В. Горовий, заст. гендиректора НБУВ, д-р іст. наук, проф. 

Інфотворче середовище України в контексті прояву національних ментальних особливостей

 

Характерною особливістю вітчизняного інформаційного виробництва протягом останніх десятиліть є робота в умовах хронічного недофінансування поряд із серйозними економічними проблемами трансформаційного періоду переходу до ринкової системи господарювання й нових ідеологічних орієнтирів. Значущість національного інформаційного виробництва як важлива умова достойного позиціювання України в міжнародній спільноті на етапі розвитку інформаційного суспільства [18] обумовлює необхідність особливої уваги до вивчення національної специфіки інфотворення, визначення ресурсу ментальних особливостей українців як джерела оптимізації інфотворчої діяльності.

При розгляді цього питання слід зазначити, що формування української, як і будь-якої іншої ментальності, залежачи від значної кількості факторів, що на різних історичних відтинках часу  набувають то більшого, то меншого значення, в основному ж визначається трьома основними причинами:

– природними умовами тривалого існування етносу;

– специфічними духовними традиціями, сформованими протягом існування етносу;

– специфікою впливів сталого соціального оточення протягом певного періоду перебування в ньому індивіда.

Впливи цих причин якраз найбільшою мірою відображаються в структурі ментальності, визначеній С. Грабовським при розгляді поняття ментальності в суспільних науках [19]. При цьому «шари підсвідомого», очевидно, є шарами найбільш древньої фіксації досвіду людського існування, відображені насамперед в емоційній сфері. Їх створення відбувалося на ранніх етапах її становлення шляхом фіксації насамперед через досвідний, «дотеоретичний», за термінологією І. Бичка, метод фіксації інформації  в людській свідомості [20]. Користуючись цим методом освоєння дійсності, людина, на базі досвіду корисного, перевіреного практикою впливу на навколишнє середовище, за допомогою насамперед рухонаслідування, формувала своє реагування  на прояви навколишньої дійсності, відображала одержаний досвід у пам’яті, що при багатократному повторенні  «переплавлявся» в емоції. Емоційна сфера при  цьому закладала основи ментальності, на якій у практичному застосуванні вибудовувався характер.

Ці складові ментальності формувалися в сиву давнину, протягом тривалого періоду історії людей на початкових етапах їх соціалізації, коли їхній вплив на навколишню дійсність був ще не завжди успішним для її  перетворення і первісні люди змушені були або ж мігрувати за сприятливими природними умовами, або ж зникнути. При цьому розвиток емоційної сфери сприяв належному  реагуванню на прояви навколишньої дійсності й розвитку виду. Оскільки ці ментальні характеристики формувалися протягом тисячоліть, вони є найглибшими й найстійкішими в людській свідомості.

Шари духовних традицій у ментальності відображають ті етапи соціалізації, коли впливам навколишньої дійсності людські спільності успішно стали  протиставляти  організовані зусилля, відчули їх ефективність і стали зберігати досвід соціальної організації в усіх формах його відображення через символічну святково-обрядову сферу, художньо-естетичний метод фіксації соціальної інформації. Ці духовні традиції у формуванні ментальності посіли важливе місце поряд з формуванням і розвитком сталих соціальних структур, удосконаленням символічних форм досвідного спілкування, розширенням функцій писемного спілкування, а також  релігійного освоєння дійсності. Певне значення вони мають і в сучасності, сприяючи розвитку ментальних характеристик сучасних націй.

Специфіка впливів сталого соціального оточення протягом певного періоду перебування в ньому індивіда відображається розвитком усіх форм соціальних зв’язків між людьми, дедалі більш ефективних форм  інформаційних обмінів, застосуванням  усіх основних принципів, методів і форм інформаційного впливу на особу й суспільство. Такі впливи набули особливого значення з формуванням націй. Їх протистояння загострилося в добу імперій, багатонаціональних держав з постійним відстоюванням національних інтересів і між націями в самих державах, і між державами при  розв’язанні наявних суперечностей. У період активізації глобальних процесів у загальноцивілізаційному масштабі ці процеси набувають нової  значущості й гостроти, оскільки пов’язані із забезпеченням життєздатності сучасних націй і держав. Їх конструктивне вирішення має відкрити етап ефективного використання ментальної різноманітності людства на благо загальноцивілізаційного розвитку.

Глибина інтенсивності проникнення кожної зі складових формування ментальних характеристик людини значною мірою залежить від часових меж цих впливів, що забезпечують нейробіологічну усталеність фізіологічних особливостей людини. Від тривалості впливів, таким чином, залежить глибина їх проникнення у свідомість і «підсвідомість» людини, їх стійкість до зовнішніх подразників.

У зв’язку з цим  видається поспішним абсолютизований  висновок про те, що «духовна криза сьогодення  може розглядатися  як своєрідна реакція певним чином зорієнтованих ментальних настанов господарювання доби “пізнього соціалізму” на нові умови існування» [21]. По-перше, викликає заперечення представлення «доби “пізнього соціалізму”» як якоїсь всемогутньої сили, що могла знівечити традиційну українську ментальність, що формувалася протягом багатьох століть і стійко переносила спроби всіх збирачів імперій, що робили замахи на її своєрідність. Крім того, період 80-х років минулого століття, якщо йдеться про нього, був якраз перідом розвалу соціалістичної ідеології, за яким абсолютно логічно відбувся розвал союзної держави, і якогось особливого містичного впливу на українську ментальність просто не міг здійснити. Приведення цього аргументу, однак, не заперечує факту негативних  впливів цього періоду в житті українців, хоча й спрямоване проти їх абсолютизації.

По-друге, уся попередня історія розвитку української ментальності говорить про комплексний вплив на її розвиток усіх сфер суспільного життя, а не лише панівної ідеології. Перехід на ринкові форми господарювання без наявності якої-небудь логіки трансформаційних процесів, зростання «дикого капіталізму» на основі неефективної приватизації та зубожіння значної частини населення, втрата більшістю населення яких-небудь зрозумілих соціальних перспектив, моральна порожнеча тощо були насправді не менш дієвими факторами впливу на особливості світовідчуття й поведінки, ніж дискредитовані соціалістичні ідеали. Таким чином, прихильники «чистої науки»  в Україні роблять недобру послугу своєму народові, у запалі критики «атавізмів психології радянської доби», звинувачуючи  його в пасивності, у комплексі меншовартості, безпорадності й споживацьких надіях на гуманітарну допомогу [22]. Такі характеристики із задоволенням повторюються недоброзичливцями сучасної України, створюють додаткові труднощі для наших заробітчан за кордоном, що опиняються там не з власної волі, є негативним аргументом для залучення кредитів до української економіки, до всіх форм міжнародного співробітництва.

Водночас енергія, з якою деякі вітчизняні дослідники намагаються виставляти у своїх дослідженнях наявні й надумані ментальні недоліки українців, заслуговує на краще й корисніше застосування. Адже в умовах посилення характерних особливостей інформаційного суспільства і його вимог щодо подальшого розвитку кожної нації та держави, що спостерігається сьогодні в усіх регіонах світу, потребується максимальна концентрація зусиль, наявних ресурсів і резервів, у тому числі й урахування ментальної специфіки націй для забезпечення належного внеску в загальноцівілізаційний розвиток, достойного позиціювання України в системі міжнародних відносин.

Це позиціювання  в сучасному світі  має надзвичайно важливе значення й досить усталені ознаки. Адже вже сьогодні, на базі аналізу суспільної практики, суб’єкти глобального інформаційного простору досить рельєфно  поділяються на чотири основні  групи:

– ті,  що на сьогодні слабо включені у світову інформаційну мережу, не мають технологічних можливостей для обробки інформації,  у незначних обсягах поставляють інформацію у світову інформаційну базу, практично не здійснюють адаптації використовуваної із зовнішніх джерел інформації і, таким чином, зазнають її неконтрольованого впливу;

– ті, що не досить активно включені до світової інформаційної системи, мають більш-менш задовільні технологічні можливості для цілеспрямованого відбору потрібної інформації з глобальної системи джерел, мають змогу з певною адаптацією її використовувати для власного розвитку, однак на нинішньому етапі розвитку не мають можливості як повноправні партнери основних виробників нової інформації позиціонуватися на світовому ринку інформаційних послуг із власною інформацією;

– ті, які користується можливостями світового інформаційного простору на базі використання певного асортименту сучасних технологій відбору, збереження й поширення інформації, організують у певних сферах інформаційної діяльності виробництво власного інформаційного продукту та є учасниками роботи ринків інформаційних послуг, реалізуючи на них свій інформаційний продукт;

– ті, що, використовуючи найновіші технології, у тому числі у сфері організації праці, високоефективно реалізують можливості світової інформаційної бази, виготовляють інформаційні продукти з урахуванням власної ідеології, власного виміру «якості життя», утверджують свої уявлення про якість життя у світі за допомогою утвердження власних інформаційних продуктів, диференційованих для різних категорій споживачів, відповідно до уявлюваної їх ролі в системі глобальних взаємовідносин.

Остання група може бути яскраво представлена сучасними транснаціональними медіа-корпораціями з величезними за обсягами надприбутками. Як зазначає О. Зернецька, «стратегія диверсифікації мультимедіа – ТНК через операції злиття, придбання, створення стратегічних альянсів з міжнародними, міжміськими та локальними телефонними компаніями, супутниковими, кабельними й телерадіомовними системами та комп’ютерними фірмами суттєво розширює глобальні стратегії мультимедіаімперій і розцінюється їхніми власниками як перепустка в XXI ст.» [23].

Під час розвитку інформаційного етапу розвитку сучасного суспільства вже визначилася система нових внутрішньоцивілізаційних протистоянь, впливів і суперечностей від характерних для  індустріального суспільства енергетичних до інформаційних, інформаційно-технологічних.

Нерівномірність реальної участі в розвитку сучасних інформаційних процесів або ж, за О. Неклессою [24], явище нової глобальної ієрархії створює передумови також і для інших, негативних проявів глобалізації. Зворотною стороною світового розподілу праці стало вираження економічної нерівноправності, що проявляється, зокрема, у стрімкому наростанні екологічних проблем у регіонах, які стають придатками в масштабі світового господарювання, у районах з концентрацією підприємств зі шкідливим виробництвом, де великі, насамперед транснаціональні компанії здобувають додаткові прибутки за рахунок економії коштів на нейтралізації шкідливих відходів виробництва та відновлення загубленої природи.

З урахуванням усього комплексу позитивних і негативних факторів розвитку глобальних процесів на основі інформатизації набуває особливої гостроти питання про активізацію націй і держав в інформаційному виробництві та інформаційних обмінах як питання забезпечення життєздатності в нових умовах. На базі досвіду суспільного розвитку останніх десятиріч можна стверджувати, що, по-перше, історичну перспективу матимуть ті національні спільності, які зможуть здійснювати суспільно значущий внесок у розвиток й ефективне використання загальноцивілізаційної інформаційної бази, глобальних інформаційних ресурсів, зуміють ефективно організувати найважливіше для нашого часу виробництво – виробництво інформації.

По-друге, будь-яка з існуючих націй сьогодні має перспективу для свого збереження й розвитку за умови опори на власну інформаційну базу як повноправну складову глобального інформаційного простору. При цьому під  повноправною складовою розуміється база, поповнювана постійно важливою, суспільно значущою інформацією. Звичайно ж, генеруючи інформацію для своєї інформаційної бази, для реалізації тих чи інших міжнародних проектів, вона має співвідносити нову інформацію з уже наявною в глобальному інформаційному просторі, має використовувати існуючі вже масиви інформації в  нерозроблюваних нею напрямах. І тому повинна мати механізми ефективного відбору й використання необхідних інформресурсів.

Проблема дієвого використання інформаційних ресурсів є важливою саме в нинішній період, період входження в нове суспільство у зв’язку з технологічними особливостями зближення інформації з виробництвом і перетворенням самої інформації у фактор виробництва.

Слід зазначити також, що в глобальній організації виробництва якраз людські спільності, утворені за національною ознакою, можуть знаходити додаткові аргументи в міжнародному розділі праці, спираючись на використання якостей притаманної їм ментальності. Цей фактор посилюється опорою на використання культурних – у широкому розумінні цього слова – надбань попередніх поколінь цієї нації, з усією своєрідністю їхнього світосприймання, ціннісних орієнтирів, прогресивних національних традицій, використовуваних в інтересах загальноцивілізаційного розвитку, введення в загальнокультурний обіг.

У зв’язку з розгортанням характерного для інформаційного суспільства масового інформаційного виробництва важливим є визначення в цьому процесі місця для України, якомога повнішого використання специфічних національних ментальних характеристик у цьому процесі. У розвитку цих поглядів  можуть конструктивно знадобитися результати  роботи вітчизняних дослідників.

Так, уже сьогодні продуктивними для врахування при визначенні українського сегмента в міжнародному інформаційному виробництві є визначені вітчизняними дослідниками такі ментальні особливості наших співвітчизників, як терплячість і витривалість, працелюбність, прагнення до спокійної, незалежної, сповненої життєвої філософії  праці [25]. У зв’язку з цим заслуговує на увагу думка видатного українського філософа Г. Сковороди про необхідність врахування природної схильності працівника до певного виду діяльності, визначення для нього «сродної» праці, генетично найбільш оптимальної для індивіда, у якій він є найбільш продуктивним і від якої отримує найбільше задоволення [26].

 Уже нині можна стверджувати, що такі природні якості можуть бути продуктивно використаними під час вирішення складних проблем, пов’язаних з обробкою, структуруванням великих обсягів нової інформації, продукованої міжнародною спільнотою.

Торування нових шляхів організації суспільного життя на інформаційному етапі розвитку людства, інколи дуже нелегких і нестандартних, обумовить потребу в таких характерних для українців якостях, як здатність за найнесприятливіших умов знаходити різноманітні індивідуальні й громадські форми раціонального господарювання [27].

Ще одна дуже важлива ментальна характеристика наших співвітчизників, про яку говорив П. Чубинський,  пов’язана з глибокою повагою до приватної власності, приватного життя, –  розвинута ідея міцної особистості українських селян, що, за його твердженням, пронизує їхнє господарство та сімейний лад [28]. Міжнародній співпраці, міжнародним інформаційним обмінам може сприяти природна українська толерантність до інших народів і культур [29], близькість до ідейної основи життя  Заходу і водночас сприйняття цих ідей і фактів життя «через призму свого усталеного світобачення» [30].

При цьому нинішній розвиток соціальної структури суспільства під впливом глобалізму підтверджує прозоре бачення майбутнього при аналізі ментального потенціалу українців ще в Х1Х ст. Водночас М. Драгоманов доводив невідповідність класичної держави в уявленні його сучасників ментальним потребам українців. Він стверджував, що ці люди «переросли державні спілки й прямують волею й неволею до якихось інших» [31]. І сьогодні під впливом удосконалення та інформаційної і соціальної структури суспільства відбувається пошук нової суспільної організації інформаційної доби, у ментальних проявах передбачуваної українцями.

Найприкметнішою рисою українців В. Антонович вважав демократичність, вбачав у ній етнонаціональну істоту, специфікацію українства [32]. З його точки зору, українець є українцем, поки він демократ. Ненародний, недемократичний українець – це contradiction in adjecto [33].

Практичне використання національного ментального потенціалу України у визначенні оптимальної участі в міжнародному поділі праці інформаційного періоду розвитку суспільства  потребує, таким чином, по-перше, об’єктивного вивчення відповідних національних особливостей; по-друге, організації технологічних процесів інформаційного виробництва з урахуванням цих характеристик. Глобальні процеси сучасності на базі світової інформатизації набувають дедалі більш відчутного прояву в усіх регіонах світу і стали вже незворотним, обов’язковим фактором суспільного життя.

І можна стверджувати, що перспективи сучасного національного  розвитку України істотно пов’язані з використанням усієї сукупності наявних ресурсів, у тому числі й соціально-психологічних, вивченням й ефективним використанням ментальних особливостей українців у міжнародному розділі праці, у міжнародному інформаційному виробництві. Враховуючи сучасні тенденції розвитку глобалізації, уже сьогодні можна чіткіше визначити основні напрями можливої спеціалізації нашої країни в міжнародному розподілі праці, зробити їх пріоритетними в дальшому розвитку, налагоджувати механізми ефективного використання культурних надбань, традицій минулих поколінь, ментальних характеристик у вирішенні актуальних проблем сьогодення. По-перше, вони мають вносити свій внесок у розвиток загальноцивілізаційної інформаційної бази, для цього створити конкурентоспроможні механізми зі творення нової і використання наявної інформації, розвинути систему підготовки відповідних фахівців, удосконалювати різноманітні форми залучення дедалі більшої кількості представників цієї людської спільності до процесу інфотворення.

По-друге, використовуючи наявні можливості нації та держави, відповідний міжнародний досвід, виробити ефективну систему можливих і потрібних заходів інформаційної безпеки, нейтралізації проявів інформаційної агресії, спрямованих на нівелювання національної своєрідності, олігархічне домінування «інформаційно багатих» і руйнування автентичних культур народів, нівелювання їхньої національної своєрідності.

Ще один аргумент на користь позитивної перспективи збереження й розвитку людських спільностей, заснованих за національною ознакою, полягає, очевидно, у самій логіці об’єктивного процесу розвитку людства. Перед ним постають щораз більш складні проблеми, для вирішення яких дедалі частіше потрібна мобілізація не лише ресурсів, яких самостійно не може забезпечити навіть наймогутніша із сучасних країн, а й усього загальноцивілізаційного досвіду. «Набутий за всю його свідому історію досвід, наявні знання, добуті всіма націями й народами планети в усій їхній багатогранності сприйняття й освоєння навколишньої дійсності, у загальному цілому і є тим аргументом, який людство протиставляє викликам часу. Від зростання вагомості цього аргументу прямо залежить життєздатність тієї складної соціальної системи, у яку перетворилося людство. І чим різноманітнішим, багатограннішим є досвід і, відповідно, інформація, у якій цей досвід зафіксований, тим стійкішою є система, тим вона є мобільнішою…» [34]. У зв’язку з цим, без надмірного оптимізму, однак, можна прогнозувати, що нова інформаційна цивілізація, яка сьогодні народжується, зможе краще оцінити значення вільного, безперешкодного розвитку націй, ніж нинішня, індустріальне значення наявних в її розпорядженні корисних копалин. І тим самим забезпечить себе необхідним резервом життєздатності.

 

Список використаних джерел

 

1. Грабовський С. Поняття ментальності в суспільних науках / С. Грабовський // Генеза. – 1995. – № 1 (3). – С. 8.

2. Зибцев В. М. Господарський менталітет України: теорія, історія та сучасний стан / В. М. Зибцев, В. Ю. Попов. – К. : Норд-пресс, 2005. – С. 12.

3. Латинско-русский словарь. – М. : Русский язык. – 1961. – С. 420.

4. Подвезько М. Л. Англо-український словник / М. Л. Подвезько. – К. : Держ. уч.-пед. вид-во  «Радянська школа», 1959. –  С. 353.

5. Проблеми теорії ментальності / відп. ред. Попович М. В. – К. : Наук. думка, 2006. – С. 4.

6. Гуревич А. Я. Послесловие // Цивилизация средневекового  Запада / Ле Гофф Ж. – М., 1992. – С. 355–356.

7. Квіт С. В. В пошуках українського стилю / С. В. Квіт // Укр. проблеми. – 1991. – № 4/5. – С . 12–22.

8. Зибцев В. М. Господарський менталітет України: теорія, історія та сучасний стан / В. М. Зибцев, В. Ю. Попов. – К. : Норд-пресс, 2005. – С. 27.

9. Там само. – С. 26.

10. Проблеми теорії ментальності / відп. ред. Попович М. В. – К. : Наук. думка, 2006. – С. 376.

11. Там само. – С. 376–377.

12. Кримський С. Запити філософських смислів / С. Кримський. – К. : Парапан, 2003. – С. 45.

13. На­ці­о­на­ль­ний ін­фо­р­ма­цій­ний су­ве­ре­ні­тет у кон­текс­ті роз­ви­т­ку нові­т­ніх ін­фо­р­ма­цій­них тех­но­ло­гій / [О. С. Они­ще­н­ко, В. М. Го­ро­вий, В. І. По­пик та ін.] ; НАН Укра­ї­ни,  Нац. б-ка Укра­ї­ни ім. В. І. Ве­р­над­сь­ко­го. – К., 2011. – 191 с.

14. Зибцев В. М. Господарський менталітет України: теорія, історія та сучасний стан / В. М. Зибцев, В. Ю. Попов. – К. : Норд-пресс, 2005. – С. 45.

15. Тенденції впливу глобального інформаційного середовища на соціокультурну сферу України : монографія // О. С. Онищенко, В. М. Горовий, В. І. Попик. – К., 2013. – 220 с.

16. Там само.

17. Конституція України : Закон № 254к/96-ВР, чинний, поточна редакція від 06.10.2013 р. [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр. – Назва з екрана.

18. Горовий В. М. Особливості розвитку соціальних інформаційних баз сучасного українського суспільства / В. М. Горовий. – К., 2005. –  С. 58–71.

19. Грабовський С. Поняття ментальності в суспільних науках / С. Грабовський // Генеза. – 1995. – № 1 (3). – С. 8.

20. Горовий В.М. Особливості розвитку соціальних інформаційних баз сучасного українського суспільства / В. М. Горовий. – К., 2005. –  С. 34.

21. Зибцев В. М. Господарський менталітет України: теорія, історія та сучасний стан / В. М. Зибцев, В. Ю. Попов. – К. : Норд-пресс, 2005.  –  С. 142.

22. Власюк О. Людський вимір: реалії та перспективи України / О. Власюк, Б. Парахонський, С. Пирожков  // Політика і час. – 1995. – № 2. – С. 30–37.

23. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини / О. В. Зернецька. – К. : Освіта, 1999. – С. 333.

24. Неклесса О. І ORDO QUARDO – четвертий порядок: пришестя постсучасного світу / О. Неклесса // Глобалізація. Регіоналізація. Регіональна політика : хрестоматія із сучас. зарубіж. соціол. регіонів ; укл. І. Кононов. – Луганськ : Альма-матер ; Знання, 2002.  

25. Зибцев В. М. Господарський менталітет України: теорія, історія та сучасний стан / В. М. Зибцев, В. Ю. Попов. – К. : Норд-пресс, 2005. – С. 65.

26. Сковорода Г. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати, притчі, прозові переклади. Листи / Г. Сковорода. – К. : Наук. думка., 1983. – 412 с.

27. Зибцев В. М. Господарський менталітет України: теорія, історія та сучасний стан / В. М. Зибцев, В. Ю. Попов. – К. : Норд-пресс, 2005. – С. 65.

28. Присяжнюк Ю. П. Ментальность украинского крестьянства в условиях капиталистической трансформации общества / Ю. П. Присяжнюк // Укр. іст. журн. – 1999. – № 3. – С. 23–32.

29. Костомаров Н. Две русские народности / Н. Костомаров. – Киев – Харьков : Вища шк. – 1991. – С. 68.

30. Зибцев В. М. Господарський менталітет України: теорія, історія та сучасний стан / В. М. Зибцев, В. Ю. Попов. – К. : Норд-пресс, 2005. – С. 67.

31. Драгоманов М. П. Переднє слово [До «Громади» 1878]  // Вибране / Драгоманов М. П.  – К., 1991. – С. 417.

32.  Проблеми теорії ментальності / відп. ред. Попович М. В. – К. : Наук. думка. – 2006. – С. 376.

33. Антонович  В. Б. Погляди украинофилов // Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори / В. Б. Антонович. – К., 1995. – С.148.

34. Горовий В. М. Особливості розвитку соціальних інформаційних баз сучасного українського суспільства / В. М. Горовий. – К., 2005. –  С. 71.