Технології розвитку і захисту національного інформаційного простору(Наукова доповідь за темою дослідження)

Розвиток і захист національного інформаційного простору в умовах становлення сучасного інформаційного суспільства є основою вдосконалення соціальної структуризації суспільства на постіндустріальному етапі його  розвитку, джерелом суспільного прогресу. Утвердження нової організації  суспільства приносить державам і націям як нові стимули для еволюції, пов’язані  з розвитком глобального інформаційного простору, міжнародних інформаційних обмінів, можливістю оперативного використання передового досвіду, нових наукових здобутків, так і нові суперечності, що  виникають у суспільних відносинах між відживаючими й новими соціальними структурами, зумовлює нові проблемні ситуації у міждержавних  відносинах. Такі суперечності особливо загострюються у зв’язку з нерівномірним розвитком  націй і держав у сучасному світі і водночас утвердженням на основі  електронних інформаційних технологій  глобальної інформатизації, що стала спільним знаменником для всіх показників цього  розвитку, для формування нової ієрархії в міждержавних відносинах, властивої  інформаційному суспільству.

На нинішньому етапі розвитку інформаційного суспільства система суспільних суперечностей є багатоаспектною, оскільки вона охоплює  проблеми суспільства індустріального, що поступово відходить у минуле,  проблеми становлення суспільства нового і синтетичний прояв одних суперечностей в інших.  В арсеналі  міждержавних  протистоянь  при цьому війна «гаряча» може замінюватися війною інформаційною, виникають війни «гібридні», що поєднують збройне протистояння з інформаційним тиском, використовуючи таким чином технології, спрямовані і на фізичне знищення противника, і на перепрограмування його свідомості, духовно-ціннісних орієнтирів в інтересах завойовника.

Із зростанням значення інформації в суспільному житті як ресурсу розвитку, з активізацією глобальних впливів на нації і держави набуває актуальності проблема збереження і постійного оновлення їхнього  національного інформаційного простору. Під час інформаційної агресії він є об’єктом першочергового ураження і предметом організації  захисту сторони, що зазнала інформаційної агресії. 

Досвід вивчення конфліктів останніх двох десятиріч підтверджує  висновок про те, що уражуючий ефект  інформаційної агресії може бути не меншим за ураження  традиційною зброєю. Якщо ж говорити про наслідки інформаційно-психологічної війни, спрямованої на знищення ментальних характеристик людей, підданих атакам із застосуванням сугестивних технологій, то такі наслідки характеризуються незворотністю. Відновлення знищеної ментальності, що формувалася століттями,  в її первісному вигляді  неможливе.

Інформаційна війна від широкоформатної суспільної дискусії за своїм змістом відрізняється:

– прихованими економічними, політичними та іншими цілями, що лише частково, або ж і зовсім не включаються  до змісту інформаційного тиску;

– безапеляційністю аргументації, неприйнятністю позиції противника;

– дискредитацією ідейних установок, духовно-ціннісних орієнтирів противника, професійних якостей і моральності його управлінських структур, їх  внутрішньосуспільного і зарубіжного авторитету;

– іншими ознаками, пов’язаними з етнонаціональною, релігійною та іншою  специфікою об’єкта нападу.

Незважаючи на порівняно невисокий рівень розвитку інформаційного суспільства в Росії та Україні, економічні, політичні проблеми між державами істотно загострилися і  каталізатором для них стали саме характерні для нового суспільства інформаційні суперечності. Процеси інформатизації, що відбуваються в нашій країні, сприяють істотному послабленню російського інформаційного впливу на  інформаційний простір України і спрямуванню на західні інформаційні орієнтири, зростанню суспільного інтересу до західної моделі розвитку, що виявилося несподіваним для Росії і було негативно сприйнято і її керівництвом, і орієнтованою ним громадською думкою.

Зміна інформаційних орієнтирів в Україні значною мірою зумовлена  відповідними запитами, що знайшли своє задоволення в західному стилі розвитку інформаційного суспільства, більш конкурентному, ніж російський. З точки зору особливостей міжнародного розвитку в умовах інформаційного суспільства в даній ситуації істотне значення  мали ідеологічні й технологічні фактори. Протягом останніх десятиріч Росія ігнорувала необхідність розвитку нової ідеології сучасного суспільства, прийнятної для  розвитку і власного суспільства, і сусідніх країн, які були пов’язані з нею всім комплексом суспільних відносин. Вона не надавала  істотного значення й ролі нових інформаційних технологій як ефективного інструменту суспільного впливу, сподіваючись на нафтогазову монополію як надійний  інструмент утвердження своїх інтересів у Євразії.

Усвідомлення значення інформаційних технологій як засобу реалізації зовнішньополітичних цілей, у тому числі  й спроби відновлення інформаційного впливу на Україну, у контексті розвитку глобального інформаційного суспільства слід визнати запізнілим, таким, що може завдати сучасній Росії ще багато прикрощів. Водночас суверенна  Україна, застосовуючи хоч і не найпередовіші інформаційні технології, встигла вибудувати свій інформаційний простір, відмінний від російського, і ця незвична для Росії відмінність стала суперечністю, що поступово набувала характеристик інформаційного протистояння.

Розглядаючи причини нинішнього російсько-українського протистояння,  очевидно, слід звернути  увагу  на  зростаюче значення в сукупності  наявних суперечностей  саме тих, що зумовлюються розвитком інформаційного суспільства в обох країнах, втрачанням нашої традиційної інформаційної залежності від  Москви і пов’язаної з цим заміни відповідних  вертикальних інформаційних зв’язків (підпорядкованості в традиціях союзної держави) на горизонтальні (на умовах рівноправного співробітництва відповідно до світової практики відносин).

Процеси інформатизації, що відбуваються в нашій країні, стали суттєвим  фактором зниження російського  впливу на  інформаційний простір України і  посилення суспільного інтересу до західної моделі розвитку, що було несподіваним для Росії і негативно сприйнято її керівництвом та  орієнтованою ним громадською думкою.

Нинішній сплеск  патріотизму  в Україні також може розглядатися як реакція саме на агресивне нав’язування нівелюючого проекту глобалізації у її російському варіанті – запізнілу спробу інкорпорувати Україну в простір євразійства «русского мира».

Вихід  України  з-під традиційної вертикальної  інформаційної залежності, з-під ідеологічного контролю Росії накладається  на економічні, політичні  та інші міждержавні  проблеми, характерні для завершального етапу суспільства індустріального. Ці фактори в сукупності посилювали  поляризацію і завершилися проявом багатоаспектного міждержавного конфлікту. Активна  фаза інформаційного протистояння не оминула  сучасну  Україну. І якщо  воєнні дії на Донбасі сьогодні кваліфікуються як антитерористична операція, то інформаційний  тиск, що здійснюється сьогодні проти нашої держави, навіть  із суто технологічних причин не може мати локального характеру. Він  набуває рис повномасштабної інформаційної війни. Ця війна обумовлює необхідність організації відповідного протистояння, що, у свою чергу, потребує вивчення суперечностей інформаційного етапу розвитку, характерних особливостей його інформаційних впливів і вироблення  дієвих шляхів їх нейтралізації.

На початковому етапі подій на Донбасі, як і на прикладі анексії Криму, проросійські сили відчували  організаційну непідготовленість української  влади до зовнішнього тиску, недостатнє усвідомлення значення інформаційної діяльності в сучасних конфліктах. Різко знижувала ефективність діяльності вітчизняних інформаційних структур їх організаційна розрізненість. Це зумовлено, зокрема, і поки що достатньою могутністю консервативних для нашого часу сил:

– у сфері державного управління, що не бажають впровадження нових технологій в управлінську діяльність через необхідну для цього структурну перебудову, підвищення комп’ютерної грамотності, зниження ролі чиновника  і його персонального значення в суспільному житті;

– у сфері економічній, що чинять спротив через можливі короткотермінові і певною мірою середньотермінові загрози для великого бізнесу, пов’язані з впровадженням нових технологій у виробничій сфері, що створять додаткову конкуренцію, зниженням енергоємності продукції  вдарять по прибутках видобувних,  енергогенеруючих  та інших компаній, а також у зв’язку з недостатнім освоєнням інформаційних технологій економічної діяльності;

– у сфері політичній, у зв’язку з  прихильністю політтехнологів  різного рівня до традиційних взаємовідносин у виборчих кампаніях, прибутковість яких ще не вичерпана, водночас роз’єднуючих і дезорієнтуючих значною мірою суспільство в умовах зовнішньої інформаційної агресії;

– у сфері формування  конкретного суспільного запиту  для наукової проблематики  в умовах інформаційної війни, мобілізації вітчизняного наукового потенціалу на внесення внеску в протистояння негативним інформаційним впливам, визначення  ролі  науковця, дослідника й теоретика в національному інформаційному процесі.

Водночас нинішнє  російсько-українське протистояння дає підстави для логічного підсумку про те, що керівництво РФ зробило певні висновки з недоліків минулих інформаційних кампаній у чеченських  та грузинських війнах.     

І ще одна важлива характерна риса  – на Донбасі інтернет-технології за своєю популярністю поступилися телебаченню. На території,  що перебуває під впливом російського телебачення, включаючи й окуповані території, це джерело інформації стало основним. Такий факт пояснюється:

– присутністю держави в засобах масової інформації;

– недостатнім рівнем інформатизації, доступу до альтернативних державним інформаційних ресурсів для значної частини населення;

– відсутністю органічності, звички на рефлекторному рівні сприймати інтернет-інформацію не як екзотику й розваги, а як суспільно значуще джерело інформації;

– психологічною готовністю вірити «своїм», звичним  і простим у користуванні джерелам інформації і з підозрою, що вкоренилася ще за часів СРСР, ставитися до зарубіжних як до ворожих;

– недостатніми можливостями для використання сучасної інформаційної інфраструктури населенням, розрухою і бідністю в зоні конфлікту на  Донбасі.

Російські ЗМІ маніпулюють імперативними установками, які доходять до нашої вітчизняної аудиторії, не отримуючи належного спростування з української сторони:

– формується і використовується «образ ворога». Слід зазначити, що при маніпулюванні «образ ворога» укорінюється в суспільну свідомість у першу чергу і допомагає обґрунтувати будь-які непопулярні дії влади;

– «політика самоочевидного», коли за «очевидне» видаються добре підтасовані факти;

– дані соціологічних опитувань (як приклад: опитування, що проводились у Криму. – Прим. авт.). Під час опитування найбільше впливають на громадську думку не відповіді, а формулювання запитань. Запитання може активно впливати на моделі поведінки та ціннісні орієнтири. Опитування призводять до цілеспрямованого змішання подій і псевдоподій, фактів і думок, обіцянок і дій, реального стану справ та їх інтерпретації. Відповідним чином сформульовані запитання змушують об’єкт маніпуляцій включати в поле можливого вибору не лише факти, а й цілі та наміри, що дає змогу організаторам опитування отримати необхідний для їхніх інтересів результат.

 Скоординована органами державної влади пропагандистська діяльність  переважної частини російських ЗМІ, усіх наявних джерел виготовлення і поширення нової інформації створює  уявлення:

– про повний розвал української економіки, відсутність мінімально необхідних обсягів енергоресурсів для виживання населення в зимовий період;

–  про ультранаціоналістичну  політику в Україні, нелегітимність і не- кваліфікованість влади;

–  про непрофесіоналізм  українського військового керівництва, поразки і деморалізацію українських Збройних сил на Сході;

–  про  зростаючий осуд унітарної політики  українського керівництва в державному будівництві, небажання  знаходити компроміси, непримиримої антиросійської  політики тощо.

Характерною особливістю російської інформаційної політики є орієнтація її не лише на українську аудиторію та громадську думку країн Заходу. Вона також успішно реалізується серед населення самої Росії, про що свідчать  високі рейтинги і цієї політики, і самого  президента В. Путіна. Слід відзначити ще й таку обставину: підтримка цієї політики росіянами є суттєвим фактором  впливу на значну частину громадян України через канали родинних зв’язків і її   не можна оцінювати  як неефективну.

В умовах інформаційної війни з Росією істотними виявилися прорахунки українських організаторів інформаційного протиборства в роботі з зарубіжною аудиторією, які нині обертаються зниженням рівня солідарності  західної громадської думки з Україною, уможливлюють переоцінку вже сформованих уявлень про зміст нинішніх українсько-російських відносин.

Утім, незважаючи на  розгорнуту проти України масштабну, різноаспектну – інформаційну,  інформаційно-психологічну і навіть певною мірою ментальну  війну, її організаторам не вдалося добитися дезінтеграції українського суспільства і розвалу Української держави. Останні дослідження свідчать саме про природну ментальну стійкість українців, що в умовах зовнішніх загроз мають рятівну властивість згуртовуватися  і ставати міцнішими.

Спираючись на міжнародну солідарність у нинішній інформаційній війні, наше суспільство має розвивати власний, національний ресурс протистояння, оскільки лише він повністю відповідатиме інтересам  Української держави. Слід при цьому враховувати, що природна ментальна стійкість українців – ресурс хоч і могутній, але не безмежний. Він ніколи ще не відчував  такого тиску, як в умовах глобалізації та інформаційної війни.  Тому важливим завданням сьогодні є розвиток національного інформаційного ресурсу, національної ідеології, національної науки, що сприяло б зміцненню нації і її ефективному поступу. Озброєна переконливою перспективою, потужним ресурсом розвитку, нація зможе успішно долати виклики часу, перемагати  в інформаційних протистояннях і  вибороти собі достойне місце в міжнародному співтоваристві.

Слід ще раз звернути увагу на відому установку про те, що інформаційно-психологічна війна має бути активною, адже лише обороняючись не можна досягти позитивного результату. Проте організувати скоординовану ефективну відсічі в нинішній інформаційній війні  проти України, незважаючи на значну кількість різного роду координаційних центрів на чолі з Міністерством інформаційної політики, поки що не вдається.

При цьому важко не помітити  вразливих змістовних сторін в інформаційних впливах як на власну, українську, так і на російську аудиторію. В українських джерелах інформації чомусь  не приділяється увага моральному стану справ на територіях, контрольованих так званими «ДНР» і «ЛНР»,  особливо в наявних там збройних формуваннях, у відносинах між ними і населенням, у невдачах, пов’язаних із спробами  об’єднання анклавів в єдине утворення, а також економічним, політичним, культурним перспективам регіону.

Враховуючи високий рівень централізації  інформаційних структур РФ та виходячи з можливостей сучасних технологій, доцільною видається організація інформаційних впливів  на російську аудиторію в системі горизонтальних інформаційних потоків, через систему соціальних мереж. Такі інформаційні впливи, по-перше, малопомітні, вбудовані в структуру суспільства  і через це не  викликають інтуїтивного спротиву і, по-друге, спираються на сучасні ефективні і популярні  електронні інформаційні технології.

Обов’язковою складовою ефективного протистояння інформаційній агресії має стати  організація ефективного прогнозування. Воно дає можливість своєчасного реагування, максимальної концентрації інформаційних, фінансових, організаційних та матеріальних ресурсів з метою подолання нестабільності соціальної системи, зумовленої зовнішнім деструктивним впливом.

Серед основних завдань, які можуть бути поставлені перед системою протидії інформаційним загрозам, на перший план виходять:

  • прогнозування, виявлення та оцінка джерел і характеру загроз застосування проти України засобів і методів інформаційного протиборства;
  • захист індивідуальної, групової та масової свідомості населення від застосування інформаційно-психологічних засобів і методів впливу з боку РФ;
  • організація протидії антиукраїнській пропаганді, що проводиться, зокрема, інформаційно-психологічними засобами і методами впливу;
  • збір інформації про використовувані і перспективні технології об’єктів інформаційної сфери протилежної сторони;
    • розробка стратегії спеціальних операцій в інформаційно-психологічній сфері у мирний час та в загрозливий період (в умовах ескалації напруженості міжнародних відносин);
    • розробка нормативної правової бази проведення спеціальних операцій в інформаційно-психологічній сфері, застосування інформаційної зброї і методів інформаційної війни;
    • формування готовності суб’єктів забезпечення національної безпеки до ефективних дій в інформаційно-культурному просторі за різних рівнів напруженості військово-політичної обстановки.

У цілому ж, якщо говорити про перспективу, досягнення перелому в українсько-російському інформаційному протистоянні можливе за умови    успішного поєднання вертикальних і горизонтальних інформаційних обмінів у національному інформаційному просторі, що забезпечується постійним впливом  єдиного  інформаційного комплексу під державним контролем. З одного боку, даний процес сприятиме зміцненню вітчизняної  інформаційної системи як суб’єкта міжнародних інформаційних відносин, що дуже важливо  в умовах нинішнього інформаційного протистояння, з іншого – забезпечуватиме  внутрішню консолідацію суспільства. Це  стане запорукою  надійного загальносуспільного  захисту  національного інформаційного простору від негативних зовнішніх впливів.

Потребує аналізу також і  можливість використання арсеналу ментальних впливів, з огляду на ментальну близькість наших народів, на проживання в Росії значної кількості етнічних українців, традиційних симпатій корінних сибіряків та ін. При цьому, відштовхуючись  від відвертої ворожості деяких російських ЗМІ, варто звернутися до думки про те, що, подаючи Київ у образі ворога, кремлівська пропаганда об’єктивно руйнує, особливо в очах молодого покоління, власними силами випестовувану міфологію «єдиного народу». У стратегічному вимірі, очевидно для донесення до громадської думки в Європі тактичних задумів РФ про застосування Росією  тактики перемоги у війні  з допомогою перемир’я. Для створення атмосфери поразки при цьому застосовуються методи  прихованого впливу  на економіку, політику, релігію та інші  сфери суспільної діяльності.

У дослідженнях останнього часу акцентується увага на усвідомленні суспільного значення ідеології, важливого об’єднуючого чинника саме в умовах розвитку інформаційного суспільства. При розробці стратегії  протиборства в інформаційно-психологічній війні мають бути враховані  слабкості сучасної російської ідеології, її несистемність, без чіткого уявлення сучасних  принципів консолідації суспільства в єдиній структурі існуючих страт, і головне – без  переконливих для громадян перспектив розвитку. Доцільно звернути увагу на той факт, що  навіть національні в багатонаціональній країні,  і релігійні, у полірелігійному  середовищі, складові її  за два десятиліття  існування  Російської Федерації  не змогли знайти переконливі аргументи для ідейної консолідації. Фактична криза ідеології  стає дедалі вразливішим місцем РФ у процесах розвитку сучасного  інформаційного суспільства.

Виклики, що сьогодні постали перед Україною, значною мірою мають світоглядний характер. Війною «за душі людей, їхні світогляди та цінності» називає нинішній російсько-український конфлікт історик, директор Національного інституту пам’яті В. В’ятрович; «війна за ідентичність» – так визначила його письменниця О. Забужко.

Слід підкреслити, що успішне протистояння негативним інформаційним впливам у національному інформаційному просторі зумовлюється його розвитком на основі національної інформаційної традиції. Цей розвиток має забезпечити  самодостатність. Вона полягає, зрозуміло, не у розбудові замкненої науково-інформаційної «автаркії», ізольованої від світу, а у якомога повнішому освоєнні вітчизняних і світових наукових надбань в інтересах національного розвитку, а отже, у перетворенні наукової інформації і знань на органічну частину власного національного інтелектуального і духовного потенціалу, національної наукової культури. Наповнений значущим змістом національний науково-інформаційний простір набуває самодостатності лише за умови своєї конкурентоспроможності у світовому просторі. Це означає, крім усього іншого, що зарубіжну наукову інформацію, здобутки світової науки він має опановувати безпосередньо, а не через опосередковану рецепцію інформації з третіх країн, як відбувалося в минулому. Адже раніше вся зарубіжна науково-технічна інформація доходила до України вже опрацьованою російськими інформаційними установами. Зазначене вимагає організації значних зусиль з моніторингу, інтеграції та опрацювання інформації, залучення фахівців, які добре орієнтуються в загальній картині розвитку наукових досліджень, функціонування світової науки. Здійснення такої роботи потребує широкого доступу до світових баз науково-аналітичної, бібліометричної, науково-метричної інформації. 

Іншою стороною самодостатності національного науково-інформаційного простору є його здатність до якомога повнішого забезпечення потреб внутрішніх інформаційних комунікацій у національному науковому і освітньому середовищі. Цьому теж мають слугувати належний розвиток його інституційної структури, наявність різноманітних вертикальних і горизонтальних зв’язків між окремими учасниками комунікацій, необхідних для вільного обміну інформаційними потоками.

Формування в Україні цілісного і самодостатнього електронного національного наукового інформаційного простору важливе не лише для забезпечення потреб наукових досліджень та навчання. Воно є назрілим завданням у плані консолідації українського суспільства (і в ідейному, і в регіональному вимірах), зміцнення інтелектуальної незалежності України, інтенсифікації інформаційних обмінів між дослідницьким сектором і потенційними споживачами наукової продукції та технологічних розробок як необхідних умов здійснення модернізації всіх сфер життя, виходу країни на шлях динамічного інноваційного поступу.

Теоретичні, методичні й практично-організаційні проблеми формування національного науково-інформаційного простору вже тривалий час є предметом наукових студій, обговорень, прийняття управлінських рішень на державному й відомчих рівнях. Проблема полягає у тому, що цілісний національний науково-інформаційний простір не може бути консолідований з окремих наявних нині сегментів лише шляхом прийняття постанов, реалізації цільових програм, формування координаційних планів. Порівняно з тим, що робиться нині, він мусить бути явищем більш високого за своєю якістю порядку. Його формування вимагає певної, принципово нової філософії не те що спільних, механічно скоординованих заходів, а реальних дій, спрямованих у всьому своєму багатоманітті у єдиному напрямі. Натомість нині відсутність єдиного бачення, яке дійсно відповідало б не лише поточним потребам сьогодення, а й перспективам, а також тяжіння відомчих інтересів стимулюють на всіх рівнях комунікативних процесів розбудову своєрідних «інформаційних автаркій» академіями, галузевими міністерствами, окремими університетами й науковими інститутами, бібліотеками і архівами, державними та недержавними інформаційними центрами.

Ефективність протистояння зовнішній інформаційній агресії національного інформаційного простору значною мірою залежить  від рівня постановки сучасної бібліотечної справи – рівня розвитку інформаційної основи простору. Вимогою сьогодення є органічна  ув’язка її з науково-інформаційною діяльністю наукових установ та організацій, а також науково-інформаційних центрів і осередків різної відомчої належності. Безумовно, провідні бібліотеки України нині мають потенціал для швидкого перетворення на електронні інформаційні центри принципово нової якості. Як приклад, головна і  найбільша в державі Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського рік-півтора тому задовольняла своїми електронними ресурсами понад 100 млн звернень віддалених користувачів, а нині – вже понад 180 млн. Високою є динаміка зростання і самих електронних ресурсів, і їх затребуваності читацькою/користувацькою аудиторією. Щодоби в читальних залах обслуговується в середньому близько 600 читачів і одночасно 40–50 тис. віддалених користувачів з усіх регіонів України та зарубіжжя – через Інтернет. Зрозуміло, це поки що виняток для України, але він цілком відображає загальну тенденцію. Багато запитів щодо електронних документів виконують і  бібліотеки вищих навчальних закладів, особливо щодо їх репозиторіїв. Світовий досвід теж свідчить на користь того, що на базі бібліотек повинні розбудовуватися  електронні науково-інформаційні центри.

При цьому в Україні відчувається  нагальна потреба надати потужний імпульс розвиткові новітніх форм співпраці наукових бібліотек та інформаційних центрів, дослідних інститутів, університетів, наукових товариств і асоціацій, дієвій кооперації їхніх зусиль у реалізації масштабних науково-інформаційних проектів. Для успіху цієї справи бібліотекам конче необхідно одночасно  завданнями координації, кооперації та інтеграції у власне бібліотечному інформаційному середовищі виходити за межі усталених напрямів діяльності й брати на себе функції значно ширшого характеру. Важливо рухатися в напрямі нового осмислення й реалізації ролі бібліотечних установ у значно ширшому колі освітніх, наукових, інформаційних, управлінських інституцій, недержавних інформаційних центрів і громадських ініціатив.

Якщо підходити до цього з позицій власне бібліотечно-інформаційної роботи, то йдеться про істотне розширення її предметного й функціонального діапазону. У нових умовах зберегти й посилити свою роль провідних центрів соціальних комунікацій бібліотеки зможуть лише охопивши весь широкий діапазон різноманітної інформації про наукову та освітню діяльність. Інтегрувавши його у свою бібліотечно-інформаційну спрямованість, бібліотеки таким чином і самі міцніше інтегруватимуться в науковий і освітній процес.

Сьогодні очевидно, що  майбутнє Української держави має будуватися на тому факті, що в сучасному світі інформація – ресурс силового протиборства, значення якого зростає на тлі традиційних уявлень про  військову потужність та економічний потенціал. У наш час необхідно усвідомлювати, що негативні інформаційні впливи стають обов’язковою складовою, а то й використовуються самостійно в міждержавних протистояннях, тому  Україна як суверенна держава на етапі  становлення інформаційного суспільства має створити ефективну, постійно вдосконалювану організацію безпеки національного інформаційного простору. На цю загальнонаціональну структуру покладаються завдання здійснювати постійний моніторинг інформаційних небезпек та  ефективне прогнозування  тенденцій їх розвитку, координувати використання національного ресурсу, у період інформаційної агресії забезпечувати надійну нейтралізацію інформаційних загроз вітчизняному інформаційному простору.

В умовах зростаючої активізації глобальних процесів у сучасному світі, що поряд з позитивними  аспектами своїх впливів на світову спільноту створили також небезпеки інформаційної агресії, саме загальнонаціональна інформаційна система, скоординована у своїй діяльності державою, може стати запорукою нейтралізації сучасних інформаційних загроз і використання позитивних факторів розвитку інформатизації. Це є  особливо  важливим у наш час, коли активна  фаза інформаційного протистояння не оминула й сучасну  Україну. І якщо  воєнні дії на Донбасі сьогодні кваліфікуються як антитерористична операція, то інформаційний  тиск, що здійснюється сьогодні проти Української держави, навіть унаслідок суто технологічних причин не може мати локального характеру. Він  набуває рис повномасштабної інформаційної війни. Ця війна обумовлює  необхідність організації відповідного протистояння, що, у свою чергу, потребує вивчення суперечностей інформаційного етапу розвитку,  характерних особливостей його інформаційних впливів і вироблення  дієвих шляхів їх нейтралізації.

Додати коментар

Захисний код
Оновити