В. Горовий, заст. гендиректора НБУВ, д-р іст. наук, проф.

Особливості політичного процесу інформаційного суспільства

 

Трагічні для України події останніх днів, окроплені кров’ю національної міжусобиці, дають підстави для ряду висновків.

По-перше, відсутність необхідної для національного лідера далекоглядності, відчуття і внутрішніх мотивів для врахування при керівництві державою національних інтересів і життєвих інтересів власного народу й жадібне накопичення статків широковідомої своєю поведінкою в бізнесових колах «сім’ї» і, нарешті, зовсім непрезидентська втеча з «нацарьованим» – швидше навіть без нього – після повної капітуляції перед Майданом дає підстави констатувати, що зроблений на минулих президентських виборах народом України вибір був черговою його  помилкою.

По-друге, політичні процеси, що відбуваються сьогодні в Україні, значною мірою є політичним проявом загострення розбіжностей економічних, що стали, у свою чергу, наслідком грабіжницької «приватизації» постсоціалістичного періоду, у результаті якої в країні  створилася ситуація панування «економічного феодалізму», постановки під контроль невеликої кількості олігархів-мільярдерів основних галузей економіки і, відповідно, формування специфічних кланових політичних утворень, що фактично відстоюють інтереси кланів і до реальної демократії не мають ніякого відношення. Ситуацію ускладнює ще й той факт, що протистояння між вразливими стосовно впливів зарубіжжя кланами обумовлює постійну, зокрема, політичну нестабільність в Україні, яка, у свою чергу, стала причиною постійного вивозу капіталів з України, відсутність модернізації в промисловості й сільському господарстві. Це знову ж таки є причиною постійно зростаючого технологічного відставання, зниження ефективності українського виробництва. Поряд з цим безпосередньо принципи олігархічного всевладдя в економіці й політиці не відповідають вимогам сучасності, не забезпечують паритетної участі в міжнародній економічній і політичній діяльності, є істотним «гальмом» для самореалізації найбільш соціально активної частини громадян України. Останнє набуває особливої важливості в умовах посилення глобальних впливів, розвитку інформатизації, прямого доступу до практики розвитку громадянського суспільства в передових країнах світу.

По-третє, автору доводиться вже не перший рік під час аналізу суспільно-політичних процесів звертати увагу на зростаюче значення національного розвитку в сучасному суспільному житті та ігнорування цього процесу в середовищі практикуючих політиків [1]. Оперативним приводом при цьому є, як уже згадувалося вище, активізація й посилення впливів сучасної глобалізації, що здійснюється на базі розвитку нових інформаційних технологій. Ці технології, що не знають фактично меж у своєму застосуванні, активно використовуються ТНК, провідними державами-глобалізаторами  для просування своїх політичних, економічних та інших інтересів у різних регіонах світу, добиваючись уніфікації, упровадження встановлених ними стандартів виробництва, споживання, поведінки їхнього населення. Такі тенденції спрямовані безпосередньо проти самобутнього національного розвитку, національних інтересів країн насамперед за межами «золотого мільярда».

Національний розвиток сьогодні, з одного боку, стимулює насамперед інстинкт самозбереження націй, спротив уніфікації. З іншого – йому сприяє вільний  доступ до інформації й можливості комунікацій між однодумцями у сфері національного розвитку, що забезпечуються сучасними інформаційними технологіями. Об’єктивно – відродженню інтересу до національного розвитку сприяють також прояви сучасних закономірностей суспільної еволюції, пов’язані з міжнародним розподілом праці, у якому дедалі більше проявляється саме національна специфіка. Адже в кожної нації є характерні особливості, що сприяють найефективнішому виконанню того чи іншого виду діяльності. І вже сьогодні ми твердо пам’ятаємо, якою продукцією славиться Голландія, Німеччина, Швейцарія, Японія…
З ускладненням системи суспільного виробництва ця тенденція набуває дедалі більшого урізноманітнення й глибини. Необхідність протистояння негативним іноземним впливам на  національний  розвиток, на перспективи міжнародного співробітництва, економічні й національно-культурні інтереси, усю сферу національних інтересів стає важливою причиною піднесення національного руху також і в Україні.

Нарешті, по-четверте, розбудова політичних партій у нашому суспільстві протягом усього існування суверенної України перебуває на початковій стадії розвитку. Насамперед це пояснюється інтересами олігархічних кланів, для яких політичні інструменти  є необхідними лише на час виборів і загострення внутрішньополітичної ситуації. Постійна політична активність, зростання політичної свідомості громадян при цьому є небажаною при волюнтаризмі в економічній, й не лише в економічній, сфері. Звідси виникають і причини невдач у розбудові громадянського суспільства, використанні інтелектуального потенціалу нації в інтересах політичного, економічного розвитку України. Звідси її зростаюча відсталість.

Слабкість політичних партій,  їх одноманітність у діях і прагненнях пов’язується з відсутністю сучасної ідеології, як загальноукраїнської, що розкривала б загальні напрями й ціннісні орієнтири розвитку нації, так і  партійної, уточнюючої шляхи досягнення загальнонаціональних цілей.

У  сьогоднішньому політикумі називають ідеологічною, заснованою на ідеології марксизму-ленінізму Партію комуністів. Однак її ідеологія  потребувала модернізації ще всередині минулого століття й стала програшною через невідповідність реаліям суспільного життя вже до кінця ХХ ст. Сьогоднішні комуністи тримаються за давно законсервовану ідеологію вже з причини можливої втрати традиційного, в основному вікового,  електорату «через несприйняття ним опортунізму».

Стосовно інших складових політичного спектра сучасної України, то схематично вони дуже подібні одна одній. Центральний апарат у Києві, обласні вже не організації, а «осередки» самозадекларованих прихильників у регіонах, що, як правило, живуть надією на долучення до влади та  активізуються при відчутті наповнення фінансових потоків у виборчих кампаніях. Між виборами перебувають у режимі пасивного очікування – таким чином забезпечують політичну тишу… Це твердження можна проілюструвати на прикладі будь-якої з діючих нині партій. Меншою мірою це стосується «Батьківщини».

Як найбільш ідеологічно розбудована партія сьогодні позиціонується «Свобода». Її ідеологія базується на теоретичній базі класичного українського націоналізму. Це – дисциплінована, добре відмобілізована  політична організація, що на минулих парламентських виборах ввійшла до складу парламенту, стала важливою складовою подій революційного «майдану», тобто впроваджує свої ідеологічні установки в практику суспільного життя. Однак на сьогодні ці установки набувають значення гасел для повалення режиму політичного противника, і вони спрацьовують у жорстокій боротьбі за владу. Однак уже сьогодні, коли протистояння звершилося перемогою й Майдан, власне, добивається певних «контрольних функцій» за результатами своєї боротьби, у  мітингувальників закономірно виникає питання про їхню роль у подальшому політичному процесі. У зв’язку з цим згадуються слова одного з активістів Майдану, який з певним розгубленням  говорив  у телеефір: «Я три місяці простояв на  Майдані! І це все?..»

Такі факти говорять про те, що організатори революційних подій на Майдані зуміли використати ідеологію боротьби, напрацьовану попередниками, і не зробили наступного кроку: визначення перспектив після перемоги. Певною мірою це може бути зрозумілим. Під час боротьби ці перспективи здаються такими неістотними! Хоча потім, з отриманням  влади виникає відповідальність. Й об’єктивна необхідність приймати важливі й грамотні рішення. За відсутності добре вивіреної перспективи національного розвитку, ув’язаної з актуальними проблемами сьогодення сучасної ідеології, залучення до роботи навіть кваліфікованих фахівців, які показуватимуть найбільше старання, економічний і будь-який інший результат, швидше за все, може бути схожим на результати попередніх керманичів, що завжди,  хоч і з різних міркувань, діяли «в ручному режимі». 

Ця обставина спричинює стурбованість не лише сьогодні. Висловлюючи тривогу з приводу того, що протягом сучасної своєї 20-річної незалежної історії Україна не змогла сформувати власну загальнонаціональну ідеологію, перший Президент суверенної Української держави Л. Кравчук справедливо зауважує, що й нині «в нашій державі є три держави. Одна держава – “більшовицько-радянська”. Друга – “щирі українці”,  що хочуть тільки, щоб було все по-українському і не думають про те, що ми – частина глобалізованого світу, частина величезної цивілізації. І є Україна, що живе сучасними стандартами, має уявлення про те, що таке демократія, що таке верховенство права тощо. Територіально у нас відбувається так само: є Крим, а є Львів. Та найголовніше – не в цьому. На жаль, є люди, що зовсім випадково прийшли в політику. Вони не готові – ні теоретично, ні практично, ні духовно, ні ментально. Для них ця країна не являє собою чогось рідного, близького. Для них Україна – і не мати, і не батько, не земля, без якої жити неможливо. Для них, на превеликий жаль, це місце, де можна заробити великі гроші. І звичайно ж, у таких умовах не можна говорити про створення єдиної нації, народу, що готовий страждати, якщо виникне необхідність, заради незалежності. Політики цих людей розділяють, а потім на цьому живуть, мають владу, багатіють» [2]. Підкреслюючи необхідність формування національної ідеї, Л. Кравчук зазначає, що «вона має народитися на основі корінних, стратегічних інтересів народу – економічних, міжнародних, соціальних» [3].

Якщо говорити  про  політичний процес сьогодення, і Майдан показав це дуже наочно, інформаційний етап розвитку людського суспільства вносить до цього процесу істотні корективи. Якщо раніше ідеологія розроблялася в середовищі інтелектуалів і напрацювання «гімнастики інтелектуального розуму» еліти потім трансформувалися в примітивні, конкретні для безпосередніх виконавців революційного процесу гасла й заклики типу «грабуй награбоване», «гвинтівка народжує владу» тощо, то на сьогодні  лідери  стикаються дедалі частіше з необхідністю обґрунтовувати свої заклики. У стрімких революційних процесах, проте для цього не завжди  є час, і лише ідеологічно підготовлена аудиторія в такій ситуації може правильно орієнтуватися й діяти ефективно.

Можемо констатувати, що інформатизація завдяки наданню широкого доступу до інформаційних ресурсів і можливостей неконтрольованих зверху інформаційних обмінів виконує істотну пізнавально-освітню роль.
Й електорат потрібно переконувати в доцільності тих чи інших перетворень. Він стає недовірливим, що також було продемонстровано на Майдані. Ідейна   підготовка має знову стати  важливим компонентом політичної діяльності, занедбаної недоученими колись комсомольцями й самовпевненими представниками олігархічних кланів.

Слід підкреслити, що інформаційне суспільство в процесі свого розвитку незалежно від бажань його членів продовжуватиме розвивати свідомість активної частини суспільства. І політичні організації досягатимуть результату лише з розвитком ідеологічної роботи, що осмислюватиме реалії сьогодення й торуватиме ефективні шляхи в майбутнє. Сьогодні  розвиток ідеологічної діяльності як основи розвитку сучасних політичних процесів є необхідним, виходячи:

а) з конкретних завдань глобального суспільства;

б) з національних інтересів у глобальному розвитку;

в) з конкретної трансформації цих інтересів у  прикладні  завдання розвитку українського суспільства, які зможе виконати Україна, і гарантовано добитися реального успіху, що стане економічною базою, суспільно контрольованою, не розкраденою, з механізмами суспільної підзвітності у використанні, для подальшого відновлення перспективних напрямів  національної економіки.

Досвід розбудови української державності в останні десятиріччя показав, що лише організація активної громадської участі в контролі за управлінською діяльністю, участі ідейно свідомих представників політичних сил, що беруть відповідальність за країну, може гарантувати успішну реалізацію планів національного розвитку. При цьому сучасна національна ідеологія, ґрунтована на національній традиції, що обов’язково  вбирає в себе специфіку суспільних процесів сьогодення і торує шляхи в майбутнє, має бути на озброєнні сучасної політичної організації. Лише така ідеологічна оснащеність  надасть  можливість відстояти право України на національний розвиток у сучасному глобалізованому світі.

Будь-яка інша ідеологія забезпечуватиме інший  результат.

 


[1] Див.: Горовий В. Соціальні інформаційні комунікації, їх наповнення і ресурс / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І.Вернадського. – К., 2010; На­ці­о­на­ль­ний ін­фо­р­ма­цій­ний су­ве­ре­ні­тет у кон­текс­ті роз­ви­т­ку но­ві­т­ніх ін­фо­р­ма­цій­них тех­но­ло­гій / [О. С. Они­ще­н­ко, В. М. Го­ро­вий, В. І. По­пик та ін.]; НАН Укра­ї­ни, Нац. б-ка Укра­ї­ни ім. В. І. Ве­р­над­сь­ко­го. – К., 2011; Глобальна інформатизація і перспективи національного розвитку //Інтеграція України у світове співтовариство в контексті розвитку бібліотечних інформаційних технологій / [О. С. Онищенко, Л. А. Дубровіна, В. М. Горовий та ін.]; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – К., 2011 та ін.

[2] Новости политики и экономики [Электронный ресурс] // Главком. – Режим доступа: http://glavcom.ua/articles/4527.html. – 2014. – 24.02. – С. 1. – Загл. с экрана.

[3] Там само. – С. 2.