В. Горовий, заст. гендиректора НБУВ, д-р іст. наук, проф.

Формування  інформаційної системи як принцип організації інформаційної діяльності в умовах глобалізації

 

Відповідно до загальноцивілізаційної закономірності будь-яке суспільство протягом усього періоду свого історичного розвитку проявляє себе як соціальна система, що самореалізується. Формування всіх необхідних відносин в його соціальній сфері, її упорядкування, у цілому, є  неминучим, до певного етапу розвитку спонтанним, стихійним процесом. Реалізація цього процесу відбувається на базі функціонування  відповідної інформаційної системи, що формується під  запити суспільства.

На тому етапі розвитку суспільства, коли його життєздатність стикається з викликами, нейтралізація яких вимагає мобілізації всіх наявних у розпорядженні людей ресурсів, настає період необхідного осмислення соціальних процесів як цілісної системи та соціальних структур – як її складових. Результатом цього осмислення стає внесення відповідних системоутворюючих корективів до процесу еволюції. При цьому вдосконалюється   розвиток соціальної структури, економічної, політичної, науково-технологічної, соціально-культурної, інших форм діяльності.

Еволюція суспільства набуває цілеспрямованості та зростаючої ефективності. Цей процес з різним ступенем інтенсивності в тій чи іншій мірі характерний для кожного  історичного  періоду розвитку суспільства. В Україні у 90-ті роки минулого століття він проявив себе на новому, якісно вищому рівні трансформації під впливом таких могутніх факторів як здобуття незалежності та розбудова суверенної держави.

У цей же час бурхливий розвиток глобальних інформаційних процесів відразу поставив Україну перед необхідністю швидкого технологічного переозброєння, у тому числі і у сфері інформаційних технологій. Цей розвиток, у свою чергу, був наслідком об’єктивної потреби формування нових виробничих і всіх інших соціальних відносин  у зв’язку із зростанням продуктивних сил до постіндустріального рівня їх розвитку [1]. Даний процес став  можливим  на базі створеної суспільством відповідної інформаційної бази та технологій її використання в суспільному поступі.  При цьому вперше в нашій  історії техніко-технологічний прогрес впроваджувався  в глобальних масштабах з ініціативи країн – глобалізаторів та ТНК, оскільки відповідав утвердженню їх економічних, політичних та ін. інтересів. При цьому створюються умови, при яких  «суттєвий прогрес і поширення інформаційних технологій, глобальний характер систем масової комунікації призводить до утворення глобального інформаційного простору, який змушує світову спільноту, кожну державу швидко орієнтуватися та    адаптуватися у сучасному інформаційному середовищі» [2].

Зростаюча ефективність використання інформаційних надбань, інформаційної бази суспільства у все більшій мірі сприяє ефективності суспільного розвитку. Водночас нові можливості в управлінні наявними обсягами  інформації дають можливість відбирати із наявних запасів інформації для використання найбільш ефективну, змістовну її частину – знання. Тому вже сьогодні перед людством вимальовуються нові перспективи для дальшого поступу – побудова суспільства, заснованого на знаннях (Knowledge society, K – суспільство). Сьогодні вже зрозуміло, що шлях до нього пролягає через розвиток  постіндустріального, інформаційного етапу, через  інтенсифікацію глобальних процесів і їх зростаючий вплив на розвиток соціальних структур суспільства.

Виклики сучасності обумовлюють необхідність затрат усіх видів ресурсів, творчої енергії  кожного із суб’єктів сучасного історичного процесу. Водночас актуалізується потреба постійного вивчення, усвідомлення та продуктивного використання сучасних інформаційних технологій, вдосконалення діяльності, спрямованої на ефективне використання інформаційних ресурсів. Для України, враховуючи нинішній етап її розвитку, всі ці завдання є особливо складними та відповідальними, оскільки від їх реалізації залежатиме місце нашої держави в системі глобальних віносин нового, інформаційного етапу розвитку людства.

Оскільки процес розвитку інформаційних  технологій є основою суспільного прогресу, інформаційна сфера діяльності суспільства  набула особливого значення в його інноваційному поступі, питання розвитку цієї сфери потребують комплексного підходу в їх вирішенні. На користь даної точки зору свідчить практика суспільної діяльності протягом останіх десятиріч. Нова суверенна українська держава з часу її створення демонструвала відданість західним демократичним цінностям, практично повну відкритість для їх впровадження в усіх сферах суспільного життя незалежно від ступеня готовності цих сфер до кардинальних перемін, що відбуваються  на базі використання нових інформаційних технологій.

Не  маючи відповідних напрацювань на рівні інформаційних технологій, зокрема також і через те, що українська комп’ютеризація була невід’ємною складовою розвитку технологій союзної держави та мала відмінний від західного вектор розвитку, наше суспільство не могло (до того ж в умовах розвалу економіки) відстоювати протягом 90-х років минулого століття  національні інтереси та специфіку власного розвитку в політичній, економічній та  інших сферах.

У зв’язку з цим протягом тривалого часу спостерігався повний програш вітчизняних виробників у рекламній справі, що є  важливим компонентом формування ринкових відносин, у використанні інформаційних технологій для просування економічних, політичних та інших інтересів. При цьому нерідко відбувалося прищепленя на український грунт неефективних в умовах України теорій та методик, що не сприяли вітчизняному розвитку. З розвитком технологій інформаційного суспільства, вони знаходять усе більш вагоме місце в оборонній сфері провідних країн, використовуються як важливий компонент у воєнних конфліктах, виконують самостійні завдання у війнах інформаційних [3], стали помітною складовою в організації протиправних дій, що іменуються кібертероризмом [4]. В умовах розвитку глобальної інформатизації, таким чином, набувають все більшої актуальності проблеми інформаційної безпеки як важливої складової національної безпеки [5].

Досвід показує, що ефективним методом вирішення вітчизняних проблем в інформаційній сфері є метод комплексного, планомірного розвитку інформаційної системи, орієнтованої на задоволення інтересів українського суспільства. Адже впровадження сучасних технологій в окремих галузях, як це вже відбувалося в минулому, призводить  до нерівномірного розвитку в масштабах суспільства та створює при цьому цілий ряд додаткових проблем.

Під системою (грец. systema – утворення) розуміється в загальному контекті «значна кількість закономірно пов’язаних один з одним  елементів (предметів, явищ, поглядів, принципів тощо), що становлять  певне цілісне утворення, єдність» [6]. На початковому етапі розвитку електронних інформаційних технологій, при домінуванні проблем забезпечення технічних аспектів вирішення проблем надійної передачі інформації в мережах, уявлення про інформаційну систему  обмежувалось насамперед процесами безпосередньої обробки наявних у ній  сигналів. У зв’язку з цим у «Словнику термінів з кібернетики» інформаційна система  розглядається  як «система оброблення даних засобами накопичення, зберігання, обновлення та їх пошуку і відображення» [7]. Мова, таким  чином, іде про операції з наявним  сигналом, не охоплюючи процес його створення та використання.

В умовах сучасної інформатизації, що характеризується створенням можливостей для інфотворчості для всіх категорій громадян, налагодженням зворотного зв’язку між виробниками інформації та користувачами, вдосконаленням роботи центрів збереження та організації використання наявних ресурсів, вдосконаленням пошукових технологій в системах електронних ресурсів – усіх впроваджуваних  заходів для підвищення ефективності використання інформації,  обмеження складових інформаційної системи лише складовими, пов’язаними з обробкою електросигналу, уже стає неоправданим. У даному випадку більш вичерпним для розуміння даного поняття є застереження, зроблене в процесі філософського дослідження, у якому йдеться про те, що «у  сучасній науці під системами звичайно розуміють складні об’єкти, що характеризуються не лише множинністю, але й  різнотипністю, різноякісністю створюючих їх елементів і зв’язків» [8]. Суттєво уточнюється  дане поняття зауваженням про єдність  елементів системи  «як множини елементів, що знаходяться у відносинах і зв’язках між собою, створюють певну цілісність, єдність» [9]. Підкреслення даних характерних особливостей системи в застосуванні до характеристики даного явища в сучасній  інформаційній сфері життя суспільства є важливим,  оскільки дає змогу відобразити реалії сучасності, пов’язані з існуванням у цій сфері як традиційних, так і нових складових, пов’язаних із утвердженням нових електронних технологій.

При цьому мається на увазі загальне уявлення про інформацію як таку. Стосовно інформації, що «циркулює в суспільстві, використовується в управлінні суспільними процесами» і являє  собою «знання, повідомлення, відомості про соціальну форму руху матерії та про всі інші її форми в тій мірі, у якій вони залучені в орбіту суспільного життя» [10], тобто, є соціальною,
на сьогодні дане формулювання вже не видається достатнім. Адже воно не відображає дуже важливих соціальних характеристик, на які вкзував академік В. І. Вернадський, стверджуючи, що  «інформація в процесі формування ноосфери виробляється, зберігається, передається, кодується і декодується, розмножується, відтворюється, втілюється в матеріальні цінності і предмети культури (Підкреслено авт.)» [11]. До цього можна додати , що «як би не називалась прийдешня соціально-економічна формація, практично всі дослідники сходяться в одному: провідну роль в ній буде відігравати  інформація – і як базовий фактор продуктивних сил, і як ключова компонента  процесів, що відбуваються в суспільстві» [12].

Розширення доступу все більшого числа людей до інформаційних масивів загальносуспільного масштабу, особливо із впровадженням електронних технологій, прискорив процеси структуризації суспільства, розвиток і збільшення, урізноманітнення соціальних структур, заснованих на об’єднані відповідних соціальних спільностей. При цьому, як зауважує Л. Юрженко, «характерною рисою соціальної спільності є те, що соціальні системи складаються  саме на її базі. Соціальна спільність – це сукупність людей, яку характеризують умови їх життєдіяльності (економічна, соціально-статусна, рівень професійної підготовки й освіти, інтереси та потреби), загальні для даної групи взаємодіючих індивідів (нації, класу, соціально-професійних груп, трудового колективу); приналежність до історично сформованих територіальних утворень (місто, село, регіон), приналежність групи взаємодіючих індивідів до тих або інших соціальних інститутів (сім’я, освіта, наука, політика, релігія)» [13].

З огляду на наведені аргументи, правомірним є розгляд інформаційної системи в форматі уявлень про систему соціальну, як цілісне утворення, основними елементами якого є люди, їх норми і звязки, соціальну спільність, для якої є характерними такі системоутворюючі якості, як мета, ієрархія, керування, а також – межі керованості [14]

Становлення нової соціальної структури, пов’язаної  із якісно новим рівнем розвитку, відбувається на базі історичної закономірності, яка полягає в тому, що суспільства організуються навколо процесів людської діяльності, структурованих та історично детермінованих у відносинах виробництва, досвіду і влади [15]. І  всі ці процеси базуються на відповідно структурованій інформаційній основі, що є основним елементом соціальної інформаційної системи. За своєю структурою  дана система в основному відповідає напрямам необхідної для існування та розвитку суспільства діяльності. Це обумовлюється основною характерною рисою  складових системи – соціальних структур, – що існують і розвиваються  на базі певних  форм людської діяльності. Оскільки будь-якій  суспільно значущій  діяльності передує творення її інформаційної основи, формування цієї основи завжди мало суттєве значення для розвитку суспільства. В інформаційному суспільстві, коли шляхи впливу  даної інформаційної основи на  практичну діяльність скорочуються до раніше незнаної дистанції, коли виробництво нової інформації все більше включається в процес розвитку продуктивних сил суспільства, соціальна інформаційна система набуває зростаючого значення в розвитку суспільства.  Уся ж система в цілому не лише відповідає напряму загальносуспільної еволюції, але й у все більшій мірі впливає на визначення цього напряму.

Таким  чином, якщо характеризувати інформаційну систему в умовах інформаційного суспільства, що розвивається, в умовах нинішнього етапу інформатизації, сучасного науково-технічного забезпечення інформаційних процесів, під соціальною інформаційною системою можемо вважати організовану мережу соціальних  структур, оснащену засобами для виробництва, комплектування, обробки та  зберігання, організації безпеки значимої для даної системи   інформації, що забезпечує  ефективне використання наявних у розпорядженні суспільства інформаційних ресурсів, сприяє  їх оновленню та розвитку, необхідному  для суспільного прогресу.

В умовах зростаючої активізації глобальних процесів у сучасному світі, що поряд із позитивними  аспектами своїх впливів на світову спільноту створили також можливості тотальної уніфікації, інші раніше невідомі  проблеми для розвитку суверенних держав і націй, саме загальнонаціональна соціальна інформаційна система може стати запорукою нейтралізації сучасних інформаційних загроз і використання позитивних факторів розвитку інформатизації [16]. Ефективна робота  даної системи на загальнодержавному рівні може забезпечити як конструктивні інформаційні обміни України на міжнародній арені, так і розвиток національної інформаційної бази при мобілізації вітчизняних ресурсів і можливостей, що є важливою передумовою прогресу суспільства.

У відповідності з розвитком соціальної структури суспільства в ньому відбувається постійне вдосконалення відповідної структури інформаційної, що об’єднує членів суспільства, причетних до виробництва та організації використання наявних у суспілстві інформаційних ресурсів. ЇЇ основними елементами є соціальні складові, відповідні об’єднання спеціалістів чи окремі спеціалісти, що обслуговують, розвивають соціальні інформаційні бази  різних рівнів розвитку та призначення в державних, національних  інтересах, в інтересах громадян у розвитку демократичних процесів.

Склад соціальної  інформаційної  системи обумовлюється завданнями, які вона вирішує в інформаційній сфері сучасного суспільства. Ці завдання в нинішній перехідний період до розвитку всіх суспільних систем нового інформаційного  суспільства відзначаються особливою багатогранністю, оскільки є формою реагування на проблеми в руслі використання  функціонуючих традиційних технологій. Нові рішення  відповідно до вимог часу спрямовуються на розвиток новітніх структурних  компонентів даної системи, орієнтованих  на вирішення нових завдань, що постають перед суспільством. Ілюстрацією даного твердженя  може бути характеристика надзвичайно строкатої за видами ресурсів інформаційної основи сучасного українського суспільства [17].

Дуже важливим фактором розвитку інформаційної системи  при цьому стає також масова інформатизація. Саме по собі це  позитивне явище, що має в перспективі  включити в суспільний розвиток додатковий  творчий потенціал користувачів електронними інформаційними технологіями. Однак насьогодні, з забезпеченням доступу до інформації, до можливостей індивідуального її продукування широкого кола користувачів, інформаційний простір України наповнюється продуктами низькоякісноного  виробництва, що ускладнюють у своїй масі використання якісної, суспільнозначимої інформації. Якраз загальнодержавна інформаційна система і є в даній ситуації важливим координуючим центром у використанні суспільно значущих ресурсів, як вітчизняного виробництва, так і зарубіжних. Вона має відігравати  основну координуючу роль у виробництві необхідної суспільству інформації, залученню потрібних для розвитку інформаційних ресурсів з глобального інформаційного простору, організації ефективного використання наявних в розпорядженні українського суспільства ресурсів в інтересах суспільного прогресу.

В умовах прискореного та всебічного посилення  глобальних впливів, розвитку глобальної інформатизації успішний розвиток нації та держави обумовлюється ефективністю національної інформаційної системи, координатором якої має виступати українська держава *. Відповідні державні органи  на основі діючої правової бази забезпечують розвиток ринків інформації, інформаційних послуг і технологій, мають  сприяти  розвитку інформаційної індустрії, забезпеченню просування вітчизняних інформаційних продуктів як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках. З розвитком інформаційних технологій в усіх сферах суспільного життя  зростає значення державних структур в організації національної інформаційної безпеки [18], у збереженні та розвитку суверенних інформаційних ресурсів [19], а також в  організації національного  протистояння в інформаційних війнах [20] та нейтралізаціі проявів  комп’ютерного тероризму [21]. Це є завдання, що можуть бути організовані лише на національному та загальнодержавному рівнях.

Національна інформаційна система може успішно сприяти ліквідації  паралелізму в організації виробництва потрібної суспільству  інформації, в закупівлі зарубіжної, у вирішенні актуалізованої сучасною дійсністю проблеми концентрації національних інформаційних ресурсів у загальносуспільних інтересах, для їх ефективного використання.

Сучасний рівень розвитку інформаційних процесів, розвиток інформаційної структури суспільства сприяє   вдосконаленню діяльності працівників цієї структури по якісному поліпшенню інформаційних обмінів як у вертикальному (по лінії  суспільство – нація – політична партія і т. д.), так і в горизонтальному (наприклад, у середовищі зростаючої кількості політичних партій, суб’єктів  економічної діяльності тощо) вимірах.

Вертикальний рівень обмінів  в інформаційній структурі суспільства здійснюється за принципом взаємовідносин цілого і його частин: організацією інформаційного виробництва цілого, загальнодержавного, національного значення та роботою відповідних державних, у тому числі інфораційних структур на всіх рівнях соціальної системи аж до елементарних складових,  продукування і забезпечення реалізації змісту нормативної інформації для розвиту інформаційних процесів, забезпечення використання  напрацювань соціальних складових в інтересах соціальної спільності та забезпечення  зворотного  зв’язку в системі керівництва інформаційними процесами.

Горизонтальний рівень інформаційних обмінів відбувається при співробітництві соціальних структур одного рівня організації, що в конструктивному значенні співпрацюють в інтересах об’єднуючого цілого, можуть конкурувати в організації виробництва інформації, ефективності її використання, спільно вирішувати питання інформаційної безпеки, навігації в ресурсах та ін. Даний вид співробітництва  здійснюється на базі рівноправних угод співробітництва, у тому числі й у сфері використання матеріально-технічних ресурсів, а такожза участі як суб’єктів на  інформаційних ринках. Прикладами цьому можуть бути міждержавні інформаційні обміни в інтересах розвитку самих держав у контексті загальносуспільного розвитку, мі партійні інформаційні контакти, зростаюча інтенсивність різноманітних контактів у сфері бізнесу та ін.

Якісно новим явищем у системі горизонтальних інформаційних зв’язків став процес розвитку мережевих інформаційних технологій. Поява цих технологій обумовлена розвитком суспільної інформатизації, метою якої є забезпечення  на базі електронних технологій доступу всім категоріям громадян до інформаційних ресурсів, до можливостей продукування нової інформації. Дані можливості створили нову ситуацію в соціальній сфері суспільства, піднявши соціальне значення особи, створивши можливості для організації віртуальних (таких, що можуть або  мають виявитись при певних умовах[22]) соціальних утворень і їх зростаючий вплив на суспільне життя. Інформаційне середовище соціальних мереж з огляду на його зростаючу впливовість на свідомість користувачів  поступово стає також об’єктом впливу громадських організацій, владних структур, бізнесу. Воно також стає об’єктом маніпулятивних технологій, негативних інформаційних впливів. З огляду на зростаючі перспективи значимості даних інформаційних технологій в суспільному житті, ці технології в рамках розвитку сучасної інформаційної системи заслуговують на ґрунтовне вивчення.

 


[1] Див.: Иноземцев В. Л. Постиндустриальное общество как теоретическая конструкция и формирующаяся реальность // Социально-экономические проблемы  информационного общества / Под ред. д.э.н. проф. Л. Г.Мельника. – Сумы : ИТД «Универсальная книга». 2005. – с. 120–148; Там же: Мельник Л. Г. Предпосылки  формирования информационного общества. – С.60–87.

[2] Додонов О. Г., Литвиненко О. В., Жигалюк В. В., Янішевський С. О. Інформаційна політика в Україні: стратегія розвитку // Стратегії розвитку України: теорія і практика / За ред. О. С. Власюка. – К.: НІСД, 2002. – С. 613.

[3] Див.: Тенденції впливу глобального інформаційного середовища на соціокультурну сферу України / [О. С. Онищенко, В. М. Горовий, В.І Попик та ін.] ; НАН України, Нац.  б-ка України ім. В. І. Вернадського. – К. : НБУВ, 2011. –  С.58; Макаренко Є. А. Міжнародні інформаційні відносини: моногр. / Є. А. Макаренко. – К.: Наша культура і наука, 2002 та ін.

[4] Бутузов В.М. Протидія комп’ютерній злочинності в Україні. –  К.: КИТ, 2010.

[5] Закон України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки” від 9 січня 2007 року № 537-V // Відомості Верховної Ради України. − 2007. – № 12. – Ст. 102; Доктрина інформаційної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 8 липня 2009 року № 514/2009 // Офіційне інтернет-представництво Президента України [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http: // www.president.gov.ua /stateauthority /authofstate /prezidlist /prezidentadmin.

[6] Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних сполучень / Уклад. Л.О.Пустовіт та ін. (Б-ка держ.службовця.Держ. мова і діловодство). – К.: Довіра, 2000. – С. 840.

[7] Словник термінів з кібербезпеки / за заг. ред. Копана О. В., Скулиша Є. Д. – К.: ВБ «Аванпост – Прим» – 2012 р. – С.70.

[8] Краткий словар  по философии / под общ. ред. И.В. Блауберга, И. К. Пантина. – М. : Политиздат, 1982. –  С.304.

[9] Советский энцеклопедический словарь / гл. ред. А. М. Прохоров. – М .: Сов. Энциклопедия, 1986. – С.1215.

[10] Афанасьев В.Г. Социальная информация и управление обществом.–М.:Политиздат, 1975 . – С.39. [10] Див. також Урсул А. Д. : “Під соціальною інформацією можна розуміти як відображення в суспільній свідомості об’єктивної реальності, так і процеси відображення різноманітності, що проходять в суспільному бутті, незалежно від свідомості”. (Информация. Методологические аспекты. – М.: Наука, 1971. – С.201);  Панцхава І. Д. і Бичков Б. Б.: “Соціальну інформацію правомірно визначити як суспільно значимий, зміст усіх зв’язків і відносин людини з навколишнім світом” (Цит. По: Суханов А. И. Информация и человек. – С. 40) та ін.

[11] Вернадский В. И. Биосфера. – М.: Мысль, 1967. – С. 356.

[12] Мельник Л. Г. На пороге информационного общества // Социально-экономические проблемы информационного общества. – Сумы: ИТД “Университетская книга”, 2005. – С. 11.

[13] Юрженко Л. В. Соціальна структура суспільства: Навч. посібник для студ. гуманітарних ф-тів вищ. навч. закладів / Академія праці і соціальних відносин. Кафедра профспілок України. – К.: Акад. праці і соц. відносин, 2005. – С.49.

[14] Краткий словарь по социологии / под общ. ред. Д. М. Гвишиани, Н. И.Лапина;Сост. Э. М. Коржева, Н. Ф. Наумова . – Политиздат, 1989. –  С.304–305.

[15] Кастельс Мануель. Информационная епоха. Экономика, общество и культура. – М.:  ГУ Высшая школа экономики, 2000. – С.37.

[16] Див про це :Струтинська О. В. Інформаційні системи та мережеві технології / за наук. ред. М. І. Жалдака. – К.: Унівеситет «Україна», 2008. – C. 25–26.

[17] Див. про це: Ресурсна база  вітчизняного інформаційного простору // Розвиток ресурсної бази  вітчизняного інформаційного середовища/ [О. С. Онищенко, В. М. Горовий, Л. А. Дубровіна та ін.] / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – К., 2012.  –  С.7 – 30. 

* Прим. авт.: державна координація інформаційних процесів в Україні ні в якій мірі не є посяганням на свободу слова, як не є посяганням на свободу економічної діяльності робота  Національного банку України. Вона має забезпечувати дотримання правил ефективного використання інформаційних ресурсів в інтересах українського народу.    

[18] Закон України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки” від 9 січня 2007 року № 537-V // Відомості Верховної Ради України. − 2007. – № 12.

[19] На­ці­о­на­ль­ний ін­фо­р­ма­цій­ний су­ве­ре­ні­тет у кон­текс­ті роз­ви­т­ку но­ві­т­ніх ін­фо­р­ма­цій­них тех­но­ло­гій / [О. С. Они­ще­н­ко, В. М. Го­ро­вий, В. І. По­пик та ін.] ; НАН Укра­ї­ни,  Нац. б-ка Укра­ї­ни ім. В. І. Ве­р­над­сь­ко­го. – К. : НБУВ, 2011.

[20] Полтораков О. «Парадигмальні війни» та їхній вплив на конфліктогенний потенціал простору СНД // Актуальні проблеми міжнародної безпеки: український вимір. – К.: ВД «Стилос», 2010;Медвідь Ф. Інформаційна безпека держави в контексті становлення стратеги національної безпеки України // Актуальні проблеми міжнародної безпеки: український вимір. – К.: ВД «Стилос», 2010.

[21] Бутузов  В.М. Протидія комп’ютерній злочинності в Україні(системно-структурний аналіз ): монографія / В. М. Бутузов. – К. : КИТ, 2010.

[22] Словник іншомовних слів / уклад. Л. О. Пустовіт та ін.. – К.: Довіра, 2000. – С.220.