Реформа українського законодавства в IT-сферіІ. Беззуб, мол. наук. співроб. НЮБ НБУВ

Реформа українського законодавства в IT-сфері

 

На сучасному етапі переходу світового співтовариства до інформаційного суспільства процес взаємодії держави, бізнесу та громадянина дедалі більше відбувається із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), і саме від стабільності функціонування та розвитку ІКТ-галузі залежать суспільне порозуміння в країні та створення передумов для сталого зростання економіки.

Разом з тим рівень технологічного розвитку визначає не лише економічний потенціал країни та якість життя її громадян, а й роль і місце цієї країни в глобальному суспільстві, масштаби та перспективи її економічної та політичної інтеграції з усім світом. Про таку високу інтегральну оцінку використання ІКТ говорять програми розвитку багатьох країн, зокрема Стратегія соціально-економічного розвитку Європейського Союзу «Європа 2020».

В Україні, одночасно з наявністю значного потенціалу щодо впровадження сучасних ІКТ у всі сфери життєдіяльності країни й значного суспільного запиту на таке впровадження, стан розбудови інформаційного суспільства та сфери ІКТ, порівняно із світовими тенденціями, є недостатнім і не відповідає стратегічним цілям розвитку країни.

Перш за все, недостатнім є розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфери.

Реформа законодавства в IT-сфері назріла вже давно. На сьогодні в цій сфері діє, зокрема, Закон України «Про телекомунікації», прийнятий у 2003 р. Зважаючи на розвиток відносин у вказаній сфері, визначені у цьому Законі засади діяльності державних органів і суб’єктів ринку телекомунікацій є застарілими та не відповідають вимогам часу та євроінтеграційним процесам в Україні. Це стосується як правил ведення бізнесу, так і принципів державного управління у сфері ІТ, стандартів, за якими працює галузь, і багатьох інших моментів, що вимагають сучасних підходів.

Однак, слід зазначити, що, незважаючи на відсутність адекватного законодавства, у 2016 р. українська IT-галузь була однією з двох сфер економіки (друга – це АПК), що продемонстрували зростання на тлі загальної стагнації. Це, безсумнівно, говорить про значний потенціал, який є в українських ІТ.

Так, за індексами мережевої готовності у 2015 р. Україна посіла 71 місце зі 143 країн світу, розвитку Інтернет у 2014 р. – 46 з 86 країн світу, проникнення Інтернет за 2014 р. – 95 з 191 країни, розвитку електронного уряду у 2014 р. – 87 серед 193 країн-членів ООН. За результатами дослідження експерти віднесли Україну до країн з високим рівнем розвитку електронного уряду. Проте динаміка змін рейтингу показує, що Україна в останні роки втрачає свої позиції у світі (за 2012–2014 рр. – на 19 позицій).

За рівнем розвитку інформаційних технологій та комунікацій Україна поступається практично всім країнам колишнього радянського табору. Так, Білорусь у 2016 р. зайняла 31 місце у світовому Рейтингу розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, піднявшись на п’ять позицій порівняно з 2015 р., Казахстан займав у списку – 52 місце, Азербайджан – 55, Молдова – 68, Вірменія – 71, Грузія – 72 і Україна – 76. Узбекистан виявився на 110 позиції і Киргизстан – на 113. При цьому в рейтингу є країни, яким вдалося за рік показати вражаючу динаміку і піднятися на 20 позицій в цьому списку.

З огляду на необхідність створення законодавчої бази для розбудови сучасної інфраструктури інформаційного суспільства, яка б відповідала потребам функціонування та розвитку ринку електронних комунікацій, до Верховної Ради було подано так званий «пакет Данченка» (за прізвищем голови Комітету ВР з питань інформатизації та зв’язку та головного ініціатора законодавчих змін О. Данченка). Пакет містить чотири взаємозалежні та взаємодоповнюючі нормативні акти, які стосуються врегулювання питань щодо доступу до інфраструктури, розвитку електронних довірчих послуг, можливості для органів державної влади користуватися «хмарними» технологіями, а також регулювання та функціонування ринку електронних комунікацій загалом.

Швидке ухвалення цього пакета законопроектів і їх вступ у силу дозволили б провести довгоочікувані і вкрай необхідні реформи в українській телеком-галузі, а також наблизити вітчизняний ринок до найкращих практик регулювання телекомунікаційних послуг у Європейському Союзі.

Але 7 лютого 2017 р. народні депутати змогли проголосувати лише за один з чотирьох запланованих до розгляду інноваційних IT-законопроектів – «Про доступ до об’єктів інфраструктури».

Верховна Рада прийняла за основу законопроект № 4159 «Про доступ до інфраструктури об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики для розвитку телекомунікаційних мереж», який передбачає створення рівних умов діяльності для всіх учасників ринку телекомунікацій. В Інтернет-асоціації України (ІнАУ) хоча і вважають новий закон компромісним і таким, що не повною мірою задовольняє всі сторони, у тому числі учасників ринку телекомунікацій, однак зазначають, що краще мати такий закон, ніж ніякого. Голова правління ІнАУ О. Федієнко вважає, що прийнятий закон сприятиме «припиненню свавілля і беззаконня, які чиняться операторам телекомунікацій з боку монопольних власників інфраструктури».

Революційний та новаторський для України законопроект «Про електронні довірчі послуги» (№ 4685), який відкриває шлях у цифрове майбутнє, надаючи громадянам нашої країни можливість користуватися всім спектром електронних послуг, прийнятих у цивілізованому світі, та наближає Україну до інтеграції з Євросоюзом, незважаючи на відсутність кардинальних зауважень, відправили на повторне друге читання.

Як зазначають експерти, цей законопроект працюватиме лише на 10 % без прийняття законопроекту про «хмарні технології», адже головна обчислювальна потужність довірчих послуг – хмарні технології. Тому, на думку О. Данченка, важливо, щоб ці законопроекти були ухвалені разом.

Законопроект «Про хмарні технології» (№ 4302) дає змогу міністерствам, відомствам і державним структурам використовувати хмарні технології для зберігання інформації, яка не містить державну таємницю, з метою підвищення ефективності обміну даними. Але цей законопроект навіть не був винесений на голосування. За різними версіями, причиною цього могли стати як зауваження силовиків, яким не подобається сама ідея зберігання в «хмарі» даних державних установ, так і інтереси чиновників, пов’язаних з власниками дата-центрів, бізнес-модель яких постраждає після дозволу розміщувати дані в «хмарах». Їх не цікавить ані безпека держави, ані економія державних коштів. Такої думки дотримуються радник міністра інфраструктури України по IT, а також мерів Львова і Дніпра Я. Мірило, генеральний директор компанії «Київстар» П. Чернишов, голова профільного парламентського комітету, народний депутат від партії «Самопоміч» О. Данченко.

А віце-президент УСПП, голова Комісії з питань науки та ІТ І. Пєтухов переконаний, що цей законопроект завдає великої шкоди Україні, адже дає змогу виводити за межі України, у так звані «хмарні обчислювання», усі державні бази даних, наприклад, персональні дані (електронні дані про народження, шлюби, паспорта, права власності тощо), та оформляти їх на сторонніх фізичних осіб без усякої відповідальності, чим загрожує національній безпеці України! З прийняттям цього законопроекту почнеться інформаційне знищення країни, запевняє І. Пєтухов.

Інший законопроект із «пакета Данченко», якому з вини депутатів не вдалося дістатися до етапу голосування, – «Про електронні комунікації» (№ 3549-1), був розроблений у кінці 2015 р. і тільки у вересні 2016 р. був внесений на голосування в сесійній залі.

Як зазначається у пояснювальній записці, цей документ розроблено відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони, на 2014–2017 рр. та Плану законодавчого забезпечення реформ в Україні, з метою приведення українського законодавства у сфері телекомунікацій (електронних комунікацій) відповідно до законодавства ЄС з урахуванням певних національних особливостей.

Цей документ визначає правову основу діяльності у сфері електронних комунікацій, засади утворення та функціонування національного регулятора, а також права, обов’язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які здійснюють діяльність у сфері електронних комунікацій або є споживачами послуг у цій сфері. Законопроектом також гарантується державне забезпечення універсального доступу споживачів, у тому числі споживачів – фізичних осіб з обмеженими можливостями, до електронних комунікаційних мереж загального користування та надання універсальних послуг нормованої якості за регульованими державою тарифами.

Слід зазначити, що саме законопроект «Про електронні комунікації» викликав найбільші суперечки. Після його першого розгляду у 2016 р. законопроект був ґрунтовно переписаний так, щоб врахувати зауваження і знайти компромісне рішення, але, судячи з усього, деякі спірні моменти все ж залишилися. Головні претензії висувають великі мобільні оператори, яким не подобається ряд положень закону про регулювання ринку.

Як зазначив О. Данченко, цей законопроект у кілька разів краще, ніж ті норми, які діють зараз. Дійсно, він містить ряд дискусійних положень, але це не є проблемою. Їх, як це прийнято у світовій законодавчій практиці, цілком можна доопрацювати за участю зацікавлених сторін у період між першим і другим читанням.

Експерти та представники профільних компаній вказують на те, що закон сам по собі прогресивний, потреба в ньому дозріла вже давно. Однак у законопроекті міститься ряд спірних положень, які викликали неоднозначну реакцію в суспільстві.

Серед «плюсів» учасники ринку виділяють те, що на зміну реєстраційному принципу початку діяльності на ринку електронних комунікацій вводиться повідомлювальний, скасовується ліцензування всіх видів діяльності в цій сфері, скасовуються планові перевірки з боку регулятора, вводиться поняття «віртуальний оператор».

Але є і ряд недоробок. Окремі положення законопроекту «Про електронні комунікації» повністю застаріли, та ще й порушують право громадянина на анонімність, вибір способів передачі та отримання інформації, каже президент компанії «Київстар» П. Чернишов.

Депутати пропонують ще більше формалізувати відносини між оператором послуг і абонентом. Для цього законопроект передбачає укладання договору між постачальником електронних комунікаційних послуг і абонентом «у письмовій або в будь-якій іншій формі». Якщо договір укладається в неписьмовій формі, постачальник повинен обов’язково зареєструвати абонента «з наданням персональних даних».

Це означає, що для отримання SIM-карти мобільного оператора доведеться надавати паспорт. По суті, сама по собі норма не створює особливих проблем при отриманні «сімки».

В Асоціації ІТ України підтримують цю ідею, так як це особливо актуально в умовах воєнного конфлікту. Звичайно, зареєструвати мільйони абонентів у стислі терміни – це і складно, і затратно, але це необхідний крок, зазначив віце-президент Асоціації ІТ України з правових питань, СЕО SBT Systems Д. Овчаренко.

Складність процесу може бути в умовах: які саме документи потрібно буде для внесення в базу даних користувача, або ж на який термін укладатиметься угода тощо – це питання технічні. Інша справа, що вартість проекту немала. У «Київстарі» підрахували, що внесення всієї клієнтури в базу обійдеться в більш як 250 млн грн. Ідентифікацію необхідно буде проходити в сервісних центрах оператора особисто. Тих, хто не надасть свої дані для реєстрації, оператори зобов’язані відключати. Якщо врахувати, що майже 90 % усіх абонентів наразі анонімні – провести реєстрацію в період, який намітили урядовці (наразі це до кінця червня 2017 р.) практично нереально. Тому важливо встановити адекватні строки впровадження реєстрації, відзначають у Lifecell.

Ідея надання персональних даних при підключенні послуги мобільного зв’язку не нова і давно діє в більшості країн ЄС. У тій чи іншій формі ідентифікація користувачів потрібна в Італії, Іспанії, Австралії, Франції, Німеччині, Угорщині, Японії, Норвегії, Словаччині та ін. Розглядали можливість введення реєстрації Великобританія, Чехія, Румунія, але відмовилися від неї. Зараз реєстрація, крім цих трьох країн, не є обов’язковою у Швеції, Фінляндії, Ісландії, Прибалтиці, а також у більшості штатів США.

Законопроект також передбачає посилення ролі державного регулятора на ринку. Зокрема, держрегулятор зможе контролювати роздрібні ціни мобільних операторів. У проекті закону зазначається, що держрегулятор може формувати і реалізовувати цінову і тарифну політики, та розписано, на що держрегулятор може встановлювати граничні тарифи.

Президент компанії «Київстар» П. Чернишов переконаний, що законопроект містить негативну для бізнесу норму про вплив регулятора на роздрібні ціни на телеком-послуги, і це суперечить Угоді про асоціацію з ЄС. Як відзначають у «Датагруп», у багатьох країнах відмовилися від регулювання роздробу, вважаючи, що регулювати необхідно тільки оптовий ринок.

За словами почесного президента Київської школи економіки, професора Піттсбурзького університету, співзасновника VoxUkraine, члена Ради НБУ Т. Милованова, пряме цінове регулювання суперечить принципам ринкової економіки і призведе до підвищення ризиків для економічного зростання та корупційних ризиків. Він вважає, що може так статися, що оператори ринку будуть лобіювати регулятора щодо цін, замість того, щоб боротися один з одним у конкурентній боротьбі на ринку.

У компанії «Vodafone Україна» відзначили, що загалом підтримують прийняття цього законопроекту, за винятком норми про держрегулювання роздрібних тарифів.

Підтримує великих операторів і один з авторів законопроекту народний депутат Р. Семенуха. Йому також не подобається обов’язкова реєстрація сім-карток і регулювання роздрібного ринку, а головне те, що регулятор буде призначатися Президентом. Цікаво, що в питаннях призначення регулятора на ринку електронних комунікацій, а також штрафів для провайдерів зв’язку, позиція Р. Семенухи не збігається з думкою операторів. Так, гендиректор «Київстару» не бачить особливої проблеми в тому, що Президент буде призначати регулятора.

У Lifecell підтримують посилення держрегулятора. На думку головного виконавчого директора компанії Б. Ерсоя, держрегулювання ринку роздрібних послуг є абсолютно необхідним. Зараз ринок характеризується наявністю антиконкурентної практики ціноутворення домінуючими мобільними операторами, а наявні в НКРЗІ повноваження не дають їй можливості виправити цю ситуацію, як це було в країнах Європи, де регулятори мали такі повноваження і привели європейський ринок зв’язку в той вид, до якого прагне Україна.

Тому, у цілях розвитку конкуренції та приведення ринку телекомунікацій до європейського рівня, регулятор повинен мати певні важелі впливу на гравців ринку. А у разі невиконання регуляторних зобов’язань домінуючим оператором, НКРЗІ повинен мати можливість накласти такі штрафні санкції, які будуть стимулювати операторів чесно конкурувати, а не сплатити штраф у розмірі 680 або 1700 грн при повторному порушенні і порушувати далі. Регулятор, маючи реальний важіль впливу на оператора, зможе розвивати ринок мобільного зв’язку, як наприклад у Польщі, де штраф може доходити до 3 % від доходу оператора за попередній рік.

Два найбільші оператори мобільного зв’язку в Україні мають ринкову частку більше 80 %, що призводить до їх зацікавленості в збереженні статус-кво, вважають у Lifecell.

Коментуючи критику мобільних операторів щодо регулювання державою роздрібних тарифів, О. Данченко визнав, що ця норма є дискусійною і може бути обговорена після прийняття законопроекту в першому читанні.

У «Київстар» закликають народних депутатів, учасників ринку і регулятора обговорити окремі проблемні аспекти законопроекту «Про електронні комунікації» для створення прозорого і справедливого для всіх учасників ринку закону, який спростить ведення бізнесу в країні і буде стимулювати українців користуватися сучасними технологіями для роботи, спілкування та освіти.

На думку Р. Семенухи, для полегшення проходження цього законопроекту через парламент, його варто було б розділити на дві частини. Перша стосувалася б питань регулювання: повноважень регулятора, забезпечення його фінансової незалежності, порядку прийняття рішень та інших моментів, а друга, власне, функціонування галузі.

Натомість у коментарях компанії Lifecell говориться про необхідність якомога швидше прийняти законопроект у нинішньому вигляді. На їхню думку, прийняття закону сприятиме розвитку конкуренції на ринку і надання реальної свободи вибору для абонентів мобільного зв’язку.

Таким чином, прийняття законопроекту «Про електронні комунікації» дасть змогу встановити засади діяльності у сфері електронних комунікацій, які відповідатимуть вимогам часу та євроінтеграційним процесам.

Реалізація зазначеного проекту закону забезпечить виконання зобов’язань України відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС та повноцінного входження в інформаційний простір ЄС; створення умов для розбудови сучасної інформаційної інфраструктури (важливого елемента інформаційного суспільства) та можливості подальшого стрімкого розвитку всіх галузей економіки (в частині розвитку е-економіки, е-освіти, е-медицини, е-банків тощо), сегментів суспільно-політичного життя (е-суспільства) та електронного урядування; врегулювання питань щодо використання мереж та послуг електронних комунікацій для потреб національної безпеки, оборони, охорони правопорядку та в умовах надзвичайного і воєнного стану (Статтю підготовлено з використанням інформації таких джерел: офіційний веб-портал Верховної Ради України (http://www.rada.gov.ua); сайт Центру політико-правових реформ (http://pravo.org.ua); офіційний веб-сайт Української асоціації операторів зв’язку «Телас» (http://telas.kiev.ua); сайт Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (http://www.dsszzi.gov.ua/dsszzi/control/uk/index); веб-сайт «Апостроф» (http://apostrophe.ua); сайт інформаційного агентства «Центр новин» (http://centernews.com.ua); Інформаційне агентство «Українські Національні Новини» (http://www.unn.com.ua); сайт «Интервью, репортажи и аналитика политических событий и новостей Украины» (http://ukraine.web2ua.com); сайт «Львівські» (https://lvivski.in.ua); інформаційна агенція «Вголос» (http://vgolos.com.ua); національне інформаційне агентство України УКРІНФОРМ (https://www.ukrinform.ua); сайт Azov.Press (http://azov.press); Колектор новин (http://wind.ck.ua); інтернет-видання «Детектор медіа» (http://detector.media); сайт політичної партії Об’єднання «Самопоміч» (http://samopomich.ua).