Черговий виток у процесі вирішення мовного питанняА. Потіха, наук. співроб. СІАЗ НБУВ

Чергова спроба зміни мовного законодавства

              

За роки новітньої історії України навколо мовного питання було зламано чимало списів, написано безліч наукових і публіцистичних праць, зароблено чимало політичних капіталів, але остаточної крапки досі не поставлено. Новий виток процесу вирішення мовного питання розпочався після розгляду Конституційним Судом відповідності до Конституції України Закону України «Про засади державної мовної політики». Цей Закон, прийнятий у липні 2012 р. і відомий як «закон Колесніченка – Ківалова», передбачав можливість офіційної двомовності у регіонах, де чисельність нацменшин перевищує 10 %. Народні депутати нинішнього скликання парламенту також вирішили долучитися до процесу створення мовного законодавства – 19 грудня 2016 р. у Верховній Раді було зареєстровано законопроект, який має регулювати мовне питання, а 19 січня 2017 р. було зареєстровано одразу ще два законопроекти про державну мову, які з-поміж іншого передбачають нові вимоги до мови засобів масової інформації, книговидання, кінематографа та реклами.

Комітет із питань культури і духовності повинен розглянути всі три мовні законопроекти. Співавтором першого із законопроектів є голова підкомітету з питань мови Комітету з питань культури і духовності Я. Лесюк, співавтором другого законопроекту «Про державну мову» – голова комітету М. Княжицький, співавтором третього законопроекту є перша заступниця голови комітету І. Подоляк (http://detector.media/rinok/article/122454/2017-01-23-tri-zakonoproekti-pro-movu-vse-shcho-treba-pro-nikh-znati. – 2017. – 23.01).

Найбільше уваги експерти приділили законопроекту, підготовленому  групою депутатів «Самопомочі», БПП, «Народного фронту». Цей законопроект передбачає, що українська мова стане обов’язковою у сфері обслуговування, силових структурах, органах влади, державних і комунальних установах і, звичайно, освіті (можливість навчати дітей мовами нацменшин залишать лише у садках і школах). Українськими хочуть зробити всі ЗМІ, а також українською мовою мають бути всі фільми і мінімум половина книг. Крім того, передбачається створення спеціального центру, який проводитиме іспити і видаватиме державні сертифікати про рівень володіння мовою.

В уряді має з’явитися посада мовного «омбудсмена» із широкими правами. Законопроектом передбачається за порушення, виявлені мовним інспектором, покарання штрафом. Зокрема, для держслужбовців, суддів, військових «вилка» покарань – 3400–6800 грн. Якщо Закон буде порушено у сфері освіти, науки, медицини, спорту, начальника оштрафують на 3400–5100 грн. У випадку, якщо хтось із посадових осіб відмовиться виконувати законні вимоги мовного інспектора, його можуть оштрафувати на 1700–3400 грн (http://hgraf.com.ua/index.php/featured-item/latest-items-2-colums/item/7634-ukrajintsyam-gotuyut-novij-zakon-pro-movu-zi-shtrafami-i-perevirkami).

Один з авторів законопроекту А. Тетерук заявив, що мета документа – не влаштувати полювання на відьом, а тільки захистити і дати розвиток українській мові.«Мовна інспекція – це не “поліція”, яка самовільно притягає до відповідальності, її повноваження будуть чітко регламентовані й розроблені Кабміном. Як і перелік іспитів та інструкцій для перевірки держслужбовців. Громадяни самі зобов’язані вивчити українську, якщо хочуть брати активну участь у тому ж державному управлінні або працювати на держпосаді. Громадяни повинні володіти державною мовою, і для цього будуть створені умови, а в побуті всі мають право спілкуватися тією мовою, якою вважають за потрібне», – зазначив політик.

На думку багатьохприхильників ідеї посилення впливу української мови в суспільстві, мова є одним з визначальних чинників, що перетворюють українців на єдиний народ і творять міцне підґрунтя державної незалежності і соборності України. Мова не просто культурне надбання і засіб комунікації, а й наріжний камінь національної безпеки, соціального розвитку та міжнародної суб’єктності України.

Ініціатори змін мовного законодавства зазначають, що в Україні триває русифікація навіть після проголошення незалежності України. Меншовартість і брак політичної волі призвели до нездатності Української держави забезпечити, як того вимагає ст. 10 Конституції України, «всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Саме через це в нашому культурно-інформаційному просторі запанував «русский мир», а в Криму і на Сході України виникли зручні плацдарми для збройної агресії(http://language-policy.info/2017/01/ukrajini-zakon-pro-derzhavnu-movu-zayava-hromadskosti-z-pryvodu-zakonoproektu-5670).

Навіть після Революції гідності та початку війни русифікацію не зупинено. Навпаки, сумнозвісний мовний «закон Ківавлова – Колесніченка» діє і досі, заохочуючи витіснення української мови зі сфери послуг, телебачення, преси, реклами, бізнесу, руйнуючи самі підвалини української ідентичності.

За словами ініціаторів змін мовного законодавства, необхідно зупинити русифікацію і прийняти сучасне мовне законодавство, що відповідає Конституції та викликам, що стоять перед Україною. Для написання такого закону було об’єднано зусилля широкого кола експертів-правників, мовознавців, медійників, громадських активістів. Ядром цього процесу стала робоча група Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України.

Розробники законопроектів про мови висловлюють переконання, що в документах враховано досвід вітчизняного та європейського мовного законодавства, передбачені дієві механізми захисту, функціонування та розвитку української мови в усіх ключових сферах суспільного життя. Також передбачається скасування «закону Ківалова – Колесніченка» і внесення змін до багатьох галузевих законів.

При цьому відзначається, що законопроекти не спрямовані проти жодної іншої мови. З метою належного захисту прав національних меншин, у тому числі на розвиток і використання їхніх мов, найближчим часом до парламенту буде внесено законопроект «Про права осіб, що належать до національних меншин».

Політичний експерт і оглядач Т. Чорновіл також вважає, що мовне законодавство потрібно підкоригувати, але щоб це не викликало сильного збурення в суспільстві. Разом з тим він погоджується з необхідністю скасування «закону Колесніченка – Ківалова», який говорить про те, що не державною, але офіційною другою мовою в Україні може бути визнана російська, навіть у західних регіонах України. «Тобто можна говорити про те, що цей закон направлений саме на підтримку російської мови, а не на підтримку ще 17 мов нацменшин, як прописано в законі», – зазначив Т. Чорновіл.

Він вважає, що прийняття цього закону відбулося з певними процедурними порушеннями, тому його необхідно скасовувати, але перед цим задуматися про те, що, скасувавши «мовний закон Колесніченка – Ківалова», розпочне діяти закон УРСР про мови УРСР, який скасований також. І тут виникає запитання «Чи можна його відновити?». «Якщо його не відновити, тоді повністю “падає” вся система мовної політики в Україні, яка, в першу чергу, передбачає пріоритети українській мові. Тому просто скасувати “мовний закон Колесніченка – Ківалова” – це безглуздя», – наголосив експерт (http://finoboz.net/ukraine-and-world/ekspert-novij-movnij-zakon-maye-zobovyazati-saakashvili-i-inshix-najmanciv-govoriti-ukra%D1%97nskoyu).

На думку Т. Чорновола найкращий варіант такий: «мовний закон Колесніченка – Ківалова» скасувати прикінцевими положеннями нового закону. Натомість новий закон має бути ліберальним до інших мов у тому плані, що кожен громадянин України сам має вирішувати, якою мовою користуватися в побуті, але мають бути виключення для чиновників, які зобов’язані будуть користуватися лише державною мовою – українською.

Голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» В. Фесенко також підтримує ідею вдосконалення мовного законодавства. Але він, як багато його колег, наголошує на необхідності врахування інтересів національних меншин. «Закон про державний статус української мови має бути більш гнучким. Якщо приймати ту редакцію, яку зараз подали на розгляд парламенту, то паралельно з його прийняттям необхідно розробити закон про статус мов національних меншин», – зазначив політичний експерт (https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2168690-movnij-zakon-mae-vikoristovuvati-rosijsku-v-ukrainskih-interesah-fesenko).

В. Фесенко вважає, що для Донбасу і Сходу України загалом потрібно використовувати російську мову в українських інтересах. У нас же виходить так, що якщо хтось говорить про використання російської мови, навіть в українських інтересах, то на нього одразу вішається ярлик російського запроданця і зрадника. Тому в рамках дискусії щодо мовного закону, можливо, є сенс зустрічі експертів, які проводять дослідження на Сході України, з авторами законопроекту.

У свою чергу директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. І. Кучеріва І. Бекешкіна вважає, що ухвалення закону про державну мову нині може нашкодити реінтеграції окупованих територій. Актуальним для України може бути закон мовної політики в ЗМІ, що передбачатиме м’яку українізацію. «Ухвалення закону про мови в такому вигляді, як це пропонується, зараз не на часі. Очевидно, повинен бути якийсь закон, що стосується мовної політики в засобах масової інформації, і то не радикальний. Ввели квоти на українську музику, і це правильно. Але приймати закон про мову в нинішній ситуації, коли у нас 30 % російськомовного населення, коли треба повертати Донбас, означає ще одну лінію розмежування. А нам зараз треба бути разом», – зазначила І. Бекешкіна (https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2168485-bekeskina-zasterigae-vid-pomilok-iz-novim-movnim-zakonom).

За її словами, не варто порушувати сьогодні це питання. При тому що нині об’єктивно відбувається розширення україномовного середовища. Передусім за рахунок учнів середніх шкіл, які знають, що їм треба складати зовнішнє незалежне оцінювання – і вони його складають саме українською. За рахунок навчання українською мовою в державних вищих навчальних закладах. «Звичайно, все, що стосується держави, – а у нас єдина державна мова українська, – повинне йти українською мовою. Але такий екстремізм, коли намагаються представити російськомовних українців як людей другого сорту, дуже шкідливий», – наголошує експерт. 

І. Бекешкіна нагадала при цьому про ініціативу скасувати у 2014 р. сумнозвісний «мовний закон Ківалова – Колесніченка». «Я пам’ятаю, якої шкоди завдало свого часу намагання В. Кириленка скасувати, м’яко кажучи, некорисний закон про мови. Але після Майдану, який підтримували 50 % населення і не підтримували 40 %, причому це було за регіональним поділом, ця ініціатива була надзвичайно невчасна. І я переконана, що це зіграло певну роль у тих подіях, які були пізніше, зокрема на Донбасі. Це широко використовувалося в агітаційних цілях», – підкреслює експерт.

На переконання І. Бекешкіної, не варто ще раз припускатися подібної помилки, особливо в умовах війни. Законопроект має бути доопрацьований і позбавлений того радикалізму, який нині в ньому є. «Але, по-перше, закон ще не ухвалений. По-друге, його не треба називати мовним законом. Його можна назвати законом про інформаційну політику засобів масової інформації. І, звичайно, такий екстремізм, як повна заборона мовлення засобів масової інформації російською мовою, просто призведе до того, що люди звертатимуться до російських ЗМІ», – застерегла І. Бекешкіна.

Більшість експертів, аналізуючи мовні законопроекти, акцентують увагу на найбільш жорсткі статті, які під час обговорення можуть бути пом’якшені. Зокрема, це стосується законопроекту «Про державну мову». Його основний принцип полягає в тому, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України. Методи, які пропонують застосовувати з метою досягти результатів, – це нагляд, контроль і широкий набір різних санкцій – від штрафу до позбавлення волі. Для здійснення контролю пропонується створити апарат з нацкомісії зі стандарту державної мови і набрати інспекторів, що займатимуться його захистом. Як зазначив  політичний аналітик О. Палій, суспільство давно готове до такого роду законів. «З іншого боку, є альтернатива подібного законопроекту – українізація телепростору. Якщо будуть встановлені квоти близько 80 %, то тоді цього цілком вистачить. Це був би найпростіший варіант вирішення цієї проблеми», – наголосив О. Палій (https://surmasite.wordpress.com/2017/01/23).

У свою чергу політолог В. Цибулько переконаний, що подібний закон необхідний для майбутніх поколінь. «Зараз Україна живе за мовним законом, прийнятим у 1990 р. На той момент він був прогресивним, але зараз вже змінилися обставини, країна, люди, тому треба прийняти інший закон, який зафіксував би реальний стан речей і допомагав просуванню української мови. Адже, по суті, у країні близько 80 % українців, а українська мова залишається лише мовою документів, а не медіа-культури», – зазначив експерт.

Варто зазначити, що політолог не згадав закон «Колесніченка – Ківалова», який іще не скасовано. Натомість він заявив, що українці, незалежно від мови, якою вони говорять, залишаються українцями. «Крім того, є компроміс, що цей закон призначений більше для дітей і онуків. За ідеєю, оздоровлення функціоналу мови відбудеться через кілька поколінь», – підкреслив він.

Політолог А. Золотарьов має трохи іншу думку. Він вважає, що коли з’являються подібного роду законопроекти, навколо яких ламаються списи, виникає питання «Що хочуть вкрасти?». «Оскільки нічого доброго, крім конфлікту, у тому варіанті, який запропонований депутатами, він не несе», – зазначив він.

Крім того, на думку експерта, поки незрозуміло, звідки в разі прийняття закону візьмуться гроші на мовних інспекторів. «У нас немає грошей на дитячих лікарів, а де брати гроші на цих інспекторів? У цій ситуації, у якій сьогодні країна, не варто насаджувати насильно застосування української мови. Швидше, цей закон, як це часто буває, спрацює не на користь державних інтересів і буде давати аргументи тим силам, які і раніше спекулювали на темі російськомовного населення. Він не до місця, не на часі і просто нерозумно так робити», – наголосив А. Золотарьов.

Подібну точку зору мають деякі  експерти в регіонах. На їхню думку, ця ініціатива посварить суспільство. Зокрема, соціолог В. Пащенко із Закарпаття переконаний, що мовні проблеми – не першочергові. «Плюс вони несуть у собі багато ризиків і конфліктів», – наголосив він.

За його словами, близько 20 % закарпатців розмовляють мовами нацменшин (угорська, ромська, російська), тож закон позбавить їх можливості брати участь у суспільному житті. «Більшість тут говорять на місцевому діалекті української, літературною мовою володіють лише 10–15 %. Закарпатці будуть противитися примусу до мови», – зазначив експерт (http://hgraf.com.ua/index.php/featured-item/latest-items-2-colums/item/7634-ukrajintsyam-gotuyut-novij-zakon-pro-movu-zi-shtrafami-i-perevirkami).

У свою чергу одеський політолог Г. Чижов також сумнівається у правильності цієї ідеї. «Кого і від кого захищати? Це шлях до протистояння. По розуму, повинна бути серйозна кампанія з обговоренням у науковому середовищі, соцопитування, теледебати. У менш глобальних сферах мова повинна бути тим, чим зручніше спілкуватися більшості. Думаю, це захисний бар’єр влади для підтримки градуса перед виборами: хочуть консолідувати націю на хвилі ура-патріотизму», – зазначає експерт.

У Харкові навіть пригрозили протестами. «Вони можуть початися, якщо стануть карати штрафами і знімати з посад. Хоч тут усі вже звикли, що весь документообіг, заняття у вишах і школах, телебачення українською. Але дуже багато людей і далі читатимуть російськомовні джерела», – зазначила соціолог, доцент Харківського національного університету ім. В. Каразіна Н. Коротнікова.

Тим часом деякі експерти вважають, що прийняття нового мовного закону може спровокувати нові тріщини національної ідентичності держави і навіть міжнародні скандали. Як інформують ЗМІ, міністр закордонних справ Угорщини П. Сійярто заявив, що Євросоюз обов’язково відреагує на ухвалення закону про виключне використання української мови. «Ми сподіваємося, що цей закон не буде прийнятий. Якщо ж які б то не було поправки і зміни погіршать життя меншин, у тому числі угорської, то ми, звичайно, піднімемо це питання на рівні ЄС», – підкреслив глава угорського МЗС.

Директор Інституту глобальних стратегій В. Карасьов також звертає увагу на можливі серйозні зовнішньополітичних ризики, які може спричинити прийняття скандального мовного закону. «Не тільки угорці, а й ряд інших держав-сусідів можуть відреагувати приблизно так само. Але необхідно розуміти, що цей закон не вигідний не стільки угорцям або комусь ще, скільки нам самим. Ця законодавча ініціатива може спровокувати нові тріщини національної ідентичності України і потрібно не відкидати подібного роду заклопотаність західних партнерів, а прислухатися», – зазначив політолог (http://rian.com.ua/columnist/20170127/1020883610).

За словами В. Карасьова, владі необхідно замислитися над тим, як вести політику таким чином, щоб не послабляти ще більше державність, а, навпаки, посилити її перед новими викликами зовнішньополітичних криз. «Для такої країни, як Україна, такі ініціативи досить небезпечні і ризиковані. Політикам необхідно прорахувати не тільки зовнішні ризики такого роду законодавчих інновацій, але і ризики внутрішньої політичної стабільності», – підкреслив  експерт.

Утім, на думку В. Карасьова, імовірність прийняття закону досить невелика. «Це провокативна технологія, що розколює суспільство. Незалежно від цілей авторів, він не пройде сесійний зал», – вважає експерт.

Голова парламентського Комітету свободи слова та інформаційної політики В. Сюмар, як і деякі експерти, сумнівається в тому, що хоча б один із трьох законопроектів, зареєстрованих у Верховній Раді, має шанс бути прийнятим. «Не думаю, що хоча б один із зареєстрованих проектів закону про мову має шанс бути прийнятим у такому вигляді, як є. Їх треба доопрацьовувати. Давати людям позитивні стимули і рухатися поступово», – зазначила вона.

На її переконання, вживання української мови треба стимулювати позитивними методами. Натомість деякі норми законопроектів надто жорсткі, і це використовує російська пропаганда. «Бо я не уявляю собі ситуації, коли мовний інспектор штрафує виховательку дитячого садочка на 200 прожиткових мінімумів, бо вона заговорила з кимось із дітей російською… А саме це один із законів передбачає. І це одразу взяла на озброєння російська пропаганда. І знову починають страшилки деякі політики з Опоблоку розказувати», – зазначила народний депутат.

Разом з тим В. Сюмар вважає, що питання мови для України є надзвичайно важливим, але таким, яке не повинно «збурювати суспільство». Як позитивний приклад вона навела впровадження закону про квоти для україномовних пісень на радіо. «І саме через це з ним треба бути дуже обережним і поступово рухатися вперед, не збурюючи суспільство та не намагаючись отримати політичні бали у виборців Західної України. От, наприклад, як це було із законом про квоти на україномовні пісні. Сьогодні виконавці дуже завантажені замовленнями, постійні записи у студіях, величезний попит на українську пісню, яку чують мільйони українців у радіоефірі. Люди через позитивну емоцію, через пісню сприймають мову», – наголосила В. Сюмар.

Значна частина активістів також не впевнена в тому, що закон про мову найближчим часом приймуть у Верховній Раді. Зокрема, Г. Вареник, літературознавець, вважає, що не варто сподіватися на те, що депутати одностайно підтримають життєво важливий закон. Щонайменше третина власників мандатів боїться української мови немов вогню і зробить усе для того, щоб завалити голосування. У першу чергу варто говорити про фракції, основу яких становлять представники колишньої Партії регіонів (https://beztabu.net/znyati-z-yazika-chomu-iz-zakonoproektom-5670-ne-vse-tak-prosto_n13269).

Літературознавець упевнений, що прийняття закону ще не гарантує перемоги на мовному фронті. Адже суворість юридичних норм у наших краях компенсується необов’язковістю їх виконання. Штрафи за утискання державної мови, інститут мовних інспекторів, підвищення вимог до державних службовців – на папері усе це виглядає красиво. «А насправді навіть вимога вільного володіння українською для народних депутатів хіба що прописана, але жодним чином не виконується. Скільки років минуло, а мови не було навіть про формальні перевірки. Хоча після того, як після встановлення світлофорів люди на регульованих перехрестях продовжують перебігати дорогу на червоний, дивуватися схожим неподобствам не доводиться», – підкреслив Г. Вареник. Крім того, на його переконання, прийняття закону не зможе миттєво зменшити попит на російський медіа-продукт та інші послуги російською мовою. Це може статися лише з часом і не без докладання певних зусиль, а в перші місяці та роки де-не-де доведеться стикатися з дискримінацією за мовною ознакою.

Отже, перед народними депутатами і суспільством знову постає проблема узгодження завдань із практичної реалізації ст. 10 Конституції України, амбіцій окремих політичних сил та інтересів національних меншин. Ефективна реалізація державотворчого потенціалу української мови залежатиме від зваженої, продуманої і разом з тим послідовної та наполегливої роботи державних установ і громадянського суспільства. На думку експертів, питання мови має бути виведене за межі політичних спекуляцій і тоді природне посилення впливу української мови стане вагомим чинником формування модерної державної ідентичності та соборності України.  

 

Потіха А. Чергова спроба зміни мовного законодавства[Електронний ресурс] / А. Потіха // Резонанс. – 2017. – № 11. – С. 4–10. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/rezonans/2017/rez11.pdf.  – Назва з екрана.