Перспективи запровадження інституту пенітенціарних суддів

О. Кривецький, голов. ред. НЮБ НБУВ

Перспективи запровадження інституту пенітенціарних суддів

 

Парламентський комітет парламенту з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності рекомендує Верховній Раді прийняти за основу законопроект № 4936 «Про превентивні і компенсаційні засоби у зв’язку з катуванням, нелюдським чи таким, що принижує гідність, поводженням або покаранням щодо засуджених та осіб, узятих під варту, та запровадження інституту пенітенціарних суддів». Проектом закону передбачається запровадження і функціонування в Україні механізму превентивних та компенсаційних заходів для забезпечення гарантій дотримання прав осіб, які відбувають призначене їм судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк та до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі в установах виконання покарань або тримаються в місцях попереднього ув’язнення, а також інституту пенітенціарних суддів. Зокрема, законопроектом визначено процесуальні повноваження пенітенціарного судді та надано визначення поняття його правового статусу, а також внесено зміни до ст. 9 і 24 Кримінально-виконавчого кодексу щодо оскарження засудженим застосованого до нього стягнення та безперешкодного відвідування пенітенціарним суддею, іншими суддями та захисником установ виконання покарань і місць попереднього ув’язнення.

П. Костенко, фракція «Самопоміч», один з авторів законопроекту, зазначає: «Проект закону про заборону катувань та запровадження інституту пенітенціарних cуддів покликаний створити превентивні та компенсаційні заходи у зв’язку з катуванням, нелюдським чи таким, що принижує гідність, поводженням або покаранням щодо засуджених та взятих під варту осіб, а також закріпити суб’єкти та процедуру вжиття таких заходів». Необхідність існування належних превентивних та компенсаційних заходів в Україні вимагається її зобов’язаннями перед Організацією Об’єднаних Націй та Радою Європи.

Зокрема, ст. 14 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання передбачає, що «кожна держава-сторона забезпечує у своїй правовій системі одержання відшкодування жертвою катувань й підкріплене правовою санкцією право на справедливу й адекватну компенсацію, включаючи заходи для якомога повнішої реабілітації». Крім того, Конвенція закріплює зобов’язання України вжити ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів для запобігання актам катувань (ч. 1. ст. 2 Конвенції).

І дійсно, наразі настав час остаточно врегулювати ту негативну частину суспільних відносин, які фактично існують між засудженими та органами і установами виконання покарань і складаються з приводу не лише катувань і нелюдського поводження, а й з приводу забезпечення належних умов тримання, покладення на державу відповідальності за «якість» системи покарань, що створена і фінансується державою, можливості для засуджених впливати на процес виконання-відбування покарання шляхом ефективного оскарження дій і рішень посадових і службових осіб органів і установ виконання покарань. Адже таких механізмів у вітчизняній правовій системі на цей час не існує. Все це дає підстави стверджувати, що поданий законопроект № 4936 є вкрай актуальним і своєчасним.

За законопроектом пенітенціарний суддя обирається з числа суддів місцевого загального суду на строк не більше трьох років і здійснює повноваження в окремих категоріях справ осіб, які взяті під варту, засуджених, а також звільнених із цих установ осіб. Пенітенціарний суддя не звільняється від виконання обов’язків судді першої інстанції, проте здійснення ним таких повноважень ураховується при розподілі судових справ та має пріоритетне значення. Пенітенціарні судді, за задумом депутатів, потрібні для того, аби забезпечити функціонування механізму превентивних та компенсаційних заходів для забезпечення гарантій дотримання права осіб, які тримаються в установах попереднього ув’язнення або виконання покарань, не бути підданими катуванню, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Законопроектом також передбачено відповідну грошову компенсацію за дії, що вживаються на підставі відповідного рішення пенітенціарного судді та спрямовані на відшкодування жертвам катувань або нелюдського поводження, що принижує гідність людини. Ця компенсація може призначатися в сумі від одного до п’яти розмірів мінімальної зарплати за 15 днів тримання за умов порушення ст. 2 законопроекту (заборона катувань), залежно від характеру такого порушення та (або) його наслідків для особи – завданої фізичної чи моральної шкоди, враховуючи її стан здоров’я, вік та інші особливості. 

М. Романов, юрисконсульт із Київщини, підкреслює: «Безумовно, передбачену проектом можливість для засуджених подавати скарги на дії чи бездіяльність посадових чи службових осіб органів і установ виконання покарань і мати можливість отримувати компенсацію за неналежне поводження, катування і нелюдські умови тримання під час відбування покарання слід визнати позитивною». Але, незважаючи на відверту прогресивність і важливість цього проекту, у ньому, на думку фахівця, існує низка недоліків і дискусійних положень, які потребують з’ясування й удосконалення. Насамперед, автори законопроекту вказали, що він має на меті введення інституту пенітенціарного судді. Як відомо, інститут права – це система відносно відокремлених від інших і пов’язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин. Якщо уважно роздивитися проект, побачимо, що в ньому не йдеться про систему норм, яка б відокремлено й специфічно регулювала таку особливу спеціалізацію судді, як пенітенціарний суддя. Насправді, більшість норм законопроекту, які стосуються саме пенітенціарного судді, майже у всьому перегукуються з такою спеціалізацією як слідчий суддя. І навіть коло специфічних обов’язків такого судді пов’язане, перш за все, із завданнями, які вирішує суд під час виконання вироку суду. Адже законопроект не містить норм, які б окреслювали специфічну (інституціональну) компетенцію пенітенціарного судді, що відрізняє його від інших суддів. Отже, з точки зору юридичної техніки і концептуальних положень правової теорії, цей законопроект не містить встановлення і визначення інституту пенітенціарних суддів. Тому відповідні положення потребують редагування. Або ж авторам законопроекту варто переглянути загальну ідею майбутнього нормативного акту і виключити положення щодо пенітенціарного судді, поклавши обов’язки з розгляду справ, включених до його компетенції, на слідчого суддю.

Також, вважають науковці, сформульоване в законопроекті положення щодо «абсолютної» заборони катувань є зайвим. Вітчизняне кримінальне, кримінально-процесуальне і кримінально-виконавче законодавство містить низку положень, які забороняють катування. У такої заборони немає «ступеню». Не йдеться про часткову або обмежену заборону, адже неможливо заборонити «неабсолютно», а заборона не вимагає ніякого підтвердження. Навпаки, підкреслювання «абсолютності» заборони, наводить на думку, що бувають випадки, коли катування можуть мати місце, оскільки відповідні норми не містять вказівки на абсолютність заборони. Це приводить до висновку, що положення про «абсолютність» заборони необхідно виключити з проекту, як таке, що дає підстави для неоднозначного тлумачення відповідної норми.

Крім того, у ст. 5 законопроекту, описуючи порядок виплати грошової компенсації, не містить механізму здійснення цієї виплати. Такий стан, переконані юристи, призведе до неможливості фактичного здійснення компенсацій за постановленими рішеннями судів. Як відомо, такі виплати здійснюються з державного бюджету, а їх має бути закладено у відповідні статті витрат, чого, зрозуміло, не станеться. Не містить законопроект і механізму примусового виконання таких рішень, а саме, який орган їх здійснюватиме і в якому порядку?

Зауваження викликає і ст. 6 законопроекту, що не надає права подавати клопотання про застосування превентивних та компенсаційних заходів законному представнику або адвокату засудженої особи. Це є необґрунтованим обмеженням права засудженого на правову допомогу і судовий захист. Частина 2 цієї статті передбачає, що у разі вирішення питання щодо грошової компенсації враховуються положення Цивільного кодексу України, які стосуються відшкодування шкоди. Вказані пропозиції свідчать про те, що автори нормативного акта змішують правову природу інститутів відшкодування шкоди в порядку цивільного законодавства і природу тих компенсаційних заходів, ідею яких покладено в основу проекту № 4936. Очевидно, що положення про відшкодування шкоди є чинними і діють незалежно від норм, що їх сформульовано в проекті. І навпаки, за ідеєю проекту компенсаційні заходи випливають із кримінально-виконавчих та кримінальних правовідносин, і вони за своєю суттю є не відшкодуванням шкоди, а саме компенсацією за незаконні дії (катування чи принижуюче поводження) і не відновлюють матеріальні чи моральні втрати, а компенсують порушення прав. Положення цивільного законодавства не залежать від положень норм проекту і повинні застосовуватися окремо, а тому ця частина норми, на думку юристів, може бути виключеною з проекту нормативного акта, як така, що суперечать самому задуму законопроекту.

Також у законопроекті визначено, що при вирішенні питань, які стосуються пропорційності застосування посадовою особою своїх владних повноважень, враховуються відповідні положення Кодексу адміністративного судочинства України. Але це правило для фахівців юриспруденції є незрозумілим і більше схоже на натяк, ніж на норму права. Відомо, що з точки зору юридичної техніки норма права має бути якомога більш конкретною та максимально чітко визначати відповідний варіант поведінки. Тому це потребує конкретизації, а викладення в законопроекті не повинне давати підстави для множинності тлумачення.

Положення законопроекту регулюють порядок розгляду клопотання про застосування компенсаційних і превентивних заходів у разі наявності провадження, відкритого в порядку ст. 206 КПК України. Автори пропонують за наявності двох таких проваджень (про застосування компенсаційних і превентивних заходів і провадження в порядку ст. 206 КПК) віршувати питання на користь одного з них, причому чіткого алгоритму «вибору» провадження автори проекту не пропонують. І тут знову доводиться акцентувати на недоцільності існування окремої спеціалізації пенітенціарного судді, оскільки виникає незрозуміла конкуренція двох суддів у межах одного суду. Навпаки, кандидат юридичних наук А. Білобока вважає, що у разі поєднання таких проваджень у межах однієї спеціалізації, а саме слідчого судді, подібні ситуації стануть більш контрольованими й передбачуваними. Слідчий суддя буде мати можливість оперативно, своєчасно і належним чином приймати рішення як у рамках провадження в порядку ст. 206 КПК, так і провадження щодо застосування превентивних і компенсаційних заходів, об’єднуючи їх чи обираючи одне з них. А запропонована редакція закону, вважає науковець, призведе до того, що такі провадження (у разі наявності обох) сприятимуть зволіканню процесу. Тому для уникнення ситуацій штучного зволікання розгляду цієї категорії справ, необхідно врегулювати процес їх розгляду такими чином, щоб він став максимально оперативним.

Та, підбиваючи підсумок, все ж таки можна вважати, що пропонований нормативний акт є вкрай актуальним, своєчасним і необхідним, але до прийняття він потребує системного підходу й аналізу, доопрацювання та редагування (За матеріалами: http://www.kvs.gov.ua; http://khpg.org/index.php?id=1474345361; http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=59613; www.judges.org.ua/article/dig10482.htm; http://ukrainepravo.com/).