Кримськотатарська автономія у складі України

Кримськотатарська автономія у складі УкраїниС. Закірова, канд. іст. наук, ст. наук. співроб. НЮБ НБУВ

Кримськотатарська автономія у складі України: пошук вирішення проблеми

 

22 вересня 2016 р. Верховна Рада України голосами 233 народних депутатів прийняла Постанову № 4003а «Про рекомендації парламентських слухань на тему: «Стратегія реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь: проблемні питання, шляхи, методи та способи».

Документ, що було прийнято за наслідками парламентських слухань, які відбулися ще в червні 2016 р., містить у собі рекомендації Президенту України підготувати зміни до Конституції і законів України та внести їх на розгляд парламенту, за якими в Конституції України повинна з’явитися Кримськотатарська Автономна Республіка замість Автономної Республіки Крим. Важливу частину постанови склав перелік втрат України після анексії Криму, а також список пов’язаних з нею правових актів, ініційованих Києвом, зокрема, на міжнародній арені.

Крім того, парламентарі запропонували внести законодавчі зміни щодо позбавлення Севастополя спеціального статусу, а також визнання кримських татар, караїмів і кримчаків корінними народами України з відповідними змінами в ст. 11 Основного закону. На тому, що статус корінних народів необхідно надати не тільки кримським татарам, а й усім малим народам Криму, наголошував віце-президент Фонду досліджень і підтримки корінних народів Криму В. Ломброзо, кримчак за національністю. «Кримськотатарський, кримчацький народ і караїмський народ сьогодні знаходяться в дуже жалюгідному стані, так як їх дуже мало. Кримчаків сьогодні в Криму 204 людини, і вони не можуть самостійно захищати свої права без вашої допомоги», – переконував він депутатів Верховної Ради України.

Інфографіка із сайту: http://novisa.org.ua/informatsijni-materiali-do-debativ-krims-kotatars-ka-avtonomiya-u-skladi-ukrayini-yakim-bude-novij-krim/

Учасники парламентських слухань також рекомендували Верховній Раді прийняти закони про Державну стратегію деокупації і реінтеграції в Україну тимчасово окупованого Криму та про колабораціонізм і очищення влади (люстрацію) в Криму. В останньому, на думку парламентаріїв, має йтися про невідворотність покарання для людей, «які своїми діями допомагали окупації Російською Федерацією території АРК, перейшли на роботу в органи державної влади РФ і маріонеткового окупаційного режиму або іншим способом активно підтримували окупантів». При цьому парламентарі підкреслили, що закон має чітко розрізняти тих, хто дійсно сприяли окупації території Криму, та пересічних мешканців півострову, які з метою забезпечення виживання себе особисто і своїх сімей отримали російські паспорти. Глава правозахисної організації «Сила права», А. Сенченко наголошував: «Потрібно припинити залякувати кримчан відповідальністю за наявність другого російського паспорта. В умовах, коли влада не змогла захистити своїх громадян, отримання цього окупаційного аусвайса стало практично неминучим для виживання на окупованій території».

Текст документа містить ряд конкретних рекомендацій, на яких наголошували депутати, громадські діячі та експерти під час парламентських слухань. Зокрема, народний депутат парламенту від «Блоку Петра Порошенка», кримчанин С. Куніцин вважає, що робота української влади робота по Криму є безсистемною: «хто що придумає, те й робить…». Тож до постанови включено рекомендацію розглянути можливість створення консультативно-дорадчого органу при Президенті України з питань деокупації і реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та Севастополя.

Про необхідність юридичних новацій стосовно статусу Криму представники громадськості говорять вже понад два роки. Утім, на сьогодні це питання не має чіткого усвідомлення ані серед громадськості, ані серед експертів, ані серед владних інституцій України.

Розуміння проблеми та підтримку внесення певних змін у тексті Основного закону висловив і Президент України П. Порошенко. Ще 16 липня 2015 р. під час виступу у Верховній Раді України щодо конституційних змін з децентралізації Президент України наголосив: «На подальших етапах своєї роботи я прошу Конституційну комісію дослухатися до лідерів кримськотатарського народу і передбачити, що Автономна Республіка Крим як невід’ємна складова частина України є національно-територіальним утворенням, через яке кримськотатарський народ реалізує своє право на самовизначення».

А 18 травня 2016 р. під час вечора-реквієму пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу Президент зазначив: «Ми, хоча із запізненням, усвідомили необхідність створення в Криму національної автономії кримських татар з повним, зрозуміло, гарантуванням рівних прав і громадянських свобод етнічних українців, росіян, інших етносів півострова». Тоді ж П. Порошенко повідомив, що планує звернутися до Конституційної Комісії України із закликом утворити найближчим часом із числа членів комісії, представників Меджлісу та експертів робочу групу з підготовки змін та доповнень до цього розділу Конституції України.

Дискусії про статус Автономної Республіки Крим в Україні тривали фактично з моменту проголошення автономії. Частина експертів вважала, що Крим має стати рядовою областю у складі України, інші наполягали на збереженні статусу територіальної автономії. Меджліс виступав за закріплення права на внутрішнє самовизначення і визнання Криму кримськотатарською національною автономією в складі України.

Про важливість цієї проблеми говорили і на найвищому рівні. Так, перший Президент незалежної України Л. Кравчук підкреслював, що ідея автономії кримських татар виникла ще на початку 90-х ХХ ст., коли до Криму почали масово повертатися з місць депортації кримські татари. Утім, на його думку, впроваджувати її було зарано. «По-перше, там не було ще такої кількості кримських татар. Вони ще не визначилися тоді з умовами життя і побуту в Криму: земля, розподіл людей по регіонах. Не було тоді ще такої можливості. І по-друге, люди ще не були готові до цього. Я думаю, що і самі кримські татари не були готові», – зазначив Л. Кравчук.

Перші конкретні кроки в напрямі вирішення кримського питання зробив другий Президент України Л. Кучма. І хоча до теми спеціального статусу за національною ознакою він ставився вкрай обережно, утім за часи його президентства була створена Рада представників кримськотатарського народу, до якої своїм указом Л. Кучма включив членів Меджлісу.

Експерт Українського незалежного центру політичних досліджень Ю. Тищенко вважає, що в цілому і українське суспільство, і політичне керівництво протягом 2000-х років ставилося до питання статусу автономії досить індиферентно. Вона зазначила: «Всі спроби встановлення демократичних правил співіснування, ухвалення закону про “статус корінних народів” (ще з 1996 р.), визначення конституційних норм про корінні народи в трьох статтях Конституції України більшістю кримського, та й київського експертного співтовариства сприймалися в штики – як прояви “сепаратизму кримських татар”, які не будуть сприйняті “кримською більшістю”». На її думку, і сьогодні подібні аргументи вкрай популярні, але аналітик сподівається, що за інерцією. Разом з тим, вважає експерт, сьогоднішня ситуація активізувала процеси і дискусії щодо перегляду статусу автономії.

Сьогодні проблеми статусу кримськотатарського народу та Криму загалом з новою силою активно обговорюють представники влади і українського експертного середовища. Зокрема, перший заступник міністра інформаційної політики України Е. Джапарова вважає, що ухвалення закону про статус кримськотатарського народу як корінного народу допоможе визначати подальшу долю Криму. «Єдиним народом, який може визначати політичну долю території, є корінний народ», – зауважила Е. Джапарова.

Т. Ташева, юрист і співзасновник громадської ініціативи «КримSOS», вважає за необхідне встановити статус Криму як національно-територіальної автономії у складі України.

Як зазначає оглядач щоденного українського видання «День» Л. Волошина, загалом тема кримськотатарської національно-територіальної автономії дуже непроста. І якщо аргументи кримських татар щодо автономії більш-менш зрозумілі, то, за словами журналіста, «навіщо вона унітарній українській державі – відразу пояснити дуже складно». З цього приводу сьогодні створено стільки штампів і міфів, які зовні виглядають як конкретні аргументи проти. Тож розвінчання їх є доволі складним, але вкрай важливим процесом.

Одним з важливих аргументів противників автономії є те, що створення кримськотатарської автономії стане прецедентом для українського суспільства і може спричинити так званий «парад суверенітетів», коли представники інших народів вимагатимуть надання їм та їх організаційно-територіальним утворенням аналогічного статусу. Утім, варто розуміти, що кримські татари – це єдиний в Українській державі народ, що за міжнародними правовими нормами відповідає статусу корінного народу.

Згідно з Декларацією ООН про права корінних народів від 2007 р. і Конвенцією ООН про корінні народи і народи, що ведуть племінний образ життя від 1989 р., корінними вважаються народи, що «є нащадками тих, хто населяв країну або географічну область, частиною якої є дана країна, в період її завоювання або колонізації або в період встановлення існуючих державних кордонів, і які, незалежно від їх правового становища, зберігають деякі або всі свої соціальні, економічні, культурні та політичні інститути». Щодо кримських татар, то вони не просто сформувалися як народ на теренах Криму, мали там власну державність, і до сьогодення зберегли свої історичні органи влади – Меджліс і Курултай.

Ще одним аргументом противники автономії називають те, що кримські татари чисельно становлять меншість населення Криму, а відтак, ситуація, коли «меншість диктує свою волю більшості», виглядає не зовсім демократично. Суто математично – це начебто і так. Але справа у тім, що демократія – це не тільки пріоритет і влада більшості, але й гарантії дотримання прав меншості. А в українських реаліях за умов відсутності правової держави, кримські татари зможуть гарантувати захист своїх прав після отримання статусу корінного народу і національно-територіальної автономії. Гарантоване представництво корінного народу в органах влади за певною квотою, що доволі проблематично у зв’язку із загальною нечисленністю, забезпечить кримським татарам право впливати на будь-які рішення стосовно Криму. У таких обставинах статус і право корінного народу – це міжнародний механізм, який регулює взаємовідносини більшості і корінних народів та не допускає дискримінації останніх.

Голова правління громадської організації «Майдан закордонних справ» Б. Яременко  як один з механізмів, що перешкоджатиме узурпації влади в руках одного народу, бачить право вето. «Основні групи інтересів у Криму мають бути наділені на рівні участі в законодавчих та виконавчих структурах правом вето. Тобто, потрібно створити баланс, за якого жодна з груп не зможе домінувати над іншою», – зазначає експерт.

Окрім того, важливим наслідком встановлення статусу корінного народу для кримських татар є перспектива таким чином заблокувати можливі подальші дії російської влади в Криму щодо легалізації окупації півострову через політичний інститут референдуму. Оскільки попередній «плебісцит» не був визнаний світовим співтовариством, місцеві керівники мають наміри провести ще один референдум, запросивши якихось міжнародних спостерігачів. І за таких умов наявність національно-територіальної автономії і статус кримських татар як корінного народу забезпечить блокування подібних ініціатив, оскільки за міжнародним законодавством без згоди корінного народу не можна приймати жодних юридичних рішень.

Наразі дискусія щодо кримської автономії не має єдиної платформи, і тому є певний хаос стосовно того, якою може бути ця автономія, зауважила перший заступник міністра з інформаційної політики Е. Джапарова.

Про відсутність чіткої стратегії відносно створення кримськотатарської автономії не тільки у громадськості, а й у вищому ешелоні українського політикуму говорить заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, член Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія) від України у 2007–2013 рр. М. Ставнійчук. Вона зазначила, що навіть у виступі Президента України П. Порошенка 18 травня 2016 р. незрозумілою є позиція самого глави держави з цього питання. Юрист вважає, що важливо чітко визначитися, про яку саме автономію йде мова. Якщо територіальну, то про який її різновид: адміністративно-територіальну чи політичну автономію? М. Ставнійчук зазначила: «Якщо адміністративно-територіальну – то вона вже формально-юридично існує у вигляді Автономної Республіки Крим для України і світу, навіть за умов її фактичної анексії та необхідності вирішення питання деокупації півострова. Якщо мова йде про національно-культурну автономію – це теж маса питань. Можливо, малась на увазі національно-політична автономія, яку можна розглядати, як окреме державне утворення у складі України. Але це в свою чергу вимагає змін не лише до Розділу Х Конституції…». Експерт з питань конституційного права наголошує, що справа не стільки у формально-юридичних визначеннях, скільки у наслідках політичних заяв, у довірі до держави та її інститутів: «Фактична нелегітимність нинішнього конституційного процесу призвела до його безрезультатності та повної втрати суспільної довіри. У процесі змін до Конституції України, влада не спиралася на позицію більшості українського суспільства, а рухалася в координатах логіки, нав’язаної ззовні». М. Ставнійчук підкреслила, що українці мають чітко розуміти, що конкретно обіцяє Президент країни кримськотатарському народу, бо ця проблема має комплексний характер як для усієї країни, так і кримських татар».

На думку Е. Джапарової, перш за все самі кримські татари мають вистроїти концепцію автономії. І після того як у Меджлісі буде чітке розуміння щодо форми цієї автономії, відповідний документ має бути запропонований суспільству.

На тому, що сьогодні «без думки кримських татар, корінного народу Криму, не можна нічого вирішувати» наголошував і перший Президент України Л. Кравчук.

З пропозицією створення національно-територіальної автономії і внесення відповідних змін до Конституції голова Меджлісу кримськотатарського народу Р. Чубаров звертався до Конституційної Комісії ще восени 2015 р.

На думку уповноваженого Президента України у справах кримськотатарського народу М. Джемілєва, майбутній статус Криму – це національно-територіальна автономія кримських татар, у якій буде закладений механізм захисту прав корінного народу. «Тобто корінний народ не буде диктувати свою волю, але буде мати можливість захищати свої права», – підкреслив М. Джемілєв. На його думку, такий захист передбачає два ключові аспекти: представництво кримських татар у всіх гілках влади (за формою квот або права вето) і функціонування кримськотатарської мови поряд із державною мовою в автономії».

Сучасне бачення того, яким має стати майбутній Крим, народний депутат України Р. Чубаров представляє у численних інтерв’ю. На його думку, концепт кримськотатарської автономії «вписується у відому модель… – Південний Тіроль». За словами голова Меджлісу кримськотатарського народу, «це колишня австрійська земля, етнічна більшість – німці. Після Першої світової війни перейшла в межі італійської держави. Вони проходили дуже довгий шлях протистояння, але після Другої світової вони виписали закони таким чином, що, якби ви там були, ви б побачили справжню реальність і в трьомовності, і в балансуванні представництва в парламенті, де все гарантовано законами, коли кожна спільнота має гарантоване представництво».

Концепція майбутнього представницького органу Криму, як і загалом етнічна політика і представництво в органах влади півострову, на думку Р. Чубарова, може спиратися на існуючу практику Південного Тіролю. «У них є Парламент Південного Тіролю, він обирається за політичними партіями за квотами. Вони взяли два етноси – німці та італійці. Німці в більшості, італійці в меншості. Там де є Альпи, там ще є такі ладінці – це корінні люди, їх 35–40 тисяч. Там вже третій. І тоді дивіться, що виходить у Південному Тіролі, де немає ладинців. Якщо ви директор закладу і якщо ви німець, то заступник обов’язково у вас буде італієць. І навпаки. Там всі посади, вони збалансовані за етнічною ознакою».

На думку народного депутата, «нова Верховна Рада Криму в свою чергу муситиме ухвалювати рішення в три способи: консенсусом, етнічними групами і більшістю. До повноважень етнічних спільнот віднесуть питання розвитку національної культури, мови та історії. Виключно загальною згодою матимуть розподіляти ресурси. Решта ж проблем — і надалі розв’язуватимуться голосуванням і більшістю. Виконавча ж влада будуватиметься за принципом, схожим на етнічне квотування, зазначає голова Меджлісу кримськотатарського народу».

Щодо майбутньої назви республіки, то Р. Чубаров вважає, «давати республіці назву кримськотатарської необов’язково. Головне, щоб принципи її існування влаштовували кримських татар, українців і навіть росіян після того, як Крим повернеться до складу України». У Криму майбутнього – після деокупації і проголошення кримськотатарської автономії – кожен чиновник та депутат повинні будуть знати і використовувати рівнозначні українську, російську та кримськотатарську мови, що стане запорукою визнання трьох титульних етносів, вважає Р. Чубаров.

Голова Меджлісу наголосив: «Є три аспекти, які ми завжди повинні мати на увазі. Кримські татари мають бути задоволені формою самовизначення, бо це їх природне право. Всі ті, хто живуть в Криму, не повинні мати жодного сумніву в тому, що їх права не менші, ніж права кримських татар. Статус Автономної республіки Крим не має нести якоїсь гіпотетичної загрози територіальній цілісності України, а повинен укріплювати її». За його словами, дотримання цих принципів не передбачає створення посади президента. Коли буде визначена модель автономії, стане відомо, чи потрібно створювати додаткові органи влади і які саме.

З метою суспільного обговорення цієї важливої проблеми 23 червня 2016 р. в українському національному інформаційному агентстві «Укрінформ» відбулися дебати на тему: «Кримськотатарська автономія у складі України. Яким має бути новий Крим?» Організатором заходу виступила громадська організація «Європа без бар’єрів» за підтримки благодійного фонду «Відродження». Учасники дебатів висловили впевнення, що створення кримськотатарської автономії у складі України стане важливим фактором для повернення Криму.

З цим погоджується і голова Комітету із захисту прав кримськотатарського народу Е. Барієв. Він наголосив: «Створення кримськотатарської автономії допоможе не тільки кримським татарам, а й Україні, оскільки представники корінного народу ніколи не виступали за федералізацію країни за територіальною ознакою, а хотіли створити національну автономію».

Питання зміни статусу кримської автономії має стати наскрізною темою в дискусії про політику деокупації півострова, вважає експерт Українського незалежного центру політичних досліджень Ю. Тищенко. Вона підкреслила: «Справа навіть не в назві автономії, а в комплексному процесі – розвиток законодавства про статус кримськотатарського народу і синхронізації цього процесу з потенційними конституціональними змінами. Зокрема, нова версія Конституції має надати чіткі гарантії корінному народу щодо сумарних питань збереження ідентичності, представництва, розвитку, взаємин з центральною та регіональною владою». На думку експерта, зміна статусу півострова на кримськотатарську національну автономію у складі України є невід’ємною складовою деокупації Криму.

Виконавчий директор ГО «Європа без бар’єрів» І. Сушко підкреслює, що, на її думку, створення кримськотатарської автономії стане додатковим аргументом України в боротьбі за повернення Криму.

Разом з тим у суспільстві існує й інший погляд на проблему. Зокрема, Д. Мацола, політолог, аналітик кримського проекту української служби Радіо Свобода Крим. Реалії, вважає, що «внесення в Конституцію України “Кримськотатарської національної автономії” до деокупації Криму дасть Росії зайві аргументи проти повернення півострова під український контроль». На його думку, задля звільнення Криму керівництво України в цьому напрямі обрало найнебезпечніший шлях.     

Д. Мацола зазначає: «З точки зору міжнародного права, Крим – це Україна, крапка. І приведення фактичного положення у відповідність до букви міжнародних договорів не питання етнічної приналежності, побажань, фобій та інших “хотінь” кримчан». Натомість внесення до Конституції України кримськотатарської національної автономії, втім, як і будь-яка інша зміна адміністративного статусу півострова, виведе, на його думку, «кримську проблему» з площини міжнародного права у сферу політичних побажань самих кримчан. «Саме ту сферу, де Росія відчуває себе найбільш впевнено, контролюючи Крим і, отже, громадську думку кримчан», – наголошує аналітик. За словами політолога, навіть до анексії Криму, в умовах відносно незалежних медіа і вільної суспільної дискусії серед значної кількості кримчан циркулювали стійкі стереотипи, міфи і фобії як відносно кримськотатарського народу, так і щодо їхньої автономії. Навряд чи ці фобії втратили свою актуальність в умовах тотального домінування російської пропаганди. Д. Мацола вважає, що можна гарантувати гідне місце кримськотатарського народу в майбутньому звільненому Криму, не змінюючи адміністративний статус півострова. Для цього достатньо ухвалити закон про кримськотатарський народ як корінний народ Криму, гарантувавши, таким чином, всі права, що передбачаються цим статусом. Конкретними кроками демонстрації лояльності Української держави до кримських татар політолог називає приєднання України до Декларації ООН про права корінних народів; юридичне оформлення вже і так реально діючого в українському суспільстві статусу Меджлісу як представницького органу кримських татар; квоти для кримських татар у вишах України і безліч інших кроків, які не потребують таких сумнівних ігор зі статусом окупованої території.

Аналізуючи ситуацію, політолог резюмує: «Мабуть, влада не цілком усвідомлює, що, відмовившись від боротьби за відновлення status quo до анексії півострова, Україна добровільно віддалить на невизначений термін перспективу як українського Криму, так і, парадоксальним чином, перспективу реального становлення кримськотатарської національної автономії на його території».      

Певні сумніви щодо надання Криму особливого статусу висловлюють і представники законодавчої влади. Так, народний депутат І. Подоляк (фракція «Самопоміч») вважає, що не варто надавати різні права Криму та тимчасово непідконтрольним регіонам Донбасу, які окуповані тією ж країною. Разом з тим, вона зауважила, що слід фіксувати всі випадки порушень прав людини на півострові, щоб згодом використовувати це як «козир» при поверненні території. А народний депутат від «Батьківщини» Ю. Одарченко, виступаючи проти створення автономії, наголосив, що такі рекомендації (стосовно автономії) Президент має отримувати від Ради національної безпеки або СБУ.             

Ще один варіант вирішення кримськотатарського питання пропонує викладач Києво-Могилянської академії О. Курінний. Він провів розрахунки на основі статистичних даних і запропонував свій план, суть якого в такій тезі: «Створення кримськотатарської автономії можливо без зміни Конституції. Для цього достатньо трьох законів: закону про статус і права корінних народів, де буде такий статус у кримськотатарського народу в тому числі; закону про зміну адміністративно-територіальних деяких кордонів і закону про Автономну Республіку Крим».                   

За словами О. Курінного, було б правильно й простіше сприймати автономію, якби вона охоплювала весь кримськотатарський етнос, але при цьому не охоплювала ті міста, інші населені пункти й території, де кримські татари в абсолютній меншості – 5 % і менше. На сьогодні кримськотатарський народ становить у Криму приблизно 14–16 % населення. Експерт зазначає: «Автономія може охопити до 95 % території Криму, де живе 70 відсотків його населення, приблизно 1,8 мільйона осіб. Кримські татари там становитимуть не менш ніж 20 %... Важливо, що на цих територіях проживатиме 93–95 % кримськотатарського народу, 260 із 271 тисячі. Пропонується поза автономією залишити території Малої Ялти, Малої Феодосії, Малої Алушти, де кримські татари становлять до 3 % населення, або 5 тисяч осіб. І, можливо, деякі північні території: міста Армянськ, Джанкой, Красноперекопськ. Там кримські татари теж складають не більш ніж 3–4 %, а подекуди 2–3 % населення. За моїми розрахунками виходило, що до території автономії не потрапить 8–-9 тисяч кримських татар із 271 тисяч. Але при цьому поза автономією опиниться понад 500 тисяч проросійськи налаштованого населення. Такі території можна приєднати до Севастополя, а на півночі Армянськ, Красноперекопськ, частина Джанкоя – або до Запорізької, або до Херсонської області.

Тут є не тільки національні питання, демографічні, а й питання логістики. Якби Україна змінила ці межі до 1991 року, то зараз – це була б найкраща гарантія від загрози сепаратизму. І так само добре, що значна частина населення, яка, в принципі, органічно не сприймає кримськотатарську автономію, це, перш за все, жителі півдня й найбільш проросійських регіонів – Севастополь, Ялта, Феодосія, могли мати можливість жити окремо, але в межах України. Тобто отримуємо державність кримських татар, абсолютно життєздатну автономію, територію, де вони становлять уже не символічні 10–16 %, а 20–25 %».

Система представництва національних громад у кримських органах влади, на думку експерта з міжнаціональних конфліктів, має спиратися на встановлені певні квоти для кожної етнічної групи. Така система вже має прецеденти у світі, наприклад, у Лівані чи Північній Ірландії.     

Розрахунки та пропозиції О. Курінного, за словами самого автора, «шокували деяких представників кримськотатарського руху, більш-менш були сприйняті українською стороною, прохолодно сприйняті представниками влади». Утім, експерт вважає, що його план дасть можливість уникнути страхів нетатарського населення Криму щодо автономії і водночас створити життєздатну автономію кримськотатарського народу.

Застерігає від радикальних кроків відносно вирішення статусу Криму доктор соціологічних наук, професор І. Кононов. «І в Києві, і в Кремлі є гарячі голови, які готові зробити Крим гарячою точкою. Тоді міжнаціональний мир як найважливіше досягнення довоєнного Криму залишиться світлим спогадом», – вважає він.

З необхідністю діяти максимально обережно, прораховуючи кожен крок і уникаючи радикальних висловлювань, які можуть спричинити кровопролиття на півострові, закликає і кримський історик і політолог О. Сергєєва. Вона наголошує: «Сьогодні ми маємо справу із ситуацією, коли обіцянки надати національну автономію кримським татарам абсолютно нормально сприймаються на материковій Україні, але в Криму будуть зустрінуті вороже більшістю населення». На її думку, це стосується не тільки представників так званого «русского мира», а й проукраїнськи налаштованих жителів півострова, які часто висловлюють сумніви щодо рівня підтримки України з боку кримських татар, і 30–40 % нейтральних кримчан.  

Сучасна світова практика знає приклади успішно функціонуючих національних автономій із правами корінного народу. Сьогодні у світі проживає багато корінних народів, які внаслідок історичних обставин та політичних подій не мають власної державності. Тому в демократичних країнах держави таким народам надають широкі можливості самоврядування та у деяких випадках національно-територіальні автономії.

З точки зору міжнародного права національно-територіальна автономія розглядається як різновид територіальної автономії, яка дає змогу частково чи повністю вирішити національне питання. На практиці це означає надання окремій частині унітарної держави, у якій проживають національні меншини, певної самостійності у вирішенні питань внутрішнього життя (адміністративне управління, культура, освіта, мова тощо). До таких автономій належать Аландські острови у Фінляндії, Гренландія та Фарерські острови в Данії, Країна Басків, Каталонія і Галісія в Іспанії.

Одним із можливих шляхів формування національно-територіальних автономій у сучасному світі є отримання національною меншиною статусу корінного народу, який дозволяє претендувати на більш широкі права, серед яких є право на самовизначення в рамках автономії. Зазначимо, що Декларація про права корінних народів особливо підкреслює, що наявність цього права не дає змоги корінному народові претендувати на порушення територіальної цілісності самої держави. У цій тезі міститься відповідь на ще один з міфів-страхів, які періодично озвучують у суспільстві, про те, що кримські татари за умов автономії можуть проголосити незалежність та приєднатися до Туреччини. Експерт з прав корінних народів Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Н. Беліцер, заявляючи, що реалізація права на самовизначення кримськотатарського народу як корінного через створення кримськотатарської автономії відповідає нормам міжнародного права, наголосила: «Оскільки корінні народи користуються правом на т. зв. «внутрішнє» (в межах існуючої демократичної держави) самовизначення, це не несе загрози територіальній цілісності та суверенітету України».

Одним з найуспішніших прикладів таких автономій корінних народів у світі є забезпечення прав народу саамі («самі, саами») у країнах Скандинавії. Іншим прикладом забезпечення прав корінних народів може бути досвід Канади та США, який суттєво поступається системності скандинавських країн, але все ж таки наділяє індіанців широкими правами у сфері самоврядування та захисту власної культури й традицій.

Ґрунтовне вивчення прогресивного досвіду цих, а також інших корінних народів і держав світу дасть можливість Україні уникнути багатьох небезпечних пасток і помилок при вирішенні вкрай болючого кримського питання.

Інфографіка із сайту: http://novisa.org.ua/informatsijni-materiali-do-debativ-krims-kotatars-ka-avtonomiya-u-skladi-ukrayini-yakim-bude-novij-krim/

Отже, аналіз громадської думки з питання зміни статусу Криму та надання кримським татарам прав корінного народу показує, що в суспільстві на сьогодні відсутня чітка стратегія дій. Різні варіанти вирішення цього важливого питання мають як позитивні, так і застережливі моменти. Частина експертів і оглядачів погоджується з необхідністю створення кримськотатарської автономії, утім пропоновані методи та тактичні дії щодо її оформлення вкрай неоднозначні. Найбільш ґрунтовну концепції реформування статусу Криму висувають представники кримськотатарського народу. Натомість у суспільстві існують і інші варіанти вирішення кримського питання. Проте всі зацікавлені сторони закликають владу обережно та дипломатично підходити до розв’язання цієї важливої проблеми. Оскільки, як зазначила М. Ставнійчук, «правильна постановка цього питання може сприяти встановленню миру в Україні і поверненню анексованого Криму. Неправильна – стимулювати відцентрові процеси в Україні, започаткувати процес її розпаду» (Статтю підготовлено з використанням інформації таких джерел: http://iportal.rada.gov.ua, http://www.president.gov.ua, http://www.bbc.com, http://zakon5.rada.gov.ua, http://www.un.org, http://www.un.org, http://glavcom.ua, https://hromadskeradio.org, https://hromadskeradio.org, http://ua.krymr.com, , http://novisa.org.ua, http://search.ligazakon.ua, http://www.polit-kherson.info, http://ua.krymr.com, http://day.kyiv.ua, http://blogs.pravda.com.ua,  http://www.ukrinform.ua).