Соціокультурні механізми формування ментального імунітету  проти зовнішніх маніпуляцій свідомістю населення України(Наукова доповідь за темою дослідження)

Інформаційні технології ХХI ст. створили нові можливості для загальноцивілізаційної еволюції, зростаючого значення інформаційних ресурсів у суспільному прогресі, для соціального розвитку, формування нової системи суспільних взаємовідносин, підвищення  якості інформаційних обмінів і взаємовпливів, у тому числі на міждержавному рівні. Ці обміни і взаємовпливи можуть мати  як позитивне, так і негативне значення, що не збігається з романтичними уявленнями про перспективи нового  інформаційного суспільства.

Оскільки   в сучасних умовах основні характеристики, а отже – слабкі й сильні сторони інформаційного суспільства у своєму комплексі  ще повністю  не з’ясовані, у середовищі фахівців ще не уявляють усі можливості та наслідки інформаційної війни. Громадська думка ще не усвідомлює той факт, що з розвитком інформатизації, охопленням електронними інформаційними технологіями усіх сфер суспільного життя інформаційна війна здобуває всепроникаючі можливості. При цьому всепроникнення стосується не лише технологічної сфери, створеної сучасною людською спільнотою, а й здійснюється на значну глибину  у  свідомості самих людей. Глибина цього впливу залежить  від потенційної  стійкості до руйнування  наявних  у свідомості людей інформаційно-психологічних установок, ментальних переконань, сформованих  у вітчизняному соціально-культурному середовищі і підтримуваних цим середовищем.

Вивчення ментальних  особливостей людини нерозривно пов’язане з дослідженням  її ролі в розвитку  інформаційних процесів  сучасного суспільства, процесів нового інфотворення, з особливостями  освоєння  проблем сьогодення. Адже  при вирішенні конкретних завдань суспільного розвитку в інформаційному процесі свідомістю людини  «охоплюються  шари свідомого і підсвідомого, шари так званих духовних традицій» (С. Грабовський). Зростаюче значення  використання ментального ресурсу сучасної людини в  інтересах суспільного розвитку  сприяє сьогодні реалізації двох  важливих  проблем:

– по-перше, збереженню і збагаченню культурної спадкоємності  етносів і націй,  зміцненню їх стійкості  в процесі  сучасних глобальних впливів,   ефективному внеску в загальноцивілізаційний культурний процес;

– по-друге, забезпеченню розвитку ментальних традицій як процесу свідомого внеску в потенціал майбутнього розвитку особи, нації і держави.

Таким чином,  питання про зміст і значення ментальних характеристик  людей у сучасному глобалізованому суспільстві  переростає рівень суто філософських розмірковувань, актуалізуються питання досліджень змісту поняття ментальності, її функцій та проблем зміцнення інформаційного імунітету.

Збереження   ментальних якостей людей до наших часів свідчить, по-перше, про їх високу життєздатність і суттєве значення в утвердженні права на  самобутність, корисну як для  них, так і для загальносуспільного розвитку і, по-друге, про проникнення  цих якостей у глибинні шари самосвідомості ще з часів існування представників давніх етносів, формування колективної пам’яті, що й забезпечує їхню тривалу життєздатність.

Багатство стереотипів ментальної структури визначає ментальну стійкість нації в період серйозних випробувань. А ментальну стійкість протягом певного історичного періоду зумовлює рівень розвитку ментального імунітету. Цей імунітет визначається як ресурс протистояння зовнішнім негативним впливам на ментальність і процес її  розвитку  в  умовах впливу навколишнього світу.

 Зростаюче значення  використання ментального ресурсу сучасної людини в  інтересах суспільного розвитку  ставить на сьогодні дві важливі проблеми:

1. Збереження багатства ментальності етносів і націй, наявного в культурних традиціях народів світу, зміцнення ментального імунітету в усьому спектрі його багатогранності, державне лобіювання  процесу зміцнення  культурних традицій в усіх сферах можливого впливу на цей процес аж до формування й забезпечення реалізації  відповідної правової бази.

2. Забезпечення розвитку ментальних традицій як процесу свідомого внеску в потенціал майбутнього поступу.

Загострення суспільної уваги  на питаннях ментальності в останні десятиріччя  характерне  не лише в регіонах світу, що не вирізняються рівнем культурного прогресу, а й у країнах високорозвинутих, що  входять у межі так званого «золотого мільярда». На це вказують різні форми прояву самосвідомості в багатьох країнах світу. Цей факт показує, що сучасна цивілізація на різних рівнях структури відчуває необхідність у мобілізації ресурсів свого розвитку і знаходить ці ресурси в мобілізації ментальних характеристик своїх націй, своїх етносів.

На індивідуальному рівні саме ментальний імунітет може бути надійним механізмом  формування  виважених, патріотично обґрунтованих  орієнтирів  життєдіяльності сучасної людини. І тому для національної науки  робота в цьому напрямі, у справі зміцнення стійкості імунної системи  української ментальності є важливим завданням.

Ментальна складова інформаційної основи життєдіяльності націй в умовах інформаційної війни єнайбільш вразливою для зовнішніх інформаційних впливів. Це пояснюється і структурною складністю  менталітету як соціально-психологічного явища, і невідтворюваністю втраченого змісту його інформаційно-психологічного ресурсу у разі  пошкодження чи заміщення іншим ресурсом – умови творення цього змісту не можуть повторюватись («не можна двічі увійти в одну й ту саму ріку»).

Розв’язання проблеми нейтралізації негативних впливів на ментальний імунітет пов’язане з вивченням каналів впливу на процес його функціонування, розвитку або ж нейтралізації. Найбільш загальний підхід при розв’язанні цієї проблеми пов’язаний з розглядом  специфіки прояву двох основних потоків впливу на формування ментальних характеристик індивіда та суспільства: опосередкованого впливу на трансформацію емоційної сфери індивіда соціальної інформації та безпосереднього впливу на емоційну сферу людини, що прямо пов’язана з ментальними  мотиваціями, з генотипом, одержаним від минулих поколінь.

Руйнівний вплив сучасних засобів інформаційної війни на ментальну сферу людини призводить до раніше незнаного рівня загострення небезпек втрати ментальних характеристик, національної самоідентифікації в країнах-  об’єктах впливу, перспектив самобутнього розвитку.

Власна  культурна традиція відображається в усіх сферах суспільної діяльності провідних центрів глобалізації. Вона, крім інформаційних продуктів, закладається в усе різноманіття товарів і послуг, що  є  предметом експорту в межах глобалізаційних процесів. У  цілому з розвитком глобалізації дія цього механізму  на об’єкти нерівноправної глобалізації  набуває багатопланового, тотального характеру. Він діє на всю структуру ментальності об’єкта впливу, поступово знижує  опір властивої кожній нації  імунної системи, аж до найглибших її складових – до ментального імунітету.

Досягнення цілей у системі інформаційно-психологічних впливів (ІПВ) не обмежується формуванням вигідних для інформаційного агресора настроїв на тому чи іншому етапі протистояння. Ідеться про отримання остаточних результатів, про незворотний вплив на соціально-психологічний стан населення території ураження, ліквідацію ментальних стереотипів, сформованих усіма попередніми поколіннями на цій територіїі заміщення цих стереотипів іншими, співвідносними із завданнями ІПВ. Таким чином, досягнення результату передбачає остаточне розв’язання проблеми і не потребує повторної організації впливів.

Знищення ментальної своєрідності тих чи інших об’єктів інформаційного впливу, таким чином, фактично є актом ментального геноциду. Характерні  дії, що призводять до такого геноциду і є  важливою складовою інформаційної війни, такі:

– маскування цілей, досягнення яких передбачається внаслідок  реалізації різнопланових дій, підпорядкованих одній меті;

– настійне впровадження стереотипів для характеристики об’єкта впливу, його дій і намірів, як наприклад: «нащадки фашистських прислужників», «процес розвалу української державності», «продовження обстрілів українськими батальйонами мирного населення Донбасу» тощо. Якщо такі штампи з відповідним емоційним забарвленням, незалежно від їх співвідношення з реальністю, вводяться в постійний обіг, то їх починають сприймати як щось звичне й беззаперечне. Вони вже не контролюються свідомістю і цим самим посилюють свій вплив не лише у смисловому, а й у емоційному  плані, перепрограмовують  у потрібному напрямі  свідомість користувача інформації;

– використання різноманітних, часто формально незалежних,   зарубіжних джерел для інформаційних атак, що створює видимість загальної міжнародної позиції стосовно порушених проблем;

– підпорядкування інтересам ослаблення ментального імунітету певних комерційних тенденцій і прагнень, забезпечення матеріальної стійкості і преференцій при реалізації відповідної тематики вітчизняним і зарубіжним ЗМІ, активне відображення відповідної тематики в популярній кінопродукції, «ментовських та спецназівських» серіалах із захоплюючим сюжетом та чітко вираженою ідеологічною спрямованістю, видання циклів літературної продукції пригодницького спрямування, фантастики й фентезі, значною мірою розрахованої на стимулювання природних інстинктів, а не на духовний розвиток, розповсюдження  розважальної інтернет-продукції, що відвертає увагу від реалій суспільного життя, від проблем національного розвитку України.

Розгляд  проблеми ментальності, ментального імунітету на сьогодні є продовженням досліджень проблем національного розвитку в умовах посилення глобальних впливів. Розвиток цих досліджень зумовлений затребуваністю їхніх результатів у суспільній практиці, передусім у сфері формування і функціонування закономірностей і механізмів соціального розвитку  на основі  історичної практики, об’єктивною необхідністю посилення свідомої складової у зростаючій складності розвитку сучасного суспільства з метою нейтралізації негативних впливів на ментальний імунітет.

Відомо, що найбільш ефективним опором будь-яким негативним впливам є  застосування контрзасобів, аналогічних за своїм впливом засобам агресії: інформації на інформацію, технічних засобів  на вплив шкідливих технологій, товарів на товари тощо. Однак у разі глобального  вторгнення в національне середовище країн, можливості яких несумірні з можливостями глобалізаторів,  об’єкти впливу, як правило,  програють у  протистоянні як за потужністю, так і за різноманітністю можливостей впливів. У таких ситуаціях важливим для націй, що намагаються зберегти  свою унікальність, має стати визначення каналів найнебезпечніших негативних впливів і зосередження свого імунного потенціалу  на нейтралізації цих каналів.

Реалізація  завдань ІПВ у сучасних інформаційних протистояннях проявляється в кількох  напрямах. Один із них спрямований безпосередньо на громадян  країни-об’єкта впливу і потребує ґрунтовного вивчення цього об’єкта з точки зору  факторів, що найбільше впливають на емоційну, психологічну сферу суспільства, її світосприймання  й активну суспільну діяльність. Передусім  ідеться про:

– сферу національних традицій, уявлень, вірувань, у якій виховувалася переважна більшість населення країни, витоки духовно-ціннісних орієнтирів, святково-обрядові механізми формування особистості. При цьому здійснюється аналіз факторів впливу на особу з точки зору придатності для використання в заходах ІПВ або ж необхідності дискредитації в разі недоцільності використання як архаїчних, що не відповідають завданням сучасного розвитку;

– історичні та ідеологічні особливості політичних процесів, політичних симпатій та антипатій у країні, їх використання з посиленням емоційних факторів впливу на громадян, специфіки таких впливів на різні їх категорії з урахуванням соціально-етнічної структури суспільства, мовних особливостей тощо;

–  вивчення особливостей суспільного впливу політичних лідерів певної  країни, діючого керівництва держави, чинників, мотивів, якими вони керуються у своїй діяльності, джерел популярності в суспільстві та механізмів  впливу на них для реалізації цілей ІПВ або ж дискредитації і знищення (найчастіше політичного) в разі неможливості використання;

– визначення основних проблем, що хвилюють суспільство певної  країни: економічних, політичних, культурних, пов’язаних з національною безпекою, резонансних подій у житті країни, і вироблення механізмів впливу на їх сприймання в суспільстві, використання цих факторів для дискредитації «недружніх» управлінських структур та політичних сил і підтримки потрібних для  реалізації цілей ІПВ;

– вивчення наявних суперечностей з іншими державами, міжнародними організаціями, релігійними центрами, вироблення механізмів посилення емоційного забарвлення цих проблем для  населення країни і використання в інтересах ІПВ.

Іще один  напрям враховує розвиток глобальних  процесів у світі, формування глобального інформаційного простору і поширення інформатизації.

Події на Сході України, російсько-українське інформаційне протистояння, пов’язане з ними, стали трагічною ілюстрацією розвитку інформатизованих технологій у військовій справі, уявлень про гібридні та інформаційно-психологічні війни, що поєднують застосування інформаційних, у тому числі інформаційно-психологічних  та силових компонентів тиску на противника. На прикладі і збройних конфліктів останніх років, і конфліктів з акцентом  на інформаційну складову,  суспільство все більше  переконується, що інформаційна агресія в сучасних умовах потребує спеціальної уваги і суспільного реагування не менш відповідального, ніж пряма збройна  агресія. Фахівці починають усвідомлювати, що саме інформаційно-психологічна  війна  в наш час набуває особливо руйнівного для особи й суспільства значення абсолютною  невідворотністю   свого впливу. Вона  діє  на глибинні  процеси   засвоєння змісту використовуваної людьми інформації про світ і суспільство як про усталені, закріплені досвідом багатьох поколінь певного етносу  еталони  оцінок  навколишньої дійсності й поведінки. Вона може знищувати самі основи  національної самоідентифікації.

Порівняно з уже класичними в міжнародній практиці методиками  ведення такої війни, російсько-українське протистояння вирізняється  певними специфічними ознаками. Вони полягають у тому, що:

– протистояння будується з урахуванням ментальної близькості слов’янських народів – українського і російського;

– обидва народи тривалий в історичному вимірі час існували у спільному культурному просторі;

– у спільній союзній державі активні міграційні процеси сприяли ослабленню ментальних установок титульних націй республік, культивувалося уявлення  про «єдиний радянський народ»;

–  проблема ментальності не визнавалася як реальний об’єкт вивчення, не була включена в освітню практику і, таким чином, ментальні засади  не були свідомим поведінковим орієнтиром для більшості людей, які отримували освіту  в радянських навчальних закладах.

Необхідність давати рішучу відсіч застосуванню різного роду маніпуляцій навколо історико-культурної проблематики в інформаційній агресії проти нашої держави повною мірою усвідомлена лише сьогодні, коли в процесі розгортання «гібридної війни» Росії проти України вони відкрито перетворилися на гостру й небезпечну зброю, спрямовану на руйнування глибинних ментальних засад національно-патріотичного самоусвідомлення українців, їхніх громадянських переконань.

Ідеї «євразійства», імперського панування на «історичному просторі», а нині ще й «сохранения русского мира» зміцнюються у свідомості людей  старанно відпрацьованим  комплексом уявлень про «богоносность русского народа», «величие России», її  культурну зверхність над сусідніми народами, які і в ХХІ ст. становлять важливий елемент російського національного самоусвідомлення.  Агресивний експорт таких ідей з Росії назовні, насамперед в Україну, характеризується  не лише  новітніми  політтехнологіями й новими організаційними формами пропагандистських  кампаній, що реалізуються  зусиллями  керованих Кремлем засобів масової інформації. Ідеться про потужну ідеологічну роботу, її   вплив на глибинні шари свідомості людей, які стали об’єктом інформаційно-психологічних впливів, аж до ментальної основи їх самоідентифікації. Ці  впливи  розносяться різними потоками на усіх рівнях сучасних технологічних можливостей і потребують вироблення адекватних форм нейтралізації.

Координована органами державної влади пропагандистська діяльність  переважної частини російських ЗМІ, усіх наявних джерел виготовлення і поширення нової інформації створює уявлення про нежиттєздатні в сучасному світі  ментальні характеристики  українців. Зокрема, темами новин є:

– хабарництво, що роз’їдає українське суспільство і стоїть на заваді будь-якому його розвитку;

– засилля олігархату, повний розвал у зв’язку з його бездумною жадібністю української економіки, відсутність мінімально необхідних обсягів енергоресурсів для виживання населення в зимовий період;

– ультранаціоналістична  політика, що реалізується  в Україні, нелегітимність і некваліфікованість влади;

– непрофесіоналізм  українського військового керівництва, поразки і деморалізація українських Збройних сил на Сході України;

–  зростаючий осуд різко унітарної політики українського керівництва в державному будівництві, небажання  пошуку компромісів, непримиримо антиросійська політика  тощо.

У період  інформаційної війни, при реальних загрозах  національному інформаційному простору особливої ваги набуває організація  злагодженого  інформаційного співробітництва  управлінських структур держави, у тому числі у сфері  роз’яснення змісту роботи державного управління в умовах наявного протистояння зарубіжній інформаційній агресії, налагодження міжнародного інформаційного співробітництва щодо ліквідації конфлікту, здійснення оперативного, якісного інформування про наявний перебіг подій міжнародних організацій (Світовий банк, МВФ, Римський клуб тощо), транснаціональних  корпорацій,  впливових громадських організацій, національно-культурних об’єднань, регіональних еліт, блогерського активу, учасників спілкування в соцмережах.

Держава як гарант відображення інтересів суспільного розвитку, що в перспективному вимірі не може бути відокремленою від розвитку національного, в інтересах суспільства має виконувати в контексті загальноцивілізаційних інформаційних  процесів низку внутрішніх і зовнішніх функцій. Серед зовнішніх функцій на сьогодні  найбільш важливими є:

– організація використання в інтересах національного розвитку інформаційних ресурсів загальноцивілізаційного значення та здійснення національного внеску в розвиток цих ресурсів;

–  включення  як на загальнодержавному рівні, так і на рівні організації підтримки суб’єктів  національного інформаційного виробництва, в активну діяльність на міжнародних ринках інформації;

– організація протистояння зовнішнім загрозам для національних інформаційних ресурсів, у тому числі інформаційним агресіям, інформаційним війнам проти держави.

 Серед функцій внутрішніх особливого  значення на нинішньому етапі розвитку інформатизації набувають такі:

–забезпечення доступу до інформації усім категоріям громадян, усім соціальним структурам у системі суспільної організації;

–  налагодження ефективного інформаційного обміну для забезпечення суспільного розвитку, еволюції правової держави і громадянського суспільства;

–  сприяння національному інформаційному виробництву, підвищенню ефективності використання інформаційних ресурсів, зростанню, таким чином  інформаційного потенціалу суспільства;

–  організація безпеки національних інформаційних ресурсів, зростання інформаційної бази національного розвитку.

Формування вітчизняних засобів протистояння в інформаційній війні  передбачало і масштабні зміни інституційного ландшафту та правил гри в інформаційній сфері, що позначилося на створенні органами  державної влади структур, покликаних відстоювати проукраїнські позиції шляхом надання об’єктивної інформації про події в Україні, протидії негативним інформаційним впливам на українських громадян і негативізації міжнародного іміджу держави. До таких, зокрема, можна віднести  Об’єднаний інформаційно-аналітичний центр «Єдина країна», Інформаційно-аналітичний центр Ради національної безпеки і оборони України, Єдиний прес-центр з висвітлення АТО на базі СБУ, Український кризовий медіа-центр та ін.

Діяльність цих структур передбачає насамперед роботу з контентом, тобто зі змістом інформації, яка формує картину світу для людини, і впровадження стимулюючих заходів для створення власного інформаційного продукту, зробленого на власному досвіді, з урахуванням власних цінностей та характеристик. Це свого роду втілення «стратегічних комунікацій» системи влади: з одного боку, інформування громадськості та форма звітності перед замовником-громадянином, а з іншого – чітке формулювання мети та постійний набір меседжів з приводу відстоювання національних інтересів держави. У такому комунікативному полі особливу роль починає відігравати й інформаційна діяльність громадянських структур.

У цьому контексті механізм впливу громадськості на соціальні медіа сьогодні ефективно спрацьовує саме у разі моніторингу та оперативного реагування активної аудиторії, блогерів, медіа-активістів та пересічних користувачів Інтернету. Це проявляється в таких сферах:

– активність звичайних користувачів – взаємодія громадськості зі ЗМІ відбувається через коментарі на сайтах та в соціальних мережах. Складність цього методу в тому, що знати напевно, хто є справжньою людиною, а хто ботом, – завдання нелегке, крім того, пересічний користувач не завжди може виявити обман чи маніпуляції в медіа;

– блогери, які пишуть про ЗМІ, – їхня діяльність часто недооцінюється, проте сьогодні можна сказати, що їхня роль у суспільстві стрімко наближається до ролі журналістів. В Україні діяльність блогерів ніяк не визнається офіційно і не регулюється на законодавчому рівні. Блогери та медіа-активісти впливають на медіа-середовище різними доступними методами. Починаючи від написання постів чи окремих блогів про певний медіа-ресурс до відвертого тролінгу. Часто аудиторія таких блогерів у соціальних мережах чи не більша за аудиторію самих ЗМІ;

– проекти, які критикують ЗМІ, політиків, блогерів, журналістів. Популярними сьогодні стають проекти, які намагаються критикувати різних представників медіа-сфери. З іншого боку, не завжди можна визначити грань між маніпуляцією та реальною критикою, коли блогери намагаються дискредитувати владу чи журналістів;

– громадські організації, які сприяють роботі національних ЗМІ (Інститут масової інформації, Телекритика, MYMEDIA), – це ресурси, які займаються постійним моніторингом та аналізом ЗМІ, працюють з розвитком  рівня освіченості журналістів та якості їхніх матеріалів;

– залучення користувачів мережі до контролю ЗМІ – прикладом може бути конкурс «Лови джинсу», який проводив Інститут масової інформації. У 2014 р. під час парламентських виборів на конкурс було надіслано понад 550 матеріалів із 17 областей України. Мета конкурсу – популяризувати ідеї критичної оцінки медіа та підвищення медіа-грамотності населення;

– «економічні санкції», спрямовані проти ЗМІ, – можливість не купувати, не читати, не дивитися певні медіа, таким чином оголошуючи бойкот їхнім власникам. Найвідоміші випадки – акції, організовані громадськістю проти газети «Вести», бойкот російського кіно та серіалів.

У рамках мережевого сегмента інформаційного простору за участі ЗМІ та громадських організацій здійснюється інформаційне просування України у світі шляхами:

– створення якісних іншомовних версій сайтів провідних українських телеканалів з онлайн-трансляціями;

– створення інтернет-ресурсів, які містять вичерпні та оновлювані на постійній основі дані про участь російських регулярних військ та найманців у агресії проти України, зокрема з іншомовними версіями;

– інформування громадськості щодо програм прес-турів для іноземних журналістів;

– налагодження контактів українських журналістів із представниками російської регіональної та місцевої преси з метою подавання альтернативних точок зору на події в Україні;

– проведення інтернет-конференцій з лідерами думок в експертних середовищах різних країн тощо.

Ефективність роботи працівників  інформаційної сфери, що задіяні на розв’язання проблем національної інформаційної безпеки, сьогодні більшою мірою залежить від  оперативного реагування на характерні  особливості  розвитку сучасних комунікацій, їхньої структури, на технологічну  різноманітність   цих процесів, пов’язаних з новими здобутками технічного прогресу, особливостями організації суспільного поступу в умовах інформатизації, як, наприклад, із процесами розвитку соціальних мереж. Вони мають визначати і найбільш вразливі  з точки зору зовнішніх негативних впливів складові діючої комунікаційної мережі, і найперспективніші складові мережі для нейтралізації  цих впливів, і  організовувати ефективну контрінформаційну діяльність.

Досвід останніх десятиріч показує, що важливими складовими  мережі соціальних інформаційних комунікацій є бібліотечні установи – інформаційні центри збереження ментального надбання  українців. Незважаючи на те що в нинішній період суспільного розвитку у зв’язку з впровадженням електронних інформаційних технологій, забезпеченням доступу до Інтернету поменшало уваги до них як до актуального інформаційного ресурсу (а актуальність стає одним з найважливіших факторів при зростаючих темпах сучасного життя), можна спрогнозувати, що значення бібліотек  на новому, інформаційному етапі розвитку зростатиме. Вже сьогодні зростає їх значення в контексті протистояння  в інформаційній війні та утвердження українських ментальних цінностей у національному інформаційному просторі.

 Крім того, лише з використанням бібліотечних фондів, масивів інформації, що відображають досвід, генеровані людством знання, перевірені практикою і корисні для його існування й розвитку традиції, духовні цінності та все те, що становить реальну інформаційну основу існування цивілізації, гарантується ефективне використання змісту нової інформації в соціальних комунікаціях, її конкурентоспроможність з точки зору необхідного протистояння в умовах інформаційної  війни. Таким чином, підвищення якості  інформаційного ресурсу в соціальних мережах, співвідносної з національною інформаційною традицією і відповідними ментальними установками, сприяє зміцненню національних позицій в інформаційній сфері.

З допомогою бібліотечних установ – сучасних інформаційних центрів

• знаходяться відповідні пропорції між змістовним наповненням комунікацій новою інформацією, що узагальнює нові явища дійсності, та інформацією, продукованою попередніми поколіннями, що може бути дороговказом, орієнтиром користувачам при оперуванні новими ресурсами;

• може бути підвищено ефективність використання спеціальної інформації, орієнтованої на протиставлення негативним інформаційним впливам. Для цього бібліотечні установи мають удосконалити з урахуванням вимог сьогодення стратегії комплектування інформаційними ресурсами та  форми інформування потенційних користувачів про наявні ресурси (розвиток електронних каталогів,  видання тематичних реферативних матеріалів, організація власної інформаційно-аналітичної та наукової діяльності, спрямованої на розкриття фондів, виявлення нових закономірностей розвитку інформаційних процесів у суспільстві і використання їх у практичній діяльності та ін.);

• зважаючи на прояви інформаційної агресії та необхідність оперативного реагування на  її аргументацію, на допомогу  відповідним державним структурам має  здійснюватися робота з первинної організації тематичних ресурсів для їх ефективного використання в інформаційних контрзаходах. Для цього необхідні налагодження та підтримка широкого спектра дистантних зв’язків, у тому числі орієнтованих на тривалу перспективу;

• в умовах розвитку глобальних процесів, зростаючого впливу глобального інформаційного простору на мережу інформаційних комунікацій українського суспільства може бути зміцнено процес національної самоідентифікації та  духовно-ціннісні орієнтири нашого суспільства;

• на основі ефективної сучасної організації, як традиційної, на паперових носіях, так і електронної інформації в загальнонаціональному вимірі,  має  вдосконалюватися система національної інформаційної безпеки.

На сьогодні актуалізувалося питання про розробку методик використання соціальних мереж і блогосфери як джерела бібліотечного комплектування в суспільно значущих напрямах  інформаційної діяльності. Нові явища в інформаційній сфері заслуговують на увагу науковців як  з точки зору розвитку сучасних ментальних традицій, так і з точки зору небезпек, пов’язаних із впливами на ментальну сферу нашого суспільства. Нові джерела продукування інформації набувають значення у зв’язку з істотним впливом інформаційних технологій на процес демократизації суспільства, на стимулювання громадської активності мас, а також на зростаюче їх значення  як неконтрольованого суспільством каналу інформаційних небезпек.

Зважаючи на  багатоаспектність проблеми збереження української ментальності, слід зазначити, що її розв’язання слід шукати в об’єднуючому впливі на усі прояви української ментальності. Такий об’єднуючий вплив може бути здійснено з формуванням національної державницької ідеології. При цьому сучасна національна ідеологія, ґрунтована на національній традиції,  на ментальних установках, що обов’язково  вбирають  у себе специфіку суспільних процесів сьогодення і  торують шляхи в майбутнє, має бути на озброєнні  сучасної політичної організації. Лише така ідеологічна база, міцний ментальний імунітет нації спроможні відстояти право України на національний розвиток у сучасному глобалізованому світі в умовах інформаційного співробітництва та інформаційних протистоянь.

Додати коментар

Захисний код
Оновити