C. Полтавець, старш. наук. співроб. НЮБ НБУВ, канд. політ. наук

Заочне кримінальне провадження в Україні:
шлях до Європи чи інструмент боротьби за майно опонентів

 

7 жовтня поточного року український парламент прийняв у цілому урядовий законопроект «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини» (реєстр. № 4448а від 08.08.2014 р.).

Попри високу підтримку народних депутатів України (253 голоси «за») варто згадати, що подібний законопроект не перший прийнятий нинішнім складом парламенту. Попередній Закон України № 725-VII «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо заочного кримінального провадження)» ініційований позафракційним депутатом Л. Миримським, був прийнятий 235 депутатами серед інших законів 16 січня 2014 р. Обґрунтовуючи гостру необхідність Закону, прийнятого 16 січня Верховною Радою України, партнер Адвокатського об’єднання AverLex В. Сердюк наводив приклад однієї із кримінальних справ, коли певні особи були звинувачені в заволодінні корпоративними правами на підприємство шляхом зловживання довірою, а в подальшому реалізація згаданих корпоративних прав збагатила обвинувачуваних на декілька мільйонів доларів США. У цьому контексті важливо, що потерпіла сторона не отримала позитивного результату навіть на етапі досудового розслідування, оскільки протягом двох років слідчих дій не було встановлено місцезнаходження винних, вони не були допитані, як наслідок не було складено обвинувального акта. Саме тому, на думку В. Сердюка, актуальність Закону безсумнівна, бо він матиме позитивний вплив у випадку виникнення подібних правових колізій і ефективніше захищатиме права потерпілої сторони. Юрист переконував, що протилежна сторона (обвинувачувана) теж буде надійно захищена, бо подібне заочне кримінальне провадження передбачає обов’язкову участь захисника її інтересів, який бере безпосередню участь у процесі з моменту прийняття рішення про його проведення. Додатковим аргументом за прийняття Закону, на думку В. Сердюка, є те, що його положення цілком відповідають європейській практиці й актам органів Ради Європи.

Про позитивні сторони прийнятого в січні 2014 р. Закону говорив і адвокат І. Степанов. Фактом прийняття цього Закону парламент унеможливив свідоме блокування кримінального провадження з боку однієї зі сторін процесу, переконував юрист. На думку фахівця, найголовніша мета прийнятого Закону полягала в недопущенні випадків, коли особа, яка вчинила злочин на території України й переховується поза її межами, стала б фактично недосяжною для застосування по відношенню до неї норм вітчизняного кримінального кодексу. Відповідаючи на закиди опонентів прийнятого Закону, І. Степанов стверджував, що не варто звертати уваги на «міфічну» можливість кримінального провадження щодо особи, яка навіть не знатиме про факт його початку. Виписані в Законі норми дають змогу стверджувати, що порядок виклику особи й порядок зупинення судового провадження можливі тільки щодо особи, яка отримала повідомлення про судовий розгляд справи, але ухиляється від нього, і неможливе щодо особи, стосовно якої відсутні відомості про місцезнаходження і яку, відповідно, неможливо повідомити про судовий розгляд справи проти неї, переконував юрист. Разом з тим І. Степанов визнавав, що заочне кримінальне провадження передбачає певне відступлення від загальних правил процесу. Найголовнішою проблемою в цьому сенсі повинно бути дотримання принципу незвужування процесуальних прав підозрюваного чи обвинувачуваного, оскільки п. 3 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має, як мінімум, такі права: бути негайно й докладно сповіщеним зрозумілою для нього мовою про характер обвинувачення; мати достатньо часу для підготовки свого захисту; захищати себе особисто або через обраного чи призначеного захисника; допитувати свідків обвинувачення й мати право на виклик і допит свідків захисту.

Серед прихильників Закону прийнятого в січні поточного року був також голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури В. Загарія. Відсутність подібних норм у вітчизняному законодавстві до цього часу (січень 2014 р.) робила неможливим захист прав потерпілого й компенсацію заподіяної йому шкоди як цивільному позивачу у кримінальному процесі, стверджував адвокат-високопосадовець. Прийняті законодавчі норми, переконував він, повністю узгоджуються з міжнародними правовими стандартами в цій сфері судочинства і практикою Європейського суду з прав людини з цього питання.

Про важливість закону та його «європейськість» твердив також нардеп-«регіонал» С. Горохов. Так само як і названі вище юристи народний обранець згадував про велику кількість незавершених кримінальних проваджень, у яких головною причиною затягування процесу є відсутність механізму заочного кримінального провадження по відношенню до осіб, які свідомо уникають своєї появи на етапі досудового слідства чи в судовій залі.

Зрозуміло, що прийняття Закону України № 725-VII «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо заочного кримінального провадження)» не було однозначно схвалено громадськістю. Так, наприклад, у висновку Центру політико-правових реформ Національного університету «Києво-Могилянська академія», оприлюдненого 18 січня 2014 р., зокрема, було сказано: «…Передбачене змінами до Кримінального процесуального кодексу заочне провадження порушує право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, зокрема право особи на участь у судовому розгляді. Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії») особу можуть засудити в заочному порядку лише в тому випадку, якщо вона заявить суду про відмову від участі, а не у випадку повторного її неприбуття на засідання, як це передбачено ухваленим Законом». Не визнала прийнятого Закону й тодішня парламентська опозиція. Так, А. Яценюк заявляв, що голосування, яке відбулося 16 січня, є повністю нелегітимним.

Даючи оцінку прийнятому Верховною Радою України 07.10.2014 р. Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини», керуючий партнер юридичної компанії Prove Group, заслужений юрист України В. Кочкаров на сторінках «Forbes Україна» зазначив, що цей законопроект може розглядатися тільки як правове рішення, яке має політичну мотивацію. З його точки зору, за гарними словами про вдосконалення системи правосуддя в цьому випадку пропонуються правові новели, які спотворюють зміст проведених перетворень на прямо протилежний. Якщо в європейській практиці заочний розгляд звинувачень – це насамперед механізм захисту громадських інтересів, а також прав і свобод потерпілих, то в Україні нинішня редакція Закону – система порушення прав і свобод обвинувачуваних. Люди, підозрювані у скоєнні злочинів за 46 статтями КК, по суті, втратили право на захист – ключове право обвинуваченого. Також будь-які права на захист своєї приватної власності, між тим як повага до власності, без сумніву, стала однією з основ західної правової системи.

Ґрунтовно аналізуючи Закон, юрист приходить до невтішних, з його точки зору, висновків.

По-перше, із 46 статей КК, за якими стає можливим заочний розгляд, 24 передбачають можливість конфіскації майна. Як наслідок конфіскація охоплює дві третини статей з механізмом заочного розгляду. Тобто будь-яку людину без її відома і присутності в досить стислі терміни, оскільки процедура максимально скорочена, можуть позбавити майна.

По-дуге, правоохоронні органи вже не мають необхідності розшукувати обвинуваченого з метою оповіщення його про пред’явлення обвинувачення; не зобов’язані доводити, що фігурант кримінальної справи навмисне ухиляється від правосуддя. Натомість узаконено право сповістити підозрюваного чи обвинуваченого через засоби масової інформації, що не гарантує отримання повідомлення безпосередньо тим, кому воно адресоване. Разом з тим у Законі виписано право миттєво ініціювати процедуру заочного розгляду, зокрема із застосуванням такого виду покарання, як конфіскація майна.

Усе перелічене прямо суперечить міжнародним базовим документам, наприклад ст. 6 Конвенції про права людини, у якій ідеться, що кожний обвинувачений у вчиненні злочину повинен бути повідомлений про це зрозумілою йому мовою, а також він повинен мати можливість захищати себе в суді. Прийнята парламентом редакція Закону нівелює цей усесвітньо визнаний принцип правосуддя, переконаний юрист. Крім того, Закон дає можливість звернутися із запитом про екстрадицію до будь-якої держави й на основі негативної відповіді одразу ж ініціювати заочний розгляд. Не знайти підозрюваного, а мати формальну підставу винести рішення – ось, схоже, мета суперечливих формулювань. Потенційно обвинувачений, по суті, позбавлений права вимагати повторного розгляду справи у своїй присутності. При зворотному перетині кордону українського громадянина, який за час відсутності зазнав заочного кримінального переслідування, просто затримають для відбування покарання. Він не матиме можливості ні довести поважність причин свого перебування за межами країни, ні шансів обстоювати свою невинуватість у суді, говорить В. Кочкаров. З останньою позицією погоджуються й інші юристи, бо важко уявити собі можливість реалізації права людини на останнє слово за її відсутності на судовому процесі.

Загальний висновок фахівця невтішний: «З точки зору побудови ефективної, неупередженої системи правосуддя це – крок назад. Цей Закон створить зацікавленим людям механізм для переслідування своїх опонентів, зокрема шляхом позбавлення приватної власності. Отже, ми фактично отримуємо узаконений механізм переділення власності, того самого рейдерства, боротьбу з яким на настійну вимогу європейських інстанцій свого часу ми внесли до пріоритетів у реформах».

Порівнюючи два закони (реєстр. № 3587 і реєстр. № 4884а) економіст, фінансист О. Баринова дійшла висновку, що перший є праобразом другого, тільки підсудними будуть інші люди, з єдиною різницею, що нинішня жовтнева редакція Закону передбачає конфіскацію майна засуджених. Суть таких змін у тому, що всі «великі голови» йдуть однією стежкою і за будь-яких обставин ставлять за мету звинуватити опонента за всіма статтями, для цього навіть не обов’язкова його (опонента) присутність.

Беручи участь у дискусії стосовно аналізованого Закону, вітчизняний політолог В. Фесенко переконує, що все це пов’язано з конкретними людьми й конкретними правопорушеннями. Перш за все йдеться про попередніх очільників держави, які перебувають за кордоном. І, як наслідок, судити їх можна лише заочно. Водночас це дасть можливість задіяти механізми міжнародного переслідування цих людей, упевнений експерт. Подібною є аргументація й міністра юстиції України П. Петренка. За його словами, цей Закон сприятиме завершенню багатьох кримінальних справ проти екс-президента та його оточення, а в результаті десятки мільярдів гривень будуть повернуті в державний бюджет України.

Разом з тим прийнятий Закон не усунув всіх правових колізій. Так, зокрема, у Законі України «Про ратифікацію Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків» міститься застереження з п. 1 ст. 61, відповідно до якого Україна відмовлятиме у виконанні санкцій, винесених за відсутності підсудного, тобто заочних рішень. Одночасно відповідно до вимог п. 3 ст. 61 цієї Конвенції, «Договірна Держава, яка зробила застереження щодо будь-якого з положень цієї Конвенції, не може вимагати застосування цього положення іншою державою». Таким чином, доки залишатиметься чинним вказане застереження, Україна не зможе вимагати від інших країн виконання санкцій, заочно прийнятих вітчизняними судами.

Ще одна суперечність між українським і європейським законодавством полягає в тому, що положення Конвенції не містять можливості здійснення заочного кримінального провадження в тяжких і особливо тяжких злочинах, а прийнятий в Україні Закон поширює можливість заочного розгляду на значну кількість таких злочинів.

Досвід європейських країн у кримінальному провадженні за умови відсутності підозрюваного чи звинувачуваного при загальності вихідних принципів верховенства права, разом з тим, дещо різниться в деталях. У Федеративній Республіці Німеччина Кримінально-процесуальний кодекс передбачає можливість проведення розгляду без підсудного (§ 232), у тому числі за клопотанням самого підсудного (§ 233), при цьому визначає категорію справ (згідно з тяжкістю злочину), у яких такий порядок може бути застосований.

У Данії обвинувачуваний не зобов’язаний допомагати суду під час судового процесу, більше того, він узагалі не зобов’язаний з’являтися в суді. Натомість його захиснику надається право представляти його інтереси в суді, якщо на те є поважні причини.

Французький КПК передбачає можливість проведення заочного кримінального провадження по відношенню до будь-якого громадянина, який був викликаний у суд, але не з’явився на засіданні. Ця норма стосується правопорушень і нетяжких злочинів.

Стаття 269 КПК Болгарії передбачає, що заочний розгляд не поширюється на справи про обвинувачення в тяжких злочинах, коли присутність підсудного в судовому засіданні є обов’язковою.

Відповідно до ст. 321 КПК Республіки Молдова розгляд справи може здійснюватися за відсутності підсудного у таких випадках: якщо він уникає появи в суді; якщо підсудний, який перебуває під арештом, відмовляється брати участь у розгляді справи і факт такої відмови підтверджується його захисником; розглядаються справи про не важкі правопорушення – у тому випадку, якщо підсудний виявив бажання, щоб справа розглядалася за його відсутності.

В Естонії судове засідання, як виняток, може відбуватися без обвинувачуваного, якщо він: видалений із зали суду за порушення порядку; перебуває за межами країни й не з’являється в суді, але судове засідання може бути проведене за його відсутності; обвинувачуваний під час судового засідання довів себе до стану, який виключає можливість його участі в судовому засіданні, але судове засідання може бути проведене без нього; обвинувачуваний з об’єктивних причин не може з’явитися в суді, але він погоджується на участь у судовому процесі в аудіовізуальній формі.

Як видно з викладеного вище, український шлях до імплементації міжнародних правових норм, зокрема європейських, і надалі залишається доволі тернистим. І головною причиною є не складність європейських правових стандартів, а намагання вітчизняних законотворців за допомогою прийнятих законів забезпечити свої власні майнові інтереси або ж отримати поточні політичні дивіденди. Натомість судова практика на теренах Європи обґрунтовано доводить, що приймати зрозумілі закони в інтересах більшості громадян можливо і не надто складно (Матеріал підготовлено з використанням інформації таких джерел: http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3428139-bez-prava-na-zakhyst-scho-dast-zakon-pro-zaochne-zasudzhennia; http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/XG3FK68A.html; http://zib.com.ua/ua/48452-zaochne_kriminalne_provadzhennya_dopomozhe_zahistiti_gromady.html; http://www.ukrinform.ua/ukr/news/protsedura_zaochnogo_provadgennya_povnistyu_uzgodgue_tsya_z_mignarodnimi_standartami___zagariya_1900169; http://for-ua.com/article/614851; http://ipress.ua/news/deputaty_dozvolyly_zasudzhuvaty_lyudey_zaochno_38837.html; http://zib.com.ua/ua/50955-zaochne_kriminalne_provadzhennya_-_novela_chi_udoskonalennya.html; http://v-n-zb.livejournal.com/6558066.htmlhttp://ipress.ua/news/ni_rybak_ni_yanukovych_ne_mayut_prava_pidpysuvaty_tsyh_papirtsiv__yatsenyuk_38826.html; http://www.minjust.gov.ua/news/46156; http://forbes.ua/ua/opinions/1380418-zaochne-zasudzhennya-abo-uzakonene-rejderstvo-pozaochi; http://blog.liga.net/user/abarynova/article/15810.aspx; http://sud.ua/newspaper/2013/11/21/57452-izmeneniya-v-ypk-sydit-bydyt-zaochno).