Російсько-українське економічне протистоянняС. Кулицький, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Гібридна війна Росії проти України:
економічний вимір 2017 р.

(Початок, закінчення у №11)

 1.     Специфіка сучасного етапу гібридної війни

Гібридна війна Росії проти України, активна (чи, так би мовити, «публічна») фаза якої розпочалася в лютому 2014 р., нині вочевидь уже перейшла до свого наступного етапу. При цьому головна мета російської гібридної агресії проти нашої держави не зміниласґ, оскільки незмінною залишається насамперед природа нинішнього правлячого в Росії режиму. На думку відомого російського політолога Л. Шевцової, висловлену в інтерв’ю кореспонденту «ЛІГА.net», «абсолютно точно, з Путіним або без нього, але кремлівське самодержавство не може спокійно ставитися до України. І не через мстивість, а тому що у вас все ще залишається шанс на успішний фінал і цивілізаційний ривок: якщо він відбудеться, то стане заразливий і смертельний для кремлівського самодержавства. Тому спроби зіпсувати Україні шлях до Європи не припиняться. Для цього не обов’язково вести тільки військові дії»(http://news.liga.net/interview/politics/14729604-liliya_shevtsova_putin_lish_funktsiya_rezhima_timchenok_i_rotenbergov.htm).

Тому головна мета російської гібридної агресії проти нашої держави полягає у фактичному перетворенні України на усталеного сателіта Росії при одночасному збереженні формальної політичної незалежності України. Щоправда, аналіз інформації з відкритих джерел дає підстави вважати, що на нинішньому етапі певною мірою змінилися напрями й механізми здійснення російської гібридної агресії проти України в економічній сфері.

При цьому на шляху до своєї основної мети в гібридній війні з Україною Росія, вочевидь, і по-новому ставить свої проміжні цілі, які врешті-решт підпорядковуються досягненню її основної мети, що зазначена вище. Аналіз інформації з відкритих джерел дає підстави вважати, що такою проміжною метою нинішнього етапу російської гібридної агресії проти України є формування на окупованих територіях українського Донбасу де-факто доволі автономного від України сепаратистського анклаву з відносно усталеною економікою та соціальною сферою, стабільність життєдіяльності якого повністю залежатиме від його підтримки з боку Росії.

Тому, мабуть, у тактичному плані російська сторона на нинішньому етапі робить ставку не на безпосередню організацію поточних кризових ситуацій в українській економіці, а передусім на формування передумов для появи таких ситуацій (причому доволі потужних) у майбутньому. Це, звичайно, не означає, що російська сторона нині повністю відмовилася від стимулювання у своїх інтересах поточних кризових ситуацій в українській економіці та українському суспільстві в цілому, якщо така нагода буде. Тим більше що поточні кризи в Україні відволікатимуть нашу державу від зусиль Росії з формування відносно усталеної та автономної від України економіки та соціальної сфери окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО). Інша справа, що тепер потужні російські інформаційно-психологічні атаки на українську аудиторію вже не дають такого швидкого ефекту, як це було у 2014–2015 рр. До нинішнього ж рівня збройного протистояння на Донбасі українське суспільство в цілому в інформаційно-психологічному плані вже адаптувалося. Це, однак, зовсім не означає, що загроза дії російського військового чинника для України знята з порядку денного. Просто для того щоб негативний вплив російської військової агресії на українську економіку й суспільство в цілому миттєво став набагато відчутнішим, ніж тепер, його масштаби та інтенсивність мають значно й стрімко зрости. На щастя, поки найближчим часом загрози саме такого перебігу подій не видно. Хоча як така загроза повномасштабної російської агресії проти України поки не зникла.

Однак у контексті дослідження економічних аспектів російсько-української гібридної війни на сучасному етапі, мабуть, найбільший інтерес становить аналіз новацій з боку російської сторони як у плані напрямів здійснення цієї гібридної агресії, так і в плані методів та прийомів, що в ній застосовуються. Тому проаналізуємо ймовірний вплив інновацій російської гібридної агресії на українську економіку в контексті трансформації, так би мовити, традиційних напрямів цієї агресії. Також розглянемо питання ефективної реакції з боку України на російську гібридну агресію в площині економічного розвитку.

Значення економічних аспектів гібридної війни зростає, якщо цей конфлікт набуває затяжного характеру й жодна із сторін не може швидко досягти своєї кінцевої мети в цьому протистоянні. За таких обставин починаються, так би мовити, «позиційні бої по всьому фронту» і значно зростають вимоги до якісних та кількісних параметрів національних економік сторін конфлікту. Адже врешті-решт саме від стану економічного базису кожної зі сторін гібридної війни залежить її здатність до тривалого протистояння. Хоча ця залежність між потужністю національної економіки і тривалістю протистояння в гібридній війні, мабуть, не має жорстко детермінованого, а тим більше лінійного характеру, оскільки за своєю природою гібридна війна – асиметрична. Однак ця залежність між потужністю національної економіки і тривалістю протистояння в гібридній війні практично завжди опосередкована впливом інформаційно-психологічних і соціальних чинників. Саме така ситуація, вочевидь, сформувалася на нинішньому етапі російсько-української гібридної війни.

Провал «проекту Новоросія», фактичний параліч Мінських домовленостей і перехід на практиці до затяжної фази російсько-української гібридної війни обумовив також нові вимоги до її учасників. У цьому плані фактично офіційне визнання Росією документів самопроголошених «ДНР» і «ЛНР» було з боку агресора цілком закономірним рішенням. Адже із самого початку цього конфлікту на українському Донбасі Росія фактично взяла на себе функцію організації та підтримання життєдіяльності сепаратистського руху й самопроголошених сепаратистських територіальних утворень у цьому українському регіоні. З набуттям цим конфліктом затяжного характеру значно зросли вимоги до організації економіки самопроголошених «ДНР» і «ЛНР».

Згадувана вище Л. Шевцова вважає, що тепер сепаратистський регіон на українському Донбасі функціонуватиме за моделлю «Придністров’я + Абхазія». Відомий український журналіст В. Портніков вважає, що окуповані Росією райони Донбасу перетворюються на «українське Придністров’я», але зі своєю специфікою, яка полягає у збереженні активного збройного протистояння на фактичній лінії фронту. До речі, аналогічну думку висловив і заступник голови Адміністрації Президента України К. Єлісєєв, який вважає, що «Росія реалізовує на окупованому Донбасі «придністровський сценарій», однак у припиненні воєнних дій не зацікавлена… За словами К. Єлісєєва, за допомогою ескалації напруження Москва намагається дестабілізувати політичну та економічну ситуацію в Україні, створити так звану контрольовану нестабільність, щоб не дати Україні створити позитивний фон для активного й успішного проведення реформ (https://www.unian.ua/politics/1843449-rosiya-realizovue-na-donbasi-pridnistrovskiy-stsenariy-ap.html). Тому припущення, висловлене на одному з вітчизняних телеканалів заступником міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Ю. Гримчаком, про те, що «нинішня ситуація може змусити Росію за власною ініціативою залишити Донбас» (https://www.unian.ua/war/1901764-u-mintot-vvajayut-scho-rosiya-moje-zalishiti-vse-y-piti-z-donbasu.html)у найближчій перспективі видається нереалістичним. Не можна, у принципі, принаймні гіпотетично, відкидати ймовірність такого перебігу подій, але в більш віддаленому майбутньому, але не раніше проведення в Росії президентських виборів навесні 2018 р. Поки прогнозні оцінки, оприлюднені К. Єлісєєвим і В. Портніковим щодо реалізації Росією на окупованому українському Донбасі  «придністровського сценарію» з одночасним продовженням воєнних дій, як мінімум, позиційного характеру, варто вважати більш реалістичним. І, виходячи з цього, відповідним чином планувати стратегію й тактику дій України в гібридній війні з Росією, у тому числі й у економічній сфері.

До того ж і дослідження, проведені останніми роками в Службі інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (СІАЗ НБУВ), дають вагомі підстави вважати, що зазначене вище збройне протистояння даватиме змогу Росії, з одного боку, підтримувати військове й соціальне напруження в Україні, відволікаючи фінансово-економічні, технічні та людські ресурси нашої держави від реалізації творчих завдань з реформування національної економіки, державного й місцевого управління та прискорення економічного розвитку України, а з іншого боку, збройне протистояння даватиме можливість якомога довше підтримувати надзвичайний стан на території «ДНР» і «ЛНР», надалі списуючи на війну кризовий стан економіки й соціальної сфери самопроголошених сепаратистських республік. Утім, збереження активного збройного протистояння на фактичній лінії фронту на українському Донбасі зовсім не означає, що Росія одночасно не прагнутиме до формування в цьому регіоні ментально й економічно ізольованого від України сепаратистського анклаву.

Добре відомо, що Росія вже давно прагне сформувати в окупованих районах Донецької та Луганської областей анклав з більш-менш життєздатним господарським механізмом для забезпечення самопроголошеній окупаційній владі належної підтримки з боку місцевого населення. Однак, раніше, у контексті реалізації Мінських домовленостей, російська сторона могла розглядати таке завдання як суто тактичне, короткотермінове. Адже в разі імплементації самопроголошених «ДНР» і «ЛНР» в Україну на базі російського трактування порядку виконання Мінських домовленостей підтримання економіки і взагалі життєдіяльності цього регіону було б вельми проблемним для української влади. У легітимізованих за російським сценарієм сепаратистів Донбасу завжди була б нагода саме Українську державу звинувачувати в неналежному розв’язанні проблем розвитку місцевої економіки та місцевого населення.

Але провал російської схеми реалізації Мінських домовленостей спонукав Росію до зміни своєї економічної політики стосовно ОРДЛО. По суті, Росія перейшла до тривалої окупації частини українського Донбасу і тривалого збройного протистояння з Україною в цьому регіоні. Про те, що Росією взято курс на саме формування в ОРДЛО анклаву, економічно незалежного від України, свідчить, наприклад, перелік системи заходів, вжитих для цього російською стороною разом із самопроголошеною владою «ДНР» і «ЛНР». Ця система має цілісний характер і охоплює більш-менш взаємопов’язане функціонування сфери виробництва й обігу товарів і послуг, ринку робочої сили та грошової системи. По суті, система таких заходів має поліпшити функціонування самопроголошеної сепаратистської влади в ОРДЛО у тісній взаємодії з їхніми російськими кураторами. Це, у свою чергу, конче необхідно для забезпечення сепаратистам відповідної підтримки з боку населення окупованих районів. Адже умов життя у самопроголошених «ДНР» і «ЛНР», які сепаратисти обіцяли місцевому населенню, так і не було досягнуто. І це є потужним чинником дискредитації самопроголошеної сепаратистської влади та задуму «ДНР/ЛНР» узагалі.

Зокрема, націоналізація українських підприємств у ОРДЛО, вочевидь, повинна забезпечити контроль місцевої самопроголошеної влади за певними товарними потоками й зайнятістю в сепаратистському анклаві на українському Донбасі. Засобом розрахунків і фінансового контролю для реалізації зазначених цілей стає російський рубль. Саме через його обіг у ОРДЛО, вочевидь, планується забезпечити фактичну фінансово-економічну прив’язку господарства «ДНР» і «ЛНР» до економіки Росії, а можливо й економіки деяких інших держав СНД та інших самопроголошених сепаратистських республік на території колишнього СРСР. Визнання ж у Росії легітимними паспортів та інших документів «ДНР» і «ЛНР», вочевидь, повинно сприяти розв’язанню доволі широкого спектра соціально-економічних проблем сепаратистського анклаву. Зокрема, цей захід має посилити соціальні й господарські зв’язки ОРДЛО з Росією, створити відповідні правові умови для поліпшення міграції до Росії надлишкової робочої сили з «ДНР» і «ЛНР», чисельність якої за умов націоналізації українських підприємств у ОРДЛО може значно зрости, тощо.

У контексті всього зазначеного вище доцільно звернути увагу на повідомлення інформаційного агентства Bloomberg про плани В. Путіна відокремити окуповані райони Донецької і Луганської областей від України. За інформацією цього агентства, «стратегія Путіна полягає в зміцненні важелів, які можна використовувати, щоб зміцнити контроль Кремля над Донбасом у короткі терміни». Про це розповіли виданню двоє західних дипломатів у Москві. Цю думку підтримали й колишні російські чиновники. Москва діятиме поступово, використовуючи як політичне прикриття економічну блокаду, запроваджену українською владою… Кремль використовує блокаду окупованих районів, щоб зміцнити їхні економічні зв’язки з Росією.

Економіст Академії народного господарства й державної служби при президенті РФ А. Марголін зазначив, що після двох років економічного спаду Росія навряд чи може дозволити собі продовжувати субсидування Донбасу, тому «ЛНР/ДНР» повинні комерційно «залучатися» й допомагати покривати витрати. «Чим менше їхня економіка інтегрована з Росією, тим більше витрат», – сказав А. Марголін. Тому економічні зв’язки Росії з «ЛНР/ДНР» розширюватимуться», зазначає Bloomberg. Звертається також увага на те, що нещодавно російські залізниці скоротили ставки на перевезення вугілля й залізної руди до пунктів поблизу Донбасу. Це дасть змогу Росії замінити поставки товарів між ОРДЛО і Україною, припинені через запровадження економічної блокади самопроголошених «ДНР» і «ЛНР».

Крім того, Bloomberg звертає увагу й на інші основні аспекти донбаської стратегії В. Путіна. Зокрема, раніше В. Путін уже підписав указ про визнання «паспортів ЛНР/ДНР», а «влада» окупованих територій Донбасу запровадила російський рубль як офіційну валюту в ОРДЛО. Зазначається, що Кремль також має намір полегшити отримання громадянства РФ для 2 млн жителів цих територій, що також сильно ускладнить їх повернення під контроль Києва (https://www.unian.net/politics/1885101-bloomberg-uznal-o-plane-putina-polnostyu-otdelit-donbass-ot-ukrainyi.html).

Водночас слід звернути особливу увагу на методи та прийоми, що застосовуються Росією в її гібридній агресії проти України. Зокрема, досить поширеними є провокація, фальсифікація фактів і дезінформація. Історія масштабної російської дезінформації стосовно сумнозвісного збиття пасажирського лайнера малайзійських авіаліній у повітряному просторі українського Донбасу, мабуть, уже стала хрестоматійним випадком некомпетентності відповідних структур в історії проведення інформаційно-психологічних операцій. Офіційна ж заява російської сторони в Міжнародному суді ООН у Гаазі про зберігання військової техніки та важкого озброєння на шахтах в українському Донбасі наочно продемонструвала, до якої межі публічної фальсифікації фактів готова йти офіційна Росія для досягнення своїх цілей у гібридній війні. Причому, мабуть, не лише з Україною.

Повною мірою методи та прийоми, що застосовуються Росією в її гібридній агресії проти України, стосуються також й економічного фронту цієї війни. У цьому плані доречно згадати, як розгорталася цивільна торгово-економічна блокада ОРДЛО, що була використана Росією як привід для визнання на своїй території «паспортів» та інших «офіційних документів» самопроголошених «ДНР» і «ЛНР», а «владою» згаданих сепаратистських «республік» (по суті, знову ж таки Росією) – для встановлення зовнішнього управління на українських підприємствах на підконтрольних сепаратистам територіях Донбасу, а фактично для експропріації цих підприємств. При цьому в інформаційному просторі не лише Росії та ОРДЛО, а й за їх межами вже традиційно поширювалися меседжі про гуманістичне спрямування таких заходів, їх необхідність обґрунтовувалася турботою про життя цивільного населення в ОРДЛО тощо.

Як зазначало агентство Bloomberg, з посиланням на оцінки деяких західних дипломатів і колишніх російських чиновників, стосовно України стратегія В. Путіна полягає у зміцненні важелів, які можна використовувати, щоб посилити контроль Кремля над Донбасом у найкоротші терміни. Агентство наводить слова «радника Кремля щодо України» Чеснакова (швидше за все, ідеться про директора Центру політичної кон’юнктури О. Чеснакова – УНІАН), який заявив, що в російської влади відповідні заходи «завжди напоготові» і «як тільки Україна надає нам можливість, вони застосовуються».

Доречно зауважимо, що зазначене висловлювання свідчить, що російська сторона доволі давно вишукувала привід для офіційного визнання «паспортів» та інших «документів» «ДНР» і «ЛНР», а також для фактичної конфіскації українських підприємств у ОРДЛО руками місцевих сепаратистів. Це ж знову ставить перед українською владою на порядок денний питання про запобігання організації російськими спецслужбами провокацій не лише політичного, а й економічного характеру. Відповідно, постає питання про вдосконалення організації та координації зусиль органів державної й місцевої влади, бізнесу і громадських організацій для успішної протидії російській гібридній агресії проти України. Саме тому актуальним є аналіз останніх російських новацій у економічному сегменті цієї гібридної війни.

2.     Аналіз новацій російської гібридної агресії та шляхи протидії їм

 

Конфіскація українських підприємств сепаратистами за підтримки Росії. Як наголошувалося вище, на нинішньому етапі російської гібридної агресії проти України російська влада взяла курс на формування на окупованих територіях українського Донбасу де-факто якомога більш автономного від України сепаратистського анклаву з відносно усталеною економікою та соціальною сферою, стабільність життєдіяльності якого повністю залежатиме від його підтримки з боку Росії. Система заходів, вжитих для цього російською стороною разом із самопроголошеною владою «ДНР» і «ЛНР», має доволі цілісний характер і зорієнтована на більш-менш взаємопов’язане функціонування сфери виробництва й обігу товарів і послуг, ринку робочої сили і грошової системи.

Перше із вказаних завдань намагаються вирішити завдяки встановленню зовнішнього управління на українських підприємствах на підконтрольних сепаратистам територіях Донбасу, а фактично конфіскації цих підприємств. Водночас, за задумом ініціаторів цієї конфіскації, такі заходи даватимуть самопроголошеній сепаратистській «владі» додаткові важелі впливу на місцевий ринок робочої сили і формування фінансових ресурсів «ДНР» і «ЛНР». При цьому керівництво сепаратистів регулярно наголошує, що вжиті ним заходи зі «встановлення зовнішнього управління» на українських підприємствах не є порушенням прав власників цих підприємств на підконтрольних сепаратистам територіях Донбасу, а є лише вимушеним заходом для забезпечення життєдіяльності місцевого населення в умовах торгово-економічної блокади «ДНР» і «ЛНР» з боку України. Саме як блокаду інтерпретує Росія й підлеглі їй сепаратисти Донбасу тимчасове припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення в межах Донецької і Луганської областей з боку України. Вочевидь мета цієї «інформаційної завіси» – убезпечити російську сторону від імовірних юридичних претензій з боку власників конфіскованих українських підприємств у міжнародних судах.

Судячи з повідомлень ЗМІ, початок тимчасового припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення в межах Донецької і Луганської областей з боку України, як реакція української влади на фактичну конфіскацію бойовиками українських підприємств у ОРДЛО, викликав шок принаймні в частини місцевого населення. Повідомлялося про зупинку роботи ряду підприємств, вимушені відпустки без збереження заробітної плати їхніх працівників, невпевненість працівників конфіскованих підприємств щодо збереження їхніх робочих місць і заробітної плати в майбутньому тощо. Наголошується, що всупереч райдужним прогнозам місцевої влади, які обіцяли швидко переорієнтувати виробництво на Росію і забезпечувати до 70 % доходів бюджету за рахунок де-факто націоналізованих підприємств, багато виробництв закриваються. Майбутнє ж таких підприємств здебільшого залишається невизначеним. У цьому контексті згадуються такі підприємства, як Єнакіївський металургійний завод, Донецький металургійний завод, завод «Донецьккокс», Алчевський металургійний комбінат, Харцизький трубний завод, Ясинівський коксохімічний комбінат, Шахта ім. Засядька та Шахта імені академіка А. Скочинського та ін. Перед цим лідер «ДНР» О. Захарченко заявив, про встановлення контролю бойовиків над приблизно 40 українськими підприємствами на окупованій частині території Донецької області. Також у квітні у ЗМІ з’явилися повідомлення, що на окупованих територіях Донецької та Луганської областей спостерігається паливна криза з тенденцією до загострення. Зазначається, що найгірша ситуація фіксується в північних окупованих районах Луганської області. Так, на автозаправках Алчевська, Кадіївки (кол. Стаханов), Кришталевого (кол. Красний Луч) палива немає взагалі. При цьому на окремих АЗС введено обмеження на заправку бензином від 10 до 15 л на одну машину.

Також з 25 квітня Національна енергетична компанія «Укренерго» припинила подачу електроенергії на територію окупованих районів Луганської області через величезні борги. Водночас, як заявив міністр енергетики та вугільної промисловості України І. Насалик, Україна відновить постачання електроенергії на непідконтрольні території Луганської області, якщо будуть внесені платежі й погашені борги за електроенергію. Що стосується енергопостачання Донецької області, то, за словами міністра, там боргові зобов’язання перед контрольованою територією в десятки разів менші, ніж між неконтрольованою і контрольованою територією Луганської області. Тому там поставки зберігаються.

Таким чином, як свідчить аналіз повідомлень ЗМІ, самопроголошена влада «ДНР» і «ЛНР» стикається зі значними проблемами в налагодженні роботи конфіскованих нею українських підприємств. Зокрема, донецький політолог Р. Манєкін вважає, що завдання підприємств, які перейшли під контроль самопроголошених республік, – пошук кваліфікованих кадрів і нових ринків збуту замість втрачених. «Очевидно, що підприємства, які не знайдуть нових покупців, “підуть на розпил”», – сказав він російським журналістам. За інформацією ж інтернет-видання «Остров», засновник батальйону «Восток» О. Ходаковський під час своєї інтернет-конференції ще на початку березня висловив думку, що українські підприємства, що на окупованій території Донецької області й фактично були конфісковані бойовиками у їхніх власників, у відчутній перспективі не принесуть «ДНР» ні прибутку, ні податкових надходжень(https://www.ostro.org/general/economics/news/520521).Він дуже скептично поставився до заяви О. Захарченка, що після запровадження «зовнішнього управління» українські підприємства наповнюватимуть бюджет «ДНР» і приноситимуть прибуток. О. Ходаковський упевнений, що без економічної допомоги Росії ці підприємства не виживуть. На його думку, «швидше за все, Росія візьме на себе навантаження в цьому сенсі і дозволить нам перекритися й оборотними засобами. Тому що якщо сказав “А”, кажи “Б”. У Росії достатньо грошей, щоб допомогти нам поставити на ноги ці підприємства або самій поставити на ноги ці підприємства. Точніше, не дати їм впасти», – сказав О. Ходаковський. На його думку, якщо конфісковані українські підприємства «взагалі будуть працювати, якщо все грамотно зробити, то мінімум рік ми з вами не будемо говорити про якісь серйозні доходи і прибутки. Мінімум рік».

І Росія, судячи з повідомлень ЗМІ, уже надає самопроголошеним «ДНР» і «ЛНР» допомогу в організації роботи конфіскованих бойовиками підприємств української юрисдикції. Хоча повідомлення на цю тему й дещо суперечливі, що цілком зрозуміло. Адже більшість держав світу не визнає ні російської юрисдикції Криму, ні самопроголошених «ДНР» і «ЛНР». І у випадку встановлення фактів участі російських підприємств і російської держави в організації збуту продукції з підприємств української юрисдикції, конфіскованих «ДНР» і «ЛНР», відповідним російським підприємствам і російській державі загрожують міжнародні та іноземні суди, арешт їхнього майна та інші санкції.

Тому російська сторона вдається до хитрощів і фальсифікацій, намагаючись приховати свою підтримку діяльності «ДНР» і «ЛНР» у організації роботи конфіскованих бойовиками українських підприємств. При цьому застосовуються, як правило, два прийоми.

Перший прийом полягає в публічному запереченні саме конфіскації підприємств української юрисдикції в «ДНР» і «ЛНР». Причому в Росії факт конфіскації української власності в ОРДЛО заперечується як такий на найвищому державному рівні. Зокрема, президент РФ В. Путін на прес-конференції за підсумками зустрічі з канцлером ФРН А. Меркель заявив, що в України ніхто не відбирав її підприємства на окупованих територіях Донбасу. Зазначені дії бойовиків він пояснив тим, що, «оскільки ці підприємства, які перебувають на території невизнаних республік, позбавлені можливості… отримувати сировину з української території, відвантажувати товар на українську територію, людям, які працюють на цих підприємствах, щоб не залишитися без засобів до існування, не залишилося нічого іншого, як ввести тимчасове управління».

При цьому В. Путін навіть не згадував, що українська влада публічно виявляла свою готовність до скасування режиму тимчасового припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення в межах Донецької і Луганської областей у разі скасування запровадженого бойовиками «ДНР» і «ЛНР» «зовнішнього управління» на підприємствах української юрисдикції. Таким чином, чітко проявляється зацікавленість нинішньої російської влади в подальшій економічній ізоляції від України районів Донбасу, окупованих російсько-терористичними військами, і у формуванні на території ОРДЛО господарської системи, якомога сильніше залежної від Росії.

Причому, як свідчать повідомлення жителів окупованих районів Донецької та Луганської областей, а також українських і навіть російських ЗМІ, російські підприємства вже доволі давно використовують російську окупацію частини території українського Донбасу як засіб зміцнення своїх позицій на місцевому ринку і витіснення з нього своїх українських конкурентів. Тобто у цьому випадку можна навіть говорити про підтримку Росією, як державою, на міжнародному рівні недобросовісної конкуренції на користь російських компаній.

Поки це стосувалося насамперед ринку споживчих товарів у ОРДЛО. Наприклад, як свідчить детальна митна статистика, з якою вдалося ознайомитися журналістам деяких російських ЗМІ, одержувачами практично всієї експортованої за останні два роки з Росії в Україну яловичини і свинини є компанії з Луганської та Донецької областей. Галузеві експерти наголошують, що у 2016 р. російським підприємствам вдалося налагодити торговельні зв’язки з покупцями в «ДНР» і «ЛНР». І це – комерційні поставки товарів на переробні заводи, а не гуманітарна допомога, оскільки продукція, що надходить з Росії, продається, а не безкоштовно поширюється серед населення ОРДЛО. На російському м’ясі працює м’ясопереробний комбінат у Макіївці (Донецька область) і Луганський м’ясопереробний комбінат, розповіли російським журналістам співробітники цих підприємств. У «ЛНР» і «ДНР» з Росії завозиться продукція всіх найбільших російських виробників – це стосується і пива, і м’яса, і ряду інших товарів, визнають учасники ринку й галузеві експерти, а також співробітники торгових мереж, які працюють у ОРДЛО.

Російські ж виробники, зі свого боку, або запевняють, що нічого не продають у невизнані республіки, або ж відмовляються обговорювати цю делікатну тему. І це цілком зрозуміло, тому що, з юридичної точки зору, такі дії російських підприємств є контрабандою у великих обсягах, тобто кримінальним злочином. Причому не лише згідно з нормами українського й міжнародного права, а й російського. Адже Росія офіційно не визнала «ДНР» і «ЛНР», а поставки російських товарів у цей сепаратистський анклав з території Росії раніше не проходили і нині не проходять офіційного митного контролю з боку України. Суб’єкти ж, які здійснюють такі поставки продукції з території Росії, мають на меті отримання прибутку, а не безкоштовну передачу продовольства населенню окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) – як гуманітарну допомогу.

Другий прийом російської сторони, спрямований на приховування її участі в організації роботи конфіскованих бойовиками українських підприємств у ОРДЛО, полягає у відвертому запереченні участі російських державних органів і російських компаній у здійсненні такої діяльності та одночасної інтерпретації діяльності російської сторони з організації роботи конфіскованих бойовиками українських підприємств як гуманітарної допомоги місцевому населенню. Наприклад, у середині квітня керівник Федерального агентства з державних резервів РФ Д. Гогін підтвердив, що «Росрезерв» надає гуманітарну підтримку підприємствам Донбасу за рахунок наявних резервів. Раніше про це повідомив голова Міжвідомчої комісії РФ з надання гуманітарної підтримки постраждалим територіям південно-східних районів Донецької та Луганської областей С. Назаров. «Ніяких таких поставок не проводиться», – заявив він. Водночас він підкреслив, що «поставки сировини і матеріалів для підприємств південно-східних районів Донецької та Луганської областей, робота яких зупинена через запроваджену Києвом економічну і транспортну блокади, тимчасово в порядку гуманітарної підтримки території здійснюється за рахунок наявних федеральних резервів товарно матеріальних цінностей». За його словами, «це вимушений захід».

Раніше в березні ЗМІ повідомляли, що уряд РФ рекомендував російським компаніям «Северсталь» (читаємо рос. мовою) і «Металоінвест» розглянути можливість поставок залізної руди на підприємства окупованих районів Донецької і Луганської областей. Щоправда, прес-секретар президента РФ Д. Пєсков, а також обидві компанії спростовували цю інформацію. Уже в середині квітня у ЗМІ з’явилися повідомлення про те, що з Череповецького металургійного комбінату «Северсталі» (читаємо рос. мовою) уже було відвантажено близько 11 тис. т концентрату. У цілому з гірничо-збагачувальних комбінатів «Северсталі» й «Металоінвесту» в квітні до самопроголошених «ДНР» і «ЛНР» очікувалося поставити до 60 тис. т концентрату і до 100 тис. т окатишів. При цьому в «Северсталі» й «Металоінвесті» продовжують спростовувати факт переговорів про постачання залізорудної сировини (ЗРС) на металургійні підприємства «ДНР» і «ЛНР». Разом з тим у цих компаніях не стали коментувати, чи можуть поставки їхньої ЗРС здійснюватися через сторонні структури. Достеменно зауважимо, що, згідно з повідомленнями російських ЗМІ, з 10 квітня Російськими залізницями введено 25-відсоткову знижку на маршрутах перевезення залізорудної сировини до залізничних станцій, які межують з «ДНР» і «ЛНР». Знижка діятиме на перевезення ЗРС зі станції Череповець-II (Вологодська область) на прикордонну з Донецькою областю станцію Успенська в Ростовській області. Ці ж умови поширюються й на перевезення тієї ж сировини зі станції Костомукша-товарна в Карелії на станцію Ліски у Воронезькій області, де розташований порт на р. Дон.

Нарешті коли приховувати факт поставок російської ЗРС на конфісковані бойовиками «ДНР» і «ЛНР» українські металургійні підприємства стало неможливо, то російська влада офіційно повідомила, що прем’єр-міністр Д. Медведєв 4 травня 2017 р. підписав розпорядженні уряду РФ про виділення Федеральному агентству з державних резервів (Росрезерву) у 2017 р. з Резервного фонду уряду РФ 10 млрд р. на фінансування витрат, пов’язаних з відновленням запасів державного матеріального резерву в частині «сировини й матеріалів металургійної промисловості». (Зазначена сума еквівалетна приблизно 180 млн дол. США). Причому, як зазначають деякі російські ЗМІ, «раніше про інтерес цього агентства до металургії нічого відомо не було».

Так само як гуманітарна допомога пояснюється постачання електроенергії  самопроголошеній «ЛНР» з боку Росії. Зокрема, повноважний представник РФ у контактній групі з урегулювання ситуації на Сході України на переговорах у Мінську Б. Гризлов заявив, що уряд Російської Федерації вирішив забезпечити окуповані райони Луганської області безперебійним постачанням електроенергії у зв’язку з припиненням електропостачання на цю територію з боку України. Утім, відомо, що Україна припинила постачання електроенергії  до самопроголошеної «ЛНР» саме через мільярдні борги з її оплати. Причому міністр енергетики та вугільної промисловості України І. Насалик, як зазначалося вище, ще в останню декаду квітня заявляв, що Україна відновить постачання електроенергії на непідконтрольні території Луганської області, якщо цей борг буде погашено.

Утім російська сторона, вочевидь, вважає за краще витрачати кошти російських платників податків на подальше забезпечення потреб «ЛНР» у електроенергії, але мати при цьому додатковий привід для пропагандистської кампанії та інформаційної війни проти України.

Адже згідно з оцінками російських експертів ідеться про додаткову допомогу «ЛНР» з боку Росії приблизно на 4–6 млрд р. на рік. Причому домогосподарства в «ЛНР» за електроенергію платять за своїми спеціальними тарифами, які набагато менші російських. Тому очікується, що для компенсації своїх втрат від такої «гуманітарної допомоги» постачальники електроенергії в Росії просто підвищать тариф для промислових споживачів електроенергії. Таким чиномза російські поставки електроенергії до «ЛНР» консолідовано заплатять усі підприємства Росії. Оглядачі російських ЗМІ вважають, що громадян Росії це безпосередньо не стосуватиметься. Утім населення Росії оплачуватиме поставки електроенергії до «ЛНР» через зростання цін на товари російського виробництва. І це при тому, що, на думку деяких експертів, забезпечити промисловість «ЛНР» електроенергією з Росії найближчим часом неможливо. Уся електроенергія надходитиме населенню, щоб не допустити соціального вибуху в «ЛНР». Перспективи ж відновлення роботи шахт поки незрозумілі. Однак налагодження їхньої роботи потребуватиме додаткових поставок електроенергії з Росії, а отже, і додаткових фінансових витрат російського суспільства. Таким чином, як свідчить проведений вище аналіз, російська влада свідомо йде на значні додаткові фінансові витрати з бюджету Росії для формування в ОРДЛО анклаву, якомога більше економічно незалежного від України з водночас відносно життєздатним господарським механізмом.

 

Кулицький С. Гібридна війна Росії проти України: економічний вимір 2017 р. (Початок, закінчення у № 11) [Електронний ресурс] / С. Кулицький // Україна: події, факти, коментарі. – 2017. – № 10. – С. 43–54. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2017/ukr10.pdf. – Назва з екрану.