Перспективи розвитку української газової сфери в сучасних умовахС. Кулицький, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ, канд. екон. наук

 

 

Оцінка перспектив розвитку української газової сфери в контексті ймовірних змін у логістиці газового ринку Європи

1. Імовірні зміни в логістиці газового ринку Європи

Цілком імовірно, що зрушення, які останнім часом відбуваються або вже намітилися в логістиці європейського газового ринку, справлятимуть потужний вплив на розвиток української газотранспортної системи (ГТС) і вітчизняної газової сфери в цілому. Це пов’язано з глобальними змінами в джерелах і маршрутах постачання газу на європейський ринок, насамперед на ринок Європейського  Союзу. При цьому також треба згадати й про органічно пов’язані зі згаданими глобальними змінами ендогенні (внутрішні) зміни, що відбуваються на європейському газовому ринку. Серед зазначених зрушень, насамперед, треба виділити революційні глобальні зміни в технологіях видобутку, зберігання й транспортування газу. У сфері видобутку йдеться про так звану сланцеву революцію, яка зробила економічно доцільним масштабний промисловий видобуток так званого нетрадиційного, у тому числі сланцевого,  газу. У результаті цього на міжнародному ринку США зникли як великий імпортер газу й почали поступово перетворюватись на його доволі потенційно вагомого світового експортера. До того ж значні, принаймні потенційні, можливості видобутку нетрадиційного газу є в деяких європейських країнах і в Китаї. Поряд із цим, завдяки революційним змінам у зберіганні та транспортуванні скрапленого/зрідженого природного газу, значно розширилися можливості міжнародної торгівлі як традиційним, так і нетрадиційним газом. У результаті зазначених вище змін, як наголошують деякі фахівці, на основі сукупності макрорегіональних газових ринків формується світовий ринок газу, суб’єкти якого пов’язані між собою не лише фінансово, а й технологічно.

Зазначені вище глобальні зрушення напряму вплинули на умови  функціонування та розвитку європейського газового ринку. На тлі глобальних змін у технологіях видобутку, зберігання і транспортування газу Європейський  Союз продовжив реалізацію системи заходів із забезпечення своєї енергетичної безпеки як у сфері демонополізації своїх енергетичних ринків, включаючи газовий, так і у сфері використання джерел відновлюваної енергії. Останнє спрямоване на зменшення залежності країн ЄС від імпорту газу та інших енергоносіїв.

Політика енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення власної економіки розширює державам ЄС свободу маневру в енергетичній сфері. Наприклад, у січні нинішнього року в деяких ЗМІ були опубліковані експертні оцінки, згідно з якими «поставки російського газу у Європу в 2017 р. можуть істотно скоротитися  порівняно з рекордними обсягами, які «Газпром» імпортував у країни ЄС у 2016 р… Це може статися у зв’язку з перезапуском ряду АЕС у Франції, а також збільшенням поставок зрідженого природного газу (ЗПГ) зі США та Австралії, зазначає Bloomberg. На думку експертів, відновлення роботи французьких АЕС зменшить споживання газу в Європі приблизно на 7 млрд куб. м, а поставки ЗПГ відберуть у російського імпорту ще близько 20 млрд куб. м» (URL: http://economy.apostrophe.ua/news/jenergetika/2017-01-30/ekspertyi-prognoziruyut-suschestvennoe-sokraschenie-postavok-gaza-iz-rf-v-evropu/85086).

Взагалі, у результаті вжитих ЄС у галузі енергетики заходів значно зросла потенційна можливість диференціації джерел і маршрутів постачання газу на європейський ринок. Однак при цьому треба брати до уваги, що результати тих чи тих змін у логістичних схемах європейського газового ринку позначатимуться на умовах функціонування української газотранспортної системи, а отже – і на розвитку всієї газової сфери України. Для визначення напрямів та ймовірних масштабів такого впливу спочатку проаналізуємо можливі зміни в логістиці європейського газового ринку на найближчу та більш віддалену перспективу.

Безпосередньо в газовій сфері ЄС послідовно проводить політику з диверсифікації джерел та маршрутів постачання газу на власний ринок. Одним  з найважливіших напрямів диверсифікації джерел пропозиції на європейському газовому ринку стало поступове збільшення ролі зрідженого природного газу в сукупних обсягах пропозиції та споживання газу у Європі. Причому навіть оглядачі російських ЗМІ змушені визнавати, що зріджений природний газ стає все популярнішим у Європі. Більшість терміналів з прийому та регазифікації ЗПГ (ЗПГ-терміналів) розташовано на узбережжі країн саме Західної Європи – Великої Британії, Франції, Нідерландів, Іспанії, Португалії та Італії. Утім, мова йде не лише про функціонування ЗПГ-терміналів на західноєвропейському узбережжі, куди зріджений газ надходить із цілого ряду країн, насамперед з Катару. За інформацією міжнародних енергетичних організацій, європейці планують і надалі розширювати мережу ЗПГ-терміналів. Причому насамперед це стосується саме східних флангів ЄС. Зокрема, очікується, що нові ЗПГ-термінали будуть створені в Італії, Греції, Швеції та Фінляндії. Показово також і те, що вже нині поступово  відбувається збільшення поставок і споживання ЗПГ у країнах Центральної Європи та Балтії.

Зокрема, останнім часом запрацювали термінали з прийому та регазифікації ЗПГ у Литві (Клайпеда) та у Польщі (Свіноустя). Так, у жовтні 2014 р. введено в експлуатацію новий корабель-термінал ЗПГ у Литві, що почав свою комерційну діяльність у січні 2015 р. Цей термінал потенційно дає змогу Литві імпортувати до 4 млрд куб. м газу на рік після 2015 р. (замість 2,7 млрд куб. м газу, які Литва закупила в Росії у 2013 р.) і здійснювати певні обсяги додаткових поставок газу до Латвії та Естонії, які  повністю залежні від російського газу. А наприкінці 2015 р. у Литві завершено будівництво магістрального газопроводу Клайпеда – Куршенай, яким газ із ЗПГ-терміналу в Клайпеді може поставлятися в Латвію і далі – в Естонію. Новий трубопровід технічно дозволить забезпечувати до 80 % потреб країн Балтії в газі. Вартість будівництва газопроводу становить 63,7 млн євро. Розширення магістрального газопроводу визнано в Литві проектом державної ваги, він необхідний для поставок газу із ЗПГ-терміналу латвійським споживачам і для його закачування до латвійського підземного сховища газу (ПСГ) у Інчукалнсі, де литовська компанія Litgas збирається зберігати газ.

Функціонування ЗПГ-терміналу в Клайпеді має важливе значення для забезпечення енергетичної (та й взагалі національної) безпеки Литви та інших країн Балтії, оскільки порушує монополію російського «Газпрому» на газовому ринку цих держав. Адже до кінця 2014 р. єдиним постачальником газу до Литви дійсно був «Газпром». Однак з відкриттям у країні плавучого терміналу з прийому зрідженого природного газу Литва почала закуповувати норвезький ЗПГ. І, за інформацією деяких російських ЗМІ, у 2015 р. російський «Газпром» поставив Литві вже 2,1 млрд куб. м газу, а решту
0,4 млрд куб. м – норвезька компанія Statoil у формі ЗПГ. Сукупне споживання природного газу в Литві у 2015 р. становило 2,5 млрд куб. м. До того ж литовська сторона озвучила свої наміри надалі збільшувати обсяги закупівель ЗПГ. Причому поставки ЗПГ до Литви потенційно можуть здійснювати постачальники не лише Норвегії, а й  інших країн, включаючи Катар і США.

Водночас, за інформацією польських ЗМІ, наприкінці січня 2017 р., тобто від початку перших поставок сировини в грудні 2015 р., до ЗПГ-терміналу ім. Президента Л. Качинського у м. Свіноустя, що на північному заході Польщі, було доставлено вже 2 млн. куб. м зрідженого природного газу, що в перерахунку на регазифіковану продукцію становить близько 2 млрд куб. м. Причому ще раніше ЗМІ повідомили, що Польща законтрактувала 1,5 млрд куб. м катарського газу в рік. А за інформацією президента польської компанії Gaz-System Т. Стемпеня, у Польщі планують збільшити об’єми цього ЗПГ-терміналу. Він повідомив, що ця компанія вже проводить багатовимірний аналіз, пов’язаний зі збільшенням обсягу регазифікації (перетворення зрідженого природного газу в газоподібний стан) у два рази. А початковий обсяг регазифікації на ЗПГ-терміналі у
м. Свіноусті становитиме 5 млрд куб. м на рік. «Питання полягає лише в тому, за який час, якими зусиллями і коли можливе це розширення», – пояснив президент польської компанії Gaz-System. При цьому російські ЗМІ, з посиланням на дані «Газпром експорту», звертають увагу на те, що у
2015 р. Польща закупила 8,91 млрд куб. м російського природного газу при загальному споживанні газу в цій країні у зазначений період на рівні близько 15 млрд. куб. м.

Як і в країнах Балтії, у Польщі диверсифікація джерел постачання газу на національний ринок розглядається як засіб гарантування національної безпеки в цілому, і у енергетичній сфері зокрема, а не суто з позицій короткотермінової економічної ефективності господарства Польщі. Тому в жовтні минулого року Польща представила проект нового магістрального газопроводу Northern Gate (Північні Ворота), призначений для транспортування газу з шельфу Норвегії через Данію до Польщі. Повноважний представник польського уряду з питань  стратегічної енергетичної інфраструктури П. Наїмські заявив на слуханнях у Європейському парламенті, що Польща хоче замінити поставки газу з Росії його поставками із Заходу. Цей проект, також відомий як Норвезький коридор, передбачає транспортування 10 млрд куб. м на рік норвезького природного газу до Польщі до 2022 р. Відзначається, що окремі обсяги норвезького газу можуть бути направлені в інші країни Центральної Європи, такі як Чехія, Словаччина, Угорщина, країни Балтії, і навіть до України. Представник Польщі заявив, що були проведені зустрічі на всіх політичних рівнях, у тому числі на рівні лідерів Норвегії і Данії, і з політичної точки зору нема ніяких перешкод для реалізації цього проекту. Утім, посол Норвегії в ЄС О. Хелен Слетнес підкреслила, що найважливішим є те, що проект буде комерційно життєздатним.

Крім того, П. Наїмські також додав, що російський газ у Польщі був дорожчий, ніж у країнах Західної Європи, які є більш віддаленими територіально. Він сказав, що його країна хоче мати безпечні поставки газу за найнижчою можливою ціною і що він бачить запропонований проект Northern Gate як конкурента газопроводу Nord Stream-2, який також спрямований на продаж газу на центральноєвропейському ринку. 

Таким чином, завдяки подоланню  технічних бар’єрів та розширенню мережі поставок газу в країнах Балтії та у Польщі порушено монополію «Газпрому» в цьому регіоні Європи. І тому умови функціонування зазначеного регіонального газового ринку поступово стають більш конкурентними. При цьому істотно підвищується рівень енергетичної безпеки Польщі й навіть країн Балтії. Різко зменшуються можливості газового шантажу з боку Росії, що проявлялось, зокрема у встановленні «Газпромом» відносно вищих цін на газ (з урахуванням вартості його транспортування). А проблема газозабезпечення цього європейського регіону з категорії політичних поступово переміщується в площину переважно фінансово-економічних відносин і відповідних рішень.

Між тим експерти визнають, що поширення на європейському газовому ринку такого надзвичайно мобільного товару, як ЗПГ, суттєво змінює умови функціонування цього ринку. Адже за рахунок вищої мобільності, й особливо гнучкості укладання контрактів, продавці ЗПГ мають певні конкурентні переваги перед продавцями трубопровідного газу, навіть такими потужними, як «Газпром». Адже поставки природного газу по трубопроводах прив’язують його постачальників до споживачів певного регіону. Для «Газпрому», який, по суті, є монопольним експортером російського газу, нині таким монопсонічним (монопольно споживчим) ринком є Європа й Туреччина. В експортній діяльності «Газпрому» це – окремий макрорегіональний ринок, стосовно якого російська газова компанія проводить, по суті, єдину маркетингову політику, а  поставки російського газу на цей ринок забезпечуються єдиною системою магістральних газопроводів.

За даними «Газпромекспорту», із 178,3 млрд куб м  російського газу,  експортованого у 2016 р. до Європи й Туреччини (за винятком пострадянських країн), 49,8 млрд куб. м  (27,9 % від сукупного обсягу експорту газу на цей макрорегіональний ринок) спрямовувалося до Німеччини, 24,8 млрд куб. м (13,9 %) – до Туреччини, 24,7 млрд куб. м
(13,8 %) – до Італії,  17,9 млрд куб. м ( 10,0 %) – до Великої Британії,
11,5 млрд куб. м (6,4 %) – до Франції, 11,1 млрд куб. м (6,2 %) – до Польщі. Загалом із сукупного обсягу експорту російського газу на західноєвропейський ринок + Туреччина (за класифікацією «Газпромекспорту») припадало 82 % обсягу продажів, а на центральноєвропейський ринок (колишні постсоціалістичні країни) – 18 %.

Водночас на практиці Китай та інші країни Азії ще не стали споживачами російського газу, порівнянними за обсягами з європейським газовим ринком (враховуючи пострадянські держави). Причому в освоєнні китайського газового ринку «Газпром» знову ж таки робить ставку на експорт газу саме по магістральному трубопроводу «Сила Сибіру», який ще треба побудувати.

Що ж стосується ЗПГ, то географічні умови Росії не надто сприятливі для його виробництва й, особливо, масштабного експорту. Адже оскільки основні російські газові родовища дуже віддалені від зручних морських портів, то через техніко-економічні обмеження виробництво та експорт значних обсягів ЗПГ для Росії є вельми проблематичним. Також доволі проблематичним є створення й функціонування інфраструктури ЗПГ на узбережжі арктичних морів у російських портах, що розташовані у провідних районах газовидобутку.

Утім, треба зазначити, що в Росії, у тому числі «Газпромом», робляться певні кроки з освоєння міжнародних ринків зрідженого природного газу. За оцінками деяких російських інвестиційних компаній, російські виробники нині займають близько 4–5 % світового ЗПГ-ринку. Крім того, у Росії заплановано реалізувати ще шість  ЗПГ-проектів. Однак, по-перше, ці проекти порівняно невеликі за обсягами випуску зрідженого газу. Їх сукупна потужність передбачається в межах 52,5–56,5 млн т ЗПГ. По-друге, основні регіони реалізації проектів з виробництва російського ЗПГ – узбережжя арктичних і далекосхідних морів, що робить для російської сторони вельми проблематичним конкурентоспроможні поставки ЗПГ на газовий ринок Європи. Винятком з цього переліку є лише проект Балтійського ЗПГ-терміналу, на якому не раніше 2020 р. планується виробляти 8–10 млн т ЗПГ. Правда, нещодавно деякі ЗМІ повідомили, що німецька хімічна компанія Linde AG підписала контракт із технологічним інжиніринговим холдингом «Петон» на будівництво в Росії заводу ЗПГ потужністю 1,5 млн. т продукції на рік. Ідеться про проект «Газпрому» з виробництва, зберігання й відвантаження зрідженого природного газу в районі компресорної станції Портова на Балтійському морі, завершення будівництва якого заплановано на грудень 2018 р. По-третє, поки жодний із зазначених вище російських ЗПГ-проектів не реалізований. Спочатку їх введення в експлуатацію намічалося, в основному, на 2018–2020 рр. Однак вже тоді можна було очікувати, що за умов дії західних економічних санкцій проти Росії реалізація цих планів може зіштовхнутися з певними проблемами. Вочевидь, саме такий перебіг подій стає все реалістичнішим. Зокрема, у середині березня 2017 р. російські ЗМІ, із посиланням на меморандум «Газпрому» до випуску єврооблігацій, повідомили, що введення в експлуатацію Балтійського ЗПГ-терміналу перенесено на 2022–2023 рр., хоча й може бути змінено після завершення роботи над проектною документацією. Раніше цей об’єкт планувалося ввести в експлуатацію в грудні 2021 р. Також буде перенесено введення в експлуатацію третьої лінії ЗПГ-заводу в рамках проекту «Сахалін – 2» на 2023–2024 рр. Компанія продовжує роботу над проектною документацією, ідеться в меморандумі. Тому наміри Росії істотно диверсифікувати експорт свого природного газу завдяки значному збільшенню обсягів експорту ЗПГ поки видаються не надто реалістичними.

При цьому останнім часом «Газпрому» доводиться все більше конкурувати за споживачів на європейському ринку з постачальниками газу з інших країн. Насамперед, за європейського споживача Росія конкурує з Норвегією. За  словами посла Норвегії в ЄС О. Хелен Слетнес, Норвегія експортувала у 2015 р. 114 млрд куб. м газу і є другим за величиною експортером газу в ЄС після Росії. При цьому виробництво газу в цій країні очікується на стабільному рівні протягом наступних 20 років. До того ж норвезький газ поступово просувається на газові ринки тих європейських країн, які російський «Газпром» традиційно вважає своєю вотчиною, і тому російські ЗМІ вельми болісно реагують на такий перебіг подій.

Як зазначалося вище, норвезький ЗПГ почав надходити до Литви, звідки є можливість постачати його до Латвії та Естонії. Тоді як раніше потреби цих держав у газі повністю забезпечувались за рахунок закупівель у «Газпрому». А створення ЗПГ-терміналу в Свіноусті залучило до потенційних споживачів норвезького ЗПГ Польщу та інші країни Центральної та Східної Європи, включаючи й Україну. Новий польський термінал зіграє на руку споживачам, навіть якщо вони все одно змушені будуть закуповувати газ у РФ, зазначають оглядачі деяких російських ЗМІ. А голова East European Gas Analysis М. Корчемкін вважає, що закупівлі ЗПГ через термінал у Свіноусті можуть як мінімум зміцнити переговорні позиції покупця на перемовинах з «Газпромом». При цьому треба брати до уваги, що на європейський газовий ринок останнім часом почав надходити ЗПГ зі США, що тільки загострює конкуренцію між продавцями на цьому ринку.

Деякі російські експерти називають основною причиною структурних змін на європейському газовому ринку саме можливості поставок значних обсягів ЗПГ від різних постачальників. Так, голова ради директорів  «Інжинірингової компанії «2К» І. Андрієвський зазначає, що до 2025 р. Європа планує подвоїти свої виробничі потужності з регазифікації ЗПГ і тільки за рахунок ЗПГ зможе покривати приблизно 80 % своєї потреби в газі. «Структура ринку газу змінюється. Поступово формується вільний ринок газу, а жорсткість прив’язки виробника і споживача через газопровід послаблюється. Очевидно, що відповідно до цих планів роль ринку зрідженого газу з вільним ціноутворенням буде тільки зростати», – стверджує цей експерт.

До того ж цілий ряд європейських країн, які мають багаторічний досвід ділових відносин з російським газовим монополістом, нині розглядають саму по собі можливість диверсифікації джерел закупівлі газу як надзвичайно важливий елемент своєї національної безпеки. І за таких обставин спроби «Газпрому» використати на свою користь механізм цінової конкуренції на газових ринках європейських держав далеко не завжди виявляються результативними. З цим феноменом «Газпром» вже зіткнувся і в Литві, і в  Польщі.

Та й закупівля газу за контрактами з «Газпромом» останнім часом уже далеко не завжди стає економічно вигіднішою за придбання газу в інших продавців. Так, згідно з повідомленнями ЗМІ,  у кінці лютого цього року ціни на газ на європейських спотових майданчиках опустилися до рівня
200 дол. США/тис. куб. м. На головному європейському майданчику –  голландській TTF – ціна знизилася до 193 дол. США/тис. куб. м газу, а на найближчому до Росії спотовому майданчику в австрійському Баумгартені газ коштував 204 дол. США/тис. куб. м. Причому дані, які оприлюднюються Федеральною антимонопольною службою РФ, показують, що розрахункова ціна реалізації газу «Газпрому» за межі країн СНД для лютого 2017 р. становила 204 дол. США/тис. куб. м. (у січні було 198 дол. США/тис.
куб. м.). При цьому оглядачі ЗМІ зазначають, що відкладене зростання цін на газ, який продавався «Газпромом», слідом за нафтовими котируваннями було драйвером зростання фізичних обсягів експорту газу «Газпрому» з жовтня минулого року. Ціни на газ на спотовому ринку були істотно вище газпромівських, і покупці користувалися шансом придбати відносно дешевшого російського газу якомога більше. Сезонний тренд дає підстави припускати, що ціни на спотовому ринку газу будуть знижуватися, тоді як ціна контрактів «Газпрому» продовжить зростати, що зробить поставки газу з Росії до європейських країн менш привабливими, ніж у попередні місяці.

Крім того, оскільки можливості «Газпрому» з виробництва ЗПГ у найближчому майбутньому будуть вкрай обмеженими, то головним напрямком стратегії російського газового гіганта на міжнародному газовому ринку поки реально залишається експансія на європейський ринок з метою посилення на ньому своїх позицій. За таких обставин, з урахуванням вельми обмежених власних можливостей з виробництва ЗПГ у найближчій перспективі, російський «Газпром» і надалі робить ставку на нарощування поставок природного газу до Європи саме по трубопроводах. Причому останніми роками «Газпром» збільшує експорт газу на цей ринок. За інформацією ЗМІ з посиланням на голову правління «Газпрому» О. Міллера, частка російського газового монополіста на ринку Європи (разом з Туреччиною) у 2016 р. зросла до 34 % проти 31 % у 2015 р. За його словами, у 2016 р. приріст обсягів постачання російського природного газу на європейський ринок становив  12,5 %, а сукупні обсяги поставок – трохи менше 180 млрд куб. м проти приблизно 160 млрд куб. м природного газу у 2015 р.

Останнім часом російський «Газпром» у притаманному йому агресивному стилі намагається реалізувати у Європі проекти своїх нових магістральних газопроводів, що оминатимуть територію України з півдня і з півночі, які спочатку дістали назви відповідно «Північного» і «Південного потоку». Таким чином Росія прагне реалізувати не лише свої геоекономічні, а й геополітичні цілі. Утім, проект «Південний потік» не одержав підтримки ЄС. Однак після його краху Росія не відмовилася від своїх намірів створити південний газотранспортний коридор в обхід території України.

Тому було анонсовано новий газотранспортний проект під назвою «Турецький потік». Спочатку цей проект за своєю транспортною потужністю повністю копіював відповідні технічні параметри «Південного потоку» – транспортування 63 млрд куб. м природного газу чотирма нитками трубопроводів річною потужністю по 15,75 млрд куб. м газу кожний. Однак і цей проект не одержав відповідної підтримки ЄС. До того ж на той момент ускладнилися політичні відносини Росії з Туреччиною, що гальмувало реалізацію «Турецького потоку» (Детальніше див. матеріал СІАЗ НБУВ в «Україна: події, факти, коментарі». 2015.  № 4 –6).

Після невдалої спроби військового перевороту в Туреччині й погіршення відносин цієї країни з ЄС і США, почалося поліпшення російсько-турецьких політичних, а згодом – і економічних відносин. У результаті проект «Турецький потік» було реанімовано, що супроводжувалося доволі інтенсивним інформаційним супроводом цього процесу.

Зокрема, у жовтні 2016 р. ЗМІ повідомили, що Туреччина і Росія підписали міжурядову угоду про будівництво двох ниток газопроводу «Турецький потік». Документ був підписаний за підсумками переговорів президентів В. Путіна і Р. Ердогана, які відбулись у Стамбулі.
З російської сторони угоду підписав міністр енергетики РФ О. Новак, з турецької – міністр енергетики та природних ресурсів Б. Албайрак. Виступаючи на спільній з Р. Ердоганом прес-конференції після підписання цього документа, В. Путін заявив, що договір передбачає знижку на газ для турецьких споживачів. На початку 2017 р. ця угода була ратифікована відповідними органами влади Російської Федерації та Туреччини.

Водночас ЗМІ нагадують, що раніше очільник «Газпрому» О. Міллер говорив, що підписана угода передбачає будівництво двох ниток магістрального трубопроводу дном Чорного моря транспортною потужністю 15,75 млрд куб. м газу кожна. Перша нитка газопроводу призначена для поставок газу турецьким споживачам, сказав Міллер і буде завершена в другій половині 2019 р. Друга нитка газопроводу «Турецький потік» буде використовуватися для поставок російського газу в Європу. Утім, точної дати завершення її будівництва О. Міллер не назвав. Згідно з планом газопровід «Турецький потік» планується дотягти до турецько-грецького кордону і створити там газовий хаб, з якого, згідно з розрахунками «Газпрому», європейські споживачі зможуть забирати цей газ. Спочатку концерн планував почати поставки свого газу газопроводом «Турецький потік»  вже в грудні 2016 р., нагадують ЗМІ. Утім, ці амбітні плани російського керівництва поки ще не реалізовано.

Раніше в ЗМІ повідомлялось, що повна вартість проекту «Турецький потік» оцінювалася в 11,4 млрд євро. А наприкінці 2016 р. у пояснювальних документах, підготовлених до ратифікації згаданої міждержавної угоди в Державній думі Росії, зазначалось, що інвестиції в повну реалізацію проекту «Турецький потік» з урахуванням попередніх затрат на проект «Південний потік» оцінюються в 7 млрд євро.

Таким чином, гучно розрекламований Росією її газотранспортний проект «Південний потік» з потужністю транспортування 63 млрд куб. м газу на рік спочатку трансформувався у менш масштабний проект «Турецький потік» з такою ж транспортною потужністю. А згодом вже й річна транспортна потужність «Турецького потоку» була зменшена удвічі.

Однак і тут все одно виникають деякі запитання та застереження. Насамперед, впадає у вічі той факт, що чітко визначено дату завершення будівництва та цільове призначення лише однієї нитки «Турецького потоку». Щодо другої нитки газопроводу такі зобов’язання не оприлюднені. І тому положення щодо її будівництва в рамках договору про проект «Турецький потік» радше нагадує меморандум про наміри, ніж конкретну комерційну угоду. Тобто виникають певні сумніви щодо наявності на сьогодні у «Газпрому» й російського державного керівництва чітких намірів побудувати другу нитку газопроводу «Турецький потік».

До того ж для таких сумнівів є й інші підстави. Зокрема, ідеться про попит потенційних європейських покупців на газ, що надходитиме по другій нитці газопроводу «Турецький потік». Для якнайшвидшої окупності цього магістрального газопроводу він має бути завантажений повністю. Тобто щорічно європейські країни мають купувати 15,75 млрд куб. м російського газу, що надходитиме цим трубопроводом.

Причому, для того щоб поставки газу зазначеним газопроводом були вигідні його споживачам, ціна придбання цього газу, включаючи витрати на його транспортування, повинна бути нижчою за ціну газу, що доставляється альтернативними маршрутами цим самим споживачам. Виходячи з цих положень, можна припустити, що економічно вигідним придбання російського газу, який надходитиме «Турецьким потоком», може бути споживачам у Греції, Македонії та Болгарії. Звичайно, за наявності відповідної газотранспортної інфраструктури. Для отримувачів газу в зазначених країнах відстань доставки газу газопроводом «Турецький потік», а отже, і тариф на його доставку, що закладається в ціну газу, не сильно відрізнятиметься від відстані доставки російського газу через Україну.

Для інших європейських країн цього регіону (Румунії, Угорщини, Сербії, Австрії та Словенії) відстань доставки російського газу за допомогою  «Турецького потоку», а отже, і вартість його транспортування, будуть більшими, ніж відстань доставки через Україну. Звичайно, російський «Газпром» може знижувати ціну власного газу, що транспортуватиметься  по «Турецькому потоку». Але, щоб цей проект не був збитковим, вартість його будівництва та експлуатації повинна закладатись у ціну газу.  Чим нижчою буде ціна російського газу – тим довшим буде період окупності газопроводу «Турецький потік».

У цьому контексті вельми цікавими є офіційні дані про експорт російського газу до країн Південно-Східної Європи. Згідно з даними «Газпромекспорту», у 2016 р. експортовано російського газу до  Болгарії 3,18 млрд куб. м, до Греції – 2,68 млрд куб. м, до Македонії – 0,07 млрд куб. м. Таким чином, сукупний обсяг російського газу, що постачатиметься зазначеним країнам по газопроводу «Турецький потік», нині міг би становити 5,93 млрд куб. м. Тобто в разі заміни маршруту транспортування російського газу до зазначених держав через Україну на його транспортування «Турецьким потоком» пропускна потужність другої нитки цього магістрального газопроводу була б завантажена менше ніж на 40 %. Така  низька  завантаженість цього магістрального газопроводу обов’язково негативно позначиться на його окупності. Також слід узяти до уваги, що на Балканському півострові планується збудувати ЗПГ-термінали для імпорту газу. А це, своєю чергою, створить додаткову конкуренцію поставкам російського газу у цей регіон.

До того ж у ЗМІ продовжують з’являтися повідомлення, що можуть свідчити про появу певних складнощів у процесі майбутньої реалізації проекту «Турецький потік». Зокрема, ще восени минулого року голова правління італійського нафтогазового гіганта – компанії ENI – К. Дескальці заявив, що ця компанія, яка є давнім партнером «Газпрому», не зацікавлена в будівництві проекту «Турецький потік», оскільки більше не займається транспортуванням газу і не вкладає гроші в будівництво газопроводів. Хоча в грудні 2016 р. голова «Газпрому» О. Міллер повідомив російським ЗМІ, що італійська компанія ENI висловила готовність перенести точку здачі російського газу за контрактом на новий маршрут газопроводу «Турецький потік» в обхід України. Для реалізації цих намірів потрібно збудувати газопровід Poseidon, який повинен стати продовженням другої нитки «Турецького потоку» на південь Італії. Знову ж конкретні умови й терміни будівництва цього газопроводу поки не оприлюднені. З іншого боку, майбутня зміна умов контракту між «Газпромом» та ENI, зазначають оглядачі ЗМІ, може викликати заперечення Європейської комісії, яка в цілому різко негативно ставиться до довгострокових угод щодо постачання газу. До того ж у компанії ENI з цього питання від коментарів відмовились. Це наводить на думку про те, що в цьому разі ми маємо справу радше з
ПР-акцією «Газпрому», ніж з реальною діловою угодою.

Також ЗМІ повідомляли, що на початку грудня 2016 р. Туреччина за підозрами у зв’язках з організацією Ф. Ґюлена де-факто націоналізувала Akfel Holding – найбільшого приватного імпортера газу в країні, в якому володіють частками «Газпром» і «Газпромбанк». І в січні цього року ЗМІ повідомляли, що «Газпром» готує позови до приватних турецьких газових імпортерів, з якими він не зміг домовитися про ціну газу на 2017 р. Звичайно, не можна бути впевненим, що ці події безпосередньо перешкоджатимуть майбутній реалізації проекту «Турецький потік». Але й сприяти його реалізації вони теж не будуть.

Підсумовуючи результати проведеного вище аналізу, можна припустити, що гарантовано буде побудовано лише одну нитку газопроводу «Турецький потік». Адже її будівництво матиме геополітичне значення і для Росії, і для Туреччини, як демонстрація успіхів правлячих режимів обох цих держав. До того ж будівництво цього одного трубопроводу в цілому економічно вигідне  Туреччині, яка не несе жодних витрат на реалізацію морської ділянки цього проекту. А російській владі використання цієї однієї нитки газопроводу «Турецький потік» дає змогу  «зберегти  обличчя», а також розраховувати на поступову, хоча, мабуть, і вельми повільну окупність зроблених у проекти «Південний потік» і «Турецький потік» інвестицій. Стосовно ж будівництва другої нитки газопроводу «Турецький потік» остаточне рішення російською стороною, мабуть, ще не ухвалено.

Значно більшу активність російська сторона, і насамперед «Газпром», виявляє в питанні збільшення поставок російського газу до Європи «Північним  потоком». ЗМІ звернули увагу на те, що останнім часом «Газпром» цілеспрямовано нарощує завантаженість цього газотранспортного маршруту. Зокрема, російські та українські ЗМІ повідомили, що середньорічне завантаження газотранспортної системи «Північний потік», річна пропускна здатність якої – 55 млрд куб. м, у 2016 р. становила 80 %.  Поставки російського газу споживачам у Європейському Союзі цим маршрутом минулого року зросли на 12 % – до 43,8 млрд куб. м. Повідомляється також, що «Північним потоком» у 2015 р. було транспортовано 39,1 млрд куб. м газу (71 % завантаження потужності цієї газотранспортної системи), у 2014 р. – 35,5 млрд куб. м (65 %), у  2013 р. – 23,8 млрд куб. м (43 %). Причому в січні 2017 р. «Газпром» продовжував збільшувати поставки газу до Європи «Північним потоком».

Разом із цим минулого року «Газпром»  спробував посилити свою присутність у континентальній частині газотранспортної мережі Європи. Зокрема, у жовтні 2016 р. ЗМІ повідомили, що «Газпром» одержав дозвіл Європейської комісії на додаткове придбання квот з використання 40 % транспортних потужностей газопроводу OPAL, який проходить від балтійського узбережжя Німеччини до кордону з Чехією та з’єднує російський «Північний потік» з газотранспортною системою Центральної та Східної Європи в обхід України. Раніше «Газпром» вже мав право на використання лише 50 %  потужностей цього газопроводу. Повна ж транспортна потужність газопроводу OPAL становить 36 млрд куб. м газу на рік.

Таке рішення Європейської комісії викликало обурення не лише України, а й інших європейських держав. Невдовзі політичні заяви трансформувались у конкретні відповідні дії правового характеру. Президенти України та Польщі П. Порошенко і А. Дуда виступили зі спільною заявою, в якій наголошувалося, що таке рішення Європейської комісії може створити ризик для поставок газу між Україною і Польщею. А трейдингова дочірня компанія польської PGNIG подала позов до Європейського суду проти рішення Європейської комісії про розширення доступу «Газпрому» до газопроводу OPAL. «Нафтогаз України» тоді ж зі свого боку заявив, що розглядає три варіанти оскарження цього рішення Європейської комісії, у тому числі в суді. Згодом ЗМІ повідомили, що «Газпром» з початку лютого 2017 р. зменшив обсяги прокачування свого газу  газопроводами «Північний потік» і OPAL, повертаючись до попередніх умов своєї роботи на газопроводі OPAL. Причиною цьому стала відповідна судова заборона, ухвалена за позовом польських супротивників «Газпрому».

А на початку березня цього року ЗМІ, із посиланням на заступника міністра енергетики з питань європейської інтеграції Н. Бойко, повідомили, що уряд України вважає за необхідне приєднатися до двох позовів польської сторони щодо питання доступу російського монополіста «Газпром» до потужностей газопроводу OPAL. Н. Бойко повідомила, що над цим питанням працюють Міністерство енергетики та вугільної промисловості, Міністерство закордонних справ і «Нафтогаз України». «Зараз у Суді ЄС є дві скарги польської сторони до Європейської комісії та Німеччини – одна подана від уряду Польщі, інша – від державної нафтогазової компанії PGNiG», – зазначила вона, відповідаючи на запитання про перспективи впливу України на призупинення рішення Європейської комісії про розширення доступу «Газпрому» до газопроводу OPAL. За словами Н. Бойко, зараз потрібно, щоб Україна приєдналася до урядового позову Польщі, а Нафтогаз – до позову PGNiG.

Питання регулювання доступу «Газпрому» до потужностей газопроводу OPAL має важливе значення не лише для його поточної, а й для його майбутньої роботи на європейському газовому ринку. Адже Росія, разом з інтенсифікацією завантаження існуючої газотранспортної системи «Північний потік» (Nord Stream I), докладає великих зусиль для реалізації проекту нової газотранспортної магістралі – «Північний потік–2», яку хоче прокласти поряд із вже існуючою. Протяжність цього газопроводу має становити трохи більше 1200 км. Вартість газопроводу оцінюється у 8 млрд євро. Свого часу компанія-оператор обіцяла до кінця 2019 р. ввести «Північний потік–2» в експлуатацію. Однак, цілком імовірно, що зробити це буде непросто. Адже питання реалізації газотранспортного проекту «Північний потік–2» так чи так зачіпає інтереси не лише НАК «Нафтогаз України» та України в цілому, а й багатьох європейських підприємств і держав. Причому інтереси ці часом не збігаються, а то й суперечать один одному.

Протягом 2016 – початку 2017 рр. повідомлення ЗМІ публічно відображали прояви всієї палітри цих інтересів. Так, на початку червня
2016 р. тодішній міністр економіки та енергетики Німеччини З. Габріель перед зустріччю з членом Єврокомісії з енергетичних питань М. А. Каньєте заявив, що Німеччина готова підтримати будівництво газопроводу Nord Stream II. При цьому міністр уточнив, що «Німеччина встановила три умови для підтримки проекту: Nord Stream має відповідати вимогам законодавства, не загрожувати транзиту газу через територію України і не обмежувати поставки газу до Східної Європи».

На цю заяву зразу відреагували українські експерти. «Німеччина підтвердила статус партнера Росії. З одного боку, німці хочуть показати, що вони політично підтримують санкції і виступають за стабільність, а з іншого – не хочуть втрачати свої гроші», – зазначив голова правління альянсу «Нова енергія України» В. Боровик. Він додав, що будь-яка нова гілка магістрального газопроводу для транспортування газу з Росії до Європи буде забирати обсяг транзиту газу через Україну. А директор з розвитку бізнесу НАК «Нафтогаз України» Ю. Вітренко нагадав: Україні вже обіцяли, що запуск «Північного потоку» (Nord Stream I) ніяк не вплине на обсяги транзиту. Однак обсяги транзиту російського газу через Україну впали саме на величину обсягів транспортування газу через «Північний потік». Як підкреслив старший аналітик ІК Dragon Capital Д. Саква, зараз вже існує профіцит транспортних потужностей для поставок російського газу в Європу. А оскільки нових контрактів у «Газпрому» на постачання газу до європейських країн немає, доведеться шукати, звідки цей газ брати. Тому в жертву можуть бути принесені транзитні поставки газу через Україну. «Сенсу будувати “Північний потік–2”, не зменшуючи поставки через Україну, немає», – пояснив Д. Саква.

Зі свого боку аналізуючи наслідки реалізації проекту «Північний потік–2», президент центру глобалістики «Стратегія ХХІ» М. Гончар наголошує, що у Росії з’являться ідеальні умови для маніпулювання напрямками, обсягами і цінами поставок газу на європейський ринок. За його словами, безпека й обсяги постачань опиняться під загрозою для цілого ряду країн Центральної і Східної Європи, включаючи Україну. На його думку, Німеччині вигідна реалізація Nord Stream II, оскільки в цьому разі вона стає потужним газорозподільним хабом для всього Європейського Союзу. «Утім, це вже породжує протести в країнах Центральної Європи і стурбованість у країнах Південної Європи і Балканському регіоні, які залежать від українського транзиту. Наприклад,  Італія висловлює свою незгоду, тому що при поставках через “Північний потік” вона отримує найдорожчий газ, який тільки може бути, перебуваючи на самому кінці труби».

На наміри Росії побудувати газотранспортну систему «Північний потік–2» активно відреагували українські посадовці. Президент України П. Порошенко в січні цього року під час візиту до Німеччини та Фінляндії висловив  сподівання на принципову позицію щодо проекту «Північний потік–2» з боку цих держав. А наприкінці січня цього року голова НАК «Нафтогаз України» А. Коболєв заявив, що «Північний потік–2» дасть Росії геополітичні й  фінансові важелі впливу на Німеччину, Польщу і Словаччину. Російський «Газпром», на його думку, може використовувати газопровід «Північний потік–2» для різних способів шантажу.

Також у жовтні 2016 р. президенти Вишеградської групи (Польща, Словаччина, Чехія та Угорщина) під час саміту в Жешуві (Польща) висловилися проти будівництва російського газопроводу Nord Stream 2. Про це повідомив президент Польщі А. Дуда після зустрічі з колегами та з комісаром ЄС у справах енергетичної безпеки М. Шефчовичем. Як наголосив польський лідер, позиція Вишеградської групи однозначна:
«Усі президенти підтримують відсутність економічних підстав для цієї інвестиції, натомість переконані, що вона має політичний характер, а її реалізація, перш за все, перешкоджатиме створенню ефективного енергетичного союзу в Європі. Ефективного – означає такого, що дійсно забезпечить конкурентність і цим самим – справжню диверсифікацію джерел постачання газу». Президент А. Дуда наголосив, що будівництво Nord Stream 2 призвело б до того, що ЄС ще більше б узалежнився від Росії, а конкретно – від «Газпрому». Зі свого боку міністр закордонних справ Латвії Е. Ринкевич заявив, що проект російського газопроводу «Північний потік–2» несе загрозу безпеці в багатьох аспектах і руйнує плани на створення Європейського енергетичного союзу. За словами Е. Ринкевича, у країн Балтії та країн Вишеградської групи завжди виникали розбіжності з країнами, які беруть участь у проекті «Північний потік–2».

А наприкінці лютого віце-міністр Польщі з енергетики М. Куртика заявив, що Польща разом із групою інших країн звернулася до Єврокомісії з закликом про надання письмової оцінки проекту газопроводу «Північний потік–2». М. Куртика зазначив, що позицію Польщі підтримали, зокрема, Данія, Швеція, Литва і Румунія. На цьому також наполягає група впливових євродепутатів, які займаються енергетикою і промисловістю. У зв’язку з цим вони надіслали листи до Мальти, яка нині головує в ЄС. М. Куртика наголосив, що Європейська комісія не повинна робити винятки з правил для другої гілки «Північного потоку». «Газопровід, який доходить до території Європейського Союзу, має підкорятися законодавству Європейського Союзу. Кожна нова інфраструктура має у зв’язку з цим дуже ретельно аналізуватися. Європейська комісія повинна однозначно заявити, що цей правовий режим – це режим ЄС, а не кого б то не було ще», – додав віце-міністр.

Як бачимо, у Європейському Союзі існує доволі вагома опозиція російським планам реалізувати проект «Північний потік–2». Щоправда, у цього проекту є й доволі впливові прибічники, насамперед серед великих енергетичних компаній. Адже спочатку передбачалось, що для реалізації проекту «Північний потік–2» російський «Газпром» і п’ять його європейських партнерів (Shell, OMV, ENGIE, Uniper і Wintershall) створять спільне підприємство – проектну компанію «Nord Stream 2 AG». У цьому підприємстві контрольний пакет (50 % + 1 акція) мав належати «Газпрому», а решта – п’яти зазначеним європейським компаніям. Однак через протидію польського антимонопольного регулятора європейські компанії так і не увійшли в капітал проектної компанії «Nord Stream 2 AG». А російській стороні  не вдалося реалізувати початкову схему цього проекту. Тому весь тягар з реалізації проекту «Північний потік–2» ліг на «Газпром», що створило для нього відповідні організаційні та фінансові труднощі.

А згідно з повідомленнями деяких ЗМІ в січні 2017 р., російський «Газпром» почав думати про продаж своєї частки в німецькій мережі газопроводів Gascade. Відомо, що вище керівництво компанії вже прийняло принципове рішення про продаж. При цьому джерела в газовій галузі заявили про наявність великого числа потенційних претендентів на цей актив. Також «Газпром» заморозить рівень виплати дивідендів у найближчі три роки на рівні 2016 р. і планує у 2017 р. розпродати активи на суму близько 6 млрд дол. Про це повідомляє Bloomberg з посиланням на бюджет російської газової монополії на 2017–2019 рр. При цьому, згідно з планами цієї компанії, обсяг запозичень у 2017 р. планують збільшити на 53 %  порівняно з минулим роком. У 2018 р. він сягне 705 млрд р. Утім, за інформацією двох джерел Bloomberg, остаточного рішення керівництва «Газпрому» про продаж активів і про  часові  рамки цих угод поки що немає. Водночас, за словами заступника голови правління «Газпрому» О. Медвєдєва, російський концерн розраховує вже в березні цього року запропонувати нову модель фінансування реалізації  проекту «Північний потік–2» з тим, щоб все-таки була можливість залучити до участі в цьому проекті європейські енергетичні компанії. Щоправда, на початку березня 2017 р. доволі неоднозначно щодо перспектив реалізації проекту «Північний потік–2» висловився голова МЗС Німеччини З. Габріель. Він заявив: «Російській стороні вже багато років відомо моє ставлення до цього питання: нам потрібен “Північний потік–2”, але нам потрібна і надійність українських трубопроводів, і надійність забезпечення енергоносіями таких країн, як Словаччина, Чехія чи Польща. І я відчуваю, що наші російські партнери цілком готові до цього».

Трохи згодом деякі польські ЗМІ поширили повідомлення європейського порталу EurActiv, що базувалося на інформації з власних джерел цього порталу, про те, що Європейська комісія готова дати згоду на будівництво газопроводу «Північний потік–2». Ця згода має бути відповіддю на поступки «Газпрому» у справі антимонопольного провадження, яке Брюссель веде проти російського газового монополіста.  Зокрема, «Газпром» погодився  скасувати всі обмеження на реекспорт газу в межах Європи, врахує спотові ціни у своїх контрактних із країнами ЄС і користуватися своїм домінуванням на газовому ринку. З цього приводу було опубліковано відповідний прес-реліз Європейської комісії (URL:http://europa.eu/rapid/press-release_IP-17-555_en.htm).За інформацією порталу EurActiv, після представлення «Газпромом» своїх пропозицій та готовності йти на відповідні поступки вимогам Європейська комісії, буде відкритий новий розділ у відносинах між Євросоюзом та Росією, результатом чого має стати згода Єврокомісії на будівництво   газопроводу «Північний потік –2». Оглядачі наголошують, що досі частина європейських комісарів критикували наміри збудувати «Північний потік–2» і казали, що він порушує основи енергетичного союзу в ЄС, але попри численні заклики, зокрема Європейського парламенту, Європейська комісія досі не опублікувала своєї оцінки законності цього інвестиційного проекту.

До того ж деякі російські ЗМІ визнають, що до сих пір думки європейських чиновників розходилися з приводу того, які органи повинні дати дозвіл на будівництво газопроводу «Північний потік–2», оскільки однозначної вказівки на це в документах Європейського Союзу немає. При цьому вони припускають, що своє ставлення до цього проекту Європейська комісія оприлюднить лише після парламентських виборів у Німеччині. Тобто не раніше ніж у вересні 2017 р.

Таким чином, російський «Газпром», і на це звертають увагу оглядачі ЗМІ, прагне запустити будівництво газопроводів «Турецький потік» і «Північний потік–2» наприкінці 2017 р., а завершити – у 2019 р., коли закінчується термін контракту на транзит газу через Україну. Однак, якщо питання перспектив будівництва, принаймні однієї, нитки «Турецького потоку» особливих сумнівів не викликає, то з проектом «Північний потік–2» нині такого сказати не можна. Поки що Україна та інші противники реалізації проекту «Північний потік–2» не можуть бути впевнені у своїй перемозі. З іншого боку, попри те, що посадовці «Газпрому» намагаються продемонструвати свою впевненість в успішному майбутньому власного дітища, на сьогодні не можна відкидати ймовірність різних варіантів перспектив розвитку проекту «Північний потік–2».

Не слід також забувати, що для успішної комерційної діяльності газопроводу «Північний потік–2» потрібні надійні функціональні зв’язки з газотранспортною системою материкової частини Європейського Союзу. Тільки через неї додаткові обсяги російського газу, що транспортуватимуться «Північним потоком–2», зможуть прямувати далі до своїх кінцевих споживачів. Без такого надійного функціонального зв’язку будівництво «Північного потоку–2» втрачає будь-який сенс. А розглянута вище історія з газопроводом OPAL свідчить, що у російського «Газпрому» поки нема гарантій щодо можливості отримання додаткового доступу до газотранспортної системи материкової частини Європейського Союзу в перспективі. І росіяни це добре розуміють і говорять про це навіть у ЗМІ.

Тому, поки суто теоретично, імовірні такі варіанти рішень: згода керівних органів ЄС на реалізацію всього  проекту «Північний потік–2» або його частини чи повна заборона на реалізацію цього  проекту. Можна припустити, що питання перспектив будівництва «Північного потоку–2» вирішиться до кінця 2017 р. (як, до речі, і ухвали рішень Стокгольмського арбітражного суду щодо взаємних претензій «Нафтогазу України» і «Газпрому»). Тому сьогодні перспективи розвитку газової сфери України треба розглядати щодо реалізації кожного з означених варіантів. Звичайно, у разі якихось радикальних змін у ситуації навколо «Північного потоку–2» такі прогнози підлягатимуть відповідному перегляду.

 

Кулицький С. Оцінка перспектив розвитку української газової сфери в контексті ймовірних змін у логістиці газового ринку Європи [Електронний ресурс] / С. Кулицький // Україна: події, факти,     коментарі. – 2017. – № 6. – С. 51–67. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/ukraine/2017/ukr6.pdf. – Назва з екрану.