистецтва тощо. Поділ на оригінальні та не оригінальні твори притаманний і американському праву, де адвокати можуть дискутувати, до якої міри твір є близьким до оригіналу, а отже, підпадає під дію закону про авторське право. В Україні ж такого критерію як оригінальність не передбачено: законом охороняється будь-яка фотографія, що зафіксована на матеріальному носії. Так, в Україні об’єктом авторського права є й фоторепродукція. І у випадку з позовом М. Андрєєва, який спеціалізується на зйомках мистецьких творів, він мав усі шанси виграти справу. Так, світлину Скіфської пекторалі авторства М. Андрєєва було спочатку опубліковано в каталозі, а далі, найімовірніше, скановано і використано як ілюстрацію для обкладинки підручника з цивільного права. Фотограф звинуватив видавців у незаконному використанні його твору з комерційною метою. Юристи ж стояли на тому, що пектораль є надбанням історії і культури, отже, її «технічне» фото не є об’єктом авторського права. У результаті було укладено мирову угоду. До речі, про оригінальність світлини в суді не йшлося.

Неправильною слід вважати думку, що законом охороняються виключно фотографії, яким притаманна художня цінність. Згідно з цим документом, об’єктом авторського права може бути будь-який твір, незалежно від жанру, цінності чи рівня майстерності.

В Україні, знімаючи будь-який пам’ятник чи скульптуру, фотограф частково відтворює ці твори, через що їхній автор може подати до суду. Кілька таких позовів було від творця пам’ятного знака на честь заснування м. Києва В. Бородая. Зокрема, він оскаржував використання зображення скульптури в рекламі «Укргазбанку» та на купонокарбованцях [16].

В Україні часто охоронці бізнес-центрів чи офісів фірм забороняють фотографам вести зйомку, заявляючи, що ті порушують авторське право власника, перебуваючи на території приватної власності. За радянських часів фотограф міг скористатися правом на «свободу панорами»: якщо на світлині фігурував пам’ятник чи захищена авторським правом будівля без акценту на них, закон не забороняв використовувати таке фото з комерційною метою. У Росії таке право залишилося. В Україні ж виникла юридична колізія: норма  щодо «свободи панорами» відсутня. Утім, практика позовів творців скульптур і архітектурних проектів в Україні не є поширеною [17]. За законом, за фотографування або зняття на відео будинка або пам’ятника, станції метро або меморіальної дошки, потрібен дозвіл автора (архітектора або скульптора). Дозвіл не потрібен, якщо автор помер більш ніж 70 років тому, в такому випадку твір є суспільним надбанням. Проте така норма обмежує використання фото та відео в освітніх та промоцілях. Зокрема, саме через відсутність «свободи панорами» в Україні з Вікісховища, сестринського проекту Вікіпедії, було вилучено частину фотографій будівлі Верховної Ради України, використання яких неможливе без згоди спадкоємців архітектора В. Заболотного». З іншого боку саме фотографуванням твору архітектури можна зберегти інформацію про архітектурний об’єкт, «якщо збереження об’єкта, в якому втілено оригінал твору, є неможливим», що регулює ч. 2 ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права» [18].

Зазначений на початку цієї статті проект закону України № 1677 до поняття «відтворення» включає виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі (наприклад, за допомогою фотографії, кінозйомки, малювання). Закон забороняє відтворення шляхом механічно-контактного копіювання, при якому зображення переноситься на копію при безпосередньому контакті з оригіналом і може пошкодити його.

До поняття «використання зображень, відеограм творів» віднесено дії на кшталт опублікування (випуску у світ), переробки, адаптації, аранжування, включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо, продаж, імпорт його примірників тощо (ст. 441 Цивільного кодексу України).

Поняття «публічно недоступне місце» закріплено в КПК України (ст. 267, 269, 270) як «місце, до якого неможливо увійти або в якому неможливо перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача або уповноважених ними осіб». Відповідно, під «публічно доступним місцем» у проекті закону розуміється місце (як у приміщеннях, так і поза ними; як у межах населених пунктів, так і поза ними), до якого можливо увійти або в якому можливо перебувати на правових підставах без отримання на це згоди власника, користувача або уповноважених ними осіб. Тобто, мається на увазі весь публічний, громадський простір.

Під «громадським місцем» у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» розуміється «частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під’їзди, а також підземні переходи, стадіони». На практиці це поширює свободу панорами на ті об’єкти, що постійно розташовані в місцях, відкритих для загального доступу громадян. Дія норми поширюється на твори: образотворчого мистецтва (скульптура, картина, малюнок, гравюра, літографія, твір художнього дизайну тощо); ужиткового мистецтва; архітектури; містобудування; садово-паркового мистецтва. Водночас дія норми не поширюється на експозиції виставок і музеїв. При цьому законні інтереси авторів цих об’єктів не порушуються, адже не підлягають обмеженню особисті немайнові права інтелектуальної власності (зазначення імені автора, якщо це практично можливо; збереження цілісності твору тощо), які підлягають захисту в судовому порядку на загальних підставах. По суті, ідеться про більш повне задоволення культурних потреб громадян України шляхом створення правової бази, яка обмежуватиме окремі майнові права авторів (які і так неможливо реалізувати внаслідок публічності розміщення об’єктів) на користь суспільства.

З аналізу вітчизняної судової практики можна зробити висновок, що коли на фотознімку, наприклад, зображена окрема будівля, пам’ятник або скульптура і така фотографія використовується з комерційною метою в календарях, листівках, на обкладинках друкованих видань або в рекламі, то ймовірність позову доволі висока. Так у 2007 р. Мукачівський міський суд стягнув з ТОВ «Мопан-Україна ЛТД» на користь фізичної особи 30 тис. грн збитку за порушення авторського права на зображення інтер’єру. Як випливає з рішення, відповідач при створенні реклами стільців «Граппа» використовував зображення інтер’єру барної стійки кафе-бару «Кактус», власником якого є позивач [19].

Десятки судових справ щодо порушення авторських прав на скульптурну композицію «Засновники Києва», яка розташована в громадському місці, було розглянуто в м. Києв. Так, «Укргазбанк» у своїй рекламній кампанії використовував зображення цієї відомої скульптури, автором якої є академік В. Бородай. Скульптором через суд стягнуто з банку 26 250 грн компенсації за порушення авторських прав [20].

Аналізуючи чинне законодавство різних країн можна виділити такі основні характеристики за якими може обмежуватися свобода панорами:

– тип об’єкту (зображення на фотографії повинно може бути трьох типів: перший – будинок; другий – пам’ятник, бюст, міська скульптура, або мемориальна дошка; третій – комплекс будинків, пам’ятників та інших творів меншого розміру тощо);

– формат зображення (2Д, 3Д тощо);

– у чиїй власності зображення знаходиться (державне, муніципальне, приватне);

– час створення;

– належність до музейного фонду;

– роль об’єкта авторського права у зображенні, статті та сторінці (основна, другорядна);

– мета використання зображення (інформаційна, освітня, рекламна тощо);

– термін, на який зображення розміщується в мережі тощо [21].

Загалом свобода панорами закріплена в законодавстві 83 країн світу. Разом з тим більш ніж у половині країн світу немає свободи панорами. Тисячі фотографів не можуть вільно демонструвати і використовувати свої фотографії, зроблені в цих країнах. Громадськість і експерти наголошують на необхідності внесення норми про свободу панорами в українське законодавство. Водночас звертають увагу на те, що запропоноване у вищезазначеному українському проекті закону визначення «свободи панорами» як «відтворення будь-яким способом, крім механічно-контактного копіювання творів» не є такою свободою, як вона розглядається, зокрема, у Пояснювальній записці до нього. Адже там йдеться про «свободу панорами» як «можливість фотографувати, знімати на відео, замальовувати та іншим способом фіксувати зовнішній вигляд об’єктів авторського права, які знаходяться у відкритих для вільного відвідування місцях або видимі з таких місць, тобто будівель, пам’ятників, мостів, інтер’єрів станцій метро тощо. Також свобода панорами передбачає відсутність будь-яких обмежень з боку авторів твору на виготовлення, розповсюдження і публічну демонстрацію подібних зображень». Отже, у Пояснювальній записці до проекту закону свобода панорами розглядається як право фіксувати зовнішній вигляд об’єкту авторського права, а не як його відтворення, як це визначено у проекті. Слід врахувати, що відтворення твору як об’єкта авторського права будь-яким способом відповідно до ст. 441 ЦК України є його використанням, яке, у свою чергу, у ст. 440 ЦК України розглядається як майнове право інтелектуальної власності на твір, яке належить його автору, якщо інше не встановлено договором чи законом. Аналогічні положення закріплені також і у ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права». До того ж в Угоді про асоціацію є норма, згідно з якою свобода панорами не допускається, якщо об’єкт є основним об’єктом фото або відеопродукту [22].

Є очевидним, що до питання свободи панорами слід підходити дуже виважено, щоб унеможливити порушення авторських прав, які гарантовані міжнародними та національними нормативно-правовими актами.

Однією з важливих цілей унормування свободи панорами в Україні є можливість на законних підставах фотографувати пам’ятки і публікувати світлини, що зробить ці об’єкти більш впізнаваними. Також це дасть змогу туристичній індустрії вільно готувати інформаційні матеріали про Україну. Так, ініціатори проекту закону аргументують, що комерційне використання творів приверне увагу туристів (зокрема, іноземних) до сучасної архітектури та скульптури України завдяки путівникам, листівкам, відеороликам, які ілюструють відповідні об’єкти авторського права. Прийняття проекту закону дасть змогу прискорити поширення інформації про Україну, а також сприятиме розвитку безкоштовних освітніх проектів (таких як Вікіпедія) і дасть можливість гармонізувати в цій частині вітчизняне законодавство з законодавством ЄС.

Загалом можна стверджувати, що відсутність в українському законодавстві норм, які регулюють свободу панорами, може затримувати розвиток науки у світі в цій сфері.


[2] Пояснювальна записка до пректу закону України «Про внесення доповнень до Закону України “Про авторське право і суміжні права” (щодо свободи панорами)» від 29.12.2014 р. № 1677. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53262.

[5] Андрощук Г. Свобода панорамної зйомки: проблеми регулювання. Інтелектуальна власність. № 2. 2016. С. 17–27. URL: https://wikiukraine.wordpress.com/2016/03/14/freedom-of-panorama/.

[7] Андрощук Г. Свобода панорамної зйомки: проблеми регулювання. Інтелектуальна власність. № 2. 2016.  С. 17–27. URL: https://wikiukraine.wordpress.com/2016/03/14/freedom-of-panorama/.

[9] Івасішина Н. В., Гуряк Л. В. Дотримання авторського права на об’єкти архітектури: стан, проблеми та порівняння норм свободи панорами. URL: http://eprints.kname.edu.ua/44415/1/4816-9574-1-SM.pdf.

[13] Американский скульптор получит 685 тыс. долл. из-за нарушенного авторского права. URL: http://artguide.com/news/1028-amierikanskii-skul-ptor-poluchit-685-tys-iz-za-narushiennogho-avtorskogho-prava.

[14] Ортынская М. Фотография на память. Чем грозит запрет на «Свободу панорамы». URL: http://blog.liga.net/user/mortinskaya/article/18482.aspx.

[15] Андрощук Г. Свобода панорамної зйомки: проблеми регулювання. Інтелектуальна власність. № 2. 2016.  С. 17–27. URL: https://wikiukraine.wordpress.com/2016/03/14/freedom-of-panorama/.

18 Івасішина Н. В., Гуряк Л. В. Дотримання авторського права на об’єкти архітектури: стан, проблеми та порівняння норм свободи панорами. URL: http://eprints.kname.edu.ua/44415/1/4816-9574-1-SM.pdf; Закон України від 20.05.1999 р. № 687-XIV «Про архітектурну діяльність». URL: zakon.rada.gov.ua.

[19] Братковский К.С. Авторское право на фотографию. URL: http://www.intellaw.org.ua/copyright_pfoto.pdf.

[20] Андрощук Г. Свобода панорамної зйомки: проблеми регулювання. Інтелектуальна власність. № 2. 2016.  С. 17–27. URL: https://wikiukraine.wordpress.com/2016/03/14/freedom-of-panorama/.

[21] Івасішина Н. В., Гуряк Л.В. Дотримання авторського права на об’єкти архітектури: стан, проблеми та порівняння норм свободи панорами. URL: http://eprints.kname.edu.ua/44415/1/4816-9574-1-SM.pdf.

[22] Андрощук Г. Свобода панорамної зйомки: проблеми регулювання. Інтелектуальна власність. № 2. 2016.  С. 17–27. URL: https://wikiukraine.wordpress.com/2016/03/14/freedom-of-panorama/.